Нематеріальні ресурси підприємства, їх формування та ефективність використання

Вступ

Визначальною рисою сучасного періоду розвитку всіх без винятку розвинених країн є зростання в суспільному виробництві ролі науково-технічних знань та інших результатів творчої діяльності людини. Використання накопиченого капіталу знань веде до суттєвих змін у характері функціонування підприємств та організацій. Значення фізичних товарів і обладнання поступово зменшується, тоді як значення послуг і нематеріальних ресурсів неухильно зростає.

За природою свого походження нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим, унікальним знанням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану). В обох цих випадках недостатність ресурсів (унаслідок унікальності чи наявності в обмеженій кількості) сприяє появі ренти. Використання таких ресурсів або робить їхніх власників єдиним виробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат проти інших виробників. Отже, нематеріальні ресурси багато важать у підвищенні конкурентоспроможності діючих підприємств. За умов насиченості ринку різноманітними товарами підприємство-виробник повинно вдосконалювати можливості пропонування, просування та реалізації своїх товарів або послуг. Дійовим інструментом конкуренції у цьому разі може бути використання нематеріальних ресурсів. Наприклад, володіння ліцензією надає її власникові виключне право використання певного технічного досягнення, а тому забезпечує йому відповідні конкурентні переваги. Зареєстроване за значення походження товару завжди гарантує споживачу особливі, елітарні, а іноді унікальні властивості товару, що також підвищує конкурентоспроможність останнього.

Якщо мати на увазі західний досвід, то, не дивлячись на той факт, що нематеріальні необоротні активи загально прийнятні в більшості країн ринкової економіки, підходи до їх ідентифікації, способів вступу на баланс, оцінки, амортизації продовжують залишатися об'єктами гарячих дискусій.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що нематеріальні активи певною мірою є новими для господарської практики України, а також маловивченими і не до кінця розробленими. Але, не дивлячись на це, в реальному житті зустрічатися з ними доводиться все частіше: в результаті повсюдного використання комп’ютерних програм, розвитку науки і техніки виникає необхідність у правовому оформленні досконалому вивченні умов їх формування та відтворення. Це пов’язано з постійними змінами в методології обліку даних активів, що відбуваються у зв’язку з процесом реформування вітчизняного обліку, а також формуванням законодавчої бази в області оподаткування.

Метою роботи є аналіз сутності, формування та ефективності використання нематеріальних ресурсів.

Згідно поставленої мети, були висунуті наступні завдання:

— дослідити види і особливості нематеріальних ресурсів;

— проаналізувати поняття та елементний склад нематеріальних активів;

— проаналізувати динаміку, структуру і ефективність використання нематеріальних ресурсів на підприємстві;

— дослідити напрями удосконалення управління нематеріальними ресурсами на підприємстві.

Предметом дослідження виступив аналіз нематеріальних активів і запровадження шляхів їх використання.

В процесі дослідження застосовувалися аналітичний, програмно-цільовий, нормативний метод, методи порівняльного аналізу.

Теоретико-методологічною основою дослідження послужили праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів; нормативно-правові документи; статті з періодичного друку, присвячені проблемам аналізу нематеріальних активів.

1. Загальна характеристика нематеріальних ресурсів підприємства

1.1 Нематеріальні ресурси, їх види і особливості

Успішне функціонування підприємства в ринкових умовах передбачає широке використання в господарській практиці не тільки матеріальних і трудових ресурсів, а також і нематеріальних ресурсів. В сучасних умовах нематеріальні ресурси є важливою частиною потенціалу підприємства, визначальним фактором підвищення його конкурентоспроможності. За своїм походженням нематеріальні ресурси є результатом творчої діяльності людини, що формуються у вигляді науково-технічних знань і ведуть до суттєвих змін у характері функціонування підприємства. Використання нематеріальних ресурсів робить підприємство єдиним власником певного науково-технічного досягнення, використання якого забезпечує йому відповідні конкурентні переваги, а в результаті додатковий прибуток.

Нематеріальні ресурси — частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну вигоду протягом тривалого часу, для якої характерні відсутність матеріальної основи та невизначеність розмірів майбутніх прибутків від її використання [1, с. 134].

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони мають спільні риси, що об'єднують їх в це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової основи та фізичної форми. Проте нематеріальні ресурси, подібно до основних виробничих фондів, можуть використовуватися тривалий час, не втрачають при цьому своєї споживної вартості і приносять підприємству додатковий дохід. Спільною рисою нематеріальних ресурсів є також те, що вони не дають змоги точно визначити суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування.

Поняття «нематеріальні ресурси» використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності, до яких входять:

— об'єкти промислової власності;

— об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами;

— інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності [1, с. 134].

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об'єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування зазначення походження товарів, а також способи захисту від недобросовісної конкуренції [2, с. 129].

Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелектуальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.

З-поміж об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам. Винахід — це принципово нове технічне вирішення існуючої виробничої проблеми, що дає позитивний ефект для народного господарства [3, с. 100]. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв’язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

речовина — індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин — спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо [7, с. 96].

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, порядком їхнього виконання в часі.

Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.

Корисна модель — це результат інтелектуальної діяльності людини, об'єктом якої є нова за виглядом, формою, розміщенням частин або побудовою модель, придатна для промислового виготовлення.

Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішення пристрою (просторова композиція, взаємне розташування елементів пристрою, його форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами) [10, с. 173].

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

За своєю сутністю промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як промислові зразки: об'єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і тому подібних речовин.

Художньо-конструктивне вирішення виробу визнається промисловим зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни та промислової придатності. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості виробу, не стала загальнодоступною у світі до дня фіксації його пріоритету. Промислова придатність означає, що промисловий зразок може бути багаторазово відтворений через виготовлення відповідного виробу.

Деякі вироби не підлягають охороні як промислові зразки. Це галантерейні, швейні, трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття та головні убори.

Товарними знаками та знаками обслуговування (в українському законодавстві - знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення або будь-які комбінації позначень, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Торговельна марка забезпечує ідентифікацію товару чи послуги та його виробника на ринку [4, с. 135].

Використання таких знаків дозволяє споживачу виділити та швидко знати потрібний йому товар, тобто він сприяє реалізації товарів і має рекламний характер. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг [5, с. 305].

Споживач за допомогою товарного знаку швидко визначає, хто виробляє певний товар. Тому власник товарного знаку не може вважати себе позбавленим відповідальності за якість своїх виробів (послуг) як у процесі реалізації, так і на етапі споживання.

Елементи знака для товарів і послуг можуть бути:

— словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ);

— зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо);

— об'ємними (тривимірні об'єкти, фігури та комбінації ліній і фігур);

— з використанням інших позначень або їхніх комбінацій, виконаних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Зазначення походження товару як об'єкт промислової власності може бути двох видів: просте та кваліфіковане.

Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Поняття «кваліфіковане зазначення походження товару» охоплює (об'єднує) такі терміни:

— назва місця походження товару;

— географічне зазначення походження товару.

Назва місця походження товару — це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням таких.

Просте зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про дійсне місце походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.

Метою реєстрації зазначення походження товару є захист такого найменування, запобігання його використанню для інших товарів.

Фізична або юридична особа, яка зареєструвала зазначення походження товару, одержує право на його використання в рекламних цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.

Комерційне (фірмове) найменування підприємства — це стале позначення підприємства, від імені якого здійснюється господарська діяльність. Воно використовується для розпізнавання підприємства, характеризує його репутацію і загальне становище на ринку. [4, с. 136].

Недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є:

— неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама);

— створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бойкоту суб'єкта господарювання; намовляння постачальника до дискримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або покупця);

— неправомірне вивідування, розголошення та використання комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголошення комерційної таємниці.

До об'єктів, що охороняються авторським правом належать:

— твори в галузі науки, літератури і мистецтва. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать оприлюднені та неоприлюднені твори незалежно від їхнього призначення, достоїнства і мети.

— комп'ютерна программа — це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, які приводять у дію комп’ютер для досягнення певної мети або результату. Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості. Поняття «комп'ютерна програма» не поширюється на бази даних. Правовій охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми, включаючи принципи організації інтерфейсу, алгоритму та мов програмування. Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язування все складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.

— бази даних — сукупність даних, матеріалів або будь-якої іншої інформації, які є результатом творчої праці з їх підбору та організації використання. Особливо важливою є електронна форма і розташування окремих частин бази даних, які можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі комп’ютера [8, с. 151]. Авторське право поширюється на будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи достоїнства. Бази даних охороняються незалежно від того, чи є відомості, які вони містять, об'єктами авторського права. Але авторське право на базу даних визнається тоді, коли кожний із творів, включених до складу цієї бази даних, є об'єктом авторського права. Правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, покладені в основу бази даних або будь-якої з її частин.

Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними.

Умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем є їхня оригінальність, тобто випадок, коли сукупність їхніх елементів не є загальновідомою розробникам та виробникам інтегральних мікросхем на дату створення цих конкретних схем, або коли сукупність загальновідомих елементів у цілому задовольняє умову оригінальності.

Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топології.

Суміжні права — це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього.

До об'єктів, що охороняються суміжними правами, належать:

— виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

— фонограми, відеограми;

— передачі (програми) організацій мовлення.

Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору.

Відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору.

Організація мовлення — організація ефірного чи кабельного мовлення.

Організація ефірного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо — чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення — телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо — чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду) [1, с. 166].

Інші нематеріальні ресурси. З поміж цих ресурсів виокремлюють перш за все ноу-хау, під якими прийнято розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентоздатної продукції.

Ноу-хау є власністю підприємства. Тому законодавством передбачається сурова відповідальність (аж до кримінальної) за розголошення суті ноу-хау. Передача, обмін, розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладення ліцензійних договорів.

Термін «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об'єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.

Комерційна таємниця — це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.

Раціоналізаторська пропозиція — технічне вирішення, що є новим і корисним для підприємства і передбачає, наприклад, зміну конструкції виробу, технології виробництва, техніки або складу матеріалу.

Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з’являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв’язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.

Гудвіл означає сформований імідж підприємства, складовими якого є досвід, ділові зв’язки, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів, домінуючої позиції на ринку товарів тощо.

В процесі функціонування підприємство використовує сукупність виробничих ресурсів — матеріальних, трудових, фінансових, нематеріальних. У цій системі нематеріальні ресурси як елементи виробничого потенціалу відіграють важливу роль і використовуються для досягнення конкретних цілей економічного розвитку підприємства.

нематеріальний вартість управління актив

1.2 Поняття та класифікація нематеріальних активів

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов’язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю природою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.

Нематеріальні активи підприємства — це засоби, що не мають фізичної форми, визнаються об'єктом права власності, мають умовну вартість і приносять власникові певний дохід. [9, с. 205].

Класифікація та облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:

— права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

— право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

— права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

— права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, «ноу-хау», захист від недобросовісної конкуренції тощо);

— авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

— гудвіл — це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання. Іншими словами, гудвіл — це різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства. Дата придбання — дата, на яку контроль за чистими активами і діяльністю підприємства, що купується, переходить до покупця. Позитивний гудвіл означає, що вартість підприємства перевищує сукупну вартість його активів та зобов’язань, а негативний вказує на занижену ціну підприємства;

— інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) [1, с. 168].

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності [8, с. 56].

Патент має дві частини — патентну грамоту та патентний опис. Патентна грамота — складається в обмеженій кількості примірників і передається патентовласникові. Вона містить ім'я патентовласника (найменування фірми) і автора, найменування технічного вирішення, що є об'єктом патенту, та інші відомості, які визначають характер і обсяг виключного права. В патентному опису наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному опису має бути достатнім для того, щоб практично застосовувати об'єкт патенту.

Патентовласник може заборонити будь-якій особі використовувати об'єкт патенту без спеціального дозволу. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент і не може виходити за межі кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання [21, с. 320].

Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.

Авторське право — це система правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:

— для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

— для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом тер^ міну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозволяти (на підставі авторського договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення — прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К. у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Але їх розголошення може нанести шкоду інтересам власника. Тому вони є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам власник, або довірена особа. Передача права на користування здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник нематеріального ресурсу (ліцензіар) передає іншому підприємству (ліцензіату) ліцензію на використання своїх прав на патенти, ноу-хау, товарних знаків та інших об'єктів інтелектуальної власності [4, с. 139].

Ліцензією називається дозвіл використовувати нематеріальний ресурс протягом певного періоду за обумовлену винагороду.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Види ліцензій

Добровільна ліцензія характерна тим, що в ній ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки кожної сторони; обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо [19, с. 122].

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат (користувач) сплачує ліцензіару (власникові) певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії, з яких найбільш поширеним є роялті та паушальна виплата.

Роялті (анг. королівський) — це періодична ліцензійна плата за право використання винаходу патенту та іншої інтелектуальної власності, а також плата за використання природних ресурсів. Величина роялті встановлюється у вигляді фінансових ставок з розрахунку на одиницю виробництва ліцензійної продукції або до обсягу її реалізації.

Паушальна виплата — це одноразова, зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди, що встановлюється на основі оцінок очікуваного економічного ефекту і прибутків покупця ліцензії (ліцензіата) на підставі використання ліцензії. Отже, паушальний платіж є ціною ліцензії, здійснюється одноразово і не залежить від майбутніх обсягів виробництва та очікуваного доходу [11, с. 175].

Розрахунки за ліцензії можуть також здійснюватися шляхом передачі ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата.

1.3 Оцінка вартості та амортизація нематеріальних ресурсів

Нематеріальні активи мають грошову оцінку, за якою вони відображаються в активі балансу підприємства. Оцінка нематеріальних активів певною мірою залежить від способу їх придбання. Підприємство може самостійно створити окремі види нематеріальних активів, купити за рахунок власних коштів і кредитів банку, одержати як внесок учасника до статутного фонду підприємства, а також завдяки безкоштовній передачі нематеріальних активів іншими юридичними і фізичними особами.

Створені і придбані нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає витрати на оплату праці, матеріальні витрати та інші витрати, безпосередньо пов’язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану, придатного для використання.

Куповані нематеріальні активи оцінюються за вартістю придбання з додаванням витрат на приведення їх до стану, придатного для використання за призначенням.

Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, а також тих, що безоплатно йому передані, є 'їхня справедлива вартість на дату отримання.

Незалежно від способу придбання нематеріальних активів їх введення в експлуатацію повинне бути оформлене відповідними документами, що описують даний ресурс, як об'єкт власності, визначають порядок його використання, а також підтверджують майнові права підприємства на таке використання.

Нематеріальні активи за характером функціонування і дією на кінцеві результати виробництва ідентичні основним виробничим фондам. У підприємстві вони використовуються тривалий час з метою одержання додаткового прибутку. Це є економічною підставою для нарахування на них амортизації. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом усього строку їхнього використання. Метод нарахування амортизації нематеріального активу визначається підприємством самостійно, проте найчастіше застосовується прямолінійний метод. При цьому щомісячно сума амортизації розраховується виходячи з вартості нематеріального активу та терміну його корисного використання.

Період корисного використання нематеріальних активів встановлюється підприємством, але не більше встановленого законом строку. Згідно з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1995 р.) амортизаційні відрахування, що пов’язані із зносом нематеріальних активів, визначаються щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з їх первинної вартості та строку корисного використання, але не більше 10 років безперервної експлуатації або строку діяльності підприємства.

В окремих країнах установлені такі строки нарахування амортизації на нематеріальні активи: в США і Канаді - 40 років, в Австралії - 20, в Швеції і Голландії - 10, в Японії - 5 років [4, с. 141].

Не нараховуються амортизаційні відрахування на такі нематеріальні активи: ноу-хау, гудвіл, товарні знаки тощо, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.

Нематеріальний актив списується з балансу підприємства в разі закінчення строку його корисного використання, внаслідок продажу або неможливості отримання економічної вигоди від його експлуатації. Якщо нематеріальний актив перестає приносити дохід підприємству ще до повного погашення його балансової вартості, то одноразово донараховують амортизацію до рівня початкової вартості і цю суму відносять на фінансові результати господарювання.

Підприємства, використовуючи свої кошти на придбання нематеріальних активів, планують отримати додатковий прибуток від їхнього використання. Тому ефективність використання нематеріальних активів в кінцевому результаті має виражатися в поліпшенні загального стану господарської діяльності підприємства.

2. Ефективне використання нематеріальних ресурсів на підприємстві

2.1 Аналіз структури та динаміки нематеріальних ресурсів на підприємстві

До нематеріальних активів відносяться патенти, ліцензії, торговельні марки й товарні знаки, права на користування прирідними й іншими ресурсами, програмні продукти для ЕОМ, нові технології й технічні рішення, що приносять вигоду у процесі господарської діяльності. Інвестиції в нематериіальні активи окупаються протягом певного періоду за рахунок додаткового прибутку, одержуваного підприємством в результаті їхнього застосування, і за рахунок амортизаційних відрахувань. З розвитком ринкових відносин збільшуються розмір та доля нематеріальних активів у загальній сумі капіталу підприємства. Збільшується й економічний інтерес у підвищенні прибутковості підприємства за рахунок використання виключного права підприємства на результати інтелектуальної діяльності. Звідси аналіз ефективності використання нематеріальних активів має важливе значення.

Основними завданнями аналізу використання нематеріальних активів є:

— аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів;

— аналіз структури і стану нематеріальних активів за видами, термінами використання і правової захищеності;

— аналіз дохідності (рентабельності) і фондовіддачі нематеріальних активів;

— аналіз ліквідності нематеріальних активів і рівня ризику вкладення капіталу в нематеріальні активи.

Для аналізу нематеріальних активів розробляють систему економічних показників, що характеризують статику (стан) і динаміку (рух) об'єкта, який вивчають. Особливе значення для аналізу мають показники ефективності використання нематеріальних об'єктів, що відображають рівень їх впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства.

Аналіз динаміки змін в обсязі нематеріальних активів усього і за видами за звітний період порівняно з даними базового періоду (таблиця 2.1) можна провести на основі даних балансу підприємства і додатка до нього. Розраховуємо абсолютні й відносні відхилення стосовно попередніх періодів, а також визначаємо середні відхилення.

Таблиця 2.1. Аналіз обсягу і динаміки нематеріальних активів

нематеріальний вартість управління актив Як видно з даних таблиці 2.1, підприємство активно використовує у своїй роботі права на об'єкти промислової власності, результат інтелектуальної діяльності.

Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва за рівнем впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності. Тому необхідний диференційований підхід до їх оцінювання. З цією метою проводять класифікацію і групування нематеріальних активів за різними причинами. Таким чином, з’являється можливість аналізу структури нематеріальних активів.

Найважливішим для аналізу нематеріальних активів є аналітичне обстеження за видами, джерелами придбання, термінами корисного використання та за рівнем правової захищеності, престижності, ліквідності ризику вкладень капіталу в нематеріальні об'єкти.

Для аналізу зміни структури нематеріальних активів за видами складають таблицю 2.2.

Таблиця 2.2. Аналіз структури нематеріальних активів

З даних табл. 2.2 видно, що в структурі нематеріальних активів найбільшу питому вагу мають права на об'єкти промислової власності (більше 70%).

Зростання рівня цього виду активів у звітному періоді можна оцінити позитивно, тому що ці вкладення спрямовані на вдосконалення якісних параметрів виробництва і продукції. Далі необхідно проаналізувати структуру вкладень в об'єкти промислової власності, виділити у їх складі найефективніші види.

За аналогичною схемою (за формою табл. 2.2) проводиться аналіз і оцінка структури нематеріальних активів по інших ознаках угруповання.

При аналізі структури нематеріальних активів по джерелах надходження виділяють наступні групи об'єктів:

— державні субсидії;

— внесені засновниками;

— придбані за плату або в обмін на інше майно;

— отримані безоплатно від юридичних і фізичних осіб.

По мірі правової захищеності розрізняють наступні групи нематеріальних активів:

— захищені авторськими правами, патентами на винахід;

— свідоцтвами на корисну модель;

— зареєстрованими ліцензіями;

— патентами на промислові зразки; с

— свідоцтвами на товарний знак;

— свідоцтвами про офіційну реєстрацію програмних продуктів, баз даних і так далі.

Таблиця 2.3. Аналіз структури нематеріальних ресурсів по ступеню захищеності

За даними таблиці 2.3 можна зробити висновок, що за звітний період дещо змінилася структура нематеріальних активів по мірі їх захищеності: збільшилася доля активів, захищена ліцензіями, патентами і авторськими правами і зменшилася доля незахищених нематеріальних активів, що слід оцінити позитивно.

2.2 Аналіз показників ефективного використання нематеріальних ресурсів на підприємстві

По мірі ліквідності і ризику інвестицій в нематеріальні активи, вони можуть бути розбиті на три групи: високоліквідні, середньоліквідні і важко ліквідні. Взагалі нематеріальні активи при оцінці ліквідності майна підприємства прийнято відносити до низьколіквідних, оскільки реалізувати їх значно важче, ніж основні засоби і оборотні активи. Необґрунтоване зростання нематеріальних активів приводить до зменшення власного оборотного капіталу, зниження показника поточної ліквідності і уповільнення оборотності сукупного капіталу.

Таблиця 2.4. Структура нематеріальних ресурсів за термінами корисного використання

З табл. 2.4 видно, що середній термін корисного використання результатів інтелектуальної власності становить 5−6 років. У сучасних умовах достатнім є термін «життя» промислових новинок.

Більше 10-річного терміну корисного використання мають нематеріальні активи: права на користування землею, природними та іншими ресурсами. У структурі нематеріальних активів їх питома вага становить 9,3%.

У країнах з дефіцитом трудових ресурсів і землі цей показник значно вищий.

При аналізі структури вибуття нематеріальних активів об'єкти групують за наступними напрямками:

— списання після закінчення терміну служби;

— списання раніше встановленого терміну служби;

— продаж виняткових прав;

— безкоштовна передача нематеріальних об'єктів.

Нематеріальні активи отримують з метою одержання економічного ефекту від їх використання при виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

У більшості випадків нематеріальні активи — вкладення в об'єкти промислового призначення: купівля ліцензії на використання технології виготовлення продукції; витрати на надання технічної допомоги й інженерних послуг з проектування і розташування виробничих потужностей, організації управління технологічними процесами, збуту й обслуговування ліцензованих виробів. Тому ефективність цих вкладень потрібно розглядати з позиції підвищення прибутковості виробництва.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів пов’язаний з великими труднощами і потребує комплексного підходу. Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду і знань, а також ноу-хау (незапатентованого досвіду) можна визначити лише за результатами реалізації підприємством продукції, виробленої з використанням ліцензії і ноу-хау. Однак обсяг продаж залежить від багатьох інших чинників (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них дуже важко.

Ефективність придбання ліцензії і ноу-хау залежить також від розмірів одноразових виплат за них; від термінів фінансування й обсягу капітальних вкладень підприємства у виробничий та інші фонди; поточних витрат, пов’язаних з виготовленням і збутом ліцензованої продукції. Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензії і ноу-хау за період Т можна розрахувати за формулою:

де Т — період використання ліцензії;

Rt — вартісна оцінка результату використання ліцензованої технології у році t;

St — витрати, пов’язані з використанням ліцензованої технології у році t;

r — ставка дисконтування (зведення різночасових витрат до порівнянного за часом).

Витрати, пов’язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин:

— патентів за право користування ліцензіями, здійснюваних у формі одноразових або періодичних фіксованих платежів, або платежів у формі відрахувань з прибутку або обсягу реалізації ліцензованої продукції;

— поточних витрат на виробництво і збут ліцензованої продукції.

Якщо для розрахунків ефективності отриманої ліцензії або інших нововведень немає необхідної інформації, то для ухвалення остаточного рішення можна керуватися прецедентами минулих аналогічних угод.

Кінцевий ефект використання нематеріальних активів відображається у загальних результатах господарської діяльності: зниженні витрат на виробництво, зменшенні обсягів збуту продукції, зростанні прибутку, підвищенні платіжності і стійкості фінансового стану. Враховуючи це, основним принципом управління динамікою нематеріальних активів є формула: потрібно збільшувати темпи зростання віддачі капіталу. Інакше кажучи, у динаміці темпи зростання виручки від реалізації продукції або прибутку мають випереджувати темпи зростання нематеріальних активів.

Таблиця 2.5. Аналіз ефективності нематеріальних активів

Як видно з табл. 2.5, показники ефективності використання нематеріальних активів у звітному періоді порівняно з попереднім періодом поліпшились. Дохідність нематеріальних активів зросла на 20,3%. Основним чинником зростання дохідності є збільшення фондовіддачі нематеріальних активів і підвищення рентабельності реалізації. Кількісний вплив цих чинників можна визначити за допомогою прийому ланцюгових підстановок або будь-якого іншого відомого прийому факторного аналізу.

Дохідність нематеріальних активів оцінюється по загальноприйнятій формулі дохідності капіталу:

де r — дохідність (рентабельність) нематеріальних активів;

Р — прибуток від реалізації;

VB — середня за період вартість нематеріальних активів.

За допомогою методів факторного моделювання можна перетворити вихідну формулу прибутковості нематеріальних активів у наступний вид:

де N — обсяг продажів (виторг від реалізації продукції, робіт, послуг);

— рентабельність продажів;

— фондовіддача нематеріальних активів за період.

Таким чином, прибутковість нематеріальних активів може бути підвищена за рахунок збільшення їхньої фондовіддачі й підвищення рентабельності продажів.