Стан цукробурякового виробництва в Україні

Цукробурякове виробництво в Україні - це пріоритетна галузь не лише агропромислового комплексу, а й економіки країни в цілому. Це пояснюється насамперед тим, що рівень розвитку цукробурякової галузі визначає не тільки ефективність формування ринку цукру, а й рівень функціонування інших продовольчих галузей, які використовують цукор та цукробурякову продукцію (харчова, кондитерська, спиртова промисловості, сільське господарство та ін.). Крім того ефективний розвиток цукробурякового підкомплексу забезпечує становлення стабільного внутрішнього ринку цукру, є вагомим джерелом надходжень до бюджету, забезпечує стабілізацію та розширений розвиток всього агропромислового комплексу України. Однак, на сьогоднішній день ефективність роботи цукробурякового підкомплексу України значно погіршився: зменшилися площі посіву та обсяги валових зборів цукросировини, знизились закупівельні ціни на цукрові буряки порівняно із собівартістю їхнього вирощування, втрачено ринки збуту, розбалансовано систему оптової торгівлі цукром, значну частину цукрових заводів доведено до штучного банкрутства та ін.

Тобто вітчизняний виробник цукрових буряків та цукру втратив будь-які стимули до збільшення обсягів виробництва. У зв’язку з цим досліджувана галузь перетворилась з експортно-стратегічної у дотаційну, сприяючи тим самим розширенню сфери зовнішньоторговельної експансії на вітчизняний ринок харчових продуктів, включаючи цукор та цукровмісну продукцію.

Ситуація, яка склалася у цукровій промисловості України, може призвести до фактичного руйнування галузі. Щоб цього не сталося необхідно розробити комплекс заходів щодо розвитку вітчизняної сировинної бази, розширити ринки збуту готової продукції, налагодити систему відносин між власниками сировини та її переробниками, виробити дієву систему нормативно-правового регулювання.

Питання стану цукробурякового комплексу, його ефективності, регулювання та вдосконалення відносин вивчаються багатьма вченими і висвітлені у працях В. С. Бондаря, А. В. Фурси, О. М. Шутенка, М. М. Ярчука, П. Г. Борисюка, Г. Ягольника, В.І. Пиркіна, В.М. Роїка та ін. У їхніх працях висвітлено основні положення функціонування ринку цурку, запропоновано шляхи покращення функціонування цукробурякової галузі, розроблено прогнози щодо її розвитку, проте низка питань залишається невирішеною та потребує поглиблення досліджень.

Цукробурякове виробництво перебуває у кризовому становищі. Різко зменшились обсяги виробництва цукрових буряків та цукру і його реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що є свідченням не виваженої політики в регулюванні економічними процесами та послаблення ролі держави в управлінні цукробуряковим виробництвом.

Зазначимо, у 2011 році цукровими буряками було засіяно 503 тис. га, що при середній врожайності 30 т. на гектар дозволило б зібрати близько 15 млн. т. цукрових буряків і виробити близько 1,7 млн. т. цукру в поточному сезоні, що на 33% більше, ніж у 2010 році. Однак станом на 31.12.2011 року за даними Інституту цукрових буряків цукрові заводи України виробили 1,545 млн. т. цукру, або 77% від загальної потреби України. При цьому відомо, що місткість українського ринку цукру оцінюється в 1,8−2,0 млн. т. на рік. Протягом періоду цукроваріння у 2011 році на цукрові заводи надійшло 13,366 млн. т. цукрового буряка у заліковій вазі (в 2010 році - 8 млн. т.), тобто на 1,634 млн. т. менше ніж планувалося, і з яких перероблено 13,027 млн. т. Позитивним моментом у 2011 році було те, що у процесі виробництва солодкого продукту приймали участь 73 цукрових заводи, що у порівнянні з 2010 роком на 17 більше (у 2010 — 56 заводів).

Тобто, ми бачимо, що виробництво цукру у 2011 році перевищує аналогічний показник 2010 року на цю ж дату на 22%, або 278 тис. тонн.

Однак ситуація залишається вкрай критичною, оскільки вітчизняний ринок цукру на сьогодні забезпечений лише на 77%, велика частина цукрових заводів доведена до штучного банкрутства, їх обладнання, яке морально та фізично не застаріло, порізано на металобрухт, постійно зростає собівартість цукросировини, а закупівельні ціни залишаються заниженими, частина діючих цукрових заводів за наявності потужного комплексу виробничих потужностей припиняє свою діяльність через брак сировини та оборотних коштів для її придбання, відносини між постачальниками сировини та її переробниками часто будуються на обмані, корумпованості та невиконанні умов договорів. Крім того, необхідно зауважити, що внутрішній товаровиробник недостатньо захищений з боку держави, оскільки ввізне мито згідно умов СОТ встановлено 50% від митної ціни, замість 300 євро за тонну і 2% в межах митної квоти на цукор-сирець. Зважаючи на це, через кордони вільно проникають цукровмісні продукти і цукрозамінники.

Україна втратила традиційні ринки збуту цукру в країнах, що утворились на базі колишнього СРСР і, найперше в Росії, куди поставляла 56% виробленого цукру. Виручка від реалізації цукру становила 1,2 млрд. доларів США, яка в останні роки скоротилась до 0,4 млрд. дол. Навпаки, в період 1995;2005 рр. країна вимушена була імпортувати цукор в обсязі 220−450 тис. т. в рік, а в 2003 р. — 1557,5 тис. т., що стало підставою встановлення для України імпортної квоти в розмірі 267 тис. т. при вступі до СОТ. Більше того, шляхом внесення поправки до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» Україна позбавила себе квот «В» і «С», тобто права на експорт, зокрема кордони українського цукру в Росію закриті до 2012 р. включно.

Поряд із зазначеним відмітимо, що собівартість виробництва цукрових буряків та цукру в Українів у зв’язку з подорожанням матеріально-технічних ресурсів невпинно зростає.

Незважаючи на певний ріст урожайності цукрових буряків та збільшення посівних площ у 2011 році, буряківництво України знаходиться у стані занепаду. І на це є низка об'єктивних та суб'єктивних причин, серед яких необхідно виділити основні:

• — загальна економічна криза і послаблення ролі держави у розвитку цукробурякового виробництва;
• — втрата економічної зацікавленості виробників у вирощуванні цукросировини;
• — недосконалість механізмів економічного регулювання виробництва;
• — незавершеність і недосконалість приватизаційних процесів у цукровій галузі;
• — порушення цінового паритету;
• — нерозвиненість ринкових відносин у сфері виробництва, переробки і реалізації цукру;
• — інтервенція на український ринок цукру з тростини та цукровмісних продуктів;
• — повна відсутність інвестицій у галузь, її непривабливість для вітчизняних і зарубіжних стратегічних інвесторів;
• — відсутність чіткого законодавства та правових основ організації виробництва та регулювання ринку цукру;
• — різке скорочення матеріально-технічного забезпечення бурякосіючих господарств і цукрових заводів.

У зв’язку з цим подальше скорочення власного виробництва та перехід на імпортований цукор для України означатиме стратегічну поразку.

Вирощування цукрових буряків у приватних господарствах супроводжується зниженням рівня механізації, погіршенням захисту рослин від шкідників, зростанням собівартості рослин та зниженням якості коренеплодів. А це в свою чергу робить виробництво цукрових буряків не рентабельним.

Скорочення виробництва цукрових буряків в Україні зумовлюється цілим рядом причин:

• — значні витрати на виробництво;
• — неможливість покриття витрати на виробництво за рахунок низьких цін реалізації буряків;
• — штучне зниження цукристості буряка заводами-виробниками цукру;
• — несвоєчасний розрахунок з аграріями за реалізовані буряки.

Отже, всі сільськогосподарські господарства скоротили обсяги виробництва цукрових буряків, а багато агроформувань України взагалі відмовилися від вирощування коренеплодів.

Як наслідок зазнає змін структура забезпечення цукрових заводів сировиною.

Протягом останнього десятиліття головними постачальниками цукрових буряків на переробні підприємства були аграрії (їх частка становила 80%), то до 2015 року очікується що головними постачальниками цукросировини стануть агроцукрові корпорації, їх частка становитиме 70%.

Невтручання держави в проблеми цукрової промисловості, припинення державного фінансування її розвитку й інші фактори привели до старіння технічної бази заводів, зношення її основних засобів. Строки експлуатації переважної частини встановленого обладнання в підприємствах цукрової промисловості перевищують нормативні в два і більше разів.

Оцінюючи виробничий потенціал цукрової галузі, необхідно зазначити, що коефіцієнт зношення цукрових заводів становить 60%. Так із загальної кількості заводів: 58 — побудовані ще до 1860 року, 66 з 1861 до 1990 року; 24 заводи — в 1900;1940 роках і 44 — у 1941; 1995 роках.

Більшість вітчизняних заводів мають невеликі потужності і з переробки солодких коренів. Лише 20 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т/добу, що на третину менше від європейських аналогів. До того ж виробництво на вітчизняних заводах є значно трудота матеріаломісткішим. Такий стан призвів до значного зниження ефективності виробництва цукру, і як наслідок частина цукрових заводів стали не конкуренто спроможними. Так у сезоні цукроваріння 2008 року в Україні працювало 70 таких підприємств, а 2009 році лише 50.

Важливими факторами в підвищенні ефективності виробництва є фінансові та податкові важелі, кредитна і митна політика, оплата й мотивація праці. Сезонність виробництва та коротка його тривалість, низький рівень оплати праці, невпевненість у завтрашньому дні призвели до проблем у кадровому забезпеченні галузі.

Так, за річної потреби на рівні 1,8−2,0 млн. тонн. у 2008 р. в Україні було вироблено лише 1,6 млн. тонн. За прогнозом Міністерства аграрної політики у 2009 році виробництво цукру ще зменшиться і становитиме 1,5 млн. тонн.

Лише за вагомої підтримки держави цукробурякова галузь зможе уникнути таких похмурих перспектив та вийти з кризи.

Розробка комплексу організаційно-технологічних і економічних заходів, спрямованих на збільшення врожайності цукрових буряків до 400−500 ц/га, дасть можливість забезпечити їх рентабельнее виробництво.

Надання державою бурякосіючим сільськогосподарським товаровиробникам довгострокових кредитів дозволить їм закупити якісне насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, оновити свій машиннотранспортний парк та розширити свої виробничі потужності до оптимальних розмірів.

Покращення інвестиційного клімату також є однією з умов виходу цукробурякової галузі із кризи. Розробка виробничих технологій та проведення експериментальних досліджень біологічних видів палива із цукровмісних продуктів дасть можливість повноцінно використовувати відходи цукроваріння та одержати додаткові продукти.