Русский святитель спеціалісти кафедри в Кіото

РУССКИЙ СВЯТИТЕЛЬ НА КАФЕДРІ У КИОТО

Много ще залишається невідомих сторінок на сучасної історії православ’я. Іноді неординарні події, учасниками яких були видатні діячі Церкви, залишаються поза увагою. І так було і з історією поїздки новомученика архієпископа Андроніка Пермського до Японії.

До недавнього часу саме ім'я і подвиг цього великого святого залишалися під спудом. Не трапляється згадувань про нього у роботах, і статтях з історії Російської духовної місії у Японії. Зараз, після прославляння на ювілейному Соборі 2000 року сонму новомучеників і сповідників Російських житія багатьох з яких стають широко відомими. Важливо розповісти діяння новомученика Андроніка й у з історією одній з братніх православних церков.

27-летнего ієромонаха Андроніка випросив до Японії близько його знав архімандрит Сергій (Страгородский), також призначений місіонером у цю країну. Тут, у Японії, перетнулися двох російських святих: Андронік став помічником святителя Миколи Японського, і це само було рукоположений у єпископа Киотоского. Для знайомства з історією поїздки і служіння св. Андроніка у Японії пропонуємо шановним читачам уривок із книжки ієромонаха Дамаскина (Орловського) «Мученики, сповідники і подвижники благочестя Російської православної церкви XX століття».

Итак, інспектор Олександрівській місіонерської семінарії у містечку Ардон на північному Кавказі в Осетії ієромонах Андронік «…у вересні 1897 отримав телеграму з призначенням його місіонером до Японії. Попрощавшись з викладачами і учнями, про. Андронік виїхав до Санкт-Петербург. Після залагоджування всіх формальностей, що з призначенням, він поїхав відвідати рідних, та був побував на Москві і Казані, попрощався з і знайомими. (Знайомих про. Андронік мав безліч, володіючи веселим і товариським характером).

Путешествие в Японію зайняло кілька місяців. Пливли удвох з архімандритом Сергием (Страгородским). Їхали через Італію, в Грецію й Північну Америку. На про. Андроніка це подорож справило величезне враження. Скрізь, де доводилося зупинятися, вони відвідували древні християнські святині, катакомби і гробниці мучеників, молилися у мощів святителя Миколи Мирлікійського, побували на звалищі древнього Колізею, де було замучено безліч християн. І ознайомлювались із сучасним станом християнства, Італії - католицизму, в Греції - православ’я. Здивувала і вразила його прекрасна постановка справи викладання у католиків, і особливо у єзуїтів, і невігластво і злидні у греків. Здивувало, як багато католики трудяться, скільки вкладають зусиль у свої заходи, і всі не заради Христа, а заради католицької ідеї. Вразило невідповідність великих християнських святинь, въяве які свідчать про безроздільному служінні древніх християн Єдиному Богу, і сучасного католицького світу, що тільки під назвою ще залишався християнським, все свої зусилля докладаючи на служіння і догода людині. Уся видатна діяльність сучасних проповідників, яка лунає в храмах музика органів прокуратури та навіть цілих оркестрів, усе це робилося на потурання пристрастям сучасної людини, щоб дати їй майже самі розваги, як і безбожний світ, але безплатно. У проповідях християнство звучало лише як тема, узята проповідником у тому, щоб показати свої ораторські здібності. Проповідники навперебій поспішали прислужитися своєї пастві. Таїнство сповіді перетворюватися на засіб утримання пастви в лоні католицизму.

Молитва на каменях Колізею, политих мученицькою кров’ю, у гробниць первомучеников-христиан, порівняння їхнього життя з життям навколо й власної, завжди недостойною, надихали на подвиг, на вірність своєї Матери-Церкви, пронизливо сяючій серед загального руйнації. «І ми, християни, — писав про. Андронік, згадуючи подвиг мучеників, — повинні подбати, щоб загальне церковне свідомість для всіх було змінено і став своє, щоб церковне початок життя було святим і повним початком всім нас. І що міцніші і дітей сильнішими будемо ми усвідомлювати себе які у Церкви, тим непобедимее з’явимося для будь-яких хитрощів сатани. Ось це справу і є знову справа крові християн». Тоді ще передчувалося, що усього за двадцять років кров християн поллється струмками.

Стоя в катакомбах у трун мучеників, припадаючи душею до цих святинь, як було зазначено і самому не надихнутися на подвиг. «Тут, на кістках мучеників, склалася і зміцніла церковне життя; тут, серед скорбей та страждань вигнанців, проявилася вся сила віри Христової; тут сповідники віри створили нездоланну стіну і перемогли гордий світ славної перемогою духу над плотию… Повчально у цих місць минулої найсильнішої скорботи для перших сповідників віри Христової, щось мали у себе, крім цього самої віри… Відчувається, що ось відсіки людина самовілля і догода собі, турботу себе крім Бога, повір і скажи собі раз назавжди: „Боже притулок і сила“, скажи те щоб назавжди зберігати у серце це слово, — і почнеться інша життя: життя ясна, життя ходіння ясним шляхах Божим».

Он і саме давно вже жив цієї вірою, поклавши своє сподівання у Богові. І сподівання не посрамляло. Радістю духовної насичено нього цей час, радісні були зустрічі з людьми, особливо з православними, з тими, хто дедалі земне залишив заради Христа, подібно архієпископу Миколі, під чиє початок про. Андронік надійшов, прибувши до Японії. Дивно і було бачити серед японської пастви результати благодатних праць одну людину. Допомога Божого тут була явна.

По приїзді про. Андронік відразу поринає у місіонерської діяльності. Згодом він близько познайомився з православними громадами, хто був нечисленні, але засновані міцно, живучи повної християнської життям серед багатомільйонного народу, поклоняющегося ідолам. Японці вразили його простотою сприйняття вчення Христового і глибиною віри. Вони самі відчули у собі чудові знаки і дива, і навіть зцілення, про які просили із дитячою вірою, — й отримували їх. Як непорушному слухали вони словами Господнім: просите і дасться вам, шукайте і знайдете… Вони просили й отримували, шукали і знаходили. Прожити рік серед такого народу, хоча б й у безперестанних працях, було великим щастям, і потім разом з вдячністю згадував час, проведене Японії.

5 листопада 1906 року про. Андронік був хиротонисан у єпископа Кіотського призначено помічником архієпископа Миколи (Касаткіна).

Приехав до міста Осака, знайшла православну громаду у вкрай жалюгідному становищі. У храм ходило не десять людина, на криласі читав, і співав один псаломщик. Християни, здавалося, були розсіяні і невидимі у цьому величезному язичницькому місті. Тривати так далі неспроможна, вирішив владика Андронік, треба самому йти до пастві. І на будні дні щовечора з п’ятої він починав обхід будинків християн. Саме тоді люди закінчували свої роботи були вільні. Єпископ знайомився з усією родиною. Розпитував, що й за жодних обставин вони прийняли християнство, хто, і коли хрещені діти. Якщо що це не корінні жителі, він розпитував, де їх жили до переселення, яка причина спонукала їх переїхати на місце, яку життя проводили на попередньому місці, справно чи відвідують церкви тощо. І владика усвідомлював собі всю картину їхнього життя, всього родинного й господарського укладу, наскільки вони тверді в вірі й яке велике їх благочестя. Розмова за столом, господарі подавали чай, й перевели розмову від предметів життєвих переходив до предметів релігійним. Теми невимушеній розмови самі дозволяли для слова повчання, підбадьорення, а часом і викриття, і напоумлення. Бувало, що хтось поплаче, і єпископ разом із і поплаче, і понарікає. Розмова переходив на історію Церкви. Владика розповідав про життя перших християн, про їхнє ревнощів і благочесті. Він розповідав про святих, про молитві й потрібно молитися, про християнських правила і звичаї, що має дотримуватися у житті. І разом із слухачами радів і втішавсь духовної бесідою. Так, за вечір, годин до десяти, він встигав побувати у трьох-чотирьох будинках. За двох років єпископ дізнався про своїх парафіян, їхні потреби та становище кожного. І храм наповнився, вже не один псаломщик співав на криласі, а великий змішаний хор. І при тому, що у Японії офіційно не зізнаються православні свята і православним японцям доводиться поєднувати його з роботою.

Через двох років, в 1908 року, Синод відкликав владику Андроніка до Росії і призначив її єпископом Тихвинским, вікарієм Новгородської єпархії".

Однако у цьому зв’язок єпископа Киотоского з Японією не припинилася. Святитель Микола Японський кілька разів звертався до Владики Андронику по допомогу до збирання коштів на будівництво храмів. Єпископ Андронік відгукувався, і храми будувалися. У листі святитель Микола переконував: «Чи продовжите і докінчите справа, яку ви вели з такою загальнонародною любов’ю і з такою успіхом; зберіть решту суми на завершення будівлі Оосакского храму… Господь допоможе вам, — річ Боже, і йдеться близьке серцю будь-якого благочестивого російського патріота».

Епископ Андронік тричі поводився з закликами до російської пастві, щоб зібрати пожертвування. Отже було побудовано два храму-пам'ятника полеглим російським воїнам, похованим на японської землі м. Мацуяма (1906 р.) і 2002 р. Осака (1910г.), і навіть храм дома згорілої консульській церкві м. Хакодатэ, колиски православ’я на Японії, де почав своє місію святої рівноапостольний Микола Японський.

Список литературы

1. Анастасія Верина. Російський святитель спеціалісти кафедри в Киото.

2. «Мученики, сповідники і подвижники благочестя Російської православної церкви ХХ століття», ієромонах Дамаскін (Орловський), Твер, вид-во «Булат», 1996 р.

3. Новгородські єпархіальні відомості. 1910. № 9, с.262−263., Новгородські єпархіальні відомості. 1912. № 9, с.274−276.