Продовольчий комплекс як структурна складова АПК в умовах трансформаційного розвитку економіки

Подолання кризових явищ в економіці зумовлює необхідність глибоких перетворень у системі відносин, прав і відповідальності на всіх рівнях і в усіх господарських сферах, пов’язаних з посиленням керованості економічними процесами, використанням прогресивних організаційно-економічних форм, які сприяють зниженню невизначеності і ризиків для всіх господарюючих суб'єктів — учасників ринку. Серед численних проблем, пов’язаних з побудовою цивілізованого ефективного ринку, однією з найбільш актуальних, комплексних та багатоаспектних є створення ефективної системи взаємозв'язків структурних елементів економіки і, передусім, в агропромисловому комплексі країни.

Вивченню структурних елементів агропромислового комплексу, ефекту їх синергічності та впливу інтеграційних та агрегаційних процесів на розвиток продовольчої активності і зміцнення продовольчої безпеки присвячено багато наукових праць. Зокрема, вагомий вклад у розробку наукових основ розвитку національного та регіонального АПК та його структуризації внесли відомі вітчизняні вчені П. Березівський, П. Борщевський, В. Вітвицький, П. Гайдуцький, Л. Дейнека, М. Долішній, А. Лисецький, І. Лукінов, С. Мартинов, М. Михасюк, В. Нагірна, П. Саблук, Є. Ходаківський, Г. Черевко, Л. Шепотько, В. Юрчишин, І. Яремчук та ряд інших.

Метою дослідження є аналіз системи традиційної побудови виробничо-економічних зв’язків у продовольчому комплексі (ПК) регіону, обґрунтування необхідності структуризації ПК, враховуючи фактор впливу суміжних галузей господарювання та динамічний розвиток техногенного суспільства.

Довгий час в економічній науці і практиці аграрний (сільськогосподарський) сектор розглядався ізольовано від суміжних галузей народного господарства, що забезпечують і обслуговують сільське господарство та займаються просуванням і реалізацією продовольчих товарів. Починаючи з 70-х років XX століття, розуміння цієї проблеми почало змінюватися у зв’язку з обґрунтуванням і функціонуванням системи продовольчого забезпечення в США [1, с. 78], агропромислового комплексу — в СРСР. На сучасному етапі розвитку на стан справ в агропромисловому комплексі впливає негативна макроекономічна ситуація: криза в інвестиційній сфері, неефективність державного регулювання економіки, наявність величезного тіньового обороту, криміналізація економіки, деградація галузевої і відтворювальної структури.

Сучасне сільське господарство існує і розвивається як ланка значно більшого багатогалузевого продовольчого комплексу, котрий, у свою чергу, є складовою частиною агропромислового комплексу. Основу сучасних інтенсивних (індустріальних) технологій, використовуваних у сільському господарстві, становлять галузі несільськогосподарських сфер економіки, які є розробниками цих технологій. Вони поставляють необхідні для сільського господарства промислові засоби виробництва і матеріали, вартість яких перевищує половину вартості всієї кінцевої сільськогосподарської продукції.

В той же час вимоги сучасного урбанізованого споживача до сучасного асортименту, міри його готовності для споживання, територіального нівелювання постачання продовольством припускають, що не менше 90% вироблюваної сільськогосподарської сировини проходить через промислову переробку і спеціалізовану збутову систему з великою інфраструктурою. В індустріально розвинених країнах у вартості кінцевої продовольчої продукції частка чистої продукції сільського господарства не перевищує 10−15%, а інша частина створюється в несільськогосподарських сферах продовольчого комплексу країни. Тому саме від них багато в чому залежить як функціонування сільського господарства, так і раціональне використання його продукції [2, с. 5].

Головна мета АПК — максимізація міри задоволення потреб суспільства в сільськогосподарській продукції і продуктах її переробки, при підвищенні ефективності громадського виробництва, для чого потрібне виконання наступних умов: по-перше, збалансованості і структуризації всіх стадій агропромислового виробництва за основними техніко-економічними параметрами; по-друге, цілеспрямованості різнорідних, але взаємопов'язаних видів діяльності, які складають у сукупності агропромисловий комплекс.

У рамках функціонування агропромислового комплексу, як багатофункціональної системи продовольчого забезпечення, з’являється можливість формування механізму і контролю за паритетом цін: продажів промислової продукції і відповідних послуг сільському господарству, в порівнянні з цінами реалізації сільськогосподарської продукції [3, с. 91].

З урахуванням вищесказаного систему національного агропромислового комплексу можна подати у вигляді рисунку 1, згідно з яким дана система включає ряд структурних елементів:

• — сільське господарство, де в рамках базисних галузей рослинництва і тваринництва вирощують різноманітні види сільськогосподарської сировини для переробки (зернові, технічні культури, багато видів тваринницької продукції), кінцева продовольча продукція для споживання у свіжому вигляді (картопля, овочі, плоди, ягоди, виноград, яйця, молоко і т.ін.), а також корму для виробництва тваринницької продукції;
• — переробну промисловість (галузі харчової та легкої промисловості), підприємства якої виробляють харчові продукти, включаючи напої і тютюн, вироби зі шкіри, текстилю і волокна;
• — продовольчий ринок, у системі відповідної оптової і роздрібної торгівлі, громадського харчування, з урахуванням адекватної зовнішньоекономічної діяльності і міжрегіональної торгівлі, призначенням яких є реалізація споживачам, включаючи домашні господарства, різноманітних видів кінцевої продукції АПК;
• — виробничу інфраструктуру, як систему галузей і підприємств, що виробляють і постачають сільському, лісовому, рибному господарствам, переробній промисловості і торгівлі різноманітні товари: техніку, добрива і пестициди, комбікорми, паливно-мастильні матеріали і електроенергію, покупне насіння, племінних тварин, птицю і молодняк для відгодівлі і т.ін.;
• — інформаційно-технологічну, обслуговуючу інфраструктуру, як систему підгалузей і підприємств, що здійснюють закупівлі сировини і продовольства, прокат машин і виконання контрактних робіт, ремонт і обслуговування основних засобів, фінансові послуги, послуги з маркетингу, транспортування, логістики, зберігання продукції та ін.;
• — специфічною підсистемою агропромислового комплексу є споживча кооперація на селі, в якій є, по суті, всі структурні елементи АПК, у тому числі сільське господарство, закупівля сировини, переробка сільськогосподарської продукції, торгівля і громадське харчування, а також інфраструктура.

З рис. 1 видно, що продовольчий комплекс становлять: сільське господарство, переробна промисловість та продовольчий ринок.

Продовольчий комплекс має специфічну структуру і функції. Повнота функціональних ланок визначається природно-економічними умовами, виробничою спеціалізацією, розмірами і характером сільськогосподарської сировини (мало-транспортабельної, нетранспортабельної або придатної до тривалого зберігання). Крім виробництва, межі і структуру регіонального продовольчого комплексу характеризують: розвиненість продовольчого ринку; рівень ввезення імпортного продовольства і конкурентоспроможність місцевого продовольства; наявність і розміщення торговельних; складських підприємств і сховищ; наявність і кваліфікація трудових ресурсів і наукових кадрів регіону; ступінь забезпеченості галузей і підприємств зв’язком та інформацією і т.ін.

В ринкових умовах господарювання продовольчий комплекс є сукупністю технологічно взаємозалежних галузей, об'єднаних спільністю кінцевої продукції, орієнтованих на забезпечення населення країни продовольчими товарами з мінімальними витратами при визначеному рівні доходів. Специфічні економічні умови сільського господарства, розвиток нових форм виробничих відносин і поява у цьому зв’язку численних видів організаційно-виробничих форм привели в останні роки до виникнення і розвитку великої кількості абсолютно нових типів і форм економічних зв’язків між сільським господарством, переробною промисловістю і торгівлею. Це визначило проблему необхідності зміцнення зв’язків і вдосконалення структури продовольчого комплексу.

Основними критеріями, за якими галузь включається до складу регіонального продовольчого комплексу, є: спільність території, ступінь спеціалізації й участі галузей у виробництві, переробці, зберіганні і реалізації сільськогосподарської сировини і продовольства в даному регіоні, а також єдність мети розвитку галузей — виробництво кінцевого продукту з мінімальними суспільно необхідними витратами.

Таким чином, можна зробити висновок, що основними параметрами оптимальності структури регіонального продовольчого комплексу слід вважати рівень економічної і технологічної взаємозалежності галузей, мінімізацію витрат виробленої в ньому продукції на основі територіального розподілу праці, а спеціалізацію галузей ПК визначати відповідно до природних економічних умов.

Оскільки сучасний продовольчий комплекс являє собою цілісну самостійну систему, то необхідно визначити його власні мету і завдання.