Социально-психологические аспекти у формуванні світогляду П. М. Ткачова

Социально-психологические аспекти у формуванні світогляду П. М. Ткачева

Худолеев А. М., к.и.н, доцент кафедри Вітчизняної історії, Кузбасская державна педагогічна академия Не секрет, питання, пов’язані з історією російського революційного руху, перебували головних позиціях у період вітчизняної історичної науки. Проте, попри дуже багато робіт, присвячених цій тематиці, слабоизученной залишалася проблема формування радикального свідомості, про причини і мотивів, подталкивавших людини до революційної діяльності.

В працях багатьох радянських істориків революційне рух вкладалося в жорстку соціологічну схему, підпорядковану боротьбі класів, де немає залишалося місця для окремої людини, щодо його внутрішньої злагоди. Разом про те, здається, що двигуном історії є все ж не антагонізм класів та боротьба між ними, як змагання суперечливих, часом вкрай протилежних прагнень всередині людської натури, боротьба людських почуттів та пристрастей. Внутрішній світ людини являє з себе своєрідне «полі битви», у якому розгортаються бою між усвідомленим і підсвідомим, стихійним і прагматичним, приземленим і возвышенным1.

Этим пояснити той інтерес, які вже не одне десятиліття викликає у західної історіографії так звана «психоистория», джерело якої в застосуванні методів психоаналізу до дослідження історичного прошлого.2 Останнім часом конструктивність звернення до психоаналітичним концепціям для кращого розуміння механізмів поведінки людини, мотивів його вчинків поступово починає усвідомлюватись і вітчизняними істориками і зокрема, фахівцями з російської суспільной думці й революційної руху другої половини XIX — початку XX вв.3 Слід зазначити, що почнеться впровадження елементів психоаналізу в історичні дослідження є чимось абсолютно новою як на російської історіографії. Ще Жовтневої революції і роки радянської влади цей напрям користувалося популярністю серед учених. У самій Москві діяв психоневрологічний інститут, з урахуванням якого проводилися фундаментальні психоаналітичні дослідження та проходили психоневрологічні з'їзди з участю представників практично всіх гуманітарних наук. Однак у середині 1920;х років інститут закрили і всі розробки його співробітників набули забвению.4.

В запропонованій статті розглядається одне із варіантів формування революційного світогляду у вигляді аналізу соціально-психологічних особливостей становлення особистості П. М. Ткачова — теоретика найбільш радикального напрями у народництві - «російського бланкизма».

Истоки радикалізму Ткачова слід шукати, на погляд, літній його хлопчика юності, коли відбувається формування особи і закладаються риси психологічного типу. Головну роль відіграють загальна обстановка у ній, як духовна, і матеріальна, й стосунку батьків із дітьми. Про це свідчать дослідження американського психіатра Станіслава Грофа, предметом вивчення якого є витоки гострих депресивних, психопатичних і неврологічних станів. З багатою клінічної практики, З. Гроф дійшов висновку, що у окремий критичний період, визначається вченим у проміжку від трьох до у віці, вона може виявитися особливо уразливим до переживань особливий, які б мати нею дуже мале вплив (чи узагалі ніякого) як у попередніх, і більш пізніх стадіях розвитку. Найважливішим чинником виявляється тут емоційна атмосфера у сім'ї і міжособистісні стосунки її. Одне-єдине подія може мати величезне патогенне значення, як його може бути і натомість особливо несприятливої сімейної обстановки.5.

Петр Ткачов був молодшим дитиною у сім'ї і тому, як і, найулюбленішим. З перших місяців його оточувала атмосфера особливої турботи й із боку всіх домочадців. Сім'я Ткачевых нічого не потребувала завдяки становищу, яке обіймав при імператорському дворі її голова Микита Андрійович (М. А. Ткачов був архітектором, помічником Карло Россі). Однак у 1848 року М. А. Ткачов раптово помер, залишивши своєї дружини Марію Миколаївну з чотирма дітьми. Смерть батька кардинально змінила життєвий уклад сім'ї, моментально окунувшейся в усі «принади» існування різночинної інтелігенції, вимушеної заробляти хліб, і пробивати шлях у життя власною трудом.

Это означало водночас також завершення казкового дитинства для чотирирічного Петра. Мабуть, у період хлопчик пережив серйозний душевний надлам, отложившийся потім у надрах її психіку як посттравматичного переживання. Підсвідоме сприйняття дійсності, властиве дитячому віку, не здатне ще фільтрувати що надходить з поза інформацію, лише реєструє її. Дитина неспроможна пояснити зміни навколо неї, але чудово відчуває їх. І тому, будучи нездатна знайти відповіді причини різких змін у сім'ї і викликаних ними хворобливих переживань, юний Ткачов іде у себе, проявляючи схильність до интровертности.

Второй внутрішній надлам посідає його гімназичні роки, коли домашній хлопчик втратив звичної йому материнської опіки і він наданим самому собі у колу своїх ровесників. Скромний, тихий, сором’язливий і дуже вразливий юнак потрапив у незвичну собі обстановку. Пізніше, згадуючи свої гімназичні роки, Ткачов без зайвої дипломатії відгукувався про царивших там моралі і методи виховання, символізував грубий деспотизм, невігластво, «тупоумство» учителів і наставників, на нескінченні шмагання, безглузду «долбню» і довільне, переважна панування старших учнів над младшими.6.

Возможно, у роки в юнакові зародилося почуття матеріальної ущербності, оскільки Марія Миколаївна не могла передплачувати навчання сина, і Ткачов навчався за державний рахунок. Це одного боку, породжувало, здається, думка про власної неповноцінності, з другого — образу, несправедливості й бажання знайти вихід із становища. Закономірним результатом цих переживань стала підсвідома потяг молодого Ткачова до соціалістичних ідей, у яких бачив «світ наприкінці тунелю», знаходив співзвучні своїм переживань думки і потім, за своїми кумирами, пішов шляхом найменшого опору, шукав простого варіанти рішення складної соціальну проблему, звинувачуючи в усіх бідах існуючу власть.

Таким чином, серед низки об'єктивних і суб'єктивних моментів, які сприяли формуванню революційної свідомості у П. М. Ткачова, як найважливіші, на думку, варто виокремити такі. По-перше, сімейні обставини, пов’язані з ранньої смертю батька, у яких доти благополучна в матеріальне становище сім'я Ткачевых занурилася у вир потреби і поневірянь. У результаті наймолодший і улюблений дитина у ній — Петро вимушено віддали виховання до місцевої гімназії. Домашній хлопчик, який звик до материнської турботі, в один чудовий момент втратив її й виявився наданим себе у своїх однолітків і більше старших учнів, що ні могло б не викликати почуття внутрішнього дискомфорту і душевної травмы.

Во-вторых, особисті риси характеру Ткачова, серед яких переважали мовчазність, сором’язливість, сором’язливість, вразливість, а роки навчання у гімназії до них додалися ще скритність і замкнутість, викликані, на погляд, глибоко спрятанной озлобленістю через усвідомлення своєю матеріальною ущербності і почуттям утриманства, хоч і вимушеного, зазвичай, дуже болісно сприйманого порядними людьми. По-третє, образа на несправедливість свого становища інстинктивно тягла Ткачова до відповідного соціальному оточенню, котре складалося переважно таких самих, як і він різночинців і до соціалістичної літературі, проповедовавшей найбільш швидкий, революційному шляху досягнення справедливості і счастья.

В цілому, процес створення радикального світогляду проходив у Ткачова по класичної для соціального психоаналізу схемою: соціальний факт — соціальне переживання — соціально-психологічний слід, де ключову роль відігравало середнє ланка, оскільки саме з характеру і глибини переживань залежать відповідний психологічний склад чоловіки й мотиви її поведінки. Усі, що засвоєно було Ткачевым в дитячі і юнацькі роках підсвідомому рівні поруч із душевними травмами, залишили глибокий слід його психіці як затаєних ненависті і мстивості, вихлюпнулося назовні, у більш зрілому віці, що предметом окремого обсуждения.

Список литературы

1. Так, відомий вітчизняний психолог Л. З. Виготський, виступаючи на психоневрологічному з'їзді, що проходив у січні 1924 року у Москві, посилаючись на анкетування учнівської молоді, проведене їм у Гомелі, дійшов висновку про повної психологічної асиметрії, психологічному невідповідність як між різноманітними групами, а й у складі однієї особи. / Див.: Другий психоневрологічний з'їзд. // Червона новина — 1924 — № 2 — З. 236.

2. Див.: Могильницкий Б. Р. Американська психоистория: Претензії і реальність. // Нова і новітня історія — 1986 — № 1; Сухотина Л. Р. Нові тенденції в психоисторических трактуваннях російського революційного демократизму. // Зарубіжна історіографія соціально-політичного розвитку СРСР: Збірник наукових праць. — М., 1989.

3. Див.: Чернишевський Д. Революційний спрямування Росії із погляду психоаналізу. // Волга — 1994 — № 5−6; Городницький Р. А. Єгор Сазонов: світогляд та колективна психологія эсера-террориста. // Вітчизняна історія — 1995 — № 5; Булдаков У. П. Червона розруха. Природа і наслідки революційного насильства. — М., 1997; Будницкий Про. У. Тероризм у російському визвольному русі: ідеологія, етика, психологія (друга половина 19 — початок 20 в.) — М., 2000. Особливо хочеться сказати кілька слів щодо статті Д. Чернишевського. Автор, виходячи з знаменитого тези М. А. Бакуніна: «пристрасть до руйнації є водночас та творча пристрасть» (Бакунин М. А. Збори творів і листів. — Т. 3. — З. 144.), вважається класичної формулою революційної деструктивності, звинувачує революціонерів другої половини 19 століття у Московській духовній некрофілії й у подсознательно-сексуальных відхиленнях, виражених у вигляді «едипового комплексу», описаного ще З. Фрейдом. На думку, Д. Чернишевський кілька спрощує складну соціально-психологічну проблему, властиву як носіям радикального свідомості. Так було в початку 1920;х років редактор збірника «Віхи» интеллигентнейший М. Про. Гершензон у одному з листів до філософу Л. Шестову обмовився, що «…саме руйнація вже вважаю прогресом». / Цит. по: Криницкая Р. З. Проблеми формування психології радянської інтелігенції. // З революцій у Росії (перша чверть 20 в.): Матеріали Всеросійського симпозіуму. — Томськ, 1996 — Вип. 2. — З. 79. Отже, трансформація ціннісними орієнтаціями і психологічних установок у визначені моменти історичного часу залежить від внутрішніх психопатичних відхилень, а лежать у області підсвідомості і її суто індивідуальні, оскільки індивідуальна реакція особи на одне ті чи інші зовнішні обставини, їх розуміння й восприятие.

4. Див.: Криницкая Р. З. Указ. соч.

5. Див.: Гроф З. Області людського несвідомого. — М., 1994 — З. 92.

6. Див.: Ткачов П. М. Недокінчені люди. // Ткачов П. М. Обрані твори на соціально-політичні теми в 4-х томах. — М., 1932 — Т. 2. — З. 277.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.