Жанр творів Н.В. Гоголя

Жанр творів Н. В. Гоголя Излюбленным жанром М. У. Гоголя була повість. Вперше Гоголь створив із казок і легенд живої образ просту українську людину з його фантазіями, хитрощами, мріями і чистої волелюбною душею. У межах своїх творах письменник широко використовував весь колорит і лексику українського мови, якого відкрити особливості людської душі було практично неможливо.

На світанку XIX століття ріс інтерес з Україною, її побуті, культурі, історії. Приїхав у Петербург, Гоголь з радісним подивом повідомляв матері: «Тут так займає всіх — усі малоросійське …».

Образ України розкрито письменником в чудесних, поетично насичених пейзажах і в зображеннях персонажів, у передачі самого характеру народу, його хоробрості, лиричности, беззавітного веселощів, волелюбності. У представників народу бачить Гоголь кращі людські риси і забезпечення якостілюбов до батьківщини, відчуття власної гідності, живий і ясний розум, справжню людяність і шляхетність. Гоголь хотів показати народ, не підневільним і покірним, а гордим, вільним, у його внутрішньої до краси і силі.

Ермилов своєї книжки «Геній Гоголя» пишет:"Во всієї літератури «нової доби» до Гоголя, був настільки могутніх, героїчних народних характерів, які постали в «Тарасі Бульбі». Ясність предмети й великодушність, цілісність, глибина і повнота всіх відчуттів; левова хоробрість, нещадність до ворогам Батьківщини і, до зрадникам і зрадникам; палке кохання до батьківщини; високе почуття національної честі й гордості, здатність витерпіти все борошна в ім'я вітчизни; волелюбність, богатирський розмах всіх відчуттівтакі людські якості, властиві народу, опоэтизированные в «Тарасі Бульбі». Характер що бореться народуголовне, наслідком чого стане автора. Так само сам Бульба, така й Остап, чиї характери цілком відповідають характеру тієї епохи. Тарас і Остап, загиблі в лютых муках, щасливо прожили свою жизнь". 2.

Не такий Андрій. З першим ж хвилини запровадження Андрія в повість, автор підготовляє нас до можливостей його зради. Ні глибини і грунтовності народної вдачі у Андрія і смерть його бесславна, а й незначна тієї легкістю, з якою він потрапив у розставлену йому пастку; цим підкреслюється «легковірність» і всього життя. Образ Андрія дисгармонирует з чином Січі.

Тарас Бульба належить, як і Данило Бурульбаш, до тієї частини дрібнопомісного дворянства, що у національновизвольну війну йшло разом із народом. Тарас демократичний в усьому, і саме тому, разом з найбільшої повнотою висловлює саму душу Січі.

Образ Тараса проникнуть суворої, високою і ніжної поезією батьківства. Тарас є батьком як на свої синів, але й всіх козаків, котрі довірили йому командування ними.

И сама страту Андрія для Тарасавиконання боргу батька. Тарас Бульбаодне з найбільш суцільних і трагічних образів у світовій літературі. Його героїчна загибель стверджує героїчну життя, велич боротьби за свободу народу.

В той час, Гоголь не живить ворожих почуттів до польському народу. У вигляді противника він розкриває риси шляхти: хвалькуватість, самовпевненість, любов грошей, проте глибоко поважає польському народові, який любить голодну смерть капітуляції.

Когда Бульба з синами приїхав до Січ, то перший, хто попався їм у зустріч, був запорожець, спало посередині дороги. Тарас милується своїм земляком: «Ех, наскільки важливе розвернувся! Виженіть, ти, яка пишна постать!" — розмовляв, зупинивши коня. У насправді, це була картина досить смішна: запорожець, як лев, розтягнувся Донецькій залізниці. Закинутий гордо чуб його, захоплював на пів-аршина землі. Шаровари червоного дорогого сукна були забруднені дьогтем для показання повного до них презрения"3.

«Многое в Січі, поведінці козаків, що далі міг видатися простий заповзятістю, бешкетом молодецьким, повно значно більше глибокого значення. Поганий той козак, котрий напевно міг захопитися дорогими речами, заразитися жадібністю у шляхти. Його вже там було назвати «вільний козак». А найважливіше у світі воля, любов до вітчизни, зневага до барству! Томуте й треба всіма засобами було показувати зневага до дорогих речамне було за них боровся народ, а й за свободу!"4.

Казачество стало для Гоголя носієм як українського, і російського початку, об'єднаних спільністю історичних доль. У козацтво й у образі Тараса, Гоголь бачив типове прояв російського характеру. «Це було точне явище російської сили: його вибило із народного грудях кресало бід». Кажучи про те, що у козацтво «російський характер отримав …, могутній, широкого розмаху» він додає: «Тараса було одне із числа корінних, старих полковників: весь був він створений для лайливої тривоги й вирізнявся грубої прямотою свого вдачі». Це «груба прямота вдачі», демократизм Тараса, різко протиставлений зніженості польської шляхти. Образ народного героя протиставлено тим, які «переймали вже польські звичаї, заводили розкіш, чудові обслуги, соколів, ловчих, обіди, двори». Гоголь у своїй зазначає: «Тарасу це було до серця. Він любив просту життя козаків …"5. Тарас глибоко демократичний. Він ненавидить чужоземних гнобителів, як і своїх, соотечественных.

В свою роботу над «Тарасом Бульбою» Гоголь вивчив знамениту «Історію русичів», «Історію про козаків запорізьких» Мышецкого, «Опис Украйни» Боплана, читав рукописні списки українських літописівСамовидця, Величко, Гробянки. Серед джерел, які допомагали письменнику у роботі повістю, треба сказати іще однанайважливіший: українські народні пісні й думи. Гоголь черпав з українського народного пісні сюжетні мотиви, цілі епізоди. «Народність і епічність задуму «Тараса Бульби» знаходить яскраве і повний вираження у самої формі цієї героїчної повістіпоеми, у її стилі, висхідному передусім українською історичною песням"6. Пісенні відступу надають особливо урочистий, величний характер розповіді. Таке, наприклад, лирикоепічне відступ, предворяющее опис битви запорожців з поляками: «Як орли, озирали вони навколо себе очима все полі, і чернеющую в дали долю свою: … далеко розкинуться чубаті голови з перекрученими і запеченими у крові чубами, і запущеними до низу вусами; будуть, настромившися, орли видирати і висмикувати козацькі очі. Але добро велике у тому широко й свідомо разметавшемся смертному нічлігу! Не загине жодна великодушне тіло і пропаде, як мала порошинка з рушничного дула, козацька слава. Буде, буде бандурист, з седою по груди бородою, і може, ще повний зрілого мужності, але білоголовий старець, віщий духом, і скаже він про них своє густе могутнє слово"7.

Родными та близькими нам стають ті могутні люди, про які розповів поет. З французькою любов’ю схиляємо ми голови перед пам’яттю славних бійців за вітчизну, полеглих в бою зі словом: «Нехай ж пропадуть все вороги, і радіють вічні повіки Російська земля!"8…

Один із героїв, Кукубенко, сказав перед кончиною: «Дякую бога, що довелося мені померти при очах ваших, товариші! Нехай після нас живуть також подивитися найкращі, чому ми …"9.

Вся життя Тараса безроздільно, повністю пов’язані з Січчю. Звертаючись до козаків, він каже: «Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, дитя любить батька й мати; але ці чи братці: любить вухами й звір свою дитину! Але породнится спорідненням до душі, а чи не за кров’ю, може один людина. Бували й за іншими землях товариші, але як і російській землі, був таких товаришів … Ні, братці, так любити, може любити російська душа, — любити чи, що б розумом чи іншим, а всім, що дав бог, що є у тобіа!» …сказав Тарас, і махнули остаточно рукою, і потряс седою головою, який і вусом моргнув, і додав: «Ні, так любити хто б может!"10.

Даже ніч зради Андрія дана в «Тарасі Бульбі» у фарбах, які надають примарний колорит подій всьому цих подій; ми дето, на кордоні сновидіння і яви, щото ми не справжнє відбувається, якої не можна повірити, якіто приведення, а чи не Андрій і татарка рухаються у дивній тумані ночі, осяяної загравою пожежі, в серпанку цієї тривожної безсонного сну. Але хоч би як було сильно почуття любові Андрія до Панні, хоч би як був він лірично красиво, він повинен потьмяніти перед великою справою визвольних змагань. Андрій каже польської Панні: «Хіба мені батько, товариші» і вітчизна? Вітчизна є те, чого шукає душа наша, що миліші нею всього. Вітчизна мояты!"11. І ніж неудержимее пориви Андрія, ніж стрімкіше його відмови від батьківщини, тим гостріше виступає справедливість що спіткала його відплати.

В кінці повісті, гинучи на вогнищі, Тарас вимовляє свою сповнену любові до російській землі, гнівом і зневажанням ворогам мова, яку Гоголь укладає разючими словами: «Та хіба знайдуться у світі такі вогні, страждання і така сила, яка пересилила російську силу!».

«Тарас Бульба" — епопея. Загальновизнано, що епопея виникає там, де раптом займається ідея гармонії, ідея єдності батьків та дітей, природи й людини, духу, і плоті.

«Тарас Бульба», — писав Бєлінський, — є уривок, епізод із великої епопеї життя всього народу. Якщо час, можливо, гомерична епопея, ось вам її найвищий зразок, ідеал і прототип! …".

Повесть Гоголя увійшла у життя, і ми часто говоримо її словами, як словами прислів'я: «Відшукали слід Тарасов!» — це навіть звучить так: будь-коли викоренити бійців за вітчизну силу російську, народ російський!

При підготовці цієї праці були використані матеріали із сайту internet.