Розвиток української мови в українській діаспорі

8Міністерство освіти і науки УкраїниКиївський національний торговельно-економічний університетРеферат на тему:"Розвиток української мови в українській діаспорі"Розробив: ФЕМП 1-курс 10 групаКиїв-2001 Зміст:1. Імміграція як соціальне явище. 2. Формування двох міграційних потоків.3. Культурні та освітні товариства у боротьбі за виживання.4. Виховання дітей в українській діаспорі.5. Українці в Канаді.6. Свідчення демографічних досліджень щодо володіння українською мовою в США.7. Шкільна освіта.8. Зміни у статусі української мови.9. Висновки.10. Використана література. 1. Мабуть, не знайдеться на земній кулі народу, який не знав у своїй історії явища еміграції. З різних причин і з різною метою залишають люди рідну землю і вирушають у чужі краї. Економічні і політичні проблеми, які на різних історичних етапах потрясали Україну, спричиняли добровільну або вимушену еміграцію багатьох українців за межі батьківщини. Як наслідок цих переміщеньформування діаспори.Як соціальне явище, діаспора характерна для багатьох народів, серед них і для українців. 2. За різними оцінками нині за межами України проживає 11−20млн. українців.Етнічні українські землі входили до складу різних держав: Російської імперії, Радянського Союзу, Австро-Угорської імперії, Польщі та ін.Цим пояснюється формування двох міграційних потоків і як наслідок двох діаспор — західної і східної. Проживаючи за кордоном, мільйони наших земляків та їх нащадки в багатьох країнах зберегли в своєму середовищі національну культуру, мову, звичаї, українську самобутність.З перших роківnорганізованого громадського життя провідне місце в більшості друкованих виступів та висловлювань з приводу національного самозбереження посідають питання мови, чи не єдиної виразної ознаки, за якою можна було пізнавати «своїх» у чужорідному оточенні. 3. Коли українці вперше прибули до Америки, багато хто з них вважав, що буде мати змогу заробити багато грошей і повернутися додому. Початок другої світової війни вніс зміни у ці плани і багатьом довелося залишитися у новій для них країні.Процес пристосування, через який їм довелося пройти, був складним і часто болючим. Щоб вижити за будь-яких умов, вони засновували свої церкви, відкривали школи, організації, а також культурні та освітні товариства. У боротьбі за пристосування до нової культури вони також послідовно зберігали вірність своїй рідній мові та культурі. Одним з головних елементів у збереженні еонічності є мова, й українські американці зуміли розвинути як неформальний, так і формальний механізм для підтримання мовних навичок. Хоча найбільше важить тут мова родини, інші інститути, так само як і релігійні організації та церква, секулярні організації та братства також сприяють цьому значною мірою. Майже 90 відсотків українських католицьких і православних церков здійснюють хоча б одну службу українською, а токож церковно-словянською мовами. Це можна пояснити «напливом українських іммігрантів після 1945р.», під час якого кількість україномовних в США зросла більш як в три рази за 20 років. Українська спільнота у такий спосіб набувала необхідних знань в галузі української історії, літератури, мови, релігії і культури. У звязку із збільшенням потоку еміграції, постало питання про необхідність мати за рубежем українських вчителів у нових місцях поселення. Ця проблема не могла бути так просто розвязаною, бо вчителів, які могли навчити дітей українській мові, літературі, історії бракувало навіть на батьківщині.Помітну роль у розвитку звязків України з українцями за кордоном зіграла церква. Важливу роль відіграли суспільні організації та читальні товариства, які організовували навчання та залучали до вивчення української мови. Важливого значення набуває виховання дітей в українській діаспорі. 4. Михайло Слабошпицький в одній із своїх доповідей писав, як йому не раз доводилось чути і в Канаді і в Америці як швидко асимілюються, наприклад, німці, голландці, португальці, італійці.А якщо українець там не признавався до своїх і зникав у вирі тамтешнього життя, то це вважалось чимось подібним до національної зради. Українці, які відїжджали за кордон, брали з собою у далеку дорогу не лише молитвенники, а ще й твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Драгоманова. Ці твори українських класиків зігрівали душу емігрантів на чужині, давали наснагу в подоланні труднощів та поневірянь.М. Слабошпицький писав, що діаспора виховувала дітей з думою про Україную. Хай те виховання було трохи специфічне, але Україна незмінно поставала, як найдивніше диво всього світотвору, як те, що має стати змістом усього життя для тих, хто підростає.І ось діти виросли. З трепетом душевним вирушили вони в край батьків, що здобув незалежність. Вони поїхали в Центральні області України, на Південь, на Східі майже ніде не почули тієї мови, яку їхні батьки в Канаді, США, Аргентині, у Франції наказували їм вважати рідною," української мови. Юні ідеалісти й мрійрики були збентежені, обурені, розгублені. Плвернувшись додому, вони запитували батьків:Навіщо Ви змушували нас вчити українську мову? Адже в Україні нею майже не говорять.І та Україна нічим не подібна до тієї, про яку Ви нам розповідали стільки прекрасних казок. У пресі наводилось чимало фактів, як після поїздок на Україну наростала хвиля розчаруваннянею дітей еміграції. Чимало з них і геть відійшли від активного життя в різних українських організаціях, почали принципово наголошувати, що вони канадці, американці, австралійці, а українцілише за походженням.І як результат, сталося так, що серед іммігрантів були такі, що їм добре почувалося серед англомовного моря, а інші за всяку ціну хотіли плекати українській стиль життя у своїх громадсько-культурних установах, в українських рідних школах, танцювальних ансамблях, хорах, дбали про те, щоб їхні діти вивчали українознавчі предмети в школах і університетах. 5. Українці в Канаді. Більш як половина українців проживають у «степових» провінціях Манітоба, Соскачеван та Альберта. Перші українські громадські організації в Канаді були засновані активістами епохи піонерів. Зародження української літератури в Канаді сягає початку цього століття, коли перші переселенці почали друкуватися на сторінках іммігрантської преси, набуло розвитку справжнє українське писменнитство. Спочатку потреби освідченних читачів іммігрантів задовольняли книжки, привезені з України та місцеві передрукі та переклади української класики. Однак, незабаром їх замінили літературні твори, написані українцями. Хоча ця література не була високої якості, але всеодно вона торкалася душі багатьох іммігрантів. Перша спроба створити організацію українських канадських письменників датується 20-ми роками. З перших організацій, що були залучені до видання книг, фірма «Свобода» стала видавати книги з 1896р. Серед перших її видань — українською та англійською мовами — «Самоучок і словар». Іншими організаціями, що долучилися до видавничої справи, були і залишаються дотепер Український Братський Союз, Союз Українців Католиків й Українська Народна Поміч. Останнім часом кілька видавництв спеціалізуються на друкуванні україномовних матеріалів — Книгоспілка, Смолоскип, Пролог. Серед Канадських видань — Гомін України, Добра Книжка, Євшан Зілля, Нові дні та ін. У багатьох українських громадах Канади можна почути регулярні радіопередачі українською мовою. Як правило, це випуски новин і оголошень, які чергуються з музикою. В деяких районах українські церкви оплачують україномовні релігійні радіотрансляції. Існують таклож специфічно українські компанії, які випускають документальні фільми і спеціальні програми українською мовою. В 70-х роках у деяких містах Канади було розпочато показ телепрограм для українських громад. Але тільки в Торонто відбуваються регулярні передачі. В цьому місті існує також україномовна передача для дітей. 6. США належить до тих західних держав, де асиміляційні процеси відбуваються найбільш інтенсивно. За даними демографічних досліджень 66% громадян українського походження не володіють мовою предків. Тільки 123,5 тис. чоловік спілкуються українською мовою в сімях. Найбільша кількість українців, які володіють українською мовою живе у штаті Нью-Йорк — понад 52 тис. чоловік. По окремих штатах картина щодо знання української мови така: Штат Володіє укр. мовою (тис. чол.) Пенсільванія 49,5 Нью-Джерсі 33 Ілліноіс 20 Огайо 19 Мічіган 18 Каліфорнія 11 Коннектікут 10 Індіана 2 Вісконсія 2 Демографічні дані свідчать, що мовою предків розмовляє приблизно пята частина українського населення. За висновками деяких американських дослідників, громадяни США українського походження, які володіють українською мовою мають ряд демографічних особливостей. Серед них такі: вони переважно старшого покоління, їх соціально-економічний статус наближається до середнього рівня США, вони пізніше вступають до шлюбу, ніж американці. 7. Шкільна освіта. Українську мову, літературу і культуру вивчають у широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою «рідні школи». Це суботня або вечірні школи, утримування різними українськими церквами та організаціями. Для учнів середньої школи ті ж самі установи у великих містах пропонують програми, які називаються «курси українознавства». Ці курси здебільшого визнаються провінційними міністерствами освіти, а тому їх випускники отримують диплом з української мови, який можна використати для закінчення середньої школи і для вступу до вищих учбових закладів. В деяких провінціях українські студії (навчальні програми з української мови, літератури, історії, географії) становлять невідємну частину державної шкільної програми. В Альберті, Манітобі та Саскачевані існують українські двомовні програми від дитячого садка до віку 12 років. У звичайних школах існують спеціальні класи з українською мовою навчання, що займають майже 50% учбового дня. Українські консультанти провінційних міністерств визначають шкільні програми. В Альберті та Монітобі батьки дітей, що ходять двомовних шкіл, мають власні організації, які відіграють велику роль в організації освіти українською мовою. Українська мова як окремий предмет викладається в ряді початкових шкіл в багатьох провінціях. У пяти Канадських провінціях українська мова викладається в середніх школах, де в цьому існує потреба. Усього в Канаді приблизно 6 тис. дітей вивчають українську мову в початкових та середніх школах. В більшості міст із значним українським населенням працюють факультативні вечірні класи для дорослих, які бажають вивчити українську мову. Існує цілий ряд асоціацій українських вчителів. Незважаючи на розвиток українського шкільництва, кількість людей, які назвали українську мову своєю материнською мовою зменшилась. Лише 35 процентів канадців українського походження подали під час перепису українську мову, як мову батьків. Періодична преса. Життя більшості українських видань у Канаді було коротким, адже великих тиражів вони не збирали, як і прибутків від реклами. Тому майже всі українські періодичні видання залежали від пожертвувань читачів або організованого меценатства. Це особливо відчувається сьогодні, адже з кожним поколінням кількість українських читачів зменшується. Деякі видання намагаються привернути нових читачів, включаючи до своєї структури англомовні розділи або додатки. Найважливіші українські газети і журнали такі: «Український голос», «Новий шлях», «Гомін України», «Життя і слово», «Батьківщина» та ін. 8. Останнім часом у звязку з розпорошенням української етнічної групи по величезній території Канади відбулися значні зміни у статусі української мови. Якщо раніше більшість членів української етнічної групи вважали українську мову своєю рідною, то в нинішній час, за свідченням канадської дослідниці І.Герус-Тарнавецької, вона перетворилася у другу мову (тобто мову набуту, вивчену як іноземну), часто вживається відносно неї термін heritage language, тобто мова «культурної спадщини». Згідно з соціолінгвістичної теорії іммігрантська мова, як правило, має відмерти в другому-третьом поколіннях. Як відомо, мовні контакти або взаємодія мов — це явище, де тісно переплітаються фактори суто лінгвістичні, психологічні, соціальні, етно-історичні та інші. Для того, щоб дві або більше мов почали взаємодіяти, вони повинні наблизитися одна до одного у просторі, що частіше всього буває під час переселень, завоювань та інше. Живучи в одній країні, різномовне населення змушене користуватися кількома мовами. Особливого значення в житті відповідних мовних колективів набуває групова двомовність. Деякі канадські науковці, зокрема М. Марунчак, вважає, що мовна асиміляція не тотожна з національною асиміляцією, тобто нівеляцією самої народності. Втішаючи себе, вони твердять, що навіть втративши свою мову, канадці українського походження продовжують ідентифікувати себе з національністю батьків. Але Ю. Жлуктенко у своїй монографії «Українська мова на лінгвістичній карті Канади» зауважує: «Якщо послідовно дотримуватися цієї лінії, то навіть тоді, коли в Канаді вже не залишиться жодної людини, яка ще б розмовляла українською мовою, можна буде продовжувати запевняти, що ніякої асиміляції, власне, не сталося: мова та культура зникли, зате залишилася… «ідентичність». До позалінгвістичних факторів, які мають важливе значення у випадках взаємодії між іммігрантською та місцевою мовами, Ю. Жлуктенко, окрім кілкісного показника, відносить ступінь суцільності поселення іммігрантів, їх соціально-політичне становище, тривалість перебування у новій країні, культурно-освітній рівень, наявність власної преси, літератури, шкіл, учбових закладів з викладанням імміграндською мовою, кіно, радіо і телепередач. Зплином часу і розвитком двомовності в середовищі канадців українського походження зміни виникають не лише в українській мові. Англійське мовлення канадських українців також зазнає впливу значний шар українізмів в англійській мові канадських українських не знижує загального рівня мовної культури, яка, принаймні в друкованих джерелах є досить високою. 9. Між тими роками коли з тих чи інших причин, наші співвітчизники, змушені були залишати рідну землю і нашим часом минули роки, десятиріччя, але живе і квітне наша рідна українська мова. І, як сказав В. Овсянико-Куликовський: «Мова народу, нaродності чи діаспори — то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження». — Поки жива мова в устах народу, до того часу живе і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. (К.Ушинський)10. Використана література:

· Ажнюк. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі// Сучасність, 1999 р. № 3.· Зарубіжні українці 1991 р. довідник — к. ст. 252 — 256· Довідник; К. Україна, 1991 р.· Монографія Ю. Жлуктенка «Українська мова на лінгвістичній карті Канади». Київ\ Наукова думка, 1990 р.· М. Слабошпицький Україна і діаспора. Хроніка, 2000 р. вип. 31,32· Українська зарубіжна діаспора, Дзвін 1991 р. № 3· Юричко, Українці за межами України, Київська старовина, 1992р. № 4.