Любіть писанку, яка б і чия б вона не була – це витвір душі людської

Любіть писанку, яка б і чия б вона не була — це витвір душі людської.

Писанка — це магічно-символічний знак весни і пробудження життя з усіма його періодами: народження, зростання, цвітіння, плодоношення і відмирання. Разом з тим вона — частина українського народу, його предковічних традицій, культури, вірувань, пов’язаних з обрядами великого свята — Воскресіння Христового.

Саме з приходом Великодня і пов’язані надії на кращу долю, на мир, злагоду в суспільстві і родини в цілому, їх гармонійне єднання з природою. Тому основною традицією до Великодня вважається писанка, яка приносить нам багато радості й щастя, не лише своєю майстерністю виконання, а й вишуканими символами, що беруть початок з глибини віків. Однією з таких майстринь-писанкарок і є Ганна Юріївна Гавриляк, яка не лише пише, а й може пояснити значення кожної з своїх маленьких шедеврів.

Її творчість неодноразово виставлялась на регіональних вернісажах, її доробок мали можливість оцінити учасники та гості Всесвітнього Конгресу «Союзу Українок», та на Міжнародному з'їзді писанкарів. Ганна Гавриляк є членкинею Кренєвої спілки «Журавка».

Ця мужня жінка — лікар хірург окуліст. Виходець з поміж тих людей, які шанують і не забувають про духовність нації, яку подають по-своєму.

Пані Гавриляк народилася 5 травня 1930 року в с. Чернятині Городенківського району, що на Івано-Франківщині, в сім'ї колишнього обозного Петлюрівської Армії Юрія Федишина та Євдокії Хоми. Закінчивши семирічку в рідному селі та середню в Городенці, поступає вона до тодішнього Станіславського Медінституту, де отримала спеціальність лікаря-лікувальника. Працювала в Коломийському районі тієї ж області. Згодом здобула спеціальність окуліста, організувала офтальмологічну службу на Коломийщині, де завідувала очним відділенням і пропрацювала до виходу на пенсію.

Але писанки любила писати ще з дитячих років, коли і було закладено в її душу любов до рідного краю, до батьків, до людей, довколишньої краси…

Як згадує наша героїня, ще в школі за польських часів відчула на собі несправедливість і неприязнь до всього українського, і це породило спротив дитячої натури, що на все життя залишив карб в її свідомості і спонукав робити все не так як інші, бути собою. Кожного року перед Великоднем її мати теж писала писанки. Під впливом баченого свято дійства донька почала і собі розмальовувати на яйцях. Писанки традиційно дарувала знайомим, рідним, а у поливаний понеділок — хлопцям, а вірніше йому одному — вибраному.

Жертовне відношення до своєї спеціальності, досвід складних і скрупульозних операцій на очах та здобута в дитинстві техніка писання писанок викликали в її серці імпульс для продовження творчого життя у сфері розпису.

Кожна писанка є неповторною як і сама авторка, її настрій, оточення, рух природи, кольори, звуки — все те, що вплинуло на внутрішній світ майстрині.

Тепер колишній ескулап пише писанки найдавнішим способом — саморобним писаком, бджолиним воском, свічкою…

В кожну писанку втілює частину свого «я», щоб від нього збагачувалася добром і красою кожна людина, яка, віриться, знайде в них неповторність і оригінальність.

Ось як наша краяна каже про це: «Я нічого не вигадую, утворюючи орнамент рисунку писанки, а використовую символіку живої людини, природи і всесвіту, в основі якого є 5 знаків: зірка, тризубець, коло, хрест, свата… Як би не комбінувала рисунок писанки, неможливо його написати без їхнього використання змінюючи часом форму чи напрямки.

Немале значення в писанках художниці займають геометричні елементи, а особливо кольори. Розміщує їх вона на подобу веселки. Тло писанок переважно бордового, менше білого і червоного, а зрідка фіолетового, зеленого і синього кольору. В кожній писанці обов’язково присутній жовтий колір і тільки трошки оранжевого.

Тематика її писанок різноманітна. Спочатку використовувалися елементи побуту (рисунки килимів, верхнього одягу, верети, вишиванки), потім фрагменти церковної атрибутики. Відображені і птахи, рослини. Особливої уваги надає, безперечно, Трипільській культурі та розпису писанок Подільського краю. Впродовж останніх років були написані речі, навіяні фантазією з використанням природних явищ, зображенням людини та інших деталей.

Кожна писанка створена не без впливу волі Всевишнього і Космосу, що знайшло відображення особливо в колористиці деяких писанок. «Я ніколи не була осторонь нашого народу» — говорить мисткиня традицій рідного краю і в писанні «козак» і «козачка» «гуцул» і «гуцулка», що підкреслює етнічність і єдність українців.

«Моя писанка — це мій погляд на світ, мій зміст подальшого життя».