Загальні тенденції захворюваності — загальної, з тимчасовою втратою працездатності, з стійкою втратою працездатності

Захворюваність населення — збірне поняття, що включає в себе показники, які характеризують рівень різних захворювань та їх структуру серед усього населення або окремих його груп на даній території.

В комплексі медичних показників здоров’я захворюваність посідає особливе місце. її медико-соціальне значення визначається тим, що саме захворювання є основною причиною смерті, тимчасової та стійкої втрати працездатності, що в свою чергу призводить до великих економічних втрат суспільства, негативного впливу на здоров’я майбутніх поколінь і зменшення чисельності населення.

Матеріали про рівень і структуру захворюваності в різних регіонах, а також в окремих статево-вікових групах, особливо в динаміці за ряд років, необхідні для цілеспрямованої розробки програм щодо зміцнення здоров’я населення, зокрема при плануванні розвитку мережі лікувально-профілактичних закладів і підготовки медичних кадрів.

Важливо також, що показники захворюваності є одним із найбільш інформативних критеріїв діяльності органів і закладів охорони здоров’я та ефективності проведення лікувальних, профілактичних, соціальних та інших заходів.

Нарешті, вивчення їх визначає шляхи профілактики тих або інших захворювань.

Статистика захворюваності багато в чому доповнює статистику смертності при оцінці здоров’я населення та має порівняно з нею важливу перевагу, а саме оперативність. Разом з тим, на відміну від демографічних явищ (народження, смерть), які легко піддаються визначенню, вивчення захворюваності пов’язано зі значними труднощами. Захворювання може мати невизначений початок і в такій же мірі невизначений у часі кінець. Можуть спостерігатися «стерті» форми захворювання, бацилоносійства, важко буває відрізнити захворювання від морфологічних, скелетних змін тощо.

До цього ж, населення не завжди звертається за медичною допомогою. Захворювання здебільшого стає доступним для реєстрації лише тоді, коли хворий за нею звертається. Внаслідок цього повнота даних про захворюваність перш за все залежить від об'єму та характеру медичної допомоги, її доступності та якості.

Основними методами вивчення захворюваності є методи, що передбачають використання таких даних:

• — звертань за лікарською допомогою в медичні заклади;
• — медичних оглядів окремих груп населення;

— про причини смерті;

— опитування населення;

— спеціальних вибіркових досліджень.

Кожний метод має позитивні сторони та недоліки, які необхідно знати та враховувати в практичній діяльності. Жоден з них не дає вичерпаного уявлення про захворюваність населення. Тільки використання їх у поєднанні дозволяє одержати досить повну інформацію (табл. 1).

Найбільш прийнятним є метод вивчення захворюваності за звертаннями за медичною допомогою. Це пов’язано з обов’язковою реєстрацією захворювань, що здійснюється в державних лікувально-профілактичних закладах. Але повнота даних про захворюваність населення за методом звертань може бути обмежена:

при недостатній доступності медичної допомоги (наприклад, у сільській місцевості);

низькому рівні медичної культури населення;

недостатньому авторитеті серед населення медичного закладу в цілому або окремих лікарів тощо.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика основних методів вивчення захворюваності населення.

Вивчення захворюваності за даними звертань дозволяє найбільш повно враховувати так звані «гострі» захворювання. Цей метод не потребує додаткових При вивченні захворюваності за даними медичних оглядів, повнота інформації про захворюваність залежить від:

систематичного їх проведення;

участі лікарів необхідних спеціальностей;

достатнього діагностичного забезпечення;

контролю своєчасності та повноти оглядів.

При використанні цього методу забезпечується найбільш повний облік раніше невідомих хронічних захворювань, або тих, з приводу яких населення активно не звертається до медичних закладів. Перевагою цього методу є також виявлення початкових форм і стадій захворювань, уточнення діагнозу деяких хронічних захворювань тощо.

Вивчення захворюваності за даними причин смерті є додатковим методом до двох вищевказаних. Він особливо актуальний щодо обліку тих захворювань, які можна зареєструвати тільки при звертанні за одержанням лікарського свідоцтва про смерть (йдеться про хворих, що раніше не звертались до медичних закладів і померли вдома), а також раптових хвороб, які дають високу летальність і не були виявлені обома першими методами (інфаркти, інсульти, травми тощо).

Якщо в попередні роки методи вивчення захворюваності за даними звертань і медичних оглядів були провідними, то в сучасних умовах, при появі значного числа недержавних медичних закладів і особливо при впровадженні елементів страхової медицини, найбільш повна інформація про захворюваність може бути отримана за даними спеціальних вибіркових досліджень і опитування населення.

Перевагою методу опитування є можливість обліку захворювань, з якими населення не зверталось з тих або інших причин за медичною допомогою, а також з’ясування думки людини щодо свого захворювання.

В той же час йому притаманна в певній мірі суб'єктивність, пов’язана з самодіагностикою захворювань, а також значною кількістю помилкових відповідей на запитання анкети.

Вивчення захворюваності з використанням окремо кожного вказаних методів не дає уявлення про дійсну вичерпну поширеність патології. Цим завданням більш повно відповідають спеціальні вибіркові, поглиблені дослідження. При проведенні визначають регіональні, статево-вікові особливості захворюваності при різних рівнях медичного забезпечення.

Вибіркові спеціальні дослідження, в тому числі захворюваності населення, дозволяють отримати більш детальну та якіснув коротші терміни та за менші кошти. Широке розповсюдження передбачено Програмою реформування державної статистики на період до 2000 року, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 971 від 22 червня 1998 року.

При вивченні захворюваності за даними звертань за медичною допомогою розрізняють такі її види:

1. загальна захворюваність — облік всіх захворювань (гострих і хронічних), які зареєстровані у населення певної території за певний період;

інфвКЦІйна захворюваність — спеціальний облік гострих інфекційних захворювань, пов’язаний з необхідністю оперативного проведення протиепідемічних заходів;

захворюваність на найважливіші неепідемічні захворювання підлягає спеціальному обліку внаслідок IX епідеміологічного та соціального значення (злоякісні новоутворення, туберкульоз, венеричні, психічні захворювання тощо);

госпітальна чи «госпіталізована» захворюваність дає можливість вивчити склад хворих, що лікувались у стаціонарі;

захворюваність з тимчасовою втратою працездатності робітників і службовців виділяється внаслідок її соціального та економічного значення.

Кожен з цих видів захворюваності вивчається за певними обліковими документами та оцінюється за різними показниками (табл. 2).

Таблиця 2. Джерела інформації та показники, що характеризують окремі види захворюваності.

Захворюваність із тимчасовою втратою працездатності.

Захворюваність із тимчасовою втратою працездатності вивчається серед працюючих і враховує випадки захворювань, результатом яких є невихід на роботу. Цей вид захворюваності складає від 25 до 75% первинних звертань за медичною допомогою.

Захворюваність працюючих призводить до значних економічних втрат суспільства, чим обумовлене велике соціально-економічне значення даної проблеми.

Офіційна статистика тимчасової втрати працездатності в зв’язку з захворюваннями була введена в СРСР у 1925 році.

Одиницею обліку є випадок втрати працездатності.

Обліковим документом для реєстрації кожного випадку тимчасової непрацездатності працівника протягом року є листок непрацездатності.

Виданий лікувальним закладом після одужання листок працівник зобов’язаний подати адміністрації підприємства або організації. Подальше його оформлення (зворотної сторони) передбачає відмітку табельника, відділу кадрів, бухгалтерії та профспілкової організації, яка всі листки реєструє в спеціальному журналі з відміткою — № листка непрацездатності, прізвища, ім'я та по-батькові хворого, його адреси, місця роботи, діагнозу, прізвище лікаря, тривалості звільнення від роботи.

На підставі даних реєстрації складається «Звіт про причини тимчасової непрацездатності» (ф. № 23-ТН). Він містить дані про число випадків і календарних днів непрацездатності щодо найбільш поширених захворювань, у зв’язку з доглядом за хворим, із відпусткою при вагітності та пологах, санаторно-курортним лікуванням тощо.

Звіт складається медико-санітарними частинами, лікарськими пунктами охорони здоров’я, дільничними лікарнями, поліклініками та амбулаторіями, міськими та центральними районними лікарнями, іншими лікувально-профілактичними закладами системи МОЗ України незалежно від відомчої підпорядкованості.

Медичні заклади складають звіт про причини тимчасової непрацездатності працюючих на підприємствах, в установах, закладах, організаціях, що знаходяться на території, яка ними обслуговується.

Міські та обласні центри медичної статистики складають списки вибіркового кола підприємств і організацій, охопивши при цьому не менше ЗО % працюючих у кожній з основних галузей народного господарства. До списків включаються переважно підприємства, які мають пункти охорони здоров’я. Загальною вимогою до підприємств, які входять до вибіркового кола, є стійка життєдіяльність в умовах конкуренції.

Звіти за формою № 23-ТН про причини тимчасової непрацездатності працівників охорони здоров’я складають усі, без винятку, медичні заклади.

Основою для складання звіту є листки непрацездатності, здані в звітному періоді. До нього включають усі лікарняні листки, видані лікувальними закладами як за місцем роботи, так і за місцем проживання робітника та службовця, а також за місцем тимчасового перебування в період відрядження, відпустки Первинні звіти про тимчасову непрацездатність складають по кожній галузі народного господарства окремо (атомні електростанції, вугільна, хімічна, нафтохімічна та легка промисловість, машинобудування та металообробка, охорона здоров’я тощо) та висилають районним (міським) центральним лікарням.

Районні (міські) центральні лікарні складають зведені звіти по основних галузях даного району (міста) та подають органу управління охороною здоров’я території (Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя). Ці в свою чергу направляють територіальний зведений звіт Управлінню статистики території та інформаційно-аналітичному центру медичної статистики МОЗ України.