История Палестини: I тисячолітті е

История Палестини: I тисячолітті до н.э.

Разделение царства В царстві визрівало невдоволення правлінням Соломона. До кінцю його царювання країни, особливо у північної її частки, яка лежить у підпорядкованому становищі проти Іудеєю, де розташовувалася столиця, невдоволення перейшов у відкрите виступ. Його очолював якийсь Иеровоам з незнатного роду, який що час був у службі в Соломона. Иеровоам був підтриманий місцевим жрецтвом міста Силома. Хоча розміри повстання значні, Соломону його вдалося придушити. Иеровоам утік у Єгипет, так як сподівався за його підтримці якимось чином відокремити Ізраїль від Іудеї. Єгипетським правителям хотілося б мати поруч, у Палестині не одне наймогутніше держава, а через два слабких незалежних друг від друга государства.

После смерті Соломона на народному зборах було обраний царство його син Ровоам. Невдовзі ще одне повстання порушило спокій у країні. Цього разу Иеровоаму вдалося здобути перемогу завдяки такою допомоги єгипетського фараона Шешенка, який організував близько 926 р. е. озброєний похід проти царя Ровоама. Єрусалим захопили, а скарби храму були розграбовані. Після подій Ізраїль і Іудея, що протягом більш як 80 років знаходилися у складі однієї держави, близько 925 р. е. стали окремими государствами.

В протилежність Іудеї, де з влади продовжувала перебувати династія нащадків Давида, північ від, Ізраїлі, відбувалася досить швидка зміна династій. У 875 р. е. воєначальник Омрі заснував саму значну і впливову із усіх відомих династій, яка проіснувала близько 50 років. Саме за цієї династії Ізраїль відчув пору розквіту, й у ассирійських анналах ІХ ст. держави Ізраїль називається «будинок Омрі». Омрі зробив своєї столицею місто Самарію, який побудував на центрі держави, посеред родючої долини, що у дуже вигідному у стратегічному відношенні місці, в розквіті, що у разі небезпеки можна було перетворити на крепость.

Общественные отношения Обнаруженный під час розкопок царський палац в Самарії, який побудували Омрі і потім розширено його сином, є свідченням багатства знаті. Про це говорять і характерні для місті численні різьблені пластини зі слонової кістки, частини різних виробів, прикрашені золотому й іншими дорогоцінними матеріалами. Знайдені в царському палаці численні уламки глиняних судин, використовувались у VIII в. до н.е. як писальний матеріал, що свідчить про значних розмірах царського господарства. На збережених черепках залишилися супровідні документи до необхідних поставкам палацу провина, і олії, які привозили з царських имений.

В цей час рівень життя жінок у Ізраїлі й Іудеї було набагато вище, ніж у попереднє тисячоліття. Життя ж більшості населення залишалася дуже великою, найчастіше відповідає елементарним вимогам. Люди жили, в бруду, злиднях і тісноті. Живучи таких умов, люди безуспішно намагалися боротися із хворобами з допомогою магічних обрядів, і ритуальних обмивань. Проте частина заможніших рабовласників могла ми собі дозволити більш забезпечене життя. У межах фортеці житла розташовувалися скупчено, в понад заможним людям вони часто були двоповерховими; у будинку поверх займали майстерні і, підсобні приміщення, відразу ж тулилися раби; члени заможній сім'ї розташовувалися другою поверсі, а прохолодне доби мали змогу відпочивати на пласкою даху. Вода збиралася і відстоювалася в цистернах при домі. Одяг була із шерсті або з льону і полягала лише одним із сорочки по коліна, чоловіки був і шерстяний ковпак. Ідеться бідного населення. Багаті ж дозволити довгий шерстяний плащ з бахромою і м’які чоботи з загнутим передком. Вільні жінки носили вся її голова довше покривало, яким прикривали обличчя. Меблі і хатнє причандалля були дуже бідними, глиняні судини були основною частиною посуду і служили як для варіння і збереження їжі, але й зберігання різних вещей.

К доти в користуванні у хліборобів вже були досить скоєні хліборобські гармати — короткий, ще незручний залізний серп і плуг. Попри це, бідняки досі обробляли грунт, як і значно пізніше, мотыгой.

В IX — VII ст. е. Ізраїль і Іудея виступали вже проводяться як цілком сформовані рабовласницькі держави, у яких процес розкладання громади зайшов порівняно далеко.

Обострение соціальних противоречий В Х в. е. давньоєврейське суспільство не стикалося з борговим рабством, рабами були лише військовополонені чи куплені іноплемінники. Частина військовополонених, перейшовши у власність царя, було задіяно в царському господарстві, і навіть на будівельних роботах, які мали загальнодержавне значення. Напис Меши, царя Моава (в Заиорданье) — держави, яке складався з одного єврейського племені з такою самою назвою, але з належало до склад Ізраїлю, повідомляє звідси. Меша, який жив при наступників ізраїльського царя Омрі, написав про своє перемоги над Ізраїлем і пояснив про своє будівельної діяльності, що була здійснена нею з допомогою «полонених Ізраїлю». Безсумнівно, що російське суспільство Моава перебувало більш низькою щаблі розвитку, ніж сучасне йому суспільство Ізраїлю, у якому ІХ ст. е. з зростанням грошового господарства і лихварства імущих виділилися поденники і рабы-должники. З посиленням торгівлі, і лихварства Ізраїлі інтенсивно зростало число людей, хто був відірвані засоби виробництва. Навіть у більш відсталою Іудеї в VII в. е. біднота нерідко була жертвою лихварів. Разорявшаяся біднота продавала землю багатіям. З поступовим розвитком боргового рабства, соціальній та умовах інших наслідків швидко зростаючого грошового звернення до Ізраїлі й Іудеї, помітні серйозні соціальні перетворення. Не можемо бачити об'єктивно про характер цих перетворень, оскільки ми знаємо про них лише з жрецької літератури, яка зазнала надалі відповідну обработку.

Эти джерела містять інформацію про русі, очолюваному так званими «пророками». Рух це було пов’язано з боротьбою всередині жрецьких угруповань, але відбило й вагоміші протиріччя тодішньому обществе.

Жрецы були пов’язані зі знаттю; відомо, що жерці Яхве становили корпорацію («плем'я левітів»), збільшуючи свою чисельність з допомогою вихідцями з числа певних знатних пологів, будучи значної опорою царської влади. Культ інших божеств теж був привілеєм окремих знатних пологів — переважно з місцевої знаті, яка протиставлялася служивої знаті Єрусалима. З давнини в релігійному житті народів найдавнішої Палестини, Фінікії і Сирії особливу роль грали служителі культу, подібні шаманів, які доводили себе до екстазу, та був передбачали майбутнє чи займалися заклинаннями. Коли класове суспільстві з’явилося офіційне жрецтво, такі «пророки» не скрізь зникали та низці країн існували досить успішно, причому навіть суперничаючи у своїй вплив народ зі жрецами.

Уже у першій половині I тисячолітті е. в Палестині виступали під назвою «пророків» (набі) релігійно-політичні проповідники, які у своїх проповідях найчастіше вдавалися до зачаклованим діям. Іноді «пророки», які у зв’язку з різноманітними культами, утворювали різноманітних союзи. Особливе вплив мали «пророки», пов’язані на культ Яхве. Вони відкрито боролися проти розмаїття культів, куди спиралася місцева родова знати. Дія «пророків» було іншими інтересами, як проявом ідеологічної боротьби різних жрецьких течій, які висловлювали інтереси різних угруповань панівного класу. У тому виступах чітко знайшли собі відбиток суспільно-політичні мотиви, оскільки «пророки» боролися з культами, які підтримувалися знаттю. У VIII в. е. «пророки» у усних і письмових виступах, кажучи осудительно про культи найбільш істотних божеств, які суперничали з Яхве, одночасно виступали проти занепаду благочестя, у зв’язку з цим вони засуджували хижацьке насильство і лихварство знаті. Усі лиха народу, переконували вони, від того, що відступають від божественних розпоряджень, а чи не суворо йдуть їм. «Пророки» передбачали країні загибель від рук завойовників, загроза яких видавалася за гнів бога Яхве, незадоволеного недостатнім пошаною для її культу. Будь-які невдоволення і роздратування народу «пророків» вдавалося погасити релігійної проповіддю, зберігаючи у своїй влада панівного класу, втішаючи людей думкою прихід майбутнього царя — «месії», «помазаника» Яхве.

Падение Ізраїлю й Иудеи

Дальнейшая політика поневолювання зубожілій народної є і перетворення їх у поденників і рабов-должников, призвела до того, що скоротилася чисельність тих верств населення, які поповнювали ряди воїнів в ополченні Ізраїлю, що приймало загрозливого характеру, оскільки тиск Ассирії усиливался.

В 722 р. е. впала Самарія. Ізраїль перестав існувати, тому що асирійці взяли його в полон десятки тисяч чоловік, позбавляючи їх своєї землі, але в їх місце поселили жителів інших частин своєї найбільшої державы.

Судьба Ізраїлю могла осягнути і Іудею; цар Хизкия (Езикия) наприкінці VIII в. е. був обложено ассирийскими військами у Єрусалимі. Настільки, як колись законодавстві Хаммурапі, в іудейською законодавстві у зв’язку з подіями, загрозливими існуванню самої держави, було ухвалено Закон про обмеження боргової кабали. «Якщо ти купиш раба-еврея, нехай він працює тобі років, а сьомий рік нехай він за грати задарма». Цього закону був тісно пов’язані з іншим постановою іудейського законодавства у той час: «Коли обідніє в тебе брат твій і продано буде тобі, то ми не налагай нею роботи раба, — повинен бути в тебе як найманець, як поселенец».

Народные маси продовжували залишатися незадоволені своїм становищем і всіляко пручалися, результатом чого стала поява в 622 р. е. нового законодавства, так званого «Второзакония», яке начебто восходило до давнину — до легендарному «пророку» і вождю ізраїльтян у період їхнього кочовий життя — Мойсею. Була інсценовано «знахідка» нібито древнього тексту цих законів. Царем Иосией, з допомогою союзу єрусалимського жрецтва Яхве і єрусалимської служивої знаті з пророчим рухом, возглавлявшимся Иеремией, було запроваджено нове законодавство. Нове законодавство затвердив єдино дозволений культ країни, яким проголошувався культ бога Яхве з центром у Єрусалимі. Було також зроблено і низку значних доповнення до закону кінця VIII в. е. про виході за грати раба-должника після у віці роботи, тому рабові, який вийшов на свободу, потрібно було видати зерна, вина, кілька овець, щоб «не відпустити його з порожніми руками».

После загибелі Ассирії наприкінці VII в. е. Вавилония поступово завойовує ассірійські володіння в Передній Азії, становлячи суперництво в цьому Єгипту. У боях із єгипетським фараоном Нехо в 609 р. е. загинув Иосия. На зміну їй призначили єгипетський ставленик. У 597 р. е. Іудея була підпорядкована Вавилонії, хоча Єгипет надав значну допомогу Іудеї. Частина іудейської знаті була залишається в Вавилон. Але нова становище не влаштовувало Іудею, вона з труднощами мирилася із поразкою й те водночас початку підготовку до нової війні, думаючи, що й цього разу Єгипет не залишиться у стороне.

Новая війну з Вавилонией почалася 590 р. Розбивши все юдейські війська поза Єрусалима, вавілонські війська взяли в облогу саму столицю. Щоб уникнути поразки, іудейська знати вирішує поповнити військо рабами-должниками, оголошуючи їх вільними, але це дію не мало належного результату. Так було в 586 р. е. Єрусалим має був здатися. Заможні верстви іудейського народу, частина бідного населення і ще багато ремісники захопила і поведені в Вавилон. Інші жителі бігли до Єгипту. Так перестало існувати Іудейське царство.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.