Український народ, походження, формування етнічних груп

Український народ, походження, формування етнічних груп

Етнографія — це наука, що вивчає культуру і побут народів, їхнє походження, розселення та культурно-історичні відносини народів. Основним методом етнографії є безпосереднє спостереження матеріального і духовного життя народу, його побут, тощо. Розвиток етнографічної думки на Україні був пов’язаний з іменами Максимовича, Івана Франка, Подолинського, Гнатюка та інших. Цінні матеріали зібрали вчені Чубинський, Сумцов, Вовк, Шухевич, Ефименко.

У своїй багатогранній діяльності Володимир Шухевич найбільше уваги приділяв дослідженням етнографічних груп.

Етнографічна група — локальна народності або нації, яка зберігає деякі місцеві особливості в культурі, побуті, звичаях, мові тощо (напр. бойки, лемки, гуцули, поліщуки — в українців).

Подорожуючи Карпатами, Володимир Шухевич від 1873 року став вивчати Гуцульщину. Гуцульщина — історико-етнографічна область на Україні, що обіймає гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівського району Закарпатської області. Полюбив цей мальовничий край, його жителів і так захопився тутешнім побутом, оригінальним мистецтвом і фольклором, що покинув ботанічні дослідження і з головою поринув у вивчення його духовної і матеріальної культури. Щоліта виїздив у Гуцульські села, а найбільше — до Космача і Яворова У перші роки захоплювався фольклором. «Перекази про О. Довбуша та опришків », які він записав у гірських селах коломийського округу, опубліковано у 5 — їй частиш монографії «Гуцульщина ». Чи не найбільше матеріалів про народні промисли, відомих різьбярів Шкрібляків, весільні та інші звичаї зібрав 1887, 1889 рр. та наступних років. Збирав також гуцульські вироби для різних виставок і музеїв.

Володимир Щухевич стояв біля колиски багатьох музеїв Галичини й плідно співпрацював з ними .

На виставці домашнього промислу в Коломиї (21−30 вересня 1912 р.) був окремий відділ із колекції В. Шухевича, де крім уже згаданих експонатів, були писанки, кераміка та його праці про Гуцульщину .

Згодам В. Шухевич надрукував статтей про гуцульські танці, народні музичні інструменту писанки. Але найкращим вислідом його багаторічної етнографічної праці є п’ятитомна монографія «Гуцульщина ». У ній автор майже виключно на основі власних багаторічних спостережень детально описав матеріальну і духову культуру галицьких гуцулів.

У листі до І. Франка В. Шухевич зазначив, що подає тільки факти з життя гуцулів, а не свої особисті погляди на те чи інше описуване явище.

Перший розділ — це фізико-географічна і геологічна характеристика галицької частини Гуцульщини: ріки, озера, клімат, рослинний і тваринний світ, корисні копалини.

У розділі «Огляд етнологічний «автор дає загальну характеристику гуцулів, звертаючи увагу на їхні архаїчні риси в культурі й побуті, наводить різні припущення щодо походження назви «гуцул» без свого ставлення до них. Від себе тільки подав пояснення гуцула — провідника туристів — про те: що колись гуцулами називали коней, а відтак стали називати людей. Правда, В. Шухевич допустився неправильного твердження, що «гуцул» — поняття недавнього походження, бо, як відомо, це слово зустрічається ще в документах XVI століття,.

Гуцули — етнографічна група українців; живуть у гірських районах Івано-Франківської і Чернівецької областей та в Рахівському районі Закарпатської області. Гуцули мають специфічні риси, характерні для побуту, мови і культури.

В. Шухевич з’ясовує причини злиденного життя гуцулів. Однією з головних причин розорення та зубожіння людей було лихварство здебільшого лихварям на Гуцульщині були торгівці.

Подаючи опис доріг, транспорту, етнограф відзначив, що основним засобом транспорту на Гуцульщині є кінь, який відіграє головну роль в господарстві.

У п’ятому розділі автор подає характеристику гуцульського осідку, що складається з хати, господарських споруд, городу, обведеного плотом, усього нерухомого майна одного господаря. В. Шухевич описує подвір'я та інтер'єр хати багача і бідняка, різні побутові речі.

Найкраще у першому томі описаний одяг. Відповідно до географічних умов і занять гуцулів, він легкий і зручний. Автор детально описує літне і зимове, святкове і буденне чоловіче та жіноче вбрання, його прикраси.

У розділі «Гуцульський храм «В. Шухевич знайомить читача з їжею яку споживали у пісні та скромні дні, для бідних і заможних, подає рецепти приготування більшості страв. Але не описує святкових, весільних і обрядових страв, не знайомить нас із застосуванням плодів лісу у харчуванні.

У другому томі розповідається про різноманітні заняття гуцулів і їхні домашні промисли. Через малопридатну для ріллі землю гуцули мало займаються землеробством, однак у них багато знарядь та вірувань пов «язаних з обробітком грунту. Окремим підрозділ присвячений сінокосам. І це цілком закономірно, бо від заготівлі сіна залежить добробут гуцула. Розповідаючи про сінокоси, косіння трави, сушіння її та складання у стоги, перенесення чи перевезення сіна. Одним з основних занять гуцулів була праця на лісорозробках: зрубування, трелювання, перевезення та сплавляння деревини. Тому В. Шухевич докладно описує життя і звичаї лісорубів, їхнє знаряддя праці, веде мову про використання найманої праці 12−15-річних хлопців. Дуже докладно змалював автор полонинське життя гуцулів: заняття, побут, звичаї: пов’язані з виходом на полонину, випасом худоби, способами переробки молока.

Рибальство і мисливство були в тому часі ще досить поширені у Карпатах, і В. Шухевич досить докладно описує способи полювання та знаряддя, що використовувалися при ньому. «Домашній промисл», що займає одне з головних місць у заняттях гуцулів, описав В. Шухевич чи не найповніше. Широко висвітлене гончарство, мосяжництво та різьбарство, а мало — кушнірство, ткацтво, бондарство, столярство, вироби зі шкіри. Серед гуцулів було чимало майстрів широкого профілю, які виготовляли, наприклад, ложки, корита і в той же час бондарські вироби. У підрозділі «Гончарство «В. Шухевич не тільки описує процес заготівлі матеріалу і виготовлення виробів з кераміки, знаряддя праці гончарів, а й подає народні назви всіх предметів та операції. Якщо про вироби зі шкіри автор лише згадав, то про різьбарство подав дуже докладні відомості, а також з’ясував причини розвитку цього промислу.

У третьому томі праці В. Шухевича описано обряди і родинні звичаї, танці, музичні інструменти.

Шлюб у гуцулів був не лише потребою створення сім'ї, але й засобом для одержання матеріальної вигоди. При виборі подружньої пари виняткове значення мав соціальний стан. Весілля за звичаєм мало тривати п’ять днів і потребувало значних коштів. Але через убогість воно нерідко відбувалося за один день.

У1902 року під час Різдвяних Свят побував у Космачі, Брусторах, Шешорах та інших селах, де записав на фонограф звичаї та обряди, яких дотримуються гуцули під час зимових свят, сфотографував колядників, свято Водохреща.

Гуцульський говір — це говір українською мовою. Поширений у гірських районах Чернівецької та Івано-Франківської областей і в Рахівському районі Закарпатської області. Характерні риси: перехід, А в Е після м’яких приголосних, обнижена вимова наголошуваних И й Е, тощо, залишки перфекта й афиста. Значну частину тому становлять матеріалу що їх записував В. Шухевич протягом багатьох років у різних селах.

Свідчення популярності праці «Гуцульщина », є звернення до її автора вчених, культурно-освітніх діячів України, Росії, Франції, Англії, Чехії, Словаччини з проханням надіслати їм книги.

«Гуцульщина «В.Шухевича користувалася популярністю і серед простого народу. Культурно-громадська діячка, дружина священика з Космача К. Лисинецька в одному з листів писала авторові: «Жодна книжка так не курсувала по селі, як ті книжки о Гуцульщині. Формально рвуться над ними. Вже кілька неділь мандрує по селі, що оден принесе, то вже два-три ждут, щоб їм дати».