Ахмет Байтурсинов

Ахмет Байтурсынов — поет, учений, тюрколог, перекладач, педагог, публіцист, громадський діяч. У свій час він жертва несправедливості, сталінські репресії, півстоліття не удостоювався згадки, його ім'я не займало гідного місця у історії Казахстану. Лише зараз, за умов змін, коли усуваються «білі» плями історія, народу повернуті імена таких його діячів, як Шакарим Кудайбердиев, Ахмет Байтурсынов, Магжан Жумабаев, Жусупбек Аймауытов, Мыржакып Дулатов. А. Байтурсынов народився 28 січня 1873 року у урочищі Сартюбек Тургайского повіту у ній простого селянина. Його батько Байтурсын, вважався нащадком народного батиря Умбетая, був хоробрим, розумним людиною, із яким почуттям власної гідності, не мирившимся з виробництвом і які безправ’ям в казахських аулах, часто вступавшим в конфлікт за місцевими феодалами і царськими владою. У 1885 року Байтурсын та її брат були засуджені до 15 років і заслані у Сибір через те, що розбили голову начальнику повіту. Розправа влади над батьком, родичами і поддержавшими їх аульчанами залишила гірке впечатлениеу майбутнього поета. У «Листі до матері», написаного 1909 годуиз Семипалатинській в’язниці, А. Байтурсынов щодо цих подій пише так: Серце моє, сражённое в 13 років, зберегло невиліковну рану та глибокий слід. Ахмет навчався грамоті у аульного мулли. У 1886 року надійшов Тургайское двокласне русско-казахское училище, потім навчався у школі киргизьких вчителів у Оренбурзі, яку закінчив 1895 року. Він довго учителював у аульных, волостных школах, і навіть двухклассных русскоказахських училищах в Актюбинском, Каркалинском повітах й у місті Кустанаї. До тих раннім часів ставляться вірші, яким дав назва «Сіятель розуму». Ахмет Байтурсынов був однією з перших просвітителів Казахстану, які усвідомили, що просвітництво, освіту принест відчутну користь народу умов свободи, громадських змін. Він нерідко виступав з викриттям сваволі місцевих управителів і колоніальної політики царського самодержавства. Революція 1905;1907 років викликала у ньому сподіватися зміни, він активно бере участь у народних заворушеннях, часто виступає перед демонстрантами, організує групу казахських інтелігентів, водночас і становить петицію на адресу уряду у Петербурге. В роки наступу реакції продовжує роботу у підпільних організаціях. Жандарми заарештовують Байтурсынова та її товаришів й у 1909 року укладають в Семипалатинскую в’язницю, протримавши під наслідком що вісім місяців. Потім його вислали межі казахської землі, довгий час воно було під наглядом поліції, але боротьбу свободу свого народу не припиняв. На той час він писав вірші та зробив переведення з російської класики, зокрема з художніх творів І.А. Крилова. Збірник «Сорок байок» А. Байтурсынова побачив світ у 1909 року у Петербурзі. Він приніс йому популярність поета, перекладача і невіри людини, хворої всією душею за народ. Збірник віршів «Комар» виходив окремими виданнями в 1911 і 1914 років у Оренбурзі. Прагнучи визволити народ із пут відсталості, Ахмет Байтурсынов глибоко розумів, що підйом культури можна здійснити через загальне просвітництво і засвоєння досягнень загальнолюдської цивілізації. До цих років належить початок шляху А. Байтурсынова по ниві науки. Досліджуючи природу казахського мови, він пише статті і підручники з мовознавства, згодом з’являються його наукові дослідження з мовознавства. 1913;1917 рр. — примітний період у житті Ахмета Байтурсынова. Він був редактором газети «Казах», єдиною тоді казахською мовою, що випускалася в Оренбурзі. Ось він публікує чимало багатьох своїх статтях по питанням освіти, літератури та мовознавства, ознайомлюючи читачів з багатим культурним спадщиною народу, закликаючи до світла знань, духовному досконалості. У бурхливі роки Лютневої і Жовтневої революцій, як і з представники російської нафти й казахської інтелігенції, А. Байтурсынов не відразу розібрався по суті і содерджании подій і певний час знаходився під впливом націоналістичних настроїв. Але незабаром у 1919 року, заручившись згубність для казахського народу політики правих націоналістичних партій, він переходить набік совесткой влади, бере участь у роботі Революційного комітету з управління Казахським краєм. Отримавши мандат мови за підписом В.І. Леніна, він беззмінно працює на його складі, внісши помітні внески в підготовку державності казахського народу. Після утворення Казахської радянської республіки, як член уряду., А. Байтурсынов працює наркомом освіти республіки, потім у газеті «Ак жол», в академічному центрі Казахстану при народному Комісаріаті освіти, пише ряд праць із мовознавства і літературознавства. У важкі дні перегину серед трьох десятків державних підприємств і культурних діячів без підстав в 1929 року А. Байтурсынов був заарештований, у тюрмі, потім засланий в Архангельськ. У 1934 року, завдяки втручанню М. Горького та його дружини Є. П. Пєшкової, з допомогою Міжнародного Червоного Хреста його звільнили, але свобода тривала недовго, в 1937 року А. Байтурсынова вдруге заарештували і засудили до розстрілу. Лише через півстоліття справедливість восторжествувала, вже 1988;го року радянським судом він посмертно виправданий через відсутність складу злочину. Такою була важка доля однієї з яскравих представників культури казахського народу. Поруч із роботою вчителя і заняттям наукою, активної громадської діяльністю А. Байтурсынов плідно працював у сфері художнього слова, брав участь у розвитку реалістичних, гуманістичних, просвітницьких традицій казахської літератури за умов 20 століття. На межі 19−20 століть одним із головних проблем казахської літератури був національне питання, стан казахського суспільства, шляху його розвитку. А. Байтурсынов активно включився у літературний процес збірками віршів і перекладів «Кирик мысал» (Сорок байок), «Маса» (Комар), виданням зразків фольклору, розробкою проблем минуле й теорії казахської дитературы в науково-теоретичних статтях, працях, учебниках.