Кирило-Мефодіївське товариство. 
Педагогічні ідеї Т. Шевченка

" Слов’янське товариство Св. Кирила і Мефодія «заснувалося у грудні 1845 р. До його складу входила низка відомих в Україні діячів науки, культури та освіти. Серед них були М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський, М. Гулак, О. Навроцький та ін. Товариство виробило свій «Статут», «Головні правила товариства «, звернення «До Братів українців!» та «До Братів Великоросів і Поляків.» .

Ратуючи за скасування кріпацтва, самодержавства, визнання національних прав українців, освіти широких верств народу, члени Товариства опікувалися створенням і виданням книг для простого народу. Програмні вимоги кирило-мефодіївців були викладені у «Книзі буття українського народу», відомій під назвою «Закон Божий», який складався із 63 статей, об'єднаних у морально-філософську концепцію долі України. У планах на майбутнє були: збір коштів для друкування українських книг, написання історії України у новому світлі бачення, здобуття від уряду дозволу на відкриття шкіл у державних і поміщицьких селах.

Особливий внесок у діяльність Товариства вніс Микола Іванович Костомаров (1817−1885) — уродженець Воронезької губернії, син російського поміщика і українки-кріпачки. Його перу належить етнопедагогічна праця «Закон Божий (книга буття українського народу)», написана під впливом тісної дружби з талановитим польським поетом А. Міцкевичем, який був автором аналогічної праці для свого народу. Кращі роки свого життя цей письменник присвятив збиранню, вивченню та дослідженню української народної творчості - найбільшого духовного багатства українського народу.

Пантелеймон Куліш (1819−1897), відомий український письменник та просвітитель, працюючи вчителем у дворянській школі на Подолі, ще до початку створення Товариства пройнявся ідеєю «витягнути рідну націю з духовного занепаду», дружив із Т. Шевченком, В. Білозерським та іншими прогресивними українськими інтелігентами того часу. Виїхавши у Петербург у кінці 1845 року, де працював учителем російської мови для студентів-іноземців при університеті, не поривав тісних зв’язків із Кирило-Мефодіївським товариством. Видав українську «Граматику», в якій як дидактичні тексти виступають оповідання про історичне минуле українського народу, уривки з пам’яток культури та фольклору, розповіді про видатних осіб української історії. Окрім цього, видав 40 невеличких дешевих книг під загальною назвою «Сільська бібліотека». Удосконалив та спростив український правопис, запропонувавши для основи єдиної норми використати полтавсько-чигиринський діалект. Цей правопис відомий під назвою «кулішівка» .