Отруєння жуйних тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди

Курсова робота по ветеринарній токсикології

на тему:

Отруєння жуйних тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди

Список умовних скорочень Ш ККДкоєфіцієнт корисної дії (серця) Ш ЕКГелектро-кардіо графія Ш ШКТшлунково-кишковий тракт Ш ЖОДжабґячі одиниці дії

Ш КОДкотячі одиниці дії

План Вступ Короткі відомості про отруєння

Історія вивчення отруєння Хімічний склад отрути, її характеристика Патогенез Діагностика а) епізоотологічні та клінічні дані

б) зажиттєва діагностика (хіміко-токсикологічні дослідження) в) постмортальна діагностика (патологоанатомічні зміни; хіміко-токсикологічні дослідження) Організація лікувально-профілактичних заходів Рекомендовані лікувальні заходи і їх аналіз (антидототерапія) Рекомендовані профілактичні заходи і їх аналіз План лікувально-профілактичних заходів Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ Вислів про те, що головним принципом лікування є уникнення надмірного застосування ліків, актуальний і в наш час.

По можливості треба уникати одночасного призначення препаратів однієї дії, особливо при рецидивуючих захворюваннях.

Серцеві глікозиди є, потенційно, одними з найтоксичніших препаратів. Вони мають виключно малий терапевтичний індекс. Велика частина введеної дози (різний об'єм у різних глікозидів) залишається в організмі, що і є причиною їх кумуляції-накопичення в організмі при повторних введеннях.

Короткі відомості про отруєння

1.Історія відкриття серцевих глікозидів та вивчення отруєння

Серцеві глікозиди містяться в рослинах і використовувались в медицині для усунення набряків. І в наш час вони не втратили свого значення і є універсальними ліками при серцевій недостатності.

Чудова рослина наперстянка, яка багато років служить людині незамінними засобом для лікування самих важких захворювань серця і по праву вважається одним із самих цінних засобів в сучасній кардіології. Ця рослина одержала свою назву за великі подібні на довгі наперстки, пурпурові квіти.

В німецьких травниках наперстянка згадується в ХVІ столітті під назвою «дигіталіс» (від латинського «дигітус» — палець). Терапевтичне застосування цієї лікарської рослини бере початок лише в середині ХVІІ століття, як проносний засіб. Цією рослиною лікували епілепсію, туберкульоз, грижу та інші хвороби. Незнання фармакологічних властивостей цієї рослини привело до того, що її поступово забули, переконавшись в повній непридатності.

Лікар Уільям Уайтеринг досліджував листя наперстянки на хворих в 1775 році. Саме з цього моменту починається відлік історії серцевих глікозидів, на думку С.П. Боткіна «одні із самих дорогоцінних засобів, якими володіє терапія».

Встановивши терапевтичну активність наперстянки Уайтеринг зробив ряд важливих висновків із своїх спостережень, зокрема, він встановив, що лікування препаратами наперстянки повинно проводитись лише малими дозами, а в тих кількостях (до 10 г листків в день), які рекомендувались раніше як проносний засіб, препарат не викликав нічого, крім важкої інтоксикації.

Десять років тривали дослідження Уайтеринга і ось у 1785 році з’явився науковий трактат присвячений наперстянці, в якому він настирливо закликав своїх колег відмовитись від призначення великих доз препарату. Але наперстянку як і раніше призначали в дозах набагато вищих реконмедованих Уайтерингом. І тому знову вважали наперстянку непридатною для терапії.

Повна реабілітація і визнання прийшли до наперстянки тільки в середині ХІХ століття, коли найбільш прогресивна частина медиків зайнялась перевіркою багатьох забутих ліків. Першими з них були відомі фізіологи Клор Бернар (1813−1878) і Людвіг Траубе (1818−1876). Вони встановили, що малі дози наперстянки збуджують діяльність серця, великі, навпаки, пригнічують, навіть можливість параліч.

Краща доля була у горицвіту весняного. Впровадження його в медицину практику пов’язано з терапевтом Сергієм Петровичем Боткіним.

Почалась ця історія у 1860 році з публікації в газеті про вживання горицвіту проти водянки.

На цю статтю звернув увагу С.П. Боткін, який доручив одному із своїх співпрацівників перевірити факти, викладені в «печаті». Скоро після завершення клінічних досліджень рослину було включено в медичні довідники, фармакопеї, фармакогнозії багатьох європейських країн, які описували адоніс таким чином: «Трава горицвіту, яка одержується від рослини Адоніс верналіс. Збирають в квітні і травні, надземну частину рослини, довжиною 15−35 см, з листками, стеблами і яскраво-жовтими великими (до 5 см) квітами. Із складових частин важливим є глікозид адонідин, ще не встановленої формули.

Застосовується трава горицвіту у формі настою. відвару, рідкого екстракту, настойки. Вживається в тих же випадках як і наперстянка, але має переваги, не накопичується в організмі, тому не загрожує організму при тривалому застосуванні отруєнням.

Не менше приваблива доля строфанту африканського — побратиму наперстянки і горицвіту.

Англійський лікар Кірк, мандруючи по Африці з експедицією зустрівся з аборигенами — масливцями, які вбивали тварин отруєними стрілами. Із розмови з мисливцями Кірс дізнався, що отрута готується шляхом подрібнення насіння місцевої ліани строфанту. Хіспідус і наступним змішуванням одержаного порошку з якимись смолами. Кірк зібрав колекцію, яка включила сировину, необхідну для приготування отрути. Цю отруту він помістив у польову сумку, а пізніше в окремий ящик. У звільнену сумку Кірс поклав все необхідне, в тому числі і зубну щітку. Почистивши нею зуби, він відчув, що пульс став частішим. На наступний день все повторилось те ж саме.

Кірка осінила думка — зміна серцевої діяльності зумовлена отрутою, сліди якої попадали на зубну щітку зі стінок сумки. Його повідомлення про дію на організм людини в дуже малих кількостях отрути із строфанту, а також його зразки, привезені в Європу, послужили поштовхом до вивчення його властивостей і впровадження в медичну практику.

У 1824 році французькому хіміку Ройеру вдалось виділити із листків наперстянки пурпурну отруту, яку назвав дигіталісом (вважав, що ця речовина є алкалоїд). Але пізніше (через три роки), англієць Астафорд довів, що в процесі кислотного гідролізу не тільки дигіталіс, але і ряд інших речовин рослинного походження, відщеплюють глюкозу і тому їх назвали глюкозидами. Пізніше цю назву замінили більш правильним — глікозиди (від грецького слова «лікос» — солодкий (так як виявилось, що молекули цих речовин можуть містити різні цукри.)

У 1896 році (через 45 років після початку робіт) із листків наперстянки пурпурної було виділено речовину глікозидної природи, яку назвали «дигітоксин». На організм діє так само, як і екстракт із листків, але приблизно в 100 разів сильніша.

Але, а інші види наперстянок містять глікозиди з вираженою кардіотонічною дією. Зокрема, наперстянка містить ці глікозиди, один із яких під назвою «дигоксин» був виділений у 1930 році.

У 1872 році британський фармаколог Ферзер виділив із строфанту кристалічну чисту речовину, яку назвав строфантином, і встановив його глікозидну природу.

Швидкість і сила дії строфантину зробили його незмінним засобом в кардіології. Ці оригінальні властивості сприяли пошукам його замінників серед європейської флори, так як препарати строфанту, одержані із африканської сировини, були дуже дорогими.

У 1911 році із коренів одного із видів кендиря був виділений глікозид, який своїми властивостями був подібний до строфанту.

2.Хімічний склад отрути, її характеристика

Cерцеві глікозиди — складні безазотисті з'єднання рослинної природи, що володіють виборчою дією на серці, яка реалізується, головним чином, через виражений кардіотонічний ефект.

Препарати даної групи володіють певними властивостями:

— вони підвищують працездатність міокарда, забезпечуючи найбільш економну і, разом з тим, ефективну діяльність серця.

Внаслідок цього виправдане застосування цих засобів для лікування хворих з серцевою недостатністю різної етіології.

В даний час найчастіше використовують хімічно чисті, виділені з рослин препарати серцевих глікозидів.

Всі серцеві глікозиди в хімічному відношенні споріднені один одному: це складні органічні сполуки, молекула яких складається з нецукристої частини (аглікон або генін) і цукрів (глікон). Основою аглікона є стероїдна циклопентанпергідрофенантренова структура, зв’язана у більшості глікозидів з ненасиченим лактонним кільцем.

Глікон (цукриста частина молекули серцевих глікозидів) може бути представлений різними цукрами: D-дигітоксозою, D-глюкозою, D-цимарозою, L-рамнозою і ін. Число цукрів в молекулі варіює від одного до чотирьох.

При виборі серцевого глікозиду для терапевтичного застосування важливе значення мають не тільки його активність, але і швидкість настання ефекту, а також тривалість дії, що, в значній мірі, залежить від фізико-хімічних властивостей глікозиду, а також способів його введення.

По физико-хімічних властивостях серцеві глікозиди підрозділяються на три групи: полярні, неполярні і відносно полярні. Приналежність до тієї або іншої групи серцевих глікозидів визначається кількістю полярних (кетонових і спиртових) груп, що містяться в молекулі аглікона.

1. Полярні глікозиди (строфантин, корглікон, конваляротоксин) містять від чотирьох до п’яти таких груп.

2. Відносно полярні (дігоксин, целанід) — по 2−3 групи.

3. Неполярні (дигітоксин) — не більш за одну групу.

Чим полярніша молекула серцевих глікозидів, тим більша її розчинність у воді, і тим менша її розчинність в ліпідах. Іншими словами, полярні глікозиди (гідрофільні), основними представниками яких є строфантин і корглікон, мало разчинні в ліпідах, а значить погано всмоктуються з шлунково — кишковому тракті. Це обумовлює парентеральний (внутрішньовенний) спосіб введення полярних глікозидів.

Виведення полярних глікозидів проводиться нирками (гідрофільні), у зв’язку з чим при порушенні функції виділення нирок їх доза (щоб уникнути кумуляції) повинна бути зменшена.

Неполярні серцеві глікозиди легко розчині в ліпідах (ліпофільні); вони добре всмоктуються в кишечнику, швидко зв’язуються з білками плазми, головним чином з альбумінамі. Основним представником неполярних глікозидів є дигітоксин. Основна кількість дигітоксину, що всмоктався, поступає в печінку і виділяється з жовчю, потім знов всмоктується. Тому період напіввиведення неполярних глікозидів (наприклад, дигітоксину) складає в середньому 5 днів, а дія припиняється повністю через 14−21 день. Неполярні глікозиди призначаються перорально, а у разі неможливості їх введення per os (блювота), їх можна призначити ректально (свічки).

Заміна стероїдного циклу агліконів похідними бензолу, нафталіну, як і заміна лактонного кільця іншими радикалами і навіть зміна характеру зв’язку між стероїдним ядром і лактоном приводить до втрат фізіологічної активності.

3.Патогенез

Практично всім серцевим глікозидам властиві чотири основні фармакологічні ефекти :

1. Дія систоли серцевих глікозидів.

Клінічна і гемодинамічна дія серцевих глікозидів обумовлена їх первинним кардіотонічним ефектом і полягає в тому, що під впливом серцевих глікозидів систола стає сильнішою, могутнішою, енергійнішою, коротшою. Серцеві глікозиди, підсилюючи скорочення ослабленого серця, приводять до збільшення ударного об'єму. При цьому вони не збільшують споживання міокардом кисню, не виснажують його, а навіть примножують в нім енергетичні ресурси. Тим самим серцеві глікозиди підвищують ККД серця. Даний ефект називається позитивною інотропною дією (inos — волокно).

2. Дія діастоли серцевих глікозидів.

Цей ефект виявляється тим, що при введенні серцевих глікозидів хворим тваринам з серцевою недостатністю знижується кількість скорочень серця, тобто реєструється негативний хронотропний ефект. Механізм ефекту діастоли багатоплановий, але головне те, що він є наслідком позитивного інотропного ефекту: під дією збільшеного серцевого викиду — сильніше збуджуються барорецептори дуги аорти і сонної артерії. Імпульси з цих рецепторів поступають в центр блукаючого нерва, активність якого підвищується. В результаті ритм серцевих скорочень сповільнюється.

3. Негативна дромотропна дія.

Наступний ефект серцевих глікозидів пов’язаний з прямим пригноблюючим їх впливом на провідну систему серця і тонізуючим впливом на блукаючий нерв.

В результаті сповільнюється проведення збудження по провідній системі міокарда. Це, так званий, негативний дромотропний ефект (dromos — біг).

4. Негативна батмотропна дія.

В терапевтичних дозах серцеві глікозиди знижують збудливість водіїв ритму синусового вузла (негативна батмотропна дія), що в основному пов’язане з активністю блукаючого нерва. Токсичні дози препаратів цієї групи, навпаки, підвищують збудливість міокарда (позитивна батмотропна дія), що приводить до виникнення додаткових (гетеротропних) вогнищ збудження в міокарді і до екстрасистолії.

ФАРМАКОКІНЕТИКА СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ Ніж-менш полярна молекула глікозиду, тим вона краще розчиняється в ліпідах і всмоктується з ШКТ і навпаки. Тому:

— строфантин практично не всмоктується в кишечнику;

— дігоксин і целанід всмоктується на 30%;

— дигітоксин — всмоктується на 100%. Відмінності в інтенсивності всмоктування серцевих глікозидів в ШКТ визначають вибір шляху введення цих препаратів в організм:

— полярні серцеві глікозиди вводять тільки парентерально;

— неполярні серцеві глікозиди призначають всередину;

— відносно полярні - ентерально і парентерально.

В плазмі крові препарати цієї групи можуть бути пов’язаними з альбумінамі або циркулювати у вільному стані. Полярні глікозиди практично не пов’язані з білками плазми, а неполярні майже цілком пов’язані з ними.

Полярні серцеві глікозиди не проникають в сполучну тканину, тому концентрація строфантину, дігоксинув крові підвищена у осіб з ожирінням, а також у літніх людей (підтримуюча доза повинна бути значно меншою).

Вільна фракція серцевих глікозидів поступає майже у всі тканини, але особливо в міокард, печінку, нирки, скелетні м’язи, головний мозок. Особливо інтенсивно препарати накопичуються в міокарді. Основна спрямованість дії серцевих глікозидів пояснюється високою чутливістю тканин серця до цієї групи ліків.

Кардіотропний ефект наступає вслід за створенням в міокарді необхідних концентрацій серцевих глікозидів. Швидкість розвитку ефекту залежить як від легкості проникнення речовин, що діють через клітинні мембрани, так і від пов’язання з білками плазми крові. Тривалість ефекту препаратів цієї групи визначається також і швидкістю їх елімінації. Полярні глікозиди виводяться в основному нирками в незміненому вигляді, а неполярні піддаються біотрансформації в печінці.

Серцеві глікозиди в ШКТ зв’язуються адсорбуючими, терпкими, антацидними засобами. Максимальна біодоступність спостерігається при зниженій моториці ШКТ, а при гіперацидних станах і набряку слизових оболонок відбувається зниження всмоктування препаратів.

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СЕРЦЕВИХ ГЛІКОЗИДІВ Кожний з препаратів групи серцевих глікозидів має певні відмінності. Це стосується активності, швидкості розвитку ефекту, його тривалості, а також фармакокінетики препарату.

В ветеринарній медицині застосовують препарати з різних видів наперстянки: наперстянки пурпурної (Digitalis purpurea), наперстянки шерстистої (Digitalis lanata), наперстянки іржавої (Digitalis ferruginea).

ДИГІТОКСИН (Digitoxinum; таб. по 0, 0001 і ректальні суппозіторії по 0, 15 міліграм) — глікозид, що отримується з різних видів наперстянки (D. purpurea, D. lanata). Білий кристалічний порошок, практично нерозчинний у воді. При прийомі всередину всмоктується майже повністю. У крові препарат на 97% зв’язується з білками плазми. На відміну від інших серцевих глікозидів, зв’язок з білками у дигітоксину найміцніша. У зв’язку з цим, препарат починає діяти не відразу. Після прийому пігулки дигітоксину кардіотропний ефект починає виявлятися через дві години і досягає максимуму через 4−6-12 годин.

В печінці дигітоксин піддається біотрансформації. В результаті утворюється до 24 різних метаболітов, зокрема 7 активних. Елімінує препарат дуже поволі - близько 8−10% протягом доби, отже володіє величезною здібністю до кумуляції. Це пов’язано з поволі протікаючими процесами інактивації і виведення препарату з організму (період напіввиведення рівний 160 годин). Тому виражена дія препарату наголошується протягом 1−3 днів, а тривалість терапевтичного ефекту після припинення призначення підтримуючих доз рівна 14−21 днів.

При призначенні дигітоксину, як і всіх серцевих глікозидів, треба пам’ятати про можливість взаємодії препаратів цієї групи з іншими засобами. При цьому ряд засобів (фенобарбітал, протиепілептичні засоби, бутадіон), будучи індукторами мікросомальних ферментів печінки, можуть знижувати лікувальну дію дигітоксину. Так само діють і ріфампіцин, ізоніазід, етамбутол. Підвищенню ефективності дії серцевих глікозидів сприяють хінідин, сульфаніламіди, непрямі антикоагулянти (в результаті витіснення глікозидів із зв’язку з білками плазми). В практиці використовують не тільки високоочищені препарати серцевих глікозидів, але і галенові, і неогаленові препарати (порошки, настої, настоянки, екстракти) з рослин, що містять глікозиди. Таким чином використовують порошок з листя наперстянки пурпурної.

При визначенні активності лікарської сировини і багатьох препаратів серцевих глікозидів використовують біологічну стандартизацію. Найчастіше активність серцевих глікозидів виражають в жаб’ячих одиницях дії (ЖОД) і котячих одиницях дії (КОД). Одна ЖОД відповідає мінімальній дозі стандартного препарату, в якій він викликає зупинку серця у більшості піддослідних жаб, кішок, блакитний. Так, размельченний порошок листя наперстянки по активності відповідає такій пропорції: один грам порошку листя рівний 50−66 ЛІД або 10−13 КЕДІВ. В процесі зберігання активність листя зменшується. Один грам дигітоксину рівний близько 5000 КЕДІВ.

Основним глікозидом наперстянки шерстистою (D. lanata) є ДІГОКСИН (Digoxinum; таб. по 0, 25 міліграм, амп. по 1 мл 0, 025% розчину, «Гедеон Ріхтер», Угорщина). По дії на кровообіг препарат близький до інших серцевих глікозидів, але має і свої фармакологічні особливості:

1. Препарат слабкіший, ніж дигітоксин зв’язується з білками плазми. Будучи відносно полярним серцевим глікозидом, він на 10−30% (в середньому, на 25%) пов’язаний з альбумінамі крові;

2. При прийомі всередину дігоксин всмоктується в кишечнику на 50−80%. У цього препарату коротший, ніж у дигітоксину латентний період. При прийомі всередину він складає 1,5−2 години, при внутрішньовенному введенні - 5−30 хвилин. Максимальний ефект розвивається при прийомі всередину через 6−8 годин, а при внутрішньовенному введенні - через 1−5 годин.

За швидкістю ефекту, особливо при внутрішньовенному введенні, препарат наближається до строфантину.

3. В порівнянні з дигітоксином, дігоксин швидше виводиться з організму (період напіввиведення рівний 34−46 годин) і володіє меншою здібністю до кумуляції в організмі. Повне виведення з організму спостерігається через 2−7 днів.

ЦЕЛАНІД (синонім: ізоланід) — дуже близький до дігоксину препарат, що також отримується з листя наперстянки шерстистої. Випускається целанід в пігулках по 0, 25 і ампулах по 1 мл 0, 02% розчину. Активність одного грама препарату складає 3200−3800 КЕДІВ. Яких-небудь принципових відмінностей немає.

СТРОФАНТИН (Strophanthinum; ампули по 1 мл 0, 025% розчину) — полярний серцевий глікозид, що отримується з насіння тропічних ліан (Strophanthus gratus; Strophanthus Kombe).

Строфантин практично не всмоктується в ШКТ (2−5%) і призначається тільки внутрішньовенно. Препарат практично не зв’язується з білками. Кардіотонічний ефект розвивається через 5−7-10 хвилин і досягає максимуму через 30−90 хвилин. Препарат виводиться нирками, період напіввиведення складає 21−22 години, а повне виведення наголошується через 1−3 дні.

Строфантин самий швидкодіючий, але і найбільш короткодіючий серцевий глікозид.

Вираженість дії систоли строфантину значно істотніша, ніж його ефект діастоли. Препарат відносно мало впливає на частоту серцевих скорочень і на провідність по пучку Гіса.

КОРГЛІКОН (Corglyconum; ампули по 1 мл 0, 06% розчину), що містить суму глікозидів.

Корглікон дуже близький до строфантину, але поступається останньому по швидкості дії.

Інактівація корглікона відбувається декілька повільніше, тому порівняно із строфантином, він надає триваліший ефект, а також, більш виражений вагусний ефект.

Перераховані вище препарати серцевих глікозидів при парентеральному використанні необхідно вводити внутрішньовенно, оскільки вони володіють різкою подразнюючою дією. Закумульовані розчини глікозидів (строфантину, корглікона, дігоксина) слід розводити в ізотонічному розчині хлориду натрію або глюкози, але тільки 5% (не 40%). Використання концентрованих розчинів глюкози (20−40%) не доцільне, оскільки вони можуть частково інактивувати глікозиди ще до введення хворій тварині. Ці концентровані розчини можуть надати ушкоджувальну дію на ендотелій судин, сприяти їх тромбуванню, підвищити осмотичний тиск плазми, утруднити надходження препаратів в тканині.

Повільне введення є обов’язковим, що указується в рецепті.

4.Діагностика

Діагностика отруєнь тварин у багатьох випадках утруднена. Перша підозра на отруєння виникає при одночасному і масовому захворювані тварин, особливо якщо тварини переходять на новий вид чи спосіб годівлі, або якщо до них застосовують лікарські препаратами.

Основнi симптоми отруєння рослинами, що мiстять серцевi глiкозиди, з боку рiзних органiв i систем:

Серцево-судинна система — брадиаритмiя, екстрасистолiя, миготiння, пароксизмальна тахiкардiя, атрiо-вентрикулярна блокада, фiбриляцiя шлуночкiв, гiпотензiя.

Центральна нервова система — втрата свiдомостi, судоми.

Травна система — нудота, блювання, колiкоподiбнi, пронос.

Сечовидiльна система — олiгурiя, анурiя,

Дихальна система — задишка, пригнічення дихання, синюшнiсть.

Терморегуляцiя — зниження температури тiла, озноб, похолодіння кiнцiвок.

Iнколи з’являються алергiчнi реакцiї - висипання на шкiрi, еозинофiлiя, тромбоцитопенiя.

Діагноз при захворюванні тварин, особливо масовому, ставиться комплексно з урахуванням анамнезу результатів характерних клінічних ознак, а також патолого-анатомічного розтину трупів загиблих тварин та хіміко-токсикологічних і мікробіологічних досліджень. При отруєні тварин анамнез та вивчення всіх обставин нерідко відіграють вирішальну роль у постановці оперативного і правильного діагнозу. Остаточний діагноз завжди встановлюється за результатами хіміко-токсикологічних досліджень кормів, питної води і зразків патолого-анатомічного матеріалу.

Із характерних макроскопічних змін в органах і тканинах трупів тварин можна виділити: ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка і тонких кишок; наповнення судин черевної порожнини кров’ю; численні краплинні крововиливи; дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки, селезінки, нирок; скупчення рідини (трансудату) у грудній і черевній порожнинах.

Для підтвердження діагнозу у лабораторію ветеринарної медицини обов’язково направляють для обстеження зразки кормів, які тварини споживали перед захворюванням, питної води, вмісту шлунку і кишок, внутрішніх органів, які відбирають у суворій відповідності з вимогами ветеринарного законодавства.

Одночасно направляють матеріал для бактеріологічних, мікологічних і вірусологічних та хіміко-токсикологічних досліджень. В окремих випадках обстеженню підлягають зразки лікарських засобів, якими тварин лікували до захворювання. Але при підозрі на отруєння, не чекаючи результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і профілактики захворювань ще здорових тварин.

Організація лікувально-профілактичних заходів

глікозид препарат отруєння

Перша i невiдкладна допомога при гострих отруєннях лiкарськими рослинами:

1. Видалення токсичних речовин iз органiзму за допомогою промивання шлунка, дачі блювотних i проносних засобiв.

2. Призначення протиотрут (антидотiв), дiя яких основана на фiзико-хiмiчнiй (активоване вугiлля), бiохiмiчнiй (антагонiзм мiж отрутами i лiкарськими речовинами) активностi.

3. Проведення відповідних лікувальних заходів, спрямованих на прискорення зменшення отрути в органiзмі (сечогiннi засоби, кровозамiнники, гемодіаліз).

4. Зняття шоку i колапсу (засоби, що регулюють функцiї центральної нервової системи і серцево-судинної системи).

5. Введення засобів, що нормалізують функцiї дихальної системи (аналептики).

6. Введення засобів, що нормалiзують дiяльность нервової i серцево-судинної систем.

7.Зміна пасовищ на яких присутня велика кількість рослин що містять серцеві глікозиди.

8. Симптоматична терапiя.

9. Запобігання розвитку вторинної iнфекцiї (призначення антибактерiальних засобiв).

Для профілактики отруєння жуйних тварин серцевими глікозидами слід проводити просвітницьку роботу серед господарів. Лікарські препарати повинні призначати тількі лікарі ветеринарної медицини. Застосовувати препарати у суворій відповідності з діючими інструкціями та настановами, звертаючи особливу увагу на показання, протипоказання та побічну дію. У разі виникненя побічних ефектів слід негайно звернутись до лікаря ветеринарної медицини.

План лікувально-профілактичних заходів

Загальне лiкування: зондове промивання шлунка водою (на 1 л води додають 20 г активованого вугiлля) або 0,5% розчином танiну. Всередину призначають сольовi послаблюючi засоби (магнiю або натрiю сульфат — 30 г разом з водою), очисну клiзму. Внутрiшньовенно вводять калiю хлорид 0,4%- капельно разом із розчином глюкози (при тахікардії). При аритмiї - протиаритмiчнi засоби (при миготiннi передсердь — новокаїнамiд внутрiшньовенно 10% -; всередину через кожнi 2 години, хiнiдину судьфат 4 рази на день; при екстрасистолiї, атрiо-вентрикулярнiй блокадi — атропiну сульфат 0,1% пiд шкiру, при пароксизмальнiй тахiкардiї - iндерал 4 рази на день.

Для зняття загальнотоксичної i токсичної дiї на мiокард вводять внутрiшньовенно 5%-й розчин унiтiолу, калiю хлорид всередину тричі на день, ЕДТА, для зв’язування iонів кальцiю, якi посилюють вплив серцевих глiкозидiв, призначають 4 рази в день на протязi 20 днiв або внутрішньовенно капельно 10% розчин на iзотонiчному розчинi хлориду натрiю 1 раз на день. Механізм антидотної дії унітіолу та інших тіолових сполук пов’язаний з їх властивістю знижувати токсичний вплив глікозидів на функціональну активність сполук, що містять SH-групи, білків (ферментів), у тому числі АТФ-фази, і нормалізувати показники енергетичного обміну міокарда. Позитивними сторонами фармакодинаміки унітіолу є незначна токсичність, його добре переносять хворі, він не впливає на кардіотонічні властивості серцевих глікозидів.

Пiд шкiру вводять кофеїну натрiю бензоат 10% -, олiйний розчин камфори 20% -, кордiамiн. Для зняття алергiчних реакцiй назначають дипразин. При порушеннi сечовидiлення — внутрiшньовенно еуфiлiн 2,4%

Застосовують також препарати натрію (натрію цитрат, натрію етилендіамін тетрацетат); вітамінні препарати (нікотинамід, рибофлавін, рибофлавін-монону-клеотид, тіаміну хлорид, токоферолу ацетат, піридоксину гідрохлорид); засоби, що підвищують обмін речовин (рибоксин, фосфаден, цитохром С, кислота глутамінова, бурштинова, метилурацил); протиаритмічні засоби (лідокаїн, дифенін, анаприлін, аміодарон, верапаміл, у разі брадикардії — атропіну сульфат). У випадках передсердно-шлункової блокади можна призначати камфору, оксигенотерапію, переливання крові, дефібриляцію, анти-дигоксинову сироватку, специфічні антитіла до дигоксину — fab-фрагменти (дигітод, дигібід), імуноглобуліни. Антитіла зв’язуються та інактивують дигоксин.

2.Профілактика інтоксикації серцевими глікозидами

v Раціональний вибір серцевих глікозидів.

v Правильне дозування серцевих глікозидів і контроль стану хворої тварини.

v Лікування основного захворювання, його ускладнень і супутніх патологічних станів.

v Профілактичне назначення солей калію, панангіну унітіолу.

v Своєчасна відміна препаратів, які знижують толерантність до серцевих глікозидів.

v Своєчасна відміна серцевих глікозидів перед проведенням електроімпульсної терапії, з урахуванням періоду пів виведення.

v Знання взаємодії лікарських препаратів з серцевими глікозидами.

Висновки

Серцеві глікозиди є, потенційно, одними з найтоксичніших препаратів. Вони мають виключно малий терапевтичний індекс. При виборі серцевого глікозиду для терапевтичного застосування важливе значення мають не тільки його активність, але і швидкість настання ефекту, а також тривалість дії, що, в значній мірі, залежить від физико-хімічних властивостей глікозиду, а також способів його введення. Кожний з препаратів групи серцевих глікозидів має певні відмінності. Це стосується активності, швидкості розвитку ефекту, його тривалості, а також фармакокінетики препарату. Під час призначення серцевих глікозидів, треба пам’ятати про можливість взаємодії препаратів цієї групи з іншими засобами. Добре знання можливих побічних ефектів лікарських препаратів і тих закономірностей котрі до них призводять — успіх при боротьбі з ускладненнями медикаментозного походження.

Серцеві глікозиди застосовують для лікування гострої і хронічної серцево-судинної недостатності, хронічних захворювань серцевого м’яза атеросклеротичного походження, гіпертонії, при перевтомі серця, миготливій аритмії, як діуретичні засоби при набряках і водянках. Протипоказане їх застосування при компенсованих пороках, порушенні атріовентрикулярної і шлуночкової провідності, пароксизмальній тахікардії шлуночків, гострих міокардитах, ендокардитах, органічних змінах у серцевому м’язі і судинах. Передозування серцевих глікозидів супроводжується брадикардією, яка переходить в блокаду серця, різко сповільнюється пульс, виникає тахікардія і олігурія.

Для лікування розладів серцевої діяльності застосовують препарати наперстянки, конвалії травневої, горицвіту весняного, строфанту. Механізм кардіотонічної дії їх однаковий, але наявність різних цукрів у молекулі глікозидів зумовлює деякі особливості впливу їх на систолічний, діастолічний чи вагусний ефекти.

Діагноз при захворюванні тварин, особливо масовому, ставиться комплексно з урахуванням анамнезу результатів характерних клінічних ознак, а також патолого-анатомічного розтину трупів загиблих тварин та хіміко-токсикологічних і мікробіологічних досліджень. При отруєні тварин анамнез та вивчення всіх обставин нерідко відіграють вирішальну роль у постановці оперативного і правильного діагнозу. Остаточний діагноз завжди встановлюється за результатами хіміко-токсикологічних досліджень кормів, питної води і зразків патолого-анатомічного матеріалу.

Із характерних макроскопічних змін в органах і тканинах трупів тварин можна виділити: ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка і тонких кишок; наповнення судин черевної порожнини кров’ю; численні краплинні крововиливи; дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки, селезінки, нирок; скупчення рідини (трансудату) у грудній і черевній порожнинах. Одночасно направляють матеріал для бактеріологічних, мікологічних і вірусологічних та хіміко-токсикологічних досліджень. В окремих випадках обстеженню підлягають зразки лікарських засобів, якими тварин лікували до захворювання. Але при підозрі на отруєння, не чекаючи результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і профілактики захворювань ще здорових тварин.

Список використанної літератури

1. Авторські прописи/П.В. Олійник, Р. Д. Говзан, Л. В. Бокшан.- Л.: «Медицина світу», 2002.

2. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзінського. — К.: Голов ред. УРЕ, 1989.

3. Клінічна фармакологія серцевих глікозидів / Середюк Н. М., Вакалюк І.П — Ів.-Фр.: ІФДМА, 1992.

4. В.В. Картух/ Ліки навколо нас, К.: Здоров’я, 2001

5. Лекарственные травы в медицине / О. Безкоровайная, и. Терещенкова. Х.: Прапор, 2002.

6. О. П. Попов / Лікарські рослини в народній медицині, — К.: Здоров’я, 1971.

7. Методичні рекомендації до виконання курсової роботи для студентів денної форми навчання із спеціальності 7.130 501 «Ветеринарна медицина» / Суми, 2009 рік, С.

8. Ветеринарные препараты: Справочник / Под ред. А.Д. ТретьяковаМ.: Агропромиздат, 1988.

9. Вовк Д. М. Справочник по ветеринарной рецептуре и технология приготовления лекарственных формК.: Урожай, 1989.

10. Государственная фармакопея СССР М.: Медицина, 1968.

11. Достоевский П. П. Справочник ветеринарных препаратов: под ред. Достоевского П.П.- 5. Урожай, 1986.

12. Мережа інтернет/Wikipedia.

Додатки

Рис. 1.Горицвіт (Adonis vernalis) є сировиною для отримання глікозидів.

Рис. 2. Схема будови серцевого глікозиду на прикладі дигітоксину із наперстянки пурпурової.

Рис. 3. Наперстянка пурпурова.

Рис. 4. Строфант (Srophanthus preussi).

Рис. 5. Строфантидин (Аглікон строфантину).

Рис. 6. Дигітоксин.

Рис. 7. Дігоксин.

Рис. 8. Убаїн.