Конкурентоспроможність економічного регіону та її детермінанти

Враховуючи те, що в даний момент відбувається тотальна зміна парадигми регіональної політики в напрямку сталого розвитку, ми спробуємо запропонувати власне визначення конкурентоспроможності регіону. Відтак конкурентоспроможність регіону з нашої позиції можна розуміти як здатність регіональної системи створювати та реалізовувати конкурентні переваги в усіх сферах людської діяльності (соціальній, економічній та екологічній), забезпечуючи сталий розвиток для себе та країни в цілому.

Таким чином ми бачимо, що конкурентоспроможність регіону є синтезом переваг та недоліків трьох складових систем — соціальної, економічної та екологічної сфери.

До інституціональних факторів, що впливають на розвиток конкурентних переваг регіональних економічних систем, Т. Ігнатова відносить наступні:

• — розроблену інноваційну стратегію (або програму соціально-економічного розвитку регіону, міста зі SWOT-аналізом, сценаріями розвитку, в тому числі інноваційними, програмними заходами і механізмом реалізації);
• — розвинену інфраструктуру ринку (з банками, страховими організаціями, бізнес-інкубаторами, технопарками та ін.);
• — розвиток інновацій та підприємництва; - вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, що сприяє інноваційному розвитку регіону та стійкому формуванню, розвитку та реалізації його конкурентних переваг.

Таким чином, сучасне управління конкурентоспроможністю регіону має бути спрямоване на створення і використання регіональних конкурентних переваг, взаємовигідні взаємовідносини з вітчизняними і зарубіжними економічними суб'єктами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, суб'єктами підприємництва [5].

Основою створення конкурентних переваг регіону виступають:

• — суб'єкти управління процесом забезпечення конкурентоспроможності регіону, на які покладено завдання вдосконалення нормативно-методичного забезпечення конкурентоспроможності регіону, стратегічного планування і проектування регіональної та міжрегіональної конкурентоспроможності, реалізації ефективної і повноцінної державної регіональної політики, включаючи децентралізацію влади і фінансових ресурсів;
• — суб'єкти господарської та підприємницької діяльності, функціонування яких залежить від ефективного використання сировинних, трудових та фінансових ресурсів, повноцінної інфраструктури, належної техніко-технологічної бази, здорового конкурентного середовища, наявності економічного потенціалу та передумов розвитку;
• — населення регіону, до основних характеристик конкурентоспроможності якого варто віднести розвиток людського капіталу, підвищення рівня якості життя, покращення системи соціальних послуг, капіталізацію життя і праці;
• — співробітництво з іншими країнами та регіонами на основі розвитку інтеграційних форм діяльності

У сучасних умовах конкурентне економічне становище суб'єктів регіональної економіки визначається їхньою здатністю здійснювати господарську діяльність у ринковому середовищі на умовах самостійності та самофінансування. Це принципово нове явище глибоко пронизує всі сфери діяльності підприємств і організацій. їхню конкурентоспроможність можна визначити як потенційну можливість займати відповідну нішу на ринку товарів та послуг, що забезпечують суб'єкту ринкових відносин стійке фінансове та економічне становище.

Отже, як висновок, варто відмітити, що формування конкурентоспроможності регіону — динамічне явище, що передбачає створення та підтримку певних конкурентних переваг регіону, спрямованих на забезпечення його стійкого положення у відносинах з іншими вітчизняними та зарубіжними адміністративними і економічними суб'єктами.

В сучасних умовах розвитку світової економіки, які характеризуються прогресуючими тенденціями до глобалізації та інтеграції, перенасичення ринку споживання, успішне функціонування підприємства будь-якого сектору економіки, незалежно від національної приналежності, цілком залежить від його конкурентоспроможності.

До факторів конкурентоспроможності виробничого сектору можна віднести: регіональний економічний конкурентоспроможність.

• 1) Робоча сила — це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
• 2) Природні ресурси — це дар природи для наших виробничих процесів — земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище — повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, — розглядаємо також як природні ресурси.
• 3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп’ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його ефективну доцільність.
• 4) Підприємливість — практична кмітливість, здатність активно діяти, ініціативність. Це здібності людини до отримання прибутку з найменшими витратами.

Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.

• 5) Наука як фактор виробництва являє собою сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність. Особливості цього фактора виробництва полягають в тому, що наука: як елемент продуктивних сил стає учасником виробництва; впливає на рівень ефективності виробництва; впливає на процес підготовки висококваліфікованої робочої сили; визначає рівень технології та організації виробництва; перетворюється на безпосередню продуктивну силу.
• 6) Інформація як фактор виробництва забезпечує систематизацію знань, матеріалізованих в систему механізмів, машин, обладнання, моделей менеджменту і маркетингу.