Інвестування та інноваційний менеджмент

Міністерство освіти та науки України ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ Кафедра маркетингу та логістики КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ.

«Інвестування та інноваційний менеджмент».

для студентів спеціальності 8.51 701.

професійні спрямування: 01, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, 12.

денної та заочної форм навчання Одеса ОНАХТ 2013.

Конспект лекцій з дисципліни «Інвестування та інноваційний менеджмент» для студентів спеціальності 8.51 701, професійні спрямування: 01, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, 12, денної та заочної форм навчання / Укладач Попов Л. П. — Одеса: ОНАХТ, 2013. — 58 с Укладач: Л. П. Попов Л.П., канд. техн. наук, доцент Відповідальний за випуск зав. каф. Маркетингу та логістики І.І. Савенко, д-р екон. Наук, доцент.

Зміст Вступ Методика проведення лекційних занять Лекція 1. Поняття і сутність інновацій та інвестування Лекція 2. Інноваційна діяльність Лекція 3. Маркетингові дослідження при інноваціях Лекція 4. Інвестиції при інноваціях Лекція 5. Оцінка ефективності інновацій Лекція 6. Аналіз беззбитковості та оцінка ризиків Література.

Вступ При підготовці магістрів з технологічних спеціальностей передбачається вивчення питань з інноваційної та інвестиційної діяльності підприємства з дисципліни «Інвестування та інноваційний менеджмент» .

Мета викладання дисципліни — оволодіння майбутніми фахівцями магістрами-технологами основами організації інноваційної та інвестиційної діяльності і виконання економічного обґрунтування доцільності та ефективності інновацій та інвестицій у виробництві.

Знання, які отримують студенти при вивченні даної дисципліни, використовують при виконанні науково-дослідницької магістерської кваліфікаційної роботи, в якій значне місце відводять техніко-економічному обґрунтуванню ефективності досліджень та впровадження результатів досліджень у виробництві.

Мета і завдання проведення лекцій — дати теоретичні основи, які наведено у змісті дисципліни, висвітлити різноманітні підходи до рішення тих чи інших питань, які охоплюються дисципліною, показати проблемні завдання у цих питаннях та шляхи їх розв’язання.

В результаті проведення лекцій студенти повинні:

Знати основні теоретичні положення щодо інноваційної та інвестиційної діяльності, інвестиційного проектування; інноваційний менеджмент та організаційні форми у інноваційній діяльності; методику проведення маркетингових досліджень при розробці новацій (нових технологій, нових видів продукції тощо); методику визначення потреб у інвестиціях при здійсненні НДДКР та проектів розвитку підприємства; форми та джерела інвестування інноваційної діяльності та розвитку підприємства; методику оцінки ефективності інновацій та інвестиційного проекту; методику аналізу беззбиткової діяльності.

Вміти застосувати теоретичні положення при вирішенні практичних питань: провести маркетингові дослідження та визначити можливі обсяги впровадження новації (нової технології, нового продукту тощо), очікуємі економічні результати впровадження новацій у виробництві; визначити витрати на проведення НДДКР та впровадження результатів наукових досліджень у виробництві; визначити джерела інвестицій; визначити ефективність інновацій, інвестиційного проекту розвитку підприємства; визначити умови беззбиткової діяльності підприємства.

Конспект лекцій складено на підставі Робочої навчальної програми з дисципліни «Інвестування та інноваційний менеджмент», напрям підготовки — 8.51 701, професійні спрямування: 01, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, 12, затвердженої 20.06.2012 р.

Методика проведення лекційних занять На початок читання лекційного курсу студенти отримують даний конспект лекцій у електронному вигляді. Конспект лекцій може бути роздрукований студентом або зберігатися у електронному варіанті у комп’ютері.

Лекції проводяться шляхом обговорення основних їх положень. Основні питання, які передбачається обговорювати на лекції, наведено у кінці кожної лекції.

Напередодні наступної лекції студент повинен ознайомитися з лекційним матеріалом та підготуватися до обговорення питань лекції. Студенти також можуть ініціювати власні питання для обговорення, якщо щось не зрозуміле у лекційному матеріалі або якщо є бажання розглянути ще інші питання, крім наведених у кінці лекції для обговорення.

На лекційному занятті студент повинен мати матеріали лекції у роздрукованому або електронному вигляді (у ноутбуці) для того, щоб при обговоренні лекції мати можливість спостерігати лекційний матеріал, особливо креслення, графіки, таблиці, рисунки тощо.

На початок лекції викладач стисло викладає мету, завдання та сутність ключових питань поточної лекції.

Потім викладач опитує студентів щодо їх пропозицій з розглядання додаткових питань, які виникли у них при підготовці до лекції з поточної теми занять. За рішенням викладача пропозиції студентів також можуть бути розглянуті при обговоренні лекційного матеріалу.

Надалі послідовно по кожному питанню теми лекції студентам пропонується висловлюватися щодо розуміння сутності питань, які розглядаються. Викладач допомагає студентам у розгляданні питань лекції, доповнює та корегує їх висловлювання, робить підсумки та узагальнювання по кожному питанню та в цілому по темі лекції.

Лекція 1. Поняття і сутність інновацій та інвестування План лекції.

1. Поняття та сутність інвестування.

2. Класифікація інвестицій.

3. Інвестиційний проект та інвестиційний цикл.

4. Поняття та сутність інновацій.

5. Класифікація інновацій.

1. Поняття та сутність інвестування В сучасному світі одним з важливіших є завдання ефективного вкладення капіталу (інвестування) з метою його примноження (збільшення).

Економічна природа інвестування обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення.

Інвестиційна діяльність регулюється Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.

У відповідності до цього Закону під інвестиціями розуміються усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого утворюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Закон визначає основні положення інвестиційної діяльності, а саме:

об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності;

види інвестування;

інноваційну діяльність;

— права та обов’язки суб'єктів інвестиційної діяльності, відносини між ними;

джерела фінансування інвестицій;

— гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності та захист інвестицій;

відповідальність суб'єктів інвестиційної діяльності;

державне регулювання інвестиційної діяльності.

Для інвестування застосовуються власні кошти прибутку та амортизаційних відрахувань, позичкові (кредитні) кошти та залучені кошти, які разом складають «валові інвестиції» — В. Вказані інвестиції за винятком амортизаційних відрахувань (А) становлять «чисті інвестиції» — Ч.

Чим більші чисті інвестиції, тим більш розширене відтворення та економічного зростання.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється шляхом надання пільг інвесторам за допомогою:

системи податків, податкових ставок;

— проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі, шляхом прискореної амортизації основних фондів;

— наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позичок на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

встановлення державних норм та стандартів;

антимонопольних заходів;

роздержавлення та приватизації власності;

— визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведенням експертизи інвестиційних проектів;

інших заходів.

2. Класифікація інвестицій Ознаки, за якими класифікуються інвестиції:

Види інвестицій Об'єкти вкладення коштів Характер участі в інвестиціях Регіональна ознака Період інвестування Форми власності.

Форми участі інвесторів Ступінь ризику Форми відтворення.

Види інвестицій.

- грошові кошти, цільові банківські вкладення, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно;

— майнові права, що пов’язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для будь-якого виду виробництва, але не запатентованого («НОУ-ХАУ»);

— права користування землею, водою, ресурсами, домами, інші майнові права.

Об'єкти вкладення коштів.

реальні інвестиції або вкладення коштів у матеріальні (будівля, устаткування тощо), та нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна документація, програми тощо) активи;.

фінансові інвестиції або вкладення коштів у різні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські вкладення.

Характер участі в інвестиціях.

прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у всіх стадіях інвестиційного циклу;.

непрямі, які здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії); посередники від імені інвесторів приймають участь в усіх стадіях інвестиційного проекту, в тому числі, в управлінні об'єктами інвестування та розподілі доходів серед клієнтів..

Інвестиції в цінні папери прийнято називати портфельними, а інвесторів — портфельними інвесторами..

Інвестиції не тільки в цінні папери, а й у реалізацію інвестиційного проекту на усіх стадіях інвестиційного циклу прийнято називати стратегічними, а інвесторів — стратегічними інвесторами.

Регіональна ознака.

внутрішні;.

закордонні.

За періодом інвестування.

короткострокові - до року;.

довгострокові - більш року.

За формою власності.

приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядові організації;.

державні, які фінансуються за рахунок бюджетів різних поверхів влади, державними підприємствами та організаціями.

За формою участі інвесторів.

часткова участь (наприклад, володіння частиною акцій);.

повне володіння об'єктом інвестицій;.

— придбання концесії на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

За ступенем ризику.

— безризикові (наприклад, придбання короткострокових державних облігацій вважається безризиковим);

ризикові з різним ступенем ризику, як то:

а) припустимі, якщо можливі втрати усієї суми розрахункового прибутку;

б) критичні, якщо можливі втрати не тільки прибутку, але й розрахункового валового доходу після реалізації проекту;

в) катастрофічні, якщо можливі втрати усіх активів та банкрутство інвесторів.

За формою відтворення.

нове будівництво;.

розширення діючого підприємства;.

реконструкція діючого підприємства;.

технічне переозброєння.

3. Інвестиційний проект та інвестиційний цикл.

Інвестиційний проект — це спеціальним чином оформлені пропозиції (наприклад, у вигляді бізнес-плану) про зміну діяльності підприємства або будівництво нового підприємства з метою досягнення встановленої мети, як правило, отримання прибутку..

Такі пропозиції включають докладний опис таких питань: що передбачається здійснити за рахунок інвестицій, які потрібні кошти та їх джерела, які потрібні організаційні заходи, які будуть поточні витрати, доходи та прибутки, яка очікується ефективність інвестицій тощо..

З точки зору часу реалізації та глибини змін у виробництві інвестиційні проекти розподіляються на тактичні та стратегічні..

Тактичні проекти, як правило, пов’язані із зміною обсягів виробництва продукції, підвищенням якості продукції, розширенням асортименту продукції, зменшенням поточних виробничих витрат, модернізацією виробництва. Такі проекти, як правило, розраховуються на невеличкий час — 3−5 років..

Стратегічні проекти передбачають зміну форми власності, кардинальну зміну характеру виробництва: випуск принципово нової продукції, диверсифікацію виробництва, повну автоматизацію виробництва тощо. Такі проекти, як правило, розраховуються на тривалий час..

В залежності від напрямку змін у виробництві інвестиційні проекти розподіляються на такі види:.

найпростіший — поновлення устаткування або технології та продовження діяльності у колишніх масштабах з метою зниження поточних витрат;.

збільшення виробництва та реалізації продукції (послуг) з метою розширення ринку збуту;.

розширення виробництва (підприємства) з метою випуску нових видів продукції;.

вирішення екологічних проблем;.

будівництво нових підприємств;.

інші..

Усі види проектів, крім першого, потребують маркетингового дослідження ринку збуту..

Інвестиційний цикл містить три фази (стадії):.

передінвестиційну;.

інвестиційну;.

виробничу..

Передінвестиційна стадія включає попереднє формулювання бізнес-ідеї, розробку докладних пропозицій реалізації бізнес-ідеї у вигляді бізнес-плану та техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) ефективності реалізації бізнес-ідеї..

Розроблений бізнес-план (інвестиційний проект) доцільно передати на експертизу авторитетній консалтинговій фірмі (фахівцю) для отримання незалежних висновків щодо реальності та ефективності реалізації бізнес-ідеї..

Інвестиційна стадія передбачає такі заходи:.

техніко-технологічне, екологічне, економічне та інше проектування;.

підготовку установчих документів, придбання землі;.

укладення договорів, підрядів на будівництво та монтаж;.

будівництво;.

придбання устаткування та його монтаж;.

підготовка кадрів;.

введення об'єктів в експлуатацію..

Виробнича стадія передбачає здійснення виробничої діяльності, аналіз та перевірка задумок проекту, при необхідності - корегування проекту..

4. Поняття та сутність інновацій Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження науково-технічного прогресу у виробництво або соціальну сферу..

Але інноваційна діяльність регулюється безпосередньо Законом України «Про інноваційну діяльність», від 4.07.2002 р. та іншими законодавчими актами (див. таблицю 1.1)..

Інновація (у сенсі інноваційної діяльності) — це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання (Ф.Ніксон)..

Інакше (у цьому сенсі): інновація — це сукупність процесів наукових досліджень, конструкторських розробок, проектування, виготовлення дослідних зразків, їх випробування та впровадження у виробництві. У Радянському Союзі інновація мала назву «науково-технічний прогрес» (НТП)..

Під інновацією також розуміють новацію, тобто як кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового або вдосконаленого продукту чи технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг (Методика «Керівництво Осло» — рекомендації, прийняті в Осло в 1992 р.)..

Нововведення — це результат практичного освоєння новації..

Новація має різний ступінь новини: відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція, удосконалення..

Відкриття — установлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що сприяють накопиченню теоретичних знань..

Таблиця 1.1 — Законодавство України у сфері інноваційної діяльності.

Винахід — це нове технічне рішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці. Винахід — це нові прилади, механізми, інструменти, машини, обладнання методи, процеси, матеріали, сплави тощо.

Раціоналізаторська пропозиція — це пропозиція щодо удосконалення окремих елементів виробничих процесів (стадій, фаз операцій), методів їх виконання. Як правило, вони стосуються методів виконання трудових операцій.

Удосконалення — це пропозиції удосконалення управлінських процесів, наукових підходів та принципів, методик, стандартизація, удосконалення або розробка інструкцій тощо. Тобто, це удосконалення у сфері організаційно-економічних процесів.

З точки зору рівня новизни інновації розподіляються на базисні та поліпшуючі.

Базисні - це радикальні нововведення. Вони докорінно здатні змінити різні види діяльності суспільства. Вони потребують великих витрат та наявності розвиненої для виконання значного обсягу прикладних НДДКР.

Поліпшуючі - це нововведення, які створені на базі вже існуючих знань і відомих законів та принципів і націлені на вдосконалення вже існуючих продуктів та технологій.

Інноватика — галузь науки, яка вивчає закономірності процесів розвитку, формування новацій, нововведень, механізмів управління змінами, подолання опору нововведенням, адаптації до них людини, використання та поширення інноваційних потоків, інноваційної діяльності, їх вплив на сферу конкуренції, на розвиток суспільства в цілому.

Предметом інноватики є створення, освоєння і поширення різного типу новацій.

Існує дві взаємодоповнюючі складові інноватики: теоретична (фундаментальна) та прикладна.

Теоретична інноватика вирішує проблеми створення і розвитку наукової методології інноватики, теоретичні проблеми синтезу інноваційно складних організаційно-технічних систем (нових знань, ідей, нових технологій, винаходів, відкриттів).

Прикладна інноватика вирішує практичні питання поліпшення виробничих процесів та виробів. Її кінцевим результатом є досягнення практичного ефекту у виробництві, забезпечення суспільного добробуту.

Життєвий цикл інновацій — це період від зародження ідеї до розробки, створення, поширення, використання та утилізації (занепаду) продукту або технології.

У зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу життєвий цикл інновацій постійно скорочується, на що суттєво впливає конкуренція у сфері інновації.

5. Класифікація інновацій Ознаки, за якими класифікуються інновації [1].

1) За змістом та сферами застосування.

2) За ступенем новини та глибини змін.

3) За ступенем впливу на зміни.

4) За сферами розробки та поширення.

5) За рівнем розробки та поширення.

6) За масштабами охоплення.

7) За станом життєвого циклу нововведень.

8) За напрямком дії.

Зміст та сфери застосування.

технічні;.

екологічні;.

соціальні;.

організаційно-управлінські.

Ступінь новини та глибини змін.

абсолютні;.

відносні;.

умовні;.

часткові;.

новий вид;.

нове покоління.

Ступінь впливу на зміни.

радикальні;.

революційні;.

модифіковані;.

комбіновані.

Сфери розробки та поширення.

промислові;.

торгівельно-посередницькі;.

аграрні;.

правові;.

послуги;.

науково-педагогічні.

Рівень розробки та поширення.

державні;.

регіональні;.

галузеві;.

корпоративні.

Масштаби охоплення.

глобальні;.

локальні;.

внутрішньо-організаційні;.

міжорганізаційні.

Етапи життєвого циклу.

діяльність;.

використання нововведень (новин);.

перегрупування;.

ліквідація.

Напрямок дії.

розширюючи;.

раціоналізуючи;.

уповільнюючи..

Питання для самоконтролю та обговорення.

1. Що таке інвестування та для чого воно здійснюється?.

2. Джерела інвестування..

3. Класифікація інвестицій (особливо за ступенем ризику)..

4. Що таке інвестиційний проект?.

5. Що таке інвестиційний цикл?.

6. Зміст передінвестиційної стадії..

7. Зміст інвестиційної стадії..

8. Зміст виробничої стадії..

9. Сутність інновацій, їх види..

Література: 1−6, 8−12, 15, 16, 18, 20−21.

Лекція 2. Інноваційна діяльність.

План лекції.

1. Сутність інноваційної діяльності.

2. Інноваційна інфраструктура.

3. Інноваційний менеджмент.

4. Організаційні структури у інноваційній діяльності.

інвестування інноваційний менеджмент.

1. Сутність інноваційної діяльності.

Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах..

Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку..

Складові інноваційної діяльності наведено на рис. 2.1.

Рис. 2.1 Складові інноваційної діяльності.

Структура інноваційного процесу (інноваційні етапи та стадії):.

виникнення ідеї нововведення;.

дослідження можливості її розробки;.

формулювання концепції дослідження;.

проведення прикладних науково-дослідних робіт;.

проектно-конструкторські розробки (розробка спробного зразка);.

експериментальні дослідження у виробництві;.

доробка спробного зразка;.

аналіз потенційних ринків, пробний маркетинг;.

сертифікація продукції;.

патентування новації (нової технології, нового способу тощо);.

серійне виробництво..

2. Інноваційна інфраструктура.

Під інноваційною інфраструктурою розуміється сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих організацій, систем, необхідних для ефективного здійснення інноваційної діяльності та реалізації нововведень..

Інноваційна інфраструктура об'єднує організації різних видів: фірми, інвесторів, посередників, наукові та державні установи, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл — від генерації науково-технічної ідеї до реалізації нововведення..

Метою створення інфраструктури є забезпечення як комплексної інноваційної діяльності, так і збереження та розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміни номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів..

Особливе значення для інноваційної діяльності має кадровий потенціал. Він є підґрунтям для формування всіх інших необхідних ресурсів. Тому зважена державна політика стосовно збереження кадрового науково-технічного потенціалу є запорукою успіху держави на світових ринках, бо інноваційна інфраструктура забезпечує темпи (швидкість) розвитку економіки країни і зростання добробуту населення..

Україна у складі СРСР мала достатньо розвинену і чітку галузеву інфраструктуру. Так, у кожній галузі харчової промисловості були науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні інститути. Наприклад, у консервній промисловості був ПДІ УкрНДІКП у Києві, НДІ дитячого харчування в Одесі, проектний інститут в Одесі..

Найкраща в харчовій галузі інфраструктура була в області автоматизації харчових виробництв та автоматизації управління виробництвом — НВО «ХАРЧОПРОМАВТОМАТИКА», також розташоване в Одесі. До складу НВО входило: науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, проектний інститут, завод промислової автоматики, пуско-налагоджувальне та монтажне управління, дільниця комплектації, учбовий комбінат..

Тобто об'єднання виконувало весь комплекс інноваційних робіт під «КЛЮЧ». Крім того, об'єднання проводило науково-технічну політику в харчовій промисловості СРСР в області автоматизації, а також здійснювало координацію робіт багатьох наукових установ, ВНЗ, виробничих комплексів в СРСР та із закордонними науковими організаціями..

За період перебудови і самостійності вся інноваційна галузева інфраструктура в Україні практично знищена. У прикладних науково-дослідних, дослідно-конструкторських установах та вузівській науці кількість працівників скоротилася у 4,5 рази, а в харчовій галузі - ще більше. При цьому втрачено найкращі, провідні кадри. Більш ніж у 4 рази скоротилась частка ВВП, яка витрачається на розвиток науки..

За даними Мінстату України витрати на науково-технічні роботи в Україні постійно знижується, про що свідчать дані таблиці 2.1..

Таблиця 2.1 — Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт в Україні у % до ВВП.

Показник «частка валових внутрішніх витрат на НДДКР у ВВП» часто ще називають наукоємністю ВВП. Відповідні значення такого індикатора характеризують ступінь рівномірності розвитку країн у науково-технічній сфері. У країнах-інноваторах він становить від 2,5% до 4,0% валового внутрішнього продукту. До країн-лідерів з найбільшою наукоємністю ВВП належать: Ізраїль (4,74%), Швеція (3,63%), Фінляндія (3,47%), Японія (3,39%), Корея (3,22%), США (2,68%)..

При цьому ВВП в Україні у набагато нижче, ніж у вказаних країнах..

3. Інноваційний менеджмент.

Інноваційний менеджмент — це управління інноваційними процесами. Він здійснюється на державному, галузевому, регіональному рівнях та у фірмах. Його головна стратегічна мета — забезпечення лідерства у відповідній галузі або підтримка конкурентоспроможності..

Основні функції інноваційного менеджменту:.

прогнозування (передбачення);.

формування інноваційних цілей;.

планування інноваційних процесів;.

координація;.

організація інноваційних процесів;.

стимулювання (активізація);.

контроль..

На державному рівні менеджмент в галузі науки і техніки в Україні здійснює Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України, а також Академія наук. На галузевому рівні дані функції виконують відповідні міністерства. В харчовій промисловості на галузевому рівні дані функції практично не виконуються..

Раніше ці функції виконували управління нової техніки та технології Міністерств харчової промисловості та галузеві Управління, а також підпорядковані їм науково-дослідницькі та проектні інститути, конструкторські бюро. Тепер цих міністерств та галузевих органів управління нема. Нема також і управлінь нової техніки та технології. Тобто практично відсутня галузева науково-технічна політика. Такий саме стан і на регіональному рівні..

На окремих підприємствах, на яких створено наукові підрозділи, здійснюється внутрішньофірмовий інноваційний менеджмент. При тому, цей напрямок діяльності розвивається, особливо на підприємствах, які виробляють устаткування та обладнання, а також цілісні технологічні комплекси. Наприклад, Одеський завод «Продмаш», Житомирська фірма «Зернокомплекс», ОАО «Хорольський механічний завод», Карловський завод та інші підприємства України, які виготовлюють обладнання для підприємств системи хлібопродуктів..

У ВНЗ, наприклад, ОНАХТ координацію та організацію інноваційних процесів здійснює проректор з НДР та підпорядкований йому науково-дослідницький сектор (НДС)..

Деякий інноваційний менеджмент здійснюється у наукових організаціях, які ще залишилися в харчовій промисловості. Але цей менеджмент спрямований на управління розробками, які виконують ці організації. Наприклад, Київський інститут хлібопродуктів..

У провідних країнах світу, в першу чергу США та Японії, дуже розвинений інноваційний менеджмент, як на державному рівні, так і у фірмах. Особливо це стосується тих фірм, які здійснюють наступальну стратегію..

Характерним для провідних країн світу є те, що як на державному рівні, так і у фірмах складають довгострокові програми науково-технічного розвитку, з яких виплавають відповідні інноваційні проекти. Підряд на виконання проектів, як правило, отримується на конкурсних засадах..

Характерним для провідних країн світу є також дуже велика державна підтримка та стимулювання інноваційних процесів, які здійснюють конкретні фірми..

Конкретне керівництво програмами здійснюють спеціалізовані міністерства та відомства:.

США — Міністерство освіти й охорони здоров’я, Міністерство оборони, НАСА;.

Японія — Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості;.

Франція — Міністерство наукових досліджень і технологій;.

Німеччина — федеральне міністерство наукових досліджень і технології;.

Великобританія — Міністерство торгівлі та промисловості і Британська технологічна група..

Менеджмент інновацій також здійснюється за допомогою спеціальних наукових фондів, які утворюються за рахунок пайових внесків чи бюджету державних відомств. В США, наприклад, Національний науковий фонд (ННФ) або Національний інститут здоров’я (НІЗ)..

4. Організаційні структури у інноваційній діяльності.

Сутність і види організаційних структур у інноваційній діяльності.

Особливу роль в інноваційному менеджменті відіграють організаційні структури НДДКР.

Організаційна структура НДДКР — це сукупність наукових, конструкторських, проектних, технологічних та інформаційних підрозділів (лабораторій, відділів, секторів, груп), які здійснюють основну творчу діяльність, спрямовану на створення інтелектуального продукту — інновацій, а також виробничих, допоміжних і управлінських підрозділів, які забезпечують виконання планів НДДКР та реалізацію створених інновацій.

Головними в організаційній структурі НДДКР є:

науково-дослідні (технічні) центри (НТЦ) фірми;

лабораторії виробничих відділень.

Види організаційних структур НДДКР:

— структура, яка організована за галузями науки (сферами знань) і техніки — функціональна структура;

— структура, яка організована за продуктовою чи технологічною ознаками (тематичний вид структури);

структура, яка організована за проектами (проектна);

структура, яка організована за стадіями НДДКР (фазна);

комбінована структура (системно-компонентна, матрична).

Типи організаційних структур у інноваційній діяльності, їх характеристика Починаючи з 50-х років виникли і набули розвитку нові інтегровані організаційні структури, які забезпечують розвиток інноваційних процесів: технопарки, технополіси, регіональні науково-промислові комплекси, інноваційні центри — інкубатори, консультативні фірми, венчурні фірми.

Їх характеристика наведена у таблиці 2.2.

Важливою формою інноваційного менеджменту є залучення до винахідницької діяльності усіх працівників підприємства, а також молоді, проведення різних конкурсів і заходів з стимулювання винахідницької діяльності.

В Японії на підприємствах на основі виробничих бригад створюються «кола якості», які цілеспрямовано займаються винахідницькою діяльністю з метою підвищення якості продукції та зниження виробничих витрат.

У Німеччині для організації творчості молоді через конкурсну діяльність створено фонд «Молодь досліджує». У Японії, починаючи з 1974р. створена широка мережа клубів винахідників для дітей. Для них проводяться конкурси і нагородження «Призом імператора», «Призом прем'єр-міністра» тощо.

На сьогодні в Україні найближчим часом перспективні такі організаційні форми: науково-технічні центри, бізнес-інкубатори, консалтингові фірми, спеціалізовані підрозділи фірм (творчі бригади, проектні групи тощо), венчурні фірми, тимчасові науково-технічні колективи, організація творчості молоді.

В ОНАХТ здійснюються консалтингові послуги науковим організаціям і промисловим підприємствам, а також використовується така форма проведення науково-дослідних робіт, як «Тимчасові творчі колективи». Передбачається утворити інкубатор малого бізнесу.

Таблиця 2.2 — Види організаційних структур та їх характеристика.

Питання для самоконтролю та обговорення.

1. Що розуміється під інноваційною діяльністю та що вона передбачає?

2. Складові інноваційної діяльності.

3. Структура (стадії) інноваційного процесу.

4. Що таке інноваційна інфраструктура? В чому переваги комплексної інноваційної інфраструктури?

5. Сутність інноваційного менеджменту, його зміст.

6. Яким чином здійснюється інноваційний менеджмент в ОНАХТ?

7. Склад організаційних структур НДДКР, їх види.

8. Яким чином залучається до винахідницької діяльності працівники підприємства, молодь?

Лекція 3. Маркетингові дослідження при інноваціях План лекції.

1. Завдання маркетингу.

2. Методика визначення обсягів реалізації продукції та прибутку.

3. Методика визначення цін на продукцію.

1. Завдання маркетингу Маркетингові дослідження спрямовані на послідовне визначення: асортименту продукції та обсягу виробництва (V), цін на продукцію (Ц) для того, що б визначити кінцеву мету виробничої діяльності - обсяги реалізації продукції (РП) та прибуток від реалізації продукції, яку передбачають виробляти в результаті впровадження результатів НДР (П).

Тобто схема маркетингових досліджень: V Ц РП П.

Напрямок маркетингового дослідження випливає з економічної мети. Тобто починаючи маркетингове дослідження, необхідно чітко виявити економічну мету. В деяких випадках мета може бути соціальною!

Маркетингові дослідження при інноваціях проводяться на тих же засадах, на яких вони здійснюються при будь-яких інших процесах: реконструкції, розширенні виробництва, будівництві нових виробництв тощо.

Але при інноваційних процесах маркетингові дослідження мають свою специфіку.

Ця специфіка полягає у тому, що основою для проведення маркетингу при інноваціях є очікувані результати (переваги), а також можливі зміни та поліпшення показників виробництва і підприємства, що виникають при впровадженні результатів наукових досліджень, які визначені у робочій гіпотезі досліджень та впровадження результатів досліджень у виробництві.

Це може бути (приклади):

збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції завдяки впровадженню нових продуктів, вироблених з дешевого зерна тритикале;

збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції за рахунок покращення якості затяжного печива, яке передбачається виготовлювати з борошна «Оксана»;

оптимізація композиційних сумішей борошна різних зернових культур, що здешевлює вартість сировини;

зниження витрат на сировину за рахунок підвищення виходу продукції в результаті впровадження технології виробництва ковбас з внесенням у фарш електроактивованої води замість звичайної підготовленої води;

підвищення хлібопекарських властивостей високодисперсного борошна;

поліпшення якості сушіння зерна — зменшення тріщинуватості зерна кукурудзи;

затримання процесів погіршення зерна при зберіганні (наприклад, соняшнику);

зменшення витрат палива при сушінні зерна;

зменшення витрат електроенергії;

зменшення кількості обладнання у зв’язку з оптимізацією технологічних процесів;

тощо.

Тобто, при формулюванні ідеї наукових досліджень необхідно відразу визначити у вигляді гіпотези (прогнозу), які економічні показники будуть поліпшені в результаті впровадження результатів досліджень та за рахунок чого.

До таких показників відносяться:

збільшення обсягів реалізації продукції в результаті підвищення конкурентоспроможності продукції у зв’язку з поліпшенням якості продукції;

збільшення обсягів реалізації продукції в результаті розширення асортименту продукції у зв’язку з виготовленням нового продукту функціонального призначення (наприклад, для діабетиків);

збільшення обсягів реалізації продукції в результаті підвищення виходу продукції у зв’язку із застосуванням нової технології;

збільшення обсягів реалізації продукції в результаті підвищення цін на продукцію, яка забезпечує споживачу збільшення його доходів;

економія витрат (сировини, електроенергії, палива тощо) в результаті застосування нової енергозберігаючої технології, здешевлення сировинного набору тощо;

тощо.

Тоді завдання маркетингу буде конкретизація цих показників (їх зміни), а саме: визначення їх величини.

На підставі наведених показників визначають очікувані економічні результати (підвищення доходів, зменшення витрат, підвищення цін на більш якісну продукцію), які забезпечують зростання прибутку підприємства.

2. Методика визначення обсягів реалізації продукції та прибутку Обсяги виробництва та реалізації продукції (зміну обсягів виробництва) визначають, виходячи з визначення попиту на продукцію (обсягу споживання) та зміни конкурентної позиції підприємства (її підвищення).

Основні випадки (ситуації) та підходи до маркетингового дослідження наступні:

1) поліпшення показників традиційної продукції;

2) виробництво нової продукції (розширення асортименту);

3) поліпшення якості продукції забезпечить підвищення показників у споживача продукції;

4) зменшення виробничих витрат або втрат.

Методика маркетингових досліджень за вказаними ситуаціями.

1) Якщо поліпшується традиційна продукція (вона є на ринку), збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції визначають на підставі посилення конкурентної позиції підприємства, яке забезпечується завдяки впровадженню результатів наукових досліджень.

Для цього встановлюють, завдяки яким перевагам може бути розширений збут цієї продукції (підвищення якості продукції, зменшення ціни на продукцію, поліпшення сервісу тощо). Розширення збуту продукції може бути здійснене на підставі відторгнення ринку у конкурентів на відповідному ринку (у секторі) збуту. Тому треба встановити, на яких ринках передбачається впровадити дану продукцію і у яких конкурентів буде здійснене відторгнення ринку збуту продукції. Процент або обсяг відторгнення визначається експертно із залученням провідних фахівців підприємства та консультантів.

Визначення конкурентної позиції підприємства та зміни її, а також обсягів відторгнення ринку у конкурентів можна здійснити за допомогою таблиці 3.1 (приклад).

Гр.2,3,6 таблиці заповнюють за даними підприємства.

У гр.4 та 5 зазначають (відображають) конкурентну позицію підприємства («сильна», «слабка», «на рівні»), виходячи з зіставлення показників підприємства та конкурентів (по ціні та якості).

Виходячи з визначеної конкурентної позицій, у гр.7 експертно визначають (прогнозують) можливу частку відторгнення, у %%.

У гр.8 визначають можливе відторгнення у кожного конкурента обсягів збуту продукції. Це здійснюють на підставі даних гр.6 та 7.

Загальний обсяг відторгнення ринку у всіх споживачів визначають у гр.8, підсумковому рядку.

2) Якщо передбачається впровадження нової продукції, необхідно визначити коло споживачів цієї продукції та обсяг споживання, виходячи з норми споживання нової продукції за формулою.

V = Ч * Нспож, де Ч — чисельність споживачів;

Нспож — норма споживання продукції.

Кількість споживачів можна визначити двома способами.

Перший — використання офіційних статистичних даних Держкомстату.

Другий — методом анкетування, опитуванням, інтерв'ю, експертно.

Норми споживання також можуть бути визначені різними методами.

Перший — за даними Держкомстату.

Другий — по даних про набір продуктів харчування для основних соціальних та демографічних груп населення, затверджених Постановою КМ України від 14.04.2000 р. № 656 відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум».

Третій — методом анкетування.

Четвертий — експертно.

Таблиця 3.1 — Визначення конкурентної позиції підприємства та відторгнення у конкурентів обсягів збуту продукції при впровадженні на підприємстві результатів наукових досліджень.

3) Якщо поліпшення якості продукції забезпечить підвищення показників у споживача, необхідно визначити величину підвищення доходів у споживача, а потім визначити підвищення ціни на нову продукцію з таким розрахунком, щоб «відібрати» частину додаткового доходу у споживача.

4) У випадку, якщо не передбачається зміна обсягів виробництва продукції, а наукові дослідження спрямовані на економію виробничих витрат або втрат, маркетингові дослідження ринку не проводять.

Обсяги реалізації продукції у вартісному виразі (РП) визначаються множенням обсягів виробництва (приросту обсягів виробництва) та реалізації продукції у натуральному виразі на ціни на продукцію (без ПДВ).

Прибуток, який очікується при впровадженні результатів дослідження, може бути визначений безпосередньо або виходячи з додаткового обсягу реалізації продукції.

Безпосереднє визначення прибутку може бути здійснене у 3-ій та 4-ій ситуації.

У 3-ій ситуації додатковий прибуток підприємства визначається, як частина прибутку споживача (на рівні 40−60%).

У 4-ій ситуації прибуток дорівнює величині економії виробничих витрат.

Визначення прибутку у 1-ій та 2-ій ситуаціях, якщо очікується отримання додаткового обсягу реалізації продукції - РП.

На початковій стадії інноваційного процесу (при розробці ТЕО) прибуток визначають, виходячи з заданої експертне рентабельності продукції за формулою.

П =.

де РПпрі, — обсяги реалізації і-го виду (асортименту) продукції за цінами підприємства;

Рпрі - рентабельність і-го виду продукції (асортименту), %;

Рентабельність можна задавати, виходячи з рівня рентабельності, який склався на аналогічну продукцію.

Після завершення наукових досліджень прибуток визначається за формулою.

П = РП — С де РП — обсяг реалізації продукції за цінами підприємства (або збільшення обсягів реалізації продукції):

С — собівартість продукції (або збільшення собівартості продукції).

3. Методика визначення цін на продукцію Політика визначення цін повинна бути гнучкою і обиратися по обставинах.

Такими обставинами можуть бути:

запровадження нового товару на ринку;

розширення ринку збуту традиційного товару;

поліпшення економічних результатів у споживача.

При запровадженні нової продукції, якій нема аналогів, обирають політику «зняття вершків» тобто ціни призначають високі. За основу беруть ціну аналогічної (схожої) продукції та підвищують її. Величину підвищення задають експертно.

Якщо передбачається впровадження традиційної більш якісної продукції, ціни також можуть бути підвищені експертно.

При необхідності входження у ринок нового підприємства або при бажанні розширити власний ринок збуту діючого підприємства з традиційним продуктом обирають політику знижки цін (агресивна політика). Тобто, власні ціни доцільно знизити відносно цін конкурентів.

Якщо підприємство займає монопольне положення (коли відсутня конкуренція або продукту на ринку нема) ціни контролюються з боку державних і місцевих органів влади. Тоді вони визначаються за витратним методом (собівартість + прибуток).

Якщо в результаті впровадження результатів наукового дослідження поліпшуються економічні результати у споживача, ціни на власну продукцію встановлюють, виходячи з економічних результатів, які отримує споживач. Для цього оцінюється зростання прибутку у споживача, а потім частина цього прибутку (ця частина встановлюється експертно) відторгається у споживача на власну користь. Відторгнута у споживача частина прибутку ділиться на обсяг продукції, який передбачається реалізувати споживачу і визначається ціна (приріст ціни).

Наприклад, в результаті впровадження результатів наукових досліджень на млині передбачається поліпшити якість борошна, яке споживається хлібозаводом для виготовлення хліба. При цьому з поліпшеного борошна збільшиться вихід хліба. В результаті хлібозавод отримує додатковий прибуток. І якщо млин буде продавати хлібозаводу поліпшене борошно за старими цінами, він ніякого додаткового прибутку не отримує, а тільки понесе збитки, пов’язані з витратами на наукові дослідження та впровадження їх результатів у виробництві.

Тому млин змушений підняти ціни на борошно таким чином, щоб отримати додатковий прибуток і щоб ці ціни були привабливі і для хлібозаводу. Останнє можливо, якщо нові підвищені ціни на борошно дадуть можливість отримати додатковий прибуток і хлібозаводу. Інакше кажучи, треба поділити кінцевий економічний результат у вигляді прибутку, який отримується споживачем-хлібозаводом, між хлібозаводом та млином.

Питання для самоконтролю та обговорення.

1. Завдання маркетингових досліджень та їх особливості при інноваціях.

2. Методика визначення попиту при впровадженні результатів наукових досліджень відносно традиційної продукції.

3. Методика визначення попиту при впровадженні нової продукції.

4. Методика визначення прибутку на початковій стадії інноваційного процесу.

5. Методика визначення цін на продукцію при запровадженні нового продукту на ринку.

6. Методика визначення цін на продукцію при розширенні ринку збуту традиційного товару.

7. Методика визначення цін на продукцію при поліпшенні економічних результатів у споживача.

Література: 7−9, 22.

Лекція 4. Інвестиції при інноваціях План лекції.

1. Інноваційні витрати при інноваціях, їх склад.

2. Визначення інноваційного бюджету.

3. Визначення ціни новації.

4. Визначення інвестицій у виробництво при впровадженні результатів наукових досліджень.

5. Джерела інвестицій.

1. Інноваційні витрати при інноваціях, їх склад Особливості витрат при інноваціях полягають у тому, що загальні витрати інноваційного процесу розподіляються на дві частини (схема 4.1 — Структура інвестицій при інноваціях):