Либеральная періодична печатку Сибіру 1907-1914 рр

Либеральная періодична печатку Сибіру 1907;1914 гг.

В.В. Воробйов, Омський державний університет, кафедра дореволюційної вітчизняної истории После розпуску 3 червня 1907 року II Державної Думи біля Сибіру, як і в усій імперії, були у порядку надзвичайної й посиленої охорони тотожні сутнісно, а то й за формі, обов’язкові постанови про пресу, наслідком значної частини періодичних видань «лівого напрями «практично припинила своє існування.

Напротив, ліберальна преса, переважно кадетська чи околокадетская за своїм характером, протягом 1907 — 1914 рр. як зберігала, а й починаючи з 1910 р. неухильно зміцнювала своїми панівними позиціями. У аналізований період Сибіру час видавалося 147 суспільно-політичних газет та журналів. З цієї величезної кількості газет та журналів лише 18 видавалося п’ять і більше років [1]. У цьому переважна більшість із цих видань (13) мало ліберальний характер і тільки два видання — красноярський «Сусанін «і томська «Сибірська щоправда «- мали черносотенную забарвлення. Серед інших сибірських ліберальних видань, яка виходили менше п’яти років, але мали певне політичне значення популярність у краї, відзначимо такі газети, як «Алтайська газета », «Алтайский край », «Голос Алтаю «(Барнаул), «Красноярец », «Красноярський вісник «(Красноярськ), «Сибірські відгуки «(Іркутськ), «Вісник «(Верхнеудинск), «Ранок Сибіру «(Чита) та інших. головним чином, ліберальні видання, виходили період із 1907 по 1914 рр., за невеликим винятком почали свою видавничу діяльність після революції 1905;1907 рр. По неповним даним, виходили різночасно в 1907;1914 рр. ліберальні газети у краї розподілялися містами так. Іркутськ — 11 видань, Красноярськ — 8, Барнаул — 7, Тюмень — 6, Чита — 5, Томськ і Омськ по 4, Курган і Бійськ по 3, Тобольск, Новониколаевск, Верхнеудинск з видання.

Наиболее поширеної та популярної у Сибіру була газета томських кадетів «Сибірська життя ». З 1905 року його стає провідним органом сибірської ліберальної періодики. У 1905 — 1907 рр. тираж «Сибірській життя «був від 12,5 до 15 тисячі примірників. Редакторами газети ознайомили з 6 листопада 1905 року почали професора томського університету І.А. Малиновський і М. Н. Соболєв, які були помітними діячами місцевого відділу партії кадетів. Якщо вони тимчасово було неможливо виконувати свої обов’язки редакторів, то, на посаді їх заміняли інші члени відділу чи співчуваючі їм особи.

Так, влітку 1908 року тимчасовим редактором був М.Р. Бейлін, вересня 1910 року — професор В.Л. Малєєв. З жовтня 1910 року, коли під загрозою звільнення з університету І.А. Малиновський і М. Н. Соболєв змушені були залишити редагування газети — до березня 1917 року відповідальним редактором став Г. Б. Баитов [2].

На протязі 1907 — 1914 рр. тираж «Сибірській життя «кілька скоротився. У 1907 року газета видавалася у кількості від 10 000 до 12 000, а до кінця аналізованого періоду приблизно 9 — 10 тисяч экземпляров[3]. Тем щонайменше, фінансовий рік газета незмінно закінчувала прибутково. Так було в 1911 р. чистий прибуток становив 7139 крб. 30 коп., більш 7000 рублів було отримано та в 1912 року. Причому у 1911 року газета мала 1525 передплатників у Східній Сибіру, 1313 — у Західному Сибіру та 366 — в Європейської Росії. Порівняйте — орган томського відділу Союзу 17 жовтня, газета «Час », виходила щодня, із 1 січня 1906 р. по 30 грудня 1907, друкувалася у кількості від 1300 до 2500 примірників. Щороку вона приносила пайовикам щонайменше 1 тисячі рублів збитку. Ще меншою популярністю серед сибірських читачів користувалися чорносотенні видання. Так, орган Красноярського відділу Союзу російського народу газета «Сусанін «видавалася лише кількості близько 1000 экземпляров[4]. Томська газета «Сибирское слово «(задавалася із першого авг. 1910 по 8 груд. 1911 рр.), «мала за мету підтримувати пожадання кадетської партії, як вказував Інспектор у справах преси в Томську П. Т. Виноградов видавалася тиражем до 1600 примірників. «Дефіциту при виданні був, йдеться про баришах неможливо було мови «[5].

Осуществляя нагляд за періодичної печаткою в Томську і Томській губернії, місцева адміністрація постійно повідомляла Головне управління у справах преси інформацію про спрямованості повременных видань губернії. Звіти свідчили, що наприкінці 1913 р. переважна більшість газет ліберального характеру — 10, в нас саме правих і правих — лише 3[6].

Такие щоденні видання, як бийский «Алтай «(1911 — 1917 рр.), що друкувався тиражем 700 примірників, «Життя Алтаю «(1910 — 1917 рр.) (Барнаул), барнаульские «Барнаульський листок «(1909 — 1911 рр.), «Алтайська газета «(1910 — 1911 рр.), — ці барнаульские ліберальні видання час редагував кадет П. В. Орнатський — постійно були предметом особливої уваги влади, отмечавших їх «шкідливий вплив і кадетську спрямованість ». Критика чорносотенців, угодовською політики октябристів у Державній думі, роз’яснення політики уряду у сфері освіти, земський і переселенський і питання ін. — усе це знаходило відбиток в передових і критичних статтях цих видань і формувало цілком певне думку. Прямим вираженням цього було підсумки виборів у III і IV Державні думи, більшість депутатів якій Томській губернії були кадетами[7].

Рост числа ліберальних видань у Томській губернії, також як і друкарень, книжкових магазинів та газетних кіосків було не турбувати урядових чиновників. Восени 1913 р. томський губернатор Гран отримав прекрасного листа від міністра внутрішніх справ Маклакова. Міністр був дуже стурбований тим, що у останнім часом «значно збільшилася кількість зазначених закладів, — особливо друкарень, які відкриваються нині у містах губернських, а й у багатьох повітових і навіть містечках ». Він вважає, що конче треба збільшити штати осіб, які спостерігали за погодинної і неповременной печаткою, друкарнями тощо. З іншого боку, Маклаковим у жовтні 1913 р. був внесений у Державну Думу проект нового статуту про пресу. У сучасників враження від проекту було таке, що «це був послідовний з проектів, продиктованих переконанням, що печатку є злом, з яким уряд зобов’язане боротися всіма засобами ». Для обгрунтування необхідності проекту нового Статуту про пресу міністру були потрібні відомості від томського губернатора у тому, «у яких саме пунктах губернії довелося б посилити нагляд за творами пресі й за згаданими вище закладами і з яких підставах «[8].

В Омську у розглянутий період найпопулярніші користувалися дві місцеві ґазети — «Омський телеграф «і «Омський вісник », які, говорить начальник Омського жандармського управління полковника Козлова, «шляхом тенденційного висвітлення урядових заходів й агентської діяльності урядових установ і посадових осіб навівали в читають маси почуття невдоволення існуючим строєм «[9].

Обе ці омські газети, серед інших найпопулярніших ліберальних сибірських газет та часописів, таких, наприклад, як «Сибір «(Іркутськ), «Сибірська життя «(Томськ), «Вісник Західного Сибіру «(Тюмень) та інших., і навіть санкт-петербурзького журналу «Сибірські питання «знаходилися під постійним контролем Головного управління справам друку. Розпорядженням і.дз. начальника Управління графа Татіщева «Омський вісник «і «Омський телеграф «підлягали затримання на пошті і передачі місцевому губернському начальству, якщо вони «пересилалися безкоштовно й без підписки волосним станичным і сільським правлінням і посадових осіб сільського самоврядування ». З іншого боку, департамент поліції запитував в місцевих поліцейських влади дані про склад редакцій і «із зазначенням псевдонімів і адрес співробітників «Омського вісника «і «Омського телеграфу «». У цьому збір даних конспирировался «як інформацію про квартирному податку чи чимось іншим, щоб призначення їх для редакцій залишалися цілком невідомим «[10].

Среди газет інших містах Західного Сибіру передусім відзначимо тобольскую газету «Сибірський листок «(1890 — 1917 рр.) і тюменські газети «Сибірська торгова газета «(1896 — 1917 рр.) і «Вісник Західної Сибіру «(1910 — 1915 рр.). Газета «Сибірський листок «користувалася популярністю у місті, а й в усій Сибіру, значною мірою завдяки рубриці «листи депутата ». Найактивнішим кореспондентом тут було депутат III Державної Думи Н. Л. Скалозубов.

В на відміну від західносибірської періодики, передруки і з якої, наприклад, з «Сибірській життя », «Омського вісника », «Вісника Західного Сибіру «зустрічалися навіть у столичних изданиях[11], восточносибирская преса, мабуть, крім іркутської «Сибіру », цікавила й не так змістом власних статей, скільки передруками із найбільших газет Європейської Росії - насамперед тих, як «Йдеться », «Ранок Росії «, «Біржові відомості «і місцевих видань, і навіть «Сибірська життя «і «Сибір » .

Наибольшей популярності Східного Сибіру користувалася щоденна газета «Сибір », виходила тиражем зо шість тисячі примірників. Вона видавалася в Іркутську з 1906 по 1917 рр. Спочатку її видавцем був М. Ф. Черниховский, і з 4 вересня 1907 р. видання газети «Сибір «перейшла М. Ф. Сильвинской. Характеризуючи політичне обличчя газети, що особливо проявилося із настанням посаду редактора О. К. Бингера, іркутський віце-губернатор Римський-Корсаков в звіті Головне управління у справах преси повідомляв, що «за своїм напрямом газета належить до прогресивним органам друку, які відстоюють принципи конституционно-демократического устрою держави ». Керуючись цими принципами, газета досить критично ставилася до діяльності III і IV Державних дум і, зазвичай, у передових статтях, присвячених обговоренню законодавчої роботи Державної Думи, прагнула показати неможливість правооктябристской Думи дозволити законодавчим шляхом назрілі країни проблеми. Висуваючи гасло згуртування всієї опозиції для боротьби за конституційне відновлення країни, редакційний колектив «Сибіру «прагнув цим сприяти завоюванню лібералами домінуючих позицій у місцевому громадському русі.

С 10 грудня 1910 р. по 28 червня 1913 р. в Іркутську виходила інша щоденна газета «Голос Сибіру ». Як і в більшості інших восточносибирских газет, таких, наприклад, як красноярських: «Вести », «Красноярська думку », «Сибірський край »; іркутських: «Сибірська думку », «Сибірська газета всім », читинської «Забайкальская новина «та інших, їх характерною рисою було те, що політичне життя Росії, на відміну місцевих, сибірських потреб, порівняно мало цікавила видання. Зазвичай, у тих виданнях, в заявах редакції намічалася певна програма, до виконання якого вони намагалися. Це «з'ясування різноманітних потреб та інтересів Сибіру, зокрема переселенське справа, землевпорядкування, введення у Сибіру земства «тощо. Визнаючи загалом необхідність колонізації Сибіру, «Голос Сибіру «підкреслював, що найкращий результат у цій політиці може бути досягнуто в тому разі, якщо «околиці будуть заселені виключно сильними заповзятливими людьми, а не покидьками Европейско-русского селянства «[12].

Читинская «Забайкальская новина «присвячувала свої матеріали переважно «служінню інтересам краю ». Вона видавалася з 1907 по 1918 рр. Газета виявляла неабиякий інтерес всім подій життя Сибіру та прагнула всіляко підтримувати її подальше культурне і економічного розвитку. «Забайкальская новина «активно пропагувала ідеї щодо відкриття краї сільськогосподарського і ветеринарного інститутів, вказуючи у своїй на давно назрілу для Сибіру потреба у таких вищі навчальні заклади. Нарешті, політична життя Європейської Росії порівняно мало цікавила газету. У цьому плані, зазвичай, вона обмежувалася передруками з столичних газет, переважно, з «Ранку Росії «.

Таким чином, восточносибирская періодика приділяла дуже багато уваги потреб краю, друкуючи великі й у провінційних газет досить змістовні статті, затрагивавшие питання землеустрою, міського життя, золотої промисловості та інших., мали актуальне значення для Сибіру. Нарешті, велике місце зі сторінок цих видань приділялося місцевої хроніці. Зрідка з’являлися і, присвячені питанням зовнішньої політики України.

В цілому місцева ліберальна печатку займала значне місце у деяких інших сибірських видань і користувалася помітної популярністю серед сибірських читачів. Попри жорстку законодавчу політику щодо до ній, ліберальна періодика Сибіру змогла зберегти своїми панівними позиціями, завойовані під час революції 1905;1907 рр. Це спонукало місцеву адміністрацію робити комплекс заходів, вкладених у ослаблення впливу ліберальних видань на громадське життя в крае.

Список литературы

Подсчитано по: Періодична печатку Сибіру (друга половина ХІХ ст. — лютий 1917 р.). Томськ, 1991.

Харусь О. А. Газета «Сибірська життя «як джерело з історії кадетських організацій Сибіру 1905 — 1919 рр. // Проблеми історії дореволюційної Сибіру. Томськ, 1989. З. 229.

Толочко О.П. Політичні партії і за маси Сибіру у роки нового революційного підйому (1910 — 1914 рр.). Томськ, 1989. З. 131; ГАТО. Ф. 3. Раз. 12. Д. 3830. Л. 147; РГИА. Ф. 776. Раз. 21. Ч. II. 1912. Д. 1. Ч. I. Л. 319.

ГАРФ. Ф. ДП. 4 Д-во. 1907. Д. 77. Ч. 8. Л. 6.; ГАКК. Ф. 595. Раз. 3. Д. 6495. Л. 4.

РГИА. Ф. 776. Раз. 21. Ч. II. 1912. Д. 1. Ч. I.Л. 321.

ГАТО. Ф. 3. Раз. 12. Д. 4071. Л. 11 — 15.

Воробьев В. В. Вплив либерально-буржуазной друку Сибіру на суспільно-політичне життя міст краю 1907 — 1914 рр. // тій-таки Тарі 400 років. Омськ, 1994. З. 156.

ГАТО. Ф. 3. Раз. 12. Д. 4071. Л. 7.

ГАОО. Ф. 270. Раз. 1. Д. 84. Л. 145.

ГАОО. Ф. 270. Раз. 1. Д. 79. Л. 20.

Сибирские питання. 1909. N. 37. З. 31.

Голос Сибіру. 1910. 23 июня.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.