Передові країни на всесвітньому ринку

РЕФЕРАТ

на тему:

" Передові країни

на всесвітньому ринку"

Відомі американські економісти Макконнелл і Брю пишуть, що «ринок — всякий інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) конкретного товару або послуг». Ринок є система обміну різними по своїх споживчих властивостях продуктами праці як товарами. Продукти передаються постачальниками покупцям не безплатно, а на відплатній основі. Виходить, ринок припускає наявність як різних по своїх споживчих властивостях продуктів праці, так і їхніх різних власників.

Визначення вмісту ринку зустрічаються різні. Тому приведемо ще одне з них, що, на нашу думку, відбиває найбільш адекватно його вміст. Отож, ринок — це засіб або механізм реалізації і придбання товарів і послуг, у якому беруть участь продавці і покупці, тобто він являє собою систему співвідношення пропозиції і попиту різних власників. Коротше кажучи, ринок — це вартісна система обміну різними продуктами праці.

У умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок. Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн, що пов’язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів, розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Світовому капіталістичному ринку завжди була властива гостра конкурентна боротьба між підприємствами окремих країн. Зокрема, зараз боротьба йде між США і Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час, тобто в епоху корпоративного капіталізму, на світовому капіталістичному ринку практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами або блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношень здійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділ світового ринку різноманітних товарів і цінах на ці товари.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самих різних щаблях розвитки товарного виробництва. У сумі держав, що беруть участь у МРТ, надаються промислово розвинуті країни, що розвиваються держави, у тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглися докапіталістичні виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними історичними термінами виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах і з нерівномірністю темпів його розвитки.

В другій половині XX в. виникають регіональні економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях створення інтеграційних угрупувань — ЄС, ЕАСТ, останнім часом Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Держави, що розвиваються, створюють свої економічні об'єднання. Наприклад, у 1975 р. створена ЛАЄС — Латиноамериканська економічна система, регіональна економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карибського моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвитку взаємних економічних і соціальних зв’язків утворена АСЕАН — асоціація держав Південно-Східної Азії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппін. Інтеграційні об'єднання виникають і в інших регіонах світу.

Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі торгово-економічні перешкоди, але зато стосовно третіх країн відбувається уніфікація мит і іншого роду перешкод. Ці заходи являють собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку. Економічною основою таких блоків є об'єктивне наростаюче прагнення підвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства. Результатом цієї тенденції стала подальша інтернаціоналізація виробництва. У той же час виникнули монопольні угруповання особливого роду, що монополізують не території своїх країн від проникнення іноземних товарів, а виробництво і збут окремих товарів. Такою організацією, наприклад, показала себе ОПЕК, що монополізувала збут нафти.

Серед країн — кредиторів перше місце посідає Японія, чиї кредити країнам, що розвиваються, переважно азіатсь­ким, у 1994 р. досягли суми — 236 млрд. дол. На другому місці - США -147 млрд. дол. (0.15% ВНП країни), половина з яких припадає на латино­американські країни. Третьою іде Німеччина, що надала позик на суму у 106 млрд. дол.

Оскільки повернути борги від багатьох країн, що розвиваються, дуже проблематично, то одним із засобів боротьби зі заборгованістю є її списання. За деякими оцінками, у період до 2000 р. питома вага списання заборгованості може досягнути 75−100% для африканських та інших найбідніших країн (всього майже 25 держав), чий борг у 80-ті роки зрос­тав найшвидше, залежно від темпів економічного зростання, що визнача­тимуть, яку частку свого зовнішнього боргу ця група країн зможе реально обслужити.

У 1998 р. Норвегія оголосила про списання нею боргів країн «тре­тього світу» на суму 1,1 млрд. дол.

Ще одна складова взаємин промислове розвинених держав і кра­їн, що розвиваються, у системі світової економіки, — це міжнародна фінан­сова допомога слаборозвиненим країнам «третього світу» .

За даними аналітиків МВФ, у 1994 р. у світі на офіційну допомогу по урядових каналах було виділено 56 млрд. дол. Порівняно з 1990 р., коли сприяння з боку ПРК країнам, що розвиваються, досягло свого максимуму, ця цифра зменшилася на 12 млрд. дол. Допомога з боку країн Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) становить всього 0,3% їхнього сукупного валового національного продукту (мета, постав­лена ООН, — 0,7%).

У сучасну епоху НТР світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ.

Нерівномірність економічного розвитку країн світу пов’язана з розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною, енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємкістю внутрішнього ринку, залежністю від зовнішнього ринку. Конкурентна боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії, концентрація виробництва, накопичення і перелив капіталу ведуть до постійних змін в економічному потенціалі країн та регіонів, що відбивається на розвитку регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни світовим торговельним лідером товарів та капіталів виступали США, то на сучасному етапі розвитку виділяються три центри світової торгівлі: США, Західна Європа, Японія, які концентрують 80% загального її обсягу (відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу).

Значне місце у світовій торгівлі в 80−90-ті роки посідають нові індустріальні країни (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі) в Латинській Америці, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань у Південно-Східній Азії (схема № 1).

На регіональній структурі світового товарообігу відбиваються сучасні тенденції розвитку регіональних світових товарних ринків (табл.1).

Таблиця 1

Регіональна структура світового товарообігу

Пануюче положення за обсягами світового товарообігу, який становить 3661 млрд. дол. (46,4%) та показником товарообігу на душу населення — 7249 дол. посідає Західна Європа, де проживає 9,2% світового населення. Половину західноєвропейського товарообігу формують країни — ФРН, Франція, Великобританія, Італія з високим рівнем економічного потенціалу, ємким насиченим внутрішнім ринком, високими експортними квотами товарів та послуг. Завдяки розвитку регіонального поділу праці та економічній інтеграції в країнах ЄС створено єдиний внутрішній ринок на принципі «чотирьох свобод» — вільного пересування товарів, капіталів, робочої сили та послуг. А в країнах ЄС створено ефективну модель експортно-імпортних потоків, які поглинають 70% товарних ресурсів. У регіоні створено Європейську валютну систему, діє могутній ринок позикових капіталів, розвинуто пряме інвестування виробництва експортних товарів. Наукомістке виробництво експортних товарів зумовило розвиток ринку послуг, на якому ведеться обмін технологіями, патентами, ліцензіями, ноу-хау, а також послугами інжинирингу, консалтингу, лізингу, франчайзингу.

У країнах ЄС переважає пасивне торговельне сальдо, за винятком ФРН з третіми країнами. Це пояснюється залежністю економіки європейських країн від імпорту нафти, природного газу, кольорових, дорогоцінних, рідкісних металів (50% загального обсягу імпорту), а також зерна, тропічних та субтропічних товарів.

Друге місце за рівнем розвитку світової торгівлі посідає Північноамериканський ринок (МАРТА), який охоплює 20% світового товарообігу, має більш як 3100 дол. товарообігу на душу населення. Інтегратором американського ринку є США, які концентрують 70% обсягів торгівлі капіталомісткими та наукомісткими товарами, з розвинутим ємким внутрішнім ринком товарів і капіталів. США мають 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі товарами та понад 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі капіталом. Торговельний дефіцит пояснюється високою купівельною спроможністю населення, капіталоємкістю національної економіки, збільшенням витрат на НДДКР, торговельною політикою країни, яка приваблює іноземний капітал, створює вигідні умови для розміщення філій ТНК, в основному японських та західноєвропейських високотехнологічних компаній, які насичують американський ринок електронною технікою, телекомунікаційними засобами зв’язку, робототехнікою, транспортними засобами, лазерною технікою, контрольними приладами. США одночасно має неперевершені обсяги прямих інвестицій за кордоном — 450 млрд. дол. (в 1991 р.), які направляються в ЄС (224 млрд. дол.), Латинську Америку (77 млрд. дол.), Японію (23 млрд. дол.), Австралію (15 млрд.), Гонконг (6 млрд. дол.), країни ОПЕК (11 млрд. дол).

На Азіатські регіональні ринки припадає 27,8% світового товарообігу, де проживає 59,4% населення планети, що зумовлює відносно низький показник товарообігу на душу населення — 659 дол.

Однак, у регіоні виділяється Японія — третій центр світової торгівлі, яка має усталене активне торговельне сальдо, +106 млрд. дол., з активною політикою торговельної експансії та вивозу капіталу в США та Нові індустріальні країни Азії.

Малі «азіатські дракони» — Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Південна Корея демонструють безпрецедентні темпи зростання експортного виробництва електронної техніки та розвитку зовнішньої торгівлі. Вони не перевершені у світі за показниками товарообігу на душу населення — 10−15 тис. дол.

Проблеми розвитку Євразійського ринку пов’язані з виходом країн з перехідною економікою до світового ринку. Основними проблемами його розвитку є низька конкурентоспроможність виробництва експортних товарів, неконвертованість національних валют, нерозвинутість ринкової інфраструктури.

Політична нестабільність, незакінченість економічних реформ, дезінтеграція економічного простору СНД утруднює торговельно-економічні зв’язки і формування нової моделі експортно-імпортних потоків країн СНД з країнами Східної, Центральної та Західної Європи, а також з азіатськими та іншими регіональними ринками.

Світовий ринок текстильних товарів забезпечує попит населення на швейні вироби. За даними французького центру кон’юнктури текстиль­ного ринку і економіки, в Західній Європі темпи зростання споживання одягу становлять 2,5−3,0% на рік з врахуванням" зростання населення, рівня прибутків, структури цін. У бюджетах європейських споживачів ви­сокий рівень споживання одягу відмічається в Італії, Австрії, Норвегії, Португалії. Частка витрат на одяг у Споживчих бюджетах оцінюється в 6,2%, або 1200 німецьких марок на рік на душу населення, в Німеччині -1600, у Франції - 1100, Португалії - 600 німецьких марок.

Виділяють три групи крам за рівнем споживання одягу:

1) країни з високою купівельною спроможністю, значними обсягами споживання одягу: Німеччина, Франція, Італія, Австрія, Швеція, Бельгія, Голландія, Люксембург.

2) країни з середнім рівнем прибутків та споживання одягу: Великобританія, Ірландія, Ісландія;

3) країни з низьким рівнем прибутків, невеликим обсягом споживання одягу: Греція, Португалія, Іспанія.

Німеччина виділяється як споживач жіночих спідниць, де на одну жінку припадає 2, 3 штуки порівняно з 1,4 штуки в цілому в Європі. В Португалії, більше купують спортивних та ділових костюмів, чоловічих сорочок, у Франції - ділового та спортивного одягу, жіночих брюк та ансамблів.

Франція, Італія, Німеччина, Австрія спеціалізуються на виробництві елегантних текстильних виробів, адаптованих до динамічного розвитку моди сезонів. Франція — відомий всесвітній законодавець моди. Модні ко­лекції одягу Пьера Кардсна, Ніни Річі, Пако Рабана, Сен Лорана, Клода Монтана, лідера трикотажної моди Соні Рикье, фірми «Родье», «Шанель», престижні італійські фірми «Бенетон», німецькі фірми «Бурда моден», «Тріумф Інтсрнаціональ» заповнюють європейські ринки дорогими су­пермодними товарами, які користуються попитом населення.

Американський ринок текстильних товарів найбільше розвинутий у США, Канаді, Мексиці, Бразилії, Аргентині. Інтегратором регіонального ринку текстильних виробів є місткий ринок США, який наповнюється відносно дешевими виробами латиноамериканських країн. Для боротьби з конкурентами США постійно вживають протекційні заходи з обмеження ввозу текстилю із Мексики, Бразилії, Аргентини — підвищують мита на ввіз товарів, встановлюють імпортні квоти, застосовують добровільне обмеження експорту.

Азіатський ринок текстильних товарів включає субрегіональні зони торговельного тяжіння: Японія має розвинутий ринок з традиціями японської культури і моди — кімоно, а також сучасних течій європейського одягу. Японія спеціалізується на експорті шовкових виробів, спортивних товарів, плащів, курток, успішно конкурує на західноєвропейських та американських ринках. Китай динамічно розвиває місткий внутрішній ринок національної традиційної і сучасної моди. Він вивозить на світовий ринок бавовняні та шовкові вироби — махрові рушники, білизну, халати, пухові куртки, плащі. Індія виділяється містким внутрішнім ринком одягу з національними особливостями вимог етносу до моди. Вона вивозить на світовий ринок бавовняні текстильні вироби — чоловічі сорочки, жіночі сукні, халати, вовняні вироби, трикотаж, шовковий одяг, тканини. Країни Близького Сходу відрізняються ринком одягу з арабським стилем та східними рисами 'мусульманської релігії. Сирія. Іран, Ірак експортують на Європейський ринок адаптовані моделі текстильних бавовняних, шовко­вих і вовняних виробів — чоловічі сорочки, килими, гардини, тканини, трикотаж, вовну.

Світове виробництво взуття досягнуло 8,5 млрд. пар, що в розрахунку на душу населення становить 1,7 пари.. Перше місце у світі з виробництва взуття посідає Італія — 7,5 пар на жите­ля, у Франції цей показник становить — 3,4, Великобританії - 2,1, ФРН — 1,8, Японії - 0,8, США — 1,5, СНД- 2,9. Для оцінки рівня споживання не­обхідно враховувати кількість населення країни, темпи його зростання, статевовікову структуру, доходи, потреби в сезонному взутті.

Найбільше розвинутий у світі Європейський ринок взуття, який насичується якісними взуттєвими виробами престижних фірм.

Американський ринок взуття формується в США, Канаді, куди над­ходять імпортні потоки шкіряного взуття в Бразилії, Аргентини, Мексики. Нарощують експортний потенціал азіатські країни: Індія, Туреччина, Сирія. Південна Корея, Японія.

За 1970;2000 рр. вартісний обсяг випуску техніки побутових товарів в шести провідних країнах-продуцентах /Японія, США, ФРН, Великобри­танія, Франція, Італія/ зріс їв поточних цінах/ більше ніж у 7 разів — з 9,1 млрд. дол. до 66 млрд. дол. при середньорічних темпах приросту і 2,5%. Обсяг експорту за цей же період збільшився в 8 разів — з 2,4 млрд. дол. до 18,2 млрд. дол. при середньорічних темпах майже !3%. Побутова електроніка е одним із основних видів електронного обладнання, її частка у вартості виробництва і експорту всієї електронної галузі в індустріальне розвинутих країнах складає 1/5, а в усій продукції машинобудуваннябільше 3%. На товари цієї групи припадає 3% загальних витрат спожи­вачів у західних країнах і 15% витрат на придбання товарів тривалого користування. Для ринку побутової, електроніки індустріальних країн є характерним його насичення багатьма видами. Показник насичення рин­ку певним товаром визначається відношенням кількості родин, що мають цей товар, до загальної кількості родин у країні. Щодо кольорових телевізорів середній рівень насичення в Західній Європі перевищує 85%. В США 94% родин мають один кольоровий телевізор і 50% - два. Рівень насиченості відеомагнітофонами досяг в США — 50%, у Великобританії -45%, в Німеччині і Голландії - 40% .

Домінуюче становище на світовому ринку побутової електроніки належить США, Японії, деяким країнам Західної Європи. В останнє деся­тиріччя на цьому ринку з’явилась і з успіхом конкурує з названими країнами продукція південнокорейських та китайських виробників.

Використана література

1. 1.Мазаракі А.А. Світовий ринок товарів та послуг: товарна структураК.: 1996р.

2. 2.Семенов Л. Д. Международные экономические отношения. — М.: 1998 г.

3. 3.Прусова Л. Г. Экономика. Тренинг курс. — К.: 1999, 632 с.

4. 4.Школа. Міжнародні економічні відносини. — Чернівці, 1996 р.

5. 5.Козик. Міжнародні економічні відносини. — Львів, 1999 р.

6. 6.Макконел К. Р., Брю С. Л., Экономикс: принципы, проблемы и политика. — К.: 1999 г., 785 с.