«Суд» для декабристів

«Суд» для Декабристов Сразу ж після повстання на Сенатській площі, вночі на 15 грудня, у Петербурзі почалися арешти. Декабристів возили на допит безпосередньо до самого Миколі I в Зимовий палац з яких, по улучному вираженню Декабриста Захара Чернишова, у дні «влаштували съезжую». Микола сам розпочав ролі слідчого та допитував заарештований (у кімнатах Ермітажу). Після допитів «державних злочинців» відсилали в Петропавловській фортеці, здебільшого з порожніми власними записочками царя, що вказував, таких умов має бути даний арештант. Декабрист Якушкін був, наприклад, надіслано з такою царської запискою: «Присылаемого Якушкіна закувати в ножные і ручні заліза; робити з ним суворо стежили і не інакше утримувати, як злодея».

Следствие було на ідеології декабристів, не з їхньої політичних вимогах, але в питанні цареубийства.

Поведение декабристів на слідстві було різна. Багато верб них виявили революційної стійкості, втратили грунт під ногами, каялися, плакали, видавали товаришів. Але випадки й особистого геройства, відмови давати свідчення і видавати змовників. Серед стійких і тримали себе з гідністю були Лунін, Якушкін, Андрійович 2-ї, Петро Борисов, Усовский, Ю. Люблінський та інші. Пестель спочатку відповідаючи всі запитання повним запереченням: «Не належачи до тут який згадується суспільству, і щось знавши про існуванні, то менш можу сказати, до чого прагне справжня її мета і які припускало воно заходи до досягнення неї», — відповідав він, наприклад, питанням про мети таємного товариства. Пізніше, багатьма виданий, він вимушений був давати, докладні ответы.

«Я ніким ні прийнятий у членів таємного товариства, але сам долучився до йому, — гордо відповідає слідчим декабрист Лунін. — Відкрити імена їх [членів] почитаю противним моєї совісті, бо людина має був би знайти Братів і друзей».

Замечательно одне місце слідчого справи Михайла Орлова. Навіть під вартою, під час допитів, прорвалася в нього раптово думка, що повстання міг би перемогти за інших обставин. Відповідаючи на запитання, чому не видав змовників, хоча знав про їхнє плани та навіть у найостанніше час, Михайло Орлов відповів: «Тепер легко сказати: „Мало донести“, бо знаємо все і злочин відбулося. Але тоді не чи дозволено мені було, по крайнього заходу, відкласти на кілька днів повідомлення. Але, до нещастию їх, обставини дозріли колись їх задумів і вже чому вони зникли». Набрані курсивом слова Микола І двічі підкреслив, а над словами «але нещастию» поставив одинадцять восклицательных знаків, причому справа, з полів близько до того місця поставив іще одна, додатковий — дванадцятий — окличний знак величезного размера.

Но водночас багато слідчі справи декабристів містять численні покаянні звернення до царя і членів комісії, слізливі листи раскаявшихся «злочинців», клятви заслужити, прощення. Чому така багато членів товариства на виявили стійкості? Відповідь представляється ясним. За в’язнями Петропавлівської фортеці учасниками повстання 14 грудня не стояло революційного класу. За стінами в’язниці де вони відчували опори, і багато впали духом. У тюрмі відбувалися та нещасні випадки самогубства (так, розбив собі голову об стіну тюремної камери декабрист Булатів). Заковывание «в заліза» було формою фізичної тортури (за інші форми, очевидно, не застосовували), але з менш тяжкі були й моральні тортури — залякування, обнадеживание, впливом геть сім'ю, загрози страти і пр.

Царские влади були зацікавлені у широкому оповіщенні дворянського з нібито «глибокому каяття» ув’язнених, признающих-де хибність виступи і вихваляють милосердя царської влади. Між іншим, цієї мети широко поширювався через поліцію і губернську адміністрацію один документ, що представляв собою об'єднання трьох листів — передсмертного листи Рилєєва дружини, листи декабриста Оболенського до батька й покаяльного листи Якубовича, також до свого батькові. Усі три листи поширювалися урядом офіційним шляхом: звідси яскраво свідчить особливе «справа» канцелярії петербурзького громадянського губернатора, у якому ці покаянні листи акуратно підшиті до офіційних повідомлень слідство і суді, уривків із сенатських відомостей і пр.

Во час слідства нас дуже швидко — за першого ж питаннях — пролунало ім'я А. З. Пушкіна. Відкрилося, яка величезна значення мали для декабристів його вірші. Чимало вільнодумних віршів — Рилєєва, Язикова та інших відомих і невідомих поетів — знайшлося під час обшуку і це записало при допитах. Відкрилися невідомі армійські поети (Жуков та інших.) писали вірші імітуючи Пушкіну і Рылееву.

Николай I особливо боявся віршів; їм було запропоновано легко поширитися, їх могли списати чи запам’ятати напам’ять навіть переписувачі Слідчою комісії. Тому час слідства цар наказав, який будь-коли забуде історії російської літератури: «З справ вийняти і спалити все обурливі вірші». Наказ було виконано, вірші було спалено; у тому числі, мабуть, було багато творів, і решти нам які залишаються, й чимало пушкінських віршів. Випадково вціліла запис лише пушкінського вірші «Кинджал». Його записав напам’ять на вимогу слідства декабрист Громнитский (член Товариства з'єднаних слов’ян). Бєстужев-Рюмін, показав він, «у розмовах своїх выхвалял твори Олександра Пушкіна та прочитав напам’ять одне… щонайменше вольнодумное. Ось вона…» Далі йшов записаний напам’ять текст пушкінського «Кинджала». Його не було вдалося «вийняти і спалити» відповідно до царському наказу: він розташувався двома суміжних сторінках показань, обертів яких були задіяні важливими текстами допиту, не подлежавшими знищення. Тоді військовий міністр Татищев, голова Слідчою комісії, знайшла-таки виходу зі становища: він густо закреслив текст пушкінських віршів, на початку й кінці поставивши «скріпу» такого змісту: «З найвищого дозволу вимазав військовий міністр Татищев».

«В нинішніх обставин просто неможливо нічого зробити на твою користь, — писав Жуковський поетові, томившемуся на засланні в Михайлівському. — Ти нічого не замішаний, так. Однак у паперах кожного з які діяли перебувають вірші твої. Це поганий спосіб подружитися з правительством».

Никакого суду над декабристами по суті був. Пародія на суд відбувалася при закритих дверях, у стані глибокої таємниці. Викликуваним декабристам спішно пропонували засвідчити їх підписи під показаннями на слідстві, після чого читали заздалегідь заготовлений вирок і викликали наступний «розряд». «Хіба нас судили? — запитували потім декабристи. — А ми бачимо було невідомо, що це був суд…».

Пятеро декабристів було поставлено «поза розрядів» і засуджені до четвертуванню. Але Микола замінив четвертування повешением.

Выписка з протоколу Верховного кримінального суду від 11 липня 1826 р. проголошувала: «Згідно з высокомонаршим милосердям, в цьому справі виявленим… Верховний Кримінальний суду з височайше наданої йому влади засудив: замість болісним страти четвертованием, Павлу Пестелю, Кондратию Рилєєву, Сергію Муравьеву-Апостолу, Михайла Бестужеву-Рюмину і Петру Каховскому вироком суду певної, цих злочинців, право їх тяжкі злодіяння, повесить».

В ніч на13 липня на кронверку Петропавлівської фортеці при світлі багать влаштували шибеницю і раніше вранці вивели ув’язнених декабристів з фортеці з метою страти. На грудях у засуджених до повішення висіли дошки з написом: «Царевбивця». Руки і ноги були в них закуті у важкі кайдани. Пестель був такий виснажений, що ні міг переступити високого порога хвіртки, — стража мусила все підняти його й перенести через порог.

Утро було похмуре і туманне. На певній відстані від місця страти зібралася натовп народа.

Начальник кронверка пізніше розповідав: «Коли відняті були лави з-під ніг, мотузки обірвалися і три Злочинців… впали до ями, прошибив вагою своїх тіл і кайданів настланные з неї дошки. Запасних мотузок був, їх поспішали дістати у найближчих крамницях, але було раннє ранок, усе було замкнено, чому виконання страти промедлилось. Проте операцію повторена і цього разу відбулася вдало». До цього страшному розповіді можна додати цинически лаконічне «всеподданнейшее повідомлення» санкт-петербурзького генерал-губернатора Голенищева-Кутузова, де зазначено імена сорвавшихся з шибениці: «Екзекуція скінчилася з належної тишею і порядком, як з боку колишніх лавах військ, і із боку глядачів, яких неможливо було трохи. По недосвідченості наших катів і невміння влаштовувати шибениці з першого разі троє, саме: Рилєєв, Каховський і Муравйов — зірвалися, але незабаром були знову повішані й одержали заслужену смерть. Про що вашому величності всеподданнейше доношу».

Всех інших ув’язнених декабристів вивели у вікно фортеці і розмістили у два каре: за одну — які належали до гвардійським полкам, до іншого — інших. Усі вироки супроводжувалися розжалуванням, позбавленням чинів і дворянства: над засудженими ламали шпаги, зривали з нього еполети і мундири і кидали до вогню палаючих костров.

Моряков-декабристов відвезли до Кронштадта й те ранок виконали з них вирок розжалування на флагманському кораблі адмірала Кроуна. Мундири і еполети був із них зірвані і кинуті в воду. «Можна сміливо сказати, перше прояв лібералізму намагалися винищувати усіма чотирма стихіями — вогнем, водою, повітрям і землею», — пише у своїх спогадах декабрист В.І. Штейнгель.

Свыше 120 людина декабристів було сослано на різний час в Сибір, на каторгу чи поселення. Разжалованные на звичайні були заслані на Кавказ. Були декабристи, побували й у Сибіру, і Кавказі (Лорер, Одоевский та інших.): по відбуття відомого терміну покарання Сибіру їх використовували як «милості» було визначено рядовими в Кавказьку армію де проводилися військові дії. Їх посилали під пули.

К числу страчених треба додати до смерті запоротых солдат-декабристов, дехто з яких були прогнаны крізь лад 12 раз, т. е. отримали 12 тисяч шпицрутенов. Серед цих солдатів були рядові Саратовського піхотного полку (з колишніх семеновцев) Федір Миколайович Анойченко і співав Федір Миколаїв, солдати Чернігівського полку Алимпий Борисов і Дрокопий Нікітін, фельдфебель Чернігівського полку Михей Шутов і другие.

Часть солдат-декабристов була прогнана крізь лад менше кількість раз, менш активніше позбавили відзнак і заслані на Кавказ; туди відправили й усе штрафний Чернігівський полк. Існувало думка, що у каторгу у Сибір солдати — учасники повстання не посилалися, але такі давно в сибірських архівах були відшукані документи, що дають, деякі солдати були сосаны у Сибір, причому начальство приймало всіх заходів, що вони не зіштовхнулися із сосланными декабристами.

М. В. Нечкіна «Слідче справа декабристів», вид. Думка, М., 1982 г.

М. В. Нечкіна «Криза Південного товариства декабристів», вид. Історик-марксист, 1935 г.

3. М. В. Нечкіна «Декабристи», вид. Наука, М., 1983.