Засоби вираження модальності в іспанській мові

Курсова робота на тему:

Засоби вираження модальності в іспанській мові

Вступ Модальність — явище досить багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена.

Категорія модальності є однією з мовних універсалій, вона може знаходити своє вираження на різних мовних рівнях (лексичному, морфологічному, синтаксичному, інтонаційному). Існує досить багато вчених, які вивчали, розглядали, структурували засоби вираження модальності в різних мовах. Серед лінгвістів слід виділити роботи В.Г. Адмоні, Н. Д. Арутюнова, Ш. Баллі, О. В. Бондарко, В. Г. Гак, Е. В. Падучевой, Д. А. Парамонова та ін. Серед вітчизняних дослідників слід відзначити В. В. Виногдадова, Н. В. Гуйванюк, Т.І. Дешериєва, Г. О. Золотова, В. Б. Касевича, В. Н. Мещерякова, О.І. Москальська, Г. П. Нємец, Ф. Р. Пальмер, В.З. Панфілов та ін. Загалом дослідники звертають увагу на розмежування суб'єктивної модальності, що визначає ставлення мовця до висловлювання, і об'єктивною, що виражає відношення висловлювання до дійсності. Нові сучасні напрямки розвитку лінгвістичної науки, такі як когнітологія, прагматика, дискурсологія зумовлюють необхідність дослідження комунікативного аспекту мови, тобто взаємодію між породженням, сприйняттям і розумінням мовленнєвих актів. У зв’язку з цим одним із ключових проблемних питань мовознавства залишається проблема вираження модальності засобами мови.

Актуальність теми курсового дослідження визначається недостатнім і суперечливим вивченням питань, які стосуються засобів вираження модальності, її типології, статусу та місця у структурі мови, закономірностей вияву в іспанській мові, потребами вдосконалення комплексного аналізу речення як багатоярусної одиниці та уточнення особливостей функціонування і взаємозв'язку мовної та метамовної субстанції. У силу цього постає необхідність системного опису категорії модальності як функціонально-семантичного поля, як мовної універсалії, розгляду та експлікації форм модальності, її значень, взаємозв'язків з предикативністю, темпоральністю, комунікативністю, парадигмою речення, предикативним та номінативним мінімумом речення.

Мета роботи полягає в дослідженні засобів вираження модальності, становлення її типологічних виявів та особливостей вираження в іспанській мові. При цьому ставилися та вирішувалися такі завдання: 1) розглянути теоретичні аспекти засобів вираження модальності в іспанській мові; 2) детермінувати узагальнену семантику концепту модальності; 3) простежити основні закономірності її знакової репрезентації в іспанській мові; 4) систематизувати засоби вираження модальності. Методологія дослідження ґрунтується на розумінні мови як складної системи, що містить значну кількість по-різному взаємопов'язаних між собою підсистем. Важливе значення надається положенням семіотики, науки про знак і його структуру, твердженням про існування опозицій і їхню значущість для творення смислу, зв’язку форми та змісту. Використовуються положення структурної, функціональної, функціонально — комунікативної та контрастивної лінгвістики.

Методи дослідження: 1) теоретичні: а) загальнонаукові та логічні; б) розгляд внутрішньої структури семантики модальності методом конструкції; 2) емпіричні: синхронне й порівняльне дослідження засобів вираження модальних значень різних мов; спостереження мовного матеріалу.Об'єкт дослідження — функціонально-семантичне поле модальності, лексичні й граматичні засоби вираження модальності.Предмет дослідження — лексичні та граматичні мовні засоби, що виражають модальність в іспанській мові.Матеріалом дослідження стали оригінальні тексти іспанською мовою, дібрані з творчого доробку Мігеля де Унамуно (загальним обсягом 235 сторінок).

Елемент наукової новизни полягає в здійсненні узагальнюючого опису модальності як окремої категорії, в аналізі специфіки її вияву та репрезентації в іспанській мові, встановленні теоретичних засад функціонування її форм та розглядається її типологія, де розкриваються мовні засоби вираження модальності та модальних значеньТеоретичне значення роботи визначається тим, що воно являє собою аналіз категорії модальності з урахуванням особливостей її структурування, встановлює особливості форм і значень модальності, уточнює й поглиблює архітектоніку категорії модальності та детермінацію її складових та особливостей функціонування форм модальності в іспанській мові.Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані 1) при читанні курсу загального мовознавства у ВНЗ, 2) для укладання навчальних посібників із загального мовознавства і теоретичних курсів романо-германських мов; 3) написання курсових і дипломних робіт і лінгвістичних досліджень узагальнюючого типу. Матеріали дослідження можуть залучатися під час підготовки спеціалістів-філологів, допомогти у створенні навчальних спецкурсів і спецсемінарів з актуальних проблем функціонально-контрастивної граматики, у проведенні семінарських занять, при написанні студентами курсових та дипломних робіт. На захист виноситься наступне положення:

1. Засоби вираження модальності в іспанській мові можуть виражатися як лексично так і граматично, до того ж вони поділяються на групи відносно свого походження та значення.

Курсова робота складається з двох розділів, заключної частини, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 37 сторінок. У вступній частині дається обґрунтування теми, визначається об'єкт, мета та завдання дослідження, розкриваються його актуальність та елемент наукової новизни, теоретичне й практичне значення. Перша частина курсового дослідження присвячена теоретичним засадам вираження модальності в іспанській мові. Розглядаються лексичні, лексико-семантичні та морфологічні засоби вираження модальності. Друга частина розкриває особливості використання засобів вираження модальності в іспанській мові на матеріалі художнього тексту відомого іспанського письменника Мігеля де Унамуно. У заключній частині підведені підсумки проведеного дослідження, сформульовано висновки й розкрито подальші перспективи у вивченні даної проблематики.

модальність граматичний іспанський мова

1. Теоретичні засади дослідження засобів вираження модальності в

іспанській мові

1.1 Модальність як складне та багатозначне поняття Модальність (середньолат. modalis — модальний, від лат. modus — спосіб, міра) — функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлення до дійсності або суб'єктивну оцінку висловлюваного. Терміном охоплюють широке коло явищ різних мов та рівнів. Центральним у категорії модальність є значення реальності чи нереальності. До сфери модальності зараховують також значення, що відбивають характер комунікативної спрямованості висловлень (повідомлення, питання, спонукання), протиставлення їх за ознакою ствердження чи заперечення, вияви впевненості мовця у достовірності думки, змістові варіації зв’язку між підметом і присудком, виражені допоміжними словами типу може, має, хоче, повинен та ін. [27, с. 367]. Модальність вказує на активність пізнавального процесу, спрямованого на те чи інше явище дійсності, виражає його суб'єктивний момент, яким керує суб'єктивний модус мовця і який знаходить своє вираження у реченні або висловлюванні часто в імпліцитній формі [16, с. 13]. Модальні слова — це лексико-граматична категорія, яка об'єднує незмінні слова і словосполучення, що виражають суб'єктивно-об'єктивні відношення людини до явищ дійсності та їх зв’язків, оцінюючи ці явища і зв’язки з точки зору їх ймовірності, можливості, необхідності тощо. Модальні слова не виконують номінативної функції, бо втратили своє конкретне лексичне значення, не виступають у реченні в ролі його членів. Модальні слова виражають вторинну модальність висловлювання або окремих його частин. Синтаксично функцією модальних слів є функція вставного слова з модальними значенням, а також модального слова-речення. За своїм значенням модальні слова поділяються на дві групи: а) слова, що виражають модально-логічну оцінку висловлення з погляду його реальності, ймовірності, прямого ствердження: безумовно, безперечно, дійсно, звичайно, зрозуміло, правда, розуміється, справді, факт та ін.; б) слова, що виражають значення можливості, впевненості, невпевненості, вірогідності, припущення: видно, здається, можливо, може, мабуть, певно, напевно. Модальні дієслова — це такі дієслова, лексичним значенням яких виражається відношення до змісту висловлення, оцінка його автором висловлювання [26, с. 134]. Модальні дієслова вказують на можливість і намір, повинність, бажання: могти, уміти, мусити, сміти, бажати, хотіти, прагнути, намагатися, старатися, намірятися, вагатися тощо [24, с. 135]. Модальне висловлювання — це складне висловлювання, що складається з пропозиції та її модальної характеристики, «модального оператора» [17, с. 11]. Розрізняють три аспекти модальності: а) відношення змісту висловлювання до дійсності з позиції мовця, основним способом вираження чого є дієслівний спосіб — це об'єктивна модальність; б) відношення мовця до змісту висловлення, основним способом вираження є вставні слова — це суб'єктивна модальність; в) відношення суб'єкта дії до дії (можливість, бажаність, необхідність), основний засіб вираження — модальні дієслова — це волюнтативна модальність [17, с. 13].

Поняття модальність вперше з’явилося в «Метафізиці» Арістотеля. Він виділив три основних модальних поняття: необхідність, можливість і реальність, звідси воно й перейшло в класичні філософські системи. Різні судження про модальність ми знаходимо у Теофраста і Евдема Родосського, пізніше у середньовічних схоластів. Також досліджував модальність відомий вчений І. Кант, який виділяв судження про дійсність, судження про можливість та судження про необхідність, а також судження достовірні та ймовірні. А. Ейнштейн у «Філософії можливого» узагальнює підходи до вивчення модальності в різних сферах гуманітарного мислення. Він відносить поняття модальність до основоположних і вибудовує свою теорію можливого, спираючись на три основні істини модальності буття: дійсне, можливе і необхідне. Як найбільш значущу він виділяє модальність можливого, оскільки через неї визначаються дві інші модальності. Як і філософія, мовознавство виділяє три модальності, тобто три основних способи дієслова: дійсний (є), наказовий (будь) і умовний (було б). У лінгвістиці модальність визначається як функціонально-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації що повідомляються. У західноєвропейській лінгвістиці найбільшого поширення набула концепція модальності Ш. Баллі, суть якої полягає в тому, що в будь-якому висловлюванні можна виділити основний зміст (диктум) і його модальну частину (модус), що виражає інтелектуальне, емоційне або вольове судження мовця щодо диктуму. Трактування модальності у сучасному мовознавстві надзвичайно широке. Взагалі важко назвати двох вчених, які розуміли б модальність однаково. В. В. Виноградов визначав модальність як відношення змісту висловлювання до дійсності з погляду мовця [5, с. 67]. На думку ж О. В. Бондаренка, категорії модальності, темпоральності, часової локалізованості та персональності охоплені поняттям предикативності; в той час як за В. Г. Гаком, основними категоріями предикативності є час і модальність [16, с. 11]. А В. Н. Мещеряков, наприклад, відносить категорію модальності до категорії, яка має семіотичну природу. Він виділяє два види модальності: сегментну, що характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках, і суперсегментную або об'єктивну, що відображає авторську оцінку зображуваної дійсності. Н.С. Валгіна в книзі «Теорія тексту» називає модальність найважливішим елементом текстотворення і текстосприйняття. Дослідники також звертають увагу на розмежування суб'єктивної модальності, що визначає ставлення мовця до висловлювання, і об'єктивною, що виражає відношення висловлювання до дійсності. Стосовно «відношення до дійсності» йдеться саме про дійсність в уявленні мовця. Якраз це уявлення відображене в мовленнєвих модальних значеннях, що включають елементи мовленнєвої семантичної інтерпретації смислової основи висловленого змісту [1, с. 64].

Але все ж модальність, яка є однією із ключових функціонально-семантичних категорій, за допомогою якої встановлюється змістовий зв’язок висловлювання із позамовною діяльністю і реалізується його комунікативний потенціал, вже більше 50 років є предметом дослідження мовознавців. Проте, не дивлячись на те, що цю мовну категорію не перестають досліджувати, що в принципі дало змогу достатньо повно встановити її змістовий об'єм і виявити основні засоби вираження, вона все ж стало залишається визнаним предметом дискусій [4, с. 28].

1.2 Категорія модальності на лексико-семантичному рівні

Категорія модальності - необхідний компонент змісту повідомлення, який виражає відношення «матеріального» змісту речення до дійсності різними засобами (лексичними, синтаксичними, інтонаційними, морфологічними, стилістичними). В іспанській мові модальність може виражатися як лексично так і граматично. Модальність у граматиці тісно пов’язана з модальністю в логіці. Але модальність судження і модальність речення не завжди співпадають, як і інші граматичні та логічні категорії (підмет і суб'єкт, присудок і предикат). Лексична модальність виражається шляхом використання різних модальних часток, слів та словосполучень, а також особливими лексико-синтаксичними описовими (чи перифрастичними) конструкціями, які складаються з напівдопоміжного дієслова та інфінітива. Модальність граматична та модальність лексична широко взаємодіють між собою, хоча й відрізняються одна від одної.

Першим хто створив вчення про модальні слова, був відомий радянський мовознавець, академік В. В. Виноградов. Він розглядав модальні слова як особливий семантико-граматичний (чи «структурно-семантичний») клас слів, які виражають модальність висловлювання в цілому чи окремих його компонентів [6, с. 29]. Виходячи з того, що історичний огляд проблематики, пов’язаної з модальними словами, дається у його роботах і в числі дисертацій, присвячених модальним словам в окремих романо-германських і слов’янських мовах, у даному дослідженні ми обмежимося розглядом основних теоретичних положень, необхідних для опису такого явища, як модальність у сучасній іспанській мові, а також намітимо в загальних рисах стан проблеми модальних слів в іспаністиці.

Якщо згідно з традицією, яка склалася в радянському мовознавстві на матеріалі дослідження модальних слів в російській, англійській, німецькій, італійській, французькій та інших мовах, модальні слова виділяються в окрему частину мови на основі морфологічних, семантичних і синтаксичних ознак, то в іспанській граматичній традиції ці слова включаються до розряду прислівника або до розряду частки [2, с. 56]. Однак віднесення модальних слів до категорії прислівника є некоректним, як в силу відмінності категоріальної семантики цих груп слів, так і в силу їх синтаксичних характеристик, а включення модальних слів до розряду частки не узгоджується з їх функціонуванням у якості самостійних в семантичному аспекті показників модальності.

Модальні слова, в іспанській мові, займають проміжне положення між повнозначними і службовими частинами мови, так як, з одного боку, подібно до службових частин їх лексичне значення розкривається як категоріальне та граматичне, а з іншого боку, подібно до повнозначних слів вони можуть утворювати самостійні речення, на відміну від англійської мови, в якій існує два класи дієслова: допоміжні дієслова, або модальні (auxiliaries) та звичайні дієслова (ordinary verbs) [25, с. 105].

Проте далеко не всі вчені притримувались однакової позиції щодо того, до якої частини мови слід віднести модальні слова. Так, наприклад Е. Лерх визначає модальність як відношення між об'єктивною дійсністю і суб'єктивним сприйняттям того, хто говорить, що знаходить своє вираження у будь-якому реченні і модальність, на його думку, може також виражатися словами типу probablemente.

Питання про те до якої частини мови слід віднести модальні слова досить цікаве, проте не менш цікавим є питання про походження та структуру модальних слів, яке представляє великий інтерес для виявлення їх значення у сучасній іспанській мові. Модальні слова в іспанській мові, як показує дослідження, походять з різних частин мови, у результаті їх подальшої абстрагізації, тобто змінення їх граматичного і лексичного значення і їх синтаксичних зв’язків у реченні. Для того, щоб ті чи інші слова могли виконувати модальну характеристику речення, їх лексичне значення має заключати в собі потенційну можливість вираження модальних відтінків [14, с. 9]. Ці відтінки можуть отримати свій подальший розвиток, як, наприклад, у прикметників probablemente, possiblemente, aparente, evidente, indudable, indubitable.

За своїм походженням модальні слова в іспанській мові поділяються на такі групи:

1) модальні слова прислівникового походження (probablemente, seguramente, verdaderamente, francamente, sinceramente, a decir verdad, afortunadamente, desafortunadamente, menos mal, por dicha etc.) [9, с. 8]. 2) модальні слова іменникового походження — висхідні до іменника (sin duda, en realidad, en absoluto [22, с. 139].) і прикметника (infailible, verdadero, indispensable).

3) модальні слова дієслівного походження — співвідносні з дієсловом у особовій та безособовій формі (deber, querer, saber, poder, intentar, soler, mandar, desear, prometer, esperar, proponerse, procurar, pretender, pensar, temer, necesitar, etc.) [23, с. 119]. Ці дієслова поділяються ще на декілька груп (залежно від умов проявлення модального значення): а) власне модальні дієслова: deber, querer, poder; б) дієслова з постійним модальним значенням: desear, ansiar, preferir; в) дієслова з оказіонально-модальним значенням: atreverse, decidirse, intentar, negarse, pretender, saber.

4) Модальні слова сполучникового походження (sin embargo, no obstante, a pesar de, con todo (eso)). Найбільш продуктивний спосіб творення модальних слів — це прислівниковий та іменний тип, найменш продуктивний дієслівний. Велика кількість модальних слів походить від якісних прислівників з суфіксом — mente (seguramente, realmente) у результаті набуття цими прислівниками нових, модальних ознак [14, с. 10].

Текстове вживання прислівників із семантикою очевидності та різних відтінків обмеження такої очевидності у творах різних письменників свідчить про їхню вагому роль у позначенні достовірності дії чи факту і дозволяє стверджувати, що вони входять до того реєстру компенсуючих елементів, що прийшов на зміну граматичному вираженню епістемічної модальності [15, с. 461]

1.3 Граматичні засоби вираження модальності в іспанській мові

Граматичною, у вигляді категорії способу модальність залишається лише у випадку якщо вона виражається простою дієслівною формою чи аналітичною граматизованою формою (тобто із допоміжним дієсловом: haber, haber de, tener que, deber de + infinitivo).

За допомогою інфінітива утворюються граматизовані конструкції, у яких допоміжне дієслово повністю втрачає своє самостійне значення, і лексико-синтаксичні конструкції, у яких напівдопоміжне дієслово зберігає чи лише частково втрачає своє основне лексичне значення [11, с. 165]. Граматизовані конструкції, які у реченні виконують функцію простого дієслівного присудка поділяються на часові, видові та модальні. У даному курсовому дослідженні ми розглядаємо лише модальні та деякі часові, наприклад, такі як: haber de + Infinitivo — виражає зобов? язання, зі значенням «слід», «слід було б», «потрібно», «треба». Конструкція hay que + Infinitivo — безособова форма, яка вживається в 3-й особі однини зі значенням «необхідно», «потрібно», «слід». Конструкція дієслова tener que + Infinitivo виражає необхідність, неминучість виконання чого-небудь. Конструкція дієслова tener de + Infinitivo виражає зобов’язання та необхідність і вживається тільки в 1 особі. Проте вона не є досить поширеною. Конструкція дієслова deber de + Infinitivo виражає ймовірність, припущення про наявність дії і зазвичай має значення «мабуть», «ймовірно» та ін.

Та часові, наприклад таку конструкцію, як ir a + infinitive, яка виражає майбутню дію або дію яка має відбутися (еквівалент Futuro), проте ускладнений модальним відтінком наміру.

Лексико-синтаксична конструкція представляє собою складне лексико-структурне утворення. Усі лексико-синтаксичні конструкції можна поділити на два типи, згідно з валентністю дієслова:

1) дієслово може поєднуватися з інфінітивом і з іменником та займенником: querer, atreverse a, limitarse a, pretender, pensar, procurar, decidirse a + infinitivo та інші.

2) дієслово поєднується лише з інфінітивом: soler, poder, deber + infinitivo [8, с. 6]. Ці дієслівні конструкції виражають видову та модальну характеристику дії. При цьому дієслово в особовій формі втрачає у різній мірі, але не зовсім, своє основне лексичне значення, але іноді повністю зберігає його.

Також модальність може виражатися за допомогою способів дієслова. В іспанській мові виділяють і протиставляють одне одному два основних способи: індикатив та субкунтив чи modo de la realidad і modo de la representacion mental [18, с. 25], але також слід виділяти: індикатив (Indicativo), імператив (Imperativo) та кондиціональ (чи потенціаль) (Condecional o potencial). Спосіб — це форма дієслова яка показує відношення між дією, яка виражається дієсловои-присудком та реальністю. Ці відносини встановлює мовець, який може виражати дію в трьох станах: як реальну, як наказ, та як нереальну [10, c. 80]. Проте судження граматистів відносно граматичних категорій способу в іспанській мові досить різні. Досить багато вчених розглядали питання про те який спосіб дієслова виражає стан, можливість, наказ, чи бажання. Цікаве, але не зовсім переконливе трактування модальності і її вираження у Ш. Баллі, який розрізняє в експліцитному реченні дві частини: одна з них буде коррелятивна процессу, який створює уяву, а друга містить головну частину речення, без якої взагалі не може існувати речення, а саме вираження модальності. Логічним та аналітичним вираженням модальності слугує модальне дієслово (наприклад, «думати», «радіти», «бажати»), а його суб'єктом — модальний суб'єкт; обидва разом утворюють модус, який доповнюється диктумом. Модальність — це душа речення, як і думка, вона утворюється в основному у результаті активної операції суб'єкта який говорить. З цього слідує, що не можна придавати значення речення висловлюванню, якщо ми в ньому не можемо знайти хоча б якогось вираження модальності. Також досить цікава думка Г. Гійома, який вважає що способи не розрізняються між собою по модальним заченням і що вживання індикатива чи субкунтива в підрядних реченнях залежить від тієї логічної оцінки дії, яка виражається головним дієсловом речення чи яка заключена в семантиці сполучника.

Проте все ж одним із найбільш спірних питань, пов’язаних з грамматичною категорією способу і проблемою модальності, слід визнати питання про кондиціональ, так званий умовний спосіб в іспанській мові.Отже, модальність за допомогою способів дієслова можуть виражати такі часи як: Futuro Imperfecto de Indicativo, Futuro Perfecto de Indicativo, Modo Subjunctivo та Condicional (simple y compuesto).

Часові форми майбутнього часу слугують для вираження дії майбутньої, тобто тієї яка має трапитись. Оскільки з майбутнім пов’язана деяка невпевненість, уявлення лише про ймовірність, тобто як про можливість так і не можливість здійснення дії, форми майбутнього часу мають доволі різноманітне й іноді досить яскраве модальне забарвлення. В такому використанні модальне значення виступає на перший план, а часова співвіднесеність до майбутнього стирається, і дія може бути віднесена до теперішнього.

Функціональні можливості виражати модальне значення, які властиві формам майбутнього часу, розширюються за допомогою аналітичних форм, які утворилися із граматизованих конструкцій дієслова ir з інфінітивом в першу чергу, а також конструкцій дієслів haber de, tener que + infinitivo та інших. Ці форми можуть слугувати для уточнення деяких модальних відтінків вираження дії в майбутньому, а ir з інфінітивом може вживатися з тим же граматичним значенням що й Futuro та Condicional. Futuro Imperfecto de Indicativo виражає дію, яка має відбутися у майбутньому. Крім того, форма майбутнього часу може виражати: наказ чи вимогу. У цьому випадку Futuro Imperfecto як і раніше вказує на майбутню дію, але по своїм модальним відтінкам наближається до наказового способу. Також Futuro Imperfecto de Indicativo виражає сумнів, ймовірність та можливість, тобто може передавати модальні відтінки.

Futuro Perfecto de Indicativo вказує на дію, яка трапиться в майбутньому і закінчиться перш ніж розпочнеться інша майбутня дія чи процес. Однак складний майбутній час частіше вживається не в чисто часовому значенні, тобто не в значенні перед майбутньої дії, а в модальному значенні, тобто коли ми робимо припущення щодо минулого, яке пов’язане з теперішнім.Modo Subjunctivo представляє дію як нереальну, виражає сумнів, судження, не констатує дію [21, с. 126]. Форми Subjunctivo (умовного способу) вказують на можливість, необхідність чи бажаність дії [20, с. 68]. Subjunctivo в іспанській мові частіше вживається в підрядних реченням у зв’язку з модальним значенням дієслова-присудка в головному реченні. В підрядних означальних, додаткових та підметових реченнях, які вводяться відносними займенниками quien, el que (la que, lo que, los que, las que), вживається Subjuntivo, якщо присудок підрядного речення виражає бажаність, можливість чи нереальність, а отже він виражає модальність. Також у підметових реченнях Subjunctivo вживається у тому випадку, коли присудком головного речення є безособовий зворот, який виражає сумнів, невпевненість, необхідність, вірогідність та можливість. Найбільш вживані безособові звороти, які виражають волевиявлення: es necesario que, hace falta que, es precioso que, es menester que, es indispensable que, es urgente que, es posible que, es imposible que, es conveniente que, conviente que, es probable que. В підрядних порівняльних реченнях, які вводяться сполучниками como si, cual si вживається Subjunctivo, оскільки присудок такого підрядного речення означає не реальну дію, а передбачувану [11, с. 7]. У підрядних реченнях цілі дієслово-присудок завжди вживається в Subjunctivo. У простих реченнях вживання форм Subjunctivo пов’язано з вживанням модальних часток ojala, tal vez та інших [3, с. 184]. У самостійних реченнях Subjunctivo вживається для вираження сумніву та можливості. І в таких випадках modo subjuntivo частіше вживається після прислівників quiza (s), tal vez, acaso, ojala [7, с. 170]. Potencial imperfecto y perfecto вживається для вираження дії чи стану, котрі мисляться як можливі чи ймовірні у теперішньому, минулому та майбутньому часі. Вживається в підрядному додатковому реченні для вираження дії «майбутньої в минулому»; в простому реченні чи головному складнопідрядному реченні - для передачі дії бажаної чи можливої у теперішньому чи майбутньому [13, с. 17]. Potencial imperfecto виражає модальність: коли дія є бажаною чи можливою у теперішньому часі, коли ми робимо припущення у теперішньому щодо минулого, при ввічливому зверненні до когось (частіше при проханні), та в умовних реченнях другого типу. Potencial perfecto частіше за все виражає модальність у простому реченні, у таких випадках коли: дія є бажаною або можливою у минулому, коли ми робимо припущення в минулому щодо перед минулого, та в умовних реченнях третього типу.

Висновки до розділу 1

При дослідженні будь-яких мовних явищ, особливо лінгвістичних, не можна обминути звернення до етимології, історії, основних дослідницьких праць та власне ґенези самого поняття.

Отже, у першому розділі курсового дослідження ми розглянули модальність, як власне мовознавчу категорію, окреслили відомих вчених які займались її дослідженням, стисло подали історію її розвитку та основні думки мовознавців з приводу категорії модальності, її структури, типу та засобів вираження. І дійшли висновку, що категорія модальності може знаходити своє вираження на різних рівнях мови і що загалом впродовж розвитку дослідники звертали увагу на структурування та розмежування засобів вираження модальності, проте все ж існує ще досить багато фактів, які є не вивченими і щодо яких вчені не дійшли згоди, тому що скільки існує вчених стільки й думок та досліджень з цього приводу. В іспанській мові модальність може виражатися як лексично, так і граматично. Щодо лексичного вираження модальності, то в іспанській мові модальні слова відносять чи то до прислівників, чи то до частки, але все ж навіть таке їхнє положення не є досить точним на відміну від інших мов де модальні слова виділяють в якусь певну частину мови. Граматичною ж модальність, у вигляді категорії способу залишається лише в тому випадку, якщо вона виражається перифрастичними конструкціями або різними способами дієслова.

Також виходячи з нашого дослідження, ми дійшли висновку, що модальність як текстова категорія розглядається в іспанській мові з двох сторін: у змістовому плані, як можлива оцінка людиною того, що повідомляється в тексті та у мовному плані, як варіативність засобів вираження модальності засобами мови.

Ми розглядаємо модальну інформацію висловлювання з точки зору як об'єктивно модальних так і суб'єктивно модальних значень. Проте досліджуючи об'єктивну модальність, ми зробили висновок, що це інформація про ступінь реальності існування згаданого і відображеного в тексті «предмету» позамовної реальності з точки зору автора, і вона може виражатися способами дієслова-присудка. Суб'єктивна ж модальність є факультативною, якісною оцінкою відображуваного відправником предмету відповідно до його смаків, бажань та думок.

І вибір тих чи інших засобів для передачі особистої оцінки змісту висловлювання залежить від комунікативного наміру самого автора. Саме він вибирає з наявних мовних засобів саме ті, які вважає найбільш відповідними до ситуації та тематики повідомлення. Таким чином, не існує жодних правил при виборі того чи іншого засобу вираження модальності у тексті, хоча, безперечно цей вибір опосередкований властивостями і правилами мови. На закінчення, слід зазначити, що розглянуті вище засоби вираження модальності не вичерпують усього розмаїття можливих комбінацій, які ми зустрічаємо на практиці, при аналізі текстів, статей, творів та публічних виступів.

2. Модальні значення в іспанській мові

2.1 Засоби вираження бажаності та сумніву Модальне дієслово — це експліцитний засіб для вираження модальності. У реченні воно показує чи відношення між дією і її носієм (внутрішня модальість), виконуючи при цьому первинну функцію, чи відношення між дією та реальністю, яку встановлює сам суб'єкт (зовнішня модальність). При цьому модальне дієслово виконує свою вторинну функцію і набуває нового значення. Міра достовірності встановленого співвідношення між тим що повідомляється і реальністю коливається в межах від констатації бажаності, необхідності, можливості дії до припущення наявності дії. Проміжним є припущення про конкретні обставини реальності дії. Достовірність оцінки відношення між тим що повідомляється і реальністю залежить від того, співпадають чи не співпадають суб'єкт думки і суб'єкт дії. При неспівпаданні цих суб'єктів модальне дієслово може втратити своє основне значення — констатації бажаності, можливості, необхідності дії - і набути нового, вторинного значеня.

При виборі засобів вираження модальності на іноземній мові необхідно враховувати досвід попередніх поколінь, тому що звернення до історіїї допомагає не тільки зрозуміти механізм відбору мовних засобів, але й знайти основні невідповідності та протиріччя їх використання. Модальність в іспанській мові, як ми вже з’ясували, може виражатися як лексично так і граматично. Проте почуття, такі як бажаність, сумнів чи надія можуть виражати лише слова, а не граматичні форми. І для того, щоб те чи інше слово виражало модальність у реченні, його лексичне значення має включати в собі потенційну можливість виражати модальність або модальні відтінки. Модальні дієслова, що виражають почуття: querer, saber, poder, intentar, soler, desear, prometer, esperar, pensar, temer та інші.

Un ?si! tenuisimo, con susurro que parecia venir de otra mundo, rozo el oido de Augusto (Unamuno, с.84). Sin haber llegado yo al extremo de escepticismo hamletiano de mi pobre amigo Perez, que llego hasta a dudar de su propia existencia, estoy por lo menos firmemente persuadido de que carezco de eso que los psicologos llaman libre albedrio, aunque para mi consuelo creo tambie que tampoco goza don Miguel de el (Unamuno, с.9). Yo no puedo prever ni la acogida que esta nivola obtendra de parte del publico que lee a don Miguel, ni como se la tomaran a este (Unamuno, с.10).Pues si no es hombre, quiero hacerle yo tal (Unamuno, с.105).

No puedo remediarlo (Unamuno, с.155).

Dudo que en otro pueblo alguno moleste tanto el que se mezclen las burlas con las veras, y en cuanto a eso de que no se sepa bien si una cosa va o no en serio (Unamuno, c. 11).

Dudas, no — le interrumpi -; certeza abso-luta de que tu no existen fuera de mi produccion novelesca (Unamuno, с. 207). Щодо дієслова dudar, то воно виражає модальність лише у стверджувальних реченнях, і ні в якому разі не в заперечних. Це стосується також таких дієслів, як negar та ignorar. Дієслово esperar за своїм лексичним значенням, виражає надію, чекання, очікування, покладення надії на когось. Але в модальному значенні, ця надія не є конкретною, а більше загальною, тобто надія яка переходить в бажання мовця [12, с. 142].

?Como vas a conseguir el dinero? — Espero que me toque la loteria (Unamuno, c. 27).

Esperabamos que vinieras a casa a cenar. — Si, pero es que no pude ir. El nino se puso enfermo (Unamuno, c. 34).

Ella espera que vayamos a comer. Asi que vamonos (Unamuno, c.55).Сумнів в іспанській мові крім дієслова dudar, можуть також виражать ще такі вислови, як ?(Tu) crees? ?(Usted) cree?, які позначають сумнів до моменту мовлення.

Va a llover. — ?Usted cree? Si hace un dia nuy bueno (Unamuno, c.128).Ellos ya no salen juntos. — ?Tu crees? Si los vi ayer de la mano (Unamuno, c.89).Бажання може виражатися, як самим дієсловом desear, так і словами та висловами a ver si, ojala, que + deseo та дієсловом querer. A ver si виражає можливість, але можливість досить близьку до бажання.

No nos vemos nunca. A ver si nos veamos un dia con mas tiempo (Unamuno, c.12). Esto no esta muy bien hecho. A ver si la proxima vez te sale major (Unamuno, c.45).Ojala — хоча б, хоч би. Виражає бажання, але досить невпевнене і можливе. Має мотив надії.

Ojala pudiera ir a verte, pero estoy muy ocupado y. (Unamuno, c.38).Ojala hubiera venido a verme. Hace tanto tiempo que no la veo que la echo de menos (Unamuno, c.25).

Que + deseo — також виражає бажання, але у ситуаціях розставання чи прощання. Має певний культурний аспект вживання. Que aproveche (Unamuno, c.126).Querer — виражає бажання зробити щось в майбутньому.

Quiero irme unos dias de vacaciones, pero no se cuando (Unamuno, c.90). Hubiera querido llamarte, pero no encontre un telefono cerca (Unamuno, c.66).

2.2 Засоби вираження зобов’язання та необхідності

Модальність зобов’язання та необхідності, будучи функціонально-семантичною категорією, виражається у мові засобами різних рівнів. Поряд із засобами морфологічного та синтаксичного рівнів сюди входять засоби лексичного рівня.

До граматичних засобів вираження зобов’язання та необхідності в іспанській мові відносять способи дієслова та аналітичні граматизовані форми. Серед способів дієслова виділять лише Futuro Imperfecto de Indicativo, який крім вираження майбутньої дії, також може виражати наказ чи веління, і який по своїм модальним відтінкам наближається до наказового способу. Також зобов’язання, необхідності, наказ чи обов’язок виражають граматичні конструкції такі як: deber + infinitivo — виражає зобов’язання чи необхідність щось зробити, але ні в якому разі не інструкцію:

Mira, debes tratar con mas respeto a tu padre. Es mayor y. (Unamuno, c.77). No creo que estes haciendo lo oportuno. Debes hablar con el y aclarar las cosas (Unamuno, c.43).

Haber que + infinitivo — вказує на зобов’язання чи необхідність, але має безособову форму: Para estar bien hay que dormir ocho horas al dia (Unamuno, c.78).Para hacer este tunel ha habido que quitar los arboles que habia y trasplantarlos. Hay que aprender varios idiomas (Unamuno, c.126).Tener que + infinitivo виражає також зобов’язання, яке вмотивоване мовленнєвою ситуацією:

Y hete que una vez, preparando uno de estos, mientras estaba, como de costumbre, su hermosa mujer a su lado para inspirarle, se le prende fuego la polvora, ha una explosion y tienen que sacar a marido y mujer desvanecidos y con gravisimas quemaduras (Unamuno, с.154).

Mira, hija, no tenemos mucho dinero y, por eso, tienes que ponerte a trabajar ya y traer un sueldo mas a casa (Unamuno, c.223).

Mira, hay que comer de todo, pero tu tienes que cuidar ademas las grasas, que no te sientan bien (Unamuno, c.67).

Також розрізняють необхідність внутрішню та зовнішню [12, с. 2]. Відповідно, внутрішню необхідність (здатність, здібність, хист до чогось) в іспанській мові виражає конструкція deber + infinitivo, а зовнішню haber que + infinitivo.

Також ймовірність, крім вище зазначених конструкцій можуть виражати такі конструкції та модальні лексеми, як poder + infinitivo, haber (de) + infinitivo, deber (de) + haber + part., deber (pret.) + infinitivo, deber (pret.) + haber + part., haber + debido + infinitivo, poder + haber + part., poder (pret.) + haber + part., haber de + haber + part. До лексичних засобів вираження необхідності та бажаності дії слід віднести дієслово necesitar, яке виражає необхідність, і ні в якому разі не зобов’язання: Estoy cansadismo y necesito dormir un poco. Asi que me voy. Necesito que envies este fax urgentemente (Unamuno, c.28).Також до цієї групи ми можемо віднести такі слова та вирази як ser necesario, ser preciso + infinitivo, verse obligado a, estar obligado a + infinitivo, tener necesidad de + infinitivo та інші.

2.3 Засоби вираження гіпотези, припущення, можливості та

ймовірності

Гіпотетичність, припусковість, можливість та ймовірність виражаються в іспанській мові також різними засобами, а саме лексичними та граматичними. На граматичному рівні вона виражається за допомогою способів дієслова Futuro Imperfecto de Indicativo, який виражає сумнів, ймовірність та можливість. ?Y luego diran que no matan las penas! (Unamuno, с.232). ?Me entenderas? — me decia (Unamuno, с.231).

Yo no puedo prever ni la acogida que esta nivola obtendra de parte del publico que lee a don Miguel, ni como se la tomaran a este (Unamuno, c.137).Presumo que el ilustre autor del Ars magna combinatoria establecera: una religion guerrera y una religion erotica (Unamuno, c.15).

Esperare a que pase un perro — se dijo — y tomare la direccion inicial que el tome (Unamuno, c.18).

Futuro Perfecto de Indicativo у своєму часовому значенні вказує на майбутню дію, але частіше він вживається в модальному значенні, а саме тоді коли мовець робить припущення щодо минулого, яке пов’язане з теперішнім, тим самим виражаючи модальність.

Mire usted, que de la chica habra que pensar algo (Unamuno, c.34).

La habras oido nombrar, la habras visto alguna vez (Unamuno, c.45).Modo Sunjuntivo виражає будь-яку дію як нереальну, тим самим виражаючи сумнів, судження і не констатуючи її. Способи дієслова виражені Sunjuntivo вказують на можливість, необхідність чи бажаність дії.Quieren reirse, pero es para hacer mejor la digestion y para distraer las penas, no para devolver lo que indebidaamente se hubiesen tragado y que puede indigestarseles, ni mucho menos para digerir las penas (Unamuno, c.12). ?No quieras mostrarte generosa! (Unamuno, c.34).Potencial imperfecto і perfecto вживається для вираження модальності, тобто він виражає дію чи стан можливий та ймовірний.

Fuese con la sentencia de muerte sobre el corazon y convencido de que no le seria ya hacedero, aunque lo intentara, suicidarse (Unamuno, с.214).

La nada le parecia mas pavorosa que el dolor (Unamuno, с.215).

Y si, yo le entendia, le entendia, mientras el me hablaba hablandose, y hablaba, hablaba, hablaba (Unamuno, с.231).

Llegue a pensar que tenia el razon y que debi haberle dejado salirse con la suya, suicidandose (Unamuno, с.224).

На лексичному рівні припусковість, ймовірність та можливість виражаються за допомогою лексем різних частин мови. Їх можна розділити на такі групи:

1) лексеми, які виражають імовірність, ймовірність, правдоподібність та можливість дії: probablemente, posiblemente, seguro que та seguramente: Le estoy llamando y no contesta. Seguro que ha salido o, si no, probablemente esta en la ducha (Unamuno, c.55).

El y yo hemos pedido el mismo puesto. Probablemente me lo daran a mi, tengo mas probabilidades porque llevo mas tiempo en la empresa (Unamuno, c.67). Ya son las diez. Ya no vendra. Posiblemente este reunido o tenga algo mejor que hacer (Unamuno, c.79).

No se, pero posiblemente este ano volvemos a Galicia de vacaciones (Unamuno, c.32).

No ha venido Jose. Seguramente esta enfermo, ayer tenia muy mala cara (Unamuno, c.43).

Si no te ha devuelto el dinero hoy, seguro que te lo dara manana. Es muy serio para esas cosas (Unamuno, c.89).

2) лексеми що виражають можливість, ймовірність та припусковість або навіть і дозвіл: a poder ser, poder + infinitivo, si es posible, si puede ser:?Cuanto terminara de arreglar mi coche? — Lo tendre, a poder ser, manana por la manana (Unamuno, c.21).

Llamame, a poder ser, antes de las tres, por favor. — No te preocupes, lo hare (Unamuno, c.67).

Manana no puedo ir contigo de compras, tengo cita en el dentista (Unamuno, c.54). ?Puedo pasar? Es que tengo que hablar contigo (Unamuno, c.126).

3) лексеми що виражають гіпотезу та припущення: а lo mejor, deber de + infinitivo, seguro que, seguramente, posiblemente, probablemente, іgual, tal vez, quiza (s), poder ser que, poder incluso que.

?Que raro que no haya venido! A lo mejor se ha olvidado de la cita (Unamuno, c.12). A lo mejor me voy de vacaciones a la playa este verano (Unamuno, c.90).No se que hora es, pero deben de ser las tres y cuarto. Hace un rato he oido las campanas del reloj (Unamuno, c. 33).

Seguramente Celia llegara enseguida, es muy puntual (Unamuno, c.73). Igual me dan la plaza de subsecretario en la nueva delegacion que van a abrir (Unamuno, c.88).

Tal vez no tengamos sufuciente dinero. Puede incluso que pasemos hambre, pero hemos decidido irnos y nos vamos (Unamuno, c.98). No ha venido Mariano, puede ser que este enfermo. Ayer se fue con mala cara (Unamuno, c.121).

Puede ser que las cosas no me vayan bien. De lo que estoy seguro es de que no me van a ir peor que aqui (Unamuno, c.129).

Такі слова, як quiza, tal vez, acaso у своєму первинному значенні вже несуть відтінок модальності.

Manana tengo una reunion y quiza llego tarde al partido. No se cuanto va a durar (Unamuno, c.44).

?Que raro que no haya llegado! Quiza le haya pasado algo. Suele ser muy puntual (Unamuno, c.76).

En la reunion de manana tal vez elijan al proximo delegado. Ya se rumorean varios nombres (Unamuno, c.88).

Me dijo que tal vez volvia hoy. Si no, manana (Unamuno, c.96).

?Que raro que no venga! Tal vez no se encuentre bien (Unamuno, c.100).

El hombre del tiempo ha dicho que tal vez llovera y que puede incluso que nieve (Unamuno, c.156).

Seguro que viene a cenar esta noche. Puede incluso que venga con algun amigo (Unamuno, c.187).

Отже, ймовірність в теперішньому може виражатися за допомогою граматичних часів: Condicional та Futuro de Indicativo, граматичних конструкцій: deber (de) + Infinitivo, модальних лексем: poder + infinitivo, haber (de) + infinitivo, а в минулому за допомогою Condicional perfecto y simple, Futuro Perfecto та deber (de) + haber + part., deber (pret.) + infinitivo, deber (pret.) + haber + part., haber + debido + infinitivo, poder + haber + part., poder (pret.) + haber + part., haber de + haber + part.

Висновки до розділу 2

Модальність — це така семантична категорія, яка виражає відношення мовця до змісту його висловлювання, тобто відношення змісту висловлювання до дійсності.

Таким чином, категорія модальності є однією з найважливіших не тільки в системі мови, але й у структурі художнього твору, де вона формується на основі здатності мовця чи письменника вміло використовувати чужу мову, так би мовити привласнюючи її собі в процесі її застосування при написанні художнього твору, а також на здатності самої категорії модальності пронизувати собою всю тканину мовлення і, отже, таким чином примушувати працювати на себе широкий спектр різнорівневих і різнопланових (лексичних, фразових, текстових) засобів.Засоби вираження модальності в іспанській мові, а саме в іспанському художньому тексті - це відбиток авторського «Я» у канві твору, у складній сукупності художніх розумових і мовних фактів, які можна звести до однієї глобальної категорії модальності. Модальність як показник присутності в тексті творчого суб'єкта, як виразник його суджень та оцінок виступає одним з основних факторів, що забезпечує єдність і цілісність художнього тексту, будучи текстовою гіперкатегорією. Висловлювання власної думки про висловлене є обов’язковим елементом комунікативного повідомлення. Але саме це надає будь-якій інформації нові смислові значення. Загальновідомо, що одне й те ж саме висловлювання може трактуватися по-різному в залежності від того, які засоби ми використовуємо для його передачі.

В іспанській мові існує досить багато засобів вираження модальності: це і лексичні, і морфологічні, й інтонаційні. Проте досить важко знайти повністю ідентичні слова, які б мали однакове значення не залежно від контексту. Слова, які на перший погляд здаються ідентичними в тих чи інших мовних ситуаціях передають різні відтінки значень.

Проте досить важко зазначити в курсовому дослідженні усі засоби вираження модальності, адже їх існує безліч, деякі вже застаріли, й зараз не використовуються, а деякі в силу стрімкого розвитку мови, можна віднести до неологізмів. Проте все ж, універсальним способом вираження модальності, на нашу думку є вираження модальності способами дієслова та власне граматичними конструкціями.

Так як модальні слова в іспанській мові займають проміжне положення між повнозначними та службовими частинами мови, то їх поділяють на групи, відносно до їхнього походження: прислівникового, іменникового, дієслівного та сполучникового.

Також модальні слова розрізняють за їх модальними відтінками, а саме за тим, що вони виражають. До модальних слів, що виражають почуття, ми відносимо такі як: desear, temer, soler, poder та інші. Проте такі дієслова, як dudar, ignorar, negar ми відносимо до категорії сумніву. Бажання може виражатися за допомогою ojala, a ver si, que + deseo та дієслова querer. Зобов’язання та необхідність зазвичай виражаються за допомогою граматичних конструкцій (deber + infinitivo, haber + infinitivo, tener que + infinitivo), лексем (necesitar), та виразів (verse oblgado a, tener necesidad de + infinitivo та інших). Гіпотези та припущення зазвичай виражаються за допомогою способів дієслова (Futuro Imperfecto de Indicativo, Futuro Perfecto de Indicativo, Modo Subjuntivo та Modo Potencial). Проте лексеми (probablemente, posiblemente, a poder ser, seguramente, igual та інші) теж виражають ймовірність, можливість та припусковість.

Отже, літературно-художній текст набуває форми і може розглядатися як цілісне вербальне повідомлення, естетично перетворене й закодоване, що несе два види інформації - предметно-логічну й модальну, у широкому розумінні терміна модальність, куди як складову можна віднести образну, емоційну, оцінну та стилістичну інформації - усе це формує ідейно-художній зміст єдиного складного цілого.

Висновки Спрямованість лінгвістики на комплексне дослідження мовленнєвої діяльності мовця призводить до переосмислення традиційних граматичних категорії у когнітивно-комунікативному, семантико-прагматичному, дискурсивно-текстовому планах, що уможливлює існування нового погляду на категорію модальності.

Трактування терміну «модальність» у сучасному мовознавстві надзвичайно широке, і взагалі важко назвати двох вчених, які б розуміли поняття модальність однаково, проте в будь-яке трактування даного поняття обов’язково входить елемент оцінки, тобто точка зору, відношення в явному чи прихованому вигляді є невід'ємною ознакою тлумачення даного терміну. Так як категорія модальності знаходить своє вираження на різних рівнях мови (морфологічному, синтаксичному, інтонаційному) то безперечно ця категорія присутня і серед характеристик тексту. Таким чином, категорія модальності є однією з найважливіших не тільки у структурі художнього твору, але й в системі мови.

У результаті проведеного дослідження було встановлено, що модальність є необхідним компонентом повідомлення та тексту, у яких вона виражає відношення реального змісту речення до дійсності різними способами, а саме лексичним, синтаксичним, інтонаційним, морфологічним та стилістичним. В іспанській мові модальність може виражатися як лексично так і граматично. Лексично модальність виражається за допомогою використання різних модальних часток, слів та словосполучень. У результаті дослідження походження та розвитку модальних слів, їх лексичного значення, морфологічних та синтаксичних особливостей можна говорити про те, що модальні слова в сучасній іспанській мові утворюють незмінні лексико-граматичні одиниці, пов’язані етимологічно як з повнозначними частинами мови (прислівником, прийменниково-іменниковими конструкціями, дієслівними формами), так і з службовими словами, знаходячись по середині між ними. Таким чином серед модальних лексем виділяють: слова прислівникового походження (probablemente, seguramente, verdaderamente та ін.), іменникового походження (sin duda, en realidad та ін.), дієслівного походження (deber, querer, poder, mandar та ін.), та сполучникового походження (sin embargo, a pesar de та ін.). У ході дослідження було встановлено, що найбільш продуктивним способом творення слів є прислівниковий та іменний тип. Модальні слова відзначаються своєю особливою семантикою, яка властива тільки їм, і яка відрізняється від семантики частин мови, від яких вони утворені виражаючи точку зору мовця на відношенні мовлення до дійсності, відтіняючи значення дієслівного способу, і передаючи різні ступені модальних значень.