Сказка як жанр

Казка як жанр

Жанр казки дуже близький до оповідання, проте має свої специфічні риси, котрі відрізняють його від оповідали За змістом й формою казки не однотипні. Вони умовно поділяються втричі групи: 1. Казки про тварин, в які центральними дійовими особами виступають звірі чи птах й «Рукавичка» (1,23), «Лисичка і Журавель» (2,78), «лисиця та Вовк» (2,110), «Колосок» (1,181), «Біда кавчить (3,169); 2} Чарівні (фантастично-пригодницькі та героїчні) в які провідними героями виступають могутні воїни-виз велителі чи Інші особини, що втілюють у собі найвищі позитивні якості людини: «Кирило Кожум «Яка» (3,330), «Снігуронька» (2,105); 3) Соціально-побутові та побутові. Вони типовими позитивними героями виступають прості люди наділені кращими позитивними рисами: «Ленінська щоправда» (2,55), «Зароблений карбованець» (3,143).

Кожна група таких казок має свої художні особливості котрі вказують на специфіку їхні читання.

Читанки для початкових класів вміщують казки як народного, то й літературного походження. Всі смердоті мають велику силу впливу на розум, волю і почуття дітей.

Специфіка читання казки зумовлюється із одного боці тими ж вимогами, що і оповідання: це — глибокий аналіз змісту, розкриття ідейного спрямування. З іншого — глибоким осмисленням творчої манери розповіді, котра характеризує даний жанр та його емоційність.

Казка, на відміну від оповідання, твір более динамічний й мальовничий. Вона має своєрідні цікаві зачини: «Живі собі на світі бідняк» (1,72), «Жили собі дід та баба» (2,110), «Колись, давно-давно, в одному селі жила привітна і ласкава дівчинка» (1,126), «Колись був у Києві якийсь князь» (3,139), «У одного лютого хазяїна був віл» (2,85) тощо, У окремих — передує приказка: «Усяке в світі буває, про всяке і казка розповідає» (2, 105).

Такі зачини мають вироблену давню традицію, й вола не випадкова. Казка здавна є важливим дидактичним матеріалом в народній педагогіці. Казка розширює кругозір людини, сприяє розвиткові уяви і уявлення, змушує мислити, аналізувати, зіставляти і абстрагувати; дає певні життєві павички. Тому позначка таких зачинів —заінтригувати слухачів, викликати у яких Інтерес до слухання-Завдання читця — знайти для цого відповідні інтонації.

Зміст казок оптимістичний. Виражається вів в основ-через позитивних героїв, котрі борються із негативними завжди перемагають. Тому загальний тон читання казки має бути життєрадісний.

Події в казках розгортаються динамічно. Причому дія починається із перших рядків: «Вовк забрався в кошару й укравши старого барана. Йде вівця й плачу. Зустріла її та і питає… (2,83). Кожна картина в казці змінюється іншою й в кожній із них змальований випадок чи подія, що безпосередньо характеризує дійових осіб, розкриває якусь Трону їхні характеру, тих чи інші їхнього моральні якості. Це змушує читця после кожної картини чи епізоду робити тривалі паузи, щоб дати можливість слухачам осмислити і пережити зміст прочитаного.

Дійові особини казок, як вже повідомлялось, в переважній більшості поділяються на позитивних й негативних, ї протилежність між ними розкривається через безпосередню діалогічну мову, через їхні дії, вчинки, обставини, які смердоті живуть й діють, через ставлення перед тим народу І автора (якщо казка літературного походження). У цілому такі компоненти твору створюють його динаміку, виражають ідейне спрямування І манеру читання тексту. Тому кожний вчинок, дія героя, кожне слово — все, що вказує а особливість його характеру, винне відбиватися у відповідній інтонації, її відтінках, різних тональних, динамічних й темпоральних змінах. Так, наприклад, малюючи карину зустрічі Кирила Кожум «яки зі змієм, особливу ваги приділяємо їхні мові, із настороженістю і прихованою лукавістю у голосі передаємо слова змія; «— А що, Кирило? Прийшов битися чи миритися?», а відповідь Кожум’яки гордовито із роздратуванням. «Де уже миритися? битися із тобою, із іродом проклятим (З, 141). Правильне) игт, и із _р ^ ^пйлїівостей дійових осіб казки.

— Не втручайся у мій справу,—.каже вівця.^—Я тепер такі роалютуваласн, що одним ударом його на грішну землю повалю. (2, § 3).

А у тоні яовн вола, що залишавши хазяїна (казка «Друхі-| ані звірі» (2,85),—розчарувалня:

— Покану я хазяїна,. «піду світло за очі … Гірше ве буде.

Діалог у. казці може подаватися у формі ритмічної про-зи чи пісеньки. Цей ефектний художній прийом виконуй важливу естетичну роль у загальному змісті твору: не тіл «] «кі потішає слухача, а і розкриває певний намір героя чі його душевний стан. У кззці «Кривенька качечка» каченя] табунець, «пролітаючн над подвір «ям діда й баби, побачиі свою подружку і заспівав:

Он де наша Іва, .— - Він де наша діва, «на метелому дгаорці-, на тесаному стовпіії. Кужілочка шумить, веретенце дзвенить. Скиньмо по пір «ячку, нехай летить із нами!

А дівчина їм відповідає: .

Не полечу із вами:.. як був зробив у лужку, виломила ніжку, —. "; •-: а. ви полинули,: мене покинули!

Зміст пісень за загальним контекстом вимагає інтонін. та їхнього відтінків, котрі б у оісні каченят передавали радіс-оповідання і запрошення, а лісні дівчини — відмов почуттям кривди і осуду. Вочевидь, і темп у пісня качїч якщо дещо пришвидшений, підсилений, а, а тіісні дівчини сповільнений, послаблений.

Для багатьох казок властиве багаторазове повторений одних й тихий ж композиційних й мовностилістичних кулі нентів. Це теж важливий художній засіб посилення їв ціності казки, характеристики дійових осіб, їхні дій, вчя ків, обставини, в які смердоті жувуть І діють, розкриття Іде ного спрямування: «Рукавичка» (1,23), «Колосок» (1- «° «Дружні зв «ірів (2,85), «Лисичка й журавель» (2,78). У ка. ці «Рукавичка», наприклад, «питальна фраза «На Ц рукавичці?» повторюється шість разів й кожний раз ІнШґ дійовою особою: жабкою, зайчиком, лисичкою, вовчиком, ведмедем. Причому і відповідь на це зайитання будована в такій ж послідовності наростання. р-— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрєкотушка, зайчик-побігай-лисвчка-сестрнчка, вовчик-братнк та кабан-іклан. А. ти хто?

Таких випадках компоненти, котрі повторюються, требавати щоразу із іншим інтонаційним відтінком, малюючи " :ових осіб І даючи їм характеристики. У цьому прикладі та ж інтонаційна структура запитання, повторюва-шістьма дійовими особами, винна зіграти розрізняль-роль, а відповіді — конкретизуючу. Казковій розповіді властиве широке використання стій-:х й влучних епітетів: «спіти ледар солодкимсіюм» (3,144), вовк прийшов собі по лісі —битий та голодна" (2,112); отнставлень, порівнянь: «Від й почали смердоті битися — аж лля гуде» (3,141); «аж пирхає, аж захлинається прокльонів» (3,141); тавтологічних повторів: «Зроду-віку не чула» :23), «І руйнували смердоті в шлях-шлях-дорогу» (і, 72), «Сяк-так по-ились» (3,141); стійких виразів: «Тільки того півника іачили"{1,107), «Такни ледачий, що і розповісти не мож->{1,72); «Біжить-біжнть, раптом чує…» (2,22) та ін.; при-док-характеристик {мнщка-нжряботушка, жабка-скре-.ушка, зайчик-побігайчик, лнсичка-сестричка, старак-. Іковик) тощо. Усі це надає казці мальовничості, чарів*.-[ості, принадності. Читець винен добро осмислити_суть ких художніх особливостей й підібрати відповідні за-|!)би виразності. Важливе для змісту треба виділити: чи- «ти повільніше, але й інтенсивніше, мелодичніше, робити, ред ним психологічні паузи, щоб зосередити на ньому^аму слухачів. Виклад у казці послідовний, конкретний, «» Ізумілйй, бо розрахований на умілість оповідача. Тому Іемі моменти опису (пейзажу зокрема, характерних чи-окремих дій персонажів, — динамічності, активнос-и пасивності тощо) Іноді треба домалювати Інтонацією. Розглянемо .хоч бі такий приклад:

Не тих я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився тієї дурнем й загине. Тікай-но ти, бо я голо-о дна! — гукнула сова та як засвітить очима… (З, 172).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.