Ю.А. Гагарін – перший космонавт. 
Прорив Росії у космос

Ю.А. Гагарін — перший космонавт. Прорив Росії у космос

Реферат виконав студент курсу, групи.

Министерство освіти Російської Федерации Южно-российский державний технічний університет (Новочеркаський політехнічний институт) Новочеркасск 1999 р.

Введение

Наш чудовий співвітчизник До. Еге. Ціолковський ще на початку сучасності стверджував: «Планета є колиска розуму, але не можна вічно жити у колиски… Людство не залишиться вічно Землі, але у гонитві за світлом і простором спочатку сором’язливо проникне межі атмосфери, та був завоює всі навколосонячний простір». Зараз є свідками того, як збуваються пророчі слова.

Двадцатый століття назавжди ввійде у історію людства, як століття освоєння космічного простору. Ще на початку століття російський ученый К. Еге. Ціолковський вперше теоретично обгрунтував можливість дослідження космосу з допомогою ракет. Пізніше він зробив: «Я радий, якщо моя робота спонукає за інші до подальшому труду».

После Жовтневої революції багато вчених конструкторів, палко вірили в здійснення ідей До. Еге. Ціолковського, почали працювати за їх подальшим розвитком та перетворенням в жизнь.

Уже в 1931 р. в Москві, Ленінграді, Харкові, Тифлісі, Баку, Архангельську, Новочеркаську і інших містах України з’являються групи з вивчення реактивного руху, а 1933 р. за рішенням уряду створили у світі Реактивний науково-дослідний институт.

В роки створюються та випробовуються перші радянські рідинні ракети. Накопичується досвід їх проектування й виготовлення, підготовки і здійснення пусків. Стало очевидно, подальший розвиток ракетної техніки зажадає проведення великих науково-дослідних, конструкторських і експериментальних робіт, частина з яких з’явилися цілком новими напрямами у науці й технике.

Были створено спеціалізовані наукові інституції і конструкторські бюро. Через війну багаторічної спільної прикладної діяльності цих організацій постійно поліпшувалися льотні характеристики ракет.

В 1957 р. була створено космічна ракета. 4 жовтня 1957 р. Радянському Союзі був виведений на орбіту першим у світі штучний супутник Земли.

Запуск першого супутника відкрив космічну еру історії людства. Він яскраво продемонстрував високий рівень науково-технічного розвитку нашої країни і поклав початок бурхливому вдосконаленню космічної техніки. Після першим супутником на навколоземні орбіти вивели другий і третій супутники з істотно великими масами і розширеним складом наукового устаткування. У січні 1959 р. убік Місяця стартував космічний апарат «Луна-1», минулий в безпосередній близькості до поверхні Місяці і вийшовши геліоцентричну орбіту. У вересні цього року на поверхню Місяця опустився апарат «Луна-2», а через місяць міжпланетна станція «Луна-3» передала на Землю фотографії зворотного боку Луны.

В лютому 1961 р. було здійснено запуск до Венері міжпланетної автоматичної станції «Венера-1», а листопаді 1962 р. стартувала до Марса станція «Марс-1».

В ці роки готувалися перші пілотовані польоти до космосу. Вони зажадали рішення низки принципово нових завдань. Треба було заздалегідь переконатися у переносимості людиною чинників космічного польоту і до цього майбутніх космонавтів фізично і психічно. Потрібно було забезпечити життєдіяльність космонавта потім кораблем до і дистанційний контроль стану здоров’я у польоті. Треба було створити кошти ручного управління кораблем і кошти ведення радіотелефонного зв’язки й з космонавтом. Нарешті треба було забезпечити безпечне повернення корабля на Землю. Всі ці було вирішено в рекордно короткі терміни, вже навесні 1960 р. правильність інженерних рішень експериментально перевірялася на перших безпілотних кораблях-спутниках.

И ось 12 квітня 1961 року у Радянському Союзі здійснено старт першого історії людства космічного корабля «Схід», пілотованого Юрієм Олексійовичем Гагариным.

Он став другим епохальним подією освоєнні космосу. Політ показав принципову можливість безпечного перебування й досвід роботи людини у космічному пространстве.

За польотом Ю. А. Гагаріна пішли старти інших кораблів «Схід». Тривалість польотів ними збільшувалася і було поступово доведено до п’яти суток.

Во час цих польотів космонавти виконували все усложняющиеся програми експериментів і візуальних спостережень і показали ефективність участі людини у космічних дослідженнях. Результати перших польотів дозволили зробити наступні кроки лідера в освоєнні космоса.

Глава 1: Витоки російської космонавтики

Выход людства до космосу — закономірний процес історичного поступу: у ньому відбито вічна потреба людей пізнавати таємниці природи, шукати нові сфери обитания.

Годы зародження «ракетного справи» у Росії точно не визначено, — одні дослідники відносять його до XII, інші - до Х віці. Документально ж підтверджується, що у 1516 р. ракети застосовували в ратному справі запорожцы.

Первые описи ракет і порохових складів їм наведено у Онисима Михайлова у його «Статуті ратних, гарматних та інших справ, що стосуються до військової науки» (1607−1621). У «Статуті» описані і знаходять способи застосування ракет. Спочатку вони служили не військовій справі - їх використовували як «потішних огней».

В 1680 р. у Москві побудоване «ракетне заклад», у якому стали виготовляти фейерверочные, та був і сигнальні порохові ракеты.

В першому десятилітті XVIII в. у Петербурзі відкрилася спеціальна лабораторія, котра зайнялася спочатку виготовленням фейерверочных ракет. Уважно вивчаючи «ракетне справа», Петро побачив у «потішних вогнях» щось більше, ніж видовище, — силу зброї. З’явилися перші праці про ракети. У 1762 р. в Москві вийшла книжка М. У. Данилова — перша оригінальна книга російською, яка містить відомостей про виготовленні фейерверочных і сигнальних ракет.

Военно-ученый комітет, який займався Росії ракетними справами, зосередив свою увагу розробці конструкції ракет. У.

1814 р. член Военно-ученого комітету І. Картмазов виготовив бойові ракети двох типів — запальні і гранатные. Вони успішно пройшли випробування. Військове міністерство Росії прийняв рішення ознайомити війська з дією бойових ракет.

Над створенням бойових ракет у роки успішно працювала одна з найвидатніших вітчизняних учених, герой Великої Вітчизняної війни 1812 р. Олександр Дмитрович Засядко (1779−1837). Виготовивши свої перші ракети, Засядко продемонстрував в 1817 р. в Петербурзі, та був під Могилевом, де їм було відкрито спеціальна піротехнічна лабораторія. Результати випробувань перевершили всі сподівання: дальність польоту ракети досягла 1670 м. У 1826 р. у Петербурзі було створено постійне ракетне заклад із єдиною метою виробництва ракет російської армії.

Большой внесок у вдосконалення бойових порохових ракет вніс видатний вчений і конструктор Костянтине Івановичу Константинов (1817−1871). До. І. Константинов заклав підвалини експериментальної ракетодинамики.

Новая область техніки — ракети — дедалі більше привертала увагу вчених і конструкторів. З’явилися пропозиції використовувати ракети на флоті й у повітрі. Особливу увагу вчених і конструкторів було притягнуто до створенню літальних апаратів з ракетним двигуном. У другій половині в XIX ст. у Росії запропоновано понад двадцять проектів реактивних літальних апаратів. Так було в 1849 р. військовий інженер

И. І. Трететский (1821−1895) висловив ідею використання сили струменів водяної пари чи спирту, газів і стислого повітря доведення на дію літальних апаратів легше повітря. Адмірал флоту М. М. Соковнин (1811−1895) опублікував 1866 р. роботу «Повітряний корабель», у якій навів схему конструкції аеростата, здатного літати «аналогічно, як летить ракета». У 1867 р. відставний капітан артилерії Н. А. Телешов (1828−1895) отримав патент на реактивний літак «Дельта». Цікавий проект київського винахідника Ф. Р. Гешвенда, який запропонував побудувати літальний апарат — «паролет» — з паровим реактивним двигуном з соплом, у яких концентричними насадками для подсоса повітря. У 1880 р. винахідник З. З. Неждановский висловив ідею створення літального апарату з рідинним реактивним двигуном, використовує як пальне гас, а ролі окислювача — азотну кислоту, смешиваемые безпосередньо перед взрывом.

Особого уваги заслуговує проект революціонера Миколу Івановича Кибальчича (1853−1881). Засуджений до страти за у замаху на царя Олександра ІІ, перебувають у укладанні,.

Н. І. Кибальчич накреслив схему задуманого їм реактивного літального апарату. У його проекті М. І. Кибальчич розробив пристрій повітроплавного приладу, заснованого на ракетно-динамическом принципі, розглянув систему подачі палива до камери згоряння принцип управління польотом методом зміни нахилу двигуна. Близько 40 років пролежав проект М. І. Кибальчича в секретних архівах жандармського управління. Лише 1918 р. він був у журналі «Былое».

Через двох років після страти М. І. Кибальчича, в 1883 р., нікому тоді невідомий вчитель Костянтин Едуардович Ціолковський (1857−1935) у своїй рукописи «Вільне простір» як висунув сміливу ідею й можливості використання реактивного принципу реактивного руху реалізації польоту до космосу, але і розробив принципову схему апарату, забезпечує перебування людини осіб у космічному просторі. У юності, займаючись самоосвітою у Москві, До. Еге. Ціолковський познайомився з М. Ф. Федоровим, мыслителем-утопистом, захопленим ідеєю з так званого філософського космізму. Зацікавлення «космічному вченню» М. Ф. Федорова виявляли у свого часу Л. М. Толстой й О. М. Горький. Долаючи ідеалістичні основи «космічного вчення» М. Ф. Федорова, До. Еге. Ціолковський дедалі більше ставав матеріалістом. У 1895 р. побачило світ твір

К. Еге. Ціолковського «Мрії Землю і небо та ефекти всесвітнього тяжіння», у якому автор обгрунтував своє ідею досягнення швидкості, яка потрібна на відриву від Землі, показав можливість створення штучного супутника Землі. Ідея міжпланетних польотів, освоєння верхніх верств атмосфери оволодівала умами багатьох вчених і конструкторів. У 1896 р. з’явилася брошура Олександра Петровича Федорова «Новий принцип повітроплавання, виключає атмосферу як опорну середу», де зараз його описав пристрій запропонованого нею повітроплавного апарату, рух якого грунтується на реактивному принципі. Робота.

А. П. Федорова справила велике вразити До. Еге. Ціолковського. Осмисливши її, він сформулював від своєї ідеї створення рідинної багатоступінчастої ракети, розрахованої для польоту людини поза Земли.

Важнейшим етапом, характеризующимся створенням основ теорії міжпланетних повідомлень, стала підготовлена До. Еге. Ціолковськ до друку, у початку 1903 р. перша частина роботи «Дослідження світових просторів реактивними приладами». Другу частина своєї праці учений зміг опублікувати лише 1911;1912 рр. У цьому вся своїй фундаментальній праці.

К. Еге. Ціолковський встановив закони руху ракети як тіла перемінної маси, визначив коефіцієнт корисної дії ракети, досліджував вплив сили опору повітря їхньому рух. До. Еге. Ціолковський зазначив переваги ракетних двигунів на великих швидкості, дав схему міжпланетної ракети, вказавши у своїй на вигідність застосування рідкого палива. Вважаючи ракету єдиним практично прийнятним способом здійснення польотів до космосу,.

К. Еге. Ціолковський розвинув ідею устрою складовою багатоступінчастої ракети. Своїми роботами До. Еге. Ціолковський багато чому визначив раціональні шляхів розвитку космонавтики і ракетостроения.

Идея дослідження та освоєння космічного простору захопила й з піонерів ракетної техніки, талановитого вітчизняного вченого Фрідріха Артуровича Цандера (1887−1933). Ще юнацькі рік він познайомився з роботою До. Еге. Ціолковського «Дослідження світових просторів реактивними приладами», захопився ракетобудуванням і космонавтикою та посвятив їм своє життя. Ф. А. Цандер ввійшов у історію науки як ентузіаст, жагучий пропагандист ідей космічних польотів, почав роботу у сфері космонавтики.

В 1921 р. Ф. А. Цандер представив московської конференції винахідників свій проект міжпланетного корабля-аэроплана.

Начавшаяся в країні культурна революція, пробудження народних мас викликали широкий інтерес безлічі до зоряним польотів. У тому числі був талановитий винахідник Юрій Васильович Кондратюк (1897−1942). Незалежно від До. Еге. Ціолковського Кондратюк оригінальним методом вивів основні рівняння руху ракети, розглянув проблеми енергетично вигідних траєкторій космічних польотів і теорії польоту багатоступінчастих ракет. Йому належить ряд новаторських ідей, в тому числі ідея створення проміжних міжпланетних заправних ракетних баз, пропозицію використовувати атмосферу планети для гальмування під час посадки ракети. Ю. У. Кондратюк запропонував схему польотів до Місяця із виходом її орбіти штучних супутників і наступного відділення злітно-посадкового корабля. Він також висунув ідею використання гравітаційних полів зустрічних небесних тіл для додаткового розгону космічних кораблів чи гальмування їх при польотах не більше Сонячної системы.

Популяризацией космонавтики займався відомий радянський учений аэродинамик Володимире Петровичу Ветичкин (1883−1950). Спочатку (1921;1925) У. П. Ветичкин виступав з доповідями про проблеми реактивного польоту не більше атмосфери й у міжпланетному просторі, пізніше — з 1925 по 1927 рр. — він розробляв основи динаміки польоту крилатих ракет і реактивних самолетов.

В грудні 1930 р. Ф. А. Цандер почав працювати у Інституті авіаційного машинобудування, в 1931 р. розпочав будівництві воздушно-реактивного двигуна ОР-1, та був до будівництві жидкостного ракетного двигуна ОР-2.

Двигатель ОР-1 розвивав силу тяги до $ 1,5 М. Він працював на бензині і стиснутому повітрі. Двигун ОР-2 був потужним. Развиваемая їм сила тяги досягала 500 М. Паливом був як і бензин, а окислювачем — рідкий кислород.

В травні 1929 р. в газодинамічної лабораторії вперше у СРСР було розпочато експериментальні дослідження рідинних ракетних двигунів. Керівником розробки цих двигунів був талановитий інженер (нині академік) Валентин Петрович Глушко.

Важную роль розвитку вітчизняної ракетної техніки і група вивчення реактивного руху. У ньому об'єдналися багато ентузіасти ракетного справи: Ф. А. Цандер, аэродинамик У. П. Ветичкин, талановиті інженери З. П. Корольов, М. До. Тихонравов і др.

Работой групи керував технічний рада під керівництвом З. П. Корольова. Перший політ ракети ГИРД-09 здійснено серпні 1933 р. Довжина ракети 2,4 м, стартова маса 19 кг, причому частку палива доводилося 5 кг. Двигун розвивав силу тяги до 500 Н.

Первой експериментальної радянської ракетою з рідинним ракетним двигуном була ракета ГИРД-10 (двигун працював на рідкому кисні і этиловом спирті). Перший пуск ракети, яким керував.

С. П. Корольов, відбувся 25 листопада 1933 р. на полігоні в Нахабине. Хоча у польоті порушилося кріплення двигуна, і ракета впав у 150 м від місця старту, це затьмарила радості її творців, же був зроблено іще одна крок у освоєнні ракетної техникой.

Осенью 1933 р. з урахуванням газодинамічної лабораторії і групи вивчення реактивного руху було вирішено домовленість створювати Москві Реактивний НДІ. Начальником інституту працював призначений І. Т. Клейменов, а заступником з наукової частини — З. П. Королев.

В історії освоєння космічного простору безпосередньо з ім'ям З. П. Корольова пов’язана епоха чудових досягнень. Наукові та технічні ідеї З. П. Корольова отримали широке використання у ракетної і космічної техніці в России.

Выдающимся подією на той час було визнано створення двигуна ОРМ-65 із регульованою тягою від 500 до 1750 М для установки його за крилатою ракеті РНИИ-212 і планері СК-9 конструкції З. П. Королева.

Крупнейшим заходом у науковій життя повоєнного періоду став Міжнародний геофізичний рік, що проходив з 1 липня 1957 р. по 31 грудня 1958 р. До цього часу у нашій країні під керівництвом З. П. Корольова було створено нові керовані балістичні ракети дальньої дії Р-2. Вони послужили основою і розробити геофізичних ракет другого поколения.

Первый пуск побудованої з урахуванням ракети Р-2, геофізичної ракети В-2А було здійснено 16 травня 1957 р. У цьому корисний вантаж масою 2200 кг було порушено на висоту 200 км і успішно повернутий на Землю.

С 1958 р. починається нову фазу поетапного систематичних досліджень верхньої атмосфери до висоти більш 500 км — при допомоги геофізичних ракет В-5А, В-5 В. Експерименти з допомогою ракети В-5А дали найцінніший матеріал і розробити систем, які забезпечують життєдіяльність і порятунок людини у космічному польоті.

Подготовка до штурму космосу зажадала створення наукових інститутів власності та лабораторій, промислових підприємств, космодрому, мережі наземних станцій спостереження, підготовки висококваліфікованих кадрів, причому всі доводилося робити, на маючи аналогів у світовому практике.

Глава 2: Перші спутники

4 жовтня 1957 р. увійшло історію людства як початок космічної ери. Цього дня — день запуску першого радянського штучного супутника Землі - було здійснено споконвічна мрія людства — вихід космос. Скоєно польоти до планет Сонячної системи. Автоматичні апарати успішно працювали у умовах величезних тисків і температур на Венері, осіб у космічному вакуумі і холоді на Місяці. На орбітальних пілотованих станціях тривалий час живуть і працюють космонавти.

Впереди — нові космічні звершення. Але всі почалося сіло жовтневого дня 1957 р. Перший радянський штучний супутник мав форму кулі діаметром 0,58 м, маса його становила 83,6 кг. Два радіопередавача супутника, дозволяли вивчати умови проходження радіохвиль в іоносфері, дозволили отримати нові відомостей про атмосфері. Успішна робота першого супутника підтвердило слушність теоретичних розрахунків й конструкторських рішень, закладених під час створення ракети-носія, самого супутника та її бортових систем.

Второй радянський штучний супутник запущено 3 листопада 1957 р., як і і перший, у межах програми Міжнародного геофізичного року. Найважливіші експерименти, проведені другою супутнику, — біологічні. На його борту перебувала собака Лайка. Він був останню щабель ракети-носія загальної масою 508,3 кг. У контейнерах розміщувалися наукова і вимірювальна апаратура, а герметичного кабіні подопытное тварина. Метою біологічного експерименту було вивчення основних фізіологічних функцій тваринного на різних ділянках польоту. До польоту другого супутника тварин неодноразово піднімали в ракети на висоту 500 км, щоб перевірити перенесення ними стресів від перенесених короткочасною невагомості. Але тільки орбітальні кошти дозволили комплексно досліджувати вплив чинників космічного польоту — стартових перевантажень, тривалої невагомості, радіації - на живий організм. Перший космічний політ живої істоти показав, що високоорганізоване тварина може задовільно переносити все чинники космічного польоту, і підтвердив реальну можливість польоту до космосу человека.

Успешно пройшли випробування система кондиціонування повітря, обладнання годівлі тварини видалення продуктів життєдіяльності, вимірювальна апаратура для дослідження фізіологічних функцій, зняття электрокардиограмм. З другого краю штучному супутнику вперше проводилися прямі дослідження космічних променів і випромінювань Сонця, нездійсненні з Земли.

Третий радянський штучний супутник (запущено 15 травня 1958 р.) став першої комплексної наукової геофізичної лабораторією. Маса супутника становила 1327 кг, з його борту було встановлено дванадцять наукових приладів. З їхньою допомогою проводилися прямі вимірювань тиску і складу верхньої атмосфери, визначалися характеристики магнітного і електростатичного полів Землі та іоносфери, вивчалися первинні космічні промені і випромінювання Сонця, реєструвалися микрометеорные частки. Вжиті на супутнику виміру дозволив встановити наявність зовнішньої зони радіаційного пояса Землі; отримали точна картина просторового розподілу магнітного поля Землі в інтервалі висот 280 — 750 км. Польотом третього радянського супутника було закладено основи нового напрями у науці - космічної фізики. Польоти перших трьох радянських штучних супутників Землі показали, що галузеву науку отримала унікальні змогу проведення широкий комплекс досліджень, у космічному пространстве.

Полеты перших трьох супутників дозволили відпрацювати основні службові системи: радіотехнічну апаратуру, измеряющую параметри руху супутника орбітою, радиотелеметрические системи, регистрирующие результати наукових вимірів, системи «запам'ятовування» і наступного передачі на Землю цих вимірів, системи активного терморегулювання, енергоживлення, радіозв'язку. Було створено мережу станцій спостереження та управління польотом і методи обробки одержуваної информации.

Первые радянські штучні супутники Землі дали початкові, досить загальні інформацію про параметрах верхньої атмосфери Землі, про процеси, що протікають в навколоземному просторі.

Глава 3: Ю. А. Гагарін — перший космонавт

Первый в історії землян льотчик-космонавт Юрію Олексійовичу Гагарін народився 9 березня 1934 року у селі Клушино Гжатского району Смоленської області у сім'ї колхозника.

В 1941 року вступив у початкову школу, потім у ремісничого училища в Люберцах під Москвою. Одержав фах ливаря і водночас закінчив школу робочої молоді. Потім навчання у індустріальному технікумі у Саратові і диплом з відзнакою. У Саратові закінчив аероклуб і у Оренбурзі в военно-авиационное училище.

С 1957 року — військовий летчик.

В 1960 року льотчик Юрія Гагаріна відчинив двері школи радянських космонавтов.

Новый, 1961 рік Юрія Гагаріна зустрів у центрі підготовки космонавтів. Це був важкі місяці перед першим стартом.

После численних земних і космічних експериментів настало 12 квітня 1961 року. Цього дня Юрію Олексійовичу Гагарін на космічний корабель «Схід» котра першою історії всього людства зробив космічний політ навколо нашої планети — політ, про яку мріяло все людство. Це свято ввійшов у історію людства як початок нової доби — ери польотів людини у космос. Політ Ю. А. Гагаріна показав практичну можливість польотів людини у космос Ликовал весь світ! «Громадянин Всесвіту» — названий Гагаріна люди прийшли на всіх континентах Земли.

Поздно ввечері у день космонавтики (офіційно він затвердили 10 квітня 1962 року) на площах виступали відомі письменники і поети. Усі концерти і його спектаклі починалися з поздоровлення глядачів із успішним завершенням польоту Гагарина…

А у наступні 2 дні на московських аеродромах приземлялися спеціальні літаки, які доставляли делегації різних країн світу зустрічати з цим космонавтом.

Но Гагарін глибоко розумів частку своєї участі у великому здійсненні радянський народ, в подвиг наших учених й інженерів. Продовжував працювати, вчитися. Закінчив з відзнакою Військово-повітряну інженерну академію імені М. Є. Жуковского.

27 березня 1968 року внаслідок катастрофи і під час тренувального польоту літаком Юрія Гагаріна погиб.

Заключение

Наше час не даремно називають часом науково-технічного прогресу. Особливо зросли в наші дні темпи розвитку науку й техніки. Порівняйте пригадаємо факти з історії найважливіших окремих відкриттів людства. У 1727 р. воно відкрило фотографію. Однак було цілих 102 роки її у виробництво: лише 1829 р. фотографія придбала практичного значення. Для запровадження у життя телефону знадобилося понад півстоліття: він було винайдено в 1820 р., а вперше переговори з відривом з допомогою телефонного апарату проведено 1876 р. Тридцять п’ять років знадобилося у тому, щоб затвердив себе відкриття радіо (1867−1902). І це телебаченню при цьому було достатньо всього чотирнадцяти років (1922;1936), а транзисторові ще меньше.

У кожного з цих відкриттів і винаходів були тільки палкі прихильники, а й завзяті противники. Певне інакше були й можуть бути. Прогрес людства завжди відбувався й відбувається у боротьбі протилежностей. Хтось із великих дотепно помітив три стадії затвердження нового. Спочатку про новий кажуть: «Цього може бути!» Невдовзі можна почути: «Тут щось є…» І, нарешті, приходить момент, коли навіть завзятий скептик щиро дивується: «Та хіба може бути иначе?!».

Нечто схоже було з освоєнням космічного простору. Перший радянський штучний супутник Землі багато у країнах зустріли з неприхованою скептизмом і недовірою. Мовляв, що речей, що у космічну орбіту закинуто кілька кілограмів металу, яка користь від прийняття цього експерименту, що принесе він світу і человечеству?

А менш як через чотири роки світ був здивований і вражений нечуваним подією: громадянин першої соціалістичної країни Юрію Олексійовичу Гагарін зробив безприкладний обліт Землі на космічний корабель «Схід». День це й ім'я людини, який першим розірвав ланцюга земного тяжіння, назавжди увійшли до пам’ять людства.

В досягненнях сьогоднішньої космонавтики живе думку першого Головного конструктора космосу академіка Сергія Павловича Корольова. Саме на сьогодні ставляться його слова: «Це майбутнє, хоча й настільки близьке, але реальне, оскільки він спирається цього разу вже достигнутое».

Список литературы

1. Гагаріна У. І. 108 хвилин і весь життя. — М.: Молода гвардія, 1981. — 135 с.

2. Зоряний: Сборник/Сост.: М. Андрєєв, М. Барабанщиків, У. Митрошенков. — М.: Московський робочий, 1982. — 207 с.

3. Климук П. І. Поруч із зірками: книга одного польоту. — М.: Молода гвардія, 1979 — 224 с.

4. Попович П. Р., Лісників У. З. Не може бути інакше!: Космічна хроніка. — М.: Молода гвардія, 1980. — 205 з.

5. Радянська космонавтика. Сост.: Л. А. Гильберг, Є. І. Рябчиків. — М.: Машинобудування, 1981. — 455 с.

6. Уманський З. П. Космонавтика сьогодні й завтра: книга учнів. — М.: Просвітництво, 1986. — 175 з.