Новий курс президента Ф.Д. Рузвельта

Національна академія внутрішніх справ України.

Факультет заочного навчання.

Госпрозрахункова форма.

Контрольна робота.

Дисципліна: Історія держави й права зарубіжних країн.

На тему: «Новий курс» президента Ф. Д. Рузвельта.

Слухача 1;

КА курсу, групи № 2.

Залікова книжка№ 00;

Ільїна Костянтина.

Мсце роботи: УНТК ТК «Інтер».

Домашня адреси: пр-т.

Свободи буд. 15/1 кв. 192.

Київ 2000 рік.

ЗМІСТ Вступ стор. 2.

1.Передумови впровадження «Нового курсу». стор. 4.

2.Суть «Нового курсу». стор. 6.

3.Значення «Нового курсу» у подальшому стор. 10 розвитку США.

4.Значення «Нового курсу» у розвитку інших стор. 13 держав.

5.Висновок. стор. 15.

6.Список використаної літератури. стор. 16.

Вступ.

Перш на хотілося бі відповісти на запитання «Чому я обрав саме цю тему?». На мою думку, вивчення цієї тими може статі Мені у нагоді. Чому? Бо США долали економічну кризові, кризові котра за деякіми економічними проблемами схожа на економічну кризові України. Наприклад: безробіття, банкрутство підприємств, й таке інше…

У цій темі є багато дуже цікавих й цінних промов — побудова адміністративного права, перехід держави від монополістичного капіталізму до державно-монополістичного, методи переходу, співвідношення ідей Г. Гувера ідеям Ф. Д. Рузвельта, методи вирішення багатьох економічних й юридичних проблем й так далі… Одже для себе знайшов у цій темі дуже багато оригінальних способів подолання різних проблем. А тепер щодо самої кризи…

Після першої економічної кризи (1920;1921) був тимчасовий затишок аж до 1929 року. Про те ж року інші капіталістичні держави подолали наслідки другої світової війни, у цей ж годину був ліквідована нестача товарів, котра з’явилась завдяки другій світовій війні. На товари, котрі США збували на світовому ринку зник попит. У середині 1929 року товарний ринок був перенасичений, й США почалась наступна економічна кризу. Згодом ця кризу вплинула все капіталістичний світло .

Одже, восени 1929 року Сполучені Штати Америки перейшли між Яка розмежувала два етапа її історії. Криза 1929 — 1933 років був самою довгостроковою в історії капіталізму. Якщо кризу 1920 — 1921 років продовжувалась лише 9 місяців, то кризу 1929 — 1933 років — 44 місяці. Наслідки цієї кризи були дуже жахливі. Майже 45 мільйонів Чоловік опинились за межою бідності. У період із 1930 до 1932 років, более ніж 5 тисяч банків оголосили про свою розрахункову неспроможність. Зачинялись виробничи підприємства, люди опинялися на вулиці без грошей, роботи й соціального захисту. Найбільш тяжкими роками, так званими «роками великої депресії» було б потім визнанно період із 1929 по 1933 рік .

У 1933 році, на зміну президенту США Г. Гуверу, до влади прийшлов Франклін Делано Рузвельт зі своєю адміністрацією. Отримавши владні повноваження, Ф. Д. Рузвельт одразу почав впроваджувати свою програму под назвою «Новий курс». Ця програма — найважливіша подія у розвитку Сполучених Штатів Америки. Вона, збентежила усю державу, все її населення й шкірного окремого громадянина. Вона змінила весь устрій державного апарату, ставлення держави людям, й точку зору що до соціального захисту населення. З одного боці кризу завдала дуже багато шкоди окремому громадянину, невеликим підприємцям й бізнесменам. З іншого боці впровадження «нового курсу» доповнило законодавство США багатьма дуже важливими й необхідними законами й постановами що направлені на поліпшення життя людини, її соціальний захист, на підтримку підприємств, банків та бізнесменів. Дуже важливе значення для всього подальшого розвитку США має зв’язаний із «Новим курсом» процес переростання монополістичного капіталізму у державно-монополістичний. «Новий курс» передбачував різке посилення державного впливу. Під годину цієї реформи серйозно збільшився державний апарат, був ускладнена його структура й функції. За Перші два рокта кількість федеральних службовців збільшилась майже на 25 відсотків, було б сформовано 35 великих, самостійних відомств й безліч малих підпорядкованих існуючим міністерствам. А насамперед одне з найважливійших досягнень — це утворення нової правової галузі, як адміністративне право .

1.Передумови впровадження «Нового курсу».

У 1928 році, у Сполучених Штатах Америки жодна людина не могла собі уявити, що може трапитись хвацько — економічна кризу. У державі панував монополістичний капіталізм, однак восени 1929 року держава відчула вухо кризи .

Перші прояви кризи можна було б побачити уже у середині 1929 року, смердоті виявлялися в скороченні будівництва, в значному падінні виробництва. У вересні почались епізодичні зриви курсів на Нью-Йоркській бірже, у жовтні падіння курсів стало всезагальним й стрімким, а 24 жовтня почався небачений в історіі США біржевий крах .

Держава неготовим до рішучіх дій що до подолання кризи. Самим яскравим прикладом був сфера соціального захисту, в якій останнім прийнятим законом були статути про пауперів, прийняті у першій половині 17 століття. Статути пауперів були такого змісту — «кожна громада винна матір запаси їжі достатні для підтримки своїх бідняків .». Взагалі у державі майже не було б законів спрямованих на соціальний захист незаможніх. У 1929 році закони про допомогу ветеранам малі 44 штати, сліпим — 22 штати, людям похилого віку — 10, про допомогу багатодітним — усі окрім п’яти штатів. Система допомоги був дуже відсталою, в цілому дотримувався принцип місцевої відповідальності. У рокта «великої депресії» безробіття стало національним баскому. Проблеми зростання матеріальної незабезпеченності, голод, хвороби, виселення з квартир — опинилися на першому плані .

Влітку 1932 року звичайну організацію соціальних служб було б замінено надзвичайними, более потужними. Діючої системи надходження грошей було б недосить. У 1930 році, Нью-Йорку щомісяця було б потрібно майже 1 мільйон доларів (для допомоги), три рокта тому 15−16 мільйонів доларів. З 1930 по 1933 рік, асигнування на соціальні потреби в Буфало зросли із 1.395.000 (122 частина місцевого бюджету) до 3.821.000 (13 частина місцевого бюджету). За цей ж період в Мінеаполісі індекс допомоги підскочив зі 150 до 1500 пунктів. Тількі за першій рік кризи витрати на допомогу у 60 містах із населенням понад 100 тис. Збільшились на 92,3% а й у 30 містах із населенням не менш 30 тис. Чоловік протягом двох рокта (1929;1931) на 217%. З апреля 1932 року по квітень 1933 року розмір допомоги з громадських джерел в цілому по державі зріс на 105%. Витрати на громадські потреби добряче підірвали муніципальні бюджети. Наприкінці 1932;го року Нью-Йорк, Чікаго, Мілуокі, Цінцінаті, Клівленд, Атланта, Дархем та інші, вичерпали повноваження що до підвищення податків та боргових зобов’язань. Одже, незаможні могли розраховувати лише на благодійність, якої явно було б не достатньо, а знайти роботу було б майже не можливо .

До 1932 року промислове виробництво США зменшилось у цілому на 46%, а, по окремим галузям значно понад. Так виробництво чавуна — на 79%, сталі - на 76%, автомобілів — на 80%. Обсяг залізничних перевезеннь зменшився на 52,7%. З 279 існуючих домн працювали лише 44. Збитки корпорацій лише за 1932 рік перейшли між 3 мільйонів доларів. За три рокта кризи було б визнано банкрутами 5761 банк із суммою вкладів 5 млрд. доларів .

Аграрну кризові Яка почалась ще у 1920;1921 роках до 1929 року ще не бкло подалано. Нове й дуже стрімке падіння цін відкинуло найменш забезпечені слої фермерства до самої крайньої межі. У результаті кризи, валовий прибуток американських фермерів впавши із 13,8 млрд. доларів у 1929 році, до 6 млрд. доларів у 1932 році. Завдяки кризі держава опинилась на рівні 1911 року.

Внутрішня політика Г. Гувера .

Президент Гувер був категорично проти допомоги безробітним зі збоку держави, він вважав, що ця допомога «Підірве віру населення у свої сили» й «послабить стійкість американського характеру». Одже, усю допомогу зголоднілим було б звалено на плечі благодійних організацій. Червоній Хрест та інші схожі благодійні суспільства були зобов’зані збирати гроші серед меценатів .

А щоб гальмувати подальшій зріст безробіття, було б прийнято рішення видати новий іміграційний закон, котрий перекрив бі кордон для безробітних з інших держав. Цей закон набув чинності у липні 1929 року. На його підставі, кожна держава мала свою квоту, пропорційну національному складу усього населення США у 1920 році. Алі цей закон аж ніяк не вплинув на економіку .

Ще у 1928 році відчувалось наближення аграрної кризи. Одже на передвиборній компанії Г. Гувер обіцяв розібратися із цим питанням. І він таки розібрався, прийнявши фермерський закон 15.06.1929 року. Відповідно до нового закону, було б створено Федеральне фермерське бюро, яку винне було б допомогати фермерам шляхом регулювання цін на сільськогосподарські продукти. Регулювання цін винне було б здійснюватись завдяки закупівлі фермерським бюро надлишків виробництва, тім самим знижуючи пропозицію й підвищуючи попит. На усі потреби, бюро отримало 500 млн. доларів. Також бюро винне було б видавати кредити фермерським кооперативним організаціям, які на свій чергу малі змогу кредитувати малих фермерів .

Не пройшло і два рокта, як усі фонди бюро було б вичерпано. А ціни на пшеницю продовжували падати. Восени 1931 року на яких складах й зерносховищах фермерського бюро знаходилось майже 250 млн. бушелів пшениці. Одже, фермерське бюро виявилось безсильним перед обличчям кризи .

Криза примусила Г. Гувера відступити від своїх переконань. Перші кроки державного втручання були зроблені Гувером наприкінці 1929 року. 5 грудня президент зібрав керівників провідних банків та трестів для розробки нової програми оздоровлення американської економіки. На цьому засіданні було б прийнято рішення вкласти нові капітали в економіку США, й тім самим подолати кризові. Ця програма, як й інші, виявилась неефективною .

Гувером було б зроблено ще багато спроб врегулювати економіку, але й усі смердоті були не зовсім правильними. Одже, адміністрації Гувера не вдалося подолати кризові .

Вступ у повноваження президента Ф. Д. Рузвельта.

Враховуючи ситуацію, губернатор Ф. Д. Рузвельт в листі законодавцям штату від 07 января 1931 року, обіцяв що його адміністрація — «стані на шлях невідкладної допомоги», не дивлячись тих що матеріальна допомога по безробіттю «суперечить не лише всім принципам соціальної політики, а й всім принципам американського громадянства та здорового державного управління .».

Одже, коли прийшов до влади, Ф. Д. Рузвельт одразу ж розпочав аналізувати й шукати методи боротьби з кризою. Ще на передвиборній кампанії, Ф. Д. Рузвельт казав, що державі та народу потрібно йти «новим курсом», одже, й програма Ф. Д. Рузвельта по лікуванню економіки отримала ім'я «Новій курс».

Однак, перед прийняттям своїх повноважень у Ф. Д. Рузвельта не було б геть ніякої програми по оздоровленню економіки. Уся його програма (як потім свідчило його оточення) знаходилась у маленькій записній книжці у вигляді нотаток. Адже результати були более ніж кращими .

Повертаючись до передумов впровадження «Нового курсу», можна сказати що основною причиною звісно-ж був економічна кризу, котра із кожним днем був все глибшою. На мою думку, без рішучих змін у державному устрію, та зміни ставлення держави до громадських справ, було б не можливо. Економіку потрібно було б лікувати. А винен був займатись лікуванням саме уряд. Усеж — такі основна функція держави це регулювання суспільних відносин, а США був політика державного «не втручання». І доки Ф. Д. Рузвельт не змінив ставлення держави до суспільства та внутрішню політику, кризу продовжувалась .

2. Суть «Нового курсу» Ф. Д. Рузвельта .

Нова адміністрація та конгрес перш на були змушені розібратися із банківсько-фінінсними проблемами. На початку березня 1933 року банки припинили функціонувати. Президент був змушений оголосити надзвичайне положення й зачинити усі банки .

Надзвичайну сесію конгреса було б перенесено із 9 березня на 6, а Перші години своєї діяльності, конгрес прийняв надзвичайний банківський закон. Невдовзі, 10 березня, президент видав наказ, який забезпечував встановлення абсолютного державного контролю над золотом. Цей указ не давав змоги вивезти його за кордон, та займатися спекуляцією золота. Уряд отримав матеріальну змогу декретувати золотий зміст долара, чим згодом й скористався. Розширив державне втручання в банківську сферу, уряд прийняв рішення почати відродження уже з 13 березня. У цей день було б відкрито 12 центральних банків Федеральної резервної системи (ФРС). Вранці, ще 250 банків у різних містах було б визнано «здоровими», а 15 березня стали до роботи усі без вийнятку банки .

Наступним кроком адміністрації Ф. Д. Рузвельта, було б зменшення кількості банків. У 1932 році їхні було б 6145, а ще через рік їхні уже було б 4897, а й за данними на 1939 рік працювали 5203 банки із капіталом 33,1 млрд. доларів. Таким чином у період із 1933 по 1939 рік кількість банків зменшилась на 15%, а обсяг їхні активів зріс на 37% .

16.06.1933 року було б прийнято ще один «банківський» закон — закон «Гласса-Стігала». Він поділяв депозитні та інвестиціонні операції, тім самим перекриваючи можливість займатися спекулятивними операціями. Ще одним важливим введенням було б страхування депозитних вкладів котрі, не перевищують 2500 доларів. У1934 році суму, котра підлягає страхуванню підняли до 5000 доларів. У другій половині 1935 року, 14 219 банків, котрі малі вклади на 45 млрд. доларів, повинні були страхувати усі вклади, котрі сягали сумми 5000 доларів .

Згідно до банківського закону 1935 року, рада керівників отримала контроль над резервом, який винен у банках — членах ФРС. Це означає, що рада зниженням чи підвищенням рівня резерву, мала змогу впливати на ділову активність. Це дуже важливо тому, що діяльність банків опинилась под контролем державної влади .

31 января 1934 року, Ф. Д. Рузвельт видав закон, за яким золотий зміст долара було б знижено із 25 4/5 до 15 5/21 грама, та встановлено ціну на золото у розмірі 35 доларів за унцію. Таким чином долар було б девальвовано на 12%. Завдяки цим діям відсоток платні по облігаціях знизився із 3,76 у 1932 році, до 2,39 у 1940 році. Банкіри також були змушені знизити процентні ставки приватних операціях. Корпорації сплачували по кредитах 2,9%, а чи не 4,25% як раніше .

Алі банківська реформа — це не єдине що треба було б робити. Була ще проблема соціального захисту, котра теж хвилювала уладові. Одже 12.03.1933 року адміністрація Рузвельта дала добро на асигнування у розмірі 500 млн. доларів, на здійснення допомоги безробітним. Керівником Федеральної адміністрації по здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г. Гопкінса. Усього було б витрачено на допомогу безробітним более ніж 4 млрд. доларів. Однак безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі, а громадським роботам .

Першою отримала таку допомогу молодь. З апреля 1933 року, почалось відправлення молоді до лісних таборів, де смердоті гаялися на повному державному забезпечені терміном 6 місяців. Одночасно із цим, смердоті отримували платню у розмірі 30 доларів, 25 із які смердоті повинні були відіслати до своєї родини. За 1933;1939 рокта через ці табори пройшли 2 млн. людей віком до 25 років. Алі безробітні це не єдині кому був потрібна допомога. То в серпні 1935 року був прийнятий закон який передбачував два види страхування — по старості та безробіттю. Фонди для виплат утворювались за рахунок податку підприємців, робітників та службовців у розмірі 1% від заробленної суми. Також цим законом був створений пенсійний ліміт у розмірі 85 дол. на місяць. З безробіттям все виглядало інакше. Фонди для допомоги утворювались із податку у розмірі 1%, яким було б обкладено підприємців приймавших на роботу вісім та более робітників .

У тісному зв’язку із цими заходами впроваджувалось законодавство націлене на регулювання операцій на фондових біржах. То в 1933;1934 роках були прийняті два закони для регулювання біржевої діяльності. На базі цих законів було б створенно «Комісію по торгівлі акціями». До 1937 року в цю комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їхнього акцій на13 млрд. доларів. Іноді комісія зверталась до суду із проханням не дозволяти тім чи іншим організаціям випуск акцій .

16.06.1933 також було б прийнято закон про відновлення промисловості (National Industrial Recovery Act — НИРА). Завдяки НИРА за короткий термін години було б сформовано 557 основних та 189 допоміжних кодексів в галузях .

У сфері аграрної політики Ф. Д. Рузвельтом 12.05.1933 року був прийнятий білль про допомозі фермерам (Agricultural Adjustment Act — AAA). Цей білль ставив для собі головною метою підняти рівень цін, щоб співвідношення між куплею та продажем стало таким як у період із 08.1909 по 07.1914 років. Для досягнення цієї мети було б знищено 10,5 млн. акрів бавовнику, близько 6,5 млн. свіней, а також багато іншої продукції. Також було б об’явлено про виплату премій за зменшення посівних платежів. Але уже у 1936 році, а саме 1 березня, був підписаний закон «про збереженні плодородія грунтів та про квоти для внутрішнього ринка». Цим законом було б відкрито другий етап в аграрній політиці «Нового курсу». Ціллю уряду залишилось підвищення цін на продукцію .

16 лютого 1938 року був прийнятий закон завершуючий аграрну політику «Нового курсу». Був він напрямів також на регулювання цін, лише не шляхом знищення, а шляхом зберігання продукції, яку стимулювалося урядом .

Одже як можна побачити основним методом боротьби з кризою було б державне втручання у усі сфери суспільного життя. Якщо порівняти методи Г. Гувера та Ф. Д. Рузвельта, то можна побачити що спільного у яких нічого немає. Адже Рузвельт не зважав уваги не ті що держава втручається у справ підприємців та громадян. Він бачив виход з економічної кризи лише завдяки державному втручанню, та регулюванню урядом економічних відносин між підприємцями. Одже як ми можемо побачити його програма державного втручання спрацювала. Почав працювати соціальний захист, контролю над виробництвом та збутом продукції, почалось відродження виробництва, й таке інше… Хоча деякі його методи були трішечкі такими не гуманними (знищення сільскогосподарської продукції), але саме завдяки цим методам держава подолала кризові й почала розвиватися. А основний метод на мою думку це усеж таки державне втручання, контроль та регулювання суспільних відносин, чого раніше не було б .

Значення «Нового курсу» у подальшому розвитку США.

«Новий курс» мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. Впродовж години правління Ф. Д. Рузвельта, було б прийнято багато нових законів та положеннь, котрі діють й по цей годину .

Наприклад: 5 июля 1935 року було б прийнято статут про трудові відносини, відомий як закон Вагнера. Цим законом, вперше США, проголошувались профспілкові права та захищались державним органом який мав реальну уладові. Основновною ціллю цого закону було б зменшення класових конфліктів. Алі він аж ані як не забороняв робітникам страйкувати. Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7. У з статтею 8 перелічувались п’ять видів «несправедливої трудової практики» підприємців. Підприємцям було б заборонено втручання у здійснення робітниками прав, перелічених у ст. 7. Для розслідування скарг профспілок та робітників на підприємців, було б створено Національне управління по робітничім відносинам (НУРВ). НУРВ мало право видавати розпорядження котрі підлягали виконанню, не виконувати ці розпорядження було б можливо тількі после визнання їхні недійсними окружним апеляціонним судом, та підтвердженням цого рішення Верховним судом США .

Алі цим законом не було б піднято заробітну платню. І завдяки цьому, на почетку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, под тиском безробітніх, розпочали серію страйків на громадських роботах (ВПА). 9 серпня того-ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч робітників. Страйкові рухи все наростали та наростали, під'єднуючи до собі нові і нові міста. Було організовано дуже багато мітінгів, демонстрацій .

І усеж такі смердоті добилися своєї мети. 19 вересня 1935 року Г. Гопкінс та Х. Джонсон викликали до столиці профспілкових лідерів Нью-Йорка. Після п’ятидневних переговоів, профспілкові лідери повернулися додому із обіцянками влади підняти заробітну платню. У цей ж дня страйк у НьюЙорку був закінчен .

Усього у 1936 році було б 48 сидячіх страйка, з які 35 було б проведено молодими профспілковими організаціями (КВП — комітети виробничих профспілок). Сидячі страйки 1936 року, були важливі тім, що у цьому році лише розпочинались основні темпи зростанню КВП у 1937;1938 роках. У 1936 році також почалось гарно спланована масова організаційна компанія по втягненню у спілки робітників главних, високотрестированих галузей промисловості, котра змінила обличчя американських профспілок, підготовила важкий для капітолістів 1937 рік та значно підняла політичну ваги робочого класу. Це не був кампанія якої придумавши Д. Льюис та його помічники, як іноді висловлювались історікі буржуазії. Це був класова боротьба мільйонів, це був героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів, котра й заклала основи сучасного профспілкового двіженія .

Одним з серьйозних досягнень профспілок хотілося б зазначити закон, котрий був підписаний президентом 30 червня 1936 року «про встановленні мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня ». Таким чином починаючи із 1 жовтня 1936 року любий державний замовлення до часних організацій, із сумою более ніж 10.000 дол. винен був бути гарантованим з боці виробника слідуючими положеннями: підприємець винен був дотримуватись умів роботи, передбачені статутом, дотримуватись рівня заробітної платні, визначеного міністром роботи, встановити 40 — часовий робочий тиждень, не наймати чоловіків молдше 16 років, та жінок молодше 18 років, не застосовувати працю ув’язнених, а також підгримувати нормальні санітарні умови .

Контроль за здійсненням цого закону був закріплений за міністром роботи, який мав певні повноваження .

6 вересня 1935 року Ф. Д. Рузвельт об’явив, що реформи закінчились й бізнес має «передишку». Вже 7-го вересня Білий дім отримав багато телеграм із задоволеннями його заяви. Алі зроблений у 1935 році здвиг вліво «Нового курсу» (поступки профспілкам та робітничім рухам) залишив дуже глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господорюючого класу. Керівництво республіканської партії поставило под сумнів «щирість» цого жесту. Та 5 грудня Національна Асоціація Промисловців (НАП) прийняла «платформу американської промисловості», основні пункти якої вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення соціально-економічних питаннь. Таким чином починався рух промисловців проти реформ «Нового курсу», та за відродження старих принципів регулювання економічних відносин. Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року із різкою критикою політики Ф. Рузвельта виступила Торгова палата. Наприкінці грудня 1935 року, зі своєю програмою для конгресу виступила «Ліга свободи». А. Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у отелі «Mayflover» у Вашінгтоні, заявивши що президент продався комуністам. З тихий пір цей вираз увійшов у лексікон американців, як фальшивий гасло проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових кіл. 18 травня 1936 року, Верховний суд відмінив закон Д. Гаффі «про регулювання вугільної промисловості». 1 червня 1936 року под приводом «захисту контракта"при наймі на роботу» був онулірован закон штату Нью-Йорк, передбачаючий встановлення мінімальної заробітної платні для жінок. Не зважаючи на протирузвельтовський рух, посилювалось розуміння того, що посилення ролі держави у фінінсовоекономічній сфері було б вигідно бізнесу у цілому. Оцінюючи банківське законодавство «Нового курсу», Р. Тагвелл писавши, що уряд знайшов найкращу форму об'єднуючу урядове регулювання та часну ініціативу. Він лише сумував із того приводу, що не усі банкіри розуміли, що «ці заходь були основним чином у їхнього інтересах». Алі тим не менш жоден з рузвельтовських банківських законів не був відмінений Верховним судом. Алі був одна дуже важлива відміна зі збоку Верховного суду, він відмінив закон ААА, але й зразу после відміни, дивлячись на критичний стан сільського господарства, був прийнятий інший закон, це був практично тієї ж самий ААА, лише із іншими методами надходження грошей для регулювання сільського господарства .

Алі усі ці нападки на рузвельтовські реформи, практично нічого гарного правимо силам не принесло .

Спираючись на частку господорюючого класу та широкий фронт лівих сил, Ф. Рузвельт та його люди, змогли подолати опір справа та відстояти законодавство 1935 року. Алі далі цьго, смердоті не пішли .

Загострення взаємовідносин внутрі господорюючого класу не змогло не вплинути на положення в обох партіях. Після громадянської війни вагома різниця між цими партіями зникла .

Одже «Новий курс» мав дуже велике значення що до подальшого розвитку соціальної та економічної політикі. Насамперед він встановив між між робітниками та підприємцями. У ході так званої «війни» профспілок та підприємців з’явились чіткі межу повноважень підприємців (заробітна платня, 40 годинний робочій день, експлуатація дітей, та інше), та визначились права робітників, але в мою думку має дуже велике значення дляч подальшого розвитку, та для сучасних Сполучених Штатів .

Значення «Нового курсу» у розвитку.

інших держав .

Економічна кризу 1929;1933 років торкнулася у тому чи іншій ступені усі капіталістичні держави. Наслідками виявились — різкий спад світової торгівлі, посилення боротьби за ринки збуту товарів, загострення протирічч між імперіалістичними державами. У світі капітала розгорнулась справжня торгова та митна війна. Наслідками кризи також стали обесцінення валют, порушення міжнародних фінансових зв’язків, банкрутство банків, створення стерлінгового блоку под егідою Великобританії .

Взагалі що до зовнішньої політикі, адміністарція Ф. Рузвельта успадкувала її із традиційними основними направленнями та відповідними їм доктринами: Монро в Латинській Америці, «відкритих дверей» у Азії та ізоляціонізма у відношені Європи. У двох словах цю політику можна назвати політикою «доброго сусіда», як її називають історикі. Серйозним випробовуванням для політикі «доброго сусіда» був експроприація Мексикою великих земельні ділянок, котрі знаходились у власності громадян США, для проведення аграрної реформи. У вигляді контрмери США відмінили договір із Мексикою про закупівлю мексиканського срібла, що призвело до падіння цін на цей метав, та вимагав від Мексики виплати компенсації. Мексика усеж такі був змушена виплатити компенсацію, у вигляді виплат нефтяним компаніям .

Завдяки такій політиці був прийнята «Лімська декларація», на конференції 9−27 грудня 1938 року у місті Лім (Перу). У цій декларації уряди американських держав домовились про континентальну солідарність. Ця солідарність був виражена у «рішучості захищатись від іноземного втручання, використовуючи засоби, диктовані обставинами» .

Дуже важливим зовнішньополітичним актом, який заклав основу для подальших стосунків, було б визнання Сполученними Штатами СРСР. Завдяки нормалізації відносин СРСР та США перед урядом Сполучених Штатів гострішим стало запитання щодо відносин на Дальному Сході. Рузвельт уже було б починав розмови про війну з Японією. Встановлення діпломатичних відносин між США та СРСР, співпало із новими зусиллями СРСР по забезпеченню всезагального світу. Український Союз висунув ідею Тихоокеанського пакту про ненапад. Сполучені Шати довгі рокта не підтримували цей пакт, хоча й не відмовлялись від нього. Вони дотримувались так званої мовчанки. При цьому Сполучені Штати були не проти щоб СРСР та Японія розпочали між собою війну. Таким чином США притримувальсь нейтралітету, який смердоті закріпили законодавством у серпні 1935 року. як прийменник для відмови від політичної співпрацю із СРСР, смердоті використовували проблему боргів россійських дореволюційних урядів. Цим законом смердоті відгородили собі від втручання до справ Європи. Таким чином США «вмили руки» у самий відповідальний момент. Одже коли уся Європа робила все можливе для запобігання Фашистській агресії, США відійшли прикрившись нейтралітетом. Таким чином нормальних політичних стосунків між СРСР та США у ці часи не виходило. Хоча ще у листопаді 33-го року, смердоті уклали «джентельменськеий договір». У цьому договорі Російська сторона погоджувалась частково погасити борги. У обмін на це Сполучені Штати прибігли до закону Джонсона, хоча Український союз ніяких обов’язків на собі по старим боргам не бравши. Одже Український Союз не мав бажання погоджуватись на небажаний прецедент. Наприкінці января 1935 року держдепартаментофіційно заявивши про припинення радянсько-американських переговорів по фінансово-економічним питанням. Внаслідок цого було б зачинено генеральне консульство США у Москві й т. д…

Завдяки цьому жесту зі збоку Сполученних Штатів, СРСР обмежив імпорт з США, а діючі замовлення без особливих проблем розмістив за межами Сполученних Штатів .

Незважаючи не це деяких результатів вдалось досягти у 1935 році. У квітні 1935 року, радянська сторона заявили про збільшенні закупівель США. Алі Сполученні Штати відмовились. У серпні 1937 року за ініціативою СРСР був міститься торгова угода. Угода був правовою базою для двохстороньої торгівлі, та кожен рік продовжувалась, доки у 1951 році, Сполучені Штати одностороннім актом не денонсували її .

Одже у зовнішній політиці Сполучені Штати обрали роль «Доброго сусіда» тім самим, смердоті хотіли відгородити собі від військових дій. Не усі держави Європи та Світу схвалювали цей вибір. Алі усеж такі США відгородили собі від другої світової війни. І практично в ній участі. Цією політикою, США заробили собі ім'я «доброго сусіда» на довгі рокта. Чим на мою думку кращого для собі нічого не зробили. Алі усеж такі под годину «нового курсу» було б закладено гарну основу для зовнішньополітичних та економічних відносин. Визнання СРСР відкрило новий шлях до розвитку. Та на мою думку це було б важливим рішенням задля Сполучених Штатів, а і гарним напрямком для подальшого розвитку та взаємодії для іншіх держав. Окремо для СРСР .

Висновок.

З зробленної мною роботи можна зробити дуже обширні висновки. Поперше про саму націю, їхнього внутрішній настрій, ідеологію, позиції, та таке інше…

Алі хотілося б зазначити деякі моменти, котрі малі важливе значення для розвитку США, інших країн, її внутрішньої та зовнішньої політикі, економікі, суспільного улаштую та перш на парвової бази .

На мою думку на першому місці стоїть сам президент, це людина котра змогла підняти державу з глубокої економічної кризи, підібрати необхідні методи для подолання кожної окремої проблеми, та на скількі це можливо відгородити сус-пільство від небажаних проблем (у часності війни). Його методи по своїм принципам не малі нічого важкого. Важливим був підхід до тої чи іншої справ, пошук методів, які б підходили до саме цієї проблеми, та задовольнили максимальну кількість людей. Методи боротьби він був змушений знаходити миттєво, бо того вимагав стан держави та її економіка. Одже знайдені методи повинні були підходити, бо на переробку не було б години. Найважливійшими звісно ж були Перші 100 днів после приходу до влади. У ці дні було б закладено основу для подальшої реформи .

Мабуть одному місце займає соціальна реформа котра винна був бути здійсненною, на мою думку, ще задовго до кризи. Алі завдяки принципам урядових службовців не був зроблена. Знов таки завдяки президентові, було б зроблено занодавчу базу для розвитку цієї галузі. Завдяки цій базі, розвинулись профспілки, котрі на свій чергу розпочали діяльність по захисту робітників, вплинули на уряд, завдяки чому було б встановленно мінімальну заробітну платню та максималну тривалість рабочого дня. Після появи профспілок з’явилась реальна сила, Яка могла на законних підставах захищати права робітників. А це дуже важливе досягнення .

Ще хотілося б зазничити ваги деякіх зовнішньополітичних дій. Хоча деякі дії не схвалювали інші держави та окремі люди, смердоті були спрямовані насамперед на захист держави в цілому, та шкірного громадянина окремо. Також стосовно зовнішньої політики, хотілося б визначити якої роль зіграло визнання Сполученими Штатами СРСР. Налагодження стосунків в деякій мірі пом’якшили відносини між двома великими державами, що в майбутньому зіграло дуже важливу роль. Було укладено доровора націлені на покращання економічних відносин, політичних відносин та в інших напрямках. У економічному напрямі було б закладено гарний фундамент для подальшого розвитку взаємовідносин .

А взагалі у двох словах це можна охарактеризувати як правильно встановлене законодавство. Правові заходь що було б впроваджено под годину реформ принесли США багато гарних результатів та правову основу для подальшого економічного та політичного розвитку .

Список використаної літератури.

1. «Історія США» у Наука 1985 р. 2. С. В. Иванов «Війна з бідністю Ф.Д.Рузвельта» 1989 р. 3. В. Е. Коломойцев «100 днів президента Рузвельта» 1997 р. 4. И. В. Галкин «Дорогою в Білий дім» 1991 р. 5. Е. В. Ананова «Новітня історія США» 1962 р. 6. В. Л. Мальков «Новий курс США» 1973 р. 7. М. З. Шкундин «Історії державно-монополістичної соціальної політики» 1980 р. 8. М. Батурин «навіть Мюнхен: з історії американської зовнішньої політики України 1937 — 1928 рр.» 1961 р. 9. В. Л. Мальков і Д. Г. Наджафов «Америка на роздоріжжі 1929 — 1933 рр.» 1967 р. 10. Э. А. Иванян «Білий дім: президенти України та політика» 1976 р. 11. Н. Н. Яковлев «Франклін Рузвельт — чоловік і політик» 1969 г.