Основні різновиди криз на підприємстві

Всі підприємства, вважаються відкритими системами оскільки вони активно реагують на вплив зовнішнього середовища і мають всі властивості, що притаманні таким системам. До таких ознак відносять наявність сукупностей взаємопов'язаних елементів, певної структури і характерних зв’язків між складниками, а також циклічного розвитку та наявності кризових процесів на межах різних циклів.

Сучасне підприємство, як інтегральна складна система, складається з сукупності менших систем субсистем або підсистем), і будь-які збої у функціонуванні цих систем призводять, як правило, до катастрофічних наслідків для нього. Тому найбільшою за масштабністю та руйнівними наслідками вважається системна криза на підприємстві. Вона характеризується погіршенням фінансового, технологічного, виробничого, організаційного, соціального стану фірми, коли виникає загроза подальшого його існування в умовах обмеження власних потенційних можливостей.

Формування системної кризи на підприємстві, наслідками якого можуть бути банкрутство та ліквідація суб'єкта господарювання, треба розглядати як послідовний процес нарощування кризових явищ — від технологічного збою, кризової ситуації, локальної кризи й до системної кризи. Появі системної кризи фірми передують окремі кризові явища, що утворюють стратегічну кризу, тактичну кризу й кризу забезпеченості. Погіршення виробничо-технологічних та фінансових параметрів підприємства на фоні ознак кризи забезпеченості й вказує на утворення стійкої системної кризи.

Традиційно під стратегічною кризою підприємства розуміють незапланований процес погіршення стану фірми в умовах обмеження можливостей впливу з наслідками, які призводять до вичерпування стратегічного потенціалу та втрати доцільності подальшого існування суб'єкта господарювання з незмінною місією, цілями, напрямками діяльності та підприємницьким потенціалом. До стратегічної кризи призводить недостатність розвитку системи стратегічного управління фірми, а точніше: відсутність чіткої структуризації стратегічних цілей підприємства; орієнтація вищих керівників фірми на розв’язання оперативних завдань замість стратегічних; виключення процесу розробки стратегії підприємства з етапу планування його діяльності.

Зовнішніми ознаками тактичної кризи є: скорочення масштабів діяльності; зниження частки на ринку; скорочення прибутків; зниження чисельності персоналу тощо. Розвиток кризового процесу у фінансовій сфері підприємства проявляється у збільшенні заборгованостей підприємства, погіршені показників його ліквідності та показників фінансової стійкості утворює кризу забезпеченості. Головною ознакою такої кризи на підприємстві є тимчасова або тривала хронічна неплатоспроможність даного суб'єкта господарювання.

До стратегічної й тактичної кризи, кризи забезпеченості, яка трансформується у системну кризу, призводить активний розвиток схожих (загальних) кризових процесів у всіх субсистемах підприємства, які призводять до стійкого блокування діяльності цих підсистем. Однак, не завжди кризові процеси призводять до стійких негативних змін у діяльності складників системи-підприємства. Найчастіше такі зміни мають нестійкий характер й усуваються самим підприємством. З огляду на масштабність таких проблемних проявів доцільно говорити про ознаки загальної кризи на підприємстві.

Загальна криза підприємства — це сукупність проявів (ситуацій) або стан у певний момент часу, що виникає при порушенні нормального функціонування суб'єкта підприємництва у середовищі його господарювання.

Під нормальним функціонуванням, у даному випадку, слід розуміти ефективну діяльність суб'єкта підприємництва, направлену на досягнення його місії та визначених для нього локальних цілей за умови використання оптимального обсягу ресурсів. Загальна криза може абсолютно зненацька проявитися під час гармонійного розвитку підприємства і носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунків. Але в рідкісних випадках криза з’являється зненацька, тобто без будь-якого попередження для підприємства. Найперші проблеми для фірми створює локальна криза.

Локальна криза підприємства — погіршення діяльності в одній з підсистем організації, зумовлений впливом об'єктивних та суб'єктивних, зовнішніх та внутрішніх факторів, на які заздалегідь не був здійснений відповідний вплив для підтримки нормальної ситуації або збіг вищезгаданих факторів мав несподіваний, невідворотний характер.

Першим кроком у визначені будь-якої локальної кризи на підприємстві є визначення симптомів кризи. Симптоми локальної кризи на підприємстві можуть бути загальними та специфічними. За виявленими симптомами даного різновиду кризи на підприємстві, точніше сферою їх прояву: виокремлюють економічну, технологічну й соціальну кризи.

Економічна криза (фінансова, комерційна, управлінська) Економічна криза утворюється на фоні ресурсної, комерційної та управлінської кризи. У свою чергу, ресурсна криза може мати специфічні ознаки кризи постачання, фінансової кризи та кризи персоналу. Комерційна криза утворюється за кризових процесів при виробництві продукції (наданні послуг) та її збуті. А управлінська у першу чергу утворюється після появи організаційної кризи.

Якщо ранжувати різновиди локальних криз на підприємстві відповідно до протікання бізнес-процесів на даному суб'єкті господарювання, то згідно ланцюжка діяльності фірми можна сформувати таку послідовність утворення проблемних ситуацій: організаційна криза, криза постачання, виробничо-технологічна криза, криза збуту, фінансова криза, криза персоналу.

Організаційна криза Створення та забезпечення ефективної діяльності суб'єкта господарювання передбачає у першу чергу його раціональну організацію. І за наявності проблем у організації утворюється низка проблем у різних сферах та напрямах діяльності внутрішнього господарського механізму фірми.

Організаційна криза — це процес виникнення протиріч всередині і поза межами організації, які мають хронічний характер Організаційна криза, першу чергу, виникає як результат дестабілізації в організаційній діяльності підприємства (в тому числі недоліки організації системи управління). Також вона може виникнути внаслідок дії інших різновидів локальних криз (кризи збуту, постачання, персоналу, виробничо-технологічної та фінансової кризи).

Даний різновид локальної кризи виникає під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища, що формують систему кризових ситуацій, при яких відбувається руйнування пріоритетів вищих рівнях цілепокладання та стратегіях підприємства, котрі зумовлювали його існування у попередньому періоді і вимагають від власників і керівників фірми специфічних заходів для забезпечення виживання суб'єкта господарювання та збереження власності підприємців.

Основними симптомами, що свідчать про наявність організаційної кризи, можуть бути: порушення організаційних процесів; невиконання планів; збої у комунікаційних процесах; загальне погіршення показників діяльності; погіршення організаційної культури тощо. Серед основних причин виникнення організаційної кризи можуть бути: невідповідність розвитку окремих підсистем встановленим параметрам їх діяльності; невідповідність чисельності і кваліфікації працівників обраній організаційній структурі; помилки у визначенні пріоритетів; невірне делегування повноважень; відсутність планів та програм розвитку фірми; відсутність регламентів робіт; затримка з переходом на нові управлінські технології або активна протидія впровадженню даних нововведень; недостатня мотивація персоналу й фірми в цілому; безсистемний характер розвитку.

Криза постачання.

Якщо діяльність фірми раціонально організована, то найпершою проблемою, з якою стикаються підприємці, є недоліки при постачанні необхідних матеріальних та технічних ресурсів для забезпечення діяльності фірми (кризою постачання). Криза постачання, як первісне явище, є результатом проблем у зовнішньому середовищі - зонах стратегічних ресурсів, виробництві у основних постачальників або збоїв у транспортуванні цих ресурсів Крім цього, як взаємопов'язаний з внутрішньою діяльністю процес, вона може бути наслідком фінансової кризи або змін у виробничій системі. До кризових проявів різної глибини та наслідків впливу у сфері забезпечення фірми ресурсами призводить несвоєчасне, у недостатньому обсязі постачання неякісних матеріальних ресурсів, що дестабілізує функціонування даного підприємства.

Існують наступні підходи до визначення кризи постачання на підприємстві:

• 1) тривалий у часі процес, у період якого оборотні кошти, призначені на придбання продукції виробничо-технічного призначення, не перетворюються у виробничі запаси через їхню відсутність або інших схожих причин;
• 2) тимчасове порушення процесу своєчасного і безперебійного забезпечення виробництва товарів або послуг (робіт) на підприємстві усіма видами продукції виробничо-технічного призначення (матеріально-сировинними ресурсами);
• 3) ситуація, що характеризується наявністю збою на одному, чи одночасно декількох етапах проходження процесу матеріально-технічного постачання підприємства (визначення планової потреби в засобах виробництва; організація і планування завезення сировини, матеріалів, палива, устаткування і т.д.; приймання і збереження продукції; управління виробничими запасами; планування потреби цехів у матеріальних ресурсах; підготовка продукції до виробничого споживання).

Особливим аспектом антикризового управління є встановлення можливих наслідків прояву та розвитку кризових процесі у сфері забезпечення матеріально-технічними ресурсами. Загальна сукупність можливих наслідків традиційно поділяється на дві групи: кількісні наслідки та якісні наслідки кризи постачання. До кількісних наслідків кризи постачання групи можна віднести: невиконання зобов’язань перед споживачами; неотримання платежів; зменшення прибутків; збільшення заборгованості; втрата кваліфікованих робітників; зменшення частки підприємства на ринку; зниження технічного рівня виробництва; збільшення браку; збільшення простоїв; збільшення витрат. Якісними наслідками кризи виступають: втрата репутації у партнерів; втрата репутації на ринку; погіршення морально-психологічного клімату; ускладнення відносин з регулюючими органами; втрата іміджу.

Виробничо-технологічна криза Раціональна організація та повна забезпеченість підприємницької діяльності фірми необхідними матеріально-технічними ресурсами не може вберегти її від проблем у виробництві.

Криза у процесі виробництва або виробничо-технологічна криза пов’язана зі зниженням ефективності виробничої діяльності або її зупинкою, через такі фактори як фізичний знос та техніко-економічне старіння основних фондів, псування або втрати оборотних фондів, неефективного використання техніки тощо. Виробничо-технологічна криза є результатом не вірного вибору виробничо-технічної стратегії підприємства, що проявляється в нездатності випускати конкурентоспроможну продукцію й може призвести до повної зупинки виробництва. Це різновид локальної кризи, при якій підприємство з режиму стабільного функціонування виробничої системи переходить у зону кризи, що сформувалась у результаті помилкової чи несвоєчасної реакції операційної системи на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищі.

Виробничо-технологічна криза — це вид локальної кризи, виникнення якої зумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, що ведуть до зниження рівня використання потужностей, невиконанню зобов’язань перед клієнтами, нездатності випускати конкурентоздатну продукцію, зупинці виробництва тощо.

Основними симптомами виробничо-технологічної кризи є: зростання виробничого браку і збільшення рекламацій на продукцію фірми; зростання витрат на виробничу діяльність, в тому числі на ремонт обладнання й приміщень; скарги робітників на проблеми у функціонуванні обладнання; зниження обсягів оборотних фондів; невідповідність запасів на складі потребам виробництва; невиконання планів виробництва; збільшення простоїв устаткування; збільшення виробничого циклу; збільшення трудомісткості виготовлення продукції. Основною причиною виробничо-технологічної кризи є вичерпання наявного виробничого потенціалу підприємства. Даний різновид кризи може призвести до утворення загальної кризи підприємства через неможливість виготовляти продукцію, що сприймається ринком.

Криза збуту Виготовлення підприємством продукції не завершує цикл підприємницької діяльності даного суб'єкта господарювання, оскільки для отримання прибутку виготовлену продукцію слід продати на ринку товарів (послуг). Неконкурентоспроможна продукція та неефективна стратегія її продажу може призвести до утворення кризи збуту.

Криза збуту — це вид локальної кризи, яка формується на основі певного переліку кризоутворюючих чинників і впливає на підсистему збуту, що характеризується наявністю неліквідних запасів, втратою клієнтів, зменшення загальних обсягів виробництва і прибутків, що може призвести до загально кризового стану підприємства.

Криза збуту охоплює систему реалізації продукції і призводить до розбалансування механізму збуту готової продукції. Проблема своєчасного виявлення та ліквідації кризи збуту на підприємстві є досить важливою внаслідок того, що кризові явища в системі реалізації продукції можуть спричинити «ланцюжок» кризових проявів в інших підсистемах і призвести до системної кризи на підприємстві.

Основними симптомами кризи збуту на підприємстві вважають: зменшення обсягів реалізації продукції (послуг); збільшення залишків готової продукції на складах; зменшення обігових коштів; зменшення обсягів замовлень; скорочення асортименту продукції; зниження прибутковості навіть при збільшенні обсягів реалізації тощо. Локалізація кризи збуту здійснюється за рахунок трансформації стратегії збуту продукції та формування ефективної гнучкої політики ціноутворення.

Фінансова криза Втрата прибутків або зв’язування коштів надмірними запасами призводить до зниження обсягів фінансових ресурсів, як результат — утворення фінансової кризи на підприємстві. Традиційно фінансова криза на підприємстві є похідною від виробничої, оскільки у виробництві акумулюється значна частка фінансових ресурсів. Дана проблема у діяльності фірми характеризується роботою підприємства у безприбутковій зоні, яка призводить до втрати потенціалу успіху, загрожує його платоспроможності та по дальшому існуванню як суб'єкта підприємницької діяльності.

Фінансова криза — це вид локальної кризи, при якій спостерігається погіршення показників поточної ліквідності, фінансової стійкості з одночасним зростанням короткота середньострокової заборгованості, що призводить до неплатоспроможності підприємства.

Фінансова криза проявляється у фазі розбалансованості діяльності підприємства за обмежених можливостей впливу топменеджерів на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. З позиції фінансового менеджменту криза підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної діяльності. В результаті настання фінансової кризи на підприємстві, через нестачу грошових ресурсів, відбуваються збої в різних сферах діяльності фірми (постачанні, виробництві, збуті тощо). Основними симптомами фінансової кризи є: збитки від різних видів діяльності; збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості (при тенденції до значного перевищення останньої на попередньою); зменшення рівня обігових коштів; зменшення оборотності і долі грошових ресурсів; будь-які зміни в структурі балансу.

Криза персоналу Одним з найважливіших ресурсів підприємства завжди були й будуть його трудові ресурси. Даний різновид має ресурсного потенціалу фірми має певну подвійність, що проявляється у наявності як матеріальної так і нематеріальної складової у використанні даних ресурсів. Підвладність персоналу різнобічному зовнішньому та внутрішньому впливу спричиняє інколи непередбачувані своєрідні процеси (конфлікти), що утворюють кризу персоналу. Криза персоналу є результатом неспроможності реалізовувати ефективну кадрову політику на підприємстві, що проявляється у невідповідності потребам самої організації та вимогам зовнішнього середовища процесів кількісного та якісного збереження й відновлення кадрів фірми.

Криза персоналу — це різновид локальної кризи, що проявляється в зміні кількості та якості прийняття і реалізації управлінських рішень, моделі побудови організаційної структури управління, принципів організаційної поведінки, які дестабілізують діяльність підприємства в цілому.

Криза персоналу вказує на невідповідність поточної діяльності персоналу новим умовам функціонування фірми.

На розвиток проблем персоналу (конфліктів) і, як наслідок, кризи персоналу впливають стресові ситуації в навколишньому для людини середовищі. У даному контексті стрес розглядається як комплекс фізичних, хімічних і психологічних реакцій людини на вплив у зовнішньому для нього середовищі. При цьому фактори зовнішнього середовища виводять зі стану рівноваги фізіологічні і психологічні функції особи.

Основними симптомами кризи персоналу на підприємстві вважають: збільшення кількості конфліктів; висока плинність кадрів; збільшення кількості неявок на роботу; зниження продуктивності праці; ігнорування вказівок керівництва; погіршення трудової дисципліни; страйки. Серед причин кризи персоналу можуть бути: недоліки в управлінні персоналом; недостатня мотивація працюючих; неефективний рівень навчання; погані умови праці; конфлікти між цілями діяльності фірми; неадекватність організаційної структур особливостям функціонування фірми; незабезпеченість ресурсами; невідповідність соціальних умов діяльності потребам персоналу; незадовільне інформування працюючих; недоліки в контролі; порушення етики; відсутність або неправильна оцінка результатів діяльності.

Загальна класифікація криз підприємства Велика кількість характеристик прояву криз на підприємстві, а також різні напрями у підходах до їх визначення дозволили різним науковцям сформувати своєрідні класифікаційні групи. Класичними вже вважають різновиди, агреговані й описані Фінком, Крістеком, Мюллером тощо (табл. 1).

Таблиця 1. Класичні різновиди криз підприємства.

З огляду на спрямованість діяльності підприємницьких структур у процесі ефективного управління постає завданням виявлення криз у процесах функціонування і розвитку підприємства. Уточнену класифікацію криз підприємства представлено на рис. 1).

Рис. 1. Класифікація видів криз при функціонуванні та розвитку підприємства