Висновки. 
Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

Етносоціальні особливості досліджуваних регіонів суттєво позначилися на розвитку робітничого й соціал-демократичного рухів. Численнішими за складом і впливовішими в робітничому середовищі були соціал-демократичні партії панівних національностей — польська, єврейська, румунська. Разом із тим, вузькість масової бази внаслідок нечисленності промислового пролетаріату зумовила гостру конкурентну боротьбу між «братніми» національними секціями СДРПА за вплив на профспілки, культосвітні товариства та інші робітничі об'єднання.

Вирішальну роль у заснуванні всіх трьох галицьких національних соціал-демократичних партій (польської (1890 р.), української (1896, остаточно 1899 р.), єврейської (1905 р.)) відіграла молодь, яка вийшла з лона патріотичних учнівських і студентських осередків і поєднувала у своєму світогляді помірковано-марксистський варіант соціалізму з національною ідеєю.

У федералізації СДРПА в другій половині 90-х років, яка загалом відбулася з ініціативи й під тиском соціал-демократій слов’янських народів, не останню роль відіграла польська секція. Загальнокрайова, квазіінтернаціональна Галицька робітнича партія, перейменована в 1892—1893 рр. на СДПГіС, практично відразу почала набувати виразно польського, мононаціонального характеру. Її стосунки з Русько-українською радикальною партією стали важливим чинником виникнення української секції СДРПА.

Практично з моменту заснування польської секції СДРПА й до 1913 р. із порядку денного внутріпартійного життя в ній не сходило «єврейське питання». Категоричний спротив польських соціал-демократів утворенню аналогічної єврейської автономної секції був зумовлений високою питомою вагою євреїв серед галицького пролетаріату, особливо в містах, та часткою єврейських голосів в електораті партії.

Політико-ідеологічне та організаційне становлення ППСД, УСДП, ЄСДП і БСДП припало на період 1899−1907 рр. Єврейська секція виникла тільки в 1905 р., проте порівняно швидко здобула вплив на значну частину єврейського робітництва. БСДП та УСДП з організаційної точки зору перебували в зародковому стані до 1905;1907 рр., коли активізація робітничого руху виступила каталізатором процесів становлення цих партій. Хоча польська секція була заснована фактично ще 1890 р., однак лише з остаточним відокремленням українських та єврейських соціал-демократів можна вважати завершеним і процес становлення самої ППСД як суто польської національної секції СДРПА.

З прийняттям Брюннської національної (1899 р.) та Віденської (1901 р.) програм завершилася, в основних рисах, ідейна еволюція австрійської соціал-демократії, а разом із нею і її автономних національних секцій, до реформізму та парламентаризму з орієнтацією на цілком легальне здобуття політичної влади в результаті перемоги на парламентських виборах і подальше здійснення поступових, мирних, поетапних суспільних перетворень у соціалістичному напрямку законодавчим шляхом. Усі ці та інші положення австромарксизму в ППСД й УСДП приймалися практично без застережень, натомість національна програма, що обмежувалася вимогою територіальної автономії австрійських народів та їх рівноправності, відверто розглядалась лише як мінімальна, як перший крок у боротьбі за національну державність. Загалом ідеологія галицької та буковинської соціал-демократії формувалася під помітним впливом лассальянства та бернштейніанства, що породжувало певний дуалізм революційної теорії (з відповідною марксистською фразеологією) і ревізіоністської, реформістської практики, пов’язаної з необхідністю вирішення насамперед загальнодемократичних завдань.

Якщо для соціальних перетворень соціал-демократи обрали еволюційний, легальний, парламентський шлях, то для кінцевого вирішення національного питання практично без вагань апробували збройну боротьбу, апелюючи при цьому до історичних традицій своїх народів (поляки — до повстань 1830−1831 та 1863−1864 рр., українці - до Хмельниччини, І.Мазепи тощо). Таким чином, мобілізаційний потенціал соціалістичної ідеї та європейського революціонізму ХІХ ст. був перенесений із соціальної в національну площину.

У перших роках ХХ ст. остаточно склались і зовнішні орієнтації національних секцій СДРПА. Зокрема польська тісно співпрацювала з ППС, перебувала під впливом її ідеології, українська підтримувала інтенсивні контакти з РУП, згодом — УСДРП, єврейські соціал-демократи Галичини й Буковини були орієнтовані на Бунд.

Особливим явищем у СДРПА була Буковинська соціал-демократична партія, котра сама складалася з п’яти національних організацій. Формально вона не була окремою секцією австрійської соціал-демократії, не мала свого представництва в загальнопартійному керівництві та на з'їздах, однак діяла як цілком автономна, єдина організація, яка проводила крайові конференції, обирала свій крайовий керівний орган, координувала роботу, здійснювала спільні політичні акції і через відсутність явної переваги якоїсь зі своїх секцій мала переважно позитивний досвід міжнаціональних взаємин.

Безумовним лідером у галицькому робітничому русі була польська соціал-демократія. Вона зайняла домінуюче становище серед міського пролетаріату, прагнула монополізувати промислове робітництво й ремісників, витісняючи українську соціал-демократію на село, а єврейській узагалі відмовляючи в праві на існування. На Буковині ситуація в соціал-демократичному русі помітно відрізнялася. Порівняно сильнішою була єврейська секція БСДП, яка підтримувала тісний зв’язок із ЄСДП, досить впливовою — румунська, котра єдина мала свого представника в австрійському рейхсраті (Г.Григоровича), однією з найактивніших — українська, завдяки енергійній діяльності її лідера О.Безпалка.

Міжнаціональні протиріччя всередині СДРПА були, по суті, конфліктом між визвольними тенденціями пригноблених народів та національним егоїзмом соціал-демократів панівних етносів. Лояльність австронімецьких соціал-демократів щодо Габсбургів, їх прагнення зберегти існуючу державність від розпаду суперечило розвиткові національно-визвольних устремлінь інших народів імперії, зростанню їх національної самосвідомості й об'єктивно сприяло відцентровим процесам у СДРПА та її фактичному розпадові вже напередодні Першої світової війни. Націоналізм соціал-демократії посилювався невирішеністю національних питань практично всіх без винятку представлених у СДРПА національностей. Соціал-демократичні партії - автономні секції СДРПА — виявилися водночас невід'ємними складовими національно-політичних таборів та іредентичних рухів своїх народів, їх лівим, радикальним крилом.