Інтернет-комунікації в сучасному суспільстві: аналіз соціокультурних імплікацій

Інтернет-комунікації в сучасному суспільстві: аналіз соціокультурних імплікацій Зміст Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення інтернеткомунікацій в соціології

1.1 Концепт «інформаційного суспільства», як теоретична передумова соціологічного дослідження глобальної мережи.

1.2 Інтернет в конструюванні комунікативного суспільства: ґенеза культурного значення

1.3 Інтернет в структурі ЗМК: структурно-функціональний аналіз Розділ 2. Інформаційно-комунікативний простір Інтернет: підходи і специфіка

2.1 Теоретико-методологічні передумови топологічного аналізу Інтернет

2.2 Структура інформаційно — комунікативного простору інтернет

2.2.1 Структурація простору як його інституалізація

2.3 Соціальна взаємодія, як просторова диспозиція

2.3.1 Характер і тенденції соціальної взаємодії в просторі інтернет Розділ 3. Соціокультурні імплікації інтернет-комунікацій: тенденції розвитку і фактори формування.

3.1 Феномен, специфіка і типи соціальних мереж

3.2 Передумови вивчення залежностей і соціального негативізму користування інтернет-мережами

3.3 Методологія і програма дослідження

3.4 Аналіз структури користування інтернет і мотивація залучення до соціальних мереж.

3.5 Оцінка соціальних наслідків і прогнозування тенденцій очами студентства

3.6 Аналіз характеру соціальної взаємодії в інтеренетмережах: структура залежностей Висновки Список використаних джерел Вступ Актуальність проблематики Сучасне суспільство зазнає тотального впливу науково-технічного прогресу. Сучасна економічна стратегія, орієнтована на широке практичне застосування нових наукомістких технологій, зумовила бурхливий розвиток процесу освоєння і поширення інновацій в галузі інформаційно-комунікаційних технологій (інфокомунікацій). Їх революційний вплив стосується способу життя людей, їх освіти й роботи, а також взаємодії органів уряду, бізнесу та громадськості. Інформаційні комунікації дозволяють корпораціям і фірмам збільшити зростання продуктивності праці, прискорити дифузію різних технологічних нововведень. З поширенням Інтернету та електронної торгівлі інформаційні комунікації стали ключовим чинником нової економіки, що знайшло логічне відображення у виникненні поняття «інформаційне суспільство», яке характеризує новий якісний стан сучасної цивілізації. У даному контексті бізнес і суспільство в рівній мірі пред’являють закономірні і виправдані вимоги до сучасних інформаційних технологій і методів, які б забезпечили комунікативну взаємодію соціальної, економічної і політичної сфер, що адекватно відображає іннваційні перетворення.

В сучасних умовах зростає роль і заначення такого феномену як інформація. Терміном «інформація» оперують сьогодні в різних областях наукового знання: філософії, кібернетиці, юриспруденції, теорії журналістики і піарологіі. Під «інформацією» розуміється «вся сукупність даних, фактів, відомостей про фізичний світ і суспільство, вся сума знань — результат пізнавальної діяльності людини, яка в тому чи іншому вигляді використовується суспільством в різних цілях». Саме поняття «інформація» лежить в основі поняття «інформаційне суспільство», що з’явилося в другій половині 1960;х років. Поряд з ним використовувалися такі терміни, як «технотронне суспільство», «суспільство знань», «постіндустріальне суспільство». Уявлення про інформаційне суспільство пов’язане також з концепцією «трьох хвиль» А. Тоффлера. Інформаційне суспільство — соціологічна концепція, що визнає головним фактором розвитку суспільства виробництво інформації та її використання.

Перехід до нового інформаційного суспільства значно збільшив цінність інформації для людини, змусив шукати нові форми її одержання, зберігання та передачі. Сьогодні найбільш перспективною і швидкозростаючою галуззю в даному контексті є Інтернет. Поняття Інтернет, на нашу думку, може бути визначене як: a) інформаційна комп’ютерна система, що складається з сукупності окремих інформаційних комп’ютерних мереж, об'єднаних на основі єдиного міжмережевого протоколу; b) інформаційний простір; c) середовище проживання суб'єктів суспільства. Головна особливість Інтернету в тому, що його характеристики дозволяють поєднати всі дії по роботі з інформацією (отримання, зберігання, обробка, структурування) в рамках одного поля — всесвітньої комп’ютерної мережі. Уявляючи в рамках соціологічного підходу Інтернет перш за все як інформаційно-комунікативний простір ми найперше ставимо перед собою задачу сконструювати модель структурної архітектоніки цього простору, визначити соціально-культурний портрет основних фігурантів вітчизняної інтернет спільноти, характер їх соціальної активності, зміст статусно-рольових репрезентацій і відповідне місцеросташування Мета роботи: виявити закономірності інституціоналізації інтернеткомунікацій в соціальні спільноти в дизайні вітчизняного Інтернет-простору Обєкт: інтернеткомунікації в інформаційному суспільстві

Предмет: закономірності інституціоналізації інтернеткомунікацій Завдання

1. Здійснити теретико-методологічний аналіз концепту «інформаційне суспільство"та «інтернет-комунікації».

2. Проаналізувати розвиток засобів масової комунікації як основи інформаційного суспільства.

3. Дослідити Інтернет як канал масової коммунікації та інформаційнокомунікативний простір

4. Проаналізувати структурну архітектоніку вітчизняного інтернет-простору.

5.Визначити і описати основних фігурантів сучасного інтеретпростору характер їх соціальної активності,

6. Типологізувати суб'єкти простору, виявити характер їх соціальної активності.

7.Виявити зміст статусно-рольових репрезентацій і відповідне місцеросташування основних фігурантів простору.

8.Дослідити процеси інституалізації інтернет-комунікацій в окремі соціальні спільноти

9.З'ясувати проблеми і тенденції розвитку інформаційно-комунікативного простору інтерет-мереж в вітчизняному вимірі.

Теоретико-методологічна база дослідження У роботі застосовується системний підхід, що дозволяє розглянути сукупність методів і інформаційних технологій в Інтернеті, цілі та функції всіх елементів як компонентів єдиної системи комунікацій. У вивченні методів та технологій в Інтернеті застосовувався і функціонально-структурний підхід, що дозволяє побачити багатовимірність і різноплановість системи інструментів, що функціонують в Інтернеті.

Для розробки приватної проблеми історії розвитку Інтернету використовувався порівняльно-історичний метод; для дослідження особливостей структури текстів в Інтернеті - соціологічний метод контент-аналізу. Загальнонауковий метод типологізації застосовувався при побудові жанрової типології текстів в Інтернеті. Крім того, при розробці розділів основної частини використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу, узагальнення та екстраполяції.

Питання формування глобального інформаційного суспільства і становлення інформаційної епохи розробляли у своїх працях багато соціологів і експерти з питань розвитку сучасного суспільства. Серед них виділяються такі дослідники: А. Турен, П. Сервала-Шрайбер, М. Понятовський, М. Хоркхаймер, Ю. Хабермас, Н. Луман, М. Маклюен, Д. Белл, А. Тоффлер, Д. Масунда та інші.

Концепція «постіндустріального» та «інформаційного» суспільства отримала свій розвиток в працях 3. Бжезінського, Дж. Гелбрейта, У. Дайзарда, М. Кастельса інших.

Деякі зарубіжні вчені такі, як В. В. Ученова, Н.С.Валгіна, А. Д. Кривоносов, І.Є. Дементьєва піднімають у своїх працях проблеми використання текстових форм у сфері публічних комунікацій, і в першу чергу, питання підготовки матеріалів для електронних та друкованих засобів масової інформації.

Також письмові форми комунікацій розглядаються в роботах таких вітчизняних авторів, як І.В. Альошина, І.М. Синяєва, Г. Л. Тульчинський, А. А. Чумиков, М. П. Бочаров. Проте варто зауважити, що класифікація текстових форм, наведена даними дослідниками, носить переважно вторинний характер.

Деякі форми PR-комунікацій в Інтернеті розглядаються в роботах таких вітчизняних авторів, як Д. Ігнатьєв, А. Бекетов, І. Сарокваша, І.В. Альошина, І.М. Синяєва та інші.

Значний внесок у розробку питань використання можливостей нових інформаційних і комунікаційних технологій внесли такі дослідники, як: Вартанова Е. Л., Засурский І.І., Засурский Я. Н., Зубарєва Ю.Б., Іноземцев В.Л., Кристальний Б. В., Курносов І.М., Мелюхін І., Семенюк Е. П., Симоненко В. Б., Смолян Г. Л., Тихонов М. Ю., Урсул А. Д., Шафрін Ю.А.

Соціологічному аналізу масової комунікації присвячені праці відомих радянських і російських учених — Багірова Е.В., Богомолової М.М., Грушина Б. А., Дрідзе Т.М., Левади Ю. В., Федотової Л.Н., Шарикова А. П. та інших. Як правило, дослідники звертаються до трьох основних ланок комунікативного процесу: дослідження комунікатора, контент-аналіз текстів, дослідження аудиторії засобів масових комунікацій.

Теоретична і практична значимість дослідження.

Дослідження здійснює певний внесок у соціологічну думку шляхом розробки нових підходів до розуміння поняття концепту «інформаційне суспільство"та «інтернет-комунікації».

Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані у сфері практичних розробок з проблем комунікації в Інтернеті і мережевої комунікації, для створення спеціальних курсів та посібників з інформаційних технологій в різних сферах діяльності Інтернет-спільноти.

Результати дослідження можуть знайти застосування у практичній діяльності інформаційних структур різного рівня, зокрема в практиці роботи фахівців зі зв’язків з громадськістю в державних, комерційних та інших організаціях.

Матеріал та висновки дисертаційного дослідження здатні оптимізувати процес публічного діалогу між соціальними суб'єктами, тим самим сприяти процесам гармонізації відносин даних соціальних суб'єктів.

Розділ 1. Теоретичні засади формування концепту ''інформаційне суспільство''

1.1 Концепт ''інформаційного суспільства'', як теоретична передумова соціологічного дослідження глобальної мережі

У 60−70-ті роки XX століття Д. Белл, А. Турен, О. Тоффлер, а згодом і інші автори, обґрунтовуючи специфічність постіндустріального суспільства як якісно нового етапу в розвитку людства, спробували розгорнути його змістовний аспект, розкрити якісні характеристики. Так у ході розробки концепцій постіндустріального суспільства в центрі уваги дослідників (Д. Белл, Н. Бірнбаум, Г. Маркузе, О. Тоффлер, А. Турен та ін.) спочатку виявилися характерні особливості кризи індустріального суспільства, «індустріальної людини». Вони переконливо показали негативні наслідки висування індустріалізації та технологізації як пріоритету в розвитку людського суспільства. Подібний пріоритет спричиняє деформуючий вплив на саму людину, на її справжню сутність, неминуче провокує безвихідь самоцінного в людині. Гіпертрофований індустріальний розвиток чітко проявився в загрозі катастроф: екологічної, термоядерної тощо. Саме в роботах цих авторів вперше яскраво і доказово були розкриті причини «духовної кризи» людського суспільства, які безпосередньо випливають з логіки еволюції індустріальної цивілізації. «Індустріальна людина, потенційно здатна до особистісної поведінки і соціально-моральної життєдіяльності», не має можливості реалізувати їх в «машиноподібних соціальних системах «, які висувають до людини вимоги як до елемента технологічної цілісності. «Духовні процеси в умовах індустріальної цивілізації або взагалі елімінуються, або розглядаються утилітарно-прагматично, як інструмент організації будь-яких інших, важливіших і більш значущих для суспільства процесів» [13. С. 72]. Така постановка проблеми вимагала переосмислення стратегії розвитку людства, стала основою для формування нового вектора історії цивілізації.

У 1959 році професор Гарвардського університету Д. Белл, виступаючи на міжнародному соціологічному семінарі в Зальцбурзі (Австрія), вперше вжив термін постіндустріальне суспільство в широко визнаному тепер значенні - для позначення соціуму, в якому індустріальний сектор втрачає провідну роль внаслідок зростаючої технологізації, а основною продуктивною силою стає наука. Потенціал розвитку цього суспільства дедалі більше визначається масштабами інформації та знань, якими вона володіє.

Д. Белл показав, що збільшення зайнятості в сфері послуг, тобто в професіях, пов’язаних з обробкою інформації, має дуже важливі наслідки для розвитку постіндустріального суспільства. На його думку, в наступному столітті вирішального значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуватиме становлення нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації і знань, в якій головну роль відіграє комп’ютер, розгортається водночас із розвитком нового суспільства. Три аспекти даного нового суспільства особливо важливі для розуміння телекомунікаційної революції:

1. перехід від індустріального до сервісного суспільства;

2. вирішальне значення кодифікованого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій;

3. перетворення нової «інтелектуальної технології» на ключовий інструмент системного аналізу і теорії прийняття рішень.

Концепція постіндустріального суспільства Д. Белла стала основою теорії інформаційного суспільства. У вигляді концепції інформаційного суспільства доктрина мала помітний розвиток у період комп’ютерного буму 70−80-х років минулого століття. О. Тоффлер у книзі ''Третя хвиля'' зробив заяву про те, що світ вступає в нову, третю стадію цивілізації, в долі якої вирішальну роль відіграватимуть інформаційні засоби зв’язку, основу яких становитимуть комп’ютерні системи. Принципова відмінність постіндустріальної цивілізації від індустріальної - це зміна технологічної основи суспільного виробництва. На зміну машинним технологіям приходять інформаційні технології. «Сучасні швидкі і масові зміни, які я називаю „третьою хвилею“ , — писав О. Тоффлер, — створюють абсолютно нову цивілізацію, що ґрунтується на високій технології, інформації і нових способах організації для досягнення економічних цілей» [368, с. 20]. За останнє десятиліття комп’ютерна революція, початок об'єднання людства єдиною інформаційною мережею (інтернетом), зробили такого роду зміни незворотними. Тому не випадково, що більшість дослідників розуміють інформаційне суспільство як суспільство, в якому більшість працюючих зайняті виробництвом, зберіганням, переробкою, поширенням і реалізацією інформації, особливо вищої її форми — знань. Найважливішими стратегічними ресурсами стають інформація і знання. Влада переходить до того, хто здатний правильно розуміти тенденції розвитку і використовувати їх у своїх цілях.

Вчені визнали, що центральну роль в організації та обробці інформації і знань, які відбуваються одночасно зі становленням постіндустріального суспільства, відіграє комп’ютер. «Комп'ютер, як зазначає відомий сучасний японський дослідник Й. Масуда, є третім соцієтальним виробничим засобом, який людина розвинула за часів писаної історії». Першим була кам’яна сокира як перше універсальне знаряддя; другим — парова машина, рушійна сила індустріальної революції ХVІІІ століття. На відміну від першого й другого, комп’ютер є епохальним засобом інтелектуального виробництва, оскільки за його допомогою продукується велика кількість нової інформаційної технології - мова, писемність, друк і спілкування. Зрозуміло, що така інформація і знання якісно відрізняються від тих, які отримували до цього. Комп’ютерна та інформаційна технології уможливлюють спостереження складного явища у всій його цілісності завдяки необмеженому часу й виконанню великої кількості операцій, що значно перевищує можливості окремої людини. Проте ми підтримуємо сумнів С. А. Чукут, що ця технологія зможе радикально змінити критерії цінностей від вузьких, прямих і егоїстичних інтересів людини до етичних цінностей, орієнтованих на загальнолюдське [189, 216]. Хоча, на думку Й. Масуда, ця зміна цінностей є досить реальною і матиме такий сильний вплив на людство, що значною мірою змінить наші концепцію світу, мислення й спосіб поведінки. Цей вид інформації й знання, за визначенням дослідника, є інтелектуальними, на відміну від звичайних інформації та знань. Якщо комп’ютери зможуть навчатися, то вони матимуть тисячі й десятки тисяч баз даних; і якщо робота біокомп'ютера з такою самою, як людського мозку, здатністю до опрацювання інформації інтегруватиметься зі здатністю мозку, то інформація й знання такого виду множитимуться вибухоподібно, що суттєво ускладнить можливість їх освоєння широким загалом людей. Відбудеться об'єднання технологічних комунікацій та обробки інформації в модель, яку Д. Белл називає «комп'юнікацією» .

Однак, говорячи про матеріальні ознаки розглянутого нами переходу до інформаційного суспільства, можна виділити декілька «відчутних» технологічних змін, які простежуються у сфері виробництва й експлуатації комп’ютерів, комунікаторів та інших електронних пристроїв. Отже, ключові зміни в галузі технологій, що характеризують сучасне суспільство як інформаційне можуть бути виражені в чотирьох основних тезах [19. С. 106]:

1. перехід від окремих механічних, електричних та електромеханічних елементів до електронних систем: як приклад можна навести банківські електронні системи оплати, пов’язані між собою в усьому світі, системи відеоспостереження, інтернет як мультифункціональна система тощо;

2. мікромініатюризація всіх електронних елементів (ця тенденція спостерігається в самому розвитку електроніки: якщо раніше процесори, пристрої зберігання інформації, пристрої виведення тощо займали цілі кімнати, то на даний момент набагато продуктивніший пристрій може вміщатися в комунікаторі завбільшки з долоню);

3. дигіталізація комунікації та інформації проявляється у пріоритетності цифрових форм зберігання і передачі аудіовізуальної інформації (електронні документи та ''книжки'', MР3-файли, цифрові фото та інші види цифрової продукції використовуються дедалі частіше. Про це свідчить і політика зарубіжних бібліотек та музеїв, що широко використовують нові форми зберігання, вивчення і презентації своїх експонатів);

4. вибуховий розвиток у галузі програмного забезпечення може бути представлено за допомогою різних явищ, серед яких: безпосереднє збільшення програмної продукції, поділ ринку програмного забезпечення на різні сегменти (ПЗ з відкритим і закритим кодом, «freeware» і «shareware» тощо), виникнення нових економічних стратегій у розробці ПЗ, що передбачає залучення великими корпораціями ''фрилансерів'', які отримують дивіденди за фактом популярності їхніх продуктів у сервісах ''Applestore", «Nokia OVI» та ін.

Якщо гранично абстрактно типологізувати всі технічні досягнення інформаційної епохи, то їх можна розділити на два ключові блоки. Перший стосується винаходу і розвитку електронних обчислювальних машин (комп'ютерних технологій як таких), другий — розвитку засобів зв’язку, зокрема комп’ютерно-опосередкованих. Обидва напрямки нової технологічної «революції» знайшли найповніше втілення у феномені інтернету — всесвітньої системи об'єднаних комп’ютерних мереж, що відкриває колосальні можливості для взаємодії між індивідами, групами, інститутами, системами тощо. Феномен інтернету став базовим у формуванні концепцій інформаційного суспільства.

Сам же термін «Інформаційне суспільство» був уведений у науковий обіг на початку 60-х років фактично одночасно в США і Японії Ф. Махлуп і Т.Умесао. Відтоді в межах концепту інформаційного суспільства сформувалась низка окремих теорій. Зокрема, відомий німецький дослідник Г. Бехманн стверджує, що можна виділити чотири основні концепції інформаційного суспільства [19. С. 107]: інформаційне суспільство як інформаційна економіка, як постіндустріальне суспільство, як суспільство знань, як кінець суспільства масового виробництва. Розглянемо їх детальніше.

1. Інформаційне суспільство характеризується за допомогою актуалізації переходу від сільського господарства до промисловості, і в подальшому до інформаційної економіки. В якості індикатора інформаційного характеру економіки виступають інформаційна швидкість і індекс (якість засобів зв’язку та їх «питома вага» в соціумі). У рамках даної концепції дослідниками, як правило, здійснюється аналіз професійної структури суспільства, де в якості об'єктів виступають виробники і споживачі інформації.

2. Концепція постіндустріального суспільства пов’язується з іменем Д. Белла і полягає в актуалізації значення виробництва інформації в сучасному суспільстві, що прийшло на зміну виробництву товарів. Значення застосування інтелектуальних технологій у соціально-економічному аспекті розвитку суспільства, на думку Д. Белла, призводить до зростання значення науки й інтелектуалів як особливої соціальної категорії. В рамках даної концепції суспільство розглядається як детерміноване інформатизованою промисловістю.

3. Інформаційне суспільство як суспільство знань передбачає дослідний акцент на зростанні значення теоретичного знання в соціумі, а також розгляд соціально детермінованих процесів розподілу і виробництва наукового та інших видів знання. Потреба у виробництві, отриманні та розподілі знань пов’язується з необхідністю подолання постійно зростаючої комплексності, складності навколишнього світу.

4. Інформаційне суспільство як кінець суспільства масового виробництва пов’язується зі зміною характеру та спрямованості створення матеріальних і нематеріальних продуктів. Якщо масове виробництво припускає стандартизацію виробництва на промислових підприємствах і домінуючий характер професійної групи промислових робітників, то інформаційне суспільство в даному сенсі пов’язується з виникненням транснаціональних корпорацій, фокусується на індивідуалізації продуктів.

Крім цих напрямків, виділених дослідником, на сьогодні можна було б означити ще як мінімум два окремі підходи, сформовані, щоправда, в межах постмодерністської парадигми. Це «мережеве суспільство» М. Кастельса і «віртуалізоване суспільство» Ж. Бодрійяра. Але, оскільки ці два підходи дещо сягають за рамки концепту інформаційного суспільства, стратегічно його продовжуючи, доречно розглянути їх пізніше.

Повертаючись же до концепту інформаційного суспільства, треба зазначити: багато дослідників сходяться на думці, що його поняття є не стільки теоретичною концепцією, скільки політичним проектом, спрямованим на досягнення певного стану в майбутньому. Однак глибину і масштабність змін людського буття (соціальні, економічні, культурні зміни та ін.), що виникли в останні десятиліття завдяки загальній інформатизації та комп’ютеризації, також прийнято об'єднувати в понятті «інформаційне суспільство»: «…на категоріальному рівні інформаційне, таким чином, суспільство постає як інтегральне поняття, що охоплює всі сторони функціонування соціальної системи» [97. С. 14]. Отже, за кілька десятиліть розвитку постіндустріального суспільства виникло безліч теорій, що пояснюють його розвиток. З іншого боку, тенденції соціальних змін спричинилися до формування концепцій «постбуржуазного», «посткапіталістичного», «мережевого», «масового споживання», «інформаційного'' і т. ін. суспільства. Найпопулярнішим і найширше визнаним у науці став саме концепт інформаційного суспільства, що видається цілком логічним, адже він не просто акцентував якусь характеристику постіндустріального соціуму, а й окреслював стратегію розвитку. Концепт інформаційного суспільства в цьому сенсі вплинув і на трансформацію соціологічного знання, динаміку уявлень про суспільство і його структуру.

А. Турен описує це так: спочатку були «вилучені два великі поняття, на яких лежала класична соціологія: поняття суспільства та еволюції, розвитку» [Турен 34. С. 204]. Таким чином, уявлення про суспільство як систему, яка постійно розвивається та рухається, було відкинуто. Адже в інформаційному суспільстві соціальне життя стає дифузним, поліцентричним, проте без жорсткого закріплення цих центрів, що зумовлює реконструкцію соціологічного знання (А. Турен). Серед причин цього — поразка концепції модернізації країн, що розвиваються. Культурна традиція деяких із них, не витримавши шоку модернізації фактично призвела і до знищення етнокультурної унікальності низки традиційних етносів. Таким чином, у рамках нової постмодерністської парадигми було переглянуто поняття «розвиток» (Т. Кун). І не тільки переглянуто, а й відкинуто, а відтак замінено на поняття соціальної зміни, флуктуації і не статичної системи суспільства (саме поняття системи є чимось механічним), а простору суспільства. Так, у своїй відомій праці «Структура наукових революцій» Т. Кун системно обґрунтовує зміну наукових парадигм з модерністської на постмодерністську, що насамперед зумовлено самими соціальними змінами.

Так, Е. Гідденс вважає, що коріння сучасного інформаційного суспільства потрібно шукати в активному відстеженні різних сторін життя, яке стало необхідним після виникнення в світі національних держав. Г. Шіллер говорить про те, що інформаційний вибух у другій половині XX століття став можливий завдяки стрімкому розвитку корпоративного капіталізму. Адже інформаційне суспільство настільки кардинально змінює сам характер суспільного розподілу праці, що звичний його розподіл на сфери матеріального і духовного виробництва втрачає свій сенс. На думку Г. Шмідта, як у матеріальному, так і в духовних виробництвах, основних сферах суспільства, що забезпечують розширене відтворення суспільного життя в цілому, основною умовою і чинником розвитку стає інтелектуальний капітал (Г. Шмідт). Про роль і домінантне значення саме символічного капіталу, як культурно-інтелектуального потенціалу особистості і спільноти, на противагу економічному детермінізму, говорять і апологети постмодерністької парадигми, які розвивають її як провідну в деяких своїх концепціях (зокрема роботи П. Бурдьє, Ж. Пассерона та ін.).

Однак концепції інформаційного суспільства, також як і у свій час концепції постіндустріального суспільства, мають і своїх опонентів. Так, наприклад, Ю. Хабермас ставиться до концепції інформаційного суспільства вельми скептично і вважає, що зростання кількості інформації не призводить до появи більш інформованого суспільства, а інформація не завжди допомагає вирішити проблему мирного співіснування людей. Це підтверджують й афористичні висловлювання Ж. Бодрійяра з приводу знаків і симуляцій в сучасному суспільстві, а також принцип перформативності Ж.-Ф. Ліотара, який він вважає основоположним при описі процесів створення і використання інформації в сучасну епоху постмодерну. Так, зокрема, і в рамках сучасної постмодерністської парадигми сформувалось своє, культурно центроване бачення стану і перспектив інформаційного суспільства. Розглянемо їх детальніше.

Так у 90-ті роки ХХ століття виник новий напрямок досліджень — постмодернізм, фокус якого був більш спрямований на культуру і соціальні проблеми. Парадигма постмодернізму на думку М. Томаса, кардинально відрізняється від раніше домінантного позитивізму, звертаючись до ірраціональних, суперечливих сторін індивідуума (див.: [Thomas, 57]).

У цьому сенсі, як і інші некласичні соціологічні теорії, постмодернізм має низку специфічних ознак: високий рівень абстракції, що поєднується з терпимістю до конкуруючих моделях опису і пояснення суспільства; методологічний плюралізм; заперечення позитивізму як модерного та класичного підходу до дослідження суспільства; обґрунтування інтерпретації як одного з основних методів аналізу суспільства, герменевтизація соціальної реальності, що припускає особливу увагу до знакових систем; допущення в науку положень, які не відповідають класичній логіці, можливість парадоксів; визнання «фрагментованості» і невизначеності суспільства (К. Бородотно).

Виходячи з радикальної критики і заперечення модерністських схем, що склалися на основі ідеологічної, політичної, етичної, гносеологічної і онтологічної доктрин Просвітництва, у межах постмодернізму формуються некласичні соціологічні теорії, які найрадикальніше критикують класичну раціональність. Так, можна погодитись з К. Бородотно, яка стверджує, що саме у рамках постмодернізму формується нова некласична раціональність. Різні ознаки постмодернізму як теоретичного напряму репрезентують некласичні соціологічні теорії, представлені в концепціях конкретних мислителів. Ідею театралізації реальності втілено в теорії «суспільства спектаклю» Г.-Е. Дебора; герменевтизація обґрунтована як базовий методологічний принцип і передумова тези про руйнування суб'єктивності, необхідне для формування некласичної раціональності, Р. Бартом і У. Еко; критика класичної теорії репрезентації здійснюється Ж. Делезом; симулятивна природа соціальної реальності маніфестується Ж. Бодрійяром. Розгорнуте обґрунтування базових положень постмодернізму міститься в теоретичних побудовах М. Фуко (К. Бородотно).

Не заглиблюючись у специфіку постмодерністських напрямків у соціології, звернемось до тих постмодерністських концепцій, які переводять дискурс інформаційного суспільства в нову площину концептуалізації і цікаві нам з позиції нашої проблематики.

Так, якщо Д. Белл, описуючи постіндустріальне суспільство, зазначав, що основним виробничим ресурсом є інформація, то автор концепції мережевого суспільства М. Кастельс уточнює, що інформація — це сировина, а під технологією в рамках даної парадигми розуміється, перш за все, «технологія для впливу на інформацію, а не просто інформація, призначена для впливу на технологію, як було у випадку попередніх технологічних революцій» .

На думку М. Кастельса революція в інформаційній технології є «відправним пунктом в аналізі складнощів становлення нової економіки, суспільства і культури». М. Кастельс робить суттєве розрізнення між відомими концепціями «інформаційного суспільства» (informationsociety) і власною концепцією «інформаціонального суспільства» (informationalsociety). Якщо в першому випадку підкреслюється визначальна роль інформації в суспільстві, то, на думку, М. Кастельса інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації впродовж усієї історії людства й мали критичну важливість у всіх суспільствах. Водночас зароджується «інформаціональне товариство», яке будується таким чином, що «генерування, обробка і передача інформації стають фундаментальними джерелами продуктивності і влади». Однією з ключових рис інформаціонального суспільства є мережева логіка його базової структури. До того ж інформаціональне суспільство розвивається на тлі прискорюваних і суперечливих процесів глобалізації, процесів, які зачіпають всі точки земної кулі, залучаючи до або виключаючи із загального соціального, символічного та економічного обміну.

Так, М. Кастельс відзначав, що «у новому, інформаційному способі розвитку джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації та символічної комунікації. Зрозуміло, знання та інформація є критично важливими елементами у всіх способах розвитку, оскільки процес виробництва завжди заснований на деякому рівні знань і на обробці інформації. Однак специфічним для інформаційного способу розвитку є вплив знання на саме знання як головне джерело продуктивності» [Кастельс, 2000, с. 39].

Концепція М. Кастельса важлива і цікава для нас і тим, що основою його концепту мережевого суспільства стала глобальна мережа. Очевидно, що для М. Кастельса виникнення інтернету стало підсумком природного процесу розвитку західного суспільства, яке еволюційним шляхом прийшло до необхідності нової соціальної форми у вигляді мережевого суспільства, нової економіки, і до нової культурної форми — інтернету: «В останню чверть XX століття відбулося злиття воєдино трьох незалежних процесів — провісників появи нової громадської структури, що ґрунтується головним чином на використанні мереж: розвитку економіки, прагненні до побудови суспільства, в якому будуть панувати цінності свободи особистості і відкритої комунікації, і вражаючого прогресу комп’ютерів і телекомунікацій, який став можливим завдяки революції в мікроелектроніці. У цих умовах інтернет — маловідома технологія, що перетворилася в рушійну силу переходу до суспільства нового типу — мережевого суспільства «.

Загалом концепція мережевого суспільства виходить далеко за межі концепту інформаційного суспільства вочевидь являючи собою логічне продовження останньої. Важливим для нас є і те, що саме М. Кастельс акцентував цінність інформації не як такої, а як перш за все об'єкта комунікативних процесів, чим означив домінантну роль комунікації. Обґрунтування гіперкомунікативності інформаційного суспільства — це шлях до трансформації концепту інформаційного суспільства до нового рівня — суспільства мультикомунікаційного. Однак, окрім комунікативності, на думку дослідників, сучасному етапові розвитку суспільства притаманні ще низка важливих характеристик. Ці характеристики для нас важливі в першу чергу тому, що не просто акцентують культурне значення глобальної мережі, а й позиціонують її як модератора макроцивілізаційного дискурсу й агента конструювання нових площин масової комунікації - відповідно до нової реальності. Для ознайомлення з ними звернемось до концепції Ж. Бодрійяра.

Так, трансформаційні процеси світового соціуму стали предметним полем Ж. Бодрійяра, який запропонував оновлену концепцію «суспільства споживання» інформаційної епохи з притаманними йому рисами (вперше на концептуальному рівні проблему споживацтва в суспільстві розробили представники франкфуртської школи). Йшлося саме про такі риси:

— зростання добробуту населення (є можливість витрачати більше грошей на споживчі товари, дозвілля і відпустки);

— зниження тривалості робочого часу (більше часу для дозвілля);

— ідентифікація індивідів ґрунтується на практиці споживання, дозвілля, а не трудової діяльності;

— людина презентує імідж, стиль життя через практику споживання;

— основні джерела соціальної нерівності - зразки споживання;

— ознаками соціальної позиції людини є зміст і характер споживання, життєвий стиль;

— споживачі мають більшу владу й авторитет у порівнянні з виробниками;

— практично все набуває форми товару, виставляється на продаж.

Маючи вдосталь вільного часу орієнтована на споживацтво людина схильна як можна більше урізноманітнювати сфери інтересів. Більшість із яких є настільки віртуальними і відірваними від реальності, що стають новою формою цієї реальності. Так з’являється цікавий термін Ж. Бодрійяра, котрий він використовує для фіксації віртуального — симулякр. Його трактування симулякра і симуляції відображено в роботі «Символічний обмін і смерть». Саме «принцип симуляції править нами сьогодні замість колишнього принципу реальності. Цільові установки зникли, тепер нас породжують моделі. Більше немає ідеології, залишилися одні симулякри» — стверджує дослідник. Тому, щоб зрозуміти гегемонію і феєрію нинішньої системи — цю структурну революцію цінності, — «необхідно відтворити цілу генеалогію закону цінності та симулякрів». Логіка надлишкового породження цінності, знака, коду робить проблематичним використання методології, заснованої на визнанні статичності реальності і стійкості визначаючих опозицій. Отже, структуралізм, так само як і марксизм, за Ж. Бодрійяром, не годиться для дослідження віртуального і сучасності, потрібна «ревізія» традиційної методології.

Для Ж. Бодрійяра важливим є знаходження принципу, якому підпорядковано становлення симулятивного, і він знаходить його в нестримному копіюванні, тиражуванні, за яким все ж проглядає структуралістський «виворіт» надмірності й недостатньості реальності, логіка дару — обміну тощо.

Цікавим для нашої проблематики інтернету в його співвідношенні з віртуальним є підхід Ж. Бодрійяра, який, оперуючи з поняттям «гіперреальність», показав, що точність і досконалість технічного відтворення об'єкта, його знакова репрезентація конструюють інший об'єкт — симулякр, в якому реальності більше, ніж у власне «реальному». У цьому контексті Ж. Бодрійяр вказує на загрозу поглинання реальності, реальністю віртуальною, надлишковою в знаковому відношенні, що побудовано на інтенсифікації комунікації, прискоренні обігу знаків і їх постійного надвиробництва або гіпервиробництва. Бодрійярове трактування віртуального як симулятивного приводить нас на шлях структури, бінарних опозицій і принципу, що стоїть за ним. Саме цей шлях нам здається перспективним і до цього ми ще звернемось при проведенні топологічного аналізу.

Отже, розглянувши бодрійярівські підходи до дослідження процесів віртуалізації сучасного суспільства і ролі в цих процесах інтернету, ми доходимо висновку про неприпустимість розгляду інтернету лише як зовнішнього прояву, механічного наслідку процесів віртуалізації, що протікають в інших, більш фундаментальних сферах суспільства. Саме стрімке поширення інтернет-комунікацій активно впливає на соціальну структуру сучасного суспільства, є найважливішим чинником його віртуалізації. Об'єктивність такої ситуації формується і завдяки необмеженому полістилізму суспільства в ситуації постмодерну (так, зокрема, З. Бауман вказує, що термін «постмодерн» адекватно відображає визначальні аспекти соціальної ситуації, яка в XX столітті склалася «в багатьох країнах Європи, а також в країнах, європейських за своїм культурним походженням»). І тут можна погодитись з російською дослідницею Д. Дрідзе, що «полістилізм у ситуації постмодерну настільки необмежений і некотрольований, що це породжує відчуття зникнення структури. Розірваність, децентрація, як «пекло» в розумінні Ж.-Ж. Руссо. «Пекло — це світ, розірваний на шматки» (Ж.-Ж. Руссо). Отже, людина в ситуації духовного вакууму опиняється через те, що пропозицій настільки багато, що обрати щось одне неможливо. Атеїзм, лібералізм техноцизм, інформатизм, домінанта масової культури призводять до тотальної секуляризації традиційних цінностей, породження нової віртуалізованої реальності як гіперреальності.

Загалом, завершуючи аналіз концепції теоретиків інформаційного суспільства, як класичних так і некласичних (до них віднесемо постмодерністські теорії), слід також згадати сучасних дослідників. Так, на думку Д. Іванова, помилка класичних теоретиків інформаційного суспільства — в ототожненні знання і комунікації. Сучасність характеризується інтенсифікацією саме комунікації, а не виробництвом знання. За словом «інформація» криється саме комунікація, а не знання. І тут буквально по М. Маклюену, засіб відображає зміст, інтернет виступає відображенням культури, переважно західної, постіндустріальної - постмодерністської.

Значних уточнень зазнала і така характеристика інформаційного суспільства як провідна роль знання в якості основи соціальної стратифікації. Стала очевидною необґрунтованість ототожнення Д. Беллом понять знання й інформації. Сьогодні швидше доводиться говорити про ступінь доступу до інформаційних кодів або доступності джерел інформації як підстави соціальної стратифікації, ніж про ступінь оволодіння тим чи іншим теоретичним знанням.

Що стосується такої характеристики інформаційного суспільства, як можливість алгоритмізації та програмування соціальних процесів, то на зміну ідеї про майбутню інтелектуальну раціональність людини інформаційного століття прийшло твердження її принципової ірраціональності, незавершеності, невизначеності.

У підсумку доводиться визнати, що від класичних концепцій інформаційного суспільства на сьогодні залишилася фактично тільки фундаментальна теза про те, що технологічні зміни, які сталися в галузі створення, передачі та зберігання інформації, неминуче тягнуть за собою зміни в соціальних характеристиках суспільства, породжують певні соціальні процеси і рано чи пізно отримують вираження на рівні соціальної структури.

Загалом, підсумовуючи зазначене, можемо стверджувати, що інформаційне суспільство являє собою єдине комп’ютеризоване та інформаційне співтовариство людей, діяльність яких зосереджена головним чином на обробці інформації, інформаційних технологіях, які набувають глобального характеру, охоплюють всі сфери діяльності людини. Йдеться про різного роду системи на базі мікропроцесорної технології, комп’ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв’язку, інтернету, який є матеріальною і технологічною базою інформаційного суспільства, забезпечують рух інформаційних потоків.

Інфраструктуру ж інформаційного суспільства в цьому сенсі становить нова техніка, «інтелектуальна», а не «механічна» за своєю природою. Важливою характеристикою інформаційного суспільства стає і симбіоз інформаційних технологій та соціальної організації.

Головним принципом створення технічної бази інформаційного суспільства є розвиток глобальної інформаційної інфраструктури інтернету. При цьому розвитком технічних можливостей інтернету не обмежується зміст цього процесу, найважливішою його складовою є люди, що беруть участь в інтернет-комунікаціях і тим самим створюють комунікативний простір інформаційного суспільства.

На сучасному етапі стало очевидним, що головною відмінністю інформаційного суспільства від індустріального є виникнення принципово нових форм комунікації, причому не інформація, а комунікація є ядром інформаційного суспільства. В цьому сенсі підставою соціальної стратифікації в інформаційному суспільстві стає доступність комунікативних полів. Таким чином основою сучасного інформаційного суспільства є глобальна інформаційна інфраструктура. Інтернет, як найважливіша складова комунікації сучасних людей. Стрімке поширення інтернет-комунікацій не тільки активно впливає на соціальну структуру сучасного суспільства, а й служить найважливішим чинником його віртуалізації.

Вплив інформаційних технологій на суспільні процеси пов’язаний також зі стрімким падінням вартості комп’ютерних та інтернет-технологій. Одним же з основних принципів створення технічної бази формування інформаційного суспільства є відкритий доступ до глобальної інформаційної інфраструктури. Так, згідно з відомим законом Меткалфа, потужність комп’ютерної мережі збільшується в пропорції, рівній квадрату кількості її користувачів. Іншими словами, що більше людей приєднується до інтернету, то більшою мірою зросте кількість людей, які хотіли б користуватися цією системою: так, якщо чисельність осіб, що користуються системою, подвоюється, то кількість можливих варіантів з'єднання людей і об'єднання їхніх талантів та ідей збільшується в чотири рази. «Закрийте людям доступ до мережі - і вона втратить свою цінність. Дайте людям доступ — і одержувана кожним вигода буде різко зростати». (Бадиии) Завдяки поширенню та розвитку інформаційних і телекомунікаційних технологій людина отримує можливість активно брати участь у політичному, державному, економічному, освітньому, соціальному житті суспільства. Тому в інформаційному суспільстві інтенсивніше, ніж в індустріальному, відбувається розпад на два класи: клас інтелектуалів, носіїв знань, і клас тих, хто не входить в нову інформаційну економіку. Жорсткість цього поділу зумовлена тим, що в принципі інформаційний клас має можливість створити готову продукцію фактично без застосування праці людей.

Будучи новим засобом опосередкування діяльності, інтернет-технології є засобом опосередкування внутрішнього і світу людини, що знаходить відображення у формуванні свого роду «комп'ютерної свідомості». За даними психологів, ця свідомість змінює навіть психологічні характеристики суб'єкта комп’ютеризованої діяльності на рівні суб'єкта діяльності, суб'єкта пізнання, суб'єкта спілкування, викликаючи різного роду зміни в пізнавальній, мотиваційній, емоційній сферах особистості.

Отже, аналіз концепцій інформаційного суспільства показав, що під впливом об'єктивних змін сутнісних характеристик структури сучасного соціуму і соціальних процесів, що відбуваються в ньому, у змісті концепції інформаційного суспільства сталися значні зміни. Якщо класики теорії інформаційного суспільства вважали його основоположним принципом виробництво інформації та інформаційний обмін, то на сучасному етапі стало очевидним, що головною відмінністю інформаційного суспільства від індустріального є виникнення принципово нових форм комунікації. Це веде, зокрема, до зниження ступеня раціональності людського знання, посилення ролі суб'єктивних факторів у структурі інформаційних потоків. Не інформація, а комунікація виявляється центральною ланкою інформаційного суспільства, воно стає менш жорстко структурованим, більш мобільним і поліморфним, децентрованим і полістилічним. Процес цей детермінується, як доводять дослідники-постмодерністи, не тільки інституціонально-технічними факторами розвитку (як-от поява інтернету тощо). Він зумовлений зміною соціально-культурної парадигми західного суспільства. Суспільство в ситуації постмодерну вже саме собою є новою соціально-культурною реальністю.

Таким чином, культурна детермінанта інформаційного суспільства, згідно з позицією постмодерністів, яку ми цілковито поділяємо, стає домінантною і в цій домінації вибудовує зовсім нову унікальну реальність, яка часто в багатьох культурних презентаціях набуває рис симулякра, постаючи гіперреальністю, як і у випадку з інтернетом — залежністю і кіберреальністю. Соціальні наслідки таких трансформацій заслуговують на окреме дослідження і стануть об'єктом нашого аналізу в наступних розділах.

1.2 Інтернет в конструюванні комунікативного суспільства: ґенеза культурного значення

" В останню чверть XX століття відбулося злиття трьох незалежних процесів — провісників появи нової громадської структури, що ґрунтується головним чином на використанні мереж: розвитку економіки, прагнення до побудови суспільства, в якому пануватимуть цінності свободи особистості і відкритої комунікації, і вражаючого прогресу комп’ютерів і телекомунікацій, який став можливим завдяки революції в мікроелектроніці. У цих умовах інтернет — маловідома технологія, що перетворилася на рушійну силу переходу до суспільства нового типу — мережевого суспільства". Ці слова М. Кастельса яскраво ілюструють значення інтернету для суспільного розвитку, його центрове місце.

Явище інтернет бере свій початок у США в 60-ті роки минулого століття і продовжує стрімкий розвиток у наш час. Однак історія мережі фактично лише починається, з огляду на її можливості. Як масове явище інтернет існує в межах десяти років, однак і за цей короткий термін він вже став невід'ємною частиною життя мільйонів людей нашої планети.

Статистика інтернету є достатньо красномовною: кількість користувачів інтернету наприкінці 2000 року перевищила 410 млн осіб. Із них у США і Канаді проживали 168 млн, ще 113 — в Європі, близько 109 млн припадало на долю Азії й Африки. В 2003 році кількість користувачів інтернету досягла близько одного мільярда.

В 2001 році кількість російських користувачів мережі, за даними агентства Monitoring.Ru, перевищила 12 млн осіб, із них близько 3 млн користувалися послугами всесвітньої павутини щодня.

В інформаційному просторі України інтернет займає поки що надто скромне місце. За деякими оприлюдненими статистичними даними, в українському сегменті мережі інтернету на початку 2001 року було зареєстровано 36 тис. хостів, понад 9 тис. веб-серверів і 16 тис. зон у домені «ua». На той час це було 28 місце в Європі й 45 — у світі. Дослідження, проведені компанією ММІ Ukraine за 2006 рік, свідчили, що ядро користувачів мережі в Україні становило не більше 700 тис., а кількість людей, що користувалися мережею іноді - не більше 2 млн осіб. У сумі це становить 2−4% населення України. Однак приріст користувачів щороку відбувається просто галопуючими темпами. Так, за даними GfKUkraine за 2010 рік приріст користувачів становив 24%, а за 2011 — 27%. І найцікавіше, що інтернет-аудиторія лише в першому кварталі 2012 року збільшилась на 32% до 15,09 млн осіб, при чому постійних користувачів відповідно стало 7 млн [175, 135].

Отже, виникнувши як суто технічний засіб передачі інформації, інтернет перетворився на важливе соціальне явище планетарного масштабу, яке привертає увагу фахівців різних наук, зокрема й соціології.

Типовим є визначення інтернету як всесвітньої «мережі мереж», певної «сукупності технічних засобів, стандартів і домовленостей, яка дає змогу підтримувати зв’язок між різними комп’ютерними мережами у світі» [112, 16]. У проекті Закону України «Про телекомунікації» інтернет визначається як сукупність взаємопов'язаних інформаційних мереж, які використовують протоколи передавання й взаємодії (див. http://rada.kiev.ua).

Інтернет — наймасовіше і найоперативніше джерело інформації. Своє «представництво», власну WWW-сторінку в мережі має сьогодні кожна велика західна організація, фірма чи компанія та чимало вітчизняних. В інтернеті розташовані «електронні» варіанти багатьох тисяч газет і журналів, через мережу ведуть трансляції сотні радіостанцій і телекомпаній. Важко знайти галузь людської діяльності, яка не була б висвітлена в інтернеті у всій своїй повноті сотнями і тисячами «сторінок». Звичайно, інтернет радикально розширює пізнавальні можливості для успішного вибору професії і місця роботи, збільшує орієнтовні можливості суб'єктів трудової адаптації. Цьому сприяє небувало широкий діапазон комунікаційних послуг, які пропонує і надає інтернет.

По-перше, інтернет — найпрогресивніший засіб спілкування і комунікації. Щодня користувачі мережі знайомляться, спілкуються, відправляють одне одному сотні мільйонів електронних посилань — для багатьох із них інтернет майже повністю замінив традиційну пошту. Тож для активних користувачів розширюється інформаційне поле щодо ринку праці, прискорюється обмін даними, уточнення можливостей і перспектив вибору підходящої сфери професійної діяльності.

По-друге, інтернет — сприятливий простір для бізнесу. Дедалі популярнішою стає електронна торгівля, що дозволяє користувачу зробити покупку практично будь-якого товару в будь-якій точці планети. Через інтернет він може замовити й отримати нові програмні продукти, відіслати букет квітів коханій дівчині і навіть придбати автомобіль. Тобто заробити в мережі може не лише велика фірма, а й практично будь-яка людина, яка створила свою сторінку. Отже, перевірити і здійснити апробацію своїх задатків щодо комерційної ринкової діяльності людина може не змінюючи просторово-часових характеристик способу життя, не витрачаючись додатково на створення робочого місця.

По-третє, інтернет — це ідеальний інструмент для реклами і самореклами. Мережа дає будь-кому практично безкоштовну можливість оповістити багатомільйонну аудиторію про пропоновані послуги чи продукцію. Таким чином, інтернет стає одним із найшвидших, найдешевших і наймасштабніших посередників на ринку праці, як місцевому і регіональному, так і міжнародному, щодо попиту на робочу силу і її пропозиції.