Володимир Семенович Маканін

Владимир Семенович Маканин

(род. 1937).

МАКАНИН, ВОЛОДИМИР СЕМЕНОВИЧ (р. 1937), російський письменник. Народився 13 березня 1937 в Орську. Закінчив математичний факультет Московського державного університету, працював у лабораторії Військової академії їм. Дзержинського. Після закінчення Вищих курсів сценаристів і режисерів при ВДІКу працював редактором у видавництві «Радянський письменник». Вів семінар прози в Літературному інституті їм. О. М. Горького.

Первая повість Маканина Пряма лінія (1965) була позитивно зустрінута критикою, але об'єктом пильної уваги дослідників його творчості стало лише у середині 70-х років, коли письменник вже видав тринадцять книжок прози. Критики назвали Маканина однією з значних представників т.зв. «покоління сорокарічних».

Прозаик б не давав оцінок вчинкам і характерам знає своїх героїв. Його типовим персонажем був людиною з середнього шару суспільства, поведінку і коло спілкування якого цілком відповідали його соціальному становищу. На відміну від героїв Ю. Трифонова і писателей-«деревенщиков», персонажі Маканина, зазвичай, це з невеликих селищ, були укорінені ні з міської, ні з сільської середовищі. На думку критика Л. Аннинского, проміжність героїв визначала авторський «мову, відповідальний темі». У цьому сенсі найбільш типовий герой повісті Антилідер (1980) Толік Куренков. Володіє їм «сила усередненої» змушує його відчувати ворожість до людей, котрі чи інакше виділяються зі звичного йому побутової середовища, і наприкінці кінців наводить його загибель. «До певної серединности і сумі, якою і називають словами «звичайна життя», приходить і головним героєм оповідання Ключарев і Алимушкин (1979).

Однако Маканина цікавить як становище людини у соціумі. Йому властиво «зір, уважне це й до людського соціальності, і до духовної зерну» (И.Роднянская). Так, герой оповідання Блакитне і червоне (1982), «людина барака», свідомо культивує у собі риси індивідуальної виразності, з дитинства намагається збагнути таїну не барачного, а особистісного існування.

В повісті Голоси (1982) Маканин зображує кілька ситуацій, у яких, «втративши мить рівновагу, людина виявляли, выявлялся, окреслювався індивідуально, то відразу й миттєво виділяючись з безлічі, начебто, точно так само, як і». Для Ігнатьєва, героя оповідання Річка з швидким течією (1979), такий ситуацією стає смертельна хвороба дружини; для дрібного службовця Родионцева з оповідання Людина почту (1982) — невдоволення начальниці; для екстрасенса Якушкіна з повісті Предтеча (1982) — власний загадковий дар. Про джерелі свого обдарування міркує композитор Башилов, головним героєм повісті Де збігалося небо з пагорбами (1984), що відчуває, що, втілившись у ньому як у професійному музиканта, пісенний дар його Батьківщини вичерпався. Це призводить Башилова до важкої душевної кризи, вона звинувачує себе, що якимось непередбачувано «виссав» своїх земляків.

Для трьох повістей Маканина — Втрата, Один і жодна, Отставший (все 1987) — характерний загальний сюжетний принцип «накладення, збігів, просвечиваний одного сюжету крізь інший і крізь третій» (І.Соловйова). Дія кожної з повістей відбувається у кількох тимчасових пластах, вільно перетікає із століття у XXI століття, підпорядковуючись творчої волі автора.

Создание типажів і міркування природі людської усередненої у своєму оповіданні Сюжет усереднення (1992) наводять письменника висновку у тому, що «розчинення будь-якої індивідуальності у неповній середній масі тим чи іншим способом — це навіть тема і сюжет, це саме наше буття». Таке розуміння дійсності дозволяє Маканину змоделювати можливий розвиток суспільної ситуації під час руйнації життєвих устоїв. Цією темі присвячена повість Лаз (1991), дію якої і натомість повсякденного хаосу та запеклості. Персонажі повісті, інтелектуали, створюють собі під землею оазис життя. Головний герой раз у раз проникає туди через вузький лаз, але з залишається назавжди через хворого сина, якому під силу цей нелегкий шлях.

Исследование соціальних типів, властиве до творення Маканина, яскраво виражено в повісті Стіл, покритий сукном і з графином посередині (1993), за створення якої прозаїк отримав Букерівську премію. Дійові особи цього твору — «соціально лютий», «секретарствующий», «молодий вовк» та інші - ведуть судилище над головним героєм, ставить її на повну залежність від відчужених від них обставин. Маканин розглядає цю ситуацію як архетипическую для таких людей, які у кількох поколіннях відчували «метафізичне тиск колективного розуму».

Рассказ Кавказький полонений (1998) присвячений болючій темі взаємного притягування й відштовхування російського народу та кавказця, який приводить їх до кривавої ворожнечі. Кавказька тема порушується й у романі Андеграунд, чи Герой сьогодення (1999). Взагалі ж нинішнього творі створюється образ і тип людини речей соціального шару, який Маканин визначає як «екзистенційний андеграунд». Головний герой роману, Петрович, — письменник без книжок, сторож чужих квартир — належить до людського спільності, яку автор назвав у романі «Божим ескортом суєтного людства».

Для творчості Маканина характерно «соціальне людинознавство» (И.Роднянская), що дозволяє прозаїку створювати виразні сучасні типажі. Його твори перекладені десятки мов, широко видаються там, він лауреат Пушкінській премії (ФРН), Державної премії же Росії та ін.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.