Чиновничество у Росії. 
XIX век

Як відомо, після 1613 року цілком все царі намагалися змусити російську аристократію «працювати на держава», — служити. Але це закінчувалося невдачею та поступово росли протистояння між яка жила своє задоволення родовитої аристократією і «вискочками», які отримали звання і титул вислугою. І лише після Петра I можна говорити про появу особливого служивого стану — дворян. Згодом збіднілі аристократи йшли імператора в услужение, і вже всі дворяни були зобов’язані служити в інтересах батьківщини. Взагалі, служба взагалі раніше розглядалася передусім військова служба. І за військову службу раніше давалися маєтків, титули, звання… Громадянська служба — робота у канцелярії до реформ Петра повністю панувала дьяках і піддячих. Церква була величезною частиною державної машини. Зі збільшенням числа освічених громадян не духовного чину і це пов’язано становлення чиновництва як взагалі. Вважаю своїм завданням висвітлення передусім світського столичного чиновництва, оскільки за моєї думки його уявляю класичним зразком, еталоном служивого класу на государевої службі. Але, природно, без порівняння столичного і провінційного чиновництва моя розповідь буде не полон.

Есть досить багато робіт, присвячених проблемам самодержавства і різних аспектів життя дворянства, у яких маються деякі дані про російському чиновництво у ХІХ веке.

Чиновництво у цих роботах постає як окрема каста, яка безпосередньо впливала влади на рішення питань внутрішньої і зовнішньої политики.

Здебільшого ці роботи ставляться до 1960;1970;м років, отже відомості, які у них, можливо, були відбиті ні вірно. Негативні моменти були перебільшені, а позитивні преуменьшены.

У книжці «Російське самодержавство наприкінці ХІХ століття» П. О. Зайончковский звертався до питання сословном походження і майновому становищі вищої бюрократії, тобто осіб із, займали керівні посади чи державній управлінні. На роботі «Криза самодержавства межі 1870−1880 років» вказує, що з перших заходів були пропозиції щодо очищенню державної машини від різних «либеральствующих» елементів, дозволяють собі критику уряду. Це говорило про непопулярності урядової політики про ставлення до особам, що забезпечує цю политику.

Натомість Ю. Б. Соловйов у книзі «Самодержавство і дворянство в кінці ХІХ століття» показував малу пристосованість апарату самодержавства не лише з своєму влаштуванню, а й у принципу дії до швидшого і оперативного вирішення питань, якими йому доводилося займатися журналістською й які їх займали. В усьому позначався мелкочиновничий підхід, всюди давали себе знати гіпертрофований бюрократизм, байдужість до делу.

У статті О. П. Корелина «Російське дворянство та її станову організація (1901;1904 рр.)» показані через призму дворянського корпоративного устрою основні тенденції еволюції вищого російського стану і форм його класової організації у період падінням кріпосного права на початок першої російської революции.

У такий спосіб свою роботу я постарався використовувати праці, присвячені як чиновництву взагалі, і окремим аспектам їхнього життя і деятельности.

Вивчення стану державної машини Росії, особливо категорії осіб, що обслуговували потреби держави, починаючи з вищої бюрократії і закінчуючи рядовими поліцейськими чи нижчими служителями різних відомств, має безперечно велику наукову значение.

Вище та середнє ланка державної машини представляється чиновництвом, тобто особами, що перебувають державному служби й мають класний чин.

У поняття «чиновництво» включається власне чиновництво, тобто особи, мають класний чин і котрі перебувають на служби у державних установах, і навіть канцелярські служителі, що займають аналогічне становище у урядовому апараті і потім отримували класний чин, також служителі церкви, оскільки церква була довго невід'ємною частиною державного аппарата.

До цього поняттю у широкому значенні слова можна вважати і деякі категорію осіб, які були державному службі. До них належать особи, служили з виборів органах селянського громадського управління, виконував прямі поліцейські функції, і навіть члени земств і міських органів громадського управління, якщо і вони, хоча б частково, виконували ті чи інші державні задания.

Багаторічні праці російських істориків підтверджують, що тривалий вплив стосовно питань внутрішньої політики надавали чиновники.

Видання в 1722 року закону, вводившего Табель про ранги, поклало початок освіті у Росії чиновництва як особливої групи, наділеною поруч правий і переваг. Власне, запровадження Табелі про ранги стало своєрідним розвитком закону 1682 року про знищення місництва. Відтепер основний шлях отримання дворянського звання лежав через службу. Саме з цього історичного моменту фактично з’являється поруч із помісним служива дворянство, яка з кожним роком увеличивается.

Табель цивільних чинів встановлював 14 класів, які відповідали певним посадам, проте згодом це відповідність дедалі більш нарушалось.

З упровадженням Табелі заняття будь-який класною посади на системі державних установ ставало неможливим, якщо це обличчя не було чиновником. Для посад, котрі стояли найнижчих щаблях службової драбини, які відігравали «технічну» роль, — канцеляристів, подканцеляристов, копіїстів тощо. — створювався спеціальний інститут канцелярських служителів. Інститут канцелярських служителів був початковій щаблем чиновницькою служби, якою мала проходити основна маса майбутніх чиновників. У цьому тривалість перебування у ній визначало походження і образование.

Надходження на службу в громадянське відомство визначалося трьома умовами: цензовим походженням, віком, рівнем знаний.1 У другій статті указу говорилося, що відмінність віросповідання чи племені не перешкоджає визначенню на службу. У наступних виданнях 1842 і 1857 років є вказівки, що євреї, закінчили російські університети чи академії люди, отримавши ступінь доктора, можуть розпочинати навчальну службу, але не інакше і з найвищого дозволу.) По «праву походження» розпочинати громадянську службу дозволялося: дітям потомствених та особистих дворян, дітям священиків і дияконів як православного, і уніатського віросповідання, і навіть дітям протестантських пасторів і купців першої гільдії. Крім зазначених категорій дозволялося надходити на службу дітям наказових служителів, не мали чину, і навіть дітям придворних служителів, листонош та інших нижчих поштових служителів, майстрів і підмайстрів фабрик і заводів, «але з тим обмеженням, перші можуть визначити лише з місця Придворного відомства, діти поштових служителів — по Поштовому відомству, а останні за відомством Кабінету міністрів й Департаменту уделов». 2 Решта категорії населення, як вказувалося в п’ятому пункті «Статуту службу громадянської», що неспроможні надходити на службу. Однак наступного пункті говорилося: «Заборона, в п’ятої статті поставлене, залишається без дії, й обличчя, в такому зазначені, отримують право розпочинати громадянську службу: 1) коли хто їх за місцем виховання свого придбає декларація про класний чин чи взагалі закінчить курс навчання у такому закладі, з яких виходячи з цього статуту дозволено брати участь у службу незалежно роду і знання; 2) коли хто придбає порядком, для цього узаконеним, науковий чи академічну степень». 3.

Отже, станові рамки кілька розширювалися, т.к. за статутом 1804 року доступ до університетів відкрили особам всіх станів, а наступний статут 1835 року хоч і ставив своїм завданням зробити університети доступними переважно для дітей дворян, але з встановлював прямого заборони до вступу у яких осіб інших станів, крім дітей крепостных.

Але слід зазначити, що у найбільш реакційний час (кінець 40-х — початок 1950;х років) багато студентів не належали до дворянського стану. І дані про факультетам Московського університету — юридичному (найбільш аристократичного за складом) і историко-филологическому (найбільш демократичному) підтверджують это.

Юридичний факультет (в %).

|Сословия |1847г. |1856г. | |Потомствені дворяни |59,4 |68,2 | |Діти чиновників, обер-офицеров, |16,2 |14,8 | |духівництва | | | |Різночинці |15,6 |11,7 | |Іноземці й обличчя, станову |9,5 |5,2 | |приналежність яких немає | | | |встановлено | | |.

Історико-філологічний ф-т.

|Сословия |1847г. |1856г. | |Потомствені дворяни |35,4 |41,2 | |Діти чиновників, обер-офицеров, |27,5 |41,2 | |духівництва | | | |Різночинці |26,3 |11,2 | |Іноземці й обличчя, станову |10,8 |6,4 | |приналежність яких немає | | | |встановлено | | |.

Коли ж врахувати, що чиновників — це наші діти чиновників нижчих рангів, а обер-офицерские діти — діти солдатів выслужившихся в офіцери, то відсоток різночинців буде выше.

Взагалі, особливо на початку століття, громадянська служба у дворян не вважалася почесною. Так, яка написала книжку, присвяченій століттю державної канцелярії, з цього приводу писав: «У поняттях на той час громадянська служба взагалі користувалася особливим співчуттям, прізвиська „наказний“, „чорнильна душа“, „кропив'яне насіння“ тощо., колишні загалом вживанні зі часів Сумарокова і Фонвізіна, наочно свідчили про зверхнє ставлення до людей, яким, проте, вверялись важливі справи державні. Для дворянина вступ до ряди чиновників вважалося недоречним, і погляд, цей підтримувався іноді вказівками вищих урядових лиц.».

Не маючи точними даними про сословном складі чиновництва, можна скласти певне уявлення за даними про залучалися до кримінальної відповідальності за посадові злочину чиновників. Так, за 19 років, з 1841 по 1859 рік, було залучено палатами кримінального суду й «рівними їм місцями» 78 496 чиновников4, належить до самим нижчих класів — від XIV до VIII. По станової приналежності вони підрозділялися ми такі групи (в %):

потомственные дворяне…17,3 діти особистих дворян…18,0 діти духівництва… 3,4 діти купечества…7,4 діти разночинцев…53,9.

Інша категорія чиновників, залучалися до відповідальності по посадовим злочинів, позивалася кримінальних департаментах Сенату. Отже, зазвичай, чини VIII-V класів позивалися в Сенаті. Особи ж IV-II класів залучалися в суд рідкісних случаях.5.

Кількість чиновників, залучених сенатом свої ж 19 років, становила 13 481 человек6. По принадлежностям до станам вони розподілялися наступним чином (в %): потомствені дворяне…19,6 діти особистих дворян…40,3 діти духовенства…6,2 діти купцов…8,3 діти разночинцев…25,3.

Проаналізувавши ці дані помітні, що зростання відсотка особистих дворян, тобто. потомствених чиновників, значно зростає. З іншого боку, різко зменшується кількість різночинців. Це свідчить про тому, що урядовці з цієї категорії не досягали чинів VIII-V классов.

На початку століття рівень освіти буде чиновників був дуже низьким, що передусім, було наслідком відсутності мережі навчальних закладів. Тільки в 1804 року була створена система вищих, середніх і нижчих навчальних закладів: університети, губернські гімназії і повітові училища. Основним виглядом освіти було домашнє, дуже й дуже різноманітне, в здебільшого що зводиться знання граматики і чотири правил арифметики.

Через війну документ 6 серпня 1809 року «Про правила виробництва, у чини по громадянської служби й про випробування в науках для виробництва, у колезькі асессоры і статские советники».

Відразу проводилася програма випробувань, яких мали б піддатися чиновники. Вона з чотирьох розділів: «Науки словесні», «Правознавство», «Науки історичні» і «Науки математичні і фізичні». Вимоги ці, крім розділу «Правознавство», не перевищували обсягу знань повітових училищ, а то й брати до уваги вимога перекладати за однієї з іноземної мов. Програму з правознавства вимагала ґрунтовнішого пізнання «права природного, права римського і право приватного громадянського із фотографією цього до російського законодавству». Обсяг знань з математики й фізиці був мінімальний, він включав у собі знання «по крайнього заходу початкових підстав математики, якто арифметики з геометрією, і спільні відомості у загальних частинах физики"7.

Іспити мали проводитися особливої комісією, що з ректора університету та трьох професорів. У час, із травня до жовтня, як вказувалося у законі, мали організовуватися при університетах курси на підготовку чиновників до вказаних предметам.

Указ 6 серпня 1809 року викликав буквально жах у чиновництва і люту ненависть до Сперанському. Законом іспити на чин були незадоволені й широке коло дворянства.

У 1834 року було видано «Положення про порядок виробництва, у чини по громадянської службі», подразделявшее всіх чиновників із освіті втричі розряду: а) на осіб із вищою освітою, б) із середнім, в) осіб, закінчив нижчі навчальними закладами або здобули освіту вдома. Останнім давали можливість придбати права I і II розрядів, здавши відповідних екзаменів. До кожного з розрядів встановлювалися різні терміни провадження в чины.

Такий порядок існував до 1856 року, коли питання чинопроизводства було переглянуто. Цього року більшість Департаменту законів рішуче висловилися за ліквідацію переваг під час виробництва в чин особам, здобули освіту. Вони вказували, що «Становище 1834 року, то, можливо корисне свого часу, виявляється нині анахронизмом…».

За освітою чиновники нижчих класів (X-XIV) у процентному відношенні составляли:

I розряд (вище образование)…3,2 II розряд (среднее)…11,3 III розряд (низшее)…85,5.

Ведучи мову про чиновництво слід зазначити, що у ХІХ столітті умови матеріальної життя основної маси чиновництва, крім вищої його групи, були вкрай тяжелыми.

Розглянемо деякі дані «Спільного штату губернських і повітових присутствених місць», встановленого в 1800 року для 35 губерній I розряду і аналогічних сім губерній II розряду (Петербурзької, Литовської, Виборзької, Курляндской, Эстляндской, Ліфляндській, і Іркутської). У цих губерніях встановлювався підвищений оклад. Так, начальники губерній, які стосуються I розряду отримували 1800 рублів платні і 1200 рублів їдалень, а II розряду — 2250 рублів платні і 1800 рублів їдалень. Оклади рядових чиновників виглядали таке (в рублях):

По губернським учреждениям.

|Должность |по I |По II | | |раз. |раз. | |Радник IV класу (тобто. |600 |750 | |колезький радник) | | | |Губернський прокурор |600 |750 | |Асесор VIII класу (тобто. |300 |450 | |колезький асесор) | | | |Секретарі в губернському правлінні |250 |450 | |й у губернських палатах | | |.

По повітовим учреждениям.

|Должность |по I |по II | | |раз. |раз. | |Справник (IX класу титулярний |250 |375 | |радник) | | | |Повітове суддя (VIII класу |300 |450 | |колезький асесор) | | | |Повітове суддя (IX класу) |250 |375 | |Повітове доктор |300 |400 | |Повітове землемір |300 |400 | |Повітове лікар |140 |180 | |Лікарський помічник (подлекарь — |60 |90 | |фельдшер) | | |.

Ці дані, що стосуються, крім лікарського помічника, в основному до представників середнього чиновництва від IV класу (губернатори) до IX класу, показують різницю їх содержания.

Щоб показати рівень життя чиновників, недостатньо привести дані про окладах змісту, важливо знати і величину їх бюджета.

Так, приблизний бюджет столичних чиновников-аристократов представляв собою видаткову частину — 1100−1300 рублів, а дохідну — 1300−1500 карбованців на місяць. Такі бюджети не типові, але представляють явний інтерес з місця зору ознайомлення з умовами життя забезпеченого чиновництва. Більше типовим є бюджет, де видаткову частину — 25−30 рублів, а дохідна — 260 рублів на місяць. Це бюджет чиновника не бедствующего, але який живе дуже скромно. Основною статтею витрат тут плата за квартиру, яка була комірчину за перегородкою з усіма зручностями (опаленням і освещением).

У післяреформений період спостерігається підвищення змісту чиновників вищих і центральної установ. Приміром, Сергій Юлійович Вітте отримував 22 тисячі рублей8.

Чимало понять з чиновників, переважно чини з VIII і від, володіли якийабо собственностью.

Не на року ХІХ столітті має точні дані про кількість чиновників, а ті що є складено з урахуванням даних С.М. Троїцького. Він подразделял ці дані чотирма розряду. До першого їх він відносив чиновників I-V класів, до другого — VI-VIII класів, до третьої - IX-XIV класів та, нарешті, до четвертому — канцелярських служителів різних класів (канцеляристів, подканцеляристов, копіїстів і т.п.).

У державних підприємств і палацевих установах у середині 1950;х років XVIII століття полягала: за першим розрядом — 145, за другим — 562, щодо третього — 1344 і з четвертому — 3328 людина, або тільки 5379 чиновников9. Примерно стільки ж чиновників, як в середині 1950;х років XVIII століття, залишалося, і на початку XIX века.

Про чисельності чиновників на середини століття, вірніше з 1847 по 1857 рік, існують точні дані, що у фонді Інспекторського департаменту громадянського відомства. У 1847 року кількість чиновників становила 61 548 людина. До I класу належав 1 людина, до II — 40, до III — 166, до IV — 484, до V — 1100, до VI — 1621, до VII — 2588, к VIII — 4671 і до IX-XIV — 50 877 человек.

Протягом 11 років існування Інспекторського департаменту чисельність чиновників росла рік у рік, досягнувши до 1857 року 86 066 человек.

Такий бурхливий ріст кількості чиновників випереджав зростання населення країні. Отже державний апарат XIX століття ріс приблизно 3 разу швидше, ніж население.

Мали чиновників і свою формений одяг. Але громадянська формена одяг, встановлена реформою 1834 року, «відзначалася загалом значною примхливістю» і «представляла великі труднощі для носіння». Відразу ж після свого воцаріння Олександра Другого заміняє мундири французького зразка полукафтанами, активніше стали носити тим часом також фраки і сюртуки. Девізом мундирной реформи 1855−1856 років «спрощення і зручність». «Більшість чиновників із такий вдячністю прийняла даровані зручності, начебто давно їх очікувала», — йшлося у звіті Канцелярії за 1855 год.

Початковим актом реформи викликало затвердження Олександром II 9 квітня 1855 року малюнка громадянського вицмундирного напівкаптана — з повним спідницею і поздовжніми внутрішніми кишенями в протилежні боки заднього розтину. Заодно він власноручно підмалював вилоги: із «круглих вони почали розрізними, расклешенными10.

8 березня 1856 року приймається чергове рішення щодо розвитку мундирной реформи. Відповідно до затвердженого Олександром II «Опису змін у формі одягу чинів громадянського відомства…», парадні мундири перших трьох розрядів замінялися полукафтанами. Раніше встановлені п’ять форм одягу сохранялись.

Хоча у результаті реформи 1855−1856 років цивільні мундири стали більш практичними, сама їх система має не придбала простоты.

Система мундирів ще більше ускладнювалася тим, що з державних службовців, які мали чинів і займали класних посад встановлювалися спеціальні форми одежды.

І все-таки правильний вибір форменій одягу (крім повсякденної) у часто опинявся настільки складним, що не вимагав від чиновників звернення до тексту законів чи раді досвідченіших сослуживцев.

Дані про стан, чисельності, складі - й зовнішній вигляд чиновництва XIX століття дають зробити деякі выводы.

Державний апарат протягом ХІХ століття надзвичайно виріс. Кількість чиновників із урахуванням зростання населення збільшилася майже усемеро. Звідси можна дійти невтішного висновку у тому, державні Витрати зміст різних чиновників зросли, але лише через підвищення чисельності, а й через підвищення виплат чиновникам і голову постійної зміни форменій одежды.

Аналіз станового складу чиновництва вказує, що зростання відсотка потомствених дворян серед чиновників був невеликий — близько 20. Це свідчила про зверхнє ставлення помісного дворянства до державній службі загалом і до громадянського особливо. За даними Міністерства внутрішніх справ, наприкінці 40-х років близько половини усього дворянства (48%) — 122 436 людина з 253 068 — «будь-коли бували у жодній службе».

Заснування Табелі про ранги призводить до утворення нових типів потомственого дворянства — служивого, який до середини століття становила понад половина дворян — 148 685 з 253 068 человек.

Отже, що ж у частковості? За цієї «сухий» статистикою стояли тисячі людських душ… Спробуємо відтворити образ чиновника класичного типу, звісно ж зрозуміти її особливості в сравнении.

Спочатку напишемо портрет чиновника середини XIХ века.

" У Росії її все чиновники живуть, задерши рило догори «— ця яка вийшла з кола радикальної інтелігенції характеристика як і системи справедлива, очевидно, як для Росії минулих часів. У насправді: згори призначають, згори нагороджують, згори розпікають… Від самих, хто перебуває внизу, ким, власне, і він мусить управляти, чиновницька доля слабко. «11 Чиновник високого рівня усвідомлював що він найвище інших, тому й вів себе відповідно… Лише імператору був він підзвітний. Одяг у ньому теж була бездоганною — позначалися часті виходи у суспільстві, спілкування з імператором щодня. Володів він наказовим голосом, був нещадний до помилок підлеглих, але перед імператором вона відповідала з тремтінням у голосі, і усвідомлював, що саме государя залежить її становище. Чиновник вищого рангу був уже літній, він вислужив своєю посадою, сивий чи з лисиною, з хитрим, вкрадливим поглядом. Форма у ньому туго сиділа і комірець був постійно розхристаний, але з при візитах імператора. Він знає, що указ государя потрібно виконати невідкладно, але й знає, що доручити виконання і нагляд може своєму що відповідає секретарю. У крайньому випадку він може лише поцікавитися результатами. Чиновник такого рангу не поспішав за нової посадою, знаючи що від вона вже піднятися зможе і тому всіляко давив своїх противників на щаблях службової драбини. Але усе ж таки знав, що довго протриматися цій посаді без радості государя з його заслуг не зможе й тому його або підшукував собі тепле місце до пенсії, або намагався хабарничати, ніж втім він незабаром заслужить немилість государя і буде засланий у именье, що йому подарував багатий промисловець через те, що чиновник допоміг йому колись отриманні дозволу від государя для будівництва чергового заводику. Чиновництво було неоднорідне. В одному полюсі перебувала чиновна знати, сила і вплив якої при Ніколає I надзвичайно зросли. Самодержавство бачила у ній собі надійну опору. Ознайомтеся з думкою А. де Кюстінову про чиновницькою знаті: «Ви можете уявити безумну гонитву за відзнаками, явне і таємне суперництво, все пристрасті, притаманні на війні, існуючі постійно в усі часи світу? «.

В іншому полюсі перебували дрібні чиновники, про які ви склали уявлення під час уроків літератури, вивчаючи повісті О.С. Пушкіна «Станційний наглядач », Н. В. Гоголя «Шинель ». І це думка І. З. Аксакова про провінційних чиновників: «Ну й жахлива, згубна виразка — чиновнический клан, особливо малих канцеляристівпереписувачів! Отримує два целковых на місяць, нічого на службі, крім переписування, неспроможний, одружений, має півдюжини дітей і шахраює. Кожен вигнаний семінарист лізе в чиновники «12».

Багато чого про людину можуть розповісти обличчя, манера говорити, спілкуватися із близькими, вдягатися… Психологи називають такі знання невербальными…13 Вдивімося ж в особи чиновників. Як ми живемо, такі в б нас і особи. На одних — покірність долі, інших — виклик. Особи боязкі, згаслі, перелякані - вони звичніше… «Чиновник … низенького зростання, кілька рябоват, кілька навіть у вид підсліпуватий, з низькою лисиною на лобі, з зморшками по обидва боки щік. Він, видно, і народився світ вже є цілковито готовим, в віцмундирі і з лисиною вся її голова… Він думав зовсім про своє сукню: він мав не зелений, а якогось рыжевато-мучного кольору віцмундир. Комірець у ньому був вузенький, низенький, отже шия його, як і раніше що ні була довга, виходячи з коміра, здавалася надзвичайно длинною… І чи завжди щось та прилипало для її вицмундиру: чи сенца шматочок чи якась ниточка."14.

Таким був типаж чиновника низького рангу. Цей напевно жодного разу був в палаці, прийомі у імператора, і якщо чиновник цей — провінціал, то ми не був він і столиці напевно ніколи. Його мрією скоріш був зручний і теплий кабінет, і повний відсутність ревізій, хороше платню (ну звісно про жалуванні чиновники вищої рангу, він нічого й не чув, і якщо чув, то знав що ніколи такого не платитимуть). А його схильність завжди хабарничати пояснювалася й не так нуждою у цьому, що приносили (коли й який-небудь заможний селянин принесе йому копченості чи великий шматок сала, сулія самогону він був радий), скільки нуждою відчути своє значення, значимість своєї должности.

Заключение

.

Скільки років у Росії є система канцелярій, апарат чиновництва, скільки коли він перебудовувався, але ніколи за нової перебудові державної машини хто б враховував органіку державної машини. Я вже згадував на початку, державний апарат — це бездушний робот, ідеально виконує все (між іншим зза идеализированности стану апарату управління, усунення із боку правителя суворого контролю, багато разів у Росії наступав розвал функціонування даної системи), а тисячі живих душ, органічна ланцюг. І як засвідчило досвід правління Миколи I, якщо системі застосовуються репресії, те й система буде нещадна тим, хто перебуває нижче, до населення країни. Це, втім, довела і системи правління більшовиків з 1917 по 1939 года.

Впливав на стан державної машини що й те що, що яким був би правитель та її політична програма, у його концепцію не входить ретельна розробка системи функціонування державної машини. Тільки рідкісні царствені мужі займалися справою функціонування системи, і то постійної роботи приділити налагодження системи управління де вони могли.

Сноски:

[?] Корелин О. П. Російське дворянство та її станову організація // Історія СРСР. 1971. № 5.

2 Там же.

3 Там же.

4 Зайончковский П. О. Російське самодержавство наприкінці ХІХ століття. М., 1970.

5 Зайончковский П. О. Російське самодержавство наприкінці ХІХ століття. М., 1970.

6 Там же.

7 Ерошкин Е. П. Історія державних установ дореволюційної Росії. Вид. 2-ге., -М., 1976. 346 с.

8 Зайончковский П. О. Криза самодержавства межі 1870−1880 років. М., 1970.

9 Троїцький С.М. Російський абсолютизм і дворянство в XVIII-XIX століттях. Формування бюрократії, — М., 1974. с. 173.

10 Шепелев Л.Є. Капелюх мусить бути з галуном // Батьківщина. 1996. № 7. З. 49−52.

11Левандовский А. А. Самоврядування у тих самовластья.//3нание — сила. —1992. — № 2. — З. 64.

12Аксаков І.С. Листи з провінції. — М., 1991. — З. 196. 13Вербальный (латів. verbalis) — усний, словесний. 14Гоголь Н. В. Полн.собр.соч. — М, 1938. — Т.З. — З. 144−145.