Нетрадиційні техніки в передачі фактури

Термін «нетрадиційний» — означає використання матеріалів, інструментів, способів малювання, які не є традиційними, широко відомими. Кардинальні зміни в культурі ХХ ст. знайшли своє втілення в сфері мистецтва, де відбувся пошук нових форм, стилів, ідейно-художніх засідок. Першим художнім напрямком, у якому реалізувалися основні положення естетики початку XX ст., вважають фовізм (від франц. — les fauves — дикий). Картини А. Матісса, Ж. Шлюбу, О. Фрієза відрізнялися незвичайно яскравими кольорами, що поглинали природні обриси предметів, а також навмисно грубим викривленням форм.

Одним з найбільш самобутніх напрямків мистецтва XX століття вважається кубізм, засновниками якого стали П. Пікассо й Ж. Брак. Складність реальності й людини кубісти намагалися представити в простих геометричних формах та їх просторових сполученнях (куби, трикутники тощо), що привело до деформації предметів, розщеплення об'єктів на геометричні об'єми. Для творчості кубістів характерними є відмова від бажання зображувати речі такими, якими вони постають перед нашим зором; спроба будувати картину з окремих першоформ; не імітація зовнішності, а створення конструкції; позбавлення залежності живопису від зору, що породжує лише ілюзію та обман. Для кубістів форма завжди була пріоритетною по відношенню до сюжету.

Саме кубістами Жоржем Браком та Пабло Пікассо вперше в мистецтві була використана техніка колажу.

У період, який іноді називають періодом «синтетичного кубізму», Пікассо виконав безліч натюрмортів олівцем, тушшю, вугіллям. Він часто вклеював у композиції шматки шпалер і газет, вносячи в роботи особливу фактуру матеріалів, узятих прямо із суєтного життя Важко провести різку розділювальну рису тим часом, що у творчості Пікассо є графікою, і тим, що ставиться до живопису. Одне переходить в інше, а часом майже не відрізняється від іншого. У графіку Пікассо користується найбільше контурною лінією, але він прибігає до неї й у багатьох своїх картинах. З іншого боку, характерною рисою живопису є колір. Але Пікассо користується кольором і у своїй графіці й досягає часом сильного колористичного враження. Роль колориту особливо значна в ранніх роботах гуашшю. У тих випадках, коли він прибігає до наклейок з кольорового паперу (у так званих колажах), особливо важко розв’язати, чи випливає відносити ці роботи до графіки або живопису.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині XX ст. Створювались нові течії, нові техніки й способи створення оригінального витвору мистецтва. На даний момент існує безліч технік нетрадиційного живопису й творча фантазія митців продовжує пошук.

Стосовно методів передачі фактур нетрадиційними способами, крім колажу наведу ще декілька прикладів.

Імітація фактури дерева Кистю наносимо на папір фарби потрібного кольору й тону (акварель або гуаш помірної густоти). Потім залежно від зображуваної фігури (велика або дрібна) підбираємо поролонову губку певної зернистості (пористості), прикладаємо її гранню до поверхні аркуша, злегка притискаємо й простягаємо по нанесеному кольору (розтягуємо його). Слід після губки повинен дати необхідну фактуру, тобто малюнок, а рух губки — уліво, вправо, прямо — дає напрямок волокон дерева. По кольору можна проводити кілька раз (якщо папір якісний і її поверхня не порушується), поки не доб'ємося чіткості малюнка й гарної колірної комбінації. Для світлих тонів дерева основою є світла охра, у неї додаємо небагато червоної, зеленуватої або коричневої фарби. Основа для темних тонів дерева — коричневі кольори з додаванням червоних, синіх і фіолетових. Щоб ясно уявити собі, якими повинні бути співвідношення квітів і характер малюнка того або іншого дерева, потрібно мати перед собою зразок справжнього дерева, яке треба зобразити.

Розтягувати колір можна не тільки поролоновою губкою, але й твердою кистю. Розтягуючи фарбу, кисть теж залишає слід, що як би утворює волокна дерева. Кистю можна більш ефектно передати сучки, запливи. Якщо потрібно зобразити поліроване дерево, необхідно додати у колір клей ПВА або після того, як фарба висохнула, двічі покрити її безбарвним лаком.

Імітація фактури шкіри Перший спосіб. Наносимо потрібний колір (коричневий, жовтий, чорний і т.д.). У колір додаємо для блиску клей ПВА до одержання густоти пасти. Цей колір-пасту наносимо на папір широкою кистю. Після цього приступаємо до виконання самого малюнка. Виконувати малюнок можна найрізноманітнішим підручним інструментом. Якщо малюнок складається із простих прямокутників довільної форми, то його можна зробити в’язальною спицею. Більш складний малюнок можна нанести уламком гребінця. Сліди від зубців гребінця уздовж, поперек або по діагоналі дають своєрідний малюнок. Другий спосіб. Площину спочатку офарблюємо в більш світлий або більш темний, ніж потрібно, колір. Якщо площина пофарбована в більш світлі тони, то після висихання фарби зверху потрібно нанести фарбу більш темного тону й цим же або іншим кольором по сирому сліду наносити малюнок. Виходить колірно-тонова гра, як у природньої шкіри. У процесі нанесення кольора на папір можна вводити додаткові кольори, які добре сполучаються з основним. Цим можна добитися ілюзій колірної гри.

Імітація фактури каменів Приготувавши олійні фарби, наливаємо у фотованночку ледве теплу воду. Якщо потрібно імітувати червоний граніт із синіми й жовтими прожилками, за основу беремо червону фарбу. Розвівши основний колір, виливаємо його у ванночку з водою. Цей колір відразу ж розпливається по поверхні окремими плямами й смугами. Далі розлучаємо додаткові кольори — синій і жовтий — і теж виливаємо у ванночку. Кольори ці не змішуються, вони плавають паралельно один одному, утворюючи певний малюнок. Після цього беремо аркуш паперу й або простягаємо площиною аркуша по поверхні фарб, що розпливлися, у ванночці, або спокійно прикладаємо аркуш і піднімаємо його. Папір забирає на себе фарбу, і на ній утворюється певна колірна гама з малюнком фактури даного матеріалу. Усе залежить від пропорційного співвідношення колірних плям, характерних для того або іншого каменю, від уміння забрати з ванночки фарби на папір.

Для мармуру характерна плинність малюнка, тому, коли потрібний колір уже у ванночці, можна навіть злегка перемішати його паличкою. Малюнок граніту більш зернистий, тому колір у ванночку потрібно не виливати, а вносити краплями або різко розмішати його, щоб розбити фарбу на дрібні цятки. Аркуш паперу прикладаємо до поверхні й піднімаємо, а не простягаємо по ній.

Імітація скла Розвести гуаш сірого, світло-блакитного, сіро-зеленого або інших кольорів відтінку скла. Підготувати папір і заправити аерограф. Залити прямокутник паперу на перший раз рівним кольором. Розвести гуаш цього ж кольору, але більш насиченого. На другий раз покрити прямокутник: з кута залишити один кут світлим, а інший ущільнити кольором з поступовим переходом від світлого до темного. Одним з варіантів передачі фактури скла є прийом, коли вже по підготовленій основі, тобто покритій основним тоном паперу, під кутом, за допомогою рейсфедера, заправленого білою гуашшю, проводять під лінійку безліч ліній, що позначають відблиск на склі. (Ця безліч ліній можна абстрактно зрівняти із зиґзаґом блискавки). Варіантом передачі фактури скла є відмивання.

Імітація фактури пластмаси Для зображення пластмас розлучаємо фарбу до потрібної густоти й додаємо в неї клей ПВА. Фарбу наносимо на поверхню аркуша паперу й розтираємо широкою твердою кистю. Потім на фоні для імітації прожилок додаємо фарбу іншого кольору, який гармоніює з основним.