Застосування антибіотиків у хірургії

ЗАСТОСУВАННЯ АНТИБІОТИКІВ У ХІРУРГІЇ.

Антибіотики широко застосовуються в хірургії для лікування та профілактики інфекції. Ефективність їх безперечна. Призначення антибіотиків хворим з гострою та хронічною інфекцією в більшості випадків є конче потрібним заходом. Ефективність їх залежить від характеру інфекції та адекватності вибору режиму лікування. Загальними правилами антибіотикотерапії є:

1) обгрунтування необхідності в призначенні антибіотиків;

2) якщо відомий збудник інфекції, треба призначати потрібні антибіотики із найменш токсичних, доступних та дешевих, наприклад з групи пеніцилінів при стрептококовій інфекції;

3) за невизначеності збудника інфекції і тяжкості перебігу останньої спочатку треба застосовувати антибіотики широкого спектру дії: аміноглі-козиди (гентаміцин), цефалоспорини (мефоксин, роцефін), напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін, амоксик-лав), тієнам тощо; якомога швидше визначити збудника інфекції та його чутливість до антибіотиків з подальшою корекцією антибіотикотерапії у разі потреби;

4) суворе дотримання схеми введення антибіотика (доза, тривалість тощо);

5) зміна антибіотика у разі його неефективності протягом рекомендованого інструкцією строку застосування на інший;

6) уникати призначення пар антибіотиків, які взаємоослаблюють дію один одного (наприклад, левоміцетин з тетрациклінами), або діють антагоністично (препарати групи пеніцилінів, левоміцетин), або взаємопідсилюють свої токсичні властивості, наприклад два аміноглікозиди (гентаміцин і кана-міцин; мономіцин чи стрептоміцин тощо);

7) з «ясування чутливості організму хворого до антибіотиків, насамперед з групи пеніцилінів, перед їх призначенням (анамнестичні дані та дермальні тести на переносність — інтрадермаль-не введення 0,1 мл розчину або за наявності алергічної реакції в анамнезі нанести краплину на шкіру після скарифікації чи навіть без останньої);

8) уникати місцевого застосування антибіотиків системного призначення;

9) не застосовувати антибіотики з метою лікування абсцесів, за винятком легеневих, до хірургічного розтину їх;

10) не застосовувати антибіотики з метою профілактики інфекції при чистих операціях на поверхні тіла (зашивання грижі, струмектомія, маст-ектомія та ін.);

11) профілактично вводити антибіотики головним чином при операціях на травному каналі, переважно на кишечнику, з відкриттям його порожнини, при операціях на серці та легенях, при трансплантації органів та ксенопротезуванні судин (за 1— 2 год перед операцією з умовою досягнення піку їх концентрації в період виконання оперативного втручання на органі);

12) застосовувати антибіотики в комбінації з іншими протимікробними препаратами (сульфаніламіди, хіноквінолони та ін.);

&.

x0153.

віть ефективнішим від внутрі-шньосудинного завдяки тривалому перебуванню їх в організмі.

Дотримання викладених вище правил дозволить уникнути можливих негативних впливів антибіотиків, які справляють багато з них, особливо у разі недостатнього контролю за їх застосуванням.

Треба пам «ятати, що майже всі антибіотики пригнічують імунітет. Напруженість останнього вища у тих людей, які не користувались антибіотиками. Цим, мабуть, пояснюється частіше реципування інфекції у людей, що лікувались антибіотиками. Тому призначення антибіотиків повинно бути добре аргументованим. Але у антибіотиків є чимало й інших побічних впливів. Це насамперед алергічні реакції на них, особливо на препарати з групи пеніцилінів. Алергічні реакції варіюють від нерізко виражених, що обмежуються висипанням на шкірі та слизових оболонках, набряком їх, диспепсичними проявами тощо, до дуже тяжких і навіть смертельних (анафілактичний шок). З огляду на це у хворого перед призначенням йому антибіотиків потрібно зібрати відомості про переносність ним ліків взагалі і антибіотиків, зокрема, особливо з групи пеніцилінів. Крім того, у хворих, що мають підвищену чутливість, треба провести пробу на пеніцилін (інтра-дермальну, ін «єкційну чи поверхнево-шкірну).

Антибіотики токсично впливають також на певні органи та системи. Наприклад, препарати з групи пеніцилінів токсично діють на нервову систему, зокрема головний та спинний мозок. Тому ендолюмбальне введення їх допустимо лише в дуже очищеній формі та в значному розчиненні і за абсолютних показань.

Аміноглікозиди (гентаміцин, нео-міцин, канаміцин) мають ототоксич-ну дію, тобто спричинюють неврит слухового нерва (при цьому слух не відновлюється), а також впливають на печінку й нирки.

Тетрацикліни спричинюють ураження слизової оболонки травного каналу, алергію та фотосенсибілізацію.

Левоміцетин (хлорамфенікол) та синтоміцин, ристоміцин токсично впливають на кров, гемопоез, зумовлюючи іноді ретикуло-, гранулоцито-пенію, анемію, та на слизові оболонки і шкіру (висипка, диспепсичні явища тощо).

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, олететрин) гепатотоксичні.

Окрім перелічених прямих впливів, антибіотики спричинюють у разі їх тривалого застосування також ряд опосередованих негативних наслідків. Серед них найнебезпечніша так звана суперінфекція, під якою розуміють розвиток в організмі на тлі дисбактеріозу кандидозу, насамперед Candida albicans (як локального, так і у вигляді кандидозного сепсису). Локальна інфекція спостерігається переважно в порожнині ротоглотки в формі глоситу, стоматофарингіту та вульво-вагініту.

Для запобігання цим ускладненням потрібно не тільки дотримувати рекомендованих для кожного з антибіотиків схем застосування, але й поєднувати антибіотики з вітамінами, ферментами, гормонами (невеликі дози кортикостероїдів, при септичному шоку — великі), а також поряд з антибіотиками, активними щодо гнійної інфекції, призначати також антибіотики протигрибкової дії (ністатин, леворин, диф-лукан, пімофуцин та ін.).