Твір-роздум. 
Мій рідний Харків, тобі — моє кохання

Твiр-роздум. Мiй рiдний Харкове, тобi — моя любов Мабуть, кожна людина вважає, що її мiсто, або село, де вона народилася i живе, — найкращий куточок землi. Та це i зрозумiло, бо це мiсце — єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзiв. Ти — його часточка, його любий син i надiя.

Таким для мене є мiй Харкiв — добрий i чесний трудiвник, допитливий дослiдник, культурний дiяч. У ньому дивовижно переплiтають ся сива й славна давнина i запал молодостi, модернiзованi новобудови й величезнi шедеври архiтектури минулих столiть. Вiн серйозний i водночас веселий, гомiнкий i поважно тихий. Вiн гордо несе свою славу день за днем iз поколiння в поколiння вже близько трьох з половиною столiть.

Я люблю його щирою й нiжною любов’ю. Найбiльше вiн подобається менi у весняному цвiтiннi каштанiв i яблунь, сповнений ароматом квiтучого бузку i свiжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свiжi асфальти i молоду траву, вiддзеркалюється у вимитих вiдчинених шибках.

А який вiн загадково-дивний взимку! Цiєї пори вiн найошатнiший увечерi, коли на бiлiй ковдрi снiгу велично сплять дерева, вгамовують ся i затихають будинки.

Золотом вкриває мiй Харкiв осiнь. Менi здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в мiстi багато дерев, особливо кленiв, i коли вони скидають своє листя нам пiд ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а менi жаль наступати на цю красу.

Лiто розмальовує вулицi Харкова рiзнобарв’ям. Та, зiзнаюся, я чомусь не дуже люблю моє мiсто влiтку. Може тому, що пiсля прозорої дзвiнкої весни на нього лягає спека, пилюка i загазоване повiтря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має iншу причину? Лiтнi канiкули розлучають мене з багатьма друзями.

…Я йду вулицями Харкова, зливаюся з перехожими i вiдчуваю себе господарем (вiрнiше сказати — одним iз господарiв) рiдного мiста. Бо пройде зовсiм небагато часу — i його буття залежатиме вiд мене i таких, як я. Це саме нам дбати про наше мiсто вже через декiлька рокiв, i вiд нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо i надалi в серцях наших палатиме вогонь любовi до Харкова, то повiк не згасне його слава!