Типи соціальних комунікацій

Деякі дослідники під соціальною комунікацією розуміють не тільки масштабне розповсюдження повідомлення, але й індивідуальний обмін, що відбувається мід двома людьми. Його звична форма — розмова. Незважаючи на те, що це підходить до характеристики «соціальна», частіше СК вживається в цьому визначенні, коли мова йде про групу або масі людей.

Виділяють кілька видів соціальної комунікації:

За характером аудиторії :

• — Міжособистісна (індивідуалізована)
• — Спеціалізована (групова)
• — Масова

За джерела повідомлення:

• — Офіційна (формальна)
• — Неформальна

Через передачі :

• — Вербальна
• — Невербальна.

Різновиди комунікаційних каналів.

Комунікаційний канал — це реальна чи уявна лінія зв’язку (контакту), по якій повідомлення рухаються від комуніканта до реципієнта. Наявність зв’язку — необхідна умова будь-якої комунікаційної діяльності, у якій би формі вона не здійснювалася (спілкування, управління, наслідування). Комунікаційний канал надає комуніканту і реципієнту засоби для створення і сприйняття повідомлення, наприклад, мови, коди, технічні пристрої.

Комунікаційні канали забезпечують рух не смислів, а тільки матеріальної форми повідомлень, що виражає смисловий зміст. Причому рух відбувається як у фізичному (геометричному) просторі, так і в астрономічному часі. Комунікаційна ж діяльність, як відомо, становить собою рух смислів у соціальному просторі, і результатом цієї діяльності є поширення освіти, формування громадської думки і психічних настроїв і т. д. Отже, комунікаційна діяльність — діяльність духовна, але для її реалізації потрібні матеріально-технічні засоби, якими виступають комунікаційні канали.

Розвиток людства від первісного варварства до постіндустріальної цивілізації супроводжувався постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, завдяки доповненню природних каналів, що утворилися в ході антропогенезу, каналами штучними, створеними людьми свідомо.

Природні комунікаційні канали — це канали, які використовують вроджені, природно притаманні гомо сапієнс засоби для передачі смислових повідомлень. Просторовий рух повідомлень забезпечують невербальні (несловесні) і вербальні (словесні) канали. Природним каналом передачі смислів в особистісному психологічному часі є індивідуальна пам’ять.

Невербальні комунікаційні засоби — це спадщина зоокомунікації, властивої вищим тваринам. Зміст зоокомунікації - демонстрація пережитих емоційних станів — гнів, біль, страх і т.д. Невербальний канал — найдавніший з природних комунікаційних каналів, що виник в ході біологічної еволюції задовго до появи людини. Формування мовної здібності і відповідно — вербальної комунікації відбувалося в процесі антропогенезу.

Володіння мовою, тобто вербальним комунікаційним каналом, — головна ознака роду людського, для реалізації якої було потрібне утворення спеціальної «мовної зони» в мозку, розвиток артикуляційного апарату, граціалізація щелеп і т.п. Домашні тварини не можуть говорити саме тому, що вони не мають біологічних передумов для цього. Тому вербальний канал комунікації правомірно іменувати природним.

Потреба в штучних комунікаційних каналах і засобах виникає тоді, коли комунікант і реципієнт позбавлені безпосереднього контакту. Першим штучним каналом вважається канал символічних документів, носій смислових символів: амулети, прикраси, татуювання, орнамент.

Писемність — комунікаційний засіб, що відкрив новий канал документальної комунікації. Рукописні документи були доповнені друкованими виданнями і пресою, які використовують спершу мануфактурну, а з XIX століття — індустріальну технічну базу. Паралельно розвивалися недокументальні канали: вербальна комунікація отримала в своє розпорядження дротовий (телеграфно-телефонний) зв’язок та радіозв'язок. Телебачення — синтез вербального та невербального каналів.

Інформатизація є не що інше, як збагачення соціальної комунікації новими комунікаційними каналами і засобами, перш за все — комп’ютерними. З’являються машиночитані документи (від магнітних звукозаписів і відеозаписів до оптичних дисків), традиційну пошту доповнює пошта електронна, глобальна телекомунікація стала повсякденним явищем. При цьому відповідно до закону кумуляції (нагромадження) комунікаційних каналів усі природні й штучні канали та засоби продовжують співіснувати.

Залежно від матеріально-технічного оснащення, тобто від використовуваних каналів, розрізняються три роди соціальної комунікації:

• 1. Усна комунікація, що використовує, як правило, одночасно і в нерозривній єдності природні вербальні і невербальні канали і засоби.
• 2. Документальна комунікація, що застосовує штучно створені канали, насамперед — писемність і друк, а також образотворче мистецтво, для передачі смислів у часі і в просторі.
• 3. Електронна комунікація, заснована на дротовому та космічному радіозв'язку, використанні комп’ютерної техніки, магнітних і оптичних засобів запису.

Усі три роди взаємодіють один з одним, утворюючи змішані, гібридні комунікаційні канали та засоби, наприклад, радіо і телебачення, звукота відеозапис, машиночитані (електронні) текстові документи.