Особиста гігієна

Реферат з гігієни

На тему:

ОСОБИСТА ГІГІЄНА

ОСОБИСТА ГІГІЄНА

Особиста гігієна — це основа здорового способу життя, умова ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворю­вань, Особиста гігієна розробляє принципи збереження і зміцнен­ня здоров’я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності,.

В епоху науково-технічного прогресу, який супроводжують хімічні й фізичні забруднення навколишнього середовища та нега­тивні наслідки урбанізації, особиста гігієна стає вагомим чинником запобігання серцево-судинним та іншим поширеним захворюван­ням. Вона дозволяє ефективно боротися з гіпокінезією, нервово-психічним перенапруженням, суттєво послаблює несприятливі на­слідки впливу різних професійних шкідливостей та чинників навко­лишнього середовища. Як свідчать дані ВООЗ, велика частина населення в усіх країнах світу серйозно порушує правила особистої гігієни, курить, зловживає алкогольними напоями, не приділяє на­лежної уваги фізичній культурі, загартуванню та іншим елементам здорового способу життя. Суспільне значення особистої гігієни ви­значається тим, що недотримання її вимог у повсякденному житті може негативно впливати і на здоров’я інших людей (пасивне ку­ріння, поширення інфекційних захворювань і гельмінтозів). Щоб запобігти такому становищу, знання та навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.

До сфери особистої гігієни входять гігієна тіла і порожнини рота, фізична культура, загартування, запобігання шкідливим звич­кам, гігієна одягу і взуття, гігієна відпочинку і сну та інші види.

Гігієна тіла і порожнини рота Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є дав­німи елементами особистої гігієни. Шкіра (рис. 11.1), яка має кілька мільйонів терморецепторів, потових та жирових залоз, бере без­посередню участь у процесах теплообміну. Через шкіру шляхом інфрачервоного випромінювання, випаровування і проведення організм втрачає понад 80% тепла, що потрібно для підтримання теплового комфорту органі­зму. Через шкіру виділяєть­ся 10−20 мл поту за годину. Під час важкої роботи ї пе­регрівання ця кількість може збільшуватися до 300−500 мл і більше. Щодоби шкірою дорослої людини виділяєть­ся до 15−40 г шкірного жиру, до складу якого входять різні жирові кислоти, білки й інші речовини, відбувається злу­щення до 15 г лусочок оро­говілого епідермісу.

Через шкіру виділяєть­ся велика кількість різних речовин (пропан, оцтова кис­лота, ацетон, метанол, орга­нічні та неорганічні сполу­ки, ферменти). Сукупність цих та інших речовин сприяє розмно­женню на шкірі бактерій і грибів, особливо на ділянці промежини і анального отвору.

Понад 90% загальної кількості мікроорганізмів знаходиться на шкірі рук, де накопичуються пилові й мікробні аерозолі, забруднен­ня з предметів, одягу. Забруднена шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Шкіра бере участь у газообміні, виділяючи діоксид вуглецю, їй належить провідна роль у забезпе­ченні організму вітаміном В2, який утворюється у верхніх шарах шкіри з дегідрохол е стерину під впливом ультрафіолетового випро­мінювання. Проникнення в шкіру гноєтворних мікроорганізмів може призвести до локальних ї генералізованих запальних процесів.

Разом із тим, шкіра, особливо чиста, має бактерицидні власти­вості. Кількість мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру, протя­гом 2 годин знижується більше ніж на 90%. Бактерицидність доб­ре вимитої шкіри в 15−20 разів вища, ніж немитої. Тому потрібно систематично обмивати все тіло теплою водою (бажано під душем) Рис. П. 1. Будова шкіри пальця людини:

1 -5 — епідерміс- 6 — вивідна протока потової залози- 7, 8 — дерма- 9 — кінцева ділянка потової залози- 10 — жирова тканина не менше одного разу на тиждень. Якщо замість душу використо­вується ванна, то після миття треба обов’язково ополіскувати тіло чистою проточною водою під душем. Крім обов’язкових умивань вранці й перед сном, щоденно ввечері слід мити ноги. Необхілно також щоденно мити зовнішні статеві органи, що є елементом осо­бистої гігієни. Волосся рекомендується мити в міру необхідності, але не менше одного разу на тиждень при сухій шкірі й один раз на 3−4 дні при жирній.

Для більш ефективного усунення забруднень з поверхні шкіри та волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби (СМЗ). Мило — це різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот і лугів, які мають поверхнево-активні властивості. Розрізняють мило туалетне, господарське, медичне, лікувальне, технічне. Стикаючись з епідермісом, луг, що входить до складу мила, переводить його білкову частину в легкорозчинні лугові альбумінати, які видаля­ються під час змивання. Тому часте миття сухої шкіри з милом діє на неї негативно, збільшуючи сухість і викликаючи свербіння й утворення лупи, а також випадання волосся. Кількість вільних лугів у туалетних сортах мила не повинна перевищувати 0,05%.

Додавання до мила ланоліну (входить у рецептуру «Дитячого» та «Косметичного» мила) пом’якшує подразнювальну дію лугів. Відновленню кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє споліскування шкіри слабким розчином оцтової кисло­ти, яблучного оцту.

Залежно від призначення і товарної групи у процесі виробниц­тва в туалетне мило вводять різні барвники, ароматичні речовини, лікувально-профілактичні та дезїнфікувальні засоби. Так, наприк­лад, до складу туалетного бактерицидного мила «Гігієна» входить бактерицидна речовина гексахлорофен, який не має запаху і дозво­ляє використовувати його для знезаражування шкіри рук і тіла, особливо стосовно грампознтивної мікрофлори. Добрі бактерицидні властивості має мило «Сейфгарт» та інші. Гарячі (40−60 °С) мильні розчини знищують 80−90% мікрофлори з інфікованої поверхні шкіри. Для дезінфікувального ефекту руки після намилювання протягом 1,5−2,0 хвилин рекомендують обробляти мильною піною, після чого необхідно змити її теплою водою.

Як засіб гігієнічного догляду за тілом серед населення багатьох країн світу дуже поширені купання в лазнях. Лазні були відомі ще скіфам, а також в древній Індії, Вавилоні, Єгипті, Персії та інших країнах. Особливо відомими були лазні в Древньому Римі, де загальна кількість їх перевищувала 800. Багато великих римських лазень (Терми Каракалли, Діокстіана) ввійшли в історію як зразки архітек­тури і будівельної техніки, що мали у своєму складі не тільки лазні, а й гімнастичні, масажні зали, бібліотеки, місця відпочинку та інші приміщення. Терми Каракалли, наприклад, мали площу 16 га і могли одночасно прийняти і розмістити близько 3000 чоловік. Лазні були елементом побуту різних верств населення і в Київській Русі.

Тепер застосовують два типи лазень загального призначення: парові (російські) (рис. 11.2) та сухожарові (фінські). Основними приміщеннями лазні першого типу є душові, парильні. У парильно­му відділенні при навантажувальному режимі температура повітря досягає 65−70 °С при відносній вологості повітря більше ніж 75−80%.

Рис. 11.2. Сімейна російська лазня:

1 — парильня- 2 — полиця- 3 — лавки пересувні- 4 — бак з водою- 5 — пічкаброздягальня- 7 — сіни (у лазнях з грубками-кам'янками). При подачі пари з котельні ці показники відповідно становлять 42−45 °С і 100%.

Принциповою особливістю сухожарових лазень (саун) є їх мікроклімат, який характеризується поєднанням високої темпера­тури (на верхніх полицях вона може досягати 100 °C з низькою відносного вологістю менше ніж 15−20%. Такі контрастні процеду­ри забезпечують добру загартувальну дію на організм. У паровій лазні температура тіла може підвищуватися на 2−3 °С, розширю­ються кровоносні судини і пори шкіри, посилюється потовиділення, видаляються з організму різні шлаки, знижується рівень бактері­ального обсіменіння шкіри, покращується емоційно-психічний стан. При цьому відбувається своєрідне тренування судин і терморецеп-торів, покращується адаптація до перепадів погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти в крові. При цьому стимулюється функція надниркових залоз, покращується функціональна праце­здатність центральної нервової системи, відбувається своєрідне пси­хологічне розслаблення тощо.

Повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню. У парильні парціальний тиск кисню приблизно відпо­відає тиску на висоті 2000 м над рівнем моря. Виникає гїпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спазматичного характеру у хворих на гіпертонічну та ішемічну хвороби серця. Дуже висока температура в сауні може викликати порушення пе-редсердно-шлуночкової провідності.

Поєднання високої температури і низької відносної вологості в сухожаровій лазні створює умови для посиленого потовиділення, полегшує видільну функцію нирок. При режимі поступового збіль­шення гідротермічних впливів сауна спричиняє менш різкий вплив на малотренованих осіб, ніж парова лазня, і більш корисна їм та ослабленим особам.

У приміщеннях лазень повинна бути добра вентиляція, суво­рий санїтарно-протиепідемїчний режим. Не менше одного разу на місяць в лазні необхідно проводити вологу хімічну дезінфекцію. Для вимірювання температури в лазнях не слід користуватися ртут­ними термометрами, не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі. Під час процедур забороняються куріння, гучні розмови. Перед парильнею потрібно прийняти теплий душ, у сауні запобігати перегріванню голови.

Особливий спосіб гігієнічного догляду за порожниною рота — щоденне дворазове (вранці й перед сном) чищення зубів. Воно потріб­не для видалення зубного нальоту, сповільнення процесу утворення зубного каменю, який є одним з головних чинників появи карієсу та пародонтозу, знищує неприємний запах з рота, зменшує кількість мікроорганізмів у порожнині рота, в тому числі й умовно-патогенних.

Для механічного чищення зубів використовують спеціальні зубні порошки і пасти. Головним компонентом зубного порошку є очище­на крейда, різні домішки та ароматизатори. Властивість зубного порошку очищати зуби і масажувати ясна висока, однак його недо­ліком є абразивний вплив на емаль зубів. Перевагою паст, в яких входить значно менше крейди, є краща можливість створення різно­манітних композицій складу, зручність, гігієнічність користування. Асортимент зубних паст охоплює гігієнічні («М'ятна», «Апельсино­ва», «Дитяча» тощо) та лікувальні («Фтородент», «Флюодент», «По-морин» тощо) пасти. У рецептуру лікувально-профілактичних паст вводять різні біологічно активні речовини (вітаміни, рослинні екст-акти, мінеральні солі, мікроелементи тощо), які чинять проти­запальний, фторозаміщувальний та Інші позитивні впливи на зуби та ясна, Чистять зуби за допомогою спеціальних зубних щіточок, що відрізняються одна від одної розмірами робочої поверхні, матеріа­лом (Із свинячої щетини або синтетичних волокон), формою. Зруч­ніше використовувати щіточки із вгнутою робочою поверхнею зав­довжки 3−5 см для дорослих і до 3 см для дітей. Досить ефективним способом утримання зубних щіток у чистоті й запобігання сильно­му їх бактеріологічному обсіменінню є їх ретельне промивання про­точною водою після використання І покриття робочої поверхні миль­ною піною, яка легко змивається при наступному застосуванні.

Процес чищення зубів повинен тривати 2−3 хвилини й охоплю­вати 300−500 парних рухів уздовж (переважно) і впоперек зубів таким чином, щоб добре очистити проміжки між зубами та прома-сажувати ясна. Для зручності поверхню очищення можна умовно поділити на 12 ділянок (по три ділянки на зовнішній і внутрішній поверхнях верхньої та нижньої щелеп). Після кожного прийняття їжі бажано прополіскувати рот водою кімнатної температури. Для цих та інших гігієнічних полоскань можна використовувати спеці­альні зубні еліксири,.

Фізична культура

Збільшення зайнятості населення трудовою діяльністю, яка не вимагає фізичних навантажень і рухливості, механізація побуту, розвиток транспорту, засобів зв’язку сприяють зниженню енерго-витрат, виникненню нервово-психічного напруження, несприятливих наслідків нераціонального харчування. У таких умовах постійне заняття фізичною культурою і спортом стає дуже важливим еле­ментом особистої гігієни і здорового способу життя. Значення цих занять дуже важливе: вони дозволяють збалансувати енерговитра-ти, стимулюють діяльність серцево-судинної і дихальної систем, сприятливо впливають на функціональну діяльність ЦНС та інших органів і систем, зменшують гіпоксію, пов’язану із застоєм крові в органах малого таза, активізують обмінні процеси" підвищують стійкість проти захворювань і працездатність.

Компонентами фізичної" культури є ходьба, біг, ранкова гімна­стика, плавання, різні види спортивних ігор і занять. Однак фізич­не навантаження повинне бути індивідуальним і виходити з ре­ального стану здоров’я, віку та підготовленості людини. Щоб.

Рис. 11.4. Ранкова гігієнічна гімнастика.

визначити ступінь функціональної підготовленості до фізичних вправ і контролю під час виконання їх, запропоновано різні тести. З цією метою може бути використаний, наприклад, 12-хвилинний тест відомого американського спортивного медика К. Купера. Він грунтується на тому, що між пройденою дистанцією (км) і спожи­ванням кисню (мл/кг/хв) існує зв’язок, який характеризує функ­ціональну підготовленість людини. Так, у 30−39 років підготов­леність вважають поганою, якщо споживання кисню становить близько 25 мл/кг/хв, задовільною — 39−40, відмінною -40 мл/кг/хв і більше.

Академік М. М. Амосов як тест запропонував оцінювати зміну вихідної частоти скорочень серця після 20 присідань у повільному темпі з протягнутими вперед руками і широко розведеними коліна­ми. Якщо частота скорочень серця зростає не більше як на 25% вихідної - стан серцево-судинної системи добрий, на 25−50 — задо­вільний, на 75% і більше — незадовільний. Є ще один доступний тест: зміна частоти скорочень серця і загального самопочуття при звичайному підніманні пішки на 4-й поверх. Стан оцінюють як добрий, якщо при цьому частота скорочень не перевищує 100−120 за 1 хви­лину, дихання вільне, легке, відсутні неприємні відчуття. Частота 120−140 за 1 хв, легка задишка характеризують стан як задовіль­ний. Якщо вже при підніманні на 3-й поверх з’явилася задишка, пульс став частішим, ніж 140 за 1 хвилину, з’явилась слабкістьфункціональний стан серцево-судинної і дихальної систем поганий.

Найдавнішим, найдоступнішим і таким, що не має протипока­зань практично для більшості людей, видом фізичної активності є ходьба. Відомий французький терапевт Тіссе говорив: «Рух як та­кий може за своєю дією замінити будь-які ліки, але всі лікувальні засоби світу не в змозі замінити дію руху». Для початківців реко­мендується програма тренувальної ходьби з поступовим збільшен­ням її дистанції та часу (на першому тижні - приблизно 1,5 км протягом 15 хвилин, на шостому — близько 2,5 км за 20 хвилин.).

Другий важливий вид фізичної культури — ранкова гігієнічна гімнастика. На відміну від спеціальних видів гімнастики, вправи ранкової гімнастики охоплюють комплекси порівняно простих, кори­гувальних, загальнорозвивальних і силових рухів, що впливають на основні групи м’язів тіла і не вимагають великого фізичного наван­таження. Ранкову гігієнічну гімнастику слід робити після сну, пе­ред гідропроцедурами, бажано на відкритому повітрі або в добре провітреному, чистому приміщенні, при можливості - під музич­ний супровід.

Енерговитрати при виконанні звичайного, неускладненого ком­плексу вправ порівняно невеликі - до 335−377 кДж (80−90 ккал), тобто у 2 рази менші, ніж людина витрачає під час ходьби протягом 1 години на відстань 3 км. Однак фізіологічне значення ранкової гімнастики дуже велике і виходить за межі завдань, пов’язаних суто із збільшенням енерговитрат. Дванадцять-п'ятнадцять вправ, що охоплюють згинання, розгинання, присідання, розмахування, обертання голови, тулуба, колові рухи рук і ніг, ходьбу, біг, стриб­ки та інші рухи (доцільно, щоб їм передував самомасаж), збільшу­ють викидання крові з депо та її циркуляцію, піднімають тонус центральної нервової системи і м’язів, стимулюють обмінні проце­си, розвивають і зміцнюють опорно-руховий апарат, органи дихан­ня і серцево-судинну систему, покращують діяльність шлунка і ки­шок, сприяють ефективнішій фізичній та розумовій діяльності про­тягом робочого дня.

Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіоло­гічному відношенні загартування розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням, впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом чинників. Загартуван­ня підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погод-них, а й до інших несприятливих (фізико-уімічних, біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє фор­муванню позитивних психофізіологічних реакцій.

Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури регулярно за визначеною системою),.комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, на­приклад, повітря і води), індивідуальий режим (характер, інтен­сивність і режим загартування повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан здоров’я тощо.

Найбільш поширеною формою загартування повітрям є повітряні ванни (аеротерапія). Розрізняють повітряні ванни теплові (темпе­ратура повітря — від ЗО до 22 °С), прохолодні (20−14 °С) і холодні (менше 14 °С). При оцінці температурного режиму слід враховува­ти комплексний характер мікроклімату й орієнтуватися на еквіва­лентно-ефективні температури, що залежать від одночасного впли­ву вологості повітря, швидкості його руху та радіаційної температу­ри. Повітряні ванни сприятливо впливають на обмін речовин, загальне самопочуття. Щоб досягти більшого ефекту, ванни слід приймати в максимально оголеному вигляді (температурна чутливість шкіри неоднакова на різних її ділянках) у затінку, на спеціальних майданчиках (аераріях) або на діляках, незабруднених атмосфер­ними викидами, віддалених від транспортних магістралей І добре озеленених. У міських домашніх умовах допускається приймати повітряні ванни на балконах, у провітрюваних приіщеннях з чис­тим прохолодним повітрям. Тривалість процедур потрібно поступо­во збільшувати, а температуру повітря — знижувати (відповідно від 3−20 хвилин при температурі 18−20 °С до 20−30 хвилин при 5-Ю «С, для тренованих людей можна 10−15 хвилин при температурі 3−0 °С). Доступною і корисною формою загартування повітрям верхніх ди­хальних шляхів є сон взимку в приміщенні з відкритою кватиркою.

Загартування водою є сильним, ефективним і різноманітним за формами видом загартування. Він зумовлений високою тепло­віддачею тіла людини, оскільки вода має теплоємність, яка значно (у 10−20 разів) більша, ніж теплоємність повітря аналогічної темпе­ратури.

З метою загартування можна використовуватися купання, душ, обмивання, обтирання, ванни для ніг тощо. За температурним ре­жимом розрізняють такі види ванн: холодні (менше 20 °С), прохо­лодні (20−33 °С), індиферентні (34−36 °С), теплі (36−39 °С), гарячі (понад 40 °С). Одним з найбільш ефективних видів загартування водою є купання у відкритих водоймах, сприятливий вплив якого зумовлений поєднанням активних фізичних вправ (плавання) із со­нячним випромінюванням, механічним впливом води.

Дуже корисний звичайний і особливо контрастний душ. Його варто приймати поперемінне тривалістю 0,5−2,0 хвилини з темпера­турою, що змінюється в діапазоні 10 °C. У разі відсутності технічної можливості перемінного вмикання душу з різною температурою води теплий (гарячий) душ чергують з обливанням прохолодною (холод­ною) водою. Обливання можна використовувати як самостійну за-гартувальну процедуру (знижуючи температуру від 30 до 15 °C І менше) з обов’язковим наступним розтиранням тіла, що підсилює тренувальну дію на судини. Температура води для обливання в дошкільному віці не повинна бути нижчою ніж 20−25 °С, для шко­лярів — 18 °C.

Добрим засобом загартування є ванна для ніг (1−3 хвилини з поступовим зниженням температури води від 25 до 10 °C для дітей і до О °С для дорослих). Для осіб менш загартованих, з ослабленим здоров’ям можна використовувати 3−5-хвилинні вологі обтирання водою кімнатної температури (потім розтирання насухо) послідов­но верхньої і нижньої частин тіла!

ЛІТЕРАТУРА.

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Меди­цина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров’я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екологіїНавчальний посібник. — К.: Здоров’я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров’я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.