Предмет акмеології та її місце в системі наук

Реферат на тему:

Предмет акмеології та її місце в системі наук.

ПЛАН

1. Становлення і розвиток акмеології.

2. Предмет і понятійний апарат акмеології.

3. Завдання акмеології.

4. Місце акмеології в системі суспільствознавства і людинознавства.

5. Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності (аспекти).

6. Сучасний стан акмеології.

1. Становлення і розвиток акмеології.

У багатьох наукових класифікаціях розвиток людини в онтогенезі складається із дитинства, дорослості і старості. Сукупність наук, які займаються вивченням особистості на стадії дитинства мають назву педології (сукупність психологічних, біологічних, соціологічних концепцій розвитку дитини). До переліку дисциплін, які займаються дослідженням періоду дитинства і юності ми відносимо і юнологію, з якою ми знайомилися минулого року. Науки, які досліджують старіння та старість в сукупності мають назву геронтологія. Наука, предметом дослідження якої виступає доросла людина сьогодні називають терміном акмеологія.

Вперше поняття «акмеології» як науки про розвиток зрілих людей було введено видатним психологом Миколою Рибниковим в 1928 році. Це було зроблено після того, як ввели науку «педологію». Якщо є наука про дітей, то чому немає науки про дорослих. Ще однією передумовою введення акмеології, як науки про розвиток зрілих людей, була нагальна потреба вітчизняної психологічної науки відповісти на тезис відомого швейцарського психолога Клапареда, який опублікував в 1925 році монографію «Психологія професій». В ній було сформульовано тезис: «зріла людина — закам’янілість, на якій важко щось нацарапати». Основний аргумент проти цього тезису полягав у тому, що професію люди набувають в основному в період зрілості.

Б.Г. Ананьєв протягом багатьох років готувався до експериментального розвитку психіки дорослих людей. У 1968 році в монографії «Людина як предмет пізнання» він виділив акмеологію як особливу область знань в системі наук про людину, і по суті нічого не додав до визначення Рибникова. Б.Г. Ананьєв знайшов місце акмеології в системі наук про людину: ембріологія людини, морфологія і фізіологія дитини, педіатрія, педагогіка, акмеологія, геронтологія.

Термін «акмеологія» походить від древньогрецького «акме» і визначається як «вища точка, зрілість» (в дослівному перекладі «акме» — вершина, квітуча пора). Греки словом «акме» називали період віку в людському житті, коли проявляється зрілість всього, на що здатна дана людина, коли розцвіли і знаходяться на вершині всі його можливостей та сили.

По-древньогрецьке «бути в акме» означає «знаходитися на вищій сходинці розвитку». Тому древньогрецькі автори творів про видатних людей зазвичай не вказували дати народження і смерті видатних людей, а час, коли вони прославилися своїми видатними досягненнями, коли в них був найвищий розквіт пік їх досягнень.

Сьогодні акмеологія — наука, яка виникла на стику природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін, і вивчає закономірності і механізми розвитку людини на ступені його зрілості і особливо при досягненні ним найбільш високого рівня в цьому розвитку.

Спрямованість і масштабність прояву акме у різних людей суттєво відрізняється. Це є цілком природно, люди від народження не однакові за своїми задатками і здібностями, у них різні можливості розвитку.

На сьогоднішній день існує навіть аспірантура і докторантура по спеціальності 19.00.13 — психологія розвитку, акмеологія. В 1991 році була створена і офіційно зареєстрована Міжнародна академія акмеологічних наук, із штаб-квартирою в Санки-Петербурзі і окремими відділеннями в Москві, великих містах Росії і за кордоном. В 1994 році почав виходити в світ теоретичний журнал «Акмеологія», а з 1997 року журнал «Вопросы акмеологии». Стали регулярно проводитися наукові конференції і симпозіуми по акмеології. В Москві було створено Міжнародний акмеологічний інститут — перший навчальний заклад для підготовки спеціалістів-акмеологів вищої кваліфікації. Слід відмітити, що науковий пріоритет в створені і розвиткові акмеології належить Росії.

На першому етапі становлення акмеології, головна увага зосереджувалася на професіоналізмові діяльності вчителя, зокрема праця: Ніни Василівни Кузьміної «Профессионализм педагогической деятельности». — СПб., 1993. автор довела акмеологічне знання як актуальне, самостійне ы високоефективне. Не дивлячись на те, що в книзі мова йшла про професіоналізм вчителя, запропоновані принципи і підходи справедливі для вивчення професіоналізму і в інших видах діяльності.

Згодом світ побачила монографія Анатолія Олексійовича Деркача і Ніни Василівни Кузьміної «Акмеология: пути достижения вершин профессионализма» — М.: РАУ, 1993. В цьому ж році академік А. А. Бодалев випустив свою працю під назвою «Акмеология как учебная и научная дисциплина». — М.: 1993, в якій було описано методологічну будову акмеології. Згодом розвиваються практичні акмеологічні дослідження, в 1995 році виходить колективна монографія під редакцією А. О. Деркача «Основы общей и прикладной акмеологии». Визначним для розвитку науки вважається пятитомник А. О. Деркача «Акмеология: личностное и профессиональное развитие человека» — М., 2000;2001., в якому було не тільки систематизовано акмеологічні знання але і вперше було сформульовано акмеологічні закони.

Сьогодні з’явилися нові самостійні наукові напрямки: педагогічна акмеологія, військова акмеологія, акмеологія діяльності в особливих і екстремальних умовах, управлінська акмеологія. В стадії формування знаходиться юридична і медична акмеологія, активно розробляються акмеологічні проблеми в сфері соціальної роботи, економіки і спорту.

Акмеологія як наука пройшла у своєму розвиткові чотири етапи:

— латентний, на якому складалися необхідні наукові і культурологічні передумови виділення акмеологічної проблематики;

— номінаційний, коли потреба в акмеологічному знанні була усвідомлена і з’явився сам термі «акмеологія» ;

— інкубаційний, коли були сформовані предмет науки, її об'єктивне поле, стали проводитися акмеологічні теоретичні і прикладні дослідження;

— інституційний, коли акмеологія повністю набула статус самостійної науки, стали проводитися масштабні акмеологічні дослідження, були створені акмеологічні підрозділи в освітніх і навчальних закладах.

2. Предмет і понятійний апарат акмеології.

Проведені науковцями теоретичні і емпіричні дослідження, дозволили виділити: мету, предмет, об'єкт і завдання акмеології.

Мета акмеології є удосконалити особистість, допомогти в досягненні нею вершини фізичного, духовного, морального і професійного розвитку, гуманізація даного розвитку.

Об'єктом акмеології виступає зріла особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується головним чином у професійній діяльності, яка досягає вершини у своєму розвиткові.

Предметом, в широкому розумінні, є процеси, закономірності та механізми удосконалення людини як індивіда, індивідуальності, суб'єкту праці та особистості в життєдіяльності, професії, спілкуванні, які призводять до оптимальних шляхів самореалізації, досягненню вершини в розвиткові. У вузькому розумінні предметом акмеології є пошук закономірностей саморозвитку і самовдосконалення зрілої особистості, самореалізація в різних сферах, самоосвіта, самокорекція і самоорганізація.

3. Завдання акмеології.

Вчені виділяють декілька завдань акмеології. Доцільно перерахувати та коротко охарактеризувати їх.

1. Комплексне вивчення розвитку людини на ступені дорослості. Прослідковування залежності між індивідуальними, особистісними і суб'єктивними характеристиками дорослої людини і особливостями його формування і розвитку на попередніх етапах. Ступінь зрілості особистості, його вершина це багатовимірне утворення, що показує на скільки особистість відбулася як громадянин, як спеціаліст в певній професійній галузі, як сім'янин, батько. Для того, щоб зрозуміти особистість в усіх цих амплуа, осмислити всю складність взаємозв'язків необхідно зібрати воєдино всі дані, отримані в дослідженнях, які проведені з позицій різних наук. стан зрілості не появляється у людини неочікувано і зразу, на акме працює все життя.

2. Виявлення мікроі макрооптимумів (або мікроі макроакме), які досягаються людьми у їхньому індивідуальному та особистісному розвиткові, дослідженні та визначенні їх загальних і специфічних характеристик. Отже, вияснення характеристик, які повинні бути сформованими у людини в дошкільному віці, молодшошкільному, в підліткові роки і час молодості щоб він у всіх відношеннях міг успішно проявити себе у зрілому віці. Акмеологія прослідковує механізми і результати впливу макро-, мезо-, мікро факторів, а також і природних умов на людину, з метою розробки такої стратегії організації його життя, яка необхідна для оптимальної реалізації його на стадії зрілості. Наскільки висока вершина, наскільки вона змістовна і багатогранна, настільки великі, новаторські та оригінальні результати його діяльності при досягненні акме).

3. Вивчення процесу оволодіння людиною професією і досягнення в ній акме. Слід дослідити працю професіоналів екстра класу в різних областях діяльності та виділити загальні принципи, які їх об'єднують, науково розкрити сутність і зміст професіоналізму. Шлях до вершини професіоналізму є довгим і важким. Тому, продумана організація діяльності по відношенню до дитини в дошкільному віці, а пізніше грамотне введення підлітка в світ професій, глибоке теоретичне і практичне навчання значно полегшать включення особистості в діяльність, яка приведе його з часом на вершину професійного акме.

4. Дослідження загального, особливого і часткового в досягненні малими і великими групами своїх «акме», опис і класифікація основних характеристик цих акме. Створення методичного інструментарію, який дозволяє виявити об'єктивні і суб'єктивні передумови досягнення людиною і малими та великими спільнотами людей акме, а також виявлення головних особливостей цих акме.

4. Місце акмеології в системі суспільствознавства і людинознавства.

Акмеологія як і будь-яка інша область наукового пізнання має не тільки загальнонаукові принципи, але і конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь. Було доведено, що в акмеології є як мінімум три науково-методологічних орієнтири, а саме:

— природничо-наукова орієнтація;

— суспільно-гуманітарна орієнтація;

— технологічна орієнтація.

Природничо-наукова орієнтація в акмеології виражається в тому, що вона використовує дисциплінарні стандарти, які склалися в класичному природознавстві (експерименти, закономірності, математична достовірність). При аналізі акмеологічних проблем (природи обдарованості, генетичних і психофізичних компонентів професійної майстерності) використовуються знання у сфері вікової фізіології, генетики, психофізіології праці.

Суспільно-гуманітарна орієнтація проявляється полягає у тому, що належачи до наук про людину, акмеологія відособлюється від суспільних наук і формується в якості самостійної дисципліни. Тобто, ще до виникнення акмеології психологи, соціологи, педагоги вивчали питання професіоналізму, творчості, навчання дорослих, проте дослідження, проведені безпосередньо акмеологію є глибокими та специфічними.

Технологічна орієнтація акмеології проявляється в безпосередній взаємодії з технічними науками (кібернетикою, інформатикою) а також використовуються в акмеології алгоритмічні стандарти.

Акмеологія як наука із комплексу людинознавства має різноманітні міжпредметні зв’язки з іншими науками. Родовою наукою для акмеології є психологія психологічні знання постійно використовуються в акмеологічних дослідженнях. Зокрема, використовуються матеріали таких напрямків психології, як: психологія особистості, диференційована і генетична психологія, психологія розвитку, психологія праці і професій, соціальна і вікова психологія, психологія творчості.

Акмеологія має тісні зв’язки і з філософією та з педагогікою. Вона також пов’язана із такими науками як: історія і культурологія, соціологія і економіка, екологія і політологія.

5. Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності.

При акмеологічному підході домінує проблематика розвитку творчих здібностей професіоналів з урахуванням різних аспектів підготовки кадрів.

Віковий аспект спрямований на діагностику задатків і здібностей засобами педології, андрогогіки (навчання студентів і професіоналів) і геронтології (ветеранів праці).

Освітній аспект спрямований на діагностику та розвиток знань і вмінь студентів в системі загальної, професійної і неперервної освіти.

Професійний аспект пов’язаний із визначенням можливостей і результатів здійснення трудової діяльності через з’ясування профпридатності, психологічної готовності до даного виду діяльності і ступеня соціальної відповідальності за процес і результати.

Креативний аспект визначає зусилля, які затрачені і успішність їх реалізації шляхом вияснення рівня професійності, рефлексивно-інноваційного потенціалу його удосконалення до степеня майстерності.

Рефлексивний аспект пов’язаний із самоусвідомленням особистості, розумінням партнерів по комунікації в процесі трудової діяльності.

6. Сучасний стан акмеології.

Акмеологію як науку на сьогоднішньому етапі розвитку відрізняє фундаментальність, інтегрований характер і гуманістична спрямованість.

Сутність фундаменталізму акмеології полягає у тому, що акмеологія відразу визначила свій об'єкт, предмет і окреслила всю проблематику, якою вона буде займатися, при цьому не займала нічийної наукової ніші. Акмеологія швидко пройшла всі необхідні етапи для свого становлення, вже склався свій науковий апарат та визначилися основні категорії (акмеологічний підхід, акмеологічні закономірності, акмеологічні умови і фактори, акмеограма, акмеологічний потенціал).

У акмеології успішно розроблений власний методологічний інструментарій. Поряд із загальнонауковими методами — аналізом, синтезом, в акмеології використовуються методи психології та педагогіки — опитування, спостереження, анкетування, тестування, моделювання, розроблено також і власні акмеологічні методи: акмеографічний опис, побудова акмеограми. Акмеологія підійшла до розробки акмеологічних законів — це теж свідчення фундаментальності науки. Коротко розглянемо основні акмеологічні закони, які поки мають лише описову форму.

Закон особистісно-професійного розвитку і примноження особистісного потенціалу — встановлює зв’язок між процесом становлення професійної майстерності і формуванням особистості. Констатується, що рухомою силою особистісно-професійного розвитку виступають протиріччя перспективою і наявним рівнемрозкривається зміст особистісно-професійного розвитку в контексті зміни співвідношення індивідуалізації і соціалізації.

Закон самовираження особистості в професії - описуються процеси і механізми професійного самовизначення, самоствердження, самореалізації, в процесі самовираження особистості в професії.

Інтегрований характер акмеології визначається широкими її між предметними зв’язками. Такі тісні зв’язки існують з педагогікою, філософією, культурологією, фізіологією.

Гуманістична спрямованість акмеології є не тільки важливою характеристикою її фундаментальності, але і її ознакою. В дослідженнях, проведених в різні роки Н. Кузьміною було показано, що професіоналами високого класу стають приблизно 5% від тих, хто зайнятий в тій чи іншій галузі діяльності. В інших успіхи є значно меншими, нижча самореалізація, самооцінка. Власне акмеологія призвана корінним чином змінити таку негативну ситуацію. Акмеологічні знання допомагають людям в особистісній і професійній самореалізації в професійних і життєвих досягненнях.

Можна із впевненістю сказати, що немає такої сфери професійної діяльності, де би гостро не стояла проблема професіоналізму, отже є практична доцільність такої галузі знань як акмеологія.

Література:

1. 1.Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. — Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

2. 2.Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. — К., 1999.

3. 3.Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. — К., 1997.

4. 4.Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. — М. Издательский центр «Академия», 2002.

5. 5.Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. — М.: Академический Проект, 2001.

6. 6.Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.

7. 7.Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 2003.