Виктор Вікторович Конецкий

Виктор Вікторович Конецкий

(1929;2002)

КОНЕЦКИЙ, ВІКТОР ВІКТОРОВИЧ (р. 1929), російський прозаїк, сценарист. Народився 6 червня 1929 в Ленінграді, син помічника прокурора Жовтневої залізниці й колишньої акторки мімансу Маріїнського театру опери, і балету, учасниці «Російських сезонів» С. П. Дягилева у Парижі. З дитинства мріяв стати художником (що згодом вдарило по «зорової» живописність його літературного листи). У 1942 разом з матір'ю і братом було вивезено з блокадного Ленінграда по «дорозі життя» — льоду Ладозького озера, жив у Фрунзе (з 1991 Бішкек) і Омську. У 1945 вступив у Ленінградське військово-морський підготовче училище, в 1948 був переведений у Перше Балтійське вище військово-морський училище, в 1952 закінчив його штурманський факультет. У 1952−1955 служив штурманом на аварійно-рятувальних судах Північного флоту, плавав штурманом і капітаном на торгових, проведення науково-дослідницьких і пасажирських судах в Арктику і Антарктиду.

В бутність військовим курсантом екстерном склав іспити за 1-ї курс філологічного факультету ЛДУ, в 1955—1958, разом із А. М. Володиным, В. С. Пикулем, Э. Ю. Шимом і ін. відомими згодом письменниками, навчався літературному об'єднанні при Лениградском відділенні видавництва «Радянський письменник». Перші розповіді опублікував 1956 (У ранкових сутінках та інших.), перші збірники оповідань — в 1957 (Протяг) і 1959 (Камені під водою). Основні теми «морських» оповідань Конецкого — військове дитинство (Капітан, усміхніться!, Петько, Джек і хлопчаки), міцна курсантська дружба і любов (Заиндевевшие дроти, Якщо покличе товариш), працю й побут полярних моряків (Під водою, Останній рейс, Шлях до причалу, Вогні на мерзлих скелях, Острівець та інших.). Герої Конецкого, зазвичай, — люди важкою, часом трагічною долі й твердого характеру, небагатослівні і згуртовані традиціями морського «кодексу честі» прихильники «філософії дії». Критики відзначали певний наліт літературщини в загадкової похмурості персонажів Конецкого (отсылающей до деяких героям А.С.Грина), — в т. ч. в повісті Завтрашні турботи (1961), Повісті про радисте Камушкине, оповіданні Над білим перехрестям (обидва 1962). Але саме це з гостротою сюжетних ходів, які мають людини у екстремальну, «прикордонну» ситуацію доленосного морального вибору (на кшталт близькій Конецкому на кшталт максималістського художнього мислення літератури західноєвропейського екзистенціалізму), роблять твори Конецкого особливо привабливими молоді.

«Роман мандрівки» трилогія За Доброї Надією (1977), до складу якого книжки шляховий й те водночас ліричної, філософської, нравоописательной і полемічної прози (Солоний лід, 1969; Серед міфів і рифів, 1972; Морські сни, 1975), об'єднаний загальним автобіографічним героєм-моряком, насичений історичним і мемуарних матеріалом, публіцистичними і новеллистическими вкрапленнями. Іронія і гумор як дистанціювання несправедливості, зла й регіональних протиріч світу, виявляють нові межі світу Конецкого в повісті Колійні портрети з морським пейзажем (1976), розповідях Останній день була в Антверпені (1977), Початок кінця комедії (1976), Елпидифор Пескарёв (1977), соціальній та багатому ліричними відступами романі Хто дивиться на хмари (1967) і збірнику З оповідань старого друга (1987), де безліч морських байок вкладено у вуста добродушного і чесного «простака», насунуться до соціальної сатири і сарказму в повісті Вчорашні турботи (1979). У цьому збірнику Третій зайвий (1983), Льодові бризки (1987), Певним чином драма (1989; включає однойменну «п'єсу для читання»), мають авторське жанрове визначення «щоденників», «непутящих нотаток» і листів, Конецкий розповідає, зокрема, про В. Б. Шкловском, Ю. П. Казакове, В. П. Некрасове та інших., про літературної обстановці 1950−1960;х років, особливо цікавих безкомпромісної незалежністю, навіть епатажністю низки уїдливих спостережень і оцінок (зокрема. деяких диссидентствующих «шістдесятників»). Опублікував (совм. з Шимом) кіносценарії Власноруч (1957) і Опертя (1958); автор сценаріїв популярних к/ф Смугастий рейс (совм. з А. Я. Каплером, 1961; реж. В.А.Фетин), Шлях до причалу (совм. з реж. Г. Н. Данелия, 1962), Тридцять три (совм. з В. И. Ежовым і Г. Н. Данелия, 1965). Екранізовані в 1963 також повісті Конецкого Завтрашні турботи (режисура і сценарій, совм. з Г. Ароновым, Б.А.Метальниковым) і цю розповідь Якщо покличе товариш (реж. А. Г. Иванов, сценарій Б.Ф.Чиркова).

Место Конецкого у сучасній вітчизняної літературі точно визначив Е. Ю. Сидоров, відзначивши наявність у його творчості важке, й сумне прощання з екзотикою і таємною, з ветшающим романтичним вітрилом, сполучене із постійною темою «зустрічі безмірності мрії з предельностью морів», як у улюбленому вірші Конецкого Плавання Ш. Бодлер (перекл. М.И.Цветаевой). Конецкий відродив і перетворив традиційний жанр морських нотаток, повідомивши їм далекий моральний приціл, в сплаві достовірності й вимислу, документи й фантастики, в легкому і ясному «інтелігентному» листі поставивши актуальні для сучасної людини питання сенс життя, совісті й свободі, про вибір між правдою і брехнею.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.