Виклад основного матеріалу

Пізнавальна активність — складний феномен, який має багатокомпонентну структуру. У сучасній психології та педагогіці проблема структури пізнавальної активності є досить розробленою, проте, на сьогодні поки не існує єдиного підходу до визначення її основних компонентів.

Науковці розглядають пізнавальну активність, як: засіб і умову підвищення ефективності навчання школярів (Б.В. Сергєєва, І.А. Диденко, В.О. Сластьонін); якість діяльності учня, яка проявляється в його відношенні до процесу навчання, в прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, в мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчальнопізнавальної мети (Г.М. Лебедев); якість особистості, яка включає прагнення особистості до пізнання, висловлює інтелектуальний отклик на процес пізнання (Г.І. Щукіна).

Пізнавальна активність у фізичному вихованні, на думку Б.А. Ашмаріна, виражається в прагненні учня до усвідомленого і якісного вирішення навчальних завдань, до розширення і поглиблення знань, в пізнанні суті виконуваних дій [1].

Таким чином, пізнавальна активність відображає певний інтерес школярів до отримання нових знань, умінь і навичок, внутрішню цілеспрямованість і постійну потребу використовувати різні способи дії до наповнення знань, розширення світогляду.

Активізація пізнавальної діяльності молодших школярів в процесі фізичного виховання не можлива без розвитку їх пізнавального інтересу (форма прояву пізнавальних потреб, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності [8]). Як зазначає В. А. Крутецький, чим нижче інтерес, тим формальнішим є навчання, гірше його результати. Відсутність інтересу призводить до низької якості навчання, швидкого забування і, навіть, повної втрати придбаних знань, умінь і навичок [4].

Г.І. Щукіна в своїх дослідженнях обґрунтувала розвиток самого інтересу (його поглиблення і стійкість) під впливом пізнавальної активності школяра, вона виділяє два джерела в навчанні, з яких виникає пізнавальний інтерес — зміст навчального матеріалу і процес пізнавальної активності.

Аналіз наукових досліджеь педагогів фізичного виховання (В.Т. Кудрявцева, Б.Б. Єгорова, О. Д. Дубогай, Н. В. Москаленко, М.А. Мілованової та інших) показав, що одні автори вказують на можливість формування пізнавальної активності за рахунок використання засобів і методів, що сприяють розвитку самостійності, інші - за рахунок використання засобів і методів, спрямованих на розвиток творчого мислення, ерудованості, допитливості. Більшість авторів для формування пізнавальної активності, виділяють такі засоби і методи, які підвищують на уроках фізичної культури емоційний інтерес і ініціативність.

Аналіз літературних джерел та наші власні спостереження дозволили нам визначити деякі шляхи активізації пізнавальної діяльності дітей молодшого шкільного віку в процесі фізичного виховання, які потребують розробки конкретного методичного забезпечення та впровадження їх в практику.

По-перше, впровадження в практику різноманітних методів навчання. Одним з важливих стимулів для розвитку пізнавальних інтересів, активізації пізнавальної активності є проблемне навчання — це така форма, в якій процес пізнання учнів наближається до пошукової, дослідницької діяльності. За допомогою відповідних методичних прийомів (постановка проблемних питань, висування гіпотез їх підтвердження або спростування, аналіз ситуації та інше) учитель спонукає учнів до спільних роздумів, пошуку невідомого знання [11]. Наприклад, визначення учнями деталей техніки виконання стрибка, які впливають на кінцевий результат (постановка проблемного питання).

Також для активізації пізнавальної активності застосовують інтерактивні та активні методи навчання.

Активні методи навчання — це такі методи навчання при яких діяльність учня носить продуктивний, творчий, пошуковий характер (змінюється роль учня — він не просто запам’ятовує матеріал, який викладає вчитель, а активно приймає участь в процесі навчання) [10]. Це дозволяє формувати активну особистість, яка наділена всіма необхідними навиками і якостями сучасної успішної людини. До активних методів навчання відносять: дидактичні ігри, аналіз конкретних ситуацій, вирішення проблемних задач тощо.

Наприклад, самостійне оцінювання учнем відповідності проведення підготовчої частини до вирішення поставлених задач уроку; самостійна розробка естафет із запропонованих учителем фізичних вправ.

Під час інтерактивного навчання учень стає суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку. Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності [10]. Особливою цінністю інтерактивного навчання є те, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. Також, завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання. Така робота сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння вироблення спільного рішення.

Наприклад, впровадження методу «Ланцюжок побажань» (кожен з учнів у визначеній послідовності пропонує ту чи іншу вправу для розвитку тієї чи іншої фізичної якості та пояснює її; закінчує ланцюжок побажань вчитель, котрий обирає найбільш відповідні вправи) або метод «Інтерактивного оцінювання» (учні працюють в парах по черзі оцінюючи та виконуючи вправу, аналізують та виправляють помилки, виставляють оцінки і аргументують їх, а потім міняються місцями).

А.В. Хуторський, М.О. Лазарєв для активізації пізнавальної активності пропонують використовувати евристичне навчання. Цикл евристичної освітньої ситуації має такі елементи: мотивація діяльності ^ постановка проблеми ^ особисте розв’язування проблеми учасниками ситуації ^ демонстрація освітніх продуктів ^ їх порівняння з культурно-історичними аналогами ^ рефлексія результатів. Евристична освітня ситуація допускає відкрите, незакінчене вирішення головної проблеми, що стимулює учнів до пошуку можливостей інших вирішень, до розвитку на іншому рівні.

Наприклад, домашнє завдання — підібрати вправи для розвитку гнучкості, далі оцінювання власних розробок комплексів, аргументація дітей щодо вибору вправ, спілкування, доопрацювання. Важливим є стимулювання дітей до постановки питань, чим цікавіше питання, тим цікавіше відповідь, тим якісніше буде власний освітній продукт.

По-друге, включення учнів у самостійну пошукову діяльність, запровадження у навчальний процес різноманітних видів самостійної діяльності [6]. Важливою задачею фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку є формування у них системи науково-предметних знань, умінь, навичок; навчання раціональним способам керування своєю руховою діяльністю; сприяння формуванню здатностей самостійно складати індивідуальні програми фізичного розвитку і вдосконалення [6].

На наш погляд, формування і розвиток у дітей молодшого шкільного віку дослідницьких умінь дозволить активізувати їх пізнавальну діяльність. Прикладом дослідницької діяльності учнів є ведення щоденників самоконтролю (С.Г. Напреєва, Е.А. Калюжний), з їх якісним аналізом (самопочуття, змін фізичного розвитку тощо), ведення індивідуального робочого зошиту (Т.В. Лаврик).

Третім напрямком є впровадження інтегрованих уроків фізичної культури зі змістом теоретичного матеріалу, який представлений в зошитах за Н. В. Москаленко. Розробка інтегрованих уроків починається з чіткого визначення завдань: збереження та покращення фізичного стану дитини; розвиток творчих здібностей учнів; активізація мислення дітей; розвиток пізнавальних інтересів, здійснення міжпредметних зв’язків; виконання вимог державної програми щодо засвоєння теоретичного матеріалу з предмету «Фізична культура» [6]. Основним змістом інтегрованих уроків є поєднання окремих видів діяльності в ігровій формі (наприклад, театральній), різноманітних завдань — це виконання малюнків, складання та розв’язання кросвордів, відповіді на запитання, творчі завдання, фізичні вправи. Важливою складовою є те, щоб дитина ставала діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями.

Четвертим напрямком є інтеграція рухової і пізнавальної активності [3]. Рухова активність пов’язана з безпосереднім виконанням фізичних вправ, а пізнавальна з проявом уваги, сприйняття, мислення, запам’ятовуванням і відтворенням. Удосконалення системи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку пов’язано з реалізацією взаємопов'язаних і взаємообумовлених компонентів рухової і інтелектуальної діяльності дітей. Інтелектуальна підготовка спрямована на активізацію розумової діяльності дитини, формування компонентів пізнавальної діяльності та управління процесом засвоєння знань, умінь, навичок, що забезпечує рівень володіння необхідними руховими діями, креативність мислення, здатність до самопізнання і можливостей самореалізації в змагальній діяльності та активізує їх пізнавальну активність.

У результаті аналізу науково-методичної літератури були підібрані основні засоби активізації пізнавальних процесів для забезпечення пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку [7].

П’ятим напрямком є стимулюванням відчуття руху не тільки опорно-руховим апаратом, а й психоемоційним станом (В.П. Губом та Я. В. Казаковим [9]).

Даний підхід включає в себе творчі ігрові завдання з проблемно-пошуковим змістом, насичення рухів виразно-символічним змістом, елементи танцювально пластичних і довільно-сюжетних вправ під музичний супровід, різноманітні ігрові маніпуляції зі спортивним інвентарем у створенні нових рухових моторних актів, загадування і відгадування рухових загадок, ігрові тести, формулювання з дітьми ігрових правил поведінки, залучення дітей до оновлення, складання і проведення вправ, ігрових завдань та ігор, обговорення і рефлексія індивідуальної та груповий діяльності.

Таблиця 1.

Засоби активізації пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку.

Таким чином, пізнавальна активність молодшого школяра як психічний стан людини, що є і умовою, і супутнім фактором зміни самої діяльності, може бути представлена сукупністю психолого — педагогічних характеристик, наявність і становлення яких буде виражатися в прагненні учня до усвідомленого і якісного вирішення навчальних завдань, в розширенні і поглибленні знань, в пізнанні суті виконуваних дій. Критичне ставлення до себе, самооцінка, організованість, уважність, ерудованість, допитливість, ініціативність, емоційний інтерес і творче мислення як структурні компоненти пізнавальної активності є основою пізнавального розвитку молодшого школяра в процесі занять фізичною культурою на уроці в школі.

Висновки. 1. Визначено, що активізація пізнавальної активності в шкільному віці позитивно впливає на розвиток особистості, що актуалізує проблему обґрунтування цілеспрямованої педагогічної діяльності з формування пізнавальної активності школярів. Формування пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку на уроках фізичної культури досягається при раціональному поєднанні засобів і методичних прийомів.

2. Обґрунтовано систему педагогічних впливів з метою активізації пізнавальної активності дітей молодшого шкільного віку: впровадження в практику різноманітних методів навчання; включення учнів у самостійну пошукову діяльність, запровадження у навчальний процес різноманітних видів самостійної діяльності; впровадження інтегрованих уроків фізичної культури; інтеграція рухової і пізнавальної активності; стимулюванням відчуття руху не тільки опорно-руховим апаратом, а й психоемоційним станом.