Соціальна компетентність особистості: соціально-рольовий підхід

У статті розглянуто проблему оволодіння особистістю соціальними ролями, розкрито сутність соціально-рольового аспекту соціальної компетентності особистості, визначено її основні критерії.

Ключові слова: соціальна компетентність, соціальна роль, критерії соціальної компетентності.

Аннотация

В статье рассмотрено проблему овладения личностью социальными ролями, раскрыто сущность социально-ролевого аспекта социальной компетентности личности, определены ее основные критерии.

Ключевые слова: социальная компетентность, социальная роль, критерии социальной компетентности.

Annotation

The problem of mastering of social roles by an individual is exposed, the essence of the social role aspect of the social competence of an individual is shown and its basic criteria are determined in the article.

Key words: social competence, social role, social competence criteria.

Постановка проблеми. Юне покоління сучасності входить у досить непростий соціальний світ, який характеризується постійними змінами, ускладненням соціальних зв’язків, розмитістю критеріїв оцінювання соціального успіху та престижності, міжгенераційною відчуженістю тощо. У такому соціумі молодій людині важко визначати власні життєві орієнтири, здобувати відповідний соціальний статус, реалізовувати свої соціальні здібності.

Щоб уникнути багатьох ризиків, що можуть значно послабити життєві позиції молодої людини, їй потрібно засвоїти основи функціонування соціального світу, бачити його реальний стан, вміти взаємодіяти з ним (насамперед у груповій взаємодії) у конкретних ситуаціях, знаходити в ньому своє місце та відповідати на його очікування (виконуючи соціальні статуси та ролі), прагнути до удосконалення соціальних взаємин та бути готовим до практичних дій, реалізуючи при цьому свої особистісні потенції та бажання. Отже, сучасне соціальне життя передбачає, що кожна юна людина повинна бути соціально компетентною особистістю.

На думку деяких дослідників, соціальна компетентність стає однією з головних потреб сучасної людини. Ця потреба має формуватися щонайраніше, тобто у підлітків та старшокласників, які вже можуть активно включатися у соціальне життя, переходячи зі стану соціального об'єкта у стан соціального суб'єкта. Соціальний суб'єкт — це особистість, яка не тільки засвоює соціальні вимоги, але і самостійно виробляє важливі для себе соціальні потреби та спрямовує зусилля на їх реалізацію, керується у своїй поведінці сформованими ціннісними орієнтаціями та ідеалами, виявляє певну допустиму, що не може бути антисоціальною, автономність, тобто відокремленість, відособленість від суспільства. У досягненні соціальної компетентності має бути зацікавлена як сама особистість, так і суспільство, до якого вона належить.

Виходячи з того, що соціальна компетентність відображає якісну сторону взаємодії особистості і суспільства, сутність соціальної компетентності потрібно, на нашу думку, визначати, базуючись на особливостях цієї взаємодії.

Аналіз публікацій з проблеми. У соціальних науках пояснення взаємодії особистості і суспільства переважно здійснюється на підходах рольової теорії особистості (Р.Лінтон, Р. Мертон, Дж. Мід, Т. Парсонс та інші). Проблема оволодіння індивідами соціальними ролями розглядається у працях І.Кона, І.Мартинюка, Н. Соболєвої, П. Смирнова, Ю.Платонова. На провідну ознаку соціальної компетентності - продуктивно виконувати різні соціальні ролі - вказують Н. Білоцерківець, С. Краснокутська, В. Цветков [6]. Рольова компетентність як якісний показник оволодіння особистістю соціальними ролями ґрунтовно досліджується П. Горностаєм.

Цілі статті: з’ясувати значення оволодіння особистістю соціальними ролями як механізмом ефективної її взаємодії з суспільством та визначити критерії якісного виконання соціальних ролей, що свідчить про соціальну компетентність особистості.

Виклад основного матеріалу. Оволодіння соціальними ролями юним поколінням є важливою соціально-педагогічною проблемою, адже однією із складових соціально-культурної кризи сучасного суспільства є криза соціально-рольова, що виявляється у невиконанні молодими людьми соціальних ролей або у виконанні їх не на тому рівні, якого очікує суспільство [10]. Дослідники наголошують, що чим більше соціальних ролей здатен відтворити індивід, тим більше пристосованим він є до життя. «Процес розвитку особистості часто є динамікою засвоєння соціальних ролей, а засвоєння нової ролі може мати величезне значення для зміни людини» [7, с.35].

Соціальна роль — це точка перетину суспільства і особи. І.Кон наголошує, що для характеристики особистості слугує поняття «соціальна роль» [5]. Соціальну роль визначають як сукупність нормативно зумовлених соціальних властивостей, очікувань і зобов’язань, поєднаних з конкретною соціальною позицією. У структурно-функціональній теоретичній орієнтації роль трактується як складне діяння: по-перше, це активність індивіда, спрямована на досягнення певної мети, тобто цілеспрямована орієнтація; по-друге, роль пропонує засоби для адекватної реакції на ситуацію, що складається, тобто виконує адаптивну функцію; по-третє, роль інтегрує зусилля принаймні двох індивідів у єдине ціле, сприяючи встановленню порядку; по-четверте, роль виконується в межах інституціоналізованої системи цінностей, контролюється та спрямовується нею [9]. Соціальна роль трактується і як соціальна функція особистості, що відповідає прийнятим уявленням людей залежно від їхнього статусу чи позиції в суспільстві, в системі міжособистісних взаємин [7]. П. Смирнов визначає роль як спеціалізований вид соціальної діяльності і характеризує її як сукупність цінностей, майстерності (здібностей, знань, вмінь, навичок), повноважень (прав і обов’язків). «Будь-яку роль можна описати, якщо визначити цінності, в ім'я яких вона виконується (існує), з’ясувати необхідний рівень майстерності і виявити заданий суспільством об'єм повноважень, що дозволяють здійснити цю роль… Залежно від засвоєння цих компонентів соціальної ролі і формується особистість як соціальна істота» [8].

Соціальна роль має подібність до акторської ролі. Відповідно до вимог конкретної соціальної ролі, особистість діє за певним сценарієм, розробленим суспільною практикою, так само і актор діє відповідно до сценарію п'єси. Таку взаємопов'язаність соціального і театрального життя відмітив у свій час У. Шекспір, який писав:

Весь світ — театр.

У нім — чоловіки, жінки — усе актори.

У них є виходи, відходи.

І не одну з них кожний грає роль.

Соціальна роль — це більш чи менш чітко визначений шаблон поведінки, що очікується від людини, яка займає відповідний статус у суспільстві. Можна сказати, що соціальна роль — це маска, яку надягає індивід, попадаючи в конкретне людське середовище.

На зв’язок соціальної і театральної дії індивідів указують сучасні західні соціологи П. Бергер і Т. Лукман, зазначаючи, що за допомогою ролей соціальні інститути втілюються в індивідуальному досвіді. Вони наголошують: інститут зі всією сукупністю «запрограмованих» дій подібний ненаписаному лібрето драми. «Постановка драми залежить від знову і знову повторюваного виконання живими діячами заданих їм ролей. Діячі втілюють ролі і актуалізують драму, представляючи її на даній сцені. Ні драма, ні інститут в дійсності не існують без цієї постановки, що повторюється. Отже сказати, що ролі представляють інститути, значить сказати, що ролі дають інститутам можливість постійно існувати, реально будучи присутнім у досвіді живих індивідів» [1].

Статуси і ролі більш-менш узгоджено розміщені у просторі та часі, що вносить певну упорядкованість у життя індивіда та групи. Якби вони раптом зійшлися в одній точці простору, то діяльність людини була б паралізованою. Тому суспільство та індивіди піклуються про розосередження статусів і ролей. Досягнути гармонії соціальних ролей у життєдіяльності людини є досить непростою справою. Для цього потрібні великі зусилля, час і здібності, а також вміння вирішувати конфлікти, що виникають у процесі виконання соціальних ролей. Ці конфлікти можуть бути внутрішньорольовими, міжрольовими і особистісно-рольовими (до внутрішньорольових конфліктів відносять ті з них, за яких вимоги до ролі суперечать, протидіють одна одній; міжрольові конфлікти виникають тоді, коли вимоги однієї ролі суперечать, протидіють вимогам іншої ролі; особистісно-рольові конфлікти виникають у ситуаціях, коли вимоги соціальної ролі суперечать можливостям і життєвим прагненням особистості). Соціальна рівновага, відчуття власної безпеки підтримуються узгодженістю між статусами, ролями та відповідністю статусів і ролей. Таким є ідеальний стан, до якого прагнуть і суспільство, і окрема особистість, оскільки втрати від статусно-рольової дезінтеграції відчутні. У кризові періоди відбувається розлам статусу і ролі, правила, норми, зразки поведінки ігноруються, повністю або частково підміняються імпровізацією, що призводить до дисгармонії у взаєминах суспільства та особистості.

Конфлікти і суперечності між людьми нерідко є результатом нерозуміння ролей один одного. Для їх подолання необхідне усвідомлення взаємних прав і обов’язків у ставленні один до одного, поєднання своєї ролі з роллю іншої людини, вміння поставити себе на її місце. Здатність людини розуміти життя, яке відрізняється від власного, — один з показників її соціальної зрілості. Тому осягнення сутності соціальних ролей є особливо важливим для дітей та юнацтва.

Головна конструктивна функція соціальної ролі полягає в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачаючи реакцію оточення на свої дії. Дуже часто в індивіда виникає рольове напруження, пов’язане з неправильним розумінням майбутньої ролі, слабкою підготовкою до неї і, як наслідок, з низьким рівнем виконання цієї ролі. Перехід до нової ролі, розширення рольового репертуару є завданнями виховання, трансформації і саморозвитку особистості.

Особистість виконує протягом життя значну кількість соціальних ролей, але лише окремі з них — провідні, що і визначає особливості життєвого шляху особистості. Якщо ж людина має складну рольову систему, то втрата однієї ролі буде переживатися менш болісно, оскільки особистість ще має не менш значимі «запасні» ролі. Але «рольовий перебір» також є небезпечним. Для кожної людини існує оптимальна кількість соціальних ролей, перевищення якої призводить до рольового перевантаження. Основними для особистості у сучасному суспільстві вважають ролі сімейно-побутові, професійні і громадсько-політичні (працівника, сім'янина, громадянина). Суспільство зацікавлене в тому, щоб люди своєчасно оволодівали, вміло виконували і збагачували соціальні ролі згідно з вимогами життя, тобто здійснювався процес інтерналізації ролей. «Інтерналізована роль — це внутрішнє визначення свого соціального становища і ставлення до цього становища та обов’язків як його наслідку» [5, с.26]. Інтерналізація — процес, що означає перехід змісту ролі, її вимог у внутрішній світ особистості; завдяки їх своєчасному засвоєнню та успішному виконанню членами суспільства стає можливим нормальне функціонування суспільного організму [10].

Багатоманітність соціальних ролей, що виконуються людиною, суперечливість рольових вимог і очікувань — реальність сучасного динамічного суспільства. У зв’язку зі складністю соціальної поведінки індивіда постає необхідність чіткого усвідомлення співвідношення соціальних ролей і особистості. В теорії цього питання спостерігається дві крайні позиції. Перша зводить особистість до багатьох виконуваних нею ролей, розчиняє до кінця всі прояви особистості в рольовій поведінці. Але якби у соціальному житті все відбувалося за написаним заздалегідь сценарієм, то розвиток був би неможливим. Згідно з іншою позицією, особистість — це індивідуум, незалежний від соціальних ролей, те, що людина представляє сама собою. Проте у дійсності має місце взаємодія ролі і особистості, у результаті чого на рольовій поведінці помітний більш чи менш значний відбиток особистості, а виконувані ролі здійснюють вплив на характер людини, її якості. Ступінь впливу ролі на особистість залежить від того, яку цінність вона представляє для людини, наскільки особистість ідентифікує себе з роллю. І.Кон вказує, що процес формування особистості означає її вживання у різноманітні соціальні ролі та утворення своєї рольової системи, в якій людина ідентифікує себе з різноманітними ролями. Якщо ступінь ідентифікації особистості з роллю високий, то вони можуть зростись, і роль може стати невід'ємною частиною особистості. Якщо ж ні, то роль стає для особистості зовсім чужою, що є розповсюдженим явищем [5].

Е.Гофман вважає, що для зв’язку між індивідом і роллю не притаманні ані повна свобода, ані повне поневолення. За межами будь-якої ролі залишається неповторна і безперервна особистісна ідентичність і наповнена життєва біографія. На думку Е. Гофмана, через велику кількість ролей мало хто цілком занурений у певну роль. Для пояснення цього явища він пропонує поняття «рольова дистанція», що означає ступінь відділення людини від ролей, котрі вона грає. На відміну від традиційного тлумачення виконання ролі як зумовленого очікуваннями оточення, Е. Гофман переносить акцент на творчість актора [4]. На думку І.Кона, у визначенні характеру своїх ролей та у їх виборі індивід має достатньо широку автономію, самостійність, за наслідки яких повинен нести моральну відповідальність [5].

Отже, ознаками зрілої особистості є як самостійний, усвідомлений вибір нею соціальних ролей, їх добросовісне і творче здійснення, так і певна автономія, соціальна дистанція між роллю та особистістю. Індивідуальність рольової поведінки виявляється у виборі соціальних ролей, у своєрідному характері реалізації соціальних ролей, у можливості відмови від виконання неприйнятної ролі тощо.

Засвоєння соціальних ролей безпосередньо пов’язане з процесом соціалізації, тобто механізмом, що забезпечує відтворення суспільства на досягненому рівні культури. Соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способам і методам дій та взаємодій є найважливішим процесом навчання рольової поведінки, у результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства [7]. Тому висловлюємо думку, що основою соціальної компетентності як якісного показника рівня соціалізації особистості є її рольова компетентність.

Питання рольової компетентності у психології ґрунтовно досліджується П. Горностаєм. Ним визначено рольову компетентність як здатність особистості розв’язувати життєві проблеми, пов’язані з рольовою поведінкою, з функціонуванням життєвих ролей [2; 3]. У структуру рольової компетентності дослідник включає таке:

• — рольову варіативність, тобто різноманітність репертуару ролей особистості, багатство її рольової поведінки;
• — рольову гнучкість як уміння легко переходити від однієї ролі до іншої (багато хто не може пристосуватися до нових соціальних ролей, «застряє» на окремих ролях);
• — рольову глибину, тобто розвиненість глибинної структури ролей, рольове переживання, що є показником включеності ролі в життя людини;
• — здатність до рольової децентрації та прийняття ролі інших (протилежна риса трактується як рольовий егоцентризм).

На думку дослідника, чим багатшою є система життєвих ролей людини, тим багатоаспектнішим буде її соціальне обличчя, багатограннішою взаємодія з різноманітними соціальними ситуаціями, до яких вона може краще адаптуватися. І чим вища рольова компетентність людини, тим багатограннішим є її функціонування, тим багатовимірнішою є особистість, і тим більше у неї можливостей для творчої самореалізації.

Визначаючи ознаки соціальної компетентності (у рольовому аспекті), варто звернути увагу на думку П. Смирнова про важливість гармонійного виконання певної ролі, коли особистістю засвоєні і рольові цінності (при цьому в належній ієрархії), і майстерність, і повноваження. Відсутність хоча б одного з цих компонентів призводить до рольової деформації. Водночас стержнем рольової поведінки є цінності. «Цінності - найбільш значимий і стійкий елемент соціальної ролі…Будь-яка роль існує до тих пір, допоки існує цінність, в ім'я якої вона виконується» [8, с.345]. Але рольові цінності можуть вступати у протиріччя між собою, адже у кожної ролі є своя головна цінність, і тоді виникає ситуація рольового конфлікту. Вміння передбачити ці конфлікти (як і міжрольові, коли вступають у протиріччя цінності двох чи більше ролей), є ознакою рольової, а отже — соціальної компетентності.

Виходячи з твердження І.Кона, що «проблема особистості як громадянина, як суб'єкта спілкування може розглядатися на двох різних, але тісно пов’язаних один з одним рівнях: 1) в масштабах цілого суспільства (макрорівень) і 2) в масштабах малої групи, деякого конкретного колективу (мікрорівень)» [5, с.219], рольову компетентність потрібно розглядати на різних рівнях зв’язків особистості і соціуму — на рівні «особистість — суспільство», на якому особистість виконує роль громадянина; на рівні «особистість — мала група», коли людина виступає в ролі працівника, учня, члена сім'ї; на рівні «особистість — особистість», в межах якого основною соціальною роллю є роль друга, товариша. Це вимагає комплексної соціально-педагогічної діяльності, спрямованої на ефективне засвоєння підлітками та старшокласниками палітри соціальних ролей, використання для цього можливостей школи, сім'ї, громади.

Висновки

Проблема навчання соціальних ролей юного покоління є однією з пріоритетних у сучасній педагогіці. Надзвичайно важливими є ефективне засвоєння соціальних ролей підлітками і старшокласниками, якісна реалізація ними відповідних їхньому віку соціальних функцій, що свідчитиме про сформованість у них соціальної компетентності (у соціально-рольовому аспекті). Цю сформованість будуть визначати такі основні критерії: вміння індивіда вибрати соціальну роль згідно з індивідуально-психологічними особливостями та соціальними налаштуваннями; рольова варіативність; динаміка оволодіння соціальними ролями; гармонійність виконання соціальної ролі; вміння запобігати рольовим і міжрольовим конфліктам та вміння їх вирішувати, якщо вони виникли; глибина виконання ролі, рівень її інтерналізації; рольова гнучкість (здатність до зміни ролей відповідно до віку, соціальних умов та соціальних ситуацій); ступінь самореалізації особистості на основі виконання соціальної ролі. Формування у дітей та учнівської молоді соціальної компетентності за допомогою ґрунтовного і творчого засвоєння соціальних ролей сприятиме більш гармонійному функціонуванню соціуму, в якому і окрема особистість зможе досягти щонайповнішої самореалізації.

Список використаних джерел

• 1. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания [Електронный ресурс] / П. Бергер, Т.Лукман. — Режим доступа: http://www.soc.univ.kiev.ua/LIB/PUB/B/BERGER/bergerl.pdf, свободный. — Название с экрана.
• 2. Горностай П. П. Рольова компетентність і адаптивність особистості / П. П. Горностай // Гімназія на зламі століть: практико-зорієнтов. посібник. — К., 1999. — С. 116−123.
• 3. Горностай П. П. Рольова компетентність як умова гармонійності життєвого світу особистості / П. П. Горностай // Психологічні перспективи. — 2004. — Вип. 6. — С. 23−25.
• 4. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни [Електронный ресурс] / И. Гофман / пер. с англ. и вступ. статья А. Д. Ковалева. — М.: «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2000. -Режим доступа: http://www.ecsocman.edu.ru/db/msg/128 986, свободный. — Название с экрана.
• 5. Кон И. С. Социология личности / И. С. Кон. — М.: Издательство политической литературы, 1967. — 383 с.
• 6. Краснокутская С. Н. Анализ состояния проблемы социальной компетентности в отечественной и зарубежной литературе [Електронный ресурс] / С. Н. Краснокутская // Сборник научных трудов Северо-Кавказского технического университета. Серия «Гуманитарные науки». — 2005. — № 1. Режим доступа: http://ncstu.ru, свободный. — Название с экрана.
• 7. Платонов Ю. П. Социальная психология поведения: учебное пособие / Ю. П. Платонов. — СПб.: Питер, 2006. — 464 с.
• 8. Смирнов П. И. Социология личности: учебное пособие / П. И. Платонов. — СПб.: Социологическое общество им. М. М. Ковалевского, 2001. — 380 с.
• 9. Соціологія: навчальний посібник / за ред. С.О.Макеєва. — 3-тє вид., стер. — К.: Знання, КОО, 2005. — 455 с.
• 10. Ушамирская Г. Ф. Интернализация социальных ролей учащейся и студенческой молодёжи / Г. Ф. Ушамирская. — Волгоград, 2002. — 170 с.