Жінка, мати, Берегиня

Жiнка, мати, Берегиня Все прекрасне на землi — вiд свiтла сонця, вiд кохання жiнки, вiд молока матерi.

Суворими шляхами йшла наша Вiтчизна до сьогоднiшньої свободи i незалежностi.

Гордi мужi Київської Русi, князi та воїни, вiдважнi запорозькi лицарi заступали шляхи ворогам, воювали, боронили свiй рiдний край.

А жiнки тим часом оберiгали домашнє вогнище, народжували дiтей, омивали рани чоловiкiв-воїнiв, молили Бога.

Жiнка продовжувала рiд людський.

Наче зiткана з сонячного промiння, встає перед нами на путивльському валу Ярославна, заклинаючи сили природи допомогти її коханому князевi та воїнам, яких вiн повiв на битву за Русь.

Вiрно чекає свого чоловiка-козака Горпина Чурай, i гiрко оплакує його героїчну смерть. Символом творчостi та вiрностi стає їхня дочка — Маруся.

Чарує нас своєю красою, нiжнiстю i поетичнiстю Наталка Полтавка Котляревського.

Кохання надихало людей на подвиги i творчiсть. Образ коханої жiнки оспiвували усi митцi. У кожного своя кохана, але всi разом створюють узагальнений iдеал української жiнки: нiжної i вiрної, чесної трудiвницi, надiйної жiнки-Берегинi, що зберiгає в домi тепло.

Свiт завжди благословляє.

i сонце, що встає,.

i серце, що кохає.

(В. Симоненко) Цiлу галерею жiночих образiв створює Шевченко. Його жiнки — знедоленi i безправнi, але скiльки душевної краси у наймички — Ганни, що заради щастя сина вiдмовляється вiд можливостi називатися його матiр’ю. «Нiчого кращого немає, як тая мати молодая» — говорить вiн.

Матерi вирощували героїв i генiїв, матерi дарували свою любов не лише своїм власним дiтям, як Марiя Стоян з оповiдання Довженка «Мати». «Прощайте, мамо! — кажуть їй у останню хвилину пораненi льотчики. — З вами i вмирати не страшно!» Сердечно говорить А. Малишко про «посивiлу невмирущу матiр двох десяткiв дочок i синiв» — цiлого загону.

Велике материнське серце прагне вiдiгрiти весь свiт.

Скiльки пiсень, вiршiв, iнших творiв мистецтва присвячено матерi!

Найчастiше образ матерi — образ скромної, але величної душею селянки, «сивої горлицi», яка «ночей не доспала», що проводжаючи сина в життєву дорогу «рушник вишиваний на щастя — на долю дала» .

Продовженням роду, теплом домашнього вогнища — усiм завдячує мо ми їй. Не можна про це забувати:

Бо, хто матiр забуває,.

Того Бог карає,.

Того дiти цураються,.

В хату не пускають.

(Т. Г. Шевченко, «I мертвим, i живим…»).

Материнство — синонiм людяностi, добра, самозреченостi. Матiр усе готова вiддати своїм дiтям.

Вклоняється свiт таким матерям, благословляє це величне i нiжне iм’я — Ненька, Мати, Мадонна!

За них, рiдних, билися завжди з ворогами захисники Вiтчизни.

Тож вклонiмося доземно жiнцi, матерi, яка в тяжкi роки вiйни та у буденнiй працi вмiла бути i «сестрою-жалiбницею», i «жоною-трудiвницею», що оберiгала i ростила дiтей, вчила любити добро, правду, людей, несла вiрнiсть «як свiчу ясну» .

I хай збудеться мрiя Тараса про тi часи, коли:

Врага не буде супостата,.

А буде син, i буде мати,.

I будуть люди на землi.