Екологія та ландшафтна екологія

Екологія та ландшафтна екологія

Реферат із курсу «Ландшафтна екологія».

Написано студентом ФПН-3 Заклецьким Олександром НаУКМА Кафедра екології.

Київ 1999 р.

Як всім відомо, екологія — це наука, що займається вивченням взаємозв'язків у природного середовищі. Так було б до 70-х років, тепер цими питаннями займається загальна екологія. Основними завданнями загальної екології є такі :

вивчення із позицій системного підходу загального стану Сучасної біосфери планети, причин його формування та особливостей розвитку под впливом природних та антропогенних факторів (іншими словами вивчення формування, існування та функціонування біологічних систем всіх рівнів у взаємозв'язку із атмосферою, літосферою та техносферою) ;

прогноз динаміки стану біосфери в часі та просторі ;

розробка шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства і природи, збереження здатності біосфери до самовідновлення та саморегулювання із урахуванням основних екологічних законів й загальних законів оптимізації взаємозв'язків суспільства та природи .

На думку деяких авторів Ландшафтна екологія знаходиться десь на перетині екології живих організмів (розділ теоретичної екології); науки про раціональне використання та охорону природних ресурсів т.з. енвайроменталогію та науки про техногенні фактори забруднення довкілля (практичні розділи екології). У екології елементарна одиниця — екосистема (Єдиний природний комплекс, утворений за довгий годину живими організмами і середовищем, в якому смердоті існують, й де усі компоненти обміном речовин та енергії, при чому в системі винна бути стабільною, та винен чітко й стабільно функціонувати кругообіг речовин); в ландшафтній екології елементарна одиниця — геосистема (клас полігеокомпонентних природних систем, котрі виділяються із реального тривимірного фізичного простору як його певний об'єм, у межах якого протягом деякого періоду природні елементи і процеси завдяки існуючим між ними та із зовнішнім середовищем відношенням певного типу (генетико-еволюційним, позиційним, речовинно-потоковим та ін.) упорядковуються у відповідні цім відношенням структури із характерними інваріантними ознаками та динамічними змінами); погодьтеся, що між двома ціма термінами є суттєва різниця .

Тепер давайте подивимося в чому специфіка Ландшафтної екології, чому й как она виділяється в окрему науку. Почнемо із розглядання екологічного підходу .

Це заподіяння вирішується у межах науково-екологічного підходу, який грунтується на концепції екосистеми. як й геосистему, її складають тих сам геокомпоненти, проте в більшості визначень екосистеми явно чи посередньо вказується тих, що один із геокомпонентів відіграє в ній роль центру («хазяїна»), а решту розглядають як його периферію («дім», «середовище»), тобто як компоненти, вплив які на «центр» екосистеми визначають його стан й взагалі можливість існування. На відміну від моделі геосистеми, класична модель екосистеми моноцентрична .

Залежно від мети дослідження в ролі «центру» екосистеми виступають різні компоненти, причому не лише природного середовища (виділяють, наприклад, екосистему міста). Проте для екологічного підходу характерний біоцентризм, тобто виділення та аналіз екосистем, центром які є окремі представники .виду (аутекологічний підхід), певна популяція (популящйно-екологічний підхід) чи ж сукупність організмів різних видів (синекологічний підхід). Концептуальний зміст моделі екосистеми не зміниться, якщо в її центрі поставити не біокомпонент, а будь-який інший, наприклад, грунт. У цій можливості криється значний методологічний потенціал екосистемної моделі.

У монота поліцентричності ряд дослідників вбачають, принципову різницю відповідно між екота геосистемами. З таким твердженням, висловленим японським ученим М. Нумата (1966), а згодом й У. З. Преображенським, можна було б б погодитись, якби сучасні екологічні дослідження і надалі грунтувались на моноцентричній моделі екосистеми. Алі із широким розвитком експериментальних екологічних досліджень, імітаційного моделювання екологія вийшла із рамок класичної моноцентричної моделі. І хоч біоцентричні традиції екологічного підходу до аналізу природних систем зберігаються, сучасні уявлення екологів щодо принципової структури екосистеми близькі до концепції геосистеми.

Характерною особливістю екосистеми є її позаранговість. як екосистему можна розглядати й окрему краплину води, озеро, територію з-невизначеними межами, якої займає певна популяція. З цією особливістю заговорили українською у «язана другорядність територіального аспекту в екологічному аналізі. Для нього более важливим є не межі та розміри екосистеми, а процеси, котрі в ній відбуваються. При цьому значна увага приділяється біотичним процесам, а із абіотичних аналізуються переважно тих що безпосередньо заговорили українською у «язані із «центром» екосистеми. 3 В «язки між елементами, що належати до периферії екосистеми, нерідко нехтуються. При аналізі компонентів екосистеми акцент робиться не так на їхнього властивостях, генезисі, будові стільки на функціях, котрі смердоті відіграють в екосистемі. Пріоритет функціонального аспекту аналізу екосистеми визначає способи її декомпозиції на структурні частини (продуценти—консументи-редуценти та ін.), зв «язки між ними (трофічні, консортивні та ін.), вибір параметрів, котрі описують екосистему тощо.

При вивченні впливу зовнішнього середовища на екосистеми звертають увагу переважно на оцінку можливостей їхні існування та ефективності функціонування в різних діапазонах дії факторів. На цій основі розроблено ряд конструктивних концепцій — лімітуючого чинника, екологічної ніші, а також методи градієнтного аналізу. 3 нею також заговорили українською у «язана традиційна для екології більша увага до ординації, ніж до класифікації екосистем.

Ландшафтна екологія, як я уже казав народилася як синтез двох наук ландшафтознавства та екології .

Інтеграція різних наук чи наукових підходів виправдана й врешті-решт відбувається при виконанні трьох умів: принципової можливості інтеграції, її доцільності та приблизно однаковим рівнем розвитку та ступенем загальності контактуючих наук.

Принципова можливість інтеграції ландшафтного та екологічного підходів в один—ландшафтно-екологічний зумовлена спільним про «єктом аналізу полігеокомпонентні природні системи), близькістю базових концепцій (геота екосистеми), cпiльними принциповими науковими завданнями (пізнання взаємодії компонентів природи між собою та із людиною), спільністю основних завдань прикладної орієнтації (обгрунтування рішень із оптимізації взаємодій суспільства та природних систем), подібністю багатьох методів досліджень.

Інтеграція доцільна до того випадку, коли в кожній із контактуючих наук є коло питань, розробка які однією наукою наштовхнулась на труднощі, тоді як в іншій науці для вирішення цих питань розроблено ефективні концептуальні та методичні підходи. Саме таких питань багато й в ландшафтознавстві, й в екології. У екології це насамперед запитання просторового аналізу, котрі в цій науці майже не розглядались, а ландшафтознавство тут має багаті традиції. Для ландшафтознавства «кризовими» є теоретичні запитання динаміки геосистем, до розв «язання які необхідно залучити концепції екології. Загалом у екології та ландшафтознавства є багато взаємодоповнюючих концепцій, теоретичних положень, методів, з синтезом які пов’язане формування теоретичного базису ландшафтної екології.

0днаковість ступеня розвитку контактуючих наук також необхідна умова їхні інтеграції, інакше менш розвинута наука просто поглинеться более розвинутою. Екологія та ландшафтознавство виникли майже одночасно (концепцію екосистем запропонував А. Тенслі в 1935 р., а оформилася вона в 50-х роках. Концепцію ландшафту вперше науково сформулював Л. З. Берг у 30-х роках, а 50-х вона набула теоретичного завершення) й далі смердоті розвивалися в цілому одночасно. І хоч у різних країнах співвідношення між ними може бути різним, у світовій науці стан розвитку ландшафтознавства та екології, можна вважати, знаходяться на однаковому рівні. Інша річ — ступінь обізнаності широкої громадськості ;із завданнями та ідеями цих наук. популярність екології. B суспільстві значно вищий, ніж ландшафтознавства проте це не перешкоджає інтеграції цих наук.

Ландшафтна екологія є продуктом лише часткової інтеграції ландшафтознавства та екології. Вона використовує лише певну частину їхні теоретичних положень, підходів, котрі при взаємоконтакті досить суттєво трансформуються. Це зумовлює формування оригінального концептуально-теоретичного базису самостійної науки — ландшафтної екології на стику ландшафтознавства та екології, котрі залишатимуться самостійними науками з своїми теоретичними концепціями та методами. Давайте розглянемо її підхід до проблеми .

Ландшафтно-екологічний підхід поряд з сильними в евристичному відношенні особливостями, успадкованими від ландшафтознавства (територіальність, поліцентризм моделі геосистеми тощо) та екології (концепція. сукцесії, методи ординації, моноцентризм моделювання екосистеми тощо). Алі є й власні риси. як й в цих науках, об'єктом ландшафтної екології є полігеокомпонентні природні системи. Проте при їхні дослідженні вона значно ширше користується наслідками з загальнонаукового принципу доповнюваності. Згідно із цим принципом всебічне пізнання складного про «єкта чи явища досяжне за умови дослідження його із різних проекцій (різними моделями) звести котрі до однієї принципово неможливо.

Досліджуючи природну реальність, ландшафтна екологія не редукує її до моделі якогось одного типу (геочи екосистеми) а виходить із того, що певне наукове чи практичне заподіяння визначає оптимальний cnoci6 декомпозиції природної системи (її поділу на елементи і структурні частини), що приводити до множинності типів її структур. Розуміння й дослідження геосистеми як системи поліструктурної — центральна методологічна установка ландшафтно-екологічного підходу. Сучасне ландшафтознавство та екологія також користуються наслідками принципу доповнюваності; проте такого значення, як у ландшафтній екології, він не набув.

Концепції геота екосистеми мають свої переваги — уявлення про геосистему более наближене до природної реальності концепція екосистеми дуже зручна при вирішенні багатьох конкретних питань. А тому ландшафтна екологія в своїх дослідженнях використовує й полі- (геосистемний) й моно- (екосистемний) підходи. Причому, на відміну від екології, до центру екосистемної моделі можна ставити не лише біотичні, а і інші компоненти.

Ландшафтній екології притаманний акцент на процесному, функціональному аналізі геосистем. Останні сприймаються насамперед не як деякі про «єми чи територї, специфічні за складом елементів та своєю будовою, а як про «єми та арени, насичені різними динамічними процесами, що взаємодіють між собою й із зовнішнім середовищем. За специфікою цих процесів й виділяються геосистеми.

На відміну від вчення про геосистеми та екологію, ландшафтна екологія досліджує природні система має не вище регіонального просторового рівня. Для неї характерна значна увага до впливу на геосистеми зовнішніх, особливо антропічних, факторів. Порівняно із ландшафтним підходом ця наука сприймає і аналізує. геосистеми як значно понад зв «язані із зовнішнім середовищем, «более відкриті».

Суттєвою рисою ландшафтної екології є центрованість на цю проблему взаємодії людини із природними системами. Центральні проблеми ландшафтної екології (стійкість геосистем, прогнозування, нормування антропогенних навантажень тощо) мають безпосередню прикладну спрямованість.

Карл Троль, який в 1939 р. вперше ввів термін «ландшафтна екологія», він розумів под нею поєднання ландшафтно-просторового аналізу й дослідження взаємозв «язків між природними компонентами, котрі відбуваються в межах елементарної територіальної одиниці (екотопу). З того години розуміння цієї науки суттєво розширилось, проте не було б сформульовано загальноприйнятого її визначення. Щоб якоюсь мірою наблизитись до нього, доцільно проаналізувати існуючі подивися на її зміст.

На Першому міжнародному конгресі із ландшафтної екології в місті Вельдховені (Нідерланди, квітень 1981 р.) голландський вчений І. Зонефельд опитав 20 ландшафтних екологів, аби з’ясувати, що смердоті розуміють под своєю наукою. Виявилося, що більшість учених сприймають її як науку, специфічну не було за про «єктом аналізу, а й за його аспектом (not object, but aspect-science), при чому виділились основні групи визначень ландшафтної екології.

науки, що досліджує взаємодії в ландшафті («ландшафтна екологiя—екологія на рівні ландшафту»);

холістичної науки, предметом якої є територіальні одиниці як цілісні системи й основним науковим підходом до їхні вивчення є не аналіз, а синтез;

3) застосування екологічних концепцій на практиці в реальному антропізованому ландшафті («ландшафтна екологія = прикладна екологія»).

Більшість пізніших визначень ландшафтної екології підкреслюють одну із цих трьох точок зору й зводяться до розуміння цієї науки як пограничної між екологією та географією (ландшафтознавством), котра використовує їхні теоретичні концепції та методи при дослідженні територіальних природних систем топічного та регіонального рівнів .Чіткіша дефініція ландшафтної екології по-винна ще виробитись, як, до речі, мають це зрозуміти щодо собі й її «батьки» — екологія та ландшафтознавство.

Поряд із терміном «ландшафтна екологія» існує також термін «геоекологія». У англомовних країнах користуються майже виключно першим (Landscape Ecology), в Німеччині, Швейцарії — обома (Landschaftsökologie, Geookologie), що також поширено в літературі слів «яномовних країн. Фактично обидва ці терміни фіксують одну науку (До. Троль використовував їхнього як рівнозначні; як синоніми подані смердоті й в тлумачному словнику термінів „Охорона ландшафту“, підготовленому міжнародним колективом географів східноєвропейських країн). Проте термін „ландшафтна екологія“ набув більшого вжитку, зафіксований у назвах міжнародних асоціацій й регулярних конференцій. Доти ж він более конкретний і досить точно відповідає змісту науки, визначення якої було б наведено раніше. Останнім годиною термін геоекологія» почали вживати геологи, розуміючи под ним вирішення природоохоронних проблем методами геології. У такому значені ці терміни мають досить різний зміст.

Отже ландшафтна екологія це наука, котра використовує інтегровані підходи до природних об'єктів, ця наука має свої власні підходи, прийоми та методи дослідження, що народилися при синтезі ландшафтознавства та екології .