Дворяни Тарновські в суспільно — політичному житті України ХІХ ст.: Історіографія. 
Джерела

подано аналіз існуючого історіографічного доробку, на якому ґрунтується дисертація. Здійснена автором робота дозволила визначити, що на науковому рівні дослідження проблеми почалося наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Історія родини Тарновських привернула увагу дослідників української генеалогії Г. О. Милорадовича, В. Л. Модзалевського. В першій половині ХХ ст. М. В. Тарновським було написано спогади про дружні стосунки Тарновських і Т. Г. Шевченка. Автор належав до родини Тарновських, ретельно дослідив історію сім'ї власників садиби Качанівка. Спогади оформлені як наукова праця: з посиланнями на джерела, до неї автор додав свої фотоматеріали. В 1915 р. М. В. Тарновським в журналі «Столица и усадьба» було надруковано статтю «Качанівка», яку в наш час було перекладено на українську мову та надруковано разом з його спогадами. Відомості про маєтності окремих представників родини зустрічаємо в історичних працях О. М. Лазаревського. Полтавський краєзнавець І.Ф. Павловський першим знайшов та надрукував матеріали про діяльність полтавської масонської ложі «Любов до істини», активним членом якої був В. В. Тарновський.

О.Я. Кониський у процесі роботи над хронікою життя Т. Г. Шевченка у другій половині ХІХ ст. зібрав спогади сучасників про Тарновських. Він з повагою ставився до меценатської діяльності родини, зібрав цікаві факти про їх життя та громадську діяльність. На початку ХХ ст. було видано збірник «Памяти Варвары Павловны Тарновской», в якому було зібрано статті та некрологи у зв’язку з її смертю. Вони підтверджують виняткове значення її діяльності для розвитку жіночої освіти в Росії.

У радянський період у літературі знаходимо лише окремі згадки про Тарновських, більшість — в публікаціях про життя та творчість Т. Г. Шевченка. Так П. В. Жур характеризує Тарновських як кріпосників, негативно ставиться до їх доброчинних справ. Ім'я Г. С. Тарновського часто згадується у літературі про перебування в Україні російського композитора М.І. Глінки, який гостював у садибі Качанівка: праці Є. Мітельмана, С.Г. Мамаєва і С. В. Тишко. Ім'я В. В. Тарновського — молодшого зустрічається в роботах про творчість І.Ю. Рєпіна та численній літературі про український історико-культурний осередок ХІХ ст. — садибу Тарновських Качанівку, серед них змістовна стаття Т. П. Каждан. Більшість статей про садибу має традиційні сюжети про перебування в садибі М.І. Глинки, І.Ю. Рєпіна, інших відомих культурних діячів минулого, а також про архітектурні особливості палацово — паркового ансамблю.

Цікавими та професійно написаними є розвідки про Качанівський парк і садибу архітекторів І.А. Косаревського, Г. В. Олехно, В.Є. Новгородова, Ю. Ю. Нельговського та В.П. Підгори. Разом з іншими вони розробляли документацію для реставрації Качанівського палацово-паркового ансамблю. Серед авторів досліджень про культурне життя садиби є наукові працівники національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Г. А. Петренко, О. М. Петренко, Р.В. Міщенко. У 90-х рр. ХХ ст. у засобах масової інформації було надруковано чимало краєзнавчих статей про минуле садиби Качанівка, що привернуло увагу до заповіднику та до його проблем.

Після 1991 р. в українській історичній науці починаються зрушення в бік вивчення національної історії через призму історії національної еліти, що очолювала українське суспільство в ХІХ ст. та походила від української козацької старшини. Першим про необхідність вивчення родинного архіву Тарновських заявив В. В. Сарбей. О. Б. Коваленко першим переклав на українську мову та опублікував родовід Тарновських, складений В. Л. Модзалевським. Матеріали про Тарновських почали друкувати наукові співробітники Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського: Л. П. Линюк, С. О. Половникова, І.М. Ситий, Т. П. Журавльова, інші. Ними було започатковано видання збірника «Скарбниця української культури», основною тематикою статей якого є наукові дослідження життя та музейної спадщини Тарновських. Серед авторів публікацій в українських наукових журналах та збірниках зустрічаємо наукових працівників інших українських музеїв: З. Тарахан — Берези, Л.І. Зеленської, В. О. Судак.

Джерельна база дисертації охоплює широке коло джерел, які поділяємо на кілька великих груп: писемні (опубліковані та неопубліковані), речові. У дослідженні було використано матеріали з фондів Державного архіву Чернігівської області (далі - ДАЧО), Державного архіву Полтавської області (далі - ДАПО), Державного архіву Житомирської області, Російського державного історичного архіву, Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського (далі - ЧІМ), Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, Роменського краєзнавчого музею, національного історико — культурного заповідника «Качанівка», Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. В. Вернадського (далі - ІР НБУВ).

Найбільш репрезентативні джерельні комплекси для вивчення місця і ролі дворян Тарновських в історії України ХІХ ст. були виявлені в архівосховищах ДАЧО (ф. 127 — Чернігівське губернське правління), ДАПО (ф. 988 — Полтавський комітет товариства з піклування про поранених та хворих воїнів), ЧІМ (ф. 504 — родинний архів дворян Тарновських), ІР НБУВ (ф. 12 — В.Л. Модзалевського). В роботі використані матеріали, що були введені до наукового обліку шляхом публікації в журналі «Киевская старина», земських збірниках Чернігівської губернії, збірниках праць Полтавської вченої архівної комісії, збірнику наукових праць ЧІМ «Скарбниця української культури».

Найбільш цінною частиною писемних джерел та основною джерельною базою наукового дослідження є архівні матеріали родинного фонду Тарновських ЧІМ. Зараз колекція документів родинного архіву є особливо цінним архівним фондом Чернігівського музею, вона налічує 1788 документів 1684—1903 рр. — 6907 аркушів. Значна частина цього комплексу — документи і матеріали В. В. Тарновського — старшого в дисертаційному дослідженні репрезентовані нами вперше. Взагалі документи про меценатську та суспільну діяльність розпорошені по численних архівосховищах та фондах не лише України, а й Росії.

Окремою групою джерел є статті В. В. Тарновського — старшого. На початку 60-х рр. ХІХ ст. ним було опубліковано результати своїх досліджень української родини як важливого соціального інституту. Також в цей час він працював над проектом інвентарної реформи та методикою статистичних досліджень дворянських маєтків. В роки підготовки селянської реформи В. В. Тарновським — старшим було надруковано статті, в яких він ретельно досліджував можливості звільнення селян, сформулював свою думку щодо умов скасування кріпацтва, розміру їх земельної власності та її оцінювання, порядок розрахування. В. В. Тарновський — старший приділяв значну увагу вивченню історії селянства.

Значний дослідницький інтерес являє собою речова група джерел, до якої відносимо саме музейне зібрання В. В. Тарновського — молодшого, а також палацово — парковий комплекс садиби «Качанівка», музейні предмети з інших музейних установ України. В цілому джерельна база є репрезентативною та достатньою, що дозволяє вирішувати завдання дослідження.