Теоретичні аспекти проблеми антропогенного впливу на заплавно-русловий комплекс

Вивчення природних умов та природних ресурсів Волині почалося ще в другій половині XIX століття. Тут проводили свої дослідження П. А. Тутковський, І.І. Жилинський, Е. Рюлле, С. Кульчинський, М.М. Тетяєв та багато інших науковців та вчених. Але і на даний час перед природодослідниками Волині стоїть ще багато невирішених питань, зв’язаних з охороною природи та раціонального використання природних ресурсів.

Розглядаючи проблему антропогенного впливу на ЗРК, не можна не відмітити таку важливу обставину, на яку в свій час вказував Є.В. Шанцер. Він писав: «…заплаву та русло не можна розглядати як два абсолютно незалежні один від одного елементи. Навпаки, будь-яка частина заплави колись була зайнята руслом, а потім змістилася в сторону.» (1991).

Питанням антропогенного навантаження на річний стік, а також на заплави та русла, присвячений цілий ряд фундаментальних робіт (Купріянов, 1977; Шикломанов, 1975; 1977, 1978, 1992; Антроповський, 1985, 1988, 1989; Лукащук та ін., 1986; Беркович, 1988, 1992; Матвєєв, 1988; Ковальчук, 1991, 1992 та ін.). Однак, ця проблема найдетальніше розглянута для великих та середніх рік. [6].

Останнім часом більше уваги приділяється проблемі замулення малих рік. Це пов’язано з прогресуючою їх деградацією, а також з недостатнім вивченням цього процесу. Дослідження малих рік має велике значення: по-перше, їх стан безпосередньо впливає на розвиток великих рік того ж басейну, а антропогенне порушення балансу стоку наносів та інших компонентів верхніх складових системи річкового басейну відображаються на стані нижніх складових системи; по-друге, значними є ресурси самих малих рік як джерел водозабезпечення чи місць рекреації (Чернов, 1988). Проблема малих рік відображена в роботах В. С. Лапшенкова (1983, 1987), котрий наводить обширні дані про замулення та деградацію малих рік на півдні центрально-чорноземного району; В. С. Перехреста, В.Н. Лужнікова (1986) — на прикладі рік Білорусі; В.Л. Рохмістрова (1989) — на прикладі малих рік Ярославського Поволжя; В.І. Нікори (1992) — на прикладі рік Молдови та багатьох інших. Аналіз становища малих рік Білоруського Полісся, їх масштабні зміни в першу чергу під впливом проведених меліоративних робіт і регулювання стоку в роботі В. М. Широко ва (1992). [10].

Більш об'ємне вивчення сучасних процесів, що розвиваються на меліоративних землях, простежується в роботі Н. Е. Борщевського (1987). Це процеси, що зв’язані з біогенними, суфіозно-просадочними, флювальними, делювільно-пролювіальними, гравітаційними і золовими природно-екзодинамічними системами та комплексами. На прикладі Київського Придніпров'я автор аналізує характер змін в кожній екзодинамічній системі.

Також слід відмітити роботи А. В. Чернова (1988, 1990, 1991) і Р. С. Чалова (1988), в яких розглядається не лише природа самих малих рік, їх функціювання в умовах посиленого антропогенного навантаження, але ставляться задачі по їх дослідженню. Необхідно, підкреслює А. В. Чернов, по-перше, відповісти на запитання: чи є регіональними визначені послідовності (ієрархії) факторів, що впливають на ріки, чи ж випадковими.

У Волинському Поліссі найвідчутнішим впливом на ЗРК володіють осушувальні меліорації.

Геоморфологічні аспекти під пояснення осушувальних меліорацій розглянуті в роботах Т. В. Климовича (1973), Б. П. Палиенко (1984), І.Н. Коротуна (1984,1987,1990). антропогенний русловий осушувальна меліорація Детальніше досліджено вплив осушувальних меліорацій на стік. Осушувальні меліорації в басейні Прип’яті не призвели до зменшення середнього багаторічного стоку ріки, а навпаки, відмічена його тенденція до його збільшення; внутрішньо річний розподіл стоку стає більш рівномірним (Максімов, Ревера, 1987). Середнє багаторічне значення річного стоку рік Українського Полісся після проведення осушувальної меліорації збільшилось на 16−27% при умові осушення водозбору більше 6% (Фоменко, 1991).

На ріках Українського Полісся вплив осушення чітко починає проявлятися, якщо площа осушених земель перевищує 20% площі водозбору (Ободовський, 1991). Осушувальні меліорації викликають збільшення забезпеченості русло формуючих витрат води, що проходять в межах заплавних бровок. Одночасно проходить підвищення абсолютних величин руслоформучих витрат води, відповідно до затопленої заплави. [14].

В результаті аналізу багаторічних коливань водності р. Прип’ять біля с. Річиця Я. О. Мольчак та С. С. Кутовий встановили, що осушувальна меліорація суттєво не вплинула на характеристики стоку верхів'я Прип’яті; коливання стоку та його факторів мають природне походження.

Після проведення в басейнах рік Українського Полісся меліоративних робіт внаслідок ліквідації потічків і випрямлення русел рік протяжність гідрографічної сітки скоротилась. В той же час значно збільшилась штучна сітка. (Яцик, Бишовець та ін., 1991).

В дослідженні використані різноманітні методи, прийоми, способи вивчення флювіальних геоморфосистем і процесів, що розвиваються в них, — від польового збору емпіричних даних, історико-географічного і картометричного аналізу, до теоретичних узагальнень. Найважливішим з них був аналіз:

• — «тимчасових» зрізів стану флювіальних геоморфосистем;
• — структура різнорангових флювіальних систем, тенденцій їх розвитку та масштабів трансформації;
• — факторів та умов, що впливають на виникнення та розвиток екологічно важливих процесів, явищ та стану ЗРК. [17]