Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На початку третього тисячоліття перед українським суспільством постає низка принципових питань, породжених складними реаліями сьогодення. Докорінних змін зазнали уявлення про картину сучасного світу, світогляд людини набуває неочікуваних форм. Унаслідок цього виникає потреба в усвідомленні причетності українського суспільства до процесів, що здійснюються у світовій політичній, фінансово-економічній, інформаційно-технічній і екологічній сферах. Україна є інтегрованою і відкритою до тих трансформацій, які відбуваються на планеті, тому всі позитивні й негативні зміни в глобальному вимірі позначаються також і на становищі українського соціуму. Головна його проблема — досягнення громадянської консолідації та суспільної стабільності. Розв’язанню цих питань істотно сприяє формування нового типу мислення. Звісно, поволі формується й окреслюється такий тип світогляду, який умовно можна назвати інноваційним. Основним імпульсом цих змін є усвідомлення необхідності впровадження новітніх економічних, правових, культурних, соціальних стратегій, які адекватно відображали б реалії сучасного світу та всі його видозміни.

В Україні поступово формується політична нація сучасного європейського зразка, біля джерел якої стоїть органічна належність членів українського соціуму до громадян України. Водночас на загальнодержавному й регіональному рівнях певним чином задовольняються етнокультурні, конфесійні, мовні та інші потреби громадян, що дозволяє зберегти унікальні особливості українського народу. Нагальною залишається і проблема збереження та розвитку етнічної ідентичності. Наразі, для самої України розв’язання цього завдання — необхідна умова входження в європейське цивілізаційне поле.

Україна у спадок від минулого дістала вкрай строкате етносоціальне суспільство, «елементи» якого значною мірою все ще перебувають у різних ціннісно-смислових горизонтах, специфічно сприймають минуле і бачать майбутнє, знаходячись в орбіті різних політичних міфологем. Справа національної ідентифікації наражається на перешкоди та непорозуміння, адже Україна лише спорадично мала досвід монолітного й цілісного існування, досить довго її «фрагменти» були в становищі своєрідних окраїн імперій, де домінували різні релігійні конфесії.

Крім того, Україна — поліетнічна держава, в якій разом із домінуючим корінним народом — українцями, проживає понад 130 етноменшин. Молода держава з часу проголошення незалежності прагнула проводити виважену й осмислену етнонаціональну політику. Одна з перших серед країн СНД сформувала необхідну законодавчо-нормативну базу, яка стала гарантом етнонаціонального миру й злагоди. Конституція України зафіксувала положення (ст. 24), яке усунуло будь-які привілеї та обмеження громадян за ознакою етнічного походження. Світовий досвід переконує: об'єднання етносів у націю можливе лише шляхом самоідентифікації, яка передбачає наполегливе й цілеспрямоване, неухильне піднесення самосвідомості, відродження історичної пам’яті, духовності, дійову громадську самоорганізацію.

Досягнення названих цілей і завдань значною мірою залежить від державної підтримки етнокультур, забезпечення рівних можливостей для народів щодо їх реалізації у різних сферах матеріального й духовного життя, управлінні державними й громадськими справами. Нагальним є відновлення історичної справедливості стосовно депортованих у жорстокі радянські часи етносів, зокрема німців, доля яких — невід'ємна від долі українства. В цьому контексті виняткового значення набуває правдиве відображення історичного процесу становища німців України.

Практично за всіх історичних епох вони, незмінно залишаючись носіями власної, своєрідної етнічної самобутності, успішно споріднювалися з українцями та іншими спільнотами, що проживали на українських землях. Вагомим був внесок німців у розвиток господарської традиції, духовної культури України. Доля цього працьовитого й талановитого етносу часто кардинально й різко змінювалася, мала чимало трагічних моментів. У 90-ті роки ХХ ст. в умовах незалежної української держави німці отримали об'єктивні можливості реальної етнічної самоідентифікації, гармонійного та органічного влиття спільно з іншими етносами в процес розбудови економіки, політичної сфери, освіти та духовності України.

Таким чином, під час непростого націєтворчого процесу важливу роль відіграє значення покладене на історичну науку, адже лише вона, відображаючи правду життя, допоможе зцементувати українську націю. В сучасних умовах необхідно враховувати досвід минулого, причому як позитивний, так і негативний, а також етносоціальні, господарські, культурні та релігійні особливості етносів, які проживають на території держави. Тому завдання історичної науки полягає передусім в об'єктивному вивченні минулого німців, щоб руйнувати негативний образ, сформований радянською пропагандою, розкрити гуманістичні сторінки їх історії. Названі вище обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема дослідження безпосередньо пов’язана з планом колективної науково-дослідної теми кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету «Український національний визвольний рух новітньої доби» (ухвалено Вченою Радою КНЛУ, протоколи № 3 від 29.10.2001 та № 2 від 27.09.2004 р.).

Об'єктом дослідження є етнічні німці як складовий елемент суспільного організму української нації.

Предмет дослідження — доктринальні засади і концептуальна парадигма державної національної політики та етносоціальні пріоритети, що з них випливали, закономірності господарської діяльності, побуту, культурного, релігійного і громадського життя німців, їх стосунки з іншими етносами.

Мета роботи полягає у комплексному осмисленні місця й ролі німецької спільноти, їх органічності українському суспільству та історії України в цілому.

Завдання окреслені відповідно до поставленої мети:

• — проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми в українській і зарубіжній історіографії;
• — схарактеризувати джерельну базу та її тематико-інформаційний потенціал;
• — з'ясувати причини та обставини змін політичних настроїв німців у період Української Народної Республіки;
• — визначити ступінь інтеграції етносу в суспільний організм за умов функціонування радянського політичного режиму;
• — розкрити ставлення радянської влади до німців та дію механізму політичного терору в напрямку приниження етнічних почуттів;
• — показати позицію незалежної держави щодо етносів України: політико-ідеологічні, правові засади розвитку національної ідентифікації та соціальної адаптації;
• — установити наявні форми громадської самоорганізації німців, проаналізувати їх завдання, цілі та основні напрямки діяльності;
• — дослідити соціально-демографічні процеси в середовищі етноспільноти;
• — визначити місце німців в інфраструктурі держави у світлі їх соціально-економічного та культурного розвитку;
• — дати розгорнуту характеристику релігійно-церковного життя як форми етнокультурної своєрідності;
• — з'ясувати ті проблеми етнічної історії німців, які потребують подальшої розробки.

Хронологічні рамки дослідження зумовлені предметом наукового пошуку й пізнання та об'єднують суцільний, тривалий період кількапоколінної інтеграції етносу, який хронологічно визначено ХХ — поч. ХХІ століття. Нижня межа спричинена революційними подіями 1917 р., які викликали радикальні суспільні перетворення та змінили національно-політичні пріоритети; верхня — 2000;і роки як час подолання радянської минувшини та відродження етнічної самобутності в умовах незалежної держави.

Географічні рамки дослідження охоплюють територію України, яка до проголошення державної незалежності в означених хронологічних рамках входила до складу СРСР, а з 1991р. знаходиться у межах сучасного кордону.

Наукова новизна дисертації визначається:

• — постановкою і комплексним осмисленням актуальної проблеми місця й ролі німців як важливого складника українського суспільства й нації;
• — критичним аналізом історіографії проблеми;
• — уведенням до наукового обігу нових неопублікованих архівних джерел, документальних матеріалів;
• — сучасними методологічними підходами до вивчення проблеми;
• — висвітленням політичних перешкод, які стояли перед німцями на різних етапах радянської державності у їх прагненні адаптуватися до українського суспільства;
• — доведенням, що участь німців у процесі національної ідентифікації - необхідна умова прискорення завершення формування української нації, підтримання толерантної аури етнічних стосунків;
• — узагальненням досвіду (позитивного й негативного) етнонаціонального будівництва в Україні на різних етапах її історичного буття;
• — з'ясуванням внеску українських німців у розвиток продуктивних сил, вітчизняної науки й культури;
• — застосуванням модерного методологічного підходу до вивчення проблеми: наскрізного аналізу життя й діяльності німців на теренах України;
• — відтворенням широкого комплексу змін у середовищі етносу в умовах незалежної держави.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі вивчення проблем суспільної адаптації та національної ідентифікації німців упродовж відзначених хронологічних рамок дослідження сформульовано висновки, які, на думку автора, доцільно враховувати в процесі подальшого удосконалення етнонаціональної політики держави, функціонування органів влади, які опікуються її реалізацією, врахування під час створення інституційних форм особливостей громадського життя етносу. Результати дослідження, певною мірою, можуть сприяти активізації етнонаціонального руху німців України, посиленню їх участі в розбудові незалежної держави, поглибленню міжнародних контактів Української держави з Німеччиною, налагодженню діалогу українського й німецького народів.

Основні положення роботи, фактологічний матеріал і висновки можуть слугувати об'єктивній реконструкції історії України, використовуватись у процесі написання узагальнюючих праць з історії України, підготовки історико-етнографічних досліджень, а також підручників і навчальних посібників, лекційних і спеціальних курсів з історії України, етнології, етнографії, країнознавства, політичної історії тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію було обговорено на засіданні кафедри історії України та зарубіжних країн КНЛУ. Результати узагальнення оприлюднювалися на міжнародних конференціях: «Наука й культура між слов’янським і німецькомовним світами як чинник оновлення Східної та Південно-Східної Європи пам’яті Дмитра Чижевського» (Київ, 1995); міжнародній конференції «Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХІ століття» (Чернівці-Київ, 1996); міжнародному науковому конгресі - «Українська історична наука на порозі ХХІ століття» (Чернівці, 2000); міжнародній науковій конференції ЛІНГВАПАКС-VІІІ «На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур — до культур миру, злагоди й співпраці» (Київ, 2000); «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (Київ, 2002); «Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження М.М.Аркаса» (Миколаїв-Одеса, 2002); «Історія німецької колонізації у Криму та на півдні України в ХІХ-ХХ ст. з нагоди 200-річного ювілею заснування німецьких колоній у Криму» (Судак, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська держава і гетьманський рух новітньої доби з нагоди 130-річчя від дня народження П. Скоропадського та 85-річчя утворення Української Держави» (Київ, 2003); Третій українсько-баварській конференції германістів «Германістика як міжнародна наука» (Мюнхен/Німеччина, 2003); «Актуальні тенденції у німецькомовній пресі» (Жешув/Польща, 2004); Четвертій українсько-баварській конференції германістів «Німецька мова, література, культура в українському контексті» (Львів, 2005); Всеукраїнській науковій конференції «Українська державність: генеза, історичний розвиток, традиція» (Житомир, 2006). Основні положення дослідження використані здобувачем у лекційних курсах, прочитаних студентам, викладачам КНЛУ та в окремих блок-семінарах у Педагогічному інституті м. Швебіш-Гмюнд (Німеччина), Дрезденському технічному університеті (Німеччина) та Жешувському університеті (Польща).

Публікації. Загальні положення дисертації відображено у двох індивідуальних монографіях, п’яти навчальних посібниках, методичних виданнях, 38-ти статтях у фахових періодичних виданнях, матеріалах семи конференцій, конгресів, симпозіумів. Рецензії на індивідуальну монографію надруковані в газеті «Освіта України» (28.12.2004 р. — С. 7) та інших засобах масової інформації. Загальний обсяг дослідницького авторського доробку з теми дослідження становить близько 68 друкованих аркушів.