Благодійність у Росії

Благотворительность у Росії до 1917 року.

Благотворительность ніж формою допомоги у на відміну від обов’язкового суспільно-державного піклування носить факультативний характер. Вона стала відповіддю на безпосередні запити життя. А про сучасному капіталістичному ладі котрий за социально-техническим умовам свого існування породжує безробіття як масове соціальне явище ми й у минулому не знаємо жодної історичної епохи що у тій чи іншій формою б не була з бідністю (як браком коштів існування) та злиднями (як в повній відсутності наслідків). У минулому джерелом бідності та злиднів були, на перевазі стихійними лихами — землетрусу, повені, неврожаї, епідемічні хвороби, пожежі, загарбницькі війни, побори найкращих і т буд; в справжнім витіснення праці машиною, промислові кризи, малоземелля, неорганізованість капіталістичного ринку виробництва і т буд. до цих основним причин бідності та злиднів можна додати ще розмаїття різноманітних форм індивідуального руйнування: хвороби, нещасні випадки, втрати, порочні нахили. Б і є елементарним, не посереднім і добровільним актом допомоги, яку надають незаможним приватні обличчя і суспільство. До нашого часу у науковій літературі немає загальновизнаного думки про найкращою системі презирства. Тоді як одні жартома відстоюють систему добровільного презирства, інші щонайменше палко висловлюється за протилежної системи — обов’язкового піклування. Прихильниками системи волюнтаризму є передусім мальтузианцы хто стверджує що обов’язкове піклування про недоцільно: у перших оскільки вона заохочує бідні класи населення до розмноженню, по-друге оскільки вона послаблює енергію трудящих класів, нарешті у третіх оскільки вона є своєрідним дебатів на користь незаможних перелагая турботу її змісту у вигляді спеціального податку імущі класи.

Так як обов’язкове піклування про сприяє зростанню населення цим сприяє та зростання злиднів. Остання своєю чергою, вимагає дедалі більше посиленого оподаткування імущих на користь найбідніших і найбільш може загрожувати економічним виснаженням всього суспільства. Інші прибічники системи волюнтаризму вказують, що обов’язки має, очевидно, відповідати право вимоги такої допомоги. Тим більше що, подібне право, на думку, може бути юридично грунтується. Вони висувають проти системи обов’язкового піклування і моральні мотиви, вказуючи, що бюрократична, в разі потреби, організація цією системою має вбити всяке живе почуття милосердя до ближніх, що вона мимоволі виробляє крижане байдужість до страждань інших, раз необхідний державою чи комуною податок на користь бідних сплачено. Нарешті, захисники цієї погляду відзначають щиро й то глибоко деморалізуюче вплив, яке, нібито, надає обов’язкове піклування про самих призреваемых, відучуючи їхню відмінність від правильного праці, розвиваючи у яких підвищену, нічим не вмотивовану вимогливість до суспільства. Волюнтаристы визнають, проте, необхідність організації центрального бюро приватної Б. у уникнення можливих зловживань, бо якийсь і також обличчя збитки іншим може користуватися одночасно посібниками із різних благодійних установ. У чистому вигляді система волюнтаризму не зустрічається вже ніде. Навіть Франція,.

Классическая країна волюнтаризму встановила обов’язкове піклування про без приютных і кинутих дітей і божевільних. Прибічники обов’язкового піклування оспорюють докази волюнтаристов, висуваючи міркування поліцейського, економічного, політичного й моральної характеру. Одні свідчить про крайню небезпека залишення без допомоги з онкозахворюваннями та жебраків, у вигляді те, що вони охоче можуть бути загрозою громадському порядку. Інші зупиняють увагу до самій природі господарського ладу, який, у вигляді социально-технических передумов сучасного виробництва, звільняє щодо дедалі більше робочих рук, цілком невинних у своєму скрутному становищі. Бідність у разі є продуктом загального соціального безладдя, тож суспільство зобов’язана взяти він підтримку тих його членів, які стихійної силою технічного прогресу приречені на вимушену безробіття. Треті, нарешті, стверджують, що існувати є невід'ємне природне право сучасної особистості, що демократизації суспільства, яким розширено каталог природних прав, цим розширюється й область позитивних послуг, які надають державою. Цим досить підривається твердження тих волюнтаристов, які відмовляються визнавати юридичні підстави по право особистості вимагати вспоможения у тому чи іншого формі з боку держави.

Нарешті моральні міркування змушують висловитися проти волюнтаризму. Права держава може бути байдужим до страждань і загибель однієї з його членів; моральний борг держави у забезпеченні кожному умов розвитку тим більше усуненні таких зовнішніх перешкод до цього як матеріальний недолік чи злидні. Цими загальними міркуваннями ще не вичерпуються докази прибічників обов’язкового піклування. Деякі наголошують що й економічну цінність людського життя як продуктивної сили інші на зниження при системі обов’язкового піклування коефіцієнта захворюваності смертності злочинності на скорочення алкоголізму проституції тощо. буд. Великий історичний досвід показав нарешті система обов’язкового піклування може чудово уживатися із широкою розвитком приватної добродійності. З особливою успіхом це то, можливо констатовано з прикладу Англії країни раннього розвитку обов’язкового піклування в водночас знайомої з найрізноманітнішими формами приватної добродійності.

Не мало прибічників бандерівців і у змішаної системи т. е. такий яка намагається початок обов’язкового піклування поєднувати з приватною Б. «односторонні переслідування тому чи тому форми читаємо в однієї дослідникапов'язане з неминучими недоліками; паралельне їх існування й гармонійна діяльність однієї поруч із інший здатна забезпечити повніше досягнення спільні цілі, більш справжню допомогу у нужді. На особистість державного обов’язкового піклування в Англії породжує у суспільстві впевненість, що невідкладна і консультації безумовно потрібна допомога забезпечена за всяким нужденним, й у слідстві цього приватна благодійність доручає можливість спрямовувати своєї діяльності туди, де бажана допомогу понад те мінімуму що забезпечується державою і таким чином можна досягнути як усунення потреби у цьому, а й можливе попередження цього, у майбутньому (Дерюжинский). За існування установ одного чи іншого роду необхідно є з’ясування центральних що об'єднує організацій, які б служити цілям взаємодії і здійснювати необхідні контрольні функції. Такими є «Charity Organization Society@ у Лондоні з 1870 р, «Deg Deutscher Verein fur Armenpflege und Wohlthatigkeit» У Німеччині з 1880 року паризький «Office central des oeuvres charitables» з 1890 року. Соціалістичні течії ставляться негативно до принципу добродійності незалежно від неї форми. Звідси розмаїття різноманітних форм самодопомоги (страхування від безробіття профспілок організація робочих бірж праці та т. п.) Сучасний пролетаріат прагне задовольняти всі свої потреби через власну класову організацію маючи недовіру як по допомогу з боку держави, але з боку органів місцевого управління.