Відомі українські архітектори

Реферат на тему:

Відомі українські архітектори

Класика Беретті

Батько й син Беретті - окрема сторінка в історії архітектури нашої столиці. Вони творили в епоху класицизму — стилю ясного, вивірено-строгого. Зрозуміло: класика — це те, що так чи інакше понад модою, тобто — на віки. Якщо вціліє - особливо під натиском гіпердіяльності сучасних архітекторів…

Спершу про Беретті-батька. Вікентій Іванович Беретті (1781 — 1842) — російський та український архітектор. Із 1837 року він живе в Києві, де спорудив основний (червоний) корпус Університету святого Володимира (1837 — 1843) та університетську обсерваторію, також — Інститут шляхетних дівчат. Отож архітектурна творчість Беретті-старшого дійшла до наших днів і досі є окрасою Києва. Похований зодчий італійського походження у нашій столиці.

Його син — Олександр Вікентійович Беретті (1816 — 1895) — імовірно, з 1840 року опиняється в Києві. Він — автор низки архітектурних проектів, які так само донині визначають класицистичне обличчя столиці. Це — Перша київська гімназія (1850- нині - гуманітарний корпус Національного університету імені Т. Г. Шевченка), Анатомічний театр (1851 — 1853- побудований як навчальний заклад медичного факультету Київського університетув наші часи тут відкрито унікальний музей історії медицини). Також Беретті-син — співавтор проекту Володимирського собору. Крім того, Олександр Беретті свого часу спорудив на Хрещатику триповерховий готель «Європейський», на місці якого у кінці 70-х років «сотворили» київський філіал музею Леніна (нині «Український дім»). На Хрещатику він зводив і прибуткові житлові будинки, а також іще один готель — на місці тієї будови, де тепер кінотеатр «Орбіта». Цей двоповерховий готель належав самому архітекторові. Саме в ньому 1846 року зупинявся Тарас Шевченко. Щодо власного прихистку, то будинок Олександра Вікентійовича, розташований на вулиці Володимирській за № 35, побудований 1848 року. Вже тривалий час тут міститься приймальня Служби безпеки України (де була й приймальня КДБ). Кияни добре знають цей особняк, як і споруду поруч, колишній будинок земства, що за № 33.

Отже, свій акуратний будиночок Беретті спорудив наприкінці 40-х років ХІХ століття у класицистичному стилі. Довідники подають, що на початку 70-х років того-таки сторіччя інтер'єри особняка було оздоблено панно й ліпним орнаментом італійського художника К. Алліауді. Оскільки не мала змоги потрапити досередини цього будинку, то не знаю, чи збереглися вони. А в кінці 30-х років уже ХХ століття інтер'єри прикрасило оформлення Василя Кричевського та Олександра Саєнка. А що з 1927 по 1934 рік саме тут розміщувалася історична секція Всеукраїнської академії наук (ВУАН) під керівництвом Михайла Грушевського, то в наші дні на стіні будинку прикріпили меморіальну дошку на його честь.

Що ж до Беретті-молодшого, він, як і батько, так само похований у Києві - на Байковому кладовищі.

Архітектор Бекетов

Відомий український архітектор, заслужений діяч мистецтв УРСР, Олексій Миколайович Бекетов народився 19 лютого (3 марта) 18?? р. в місті Харкові, в сім'ї Миколая Миколайовича Бекетова — засновника фізико-хімічної науки, академіка Петербурзької академії наук.

Брат батька — Андрій Миколайович — також був вченим: він здобув відомість як ботанік-дарвініст, був членом-кореспондентом й почесним членом Петербурзької академії.

Дитячі роки Олексія Миколайовича пройшли у спілкуванні з членами сімей Мєчнікових і Алчевських.

Олексій Миколайович одержав прекрасну освіту. Він водночас навчався в рисовальній школі М.Д.Іванової-Раєвської, а потім в Художній Академії Петербургу. Освіту було завершено виконанням дисертаційного проекту, за який йому в 1894 р. було присвоєно звання академіка архітектури.

Помер О. М. Бекетов 23 листопада 1941 р., залишивши нам у спадщину біля сотні найрізноманітніших споруд, серед яких одна з самих величних належить Харківському науково-дослідному інституту мікробіології та імунології ім. І.І.Мєчнікова.

В 1875 році переїздить до Києва. В 1879 призначається почесним мировим суддею Житомирського і Київського мирових округів, обрається членом Глухівської повітової училищної ради, попечителем Глухівської прогімназії, попечителем Кролевецької лікарні. В 1870 разом з братами заснував «Товариство цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків». 3 часом річний обіг Товариства досяг 12 млн. карбованців. У 1878 році Терещенко отримав чин статського радника.

Микола Артемович особливу увагу приділяв благодійництву. Близько 1,5 млн. карбованців з особистих коштів витратив на будівництво в Глухові учительського інcтитуту, чоловічої і жіночої прогімназій, ремісничого училища вищого типу, притулку для дітей-сиріт, земської лікарні, Анастасіївського собору. Терещенко виділяв великі грошові суми містам Києву, Чернігову, Новгород-Сіверському, Ніжину, Кролевцю, монастирям і церквам, сприяв шкільному і церковному будівництву в Сибіру. Художня колекція родини Терещенків сьогодні складає основу чотирьох київських музеїв. За своє життя на благодійність він витратив понад 4 млн. карбованців.

Нагороджений офіцерським хрестом французького національного ордена Почесного Легіону, кількома орденськими зірками (Станіслава та Анни І ст., Володимира II ст., Білого Орла), одержав ранг таємного радника, звання почесного громадянина міст Глухова та Києва.