Рем Вікторович Хохлов: фрагменти біографії

Рем Вікторович Хохлов: фрагменти біографії

Девяткова Л.И., кандидат фізико-математичних наук, МДУ.

Я люблю моїх сучасників, трудівників землі!.. Я поважаю їх діяльну, искательную думку, їх творче занепокоєння, їх минуле, повне героїв і мудреців. Мені дороги їх чудові театри, їх обсерваторії, де пальцями променів вважають світила, їх університети, де за грамам виплавляється безцінне знання людства, їх стадіони, парки, лабораторії, самі міста їх. Вони вміють все — робити жахливі машини, слухняні легчайшему дотику руки, створювати чудові витвори мистецтва, які - як квіти, що зронює, прямуючи по вічності, Людина!.. Усе це під ударом зараз…

Леонид Леонов Люди високих духовних якостей знову займуть належне їм місце; сильні руху душі знову здадуться привабливими…

Анри Стендаль Я відкрив, що є безсмертя, що кохання І що у тому, щоб бути вічно щасливим, треба жити й інших.

Лев Толстой В передмові до книжки «Роберт Вуд «про чудовому американському фізиці автор Вільямс Сибрук писав, що «американські хлопчики люблять винаходити, й робити різні штуки — змії, вибухи, рогатки… Вони відчайдушні і зухвалі витівки ». І таких сверходаренных хлопчиків, як Роберт Вуд і Марк Твен з його героями Томом Сойером і Геком Фіном, доля нагороджує з дитинства «могутніми іграшками ». Для Марка Твена це був «Міссісіпі, з її плотами, повенями і пароплавами ». Для Роберта Вуда — «величезний гуркітливий завод Стэнтеванта, з його двигунами, гідравлічними пресами, печами і хімічними цехами… «.

Марк Твен і Роберт Вуд — «два генія, два гіганта Америки », що працювали дуже різних областях діяльності, але наділені чимось загальним, фантастичним, прометеевским, зберегли протягом усього життя мрію американських хлопчиків, стали великими людьми, «але не стали дорослими ». Саме американських, оскільки «Америка вросла у яких корінням ». «Жодна інша країна у світі окремо не змогла б зробити такого людини » , — пише Сибрук про Роберте Вуде [1].

Не будемо зайве скромними і, скажемо, що у Росії будь-коли переведуться такі талановиті, зухвалі, гарні хлопчаки, як Юрія Гагаріна, Сергій Корольов, Валентин Глушка — символи нашої космонавтики, як Валерій Чкалов, Ігор Курчатов як і Рем Хохлов,. які знімають із себе хлоп’ячої мрією до своїх днів, виростаючи гідними, мужніми, самопожертвованными, суворими й надійними, окрыленными високої думкою, ніжними і палкими зрілими людьми, вросшими на свій країну корінням, сохранившими хлопчакуватість як свідчення неодолимости піднесених юнацьких ідеалів.

Если слідувати аналогії і далі, можна сказати, що долю й героїв нагороджує чудовими «іграшками ». Для Рема Хохлова це був нелінійна хвильова фізика, що є надихає, невичерпний об'єкт вивчення, несуча у собі такий потужний, всеосяжне зброю пізнання, як лазери. Тут слід додати, що українці лише розуму надихає російського генія, а більш того — служіння Батьківщині.

Рем Хохлов — звичайний російський радянський хлопчисько, що у у самісінькому центрі Росії, на прославленої великими іменами Орловщині, і «жодна інша країна світі окремо не змогла б зробити таку людину… «- «Людини з вогнем Прометея, — як називали свого ректора студенти МДУ. — Пристрасність, з якою він віддавався справі, була основою його натури. Його діяльність — живої приклад затятості у досягненні мети, душевної щедрості і моральної чистоти «[2].

* * *

Имя Рем батьки дали синові вважається символом великих подій, яких зазнавала у роки Росія — Революція, Енгельс, Маркс! Революція, електрифікація, світ! Це було подих часу.

Но сталося, що паспортистка помилилася під час обміну паспорти, написавши — Рем. Він стане наполягати на виправленні. Це правда притаманно нього — повне нехтування й трохи фаталізм — нехай буде, що. Він був такий уважний до діла, якому служив, до прекрасної життя надворі лабораторії, до людям, навколишнім, й дуже мало притязателен до обставин, лише супутнім тому головному, що становило його життя, — науці.

Минимум потреб і максимум самовіддачі - так можна визначити формулу, через яку він жив. Так виховали батьків.

Рем Хохлов народився 1926 р., у четвер, 15 липня у місті Ливны, що у південно-східної частини Орловської області, — у місті, побудованому вищому гарному березі, біля впадання річки Ливенки в Швидку Сосну.

Ливны відомі у літописах з ХII в., але в часи татарської навали місто був повністю знищено й лише у 1586 р. знову відбудовано. Як одне із північних (Ливны, Єлець, Липецьк) форпостів Війська Донського він захищав кордону Московського держави всі наступні століття.

В 1941 р. удруге історії місто зруйнували німецько-фашистськими завойовниками. Мамай сучасності пройшовся за цими землям, спалюючи усі навколо. Серед багатьох інших будинків повністю знищено краєзнавчий музей з його найціннішими історичними документами. Музей, що в 1918 р. — у розпал громадянської війни! І лише 1966 р. жителі Лівен зуміли відновити свій музей, збираючи втрачені свідоцтва часу.

Город знаменитий видатними представниками, чиї імена відомий і поза Росії. У тому числі Н. Я. Данилевський, відомий публіцист, ідеолог панславізму, що прославився книгою «Росія та Європа », С. Булгаков, православний філософ, роботи якого, як відомо, вивчав Сталін, П. М. Садовський, чудовий російський актор, геніальний виконавець ролей в п'єсах О. Н. Островського. Серед славнозвісних людей міста є держава й представники покоління 20-х рр.: академік РАН, ректор Московського фізико-технічного інституту О.М. Білоцерківський, творець високоточної зброї О.Г. Шипунів, і навіть академік, віце-президент АН СРСР, депутат Верховної ради СРСР, член цк кпрс, ректор Московського університету Р. В. Хохлов.

* * *

Неподалеку від Лівен на селі Фошня Колпнянского району 2 березня 1906 р. народилася мати Рема Вікторовича — Марія Яківна Васильєва, жінка, безперечно, видатних здібностей.

Дочь сільського священика, рано залишила рідний дім і увійшовши в комсомол, вісім років надійшло яка пропрацювала на московської взуттєвої фабриці «Буревісник », що надійшла у Московський державний університет і вже выбравшая своєї фахом самісіньку передову область науки двадцятого століття — фізику, яка захистила кандидатську дисертацію, викладала в університеті у званні доцента, що дала батьківщині видатного сина, — це приклад непересічної біографії.

Каждый крок, зроблений життя Марією Яківною, свідчить про характер, умінні зрозуміти події, напрацювати і зайняти позицію, якої вона правильна все життя. 1925;го р. вона виходить заміж Віктора Христофоровича Хохлова, в 1926 р. вони народився син.

* * *

Виктор Христофорович Хохлов, батько Рема Вікторовича, народився 18 жовтня 1902 р. на селі Сергиевском Крапивненского району Тульської області. Тула, Орел, Ливны, Єлець, Липецьк — це одна центральна історично значна частина Росії; земля межиріччя — Упы, Оки, Сосни, Дону, Воронежа. Нескінченні зелені і блакитні простори. Спокійні річки, піщані берега, обмілини. Лісові озера. Луга, яри, пагорби, переліски, переходять у далеч степів. Від назви сіл, міст і річок віє і недавньої та давньою історією: Ясна Галявина, Мценск, Спасское-Лутовиново, Чернава, Лебедянь, Зуша, Неручь, Швидка Сосна, Красива Меча, Дон…

В 1917 р. Віктору Хохлову виповнилося п’ятнадцять років — вік, коли усвідомлено можна вибирати життєвий шлях. Він ще вчиться у школі та, закінчивши її, входить у ряди РКСМ. Читаючи книжки Катаева, Горького, Вересаєва, легко уявити, у які грандіозні події була залучена тоді молодь. Тоді ж вона дорослішала швидко, визначаючи чітке ставлення до подій, людям, сама собі.

* * *

В вигляді невеликого відступу хочеться привести тут приклад, з життя Ігоря Євгеновича Тамма, видатного теоретика у сфері ядерної фізики, Нобелівського лауреата, Героя Соціалістичної Праці, який у ці роки віці, не набагато більшому, ніж вік Віктора Хохлова. Батько Тамма був відомим інженером і мріяв, щоб син продовжив її - річ. Але це був 1917 рік. «Бути інженером на фабриці отже йти проти робочих, — відповів син. — Можливо, коли-небудь я відійду від політики, але будь-коли боротимуся проти своїх однодумців, і будь-коли перейду в іншу бік барикад ». У 1917 р. Ігор Тамм став делегатом Першого з'їзду рад, членом виконкому Ради робітників і селянських депутатів. І він став ученым-физиком. Це про неї академік О. Л. Фейнберг вимовив примітні слова: «Тамм помер країні, соціальний лад якої відрізнявся від Росії його молодості як і, як відрізняється від трилінійної гвинтівки введена на озброєння віддавна не уранова, але воднева бомба «[3]. Таку Росію побудувало покоління Ігоря Тамма та дружини Віктора Хохлова. Її продовжувало будувати покоління синів. Варто зазначити, що, зустрівшись у житті, Євген Тамм і Рем Хохлов (обидва — фізики та альпіністи) стали друзями. Дороги батьків і синів хіба що злилися до однієї єдину лінію.

* * *

С 1931 р. Віктор Христофорович їде на Далекий Схід, його родину живе у Зарядье у Москві. Маленький Рем ходить у дитсадок, де його водить дідусь. Якось дитсадок відвідує Надіє Костянтинівно, розмовляє з дітьми і п’ятирічним Ремом. Про цей епізод пам’ятатимуть батьків. Рем щоліта з дитячий садок проводить на підмосковній дачі. Потім, ставши школярем, він проводити літні місяці в піонерських таборах.

Первое самостійного рішення у житті Рем прийняв, коли виповнилося років, — він у школу. Тієї осені його друг Кирило надійшов навчання у перший клас, а Рем, як говорила бабуся, вже вмів писати, красиво виводячи друковані літери. Але виявилося, що до школи, до великого його невдоволенню, буде ухвалено лише крізь двох років.

Здесь треба сказати, що бабуся дуже дбала про неї, і Рем ніжно любив її. Вона говорила, що з такою дитиною в неї бо й неможливо було проблем, він дитинстві вмів правильно поводитись найрізнома-нітніших ситуаціях. Він був старанний; хоча, звісно, «Рем був не тихоня, — говорив батько. — Йому, до великого невдоволенню люблячої його бабусі, іноді перепадало діда і Валеріана Петровича. Та й як було зазначено залишити поза увагою такі витівки: чіпляючись спеціально виготовленим їм гачком за проезжавшие машини при катанні на ковзанах, він ледь було потрапив під автомобіль; чи, ганяє лісами створюваного вдома, примудрився з лісів четвертого поверху злетіти втретє і дивом вціліти з участю заціпенілих рідних. Одне слово, пай-хлопчиком назвати його все неможливо. Але будучи бешкетником, він був добрим, працьовитим і правдивим хлопчиком ». Ця зовнішня несочетаемость якостей була специфічної особливістю характеру Рема Хохлова, що залишилася протягом усього життя.

Бабушка оберігала онука від усіх бід. Під час такої напруженого творчого життя, якої жили батьки Рема, хлопчику дуже пощастило, що він була чудова бабуся. Доля нагородила її - вона бачила перші успіхи онука у науці, бачила його весілля, роки життя із молодою дружиною, народження правнука… Але застудивши, Марія Гаврилівна швидкоплинно померла від пневмонії. Рему Вікторовичу було тоді двадцять сім років. Вночі Маріє Гаврилівно покликала його себе, щоб попрощатися, і у онука на руках. Він тяжко переніс її смерть.

* * *

Просматривая книжку В.І. Григор'єва про Ремі Викторовиче Хохлове, хочеться процитувати чудові сторінок спогадів, у яких наводиться перша характеристика, дана п’ятирічній Рему дитячого садка.

…Передо мною пожовкла, протершаяся по вигинам папір. Їй трохи менше п’ятдесяти років. Це — характеристика (перша!) Хохлова, написана співробітниками дитячого саду… Трохи сухо і офіційно звучить перша фраза: «У колектив ввійшов відразу, дружить із групою хлопчиків, три-чотири особи. Колектив до дитини належить добре… «.

В повною мірою залишаться застосовні слова: «У колектив ввійшов відразу », і завжди колектив… стосуватиметься щодо нього добре. Понад те, він буде центром і душею майбутнього великого колективу, який назвуть школою Хохлова. І що навіть важливіше, відбудеться це так природною й органічною, що важко уявити, що могло б бути якось інакше.

Читаю далі: «Чи є конфлікти з дітьми? «Це надруковано на машинці. І рукою: «Бувають рідко » .

Потом виробиться і став однією з основних норм поведінки така делікатність і пильність до людей, яка дивовижно «разряжала «здавалися невідворотні конфлікти. Потім навіть знайдуться люди, які дорікнуть його з безконфліктність, але дорікнуть незаслужено — коли то було дійсно потрібно, він умів і побитися…

" Підпорядковується чи режимові і дисципліни? «Відповідь рукою виховательки: «Підпорядковується, але завжди спізнюється » .

Да як було встигнути, усе ж потрібно робити акценти так грунтовно! А далі: «Любить творчі гри, працювати невідь що любить, любить малювати » .

Это дуже примітно — виразне прояв (звісно, по-дитячому) творчого початку. Це впадало у ньому правді в очі завжди. Він напружено і навіть азартно віддавався творчості. Робота без творчості була нього не було те що чимось обтяжливим, але хочеться сказати, — неприродним. Звісно, йому доведеться робити багато важкою, часом майже непосильним, і не творчої праці, але не вона, саме творчість виявиться його справою.

" Вміє поставити собі за мету, домогтися її? «Тут відповідь складається з слова: «Вміє «. Мабуть, то це вже тоді не викликала. Але відразу: «Чи добре долає перешкоди? «Відповідь: «Слабко » .

Не дуже зрозумілим, яких перешкоди «слабко «долав чотирирічний Рем, «спокійний, уважний », як зазначено далі, хоч і зовсім не від безгрішний: «За столом смішить дітей ». Чомусь мені здається, що різні діти просто по-різному вирішують питання, які перешкоди справді варто долати.

Заканчивая, розумна і спостережний вихователь, порекомендувавши «дати побільше самостійності «і зазначаючи, що нещасний хлопчик «вимагає заохочення », пише: «Прихильність до своєї сім'ї впадає правді в очі проти іншими дітьми » .

Эта риса — теж назавжди. І вона природна — гаразд органічно, так правильно складалося в сім'ї… [4].

* * *

Начало 30-х рр. У 1933 р. Батько отримує нове призначення. Він відряджається на будівництво каналу Москва — Волга. Рем в 1934 р. вступає у Зарядье до школи № 403. Марія Яківна, отримавши як передова працівниця фабрики «Буревісник «напрям профспілки навчання Московський університет, з 1932 р. навчається на фізичному факультеті МДУ.

Может видатися дивовижним, що працівниця із взуттєвою фабрики вибирає до навчання в університеті фізику. Але це, як історія, був спільним і послідовним рухом країни. Вже на початку 20-х рр. уряд сформулювало завдання — виховання у молодому поколінні «серйозної потягу оволодінню наукою і технікою » .

Конец 20-х і почав 30-х рр. — це були рух всіх суспільних груп за оволодіння наукою і технікою. Під такими гаслами країни йшла грандіозна робота з творення нове життя. Ось що говорив у той час Н.І. Вавілов: «Ми можемо поступатися наших сусідів тимчасово загалом рівні нашого добробуту, нашого побуту життя. Єдине, чого ми поспіль не можемо їм поступатися, це у озброєнні нашого інтелекту. Якщо силу необхідності, ми маємо тримати нашу армію, наш морської авіації та повітряний флот лише на рівні на наших сусідів, ще більш що це стосується армії дослідників, без якої немислиме уявити будь-якої серйозного прогресу нашої Спілки «[5]. А відвідавши тим часом Радянський Союз Бернард Шоу писав: «Росія… стає енергійної, тверезій, чистої, по-сучасному інтелектуальної, незалежної, квітучою й безкорисливої комуністичної країною ». Ось що оцінюють у нас, чого очікують від нас наші іноземні інтелектуальні сусіди.

* * *

В 1937 р. закінчилося будівництво каналу Москва — Волга. Віктор Христофорович як із провідних керівників нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора. Цього року його родину отримує нове мешкання у домі на Першої Міщанській вулиці, побудованому спеціально для будівельників каналу. Рема переводять їх у нову школу № 290. Маленька подробиця з його життя, яку розповіла Марія Яківна, дозволяє представити образ одинадцятирічного хлопчаки — він здорово навчився плавати, приїжджаючи до батька на канал, дуже захоплюється верхової їздою. Він вільний, розвивається робота як фізично, і розумово, і духовно. Можна сказати, що то здобуває усе, що треба задля розвитку її схильностей, виховується у коханні, і характеру його до цих років вже цілком визначається.

Интересно про цей період розповіла Наталя Леонтіївна Капкова, з якою Рем Хохлов разом навчався і жив у одному будинку на Першої Міщанській вулиці перед війною.

" Наш будинок на Першої Міщанській (тепер це Проспект Миру) подарували будівельникам каналу Москва — Волга особисто Сталіним. У ньому мешкали й архітектори, і адміністратори, провідні фахівці, будівельники, ударники будівництва. Деякі з них в що час було навіть ув’язненими. За ударну роботу їх тоді ж звільнили, вони мали за фахом роботу у Москві, і з них отримали квартири цьому будинку.

Так сталося і з моїм батьком. Він працював у Архангельську, будував. На будовах бувають всякі ситуації. Батькові довелося діяти за розпорядження ГУЛАГу. Він відсидів у Казахстані, добре там працював, та її запрошено до Москви на будівництво каналу. Спочатку жили в Хорошево-Мневники, неподалік будівництва, тоді це був справжня село. І ось отримали квартиру в Москві відомчому домі. Це дуже престижний будинок, квартири ньому основному отримували люди, котрі обіймали на будівництві великі посади…

Дом наша була семиповерховим. З Хохловыми ми були, жили однією поверсі, але у різних під'їздах. Квартири були четырехкомнатными, з більшими на холами, коридорами, паркетним підлогою й балконом. Наш поверх був передостанній, а балкон об'єднував обидві квартири, і ми дуже тісно спілкувалися друг з одним. Ми навчалися з Ремом лише у школі, розташованій безпосередньо навпаки нашого будинку. Це було п’ятиповерхове будинок із червоної цегли будівлі 30-х рр. Зараз будинок зі боку проспекту немає, воно загороджено сучасними будинками, а раніше ми ходили до школи прямо через вулицю. Рух був незначний, наші батьки не тривожилися за нас. Школа була така близько, що з відкритого вікна класу бачила, як мама мила у квартирі вікна.

В в нашій школі часто проходили святкові і тематичні вечора, але не можу згадати ними Рема. Він було дуже домашній хлопчик. У нашому дворі та діти, і дорослі грали у волейбол, хлопчаки часто хуліганили, але Рем у дворових витівках участі. Пригадую його хто стоїть на балконі своєї квартири і уважно наглядачами те, що відбувається в дворі. Він було дуже дисциплінованим, акуратно одягненим; як і і Марія Яківна, що її пам’ятаю завжди у сліпучо білої кофточці. Рем було дуже скромним, чемним хлопчиком, дуже поглинутим якимись власними проблемами. Марія Яківна часто брала його з собою до університету, і це пам’ятаю, як вони вдвох відправлялися через наш двір на університетські лекції. Але яким він був у класі, я — не знаю, оскільки я навчалася у школі класом старше.

В часи, коли були школярами, Рем часто бував ми, заходячи через балкон, наприклад, у тому, щоб узяти з бібліотеки батька якусь книжку. Мене дивували його хист. Він, на подив, до сконально вивчив важкий фоліант «Божественної комедії» Данте. Звісно, напам’ять він багато знав із Пушкіна та інших великих поетів. Постійно брав читати двотомне збори творів Жуковського. Це було досить гарне подарункове видання в товстому елегантному палітурці, надруковану на тонких аркушах паперу із приголомшливими ілюстраціями. Мені цікаво перевіряти, наскільки точно він знає текст. Він його знав дуже добре, але найбільше мене дивувала його зацікавленість цими темами, йому либонь тоді було тринадцять-чотирнадцять років. Ця його серйозність, його інтерес до університетським лекцій, пристрасть до читання зовсім не дитячої літератури дивували навіть дорослих. Його вельми рано якого зарахували до розряд обдарованих, хоча вундеркіндом — хлопчиком немає від світу цього — він був.

Войну ми теж прожили у домі. Приблизно року по сорок третього квартира Хохловых була порожній. Я знала, що батьки Рема на фронті, але його я — не бачила. Однак у 1943 р. всі зібралися, і знову спілкувалися з Ремом через балкон. І, і він надійшли у інститути, потім він перевівся до університету. У 1948 р. я закінчила свій інститут звертаються і поїхала працювати у Риги, а коли влітку 1949 р. приїхала додому в відпустку, то почула від Марії Яковлевны слова, які, то, можливо, були дуже серйозні, але мене схвилювали: «Наташка, — сказала Марія Яківна, — ти знаєш, тоді як Рем був у тебе закоханий». Я цього знала. Якби знала, то, можливо, не поїхала в Риги.

Мне приємно згадати, як ми жили. Тато був двічі лауреатом Сталінської премії, мав великий посаду, хорошу роботу. На радянську владу ніхто зла не тримав. Ми обоє були в усьому затребувані. Усі негаразди, що часом обрушувалися за тими чи інших людей, нас дуже швидко забувалися. Адже будувалася нова і правильна життя. Люди важко звикли до новим державним законам. Іноді у чомусь це через незнання, у чомусь по легковажності, через непорозуміння могли порушити їх й, звісно, несли покарання. Але головне — влада заохочувала тих, хто працював на держава. Тож ми жили. Це був, коли влада змушена була в усьому права " .

* * *

Математические здібності виявилися у Рема дуже рано. Викладач математики розповідала, що він самостійно, використовуючи аналогії, справлялася тільки з доказом найрізноманітніших теорем. «Обминаючи шкільні правила, він вважав власні на методи вирішення завдань. Мені навіть, — говорила вона, — іноді бувало нелегко зрозуміти його підхід. Ніколи раніше дуже не бачила такого оригінального хлопчика ». Вчителі ладили на своєму учневі велике майбутнє.

Мария Яківна регулярно наводила сина на фізичний факультет. Він бував у лабораторії Самсона Давидовича Гвоздовера, до лабораторій матері, слухав недільні лекції на физфаке, приходив в практикум кафедри електронних і іонних процесів, де Марія Яківна проводила заняття зі студентами і куди приходив і той школяр — Вольфрам Капцов.

Рем із задоволенням відвідував факультет, і Марія Яківна брала сина навіть у вступні іспити. Якось, спостерігаючи, як абітурієнт ще може з відповіддю, потім не можна поділяти число, її син не витримав: «Ну хоч на нуль ж! «І вже ставши ректором, Рем Вікторович згадував: «Бо в школі я понад усе любив математику і географію. Так, не дивуйтеся, що й зараз переконаний, що географія — один із найбільш захоплюючих наук. Це було давно. Ще перед війною. Я навчався у школі у Москві, на проспекті Миру, і моїми улюбленими вчителями були Зінаїда Іванівна Потехина, з математики, і саме вчителі географії Борис Самуилович » .

Конец 30-х рр. був у сім'ї Хохловых насичений значимими подіями, у тому числі - отримання Марією Яківною диплома з відзнакою, зарахування їх у 1938 року у аспірантуру, обрання секретарем партбюро Інституту фізики МДУ і у червні 1940 р. секретарем партбюро фізичного факультету.

* * *

Ниже публікує кілька спогадів про Марії Яківні і його сім'ї, у тому числі яскраві та дуже значимі спогади подруги Марії Яковлевны, яка вчилася разом із нею аспірантурі фізичного факультету, — Анастасії Миколаївни Полянської.

" Це була чудова сім'я. Марія Яківна і Віктор Христофорович. Обидва були скромні люди. Воно й вона. Два кристала чистої проби. Люди фантастичною порядності. Таких мало — в світі.

С найвищими думками прийшли вони у комсомол. Обидва стали членами партії. Це руками таких людей будувалося Радянське держава, такі в часи представляли радянську владу. Ось я із задоволенням перечитую книжку Олександра Вертинського, прочитаю вас із неї уривок. Ось що говорив князь Сергій Оболенський, будучи по закордонах, людей нової Росії.

«Сто вісімдесят мільйонів працьовитих людей, часом у найтяжких умовах камінь за каменем розбудовують життя, поступово пізнаючи всіх принад творчої праці, і крізь цю роботу вони так люблять усі, ними самими побудоване.

Они люблять своєї країни, яка надала їхнє життя. Тому у неї і має відбуватися і міцніти усвідомлена і жертовна любов своєї країни. Ми всі - російські. І тут. Зарубіжну Русь вигадали політичні скопці і провінціали. Справжня Русь — там!" «[6].

Иначе, як подвигом в ім'я Росії, працю нашого покоління назвати не можна. Повертаючись до тих далеким років, аналізуючи час, його стрімкий біг, розумієш, що, будував нову Російську державу, був готовий до цього подвигу, до цієї історичну місію — побудові держави без експлуатації, держави звільненого народу. Хіба народ своєю працею не довів, що мав рацію?

Мария була безвідмовною і сумлінної в усіх власних справах та вчинках. Вона пізно вступила до університету, і взагалі вже було тридцять двох років, коли почала навчання у аспірантурі. Вона дуже переймалася навчанням, хоча часто їй бувало важко, і її, картаючись над якимось заумним питанням, говорила: «Ви що ти хочеш, Стаська! Адже проста башмачница! «.

Она справді прийшла на факультет за рознарядкою із взуттєвою фабрики, але вона була особливим людиною, дуже здатна до науки, із хорошою головою, з гострим поглядом на речі, добре говорила, добре розуміла покупців, безліч життя навколо.

Как член партії їй ніколи на які компроміси не йшла, це породжувало і недругів. Але у неї надзвичайно доброю людиною. Пригадую, як професор Стрєлков говорив, що їй усе можна вибачити, вона народила такого сина, як Рем. Це «все », звісно, належала до її безкомпромісності. Не все сприймала правильно.

И Віктор, і Марія були честнейшими, істинними членами партії, такими вони залишилися у Комуністичній партії остаточно, хоча часи змінювалися, змінювалася і партія. Вони завжди правильно оцінювали усе, що відбувалося навколо. До доповіді Хрущова вони обидва поставилися зі скепсисом. Але Марія була мудрої людини, поводилася обережно, розумно, і говорити звідси не хотіла. Вона 29 березня 1984 року. Віктор Христофорович залишилася сама. Він помер через після смерті Марії… З першим хвилини вона зрозуміла весь трагізм ситуації, викликаної появою Горбачова.

Лена Дубініна і Рем зустрілися на фізичному факультеті, у будинку на Мохової. Олена була зовсім з іншої середовища, суто інтелігентської, академічної, а Рем із сім'ї чудових комуністів. Вона закохалася безоглядно, протягом усього життя.

Рем було дуже гарним, яскравим. До нього не можна було не закохатися. Він був сином своїх, що виховали їх у найвищих поняттях про честь, борг, людині. Він був скромним, як він батьки та Олена. Вони будь-коли вип’ячували її положення. Його приголомшливі успіхи все вважали його власні справи, особисті досягнення. Але це, то, можливо, майже немає. Це знижувало його висоту, він хіба що залишалося одне однією сам з собою, без підтримки того дорозі, по якої йшов.

А адже він був геній. Справжній геній. Його дар не була спадковий. Це дарунок від Бога. Та не замислюються з цього".

* * *

Рассказывает Лідія Павлівна Стрєлкова:

" Марія була ученицею мого брата, професора Сергія Павловича Стрєлкова. Вони повинні були ровесниками і дуже дружили. Я знала та дружини Віктора Христофоровича. То справді був справжній інтелігент, дуже скромна людина. Вона ніколи і у яких не нав’язував свою думку і він в усьому надзвичайно коректний. І Марія була світлої особистістю.

Рем отримав багату спадщину від своїх батьків. Він взяв від батька і материна родини все саме краще, щось зіпсувавши. І бабуся вклала у нього. Вона більше всіх проводила з нею часу. Звісно, і природа нагородила Рема. Але він був скромний. Багато людей часто перебільшують свою значущість, дбають про собі більше, що вони означають насправді. Але Рем був стійкий. Він піддавався ніяким спокусам влади й успіху " .

* * *

Интересны спогади Наталі Андріївни Парфентьевой:

" Я здружилася з Марією Яківною, коли в сім'ї сталося горі: помер мій батько, відомий кінорежисер ні звуком. Мені тоді було тринадцять років. Наша домівка був переповнений людьми. Марія Яківна, яка дружила і з матір'ю, взяла мене себе на кілька днів, і це познайомилася з усією її сім'єю.

Это навели приголомшливі люди. Я будь-коли забуду, яким теплом вони мене оточили. Рем був набагато старший мене, та її ставлення у дні було освітлене дивовижним увагою. Він завжди казав зі мною про життя, науці, було дуже був завбачливим. У їхній оселі я заспокоїлася.

Но потім, коли вже розпочала фізичний факультет й навчалася дуже добре, почувалася групи справжньої зіркою, вирішила йти складати іспит з курсу Рема саме. А як і раніше, що чимало боялися його як екзаменатора, але, звісно, розраховувала зробити лише «п'ять». Однак те час, як майже вся група отримала свої «п'ятірки» в інших викладачів, Рем поставив мені «чотири». Я жахливо образилася і не могла цього забути. Я зрозуміла вже напевне: Рем не любив жінокфізиків.

Вот одне питання, який Марія Яківна неодноразово задавала мені нічого і у відповідь який був нею важливий: «Наташка, ти будеш пам’ятати мене, коли помру?» Не забуду цю сім'ю " .

* * *

Но повернемося вчасно 30-х рр.

В 1939 р. Віктор Христофорович призначили начальником будівництва Володимирській ГЕС. Того року Рему виповнилося тринадцять років. Тепер щоліта батьки посилали його працювати на будівництво. Тоді серед високого рівня начальників нерідко був спектакль у тому, що й діти маємо отримати трудове виховання. Радянська педагогіка минулих років відхиляла елітарність, і немає нічого надзвичайного був у цьому, що начальника будівництва працює простим робочим. Спочатку він був підсобним робочим, мив машини, приходив додому промасленим і пропахлим бензином. Але протягом двох літа він придбав спеціальність автослюсаря. І як швидко ця комісія їй придалася, — коли грянула війна!

Лето 1941 року. Війна. Віктор Христофорович поки що залишається у Володимирі. Начальник Академстроя Корнєв формує з будівельників Володимирській ГЕС 6-ту саперну армію, які потім іде під Брянськ, але потрапляє у оточення. Тривалий період від Віктора Христофоровича зовсім не було звісток.

В ті дні Марія Яківна займається організацією народного ополчення, будівництвом оборонних споруд, евакуацією покупців, безліч обладнання Ашгабад, підготовкою перебудови роботи факультету потреби фронту.

Весной 1941 р. Рем закінчує сьомий клас. Тепер він має працюватимете, і, звісно, продовжувати вчитися. Однак у вечірню школу робочої молоді приймають аж в дев’ятий і десятий класи, і він вирішує готуватися капітулювати іспитів за восьмий клас. Марія Миколаївна, класний керівник Рема Хохлова, упевнена у своєму учня. Вона просить вчителів проекзаменувати Рема, і то здобуває довідку, що ваша програма класу їм засвоєна, іспити за восьмий клас здано. У цьому вся юнацькому вчинок чітко прозирає почерк майбутнього Хохлова. Вона дуже добре усвідомлює свої сили та налаштований долати перешкоди. А попереду — роки. Але він сама собі одну одною ставитиме цілі й досягати їх, створюючи високий і напружений темп життя усім її етапах.

Летом 1941 р. артилерійське училище у Москві оголосило прийом. Отримавши довідку про закінченні восьми класів, Рем разом із іншому вирішує вступати у училище. За відсутності Віктора Христофоровича Марія Яківна зуміла знайти докази і відговорила сина від рішення. «Але туди пряжка блискуча » , — захищаючись, тільки і зумів сказати син. Поза межами цієї зовсім хлоп’ячої фразою приховувалося, звісно, велике бажання, але підкорився доводам. І все життя — свої бажання він підкоряти, безумовно, найвищим ідеям, а й невблаганним обставинам та санітарним вимогам власного жорстко організованого розуму.

* * *

В жовтні прийшла звістка, що коли частина, у якій у званні инженер-майора служив Віктор Христофорович, вирвалася із оточення під Брянськом і для спорудження укріплень під Пензу.

16 жовтня 1941 р. під Москвою був прорваний фронт. Люди бігли із міста. Військкомати закрилися. Метро не працювало. У установах палили документи. Минировались мости. Було страшно. Марія Яківна приймають рішення не їхати з університетом у Ашгабад. 18 жовтня Марія Яківна і Рем з рюкзаками позаду пішки направляють у райком (в добровольці людей зараховували через райкоми партії), та був на Курський вокзал, у військовий ешелон. Вона добровільно викликається б служити у лавах Червоної Армії званні молодшого лейтенанта. Командування йде їй назустріч, посилаючи у той частина, у якій служить її чоловіка.

Паника тривала дні. 20 жовтня, у Москві оголошено облогове становище. Місто штурмували «мессершмітти », але німці дуже швидко зрозуміли, що спалити місто не дадуть. 13−14-летние підлітки, перебігаючи від однієї дому до іншому, скидали запальнички з дахів. Ніхто на допомогу до Москви підходили сибірські війська.

Часть, до котрої я приписали Рема і Марію Яківну, була розквартирована у селі Бессоновка. Марію Яківну відразу ж потрапляє обирають заступником секретаря партійного бюро роти. Рем працює вільнонайманим в автобатальоне. А 2 місяці, в січні 1942 р., 6-та саперна армія іде під Тулу будувати оборонні заслони по дорозі гітлерівців. Це правда званий другий лінія оборони Москви.

О зими 1941;1942 рр. написано чимало, її лютими морозами фашисти пояснювали свої невдачі блискавичної війни. Але російська мороз був лютий й у Червоною Армією. Рему доводилося працювати надворі, кілька разів обмораживался. Умови життя були дуже важкими, й у листопаді 1942 р. батьки відправляють сина до Москви.

Осень 1942 р. у Москві був особливо холодної. Війна була не поруч. У безлюдну Москву з висячими в небі аэростатами поступово поверталися москвичі. З перших чисел грудня Рем починає працювати у авторемонтних майстерень. Однак у Москві умови життя легше — напружена праця, далекі поїздки працювати, холод, недоїдання і наполегливі заняття з ночам. Йому шістнадцять років, він вчиться у вечірньої школі робочої молоді.

" Ви можете втратити сина, — пишуть Марії Яківні сусіди. — Він спить по 3 години в добу. Таку навчання й роботу неспроможна витримати юнацький організм ". Навесні 1943 р. Рем кидає роботу майстерня і готується капітулювати іспитів. Він засвоює програму за дев’ятий і десятий класи й у липні 1943 року іспити. По літератури і хімії в нього хороші оцінки; по російській мові, математиці, фізиці, історії, географії, Конституції СРСР, англійської мови, малювання і кресленню — чудові. Атестат підтверджує, що Рем Вікторович Хохлов у липні 1943 р. при школі № 610 міста Москви екстерном склав іспити повним курс середньої школи.

1943 рік — це був переможний рік у історії Великої Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. Розгром німецьких військ під Сталінградом, на Орловсько-Курської дузі, подальше переможне наступ вже технічно оснащеною армії. Успіхи армії відразу ж потрапити позначилися в постановах уряду щодо розвитку народного господарства, науку й культури. Так, 15 вересня 1943 р. ухвалено постанову Раднаркому СРСР про звільнення студентів від призову до армії, про розмірах і втрачає порядок призначення стипендій до вузів і технікумах, 18 вересня вийшло ще одне важливе постанова про порядок відпустки навчання до вузів і технікуми працівників оборонних та інших промислових підприємств. Для відновлення мирного господарства, життя країни з діючої армії повертаються фахівці.

Осенью 1943 р. Віктора Христофоровича і Марію Яківну відкликають з армії. Сім'я Хохловых знову збирається у Москві.

* * *

В серпні 1943 р. Рем Хохлов надійшов навчання у Авіаційний інститут імені Серго Орджонікідзе на авіамоторний факультет.

Можно упевнено сказати, що, не завершивши його, він став би визначним конструктором двигунів, а цілком можливо, — і двигунів космічних кораблів. Хто знає, то, можливо, ця доля більш відповідала його інтелектуальному розмаху, його невичерпною енергії та її організаційному дару. Батько не поділяв бажання Марії Яковлевны і сказав Марії Гаврилівни про переведення сина у університет. Але Рем Вікторович говорив, що це був її самостійний вибір.

Спустя багато років жив Марія Яківна скаже, що вона зробила для сина два головних справи — зуміла втримати його вже від надходження у артилерійське училищі та перевела з Авіаційного інституту, у Московський університет. Але вона зробила йому набагато більше, коли рано підготувала до вступу до реальне життя, власним прикладом, як і прикладом батька, визначила глибинні моральні пріоритети, рано відкрила проти нього двері у науку, зуміла увести його до кола людей високого університетського рівня — квінтесенцію інтелектуальної життя Росії. Безумовно, слова, сказані Бруно Понтекорво про Енріко Фермі, можна адресувати його й її синові: він «став великим саме оскільки її інтересів визначалися, а інтелектуальні запити задовольнялися, коли його ще хлопчиком ». Велика Вітчизняна війна, яку підлітком пережив Рем Хохлов, сприяла концентрації його зусиль і утвердженню цілеспрямованості, відкривши міру речей.

Получив чудові оцінки на першої сесії в Авіаційному інституті, у лютому 1944 р. Рем вирішує виїхати до Рибінськ — Авіаційний завод № 36 Міністерства оборонної промисловості запрошував працювати студентів, мають робочі спеціальності. Він звик відповідати за власне становище, він звик працюватимете, і вчитися, і вона передбачає, що у Рибінську, працюючи, зуміє займатися, а повернувшись, складе іспити за другий семестр.

Но робота виявилося дуже важкої. Причому лише оскільки доводилося працювати по дванадцята година в денну і нічну зміни, що було з’явилася можливість вчитися, але він писав додому, намагається займатися, а пригнічувала думка, що зусилля затрачуються майже даремно. «Здається, ми не дуже потрібні «, — пише він батькам. Навесні він занедужує жовтухою, та її посилають у Москву.

Мария Яківна згадувала, як колись, то виявилося, вона побачила сина, який сидів на сходинках біля будинку, що їв сиру буряки, куплену ярмарку.

Вот з цих — за межею голоду і межі смерті - картин складалося життя людей в часи війни. Втім, яка непереможна сила була сконцентрована у народі!

Рем успішно склав іспити до Авіаційному інституті за другий і третій семестри.

Весной 1945 р. Московський університет оголошує прийом студентів із інших вузів на старші курси своїх факультетів. Рем Хохлов був лише второкурсником, але подав заяву про зарахування, і 4 квітня 1945 р. він зарахований другого курс Московського державного університету. Ректором університету тоді був професор Ілля Савич Галкін, деканом фізичного факультету — член-кореспондент АН СРСР Олександр Савич Предводителев.

Главную роль перекладі студента Хохлова в МДУ зіграв завідуючий навчальної частиною фізичного факультету Георгій Пафнутьевич Дьяков. Але й, звісно, чудові оцінки Рема Хохлова, який при цьому протягом кількох місяців відвідував на факультеті лекцій з фізиці та математиці. Неформальний по суті правильний підхід Георгія Пафнутьевича подарував університету видатного вченого.

* * *

Хохлов прийшов здобувати фізичний факультет на рік, який навічно ввійшов у історію Росії, — на рік Великої Перемоги. Різні війни переживала країна, але були більш тотальної, більш фанатичної, людиноненависницької, ніж навала гітлерівській Німеччині. Вистояти проти такого ворога, знищити його міць, зуміти створити в процесі ведення великої війни свою потужну техніку й стоїчну армію — це були у змозі лише державі, де влада і народ жили одними надіями і одними справами. Саме з такою відчуттям єднання тоді, в 1945 р., починала нове життя країна, а із нею потянувшиеся до знання що поверталися з фронтів недавні солдати і офіцери Червоній Армії та ті, хто приходив до вузів просто зі шкільних років.

Еще не втихли голоси війни, але школярі і солдати вже штурмують висоти науку й техніки, культури й мистецтв. Фізики від юристів, лінгвістів, хіміків неабияку частку зарозумілості і претензій на винятковість. І, справді, кому, як і їм, разом із перемігшими і UMC нещодавно севшими за парти солдатами було чим пишатися! Створюючи атомну і космічну еру, фізики обіцяють суспільству настання доби інтелекту, пізнання і достатку. Думка фізика претендує на нове мислення, яке відкриває універсальну картину світу.

Это був, насичене винятковими подіями, часом світового масштабу, в яких Радянському Союзі було відведено перша роль і який у своїй підставі пов’язані з наукою, з фізикою. Потсдамська конференція, де Трумен повідомляє Сталіну про новий зброї неймовірною руйнівною сили, і повідомлення 1947 р. про відкриття секрету створення атомної бомби. У тому ж року Корольов разом із Глушка на параді на Тушине демонструють політ бомбардувальника Пе-2 з реактивної установкою. Атомники і ракетники об'єднують свої зусилля у створенні ядерно-ракетного щита для Ізраїлю.

Успехи країни викликали захоплення у іноземців. У 1945 р. сесія Академії наук, присвяченій її 220-річчю, член американської делегації, що прибула на торжества, професор А. Поуп говорив: «Ми сподівалися багато чого. Але дійсність перевершила всі наші очікування. Здивувалися ми вашої інтелектуальної життєздатністю, швидкістю і рішучістю, з якою ви залечиваете жахливі руйнації, вироблені війною «[7].

И для Рема Хохлова фронт, минулий через його життя, боротьба за виживання, не що давала можливості відступити, проявити слабкість, твердження у собі особистості, самоорганизованность, що стали другим «я », почуття перемоги, що відкрилася мирне життя стали стартовим майданчиком у майбутнє, що можна будувати власноручно.

Вспоминая роки, друг Рема Хохлова, академік Дмитре Васильовичу Ширков писав:

" Ми, студенти тих часів, жваво відчували, що наша завтрашнє буде зв’язаний з цікавими і відповідальними справами, з проникненням у таємниці природи й серйозної роботою, потрібної науці і Батьківщини. Обстановка, у якій навчалися, сприяла швидкому науковому і громадянському дозрівання. Студенти — старшокурсники організовували й провели самостійні наукові семінари, окремі навіть читали спецкурси своїм однокашників в університетських аудиторіях.

Наши професора разом з читанням лекцій і написанням оригінальних курсів по які виникають очах новітнім розділах фізики займалися таємничими і важливими справами, такими, наприклад, як будівництво першою у світі атомної електростанції. Одночасно при цьому вони знаходили час на реконструкцію вищої освіти.

Именно тим часом відкрили фізико-технічний факультет московському університеті, потім продовжував працювати у Долгопрудному (пізніше перетворений в Фізико-технічний інститут), де навчальний процес грунтувався на новаторській ідеї тісного співробітництва з базовими науково-дослідними установами.

Многим людей пощастило стати дипломниками й аспірантами провідних учених. Рем Вікторович, навпаки, вибрав собі кафедру коливань, відому своїми традиціями, але позбавлену на той час блиску яскравих імен.

Этот крок, котрий здивував свого часу для її, здавалося, більш «щасливих «товаришів, був, безсумнівно, раннім проявом самостійність і незалежність, настільки притаманних усієї своєї наступної життя. Наукова молодість Хохлова пройшла під кроною будь-якого вченого світила, над надрах чиєїсь наукової школи. Перефразовуючи відомий англійський оборот, можна сказати, що він «сам зробив себе «ученим. І саме це допомогло то стислі терміни створити власну наукову школу й успішно керувати нею.

«Сам зробив себе» — так можна сказати багато інших сторони особистості Хохлова. Як уявляю собі «це зараз, Рем виробив чітку систему життєвих правил, з яких, свідомо розвивав певні якості. Пильність до оточуючих, готовність допомогти безсумнівно входили сюди, що у зрілому віці виявлялися частіше і більше чітко. Поруч із — обов’язковість, вірність слову, вірність дружбу та неможливість компромісів по з принципових питань.

С молодих років Хохлов ставив собі завдання «напружені можливостей» і, щоб виконати намічене, постійно жив у стані цілковитої мобілізації. Не володіючи від природи міцного здоров’я, він вирішив стати дужим і здоровим — і зробив. Друзі пам’ятають його вираз: «хворіти — ганебно». Щоб не хворіти і, попри дедалі більшу навантаження, бути, у відмінній розумової і фізичної формі, останніми роками, вже ставши академіком, ректором, депутатом Верховної ради СРСР тощо, Хохлов не змінив свої звички і починав із «години особистому житті».

В 7-й ранку за будь-якої погоди виходив у спортивній одязі на і, пробігши три-чотири кілометра, приступав до інтенсивної півгодинної зарядку, включаючи вправи на гімнастичних снарядах. Ранковий годину здоров’я давав йому заряд бадьорості все робочого дня, який просували іноді дванадцять годин.

Если назвати найбільші роботи Хохлова у галузі фізики, згадати його научно-организационные досягнення, академічні ранги й обов’язки, високі громадські й партійні посади, вийде перелік, характерний маститого вченого, що пройшов науці великий шлях збереження та яке сягнуло висот визнання.

Но це є ще молодий, соковитий і задумів, життєрадісний, товариська людина, активний вчений і педагог, оточений молоддю, сильний спортсмен в одному з найромантичніших і найнебезпечніших видів спорту.

Совмещение цих двох сутностей щодо одного людині становила головну особливість неповторного чарівності Хохлова. Силу цього чарівності відчули всі ті, кому пощастило його знати. І ця особливість продовжує і тепер залучати інтерес його «[8].

* * *

Рем Хохлов з відзнакою закінчив Московський університет у грудні 1948 р., а березні 1949 р. він зарахований до аспірантури фізичного факультету. Йому двадцять два року. Він визначив головне завдання життя — вибрав дорогу вченого вже відчув свої можливості фізик-теоретик.

Список литературы

1 Сибрук У. Роберт Вуд. Сучасний чарівник фізичної лабораторії. М., 1960. З. 11.

2 Ми з МДУ. Рб. статей. М., 1978. З. 66.

3 Спогади про Є.І. Тамме. М., 1981. З. 210.

4 Григор'єв У. І. Рем Вікторович Хохлов. М., 1981. З. 4.

5 Дорофєєва У., Дорофєєв У. Час, вчені, звершення. М., 1975. З. 81.

6 Вертинський А. Дорогий длинною… М., 1990.

7 Кедрів Ф. Капіца. Життя невпинно й відкриття. М., 1984. З. 62.

8 Ширков Д. В. Портрет з відстані. Природа. № 1. 1983. З. 120.