Н.С. Хрущов та її реформи

Н.С. Хрущов та її реформы

Реферат по історії батьківщини студентки 4-го курсу ВО Артемьевой Ольги Московский державний університет ім. М. В. Ломоносова, факультет журналистики Москва, 1996 г.

Со другий половини 1953 р. до кінця 1950;х років у СРСР було проведено реформи, які благотворно позначилися як у розвитку народного господарства, і на добробуті народа.

Главная причина успіху реформ зводилася до того, що вони відродили економічні методи керівництва народним господарством і було розпочато з сільського господарства, тому отримали широку підтримку з массах.

Главная причина поразки реформ — не були підкріплені демократизацією політичної системи. Зламавши репресивну систему, не зачепили її основу — командно-администратиную систему. Тому через п’ять-шість років чимало реформи почали згортатися зусиллями як самих реформаторів, і потужним административно-управленческим апаратом, номенклатурой.

Куда могла піти країна після смерті Сталіна? Відповідь даний питання слід шукати в співвідношенні наснаги в реалізації вищому шарі партійно-державного керівництва. Можливим було тимчасове продовження сталінщини, що створило серйозну загрозу життя і добробуту мільйонів покупців, безліч цілих народів, або деяке пом’якшення її за збереженні загальнополітичного курсу, або поворот до десталінізації. Десталінізація означала ліквідації тоталітарного режиму. Суспільство загалом не були ще до цього готовий. Могло йти про початковому очищення від спадщини сталінщини: звільнення репресованих, повороті до вирішення найгостріших аграрних проблем, ослабленні догматичного преса у культурі. Перший варіант був із перспективою приходу до своєї влади Берії, у виконанні другого взяли участь, мабуть, Молотов і Булганін, практично відразу почав реалізовуватися третій варіант. І з нею пов’язав себе Н. С. Хрущев.

Наиболее впливовими політичними постатями у керівництві стали Маленков, Берія та Хрущов. Рівновага було вкрай неустойчивым.

Политика нового керівництва у весняні дні 1953 г. була суперечливою, відбиваючи протиріччя його. За вимогою Жукова з висновку повернулася велика група військових. Але продовжував існувати ГУЛАГ, скрізь висіли колишні гасла і портрети Сталина.

Каждый з претендентів на влада прагнув опанувати нею власним шляхом. Берія — через контроль над органами і військами госбезопасности.

Маленков — заявляючи про прагнення проводити популярну політику що поліпшення добробуту народу, «турбуватися про максимальному його матеріальних потреб», закликавши у «2 — 3 року домогтися творення нашій країні достатку продовольства населенню і сировини для легку промисловість». Але Берія та Маленков або не мали зв’язків серед вищих військових керівників, які довіряли їм. Але головне був у настроях партаппарата, який хотів збереження режиму, але не матимуть репресій стосовно апарату. Об'єктивно ситуація сприятливо для Хрущова. Хрущов виявив у дні надзвичайну активність. У вересні 1953 р. М. Хрущов був обраний Першим секретарем цк кпрс. У пресі почали з’являтися статті про шкоду культу особи. Парадоксальним було те, що й автори посилалися на роботи Сталіна, заявляючи, що він був про0тивником культу. Почався перегляд «Ленінградського справи» і «справи лікарів». Були реабілітовані засуджені у справах партійні та господарські керівники, медики. Однак цей водночас, наприкінці 1953 р. на шахтах Воркути, які перебували у віданні ще яка була ГУЛАГу, були жорстоко придушені страйки заключенных.

После смерті Сталіна серед в’язнів ГУЛАГу прокинулись певні надії, пов’язані з амністією і реабілітацією. Ці настрої зіграли роль детонатора заворушень. Через рік почалася реабілітація за політичними процесам 1930;х. З заслань та в’язниць почали повертатися люди. Нині можна по-різному оцінювати той перший крок було: я з висот минулих років усе видніше і очевидніше. Та самого все-таки заперечити не можна: попри всі витрати й недомовленості, то був крок від перманентної громадянської війни до цивільному миру.

В реальної політиці намітився поворот. І це поворот потрібно було підкріпити рішеннями економічного характеру. Торішнього серпня 1953 г. сесія Верховної ради СРСР Маленков вперше поставив запитання про повороті економіки обличчям до людини, про першочерговому увазі держави добробуту народу через прискорене розвиток сільського господарства і виробництва предметів споживання. «Тепер на базі досягнутих успіхів у розвитку важкої сфері в маємо все умови у тому, щоб організувати крутий підйом виробництва предметів народного споживання». Передбачалося різко змінити інвестиційну політику, приймати значно більшу фінансову «підживлення» галузей нематеріального виробництва, орієнтованих випуск товарів для народу, звернути особливу увагу до сільському господарстві, привернути увагу до виробництву товарів народного споживання машинобудівні заводи й українські підприємства важкої промисловості. Так узяли курс — на соціальну переорієнтування економіки, який досить швидко став втілюватись у конкретні товари, гроші, жилье.

Выбор нового політичного шляху вимагав зміни орієнтирів економіки. Але тоді ніхто у політичному керівництві країни не брав під сумнів принципи командно-адміністративної системи. Йшлося подолання її крайнощів, таких, як майже повну відсутність матеріальним стимулюванням трудящих, відставання у масовій впровадженні науково-технічних набутків у виробництво. Як і раніше панувало неприйняття ринку, товарно-грошових відносин, а переваги соціалізму розглядалися чимось назавжди і безповоротно дане, здатне саме по собі забезпечити розвиток виробництва і процветание.

На місці серед народногосподарських проблем стояло аграрне виробництво. Хрущов, треба віддати йому належне, з походження, та й за інтересами, він був ближчі один до потреб селян, ніж будь-хто з деяких інших вищих політичних керівників. На Пленумі ЦК Хрущов виступив із серією важливих на той час пропозицій з розвитку сільського господарства. З позицій сьогодні вони можуть здатися недостатніми, але вони мали чимале значення. Були збільшено закупівельні ціни на всі сільгосппродукцію, введено авансування праці колгоспників (доти розплата із нею здійснювалася лише одне на рік) і т.д.

Хрущев засудив практику існування слабких господарств з допомогою передачі коштів сильних, критикував роздутий управлінський апарат, недостатню допомогу міста сільського господарства. Початок кілька заохочуватиметься розведення селянами птахи, дрібного домашнього худоби. Багато господарствах з’явилися корови, було немислимо для колгоспника ще рік назад.

Высказанные ідеї, прийняті постанови дати віддачу лише кілька років. А поправляти зернове господарство вимагалося негайно. Вихід знайшли у освоєнні цілинних і перелогових земель. Це яскраво виражений екстенсивний варіант розвитку. Придатні землі були біля Казахстану, Південної Сибіру, в Поволжі, на Уралі, на північному Кавказі. У тому числі найперспективнішими виглядали Казахстан, Урал і Сибір. Саму ідею освоєння цих земель була нової. Думки про можливість їх використання висловлювалися ще на початку століття. Особливістю середини 1950;х роківвідродження масового энтузиазма, особенно як серед молоді. Зміни повільно, але неухильно ішли у країні, викликаючи в мільйонів молоді щире прагнення внести свій власний внесок у укреплениие матеріальних основ радянського суспільства. Ентузіазм жив у душах людей, Не тільки в гаслах, закликах і маршах. Виникло сприятливий, з соціально-психологічної погляду, момент, коли масового ентузіазму, будучи підкріпленим матеріальними стимулами і увагою до соціально-побутовим проблемам, міг би дати довгостроковий економічний та політичний ефект. Проте спалах ентузіазму молоді сприйняли керівництвом як стала, незмінна і завжди у майбутньому керована сила.

К весні 1954 р. на казахстанської цілині було організовано понад 120 радгоспів. Первоцелинникам доводилося жити у наметах, за умов бездоріжжя, зміни жорстоких холодів і виснажливої спеки. Цілодобова робота у період посівної і збиральної змінювалася під час щодо короткого відпочинку будівельними роботами. Перші результати цілинного епопеї було неможливо не навіювати оптимізму. У 1954 р. цілина дала понад 40 відсотків цьогорічного валового збору зерна. Збільшилося виробництво м’яса, молока.

Все це дозволило кілька поліпшити продовольче постачання населення. Проте успіхи були лише роки. Уражайность зернових культур на знову освоєних землях низька, освоєння земель відбувалося за відсутності науково найобгрунтованішою системи землеробства. Позначалася і традиційна безгосподарність. Не до певного терміну було побудовано зерносховища, не створено резерви техніки, пального.

Приходилось перекидати техніку з країни, що здорожувало ціну на зерно, а отже, м’яса, молока і т.д.

Освоение цілини відсунуло відродження старопахотных землеробських районів Росії. І все-таки є початковим етапом освоєння цілини залишиться у історії як справжня епопея праці, як реальний сплеск ентузіазму, як яскрава риса часу, коли країна ішла историчекому повороту, здійсненого ХХ з'їздом партии.

Страна жила оновленням. Проходили численні наради з участю працівників промисловості, будівництва, транспорту. Саме собою це явище було новим — адже раніше всі найважливіших рішень приймалися у тому, за закритими дверима. На нарадах відкрито говорилося над потребою змін, про використанні світового технічного опыта.

Но при новизні низки підходів простежувалися і стійкі стереотипи старого. Причини відставань бачив у тому, що «із боку міністрів та керівників» здійснюється «слабке керівництво», на впровадження нової техніки пропонувалося створювати нові відомства. Але принцип планово-централізованої, командно-бюрократичної системи сумніву не подвергался.

1956 рік — рік ХХ з'їзду — виявилося дуже сприятливий як на сільського господарства країни. Саме нинішнього року намітився надзвичайний успіх на цілині - врожай був рекордним. Хронічні попередніх років проблеми з хлібозаготівлями, здавалося, стали йти у минуле. Та й у центральних районах країни колгоспники, урятовані від найбільш гнітючих кайданів сталінської системи, яке нагадувало найчастіше державне кріпацтво, отримали нові стимули до праці, зросла частка тих грошової оплати їх праці. У умовах наприкінці 1958 г. з ініціативи Н. С. Хрущева приймають рішення щодо продажу сільськогосподарської техніки колгоспам. Річ у тім, що досі техніка лежить у руках машинно-тракторні станції (МТС). Колгоспи мали права купувати лише вантажні автомобілі. Така система слозжилась з кінця 20-х і була результатом глибокого недовіри селянству загалом, кіт орому зась було володіти сільгосптехнікою. Через використання техніки колгоспи мали вчасно розплачуватися з МТС натуроплатой.

Продажа техніки колгоспам позитивно позначилася на сільськогосподарському виробництві далеко ще не відразу. Більшу частину їх виявилося може відразу купити і виплачувала гроші у расрочку. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини колгоспів і породило відоме невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників. до цього зосереджений в МТС За законом повинні були перейти у колгоспи, але ці означало для многтих їх зниження життєвий рівень, і вони знаходили собі роботу у районні центри, містах. Ставлення до техніки погіршилося, оскільки колгоспи або не мали, ка правило, парків і укриттів на її зберігання ЕВР у зимовий період, та й загальний рівень технічної культури колгоспників є ще низок.

Сказывались і традиційні вади на цінах сільськогосподарський продукцію, хто був надзвичайно низькі і окупали затрат.

Но не обговорювалося головне — необхідність надання селянству свободи вибору форм господарювання. Панувала непреклогнная упевненість у абсолютному досконало колгоспно-радгоспної системи, що під пильної опікою партійно-державних органов.

Но якесь рішення знайти треба було. Будучи з візитом до США в 1959 г. Хрущов побував на полях амсериканского фермера, який вирощував гибридную кукурудзу. Хрущов був буквально опленен нею. Він дійшов висновку, що підняти «м'ясну цілину» можна, лише вирішивши проблему кормовиробництва, а та своєю чергою спирається в структуру посівних площ. Замість травопілля треба можливість перейти до широким і повсюдним посівам кукурудзи, що й зерно дає, і зелену масу на силос. Саме там, де кукурудза не зростає, рішуче заміняти керівників, які «самі засохли і кукурудзу сушать». Хрущов з затятіше став впроваджувати кукурудзу у радянський сільському господарстві. Її просували до Архангельської області. Це було наругою як над віковим досвідом та традиціями ведення селянського сільського господарства, а й над здоровим смыслом. Вместе з тим купівля гібридних сортів кукурудзи, спроба впровадження американської технології її обробітку у його районах, де дати повноцінний зростання, сприяли збільшенню збіжжя і корми для худоби, справді допомагали подолати проблеми сільського хозяйства.

На сільське господарство, як й раніше, тиснули стереотипи рапортомании, прагнення апаратних працівників домогтися значимих показників людым, навіть незаконним шляхом, без усвідомлення негативних последствий.

Сельское господарство виявилося за межею кризи. Збільшення грошових доходів населення містах стало випереджати зростання аграрного виробництва. І потім знову вихід був, здавалося, знайдено, але не шляхах економічних, а нових нескінченних реорганізаційних перестановках. У 1961 г. було реорганізовано Міністерство сільського господарства СРСР, перетворене в консультативним органом. Хрущов сам об'їжджав десятки областей, даючи особисті вказівки, як вести сільському господарстві. Але його зусилля марні. Бажаного ривка не сталося. В багатьох колгоспників підривалася віра у можливість змін. Посилювався відтік сільського населення до міста; не бачачи перспектив, село стала залишати молодь. З 1959 г. відновилися цькування особисті підсобні господарства. Було заборонено мати худобу городянам, що виручало постачання жителів маленких міст. Потім гоніння зазнали господарства і сільських жителів. За чотири роки поголів'я худоби особистому подвір'ї скоротилося вдвічі разу. Це справжній розгром лише почав одужувати від сталінщини селянства. Знову зазвучали гасла, що головне — громадське, а чи не особисте господарство, що головним ворогом є «спекулянти і тунеядцы», які торгують на ринках. Колгоспники було вигнано з ринків, а справжні спекулянти почали здувати цены.

Однако диво не настало, й у 1962 г. уряд ухвалив рішення стимулювати тваринництво підвищенням у півтора рази ціни м’ясо. Нові ціни не збільшили кількості м’яса, але викликали хвилювання у містах. Найбільш велике їх у г. Новочеркасске придушили силою зброї. Були жертвы.

Были у країні й сильні, заможні господарства, котрих очолював вмілими керівниками, які вміли ладнати і з начальством, і з підлеглими. Але існували скоріш всупереч усталеній ситуації. Труднощі в аграрному секторі нарастали.

В наступному року виникли перебої лише з м’ясом, молоком і олією, але й хлібом. Довгі черги ще вночі вишиковувалися у хлібних магазинів. Поширювалися антиурядові настрої. І тоді було вирішено вийти з кризи з допомогою закупівель американського зерна. Ця тимчасовим заходом стала органічної частиною державної політики до смерті СРСР. Золоті запаси Радянського Союзу використовувалися на підтримку, зміцнення та розвитку американських фермерських господарств, тоді як господарства власних селян піддавалися гоніння. Зате організатори цього «обміну» отримали новий термін і, здавалося, невичерпний джерело особистого обогащения.

Семилетний план розвитку народного господарства (1959; 1965 рр.) у частині розвитку сільськогосподарського виробництва провалили. Замість планових 70 відсотків зростання становило лише 15 процентов.

СССР перетворився на могутню промислову державу. Наголос як і робився на виробництво, що склало до початку 1960;х років ѕ загального підйому промислового виробництва. Особливо швидко розвивалися промисловість будматеріалів, машинобудування, металообробки, хімія, нафтохімія, електроенергетика. Обсяг їх виробництва виріс у 4−5 раз.

Предприятия групи «Б» (передусім легка, харчова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості) розвивалися значно повільніше. Але й їх зростання було двухкратным. У цілому нині середньорічні темпи промислового виробництва у СРСР перевищували 10 відсотків. Настільки високих темпів можна було досягти, лише активно використовуючи жорсткі методи адміністративної економіки. Керівники СРСР були абсолютно упевнені, що темпи промислового економічного зростання країни будуть як високими, але і зростаючими. Висновки західних економістів про неминуче «загасанні» темпів по мері зростання економічного потенціалу СРСР отверглись як спроби будувати висновки про соціалізмі за аналогією з капіталізмом. Положення щодо ускоряющемся розвитку народного господарства за СРСР (передусім промисловості) міцно ввійшов у політичну пропаганду і громадських науки.

Несмотря на підбиття машинної бази під господарство, її науково-технічний рівень починав відставати потреб времени.

Высок був питому вагу робітників і селян, зайнятих важким ручним і малоквалифицированным працею (у промисловості - 40 відсотків, сільському господарстві - 75 відсотків). Ці дві проблеми обговорювалися до пленуму ЦК в 1955 г., де було визначено курс на механізацію і автоматизацію виробництва. Кілька років тому назвали і головне ланка, схопивши яке, сподівалися витягти весь ланцюг науково-технічної революції - хімія. Форсоване розвиток хімічної промисловості обґрунтовувалося посиленням роллю у створенні матеріально-технічної бази коммунизма.

Однако символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. У 1957 г. був запущено перший штучний супутник Землі. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіло Місяць. На квітні 1961 г. до космосу ступив людина, перша людина планети, радянська людина — Юрій Гагарин.

Покорение космосу зажадало величезних коштів. За ціною не стояли. У цьому був не лише науковий, а й військовий інтерес. Вірили, що недалеко той час, коли совестские космонавти як привітні господарі зустрічатимуть далекого космосі посланців інших країнах, зокрема та. Здавалося, Радянський Союз перед надого і міцно став лідером науково-технічного прогресу человечества.

Впечатляющими для совєтського люду, всього світу стали введення у експлуатацію першого атомного криголама «Ленін», відкриття Інституту ядерних досліджень. Безумовно, що це великі події. І нічого тоді що говорили про небезпеку, які несе масове освоєння ядерної енергії, необхідність якнайсуворішого дотримання технологічної дисципліни, підвищити рівень безпеки на ядерних об'єктах. Не дізнався советсткий народ про аварії у г. Кыштым біля Челябінська, внаслідок якої відбулося зараження радіоактивними речовинами території ряду галузей. Сотні людей облучились, понад десять тисяч сільських жителів були отселениы з радіоактивної зони, хоча десятки тисяч сільських жителів продовжували там жити ще довгі десятилетия.

В 1957 року починаються спроби реформ управління народним господарством. Інститути, які сверхентрализованные галузеві міністерства, на думку Хрущова, були на змозі забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні управління — поради народного господарства. Сама ідея про децентралізацію управління економікою на таку величезної країни спочатку зустріла позитивні відгуки. Однак у характерне для адміністративно-командної системи дусі ця реформа підносилася її авторами як чудодійний одномоментне акт, здатний докорінно змінити економічну ситуації у країні: разрущить відомчу монополію, наблизити управління до місць, підняти їхню ініціативу, збалансувати економічне розвиток респубик, регіонів, зміцнити усередині них господарські зв’язку, у результаті - прискорити економічного розвитку. Управління ж оборонної сферою економіки залишалося централізованим. Можливі сумніви щодо реформи не висловлювалися, оскільки він виходила від самої Хрущева.

Следует сказати, організація раднаргоспів дала певний ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривалися сотні дублировавших друг друга дрібних виробничих підприємствах різних міністерств. Вивільнені площі були використані виробництва нову продукцію. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956;1960гг впровадили лад у утричі більше нових типів машин, агрегатів, приладів, ніж у попередню п’ятирічку. Сталося значне зменшення адміністративно-управлінського персоналу на производстве.

Однако кардинальних змін — у розвитку економіки не произошло.

Предприятия замість дріб'язкової опіки міністерств отримали дріб'язкову опіку раднаргоспів. До підприємства, до робочого місця реформа також не дійшла, та й могла дійти, оскільки була навіть зорієнтована цього. Незадоволені були та вищі господарські керівники міністерств у Києві, які втрачали чималу частину свого, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія такі кроки Хрущова поддержала.

Вместо пошуків матеріальну зацікавленість кожного оаботника в результати своєї праці було проведено зміни у нормуванні і про оплату. Результатом цього є значне скорочення робочих, трудилися з урахуванням відрядної оплати, і зростання числа повременщиков. І бех того невисокі матеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазово повторювані з високих трибун, про зростання зарплати призводили до з того що робочі у порядку стали пдавать заяви, що «вести має бути підвищена всім бех винятку, як і говорив Хрущев».Стала отримувати поширення «выводиловка», тобто. припасування зарплати до певного уровня.

Все більш активну роль почали виконувати моральні стимули. Виникло нове движение-бригады комуністичної праці. Члени цих бригад, ка і члени бригад ДІП («наздогнати та перегнати») на початку 1930;х, намагалися впровадити комуністичні методи в свою повсякденному житті, проводити разом свобоное час, підвищувати совй загальноосвітній, технічний та фаховий рівень. Проте ідеалізм зачинателів, руху протягом комтруд довльно швидко згас, у зв’язку і з «грубими» потребами побуту, і про те, що почин був швидко зроблено бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, зробила потім із нього чергову графу в «таблиці соцсоревнования».

Наибольший успіх цивільний сектор економіки мав на напрямі житлового будівництва. У масового житлового будівництва не вели, в інші пмериоды просто більше не будували житла. Війна позбавила притулку мільйони сімей, люди жили, в землянках, в бараках, в комуналках. Одержати окрему впорядковану квартиру багатьом були не сбыточной мечтой. Темпов, якими велося житлове будівництво першій половині 1960;х років, Україна не знала не дуже до, ні після цього периода.

Удержаться на рівні було з плечу далеко ще не всім. Дане рух неможливо було масовим. Але профспілкові організації у гонитві за цифрами намагалися притягнути до нього було як жило якнайбільше людей. У результаті всі було заформализовано. Любов до дзвінкої фразі, гаслу, скоростиглість висновків, і рішень були характерними рисами того часу, де справжні новації, турбота про народ вигадливо перепліталися з прожекторством, марнослів'ям, а де й елементарним соціальним невежеством.

XXI з'їзд — ще одну спробу радикального прискорення. Реформа, вироблені зміни сприяли збентеженню в управлінський апарат, збоїв у виконанні шостого п’ятирічного плану. Проте визнати те й вносити необхідні корективи керівництво країни Герасимчука. Знайшли інше рішення: замінити п’ятирічний план на 1956;1960гг семирічним планом на 1959;1965гг. Тоді «недостача» перших років п’ятирічки покриється новими планами. Як обгрунтування даної заходи наводилися масштаби господарства, необхходимость встановлення тривалої перспективи економічного планирования.

Хотя в семирічному плані говорилося необхідність зробити вирішальний ривок забезпечення народу житлом, продуктами споживання, його основні ідеї, як й раніше, полягали в ниезменному випереджаючому розвитку капіталомістких галузей групи «А». Ставилися явноь нереальні завдання повної механізації будівельної индустрии.

Именно цей з'їзд знаменував собою точку відліку неточного, побільшено оптимістичного прогнозу розвитку СРСР на десятиліття. Він урочисто проголосив, що стала в «період розгорнутого будівництва комуністичного общества».

Ставилась завдання — в стислі терміни догать і перегнати найрозвинутіші капіталістичні країни з виробництва своєї продукції одну особу. Зазираючи у майбутнє, Хрущов прикидав, що це буде приблизно 1970 року. Торкнувся у своїй доповіді Хрущов і питання теорії. Він зробив висновок щодо повної та остаточній перемозі соціалізму нашій країні. Тим самим було, на його думку, зважився питання про можливість побудови соціалізму лише у стране.

Важнейшим внутрішньополітичним подією досліджуваного періоду був і XXII з'їзд КПРС. Нею було прийнято нова пограмма партії. XXII з'їзд КПРС стався це й тріумфом всієї політики, що з ім'ям Н. С. Хрущева, та початком кінця. У його праці та рішеннях відбилася вся суперечливість епохи: реальні досягнення процесу десталінізації, певних успіхів економічного розвитку та фантастичні, утопічні плани, крок до демократизації внутрішньопартійної життя, різке усление культу особи самого Хрущова. Була втрачені головна лінія на децентралізацію управління народним хозяйством.

Для побудови комунізму передбачалося вирішити триєдину задачу:

в області економічної - побудувати материально-техгическую базу комунізму (тобто. вийти перше місце у світі за виробництву своєї продукції одну особу; досягти найвищої у світі проиводительности праці; забезпечити найвищий світі рівень життя народу); у сфері соціально-політичної - можливість перейти до комуністичному самоврядуванню; в областо духовно-идеологической — виховати нового, всебічного розвиненого людини. Історичні програми КПРС були переважно обмежені двадцятьма годами.

В початку 60-х років образ комунізму у масовій свідомості асоціювався з конкретними великими соціальними програмами. Соціальні программы-обязательства зводилися до слудующему:

во-первых, вирішити продовольчий питання, повністю обеспчив народ якісними продуктами раціонального і безперебійного питания;

во-вторых, цілком задовольнити попит на предмети широкого потребления;

в-третьих, вирішити житловий питання, забезпечивши кожній родині отделную впорядковану квартиру;

наконец, ліквідувати малоквалифицированный і тяжкий, а ручна праця в народноом хозяйстве.

В цих завданнях нічого утопічного був. Вони почали такими після ввязывания СРСР новий тур небаченої колись гонки озброєння, вирішивши їх матеріальної базы.

Большое вплив справила на міжнародні відносини «холодна війна». Після закінчення Другий Першої світової довіру одне другу союзників по анитигитлеровской коаліції стало невблаганно танути. Зростання впливу Совествого Союзу Східної Європи й освіту там урядів на чолі з комуністами, перемога китайської революції, наростання антиколоніального визвольного дваижения у Південно-Східній Азії сприяли нової розстановці сил поставляють на світовий арені, до поступової конфронтації між учорашніми союзниками. Найбільш гострим зіткненням двох наснаги в реалізації початку 50-х рр. став корейський конфлікт. Він довів, як «холодна війна» модет перетворитися на збройне столкновение.

Новое керівництво нашої країни продемонструвало прагнення динамізму зовнішньої політики. Воно вдалося до низки поїздок за ребеж для встановлення особистих контактів із лідерами дружніх стран.

Важной віхою в зміцненні відносин між соціалістичними державами було визнано створення Організації Варшавського Договору — Союзу, який проголосив за мету проведення оборонної політики. Торкнулася відлига й стосунку нашої країни з країнами Заходу. Було укладено договору про колективної безпеки все у Європі з участю США. Піком між Сходом і Заходом з’явився «карибський криза», викликаний розміщенням Радянський Союз ядерних ракет на Кубі. Криза, поставив світ до межі ядерної катастрофи був залагоджений з допомогою перговоров і досягнутих ними компромісів. Після цієї кульмінації «холодної громадянської війни» почався повільний процес поліпшення відносин між Сходом і Западом. Оттепель у відносинах була й дозволила людям багатьох країн по-іншому подивитися друг на друга.

В розвитку культури у кінці 50 — початку 60-х рр виявлялися суперечливі тенденції. Загальний підхід до культурної середовищі вирізнявся колишнім прагненням поставити його на службу адміністративно-командної ідеології. Але саме процес відновлення було не викликати пожвавлення культурному житті. У той самий час Хрущов досить чуйно відчув необхідність виконання реформ у одному з головному ланок культури — у шкільництві: навчання у неповній середній школі збільшили до 11 років, і з дев’ятого класу учні мали освоювати производственые спеціальності. Ні матеріальної бази, ні викладацьких кадрів при цьому немає. Важливу роль духовного життя зіграло деяке розкріпачення в історичної науці. Безсумнівним був і пожвавлення у мистецькій культурі. Виникли нові літературно-художні журнали: «Юність», «Молода гвардія». У самій Москві відкрився новий театр «Сучасник», що привернув увагу як актуальними постановками, а й грою багатьох акторів. У побут людей входило телебачення. Проте суперечливість культурною політикою давала себе знати в тому, деякі твори приймалися Хрущовим і низкою діячів культури у багнети. Політичне керівництво країни у початку 60-х рр прагнуло утримати культуру у жорстких рамках. І все-таки пробивалися сміливі, высокохудожественые, просякнуті правдою і гражданственностью твори. Були надруковані документальні повісті та й спогади раскравших жахи незаконних репресій, нелюдського побуту сталінських лагерей.

1962;1964 рр. залишилися у пам’яті багатьох як роки внутрішні негаразди і зростання напруженості. Погіршилося продовльственное постачання зростаючого міського населення. Ціни виявилися замороженными. Причиной цього було різке зростання закупівельних цін, котрі почали обганяти розничные.

Симпатии простого люду до Хрущову стали слабшати. Восени 1963 р. вибухнув новй криза. У магазинах зник хліб, т.к. цілина щось дала. З’явилися талони на хлеб.

Повышение цін, поява нових дефіцитів було відбитком наростання кризових явищ в економіці країни загалом. Темпи зростання кількості промисловості стали сповільнюватися. Уповільнився технічний прогрес. Які Виявилися збої у роботі промисловості Хрущов та його оточення намагалися виправити шляхом дрейфу до відтворення централізованої бюрократичної командно-адміністративної системи сталінського типу. Хрущов, з одного боку, прагнув перестановками в партаппарате поліпшити ситуації у економіці, з другого — зіштовхнути частини партаппарата, щоб політикою «розділяй і влавствуй» убезпечити себе. Партійний апарат різко виріс. Стали ділитися обкоми, комсомольські і профспілкові організації. Уся реформа звелася до роздуванню апарату партійних, державні органи. Розпад влади було налицо.

Утрата Хрущовим особисту популярність, підтримки з боку партійно-господарського апарату, розрив із чималої частиною інтелігенції, відсутність зримих змін у рівень життя більшості трудящих зіграли фатальну роль справі проведення антибюрократических реформ. Та й спроби реформ проходили верхушечными, антидемократичними шляхами. Більшість народу них брала участь. Реальні рішення приймалося дуже обмеженого кола вищих політичних руокводителей. Природно, що з невдачі все політичне відповідальність падала на людини, котрий обіймав першу посаду у партії і уряді. Хрущов був приречений на відставку. У 1964 р. він намагався активізувати реформаторську діяльність, розпорядившись розпочати підготовку проекту нової редакції Конституції СССР.

Бурные наслідки перетворення на СРСР, непослідовні і суперечливі, все-таки зуміли вирвати країну з заціпеніння попередньої эпохи.

Партийно-государственная номенклатура домоглася зміцнення своїх позицій, проте невдоволення неспокійним лідером у її лавах наростало. Зростало розчарування інтелігенції суворо дозованої номенклатурної «відлигою». Робітники та селяни втомилися від гучної боротьби за «світлу будучину» при ухудщении поточної жизни.

Все це дало змогу партійно-державної номенклатурі без будь-яких громадських потрясінь позбутися Н. С. Хрущева. Він був звинувачений у «валюнтаризме», знято з усіх посад та рибопродукції відправлений пенсію. Першим секретарем ЦК став Л. И. Брежнев.

Нвое уряд приймають рішення початок нових економічних реформ. Перші кроки реформи 1965 г. навівали надії. Прискорився економічного зростання. Восьма п’ятирічка, совпавшая у часі з проведенням реформи, виявилася за низкою найважливіших економічних показників виконаною. Але на початок 70-х рр. сутність реформи оказщалась викривлена настільки, що вона фактично перстала діяти. Головними причинами, які призвели до неуспеху реформи, були небажання більшості лідерів адміністративно-командної економіки відмовитися від звичних методів управління, чому супроводжувало згортання боязких змін у політичної сфере.

Список литературы

1. «Історія Батьківщини» Підручник для 11-го класу середовищ. шк. В. П. Островський, В.І. Старцев, Б. А. Старков, Г. М. Смирнов. Москва, Вид. Просвітництво, 1992 г.

2. Світло й «великого десятиліття» М. С. Хрущов та її час 1989 год.

3. Аграрна політика КПРС 50-ті - 60 роки. Журнал N9 «Питання історії КПРС» І.В. Русинів, Москва, 1988 г.