Облік та звітність у комерційних банках України

Реферат на тему:

Облік та звітність у комерційних банках України Плата за кредит. Порядок визначення, нарахування та сплати відсотків В сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентне (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів:

* облікової ставки НБУ;

* відсоткових ставок за депозитними операціями;

* характеру наданого забезпечення кредиту;

* рівня кредитного ризику;

* попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;

* строку користування позикою;

* об'єкта кредитування тощо.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повин­на покривати сплату відсотків за залученими коштамиповністю покрити операційні витрати, пов’язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При креди­туванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які ді­ють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.

Банківський контроль та кредитні санкції

Санкції за порушення кредитної дисципліни регламентуються Положенням НБУ «Про кредитування» та статтею 38 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Банк, забезпечу постійний контроль за дотриманням позичальниками умов кредитної угоди: цільовим використанням кредиту, своєчасністю і повнотою погашення позик тощо.

В разі порушення умови цільового використання кредиту банк може застосовувати до клієнта штрафні санкції:

• кщо кредит виданий за рахунок власних кредитних ресурсів комерційного банку — до 25% від суми кредиту;

• кщо кредит виданий за рахунок залучених ресурсів — не менше.

25% від суми кредиту.

При несвоєчасності погашення позики банк стягує, крім передбачених відсотків, штраф не менше 0,5% від суми прострочки за кожен її день.

Санкції можуть застосовуватися і до комерційних банків у разі порушення кредитної дисципліни, наприклад, при несвоєчасності надання позики позичальником може стягуватися пеня в розмірі 0,5% за кожен день відстрочки.

Цінні папери у портфелі банку і їх облік

Портфель цінних паперів — це сукуп­ність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» загальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі ЦП, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

1. Акції дочірніх та асоційованих компаній.

2. Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП (крім акціонерних товариств).

1. 3.Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого.

   типу.

2. 4.Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.

3. 5.Облігації дочірніх та асоційованих компаній.

4. 6.Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).

5. 7.Ощадні сертифікати.

6. 8.Облігації внутрішньої державної позики.

7. 9.Цінні папери, що рефінансуються НБУ.

1. 3.Векселі суб'єктів підприємницької діяльності.

2. 4.Власні прості й привілейовані акції.

Деривативи ЦП (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліко­вуються поза балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.

Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП на інвестиції. Основні класифікаційні ознаки для віднесення ЦП до того чи іншого портфеля подані на рис.

При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група цінних паперів — це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

Ознаки поділу портфеля ЦП КБ При класифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто при наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватись виходячи із здатності банку.

При зміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж. До переліку таких умов відносяться:

* наявність факторів значного погіршення стану кредитоспромож­ності емітента;

* зміна режиму оподаткування, торговельного, процентного або диві­дендного доходу;

* значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банком чи виділення самостійного банку);

* застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків у певні види цінних паперів;

* значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспро­можності і достатності капіталу, що спричиняє необхідність скоро­чення суми активів банку;

* значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використо­вуються щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за категоріями банки не повинні відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо вони передбачають продати їх унаслідок:

* зміни рівня ринкових ставок;

* зміни рівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів, збіль­шення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);

* зміни наявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;

* зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

* зміни валютного ризику.

КБ не повинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового портфеля ЦП, тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до невідповідних портфелів, оскільки це робить недосто­вірною звітність банку. КБ зобов’язані у момент придбання групи ЦП, а після цього — принаймні раз у квартал проводити вивчення та переоцінку своєї здатності продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП на продаж підлягає щомісячній перекваліфікації).

Розрізняють два види переведення ЦП:

* вільне переведення — це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що не вимагається від банку нормативними актами бан­ківської діяльності, а здійснюється на підставі добровільного рішення керівництва комерційного банку. Існує тільки один варіант вільного переведення — з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того, як мине календарний рік із моменту придбання цінного папера. При прийнятті рішення про продаж групи цінних паперів, що знахо­дяться в портфелі на інвестиції, цінні папери продаються безпо­середньо з такого портфеля впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступають об'єктами примусового переведення;

* примусове переведення — це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що вимагається від банку нормативними акта­ми банківської діяльності. Існує два можливі варіанти примусового переведення — з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції, якщо впродовж одного календарного року цінний папір не було продано, та переведення з портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщо впродовж одного календарного місяця з моменту прийняття рішення про продаж цінного папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.

Допускаються лише такі варіанти переведення цінних паперів:

Із портфеля на продаж до портфеля на інвестиції:

* якщо керівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу (вільне переведення);

* якщо банк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного кален­дарного року з моменту його віднесення до портфеля на продаж, крім тих цінних паперів, що повинні бути реалізовані банком як застава списаного безнадійного кредиту (примусове переведення).

Із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж:

* якщо керівництво банку змінило своє рішення щодо напряму вико­ристання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу, при умові, що впродовж календарного місяця з моменту прийняття зазначеного вище рішення банк не зміг реалізувати цінний папір безпосередньо з портфеля на інвестиції (примусове переведення). Ця вимога поширюються також на вкладання капіталу в асоційовані та дочірні підприємства.

При вільному та примусовому переведенні група цінних паперів може розбиватись на дві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.

Групи цінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною, що:

а) склалась на активному ринку (його котирування);

б) визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог.

Положення «Про порядок розрахунку резерву та відшкодування.

збитків комерційних банків від операцій з цінними паперами".

Під активним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж. Активність ринку щодо цінних паперів визначається виходячи з таких факторів:

* на ринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що забезпечують постійне котирування цін на продаж та на купівлю цього цінного папера;

* різниця між цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками, брокерськими конторами або іншими установами, збігається із звичайною ціною на місцевому ринку цінних паперів;

* випущено значний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії цінних паперів значно не вплинуть на його ціну;

* частина випуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера, досить обмежена, тому його виставлення повністю на продаж не зможе істотно вплинути на поточну ринкову вартість цінного папера.

Фонди банку, їх види, порядок формування та використання Фонди банку:

* статутний (капітал);

* резервний;

* страховий;

* інші фонди.

Статутний фонд (капітал) — кошти, що внесені акціонерами (пайовиками, засновниками) банку шляхом придбання його акцій. При обчисленні нормативів до суми статутного фонду (капіталу) не включається несплачена частка зареєстрованого статутного фонду (капіталу) та не включається сплачена, але не зареєстрована сума статутного фонду (капіталу). Розрізняють сплачений зареєстро­ваний та несплачений зареєстрований статутний фонд (капітал).

Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімаль­ний розмір статутного капіталу в сумі, яка еквівалентна 1-му млн. екю (євро).

Статутний фонд (капітал) комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку. Забороняється використовувати для формуван­ня статутного фонду (капіталу) бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду (капіталу) визна­чається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим від розміру, встановленого НБУ.

Резервний фонд комерційного банку утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу) і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється для цього недостатньо. Наявність резервного фонду забезпечує стабільність роботи комерційного банку, зміцнення його фінансової та матеріально-технічної бази, що, у свою чергу, сприяє підвищен­ню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами та суттєво зменшує імовірність банкрутства банківської установи.

Джерела, порядок утворення і використання резервного фонду визначаються, як правило, у статутах комерційних банків. Основним джерелом утворення резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина якого визначається загальними зборами акціонерів банку і фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередба­чених витрат і збитків, то відрахування до нього відновлюються і проводяться до досягнення встановленого розміру.

Джерелом формування резервного фонду може також бути засновницький прибуток, який отримують засновники банку у вигляді різниці між сумою, одержаною від реалізації акцій, і реальною вартістю активів.

Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Він утворюється за рахунок відрахувань від прибутку за затвердженими нормативами. Кошти фонду використовуються для:

* фінансування витрат щодо ліквідації руйнівних наслідків стихійного лиха І при відбудові знищених при цьому основних засобів,.

* надання матеріальної допомоги працівникам банку у разі втрати ними працездатності та Інших непередбачених обставин,.

* збільшення статутного фонду (капіталу) за рішенням ради банку Комерційні банки утворюють також інші фонди, які признача­ються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяль­ності банкир, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри фор­мування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Фонди і загальні резерви банку створюються згідно з установчими документами.

Звітність банків про касові обороти Комерційні банки, які здійснюють касове обслуговування під­приємств, організацій, установ і населення, операційні відділи регіональних управлінь НБУ, опера­ційне управління НБУ складають місячні та щоденні звіти про касові обороти за формами, встановленими Правлінням НБУ.

Звіт про касові обороти за місяць складається за такою номенклатурою показників, кожному з яких присвоєно відповідний символ (форму 748):

Таблиця

Звіт банку про касові обороти

Звіт про касові обороти за кожний день (форма 747) складається за такою ж номенклатурою показників (символів), крім позабалансових показників (символів).

В банку звіти складаються бухгал­терськими працівниками. Для складання звіту про касові обороти, що проходять через каси установи банку, працівниками бухгалтерії ведеться відомість обліку касових оборотів за номенклатурою щоденного та місячного звіту.

За операціями філій, агентств, кас, обмінних пунктів в установах банку ведеться окрема відомість обліку касових оборотів. На підставі звітних касових відомостей і документів, що надаються цими підрозділами установи банку, записи в окремій відомості роблять на день одержання звітності від філій, агентств, кас, обмінних пунктів.

Відповідальність за правильність обліку касових оборотів за відповідними показниками (символами) несе головний бухгалтер установи банку.

Звіти про касові обороти установа, банку надсилає електронною поштою до регіональних управлінь НБУ, копії - дирекціям (управлінням) банкір.

Працівники регіональних управлінь НБУ перевіряють у звітах наявність необхідних даних та підсумків, їх взаємозв'язок і збалансованість. За всіма символами приходу і видатку робиться логічна перевірка: показники порівнюються з даними попереднього місяця за аналогічний період минулого року. Якщо за окремими показниками звіту мають місце значні відхилення, то вони уточняються в оперативному порядку з установою банку. Після цього працівники регіональних управлінь НБУ складають зведені звіти про касові обороти банків регіону, які електронною поштою надсилаються Національному банку України.

Працівники установу банків, які займаються прогнозуванням касових оборотів, зобов’язані один раз на місяць перевіряти за документами правильність розподілу касових надходжень та видач за символами звіту про касові обороти відповідно до вказівок про зміст символів, викладених у методичних вказівках НБУ щодо порядку складання статистичної звітності про касові обороти банків України, а також правильність ведення обліку для заповнення даних за балансом. При необхідності вони повинні вжити заходів щодо виправлення помилок в обліку та звітах і недопущення їх у подальшому шляхом інструктування операційних І працівників і повторної перевірки обліку касових оборотів.