Постіндустріальне суспільство

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана Кафедра політичної економії

факультетів управління і управління персоналом та маркетингу Курсова робота на тему: «Постіндустріальне суспільство»

Студента I курсу, третьої групи, спеціальності 6507, факультету ФУПтаМ Мінаєвої Є.Б.

Науковий керівник:

к. е. н., доцент Сацик В.І.

Київ 2013

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Сутність поняття постіндустріального суспільства та передумови його виникнення
• Розділ 2. Ключові ознаки постіндустріального суспільства за сучасними підходами в економічній науці
• Розділ 3. Постіндустріальна перспектива України
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми.

Актуальність даного дослідження обумовлена об'єктивною необхідністю осмислення та з’ясування сутності поняття «постіндустріальне суспільство» через існування в економічній науці багатьох різних концепцій та точок зору щодо існуючих та майбутніх типів суспільства.

Фундаментальні дослідження питань зародження та розвитку постіндустріального суспільства відображені у працях таких зарубіжних учених, як: Дж. Гершуні, К. Кумар, Д. Белл, А. Пенті, А. Турен, В. Феркіс, А. Кумарасвамі, а також вітчизняних учених Н. Л. Полякова, В.Л. Іноземцева та ін.

У зв’язку з цим, ретельний аналіз та дослідження постіндустріального суспільства як суспільно-економічного явища є дуже важливим у теоретичному і практичному планах, що й обумовило вибір теми курсової роботи, його мету та завдання.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є ідентифікація та аналіз поняття постіндустріального суспільства, дослідження його компонентів як основних складових концепцій розвитку існуючого та майбутнього суспільств. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі конкретні завдання:

розкрити сутність постіндустріального суспільства як концепції розвитку інформаційного суспільства;

визначити ключові ознаки постіндустріального суспільства за різними підходами в сучасній економічній науці;

визначити та проаналізувати постіндустріальні перспективи України та засади переходу Україні до постіндустріального суспільства.

Об'єктом дослідження є постіндустріальне суспільство.

Предметом дослідження є концепції розвитку та функціонування постіндустріального суспільства.

Методи дослідження. Для виконання завдань курсової роботи відповідно до встановленої мети використовуються такі методи наукового дослідження:

— індукції та дедукції (у процесі розкриття теоретичних питань);

— аналізу і синтезу (для оцінки тенденцій розвитку людського ресурсу);

— кількісного та якісного порівнянь (при досліджені статистичних даних);

— аналіз (теоретичний, термінологічний) — для визначення базових теоретичних положень і понять;

— абстрагування (для обґрунтування шляхів розвитку постіндустріального суспільства);

— інтерпретації, узагальнення — для репрезентації результатів дослідження.

Джерельною та статистичною базою дослідження є:

— матеріали Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України;

— матеріали Міністерства транспорту та зв’язку України (Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації).;

— документи засідань Європейської ради;

— результати наукових досліджень Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка;

— монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів;

— матеріали з вітчизняних періодичних видань, перекладені статті з зарубіжних видань, тощо.

постіндустріальне суспільство україна економічний

Розділ 1. Сутність поняття постіндустріального суспільства та передумови його виникнення

Концепція постіндустріального суспільства створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства, відповідно до якого соціальній спрямованості економічного розвитку надається вирішальна роль. Саме постіндустріалізм за свою основу прийняв соціалізацію і гуманізацію економічних процесів. Соціалізація економіки у сучасному розумінні є досить складним і суперечливим процесом. Ідеєю соціалізації економіки є центральна роль людини у її функціонуванні, тобто задоволення потреб людини є основою економічного розвитку. Зі свого боку, людський фактор вносить головний вклад у підвищення економічної ефективності. Проявом спрямованості економіки на задоволення людських потреб є переважання інвестицій у людський капітал над інвестиціями у матеріальне виробництво. Така спрямованість виникла в результаті досвіду економічної депресії, що вразила в 30-і рр. XX ст. індустріально розвинуті країни. А сам термін «постіндустріальне суспільство» з’явився в США вже в 50-ті роки, коли стало зрозуміло, що американський капіталізм середини сторіччя багато в чому відрізняється від індустріального капіталізму, який існував до Великої депресії 1929;1933 р. Важливо зазначити, що однією з основних причин кризи 30х років була зневага ринком процесу соціалізації економіки. Однак подальші зміни у світовій економіці показали, що соціалізація і гуманізація набувають статусу найважливіших принципів нової економіки. Під гуманізацією економіки розуміється відповідність процесу її розвитку і функціонування потребам як суспільства в цілому, так і кожного індивіда окремо. Таким чином, соціальна сфера поступово визнається вирішальним фактором і джерелом економічного зростання. Відповідно до цього в економіці і суспільстві відбувається збільшення витрат на розвиток людського потенціалу та покращення соціальної інфраструктури. При цьому інвестиції у соціальну сферу збільшуються швидше, ніж капітальні вкладення у засоби виробництва. Поступово такі соціально-економічні зміни призводять до класифікації постіндустріалізму як до певної форми капіталізму, що дедалі більше набуває соціалістичних рис. Це доведено тим, що у багатьох країнах світу внесок наукових досягнень у зростання валового внутрішнього продукту перевищує 50%. Таким прикладом можуть слугувати США і Японія, де приріст національного доходу на 65−80% досягається за рахунок науково-технічної складової.

Примітно, що спочатку постіндустріальне суспільство розглядалося в раціоналістичних поняттях лінійного прогресу, економічного зростання, підвищення добробуту і технологізації праці, внаслідок чого скорочується робочий час і збільшується, відповідно, вільний.

Становлення постіндустріальної системи було зумовлено насамперед швидким економічним зростанням 50-х і 60-х рр., яке супроводжувалося відповідними реформами у соціальній сфері, результатом яких стало значне покращення добробуту населення західних країн. Важливим аспектом становлення постіндустріалізму стало значне підвищення ролі науки і технологій, (особливо інформаційних технологій) у всіх сферах громадського та економічного життя. Застосування досягнень науково-технічного прогресу змінило структуру виробництва і зайнятості; зростання добробуту викликало перегляд традиційних матеріалістичних цінностей, а роль науки й освіти, які зросли, зробили цілі розвитку особистості одним із основних соціальних приорітетів.

Теорія постіндустріального суспільства базується на так званій філософії позитивізму, що розглядає формування і розвиток суспільства на основі прогресу наукового знання, технології суспільного виробництва. Як зазначає В. Іноземцев, «теорія постіндустріального суспільства є сьогодні єдиною соціальною метатеорією, яка повною мірою сприйнята західною соціологічною традицією». Відомий академік А. Чухно, який вивчав дану концепцію, визнає, що наукова популярність та авторитет теорії постіндустріалізму обумовлені тим, що її розвиток відбувається природно, еволюційно, не допускаючи ідеологічного протиборства. За його словами, спираючись на закономірності розвитку продуктивних сил, технологічних засобів та методів виробництва, вона визначає стадії суспільного розвитку, цивілізаційного прогресу. Проте теорія постіндустріального суспільства не обмежується технологічним детермінізмом, бо за допомогою забезпечення широкого погляду на розвиток постіндустріального суспільства, розкриває роль і значення науки та освіти,інформації, проводить аналіз зміни співвідношення між матеріальним виробництвом і сферою послуг, розглядає перетворення праці людини у творчий процес, інтулектуалізацію праці, розвиток культури та інших сфер людської діяльності. У сучасних умовах, коли розкриті методологічні принципи і суттєві риси постіндустріального суспільства, цілком реально передбачити, що подальші дослідження конкретних економічних, соціальних та політичних проблем нового суспільства дозволять і надалі збагачувати теорію постіндустріального суспільства, з’ясовувати основні засади розвитку суспільства відповідно до теорії постіндустріалізму та прогнозувати можливі зміни у світовій економіці.

З огляду історичних даних, ідеї класичного постіндустріалізму були представлені в суспільстві у 1973 р. американським економістом Деніелом Беллом. Метою його праці було визначення характерних рис, що відрізняють нове, так зване постіндустріальне суспільство від класичного капіталістичного, а саме: наукове знання як джерело інновацій і основа економіки; виникнення наукомістких галузей; перехід від «економіки товарів-речей» до «економіки послуг». Більш детально концепція «постіндустріального суспільства» за Д. Беллом буде розглянута у другому розділі курсової роботи.

Ідея постіндустріального шляху розвитку капіталістичного суспільства одержувала все більшого розвитку на рубежі 1980;1990;х рр. Дослідження концепцій постіндустріалізму було відображено у працях П. Дракера і М. Кастельса. Перший вказував на процес перетворення сучасного капіталістичного суспільства в суспільство, яке засноване та спирається на знаннях, що стало одним з основних факторів відтворення. Іншими словами," знання тепер використовується для виробництва знання". У той же час традиційні фактори виробництва — земля, робоча сила капітал — набули другорядного значення, тому що в сучасному суспільстві, за П. Дракером, ці ресурси можна одержувати, якщо володіти необхідними для цього знаннями. Таким чином, знання та інформація в цілому стають реальною корисною силою, втілюючи в собі якості засобу досягнення соціальних і економічних результатів. Результатом цього є зміни в напрямку більш повного використання досягнень науки і техніки. Тому освіта поступово перетворилася в найважливішу соціальну цінність, що призвело до виникнення нового класу, який умовно можна назвати «класом інтелектуалів», радикально змінилася мотивація діяльності сучасного працівника тощо. Відбулося розгортання найважливіших господарських змін, таких як: збільшення частки послуг в економіці, які випереджають розвиток виробництва унікальних і невідтворених благ, формування відповідних новим умовам виробничих структур — створення об'єктивних передумов для трансформації системи суспільних цінностей. Разом з тим сучасне виробництво почало виявляти більшу залежність від творчого потенціалу людини та рівня її кваліфікації. Таким чином, вперше в історії господарський і технологічний прогрес втілюється вже не стільки в нарощуванні обсягів виробництва чи вдосконалюванні продукції, що випускається, скільки у ставленні людини, що змінюється, до самої себе і навколишнього світу, «нове суспільство долає протистояння матеріально-речових та особистісних факторів виробництва. Замість речової залежності людини, відчуження її засобів виробництва, що є притаманним індустріальній стадії, у новому суспільстві людина стає вільною особистістю, а її праця творчою» .

Орієнтація ж на нові ціннісні установки відбувається поступово у кожній країні окремо, враховуючи темпи її економічного розвитку так здатності економіки до швидкого реагування на зміну ситуації на світовому ринку. Важливо зазначити, що підвищення матеріального рівня життя створює потенційні передумови для становлення нової мотиваційної системи. Це відбувається тому, що населення звільнюється від необхідності постійного пошуку засобів для задоволення повсякденних основних потреб, одержує можливість залучення до всього різноманіття цінностей, накопичених цивілізацією. Очевидно, що мова йде про інтелектуальні цінності, тобто цілком нематеріальні, але які при тому виступають засобом здобуття матеріальних благ за умовою раціонального використання цього ресурсу.

Варто звернути увагу на той факт, що прагнення здобувати освіту і знання вперше особливо бурхливо проявилося як один з найбажаніших та найважливіших соціальних пріоритетів безпосередньо після закінчення Другої світової війни. Її завершення підштовхнуло суспільство до осмислення нової ролі науки — як позитивної, так і руйнівної - і відкрило новий період стрімкого наукового розвитку, що включав у себе проведення істотно нових наукових досліджень і популяризацію захоплення як природничо-науковими, так і соціальними проблемами. Саме цей період ознаменувався найвищими кількісними показниками, які характеризують прогрес освіти і наукових досліджень. Характерним прикладом цього може слугувати ситуація у США: якщо в благополучні часи, що передували Великій депресії, на сто працівників припадало тільки три випускники коледжу, то до середини 50-х рр. цей показник збільшився в шість разів, чисельність учених і персоналу науково-дослідних установ зросла більш ніж у десять разів тільки з початку 30-х до середини 60-х рр., а витрати на освіту в період з 1958 до 1972 р. збільшилися з 11,8 до 14,8% валового національного продукту. Важливо відзначити, що у цей час чітко простежується зв’язок між високим рівнем освіти і матеріальним статком людини, через що надзвичайно зросла і популярність середньої і вищої освіти. Починаючи з 70-х років, якість отриманої професійної підготовки і здатності людини стали не тільки заставою її високого соціального статусу, але й умовою благополуччя в новому господарському середовищі. В наступне десятиліття, протягом якого індустріальні тенденції залишалися домінуючими, — з 1968 по 1977 р. — реальний дохід середнього американця з урахуванням інфляції зріс на 20%, і це збільшення фактично не залежало від освітнього рівня (люди з незакінченою вищою освітою підвищили свій дохід на 20%, а випускники коледжів — на 21%). Однак із середини 70-х рр. освіта стала фактором, який визначає розбіжності у рівні заробітної плати. З 1978 по 1987 р. оплата праці в США в середньому зросла на 17%; при цьому працівники з незакінченою середньою освітою фактично втратили 4% своїх доходів, тоді як випускники коледжів збільшили їх на 48%. У 80-і роки ця тенденція стала ще більш явною: з 1984 року тільки одна категорія працівників — випускники коледжів — мала зростання реальних доходів. У 90-і рр. намітилося поглиблення диференціації за рівнем добробуту осіб з дипломами коледжів і тих, хто мав лише середню освіту або не закінчив школу; у 1993 р. їхні заробітки розрізнялися в середньому на 89%, хоча ще в 1979 р. цей розрив не перевищував 49% Саме інтелектуальні здібності людини і її освіченість значною мірою визначають у постіндустріальному суспільстві як рівень її доходів, так і соціальний статус. Якщо в 1900 р. більше половини вищих посадових осіб великих компаній були вихідцями з заможних родин, то до 1950 р. їх кількість скоротилася до третини, а в 1976 р. складало всього 5,5%; у той же час, якщо на початку ХХ ст. близько 70% власників компаній мали середню освіту, то сьогодні більше 95% менеджерів з вищою освітою, а близько двох третин — вчені ступені. У міру того як поширення інформаційних технологій відкриває ширші можливості створення власного бізнесу без значних початкових капіталовкладень, перерозподіл національного багатства у бік інтелектуального класу активізується. Близько 80% сучасних американських мільйонерів не збільшили активи, які дісталися їм у спадок, а самі заробили свій статок. В нинішніх умовах прошарок високоосвічених людей складає найбільш заможну частину постіндустріального суспільства і здатну до стійкого відтворення. Лише менше однієї п’ятнадцятої частки осіб, що складають сьогодні 1% найбагатших американців, одержують свої доходи як прибуток на вкладений капітал. Серед цієї категорії громадян більше половини працюють на адміністративних посадах у великих компаніях чи є їх консультантами, тоді як майже третина з них юристи і лікарі-практики, а інші 10% - люди творчих професій, включаючи професорів і викладачів. Ці люди створюють реальні цінності для своєї країни, і зростання частки даної категорії громадян у її національному багатстві (з 19 до 39% між 1977 і 1995 рр.), хоча і віддзеркалює зростання майнової нерівності, але є виправданим і нездоланним. Досягнувши багатства за допомогою власних здібностей, представники нового вищого класу виховують вірність подібним же принципам і у своїх дітях.

Аналізуючи дану тенденцію, варто навести наочні приклади постіндустріалізації деяких країн світу. Сучасній економічній науці відомо, що розвиток суспільств шляхом постундустріалізації в найбільш розвинутих країнах світу призвело того, що частка обробної промисловості у ВВП цих країн на данний момент значно нижче, ніж у ряду країн, що розвиваються. Наприклад, частко обробної промисловості у ВВП США становила в 2012 р.15,4%, у ВВП Франції - 13,5%, у ВВП Великобританії - 14,6%, в той час як у ВВП Китаю — 36,8%, у ВВП Таїланду — 35,7%, у ВВП Індонезії - 29,3%.

Слід зазначити, що причиною такої суттєвої різниці між наведеними показниками є те, що постіндустріальні держави переміщують власне товарне виробництво в інші країни. А це, у свою чергу призводить до неминучого зростанням необхідної кваліфікації і деякого добробуту робочої сили в своїх, можливо, колишніх колоніях і підконтрольних територіях. Історичні данні вказують на те, що в індустріальну епоху, а саме з початку XIX століття і аж до 80-х років ХХ століття розрив у ВВП на душу населення між відсталими і розвиненими країнами мав тенденцію до зростання та невпинного збільшення, а от вже постіндустріальна фаза розвитку економіки сповільнила цю тенденцію. Поясненням цього є глобалізація світової економіки і зростання освіченості населення країн, що розвиваються, що і призвело до таких змін у співвідношенні ВВП. Також із цим пов’язані соціокультурні та демографічні процеси, що мали безпосередній вплив на розвиток економіка. В результаті цих процесів до 90-х років XX століття більшість країн «третього світу» добилося певного зростання грамотності, що стимулювало споживання і викликало уповільнення приросту населення. Відповідно до цього протягом останніх років у більшості країнах, що розвиваються, спостерігаються темпи зростання ВВП на душу населення, що є значно вищими, ніж у більшості економічно розвинених країнах. Але, враховуючи досить низьке так зване стартове положення країн, що розвиваються, їх розрив у рівні споживання з постіндустріальними країнами не може бути подоланий в ближньому майбутньому.

Важливо зазначити, що в результаті відносного зниження частки матеріального виробництва економіка постіндустріальних країн стала менше залежати від поставок сировини. Наприклад, безпрецедентне зростання цін на нафту в 2004;2007 роках не викликав кризи, подібної нафтовим кризам в 1970;х роках. Аналогічне зростання цін на сировину в 70-х роках ХХ століття змусив тоді скоротити рівень виробництва і споживання насамперед у передових країнах. Таким чином, економіка постіндустріальних країн стала більше стійкою до впливу змін на ринку сировини.

Глобалізація світової економіки дозволила постіндустріальним країнам перекласти витрати чергового світової кризи на країни, що розвиваються — постачальників сировини і робочої сили. Такої думки притримується і вчений В. Іноземцев; за його словами «постіндустріальний світ входить у XXI століття цілком автономним соціальним утворенням, контролюючим світове виробництво технологій і складних високотехнологічних товарів, цілком забезпечує себе промислової та сільськогосподарської продукцією, щодо незалежним від поставок енергоносіїв і сировини, а також самодостатнім з точки зору торгівлі та інвестицій» .

На думку інших дослідників, що спостерігався до недавнього часу успіх економік постіндустріальних країн — це короткочасний ефект, досягнутий в основному за рахунок нееквівалентного обміну і нерівноправних відносин між небагатьма розвиненими країнами й великими регіонами планети, що забезпечували їх дешевою робочою силою і сировиною, а форсоване стимулювання інформаційних галузей та фінансової сфери економіки (непропорційне матеріального виробництва) було однією з основних причин настав світової економічної кризи 2008 р.

Отже, процес постіндустріалізації світового суспільства являє собою досить масштабну соціальну зміну відносно останніх сторіч людської історії. Справедливо буде зазначити, що у ході цієї трансформації відбуваються координальні зміни у всіх сферах суспільного та економічного життя країн, і, відповідно до цього, змінюється соціальна структура і роль основних суспільних інститутів. Звичайно, концепцію постіндустріального суспільства не можна назвати самостійним напрямом розвитку економіки, адже ця ідея сформувалася на основі поєднання особливостей капіталістичної та соціалистичної економічних моделей. Головним ресурсом у новій господарській системі стає саме інтелектуальний капітал, або здатність людей до нововведень і інновацій. Саме підчас цього етапу провідна роль закріплюється за четвертинним сектором господарства, представленим високотехнологічними галузями і виробляючим не матеріальні блага, а інформацію і знання. Сьогодні постіндустріальна цивілізація одна здатна визначати перспективи господарського розвитку.

В сучасному світі відбувається поступовий перехід із суспільства, основні закономірності якого лежать у соціологічній системі координат, до соціуму, у якому будуть домінувати особистісні, психологічні зв’язки і відносини. Перспективи розвитку економіки в постіндустріальну епоху визначаються вже сьогодні змінами, що відбуваються як на макро-, так і на мікрорівні. Перехід розвинутих країн на роботизований технологічний процес свідчить про те, що НТП стає основним фактором виробництва. Для компаній стає дуже важливим швидке впровадження інновацій і швидке реагування на коливання кон’юнктури ринку. Зі збільшенням складності прискорюються і темпи мінливості світу. Серйозні зміни відбуваються усередині самих підприємств: усюди використовуються комп’ютери, зв’язок з партнерами підтримується через Інтернет, вводяться системи електронного документообігу, активно використовуються бази даних. Однак, поки ще рано говорити про формування «електронної нервової системи» у більшості компаній, оскільки зміни у свідомості людей істотно відстають від удосконалення інформаційних технологій.

Розділ 2. Ключові ознаки постіндустріального суспільства за сучасними підходами в економічній науці

Для того, аби розкрити питання про ключові ознаки постіндустріального суспільства, слід проаналізувати еволюційний розвиток даної концепції. Відомо, що постіндустріальне суспільство розглядається в сучасній економічній теорії як особливий етап розвитку капіталістичного суспільства, якому певною мірою надаються риси соціалізму. Тому варто розглянути декілька поглядів на дану теорію.

Одним із видатних вчених, що займалися дослідженням концепції «постіндустріального суспільства», є Деніел Белл. Він визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи» .

Тобто, за Беллом, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», є панування науки, наукових знань. Таким чином, Белл розглядає науку як автономну одиницю, відокремлену від економіки, що є основною передумовою нової організації і структури суспільства. Фундаментом цієї структури стануть освітні заклади, такі як університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. За Беллом, «велика наука» є одночасно протиставленням «великому бізнесу» та його основною.

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер його потреб та проблем. Белл зазначив: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві» .

Можна погодитися із точкою зору російської дослідниці О.Л. Вартанової, яка зазначила що Д. Белл у своїй праці «Соціальні рамки інформаційного суспільства» зрівняв значення двох понять: «постіндустріальне суспільство» та «інформаційне суспільство». «Подібну точку зору висловлював і відомий вітчизняний вчений В. В. Лях, який стверджував, що «Д. Белл, один з авторів концепції «постіндустріального суспільства», в статті «Соціальні рамки інформаційного суспільства», безпосередньо пов’язує концепцію «постіндустріального суспільства» з інформаційною революцією і, з його точки зору, «інформаційне суспільство» є лише різновидом «постіндустріального»». «Ще далі йде російська дослідниця О. М. Вершинська, яка досить слушно зауважує: «Поняття «постіндустріальне суспільство» Д. Белл ввів ще у 1950;ті роки, однак 1980 року замінив його на «суспільство інформації й знань»». [33]

Подальший розгляд концеції постіндустріалізму призвів до висновків, що постіндустріальне суспільство є своєрідною проекцією індустріального суспільства. Спочатку теоретики постіндустріалізму розглядали його тільки як наступну, покращену фазу індустріалізму, але згодом їхня концепція стала значно критичнішою, а саме: вони почали критикувати індустріальне суспільство за присудження надважливої ролі матеріальним благам, тобто частково засуджували ціннісну орієнтацію та технократизм індустріального суспільства.

Аналізуючи концепцію постіндустріалізму, Белл зробив соціальний прогноз розвитку буржуазного суспільства, який, проте, заперечував би соціалістичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Вивчаючи марксову ідею соціального аналізу, Белл з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується виключно на основі відносин власності, що не характерно для капіталізму. За словами Белла, «власність — це юридична фікція» [1], а перехід суспільства від індустріального до постіндустріального етапу розвитку зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними. Через це, він бере за основу схему побудови суспільства, фундаментом розвитку якого є виробництво і типи використовуваних знань. Відповідно до цього, Белл віддає визначальну роль наукових знань, таким чином підкреслюючи докорінну різницю між концепцією постіндустріалізму і поглядами прибічників «індустріалізму», які виводять всі суспільні зміни лише з прогресу техніки і технології.

Нижче наведена таблиця, в якій проводиться порівняння трьох фаз розвитку суспільства, від доіндустріального до постіндустріального.

Рис. 2.1.

На таблиці добре видно, що, на відміну від індустріального суспільства, де панують матеріальне виробництво і матеріально-речова форма багатства, в інформаційному (постіндустріальному) суспільстві, панують нематеріальне виробництво і нематеріальні форми багатства. Важливим також є те, що в новому суспільстві існує багата різноманітність форм власності на знання та інформацію, тому не можна абсолютизувати якусь одну, форму власності.

Важливою умовою правильного розуміння процесу переходу суспільства від однієї фази економічного розвитку до іншої є розкриття самого процесу цього розвитку. Не буває так, щоб один елемент економічної системи припиняв свій розвиток, а інший тільки розпочинав. Тому маємо розуміти, що перехід від однієї фази до іншо відбувався поступово, реагуючи на вплив багатьох факторів. Серед них і демографічна політика, і соціальні зміни, і міжнародні політично-економічні відносини тощо. Наприклад, промислова революція в Англії наприкінці ХVIІ ст. ознаменувала перехід суспільства від доіндустріальної стадії до індустріальної, для якої характерний швидкий розвиток промисловості, великого машинного виробництва. Проте збільшення темпів промислового розвитку зовсім не виключало існування та відповідного розвитку аграрного виробництва. Навпаки, нове суспільство забезпечує значний рівень його розвитку на основі індустріалізації, широкого використання великих машин, широкого впровадження досягнень науки і техніки. Інакше кажучи, модернізація впливає не лише на промисловість, а й на всі інші галузі економіки країни. Тому ці галузі не зникають, а навпаки зростають шляхом модернізації на основі машинного виробництва, враховуючи доцільне використання досягнень НТП.

З точки зору сучасного політико-економічного аналізу сучасних господарських тенденцій, можна виокремити п’ять основних ознак постіндустріалізму:

1. Радикальна зміна характеру і форм організації продуктивних сил. Це, у свою чергу, призводить до втрати традиційно відтворювальними й обчислювальними факторами виробництва своєї провідної ролі. Таким чином господарський успіх усе більше визначається інформаційними ресурсами, застосування яких залежить не стільки від сутності інформаційних благ, скільки від здатності працюючих з ними людей обробляти нову інформації та використовувати її у процесі виробництва;

2. Науково-технічна революція, що набула особливо стрімких темпів протягом декількох останніх десятиліть. Цей процес здобуття нових знань та розробки та впровадження нової інформації забезпечив небачені раніше темпи розвитку цивілізації, що виражається не в традиційних показниках продуктивності, а в різко зростаючій реальній владі людини над природою. Технологічні новації, що стали особливо бурхливо развиватися в останні роки, стали на сьогодні головною матеріальною складовою постіндустріальної трансформації;

3. Поділ суспільства на дві великі групи, одна з яких може бути названа пануючою, а інша — відчуженою. Сучасні соціальні дослідження свідчать про те, що середні прошарки, яки протягом всього останнього сторіччя слугували фундаментальною запорукою стабільності суспільства, можуть у найближчий час «розколотися» в результаті процесів, що відбуваються відповідно до тенденцій постіндустріалізації, а їхні представники поповнять вищі та нижчі верстви суспільства, відособленість і відчуженість яких буде лише зростати;

4. Зміна форм і відносин власності, що призводить до подолання традиційного класового конфлікту в межах економічного суспільства. Це призводить до того, що потенційні представники класу найманих робітників стають суб'єктами самостійної діяльності через їх необмежену соціальними факторами здатності продукувати інформацію і знання й адекватно діяти в новій господарській ситуації. В результаті цього суттєво знижується залежність, у якій вони знаходилися раніше відповідно до традиційних інститутів індустріального суспільства. Таким чином, конфлікт між «працею» і «капіталом», властивий індустріальному суспільству, переборюється як за рахунок деперсоніфікації капіталу, так і за рахунок знаходження працівником набагато більших можливостей самореалізації та господарської діяльності, чим колись, коли вся його воля зводилася до максимізації корисності від продажу власної робочої сили;

5. Фундаментальне соціопсихологічне зрушення, яке ніколи не набувало подібних обсягів. Поступовий розвиток суспільства призвів до того, що задоволення матеріальних постреб відходить на другий план. Також суспільство поступово усвідомлює пануючу роль знань та цінність інформації, як п’ятого фактору виробництва. Тому внутрішнім спонукальним мотивом людини до майже будь-якої діяльності стає прагнення стати досконаліше, ніж у даний момент, розширити свій світогляд і можливості, реалізувати власний потенціал. Таким чином, перехід від праці як економічно мотивованої діяльності до творчої, метою і мотивом якої виступає самореалізація особистості, забезпечує нині найбільш суттєвий вплив на всі сторони громадського життя. Становлення творчості в якості основного стимулу господарського прогресу представляється основною нематеріальною складовою постиндустріалізації суспільства.

Наступною, не менш важливою, ознакою є інтелектуалізація праці. «Інтелектуалізація праці в найбільш загальному значенні визначається дослідниками як зростання частки розумової праці в суспільному виробництві. Інтелектуалізація індивідуальної праці передбачає зростання рівня її інформаційного наповнення, тобто збільшення частки зусиль щодо пошуку і переробки інформації в загальній структурі трудових зусиль. Цю частку можна вважати мірою інтелектуалізації праці. Акцентуємо увагу на тому, що інтелектуальну працю не слід ототожнювати з розумовою працею. Остання може бути як рутинною, шаблонною, так і творчою. Інтелектуальна праця є творчою. Отже, можна визначити інтелектуальну працю як складну розумову працю зі значною часткою творчості.». Через це відбувається неухильне посилення ролі малого та середнього бізнесу. Це відбувається тому, що значно знижується значення масового виробництв. Більше того, великі підприємства часто переміщуються в інші регіони. Через швидку зміну ситуації на ринку споживачі, посилюється роль малого бізнесу, що випускають все більше дрібносерійних товарів, які мають безліч модифікацій та версій. Таким чином виробники задовільняють потреби різних груп споживачів. В результаті невеликі гнучкі підприємства стають конкурентоспроможними не тільки на локальних ринках, а й у глобальному масштабі.

Значний вплив досягнень НТП призводить до віртуалізації економічної діяльності. Вдалим прикладом цього є поява віртуальних підприємств. Тут ідеться про інтенсивному взаємодії реальних фахівців і підрозділів різних підприємств у віртуальному просторі, реалізованою з урахуванням новітніх інформаційних і комунікаційних технологій. Таке взаємодія покликане підвищити рівень кооперації і координації підприємств, а остаточному підсумку конкурентоспроможність їхньої продукції і на, відповідно, прибуток. Яскравими прикладами практичної реалізації ідей віртуального підприємства у комп’ютерному бізнесі служать об'єднання зусиль фірм Apple і Sony під час роботи над проектом Powerbook, і навіть європейський консорціум AIRBUS Industries, продукує аеробуси та інших.

Отже, головними продуктами виробництва інформаційного (постіндустріального) суспільства стати інформація і знання. Найбільш узагальненими рисами постіндустріального суспільства є:

· збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

· зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;

· зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;

· створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Таким чином, постіндустріальна економічна система докорінно змінює становище людини в суспільстві, звеличує її роль і значення. Тому це також соціальна система, що заснована на загальнолюдських цінностях, яка створює всі умови для всебічного розвитку людини, її реалізації. Якщо в індустріальному суспільстві провідна роль належала речовим елементам виробництва, а людина була частковим працівником, живим додатком машин, то в постіндустріальній економіці провідна роль повною мірою переходить до людини, бо саме вона є безпосереднім носієм інформаційно-інтелектуальної технології, її знання і вміння стають центральною ланкою виробничої системи, головним виробничим ресурсом.

Розділ 3. Постіндустріальна перспектива України

Відомо, що розвинуті країни світу поступово збільшують обсяг коштів, які спрямовані на розвиток ринку технологій та ринку інформації. Це спричинено стрімкими темпами постіндустріалізації суспільства, найбільшою цінністю якого є нематеріальна складова капіталу. Певним чином українська економіка відповідає всесвітній тенденції переходу до постіндустріальної фази розвитку. Але варто взяти до уваги те, що в Україні обсяг операцій на ринку технологій складає 25−30 млн. доларів США, а, наприклад, у Великобританії, рівень життя якої значно перевищує український за багатьма показниками, цей показник вимірюється мільярдами доларів. Тому стає цілком очевидним то й факт, що в нашій країні частка нематеріальних активів у капіталізації компаній набагато менша.

За сучасними оцінками експертів розмір нематеріальних активів, що не є залученим до господарського обороту у промисловій галузі в середньому складає 50% від вартості нематеріальних активів, а у високотехнологічних галузях промислового виробництва цей показник досягає близько 70−80%.

Для того, аби проілюструвати співвідношення інвестицій у нематеріальні активи, наводиться наступна діаграма:

Рис. 3.1.

На рисунку вищу видно, що, незважаючи на зростання обсягів інвестицій суб'єктів господарювання у формування нематеріальних активів в нашій країні протягом останнього десятиліття, і у 2012 році вони перевищували аналогічний показник 2002 року практично в 2 рази, їх частка в структурі капітальних інвестиції за видами активів залишається мізерною і не перевищує навіть 4% (за винятком 2002 року — 9,1%).

Крім того, слід відзначити, що якщо обсяги інвестицій у програмне забезпечення та формування баз даних діяльності суб'єктів господарювання щорічно в Україні зростають, то інвестиції у створення об'єктів інтелектуальної власності у 2012 році порівняно з 2011 роком скоротилися на 10,8%. Графічне відображення цієї тенденції ми бачимо на рисунку нижче:

Рис. 3.2.

Характерною особливістю постіндустріального переходу в Україні є співіснування творчої та репродуктивної праці. Репродуктивна за змістом праця не дає змоги працівникам розвивати та удосконалювати особисті якості, адже її суть зводиться до монотонного відтворення подібних процесів, виконання одноманітних операцій. Шляхом використання творчого підходу до виконання завдань людина виходить за рамки традиційного поняття праці, реалізує власний творчий потенціал, що значно впливає на продуктивність її праці. Творча праця передбачає ухвалення рішень в постійно змінній, динамічній обстановці, яка не дозволяє використовувати шаблони в трудовій діяльності. Проте сучасні тенденції вказують на те, що творча активність притаманна в даний час значній частині професій, в тім числі і робітничим. Слід наголосити, що зараз спостерігається процес зближення професій, що включають фізичну і розумову праці, проте поки що на вітчизняних підприємствах є необхідним поєднання рутинної роботи та творчих зусиль. Така суперечність, як зазначає О. Мартинчук, виявляється у двох взаємнопротилежних процесах, що мають місце в ході процесу інтелектуалізації праці на виробництві:

під впливом нової технології, що ґрунтується на використанні мікроелектроніки, відбувається

дроблення функцій і дискваліфікація багатьох категорій робочої сили, при цьому вимоги до

кваліфікаційного рівня цих працівників знижуються;

поява нових, складніших процесів праці для багатьох категорій працівників означає зростання їх кваліфікації і спектру обов’язків [34 (6, с.14)].

" Інтелектуалізація праці в найбільш загальному значенні визначається дослідниками як зростання частки розумової праці в суспільному виробництві. Інтелектуалізація індивідуальної праці передбачає зростання рівня її інформаційного наповнення, тобто збільшення частки зусиль щодо пошуку і переробки інформації в загальній структурі трудових зусиль. Цю частку можна вважати мірою інтелектуалізації праці. Акцентуємо увагу на тому, що інтелектуальну працю не слід ототожнювати з розумовою працею.

Остання може бути як рутинною, шаблонною, так і творчою. Інтелектуальна праця є творчою. Отже, можна визначити інтелектуальну працю як складну розумову працю зі значною часткою творчості.

Процес інтелектуалізації праці реалізується у кількох напрямках. По-перше, під впливом вимог економіки змінюються суть і принципи освіти, відбувається подальше зростання і вирівнювання освітнього рівня по галузях і професіях в результаті підтягання «малоосвічених» галузей та професій до передових. По-друге, вирішального стратегічного значення набуває виховання особистості, що спрямоване на розвиток ініціативності, творчого мислення на всіх стадіях загальноосвітньої та професійної підготовки. Як наслідок, можна констатувати, що в Україні розпочалося утвердження принципів трудової діяльності, в основі яких лежать постійне оновлення знань і освоєння нових спеціальностей. Інакше кажучи, провідна роль в процесах інтелектуалізації належить нематеріальним засобам інтелектуальної праці, що належать безпосередньо виконавцю цієї праці - без взаємодії з ним не може брати участі в цьому процесі жоден інший фактор. Основною відмінною рисою виробництва знань від інших видів розумової діяльності, як зазначає В. Гойло, є те, що воно виступає виключно внутрішньою творчістю індивіда для самого себе, для власного споживання та надбудови все нових рівнів інтелекту [34, (2, с.139)].

Для глибшого дослідження процесів інтелектуалізації праці доцільно проаналізувати ставлення сучасного суспільства до праці. Економічна думка вирізняє ставлення до праці як до можливості здобути засоби для життя і ставлення до праці як до життєвої потреби, як до самоцілі. Перехід від першого типу до другого — це процес трансформації основних життєвих інтересів працівників зі сфери безпосереднього споживання матеріальних благ у сферу самореалізації і всебічного розвитку особистості. Він супроводжується збагаченням змісту і характеру праці творчими елементами.

Пріоритетом розвитку вітчизняного суспільства повинно стати формування ставлення до праці як дожиттєвої потреби людини через поширення принципів інтелектуалізації. Адже інтелектуалізація праці забезпечує: творчий підхід до виконання поставлених завдань; досягнення високого рівня ефективності та продуктивності виробництва; попит на ринку на висококваліфікованих працівників для виконання інтелектуальних функцій." [34]

Важливим чинником розвитку українського суспільства в напрямку постундустріалізації є стратегічно-концептуальні засади державної інформаційної політики в Україні. Державна інформаційна політика — це регулююча діяльність органів державної влади, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, яка охоплює всю сукупність виробництва і відносин пов’язаних зі створенням, зберіганням, розповсюдженням, передачею інформації у всіх її видах та всіма засобами масової інформації (комунікації). Державна політика у будь-якій сфері, зокрема в інформаційній, має знаходити своє концентроване відображення у системі відповідних керівних документів державної політики (далі - КДДП). Варто зауважити, що проблеми з розробкою та затвердженням.

Відповідальності ЗМІ перед суспільством, забезпеченням інформаційних прав і свобод громадян, наповненням вітчизняного і світового простору позитивною інформацією про Україну тощо.

Отже, найголовнішими результатами науково-технічної революції при переході країн до постіндустріальної ери є інтелектуалізація, дематеріалізація, інформатизація та комп’ютеризація виробництва.

Тому не можна не погодитись, що тільки прискорення цих процесів в Україні дасть змогу побудувати конкурентоспроможну національну економіку і «на рівних» формувати свої відносини з іншими розвиненими країнами, активізувати свою участь у міжнародних інтеграційних процесах. Відповідно до цього макроекономічну регуляторну політику держави нині необхідно спрямувати на забезпечення інформаційно-інноваційного розвитку України з метою переходу до наступного етапу цивілізаційного руху та побудовою постіндустріального суспільства.

Висновки

Відповідно до мети курсової роботи, був здійснений фундаментальний аналіз новітніх економічних теорій та концепцій. Таким чином, проведене дослідження, метою якого була ідентифікація та аналіз поняття постіндустріального суспільства, дає змогу зробити висновки, які цілісно відображають виконання поставлених завдань.

До основних висновків дослідження слід віднести такі:

1. Процес переходу світового суспільства до постіндустріальної фази розвитку являє собою досить масштабну соціальну зміну відносно останніх століть людської історії. У ході постіндустріалізації відбуваються координальні зміни у всіх сферах соціально-економічного життя країн, і, відповідно до цього, змінюється соціальна структура і роль основних суспільних інститутів. Постіндустріалізація суспільства впливає на всі сфери господарської діяльності, призводить до появи нових форм економічної діяльності та появи нових цінностей у суспільстві. Головним ресурсом у новій, постіндустріальній господарській системі стає саме інтелектуальний капітал, або здатність людей до нововведень і інновацій. Це означає віддалення суспільства від суспільно — економічної системи координат, де визначальним поштовху до господарської діяльності є орієнтація на матеріальний капітал. В сучасному світі відбувається поступовий перехід із суспільства, основні закономірності якого лежать у соціологічній системі координат, до соціуму, у якому будуть домінувати особистісні, психологічні зв’язки і відносини. Перехід розвинутих країн до фази постіндустріального розвитку свідчить про те, що знання, інформація, технології та освіта стають основними факторами суспільного виробництва.

2. Описуючи основні ознаки постіндустріальної економіки, слід враховувати їх специфіку. Як вже було сказано, головними продуктами виробництва та споживання в постіндустріальному суспільстві стають інформація і знання. Найбільш узагальненими рисами постіндустріального суспільства є: збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; зростання кількості людей, чия зайнятість включає в себе роботу з інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті; поширення та зростання темпів інформатизації, збільшення ролі інформаційних технологій в суспільних та господарських відносинах; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

3. Отже, найголовнішими результатами науково-технічної революції при переході країн до постіндустріальної ери є інтелектуалізація, дематеріалізація, інформатизація та комп’ютеризація виробництва.

Тому варто зазначити, що прискорення цих процесів в Україні дасть змогу побудувати конкурентоспроможну національну економіку. Це безсумнівно відкриє шляхи до і формування міжнародних відносин вищого рівня так активізації своєї участь у міжнародних інтеграційних процесах. Відповідно до цього, макроекономічну регуляторну політику держави нині необхідно спрямувати на забезпечення інформаційно-інноваційного розвитку України з метою переходу до наступного етапу цивілізаційного руху та побудовою постіндустріального суспільства.

Список використаних джерел

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования-М., 1999. — 342с.

2. Дракер П. Посткапиталистическое общество / В кн.: Новая постиндустриальная волна на Западе. М.: Асаdеmіа., 1999. — 348 с.

3. Иноземцев В. Л. Перспективи постиндустриальной теории в меняющемся мире В кн.: Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология. М.: Асаdemia, 1999. — 348с.

4. Тоффлер О. Будушее труда / В кн.: Новая технокритическая волна на Западе. М.: Прогресс, 1986. — 252с.

5. Чухно, А Формування нової постіндустріальної парадигми економічної теорії-К., 2002. — 236с.

6. Bellah R. N., Madsen R., Sullivan W., Swidler A., lipton S. M. The Good Society. N. Y., 1992. P.146.3.

7. Hieks J. Wealth and Welfare. Oxford, 1981. P.138−139

8. Herrnstein R. J., Murray Ch. The Bell Curve. Intelligence and Class Structure in American Life. N. Y., 1996. P.58.

9. Drucker P. F. Post-Capitalist Society. N. — Y., 1993, p. 19−21.

10. Inglehart R. Culture Shift in Advanced Industrial Society. Princeton (NJ), 1990. P.151.

11. Maslow A. H. Motivation and Personality. N. Y., 1970. P.46.

12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство // Економіка України, № 9, 2002, с.52−54.

13. Nelson J.I. Post-Industrial Capitalism. Exploring Economic Inequality in America. Thousand Oaks-L., 1995. P.8−9.

14. Thurow L. Creating Wealth. The New Rules for Individuals, Companies, and Countries in a Knowledge-Based Economy. London, 1999, P. 19−20.

15. The Economist. 1997. February 8. P.57.

16. Fukuyama F. The End of History and the Last Man. L. — N. Y., 1992. P.116.

17. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка України. — 2001. — № 11. — С.42−45.

18. Lauri Frank, Timo Hitvonen. Measuring the Information Society in Europe: from definitions to description. ERSA Conference Papers (ersa 06p764), 2006

19. Laszlo Z. Karvalics. How to defend the original, multicriteria theories of Information Society? 3rd ICTs and Society Meeting; Paper Session — Theorizing the Internet; Paper 3. (Publication in «tripleC — Cognition, Communication and Co-operation», v.8, No2, 2010/www.triple-c. at)