Соціальна модель Дойча - погляд каббаліста

Соціальна модель Дойча — погляд кабаліста Необхідно зрозуміти, як людина взаємодіє зі соціумом зокрема і з світобудовою, загалом. І тому ми взяли в основі «соціальну модель Дойча», цебто в поставлені завдання глянули з погляду каббалистической теорії. Питання 1: Чи є просто розумними тваринами або ж соціальне взаємодія, стала необхідність співпрацювати друг з одним формує у яких особливі, непритаманні тваринам психічні властивості? Ні перше, ні інше, ні третє. Тобто, чи є просто розумними тваринами — це правильно. Але, ще, що вони у певному сенсі є як тварини до якогось одній з своїх частин, крім цього в нього є вища мета, яка змушує їх до зовсім іншому поведінці. І те громадське поведінка, яку люд реалізують, він у результаті покликане (спочатку не усвідомлено ними, та був усвідомлено) навести до мети твори. І це співробітництво для людей формує у яких особливі властивості в залежність від ближнього. Бажання використовувати ближнього заради себе, та був перехід до бажання віддачі ближньому заради себе, потім до віддачі ближньому заради Творця. І це кінцевою метою розвитку людини. В усьому, крім своєї тваринної суті, якого є вищим духовним істотою, і весь його громадська комунікація побудована лише з законі віддачі. Людина в усіх власних зв’язках із суспільством помиляється і постійно не знає, як йому собою володіти, оскільки, якщо він знав, що його громадські зв’язку повинні прагнути бути «зав'язані» на Творця, він не помилявся. Позаяк не знає цього, а намагається перевести всі ці громадські зв’язки він, всупереч загальному глобальному закону природи, то, природно, виявляється постійно в помилках, програшів. Питання 2: Визначається чи поведінка людини эгоцентрическими мотивами чи ж інтересів інших людей може бути йому так само важливими та близькими, як та особисті? Усі поведінка людини — эгоцентрично. Інтереси іншим людям може бути прийнято їм до уваги цілком ніяк, за умови що є інструментом для самореалізації, самонаполнения усіх її эгоцентрических інтересів, мотивів. Але коли він приймає до уваги цільове свій розвиток, коли він розуміє, що мета його розвитку — цей рекорд найвищої щаблі - Творця, тоді він починає взаємодіяти коїться з іншими на абсолютно іншому ключі, тобто, може й готовий порахуватися всіма своїми эгоцентрическими мотивами і прийняти інтересів інших людей вищий за своїх, що саме це — засіб, знаряддя задля досягнення щаблі Творця. Питання 3: Чи є поведінка людини переважно ірраціональним і закріплюваним під впливом випадкових покарань і заохочень, чи людина усвідомить і організує свою поведінку з урахуванням досвіду? Ми, що протягом тисяч літ свого існування людство у разі неспроможна нагромадити жодного досвіду. І те, що людство намагається нагромадити, тобто створити щось на кшталт етики чи те, що називається «мораль», тобто систему виховання, засновану на попередженні, на отриманні, на виробленні якихось корисних навичок, ми бачимо, як і не працює у нашого світу. Оскільки загальна мета розвитку людини така, котрий дозволить людині егоїстично влаштуватися у світі. Вище управління, вища мета — досягти подоби Творцю, не дозволить людини й людству створити будь-яке нормально функціонуюче суспільство на інших, про людських стосунках між собою. У кожному разі - це проти природи, бо людина хоче досягти від цього суто егоїстично, відгороджуючись від Творця, а мета Твори поставлена те щоб вивести його за так званий рівень Творця, цебто в вищий щабель. Природа дасть людині замкнутися в нашого світу. І всі наші спроби побудувати якісь системи правильної поведінки, організації між собою, правильної комунікації, щось дадуть, і тому бачимо, що, попри тисячі років нашого досвіду у світі, людство нічого не навчається. Не навчається, оскільки сліпо, і хотіли б навчитися, ніхто гребує робити поганих вчинків, але не змозі їх не робити, оскільки природа змушує нас до цього. Природа постійно ставить нам підніжку. Поки людина нічого очікувати виконувати все свої дії цілеспрямовано, приймаючи до уваги мета, мотивувавши лише цим, ніяке дію нічого очікувати правильним — усе почне закінчуватися помилками і гіркими відчуттями. Питання 4: Визначено чи поведінка людини біологічно, або ж форма і утримання її вчинків детермінується, переважно, соціальними умовами? Про це ми лише здається, що соціальні умови діють якось на людини. Звісно, зовнішній образ поведінки людини — він вписується у зовнішній образ його оточення, але внутрішній сенс не змінюється цілком. Ні щодо одного поколінні це змінювалося і зміниться. Це можуть і первісні нашого суспільства та прогресивніші формації - це зовсім не важливо. Тобто питання на ніж: причина поведінки людини біологічна чи залежить від соціальних умов? Я не відривав одне одного, оскільки всі це управляється однієї силою, яка виявляється у б нас і поза нас. Є в нас наша сутність, і закони розвитку цієї суті. Є зовнішня середовище й закони розвитку довкілля. І на зіставленні моїх, про, скажімо, біологічних умов, то є моєї суті, моєї внутрішньої гена, скажімо, геному, байдуже, як і називати, та її законів розвитку, і зіставленні зовнішнього середовища й законів його розвитку, я, у принципі, і развиваюсь. Ми взаємопов'язані, тому що вони управляються однієї загальної силою природи, які мають мене привести у межах того суспільства, у якому мене поміщають, до визначеної мети. Ще можна сказати, що російське суспільство впливає мене, чи, в такий спосіб, змінююся зсередини сприйманого мною суспільства. Не має значення. І те й те мене залежною. І моя сприйняття суспільства також залежить від мене. Від мене це лише єдине: чи можу себе в усьому цьому внутрішньому, а зовнішньому вплив на «Я» цілеспрямовано спрямувати. І всі мої вчинки, які вони були, вони правильними. Які вони були, якщо де вони пов’язані із єдиною метою, вони завжди помилковими. Питання 5: Является чи поведінка дорослої людини у основному наслідком пережитого у дитинстві, чи людина розвивається змінюється під впливом довкілля протягом усього життя? Людина розвивається під впливом пережитого у дитинстві - це його зовнішня форма. Він може все життя у своїй бути, у якихось проблемах зовнішніх, накладывающихся нею, байдуже. Та хід їх у онтогенезі - воно поставлено його внутрішнім духовним геном, і коли він правильно вибирає для себе правильну довкілля відповідно до метою, обираючи ззовні то вплив, що йому допоможе швидко досягти мети, тоді його вплив матиме рації. Якщо ні, він неправильним. Але однаково, що отже неправильним? Вона буде йти до мети, але дуже не, дуже заплутаним шляхом, колами. Але, у разі, це визначається її якимись пережитими у дитинстві відчуттями, можуть дати людині, накласти нею дуже серйозні проблеми, але, попри ці проблеми, він усе одно розвиватися. Вони дадуть йому лише певні константи її поведінки — паттерное поведінка, штампи. Якщо Творець досконалий, то будь-яке Його дію, навіть у нашому сприйнятті, зобов’язане відчуватися нами як досконале? Каббала відповідає це питання: саме дії Творця досконалі ніколи й в усьому, але над змозі відчути їх такими, доки виправить свої органи відчуттів — лише тоді й відчує досконалість Творця, свою довершеність і досконалість свого майна, усе ж цілком, крім нашого сприйняття. Змінити сприйняття — наше завдання і у світі. Досягти істинного відчуття Творця — мета духовної роботи человека.