Анализ нормативно-правового забезпечення і виявлення недоліків, що перешкоджають успішного розвитку малого підприємництву в РФ

III. Аналіз нормативно-правового забезпечення і виявлення недоліків, що перешкоджають успішного розвитку російського малого підприємництва. II.1. Нормативно-правове забезпечення ринку послуг у галузі фінансового лізингу. Лізинг: особливості лізингу як форми господарських взаємин держави і тенденції його розвитку на російських умовах. Лізинг є систему господарських взаємовідносин, у межах якій одній стороною (лизингодателем) відбувається вкладення (інвестування) його тимчасово вільних чи залучених фінансових коштів в придбання у виробника тих чи інших видів рухомого чи нерухомого майна, относимого до основних засобів, із метою передачі його за договору юридичним чи фізичних осіб визначений термін за встановлену у договорі оплату. Основний формою лізингових відносин, регульованих що діють в Росії нормативно-правовими документами, є форма фінансового лізингу. Його визначальними ознаками є що: наявність трьох сторін, що у утворюють рамках лізингової угоди господарських відносинах (лизингодатель — виробник — лизингополучатель); включення до ролі умови виконання договору лізингу особливої фінансової операції, із якої лизингодатель отримує в виробника майно і право власності нею для наступної передачі лизингодателю. Майно від використання в лізинг передається лизингополучателю негайно, а права власності - лише після виплати їм лизингодателю повної вартості об'єкта лізингу протягом термін дії лізингових відносин за договором. У цьому договір фінансового лізингу полягає, зазвичай, на нормативний термін їхньої служби майна, переданого по лізингу, тобто. з урахуванням норм простий чи прискореної амортизації. Варіантом є підписання договору лізингу терміном менший нормативного, але з правом лізингоодержувача на викуп майна по залишкової вартості на момент закінчення договору лізингу. До закінчення цього терміну й завершення процесу виплат лизингодатель зберігає у себе право власності на об'єкт лізингу і відповідно до договору лізингу вона несе певні зобов’язання з підтримки цього об'єкта в працездатному стані, якщо інше встановлено самим договором лізингу. Спрощеним варіантом лізингових відносин є система оперативного лізингу (оренди чи прокату). Оперативному лізингу на відміну фінансового: притаманні обмеженіші терміни лізингової угоди; відмови від переходу права власності на об'єкт лізингу після завершення лізингової угоди. До нашого часу діючі російські нормативні документи поняття «оперативний лізинг» не встановлюють, і пов’язаних із нею відносин не регулюють. У цьому практично, там, де необхідні відносини оперативного лізингу, поки застосовуються регулюючі норми і складні процедури оренди. Ідеться як загальнофедерального рівня правового регулювання лізингових відносин, а й регіонального рівня. Наприклад, в ряді регіональних законів про розвиток та державну підтримку малого підприємництва, які у 1995 р., 1996 р. і навіть у 1997 р. (Єврейська АТ, Республіка Карелія та інших.) лізинг ототожнюється з довгострокової орендою з правом викупу орендованого майна. Така ситуація має місце у регіонах і тоді, коли від ухвалення закону переходить до реального практиці. Так було в Республіці Комі (за наявності місцевої лізингової компанії «Комилизинг», хоч і з досить мізерними ресурсами) на вирішення важливою завдання передачі малого й середнього бізнесу майнових комплексів в республіканської власності використовується практика оренди — і інших подібних форм господарських відносин, що закріплено Постановою Ради Міністрів Республіки Комі «Про порядок передачі наразі державного майна Республіки Комі в орендне, господарське ведення і оперативне управління» № 435 від 9 серпня 1993 р. Особливістю форми відносин оперативного лізингу (проти фінансовим лізингом) є короткостроковий характер дії лізингових взаємин держави і, що є - які пов’язані у результаті переходити права власності на об'єкт лізингу. У зв’язку з цим у системі оперативного лізингу, зазвичай, не складається прямих взаємодій лізингоодержувача і виробника, а й у лізингодавця з’являється можливість передачі однієї й тієї ж майнового об'єкта в лізинг кілька разів на протягом нормативного терміну його служби. Система лізингових відносин прийшла б у Росію із багатьох країн з розвиненою ринковою економікою, де у час частку операцій лізингу доводиться до 30% всіх інвестицій у основний капітал до й до 15% - у країнах Західної Європи. Що ж до російської економіки, то тут частка лізингу загалом обсязі інвестицій у 1996 р. становила 1%, але в 1997 р. прогнозувалася в розмірі 5%. Проте, як свідчать найновітніші публікації, ці прогнози виявилися зайве оптимістичні. За нашими оцінками й художніх оцінок інших експертів, 1997 р. на лізингові послуги довелося приблизно 1,4% загальних капіталовкладень у основний капітал у російській економіці. Отже, незважаючи на привабливість лізингових взаємин, як форми реалізації інвестиційних ресурсів, зокрема й у сфери МП, масштаби їх застосування у Росії дуже обмежені. У принципі так у розвиток лізингових взаємин у російської економіці є певні передумови. Серед основних факторів, що сприяє розвитку лізингу в час, можна назвати зниження інфляції, ставки рефінансування, дохідності державних цінних паперів, отже, переорієнтування банків з ринку цінних паперів інвестування у виробництві, залучення більш дешевих кредити іноземних фінансових структур, появу у країні платоспроможних споживачів лізингових послуг і ринку останніх. Ці позитивні зрушення ще вистачає здобуття права міцно затвердити роль лізингу як однієї з «локомотивів» інвестиційного процесу, зокрема. у сфері бізнесу. Позитивно оцінюються і можливості розвитку лізингового співробітництва у рамках економічного простору країн СНД. Порівняно низькі показники розвитку лізингових послуг пояснюється як загальним інвестиційним спадом у російській економіці, і у першу чергу недостатнім увагою органів влади й управління до розвитку лізингових відносин, передусім органів влади й управління регіонального рівня. Це виявляється насамперед у плані слабкого розвитку нормативноправова база лізингових взаємин української й недостатніх зусиль з їх поширенню у сфері малого підприємництва. Для обмеженого розвитку лізингу є й інші причини. У сучасному економічної ситуації Росії багато сфер діяльності значно більше вигідні для вкладення коштів, ніж лізинг машин і устаткування. Цим, в частковості, пояснюється нестача початкового капіталу розгортання діяльності лізингових компаній. Для даної сфери бізнесу проблема стартового капіталу дуже часі з тимчасових розривів в обороті коштів (майно купується одноразово, а оплата його виробляється частинами протягом термін дії лізингового договору). Важливою проблемою російської господарської практики залишається неврегульованість питання про гарантії учасникам лізингової угоди. Практика надання гарантій і розподілу ризиків між учасниками лізингової угоди нормативному плані поки врегульовано недостатньо. Особливо це теж стосується того, які конкретно ризики лізингодавця би мало бути вкриті гарантією/ поручництвом чи заздалегідь скалькулированы в величину лізингових платежів. Сьогодні у практиці лізингу, особливо стосовно «стартових» МП, неспроможні уявити потенційному лизингодателю вичерпну інформацію (баланси тощо.) за попередні 2- 3 роки своєї діяльності, лизингодатели вимагають або банківської гарантії, або поручництва іншого підприємства. Для МП банківські гарантії або недосяжні, або з урахуванням ціни вкрай знижують всю ефективність лізингової угоди. Слід врахувати і іще одна аспект проблеми. Традиційне уявлення про лізингу тому, що саме повної гарантією інтересів лізингодавця є власність на сам об'єкт лізингу, на думку самих представників лізингового бізнесу, недостатньо відповідає реальної ситуації у Росії, яка переживала лише етап початкового становлення даної форми господарських відносин також її інститутів. У світовій практиці лізингових операцій подібного майнового страхування лізингової угоди, зазвичай, буває достатньо задоволення інтересів всіх учасників цієї угоди. Однак у Росії, з нерозвиненості ринкових взаємин держави і відносної вузькості ринків, особливо інвестиційних товарів, ситуація бачиться трохи інакше. Тут, навіть зберігаючи права власності на лізингове майно, лизингодатель у разі розірвання договору лізингу, скажімо, через неспроможності лізингоодержувача несе великі збитки (необхідність демонтувати устаткування, завдати і складувати його, привести знову на «товарний вигляд», терміново знайти нового лізингоодержувача чи реалізувати устаткування). Недостатньо ясно визначене, і ставлення держави до лізингової діяльності. З одного боку, визнано, що лізинг є важливим чинником розвитку підприємницької діяльності, ділову активність. З з іншого боку, діюча податкову систему зводить нанівець всі переваги лізингу, особливо під час імпорту з метою лізингу машин і устаткування. Попри певні податкові і амортизаційні пільги, сьогодні лізинг із питань фінансової ефективності можна з звичайним кредитуванням. Величина лізингових платежів орієнтується до рівня банківських відсоткові ставки, а процедура подачі й розгляду заявки, вимоги до неї, механізми наступного контролю подібні. Тому лізингові компанії найчастіше розглядаються предпринимателями-инвесторами як зайвий посередник у стосунках з виробником (постачальником) устаткування й банком, де можна взяти позику купівлю. Лізинг не отримує достатньої підтримки і з боку підприємницьких організацій, немає свого потужного лобіювання. З спеціалізованих підприємницьких організацій (об'єднань), які у цій сфері слід виділити Російську асоціацію лізингових компаній «Рослизинг». «Рослизинг» зареєстрований 5 жовтня 1994 р. як некомерційне об'єднання лізингових компаній, банків та інших підприємств, котрі займаються лізингом. (По останніх даних до нього входить 47 учасників — лізингових компаній, банків, страхових товариств та консалтингових фірм) У складі асоціації працюють 8 комітетів і сотні робітників груп. У 1996;1997 рр. Асоціація провела 2 міжнародні конференції з проблем розвитку лізингових взаємин у Росії і близько країн СНД. Основних напрямів діяльності ані цієї організації є: координація діяльності організацій, які входять у її складу, об'єднання коштів на проведення спільних взаємовигідних проектів і операцій як на внутрішньому, і зовнішньому ринках; розробка спільного з органами управління стратегічних та напрямів і програми розвитку лізингу у Росії; підготовка проектів законодавчих актів, юридичних та правових основ внутрішнього й міжнародного лізингу; сприяння розвитку ринку лізингових послуг; подання, і захист інтересів і членів Асоціації як у державних органах, економічних, зовнішньоторговельних і громадських організацій організаціях як у терені Росії, і там; участь у роботі міжнародних асоціативних громадських організацій. «Рослизинг» забезпечує членам Асоціації кілька послуг, що відносяться до аналізованим елементах довкілля розвитку. У частковості, які ці послуги охоплюють: спільна участь у виставках, ярмарках, аукціонах: створення і використання єдиних інформаційних банків даних про лізингових організаціях, про підприємствах-постачальниках, техніку, цікавій для потенційних клієнтів; здійснення маркетингових та інших розробок; надання членам Асоціації законодавчої, нормативно-правової і технічної документації в лізинг; інформація по лізинговим пропозицій російських і зарубіжних фірм; організація підготовки й на підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі лізингу; консультації з правовому, методичного і податковому забезпечення лізингової діяльності, митному режиму лізингових операцій, бухгалтерського обліку лізингових операцій та ін. «Рослизингом» створено Фонд сприяння розвитку лізингу, проте сам «Рослизинг», і його Фонд доки позначили себе, немов активний чинник прискореного проникнення лізингових взаємин у середу російського підприємництва, зокрема, й у сферу бізнесу. Тим більше що, лізинг важливий сьогодні з прискорення розвитку і підвищення інвестиційної активності всіх категорій російських підприємств, зокрема й малі. Для підприємств основні переваги лізингу зводяться до того що, що вони мають можливість задіяти обсяги інвестицій, недоступні їхнього готівкових накопичень, виходити ринку сучасних технологій, у часто — отримувати технічну підтримку та у підготовці кадрів. З іншого боку підприємства, зазвичай, мають справу зі спеціалізованими лізинговими компаніями: мають можливість домагатися від производителей/поставщиков більш сприятливих ціни вироблену ними продукцію; у випадках — що у системі державної МП і получающими потім від держави дешеві фінансові ресурси. Важливість розвитку лізингу відзначалася ще (першої) Федеральної програмі державної малого підприємництва на 1994;1995 рр., де йшлося про участі лізингових взаємин у реструктурування виробництва та передачі суб'єктам МП залишилася в оренду з наступний викуп вивільнюваних виробничих площ, і устаткування. Програма передбачала підготовку проекту закону «Про лізингу» з інтересами МП (чого явно немає у наявному законопроекті) ще у II кварталі 1994 р. Проблеми розвитку лізингових відносин формально відбилися й у (другий) Федеральної програмі державної МП на 1996;1997 рр. У цьому програмою розділі «Фінансово-кредитна і инвестиционна підтримка МП» вже без відсилання до які вимагають розробки і прийняття правовим документом містився пункт про розробку порядку залучення коштів вітчизняних і іноземних інвесторів у розвиток лізингу у сфері МП. Бо у цьому випадку про Федеральному законі не йшла, даний пункт програми у принципі вважатимуться реалізованою, позаяк у період його дії виникла ціла низка важливих нормативно-правових документів, регулюючих відносини лізингу у російській економіці. Суттєвий прогрес було досягнуто так і безпосередньо в розвитку лізингових відносин також їхніх інституцій. Так було в рамках реалізації Програми підтримки малого підприємництва 1996;1997 рр. Федеральний фонд підтримки малого підприємництва підтримав створення умов та ввійшла до числа засновників низки регіональних лізингових компаній, які мають спеціалізуватися на наданні лізингових послуг суб'єктам малого підприємництва. У тому числі такі компанії, як ВАТ «Томська лізингова компанія», ЗАТ «Кубаньлизингмаш», ВАТ «Югорская лизингова компанія», «МАГАС» (г.Назрань, Інгушетія), АТВТ «Костромська лізингова компанія», ВАТ «Нижегородська лізингова компанія». По останніх даних, у Росії час (за даними на травень 1999 р.) зареєстровано вже близько 600 російських лізингових компаній, і 51 зарубіжна (хоча, на думку експертів, з компаній активно діють лише приблизно 200−250 і приблизно стільки ж залишиться після перереєстрації). У цьому вже нині експертів зазначають необхідність заміщення екстенсивного збільшення кількості «малопотужних» лізингових компаній інтенсивним розвитком цієї сфери інвестиційних послуг шляхом концентрації капіталів (наприклад, через нормативне закріплення мінімального статутного капіталу для лізингової компанії). Одночасно наблюдаетс істотна концентрація ринку лізингових послуг: найбільші лізингові компанії, зосереджені у Москві, контролюють приблизно 70−80% цього ринку. Прихильність лізингових компаній до джерел фінансування їх операцій визначає ту особливість, що чинні російському ринку найбільші лізингові компанії або є дочірніми компаніями банків (Менатеп-Лизинг, Инкомлизинг та інших.), або галузевими компаніями (Лизинг-уголь), або мають державну (муніципальну) підтримку (Московська лізингова компанія — МЛК). Кожна з шести діючих лізингових компаній у більшої чи меншою мірою взаємодіє зі суб'єктами МП. У найбільшою мірою це для лізингових компаній, мають державну міжнародну підтримку або участь спеціалізованих інститутів (федерального фонду, регіональних фондів), а щонайменше — для галузевих лізингових компаній, які у тих сферах економіки, де участь бізнесу поки незначно, значно обмежена природними особливостями виробництва. Чинна нормативно-правову базу у сфері лізингових послуг: формування, стан, недоліки Зростання числа суб'єктів лізингових відносин також масштабів їхньої економічної активності зажадав вдосконалення відповідних розділів господарського права. Ряд принципових положень із регулювання лізингової діяльності зафіксовані у Цивільному кодексі РФ (параграф 6 глави 34). Вищим з правового силі спеціальним нормативним документом в сфері лізингових операцій на час залишається указ президента Російської Федерації N.1929 від 17 вересня 1994 р. «Про розвиток фінансового лізингу в інвестиційної діяльності». Зазначені документи (як і згадані нижче урядові постанови в лізинг) є багато загальних, взаиморазвивающих положень, які доцільно розглянути спільно, єдиним блоком. Ключове значення у документах мають такі моменти. Перш всього, в нормативних документа дається визначення лізингу як форми господарську діяльність (він у найбільш загальної формулюванні наведено нами вище), і навіть позначається, що об'єктом зазначених стосунків може й бути будь-яке рухоме і нерухомого майна, який відносять до основних засобів, і навіть майнових прав. Указ визначив организационно-хозяйственную форму створення лізингових підприємств — як акціонерні товариства (головним чином, відкритого типу). Указом підкреслена принципова важливість державної учасників лізингових відносин, передусім, лізингових компаній (лизингодателей). Нарешті, Указ передбачав пропозиції щодо підписання Росією Оттавської конвенції про міжнародному фінансовий лізинг 1988 р., хоча Федеральний закону про приєднання Росії до зазначеної концепції (тобто. про офіційному підписанні Основних напрямів російська сторона) був ухвалений лише у лютому 1998 р. Цивільний кодекс (ДК РФ) і Указ містять низку інших важливих положень в сфері регулювання лізингових відносин, правий і відповідальності їх учасників. Зокрема, у статті 666 ДК РФ відзначається, що предметом договору фінансової оренди можуть бути будь-які непотребляемые речі, використовувані для підприємницької діяльності, крім земельних ділянок інших природних об'єктів (фактично то це вже подолано реальної практикою лізингових відносин, зокрема, в агропромисловий комплекс — АПК. Деякі аспекти правовим регулюванням лізингових взаємин у АПК ми розглянемо нижче). За статтею 667 ДК РФ орендодавець, набуваючи майно для орендаря, мушу звідомити продавця у тому, що майно призначено для його у найм певному юридичному чи фізичній особі. Це з тим, що договір лізингу, зазвичай, породжує прямі господарські відносини між продавцем і лизингополучателем (наприклад, по гарантійного обслуговування, поставкам запасними частинами тощо.). У цьому стаття 668 ДК РФ передбачає, що, якщо інше не передбачено договором фінансової оренди, майно, що є предметом цього договору, передається продавцем безпосередньо орендарю на місці перебування останнього. Відповідно до статтею 670 ДК РФ (ч.1), орендар вправі пред’являти безпосередньо продавцю майна, що є предметом договору фінансової оренди, вимоги, які з договору продажу-купівлі, укладеного між продавцем і орендодавцем, зокрема у відношенні якості і комплектності майна, термінів його та інших випадках неналежного виконання договору продавцем. У цьому орендар повинен і виконує обов’язки, передбачені справжнім Кодексом для покупця, крім обов’язки оплатити придбане майно, коли б він був стороною договору продажу-купівлі зазначеного майна. Проте орендар не може розірвати договір купівлі-продажу із продавцем без согласи орендодавця. Законом встановлюється також, що коли з договору оренди вибір предмета оренди — і, головне, його продавця повністю лежить орендарі, то орендодавець у разі несе відповідальності за вибір предмета оренди — і продавця та пов’язані з цим наслідки. У плані деталізації відповідних положень ДК РФ і з практичної реалізації згаданого вище указу президента Росії був випущений ряд Урядових документів із регулювання лізингових операцій та що з ними господарських відносин. Так, Урядом РФ були вжиті заходи до врегулювання загальних питань лицензировани господарської діяльність у сфері надання послуг фінансового лізингу. Таким чином, господарську діяльність як лізингодавця була віднесена до лицензируемой, а функції зазначеного ліцензування Постановою Уряди РФ «Про Положення ліцензування лізингової діяльність у Російської Федерації» № 167 від 26 лютого 1996 р. були покладено на Міністерство економіки Росії у його Регистрационной Палати. Як встановлює Становище, лицензи на право здійснення лізингових операцій повинна містити такі відомості: найменування ліцензійного органу, який виказав ліцензію; найменування й цілком юридичне адресу лізингової компанії, отримує ліцензію; вид лицензируемой діяльності; термін дії ліцензії; умови здійснення цього виду; реєстраційний номер й час видачі ліцензії. Положення про ліцензуванні встановлює вимоги (умови) до видачі ліцензії на право здійснення лізингової діяльності, які у принципі досить традиційні для практики ліцензування різних видів господарську діяльність взагалі (наявність установчих і реєстраційних документів, сплата статутного капіталу тощо.) Разом про те, особливістю даного документа (Положення) лежить введення вимог як до видачі, до дії ліцензії на право здійснення лізингових операцій. У положенні, зокрема, відзначається, що обов’язковою умовою дії ліцензії є виконання лізингової компанією цих вимог, як дотримання законодавчих та інших нормативних правових актів, включаючи саме Становище; практичне здійснення роботи як лізингодавця (наявність щонайменше одного договору фінансового лізингу, що у стадії реалізації в споживачів протягом терміну дії ліцензії); пріоритетність лізингової діяльності з відношення до інших видів господарську діяльність, здійснюваним лізингової компанією (щонайменше 40 відсотків доходу реалізації лізингових послуг у загальному обсязі доходів лізингової компанії за підсумками господарської діяльності у рік). Найбільше значення у розвиток ринку лізингових послуг як і має Постанова Уряди РФ «Про розвиток лізингу в інвестиційної діяльності» (N.633 від 29 червня 1995 р.) і затверджений ним «Тимчасовий положення про лізингу». У урядовому Постанові привертають увагу такі основні моменти. Насамперед, Постанова передбачало підготовку проекту федеральної програми лізингу в Російської Федерації на 1996;2000 рр., яка включала комплекс заходів для технічного переоснащення підприємств та державну підтримку створюваних лізингових компаній. Фактично така Програма була підготовлена пізніше, як Програма на 1997;2000 роки, і затвердженої відповідним Постановою Уряди РФ. Суттєвим є такий пункт Постанови, створення Фонду содействи розвитку лізингу. За даними «Рослизинга», якщо такий (державний чи з державним участю) Фонд офіційно й зареєстровано, те реальних результатів і навіть «слідів» своєї діяльності у сфері лізингових відносин не спостерігається. Постанова передбачало ряд пропозицій з внесення змін доповнень в чинне податкового законодавства, зокрема: звільнення суб'єктів господарювання — лизингодателей від податку прибуток, отриману ними від договорів фінансового лізингу зі терміном дії щонайменше 3 років; звільнення банків та інших кредитних установ від податку прибуток, отримувану ними від предоставлени кредитів терміном 3 роки й більше для реалізації операцій фінансового лізингу (выполнени лізингових договорів); звільнення суб'єктів господарювання — лизингодателей від податку додану вартість і під час лізингових послуг, зі збереженням діючого порядку сплати податку додану вартість при придбанні майна, що є об'єктом фінансового лізингу. Тим самим Постановою Уряди впровадили дію «Тимчасовий положення про лізингу». Становище визначило поняття з трьох основних сторін лізингових відносин, і навіть допустило можливість дії ролі будь-кого з суб'єктів лізингових відносин як російських фізичних і юридичних (з виключно російської власністю із капіталу), але і з участю іноземного капіталу, діючих з урахуванням закон про іноземних інвестицій. Становище поруч із «внутрішнім» лізингом також припускає можливість міжнародного лізингу, коли той чи кілька суб'єктів лізингових відносин є нерезидентами в відповідність до Російським законодавством. Це дає можливість виходу лізингових відносин на зовнішніх ринках, посилення конкуренції виробників і, отже, улучшени умов лізингових угод для лізингоодержувачів. Останні, в такий спосіб, отримують до самого сучасному і продуктивної устаткуванню. Відповідно до Положенням, право користування лізинговим майном належить лизингополучателю лише за умови, певних договором лізингу. Становище прямо встановлює, що лізингове майно використовується лизингополучателем лише у підприємницьких цілях. У відповідність до Положенням, загальна сума лізингових платежів включає у собі: суму, возмещающую повну (чи близьку до неї) вартість лізингового майна; суму, виплачувану лизингодателю за кредитні ресурси, використані їм для придбання майна за договором лізингу; комісійне винагороду лизингодателю; суму, виплачувану за страхування лізингового майна, коли вона було застраховано лизингодателем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Становище попередньо встановило, що лізингові платежів до обсязі входять у собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лизингополучателем, що цілком «виводить» лізингові платежі з-під оподаткування за прибутку. Пізніше це положення було закріплено в спеціальному Постанові Уряди РФ («Про заходи щодо розвитку лізингу Російській Федерації на 1997;2000 роки» № 915 від 21 липня 1997 р.). Важливе значення вирішення питань правовим регулюванням лізингової діяльності мало Постанова Уряди РФ № 915 від 21 липня 1997 р. «Про заходи щодо розвитку лізингу Російській Федерації на 1997;2000 роки». У разі важливо, що серед передбачених Постановою заходів позначили ряд пунктів, що стосуються питань нормативного регулювання лізингової діяльності, зокрема, її міжнародних аспектів. Постановою передбачалася підготовка таких документів, як пропозицій зниженні ставок мит на завезені Російську Федерацію види технологічного устаткування, котра має вітчизняних аналогів; методичних вказівок з проведення міжнародних лізингових операцій; пропозицій порядку валютного регулювання і валютного контролю над здійсненням лізингових операцій на Російської Федерації. Прикладом активного внутрішньогалузевого регулювання лізингових відносин може бути розвиток лізингових послуг у агропромисловий комплекс (АПК), тим паче, що це — перспективна сфера розвитку бізнесу, наприклад, у вигляді малих переробних, сервісних та інших підприємств. Цей коло питань входить у Федеральний закон «Про регулювання агропромислового виробництва» № 100-ФЗ 14 июл 1997 р. Характерно, що тут питання развити лізингових відносин (і це доцільно і для сфери малого підприємництва цілому) прямо розглядаються у межах політики державної конкретних галузей господарства. Перелік майна, являющегояс предметом лізингу, ставки орендної плати, джерела кредитування, необхідних його проведення, та інші умови лізингу у сфері агропромислового виробництва визначаються відповідно Урядом Російської Федерації і органами виконавчої суб'єктів Російської Федерації. (Постановою Уряди РФ «Про вдосконаленні лізингової діяльність у агропромисловий комплекс Російської Федерації» № 1367 від 29 жовтня 1997 р. затверджений порядок забезпечення агропромислового комплексу машинобудівної продукцією і придбання племінного худоби з урахуванням фінансової оренди (лізингу)). Основні висновки з блоку питань нормативно — правовим регулюванням лізингових відносин можна сформулювати так: чинна нормативно-правова база ринку лізингових послуг допускає можливість практичного розвитку лізингових відносин, проте покриває багатьох важливих і найперспективніших напрямів цих відносин, що істотно обмежує їх внесок у нарощування інвестиційної активності у російської економіці; чинна нормативно-правова база ринку лізингових послуг зовсім позбавлений положень про пільги і перевагах підприємств як учасників лізингових відносин, що знижує доступність цих послуг їм. Усе вище дозволяє характеризувати нормативно-правову базу розвитку ринку лізингових послуг у російської економіці як країни незадовільну, зокрема і з погляду залучення до цей ринок підприємств Росії. Новий Федеральний закон «Про лізингу» і проблеми врахування інтересів малого підприємництва сфері лізингових послуг. Попри велику кількість окремих, часто фрагментарних тих нормативних документів, основна навантаження у забезпеченні якісно нового рівня правового регулювання ринку лізингових послуг та її доступності представникам бізнесу лягає на його Федеральний закон «Про лізингу». Як відзначалося, ще кілька років тому вони передбачалася підготовка цього закону з огляду на специфіку інтересів малого підприємництва сфері лізингових послуг. На жаль нинішній варіант закону «звільнений» від проблематики малого підприємництва. Закон не враховує специфіку входу підприємств ринку лізингових послуг, що виявляється за відсутності достатніх власних реальних активів, які б бути забезпеченням лізингової угоди; в обмеженості оборотних засобів для ефективної реалізації інвестиційного проекту системою лізингу; в недостатньо рівні менеджменту по тривалим інвестиційними проектами; у слабкому розвитку (чи обмеженою доступності для МП) низки ринків, суміжних з ринком лізингових послуг (технічних послуг, сировини й матеріалів та інші). Якщо це не предметом самої лізингової угоди, проект Закону передбачено у вигляді про «додаткових послуг»). Фактично, имеющийс законопроект не змінює нинішньої ситуації полягає, коли він спеціальних пільг у сфері лізингу для малих підприємствах не передбачено. Це особливо неповноцінне для якості даного нормативного документа, оскільки (на відміну багатьох інших схожих законопроектів) вона вмикає у собі особливу главу «Державна підтримка лізингової діяльності». Не оскаржуючи необхідність такої підтримки загалом, слід зазначити, що викладені у документі форми і цьогорічні масштаби державної лізингової діяльності погано кореспондуються із принципами ринкової економіки, малореальны з економічної погляду. Найімовірніше, государственна підтримка лізингової діяльності, зі урахуванням реально наявних фінансово-бюджетних ресурсів може мати не лише селективний чи «точковий» характер, причому одній з таких точок могла б б бути надання лізингових послуг сфері малого підприємництва. Саме щодо підприємств (хоча, природно, але тільки їх) можуть бути інтерпретовані чи переорієнтовані такі важливі становища, які у имеющемс законопроекті, як: надання законодавчому порядку цільових податкових пільг лізинговим компаніям; створення заставних фондів для забезпечення банківських інвестицій у лізинг з використанням наразі державного майна; пай державного капіталу створенні інфраструктури лізингової діяльності; виділення підприємствам, що забезпечує лізинг, замовлень про поставки товарів для державних потреб (держава як лизингополучатель?); використання кронштейна як об'єкта лізингу товарів, закуповуваних як державного замовлення і переданих лізинговим компаніям для пільгових лізингових послуг; надання інвестиційних кредитів при реалізації лізингових проектів; надання пільг банкам й іншим кредитним установам, фінансує лізингові угоди (передусім, довгострокові). Важливо звернути увагу, що ці заходи як формою содействи розвитку сфери малого підприємництва, але, головне, потужним важелем розширення самого ринку лізингових послуг, обсягів виробленої і переданої в лізинг продукції, особливо з огляду на те, що фінансовоінвестиційні можливості багатьох великих підприємств вкрай обмежені, а малий бізнес має накопичення, що він, за відомого підтримці, готовий привернути до себе прирощення продуктивного капіталу реальному секторі російської економіки. Найістотнішими моментами у розвитку правової основи лізингових взаємин у сфері російського малого підприємництва будуть такі: доопрацювання і прийняття цільового Федерального закону, і навіть аналогічних законодавчих актів суб'єктів РФ; розробка Концепції развити лізингових взаємин у сфері російського бізнесу з єдиною метою чіткішого, як і галузевому, і у регіональному розрізі, визначення ніш, у яких система лізингу внесе найбільший внесок у розвиток материально-производственной бази малого бізнесу, і навіть тих видів сприяння, які потрібні нині у перспективі - на федеральному і регіональному рівнях — для різкого посилення позицій лізингу у цій сфері російської економіки. розробка й нормативне закріплення (наприклад, у вигляді Постанови Уряди РФ) спеціальної системи заходів, які забезпечують пільгові умови виходу МП ринку лізингових послуг, як єдино доступною сьогодні форми інвестиційної активності бізнесу, особливо яка оперує у реальному реальному секторі економіки. Формування регіональної нормативно-правової бази на по лізинговим отношениям Наряду з федеральним рівнем регулювання лізингових відносин, мають місце спроби прийняття аналогічних по сфері действи тих нормативних документів регіонального рівня. Багато регіональних законів розвитку та підтримці малого підприємництва, які у 1995;1997 рр., містять формальні відсилання до лізингу як однією з імовірних форм підтримки, при цьому часто ототожнюючи останній з орендою з правом викупу орендованого майна. Проте формальне і фрагментарне уточнення законів над змозі розжитися на на місцях адекватну нормативну базу розвитку лізингових послуг для бізнесу, що стає одній з причин незадовільного стану цієї складової довкілля розвитку бізнесу. Як позитивного прикладу можна зазначити нормативне забезпечення развити лізингових операцій на р. Москві. У місті з 1993 р. діє Московська лізингова компанія (МЛК). На устаткуванні, поставленому при сприянні МЛК як лізингодавця, працює низка підприємств міста, в частковості, минипекарни, лінії з розливу напоїв, магазини, кав’ярень і інше. Терміни контрактів фінансового лізингу сягають 2−3 років. МЛК приступила до лізингу автомобілів АМО «ЗІЛ» і з 1996 р. укладає договори з лізингу нерухомості. Для діяльності МЛК органами влади й управління міста Москви підготовлена відповідна нормативна база. І так було прийнято Розпорядження Прем'єра Уряди Москви «Про використанні промислового потенціалу міста щодо забезпечення підприємств бізнесу виробничими площами і професійним обладнанням» (№ 504-РП від 28 березня 1994 р.), у якому зафіксовано ряд моментів, важливих для развити організаційно-правових основ лізингової діяльність у інтересах малого підприємництва. Зокрема, МЛК було дозволили розміщення на договірній основі міського замовлення з виготовлення устаткування бізнесу пріоритетних напрямів діяльності на підприємствах міста, мають частку державної власності р. Москви у статутному капіталі щонайменше 30%. Така форма регулювання робить лізинг формою державної як малих, а й певною групи великих підприємств-постачальників устаткування, переданого в лізинг. Розпорядження закріплювало зокрема можливість використання лізингових відносин із метою забезпечення підприємств виробничими площами у цілому — ефективнішого використання вільних виробничих площ, що у державної власності р. Москви. Для вирішення цієї завдання намічалося передусім створення банку даних про наявність вільних площ на державних промислових підприємствах і організаціях державної власності р. Москви надання їх у договірної платній основі у оренду під розвиток пріоритетних напрямів бізнесу з згоди балансодержателей. Важливим у системі тих нормативних документів р. Москви з розвитку лізингових відносин і те, що саме чітко вирізняється компонент «підтримки» в відношенні підприємств, зокрема з залученням економічних ресурсів міста, як як бюджетних коштів, і у вигляді власності Москви як суб'єкти федерації. У цьому сенсі показово Розпорядження Прем'єра Уряди Москви «Про зміни порядку передачі у лізинг устаткування (майна), що є власністю міста Москви» № 101- РП від 6 лютого 1996 р. Документ наділяє Комітет із управлінню майном міста Москви винятковим правом представляти інтереси Уряди Москви під час передачі в лізинг устаткування (майна) являющегос власністю р. Москви. Зокрема, визначається порядок використання їх у лізингових відносинах (з урахуванням конкурсу лізингоодержувачів) майна р. Москви, закупленого рахунок коштів валютного фонду міста. Документ допускає передачу об'єкта лізингу з державної власності міста у власність лізингоодержувача по відшкодування їм у бюджет міста коштів, витрачені придбання даного устаткування (майна). До переходу права власності лізингове майно може бути на балансі МЛК чи перейти на баланс лізингоодержувача (щодо останнього він звільняється з сплати податку майно). Авансовий платіж при укладанні договору лізингу встановлено у 6−10% від суми угоди. Використовується право прискореної амортизації майна, отриманого в лізинг (до 3-х кратного збільшення річних амортизаційних списань по активної частини основних фондів), що дозволяє обмежити термін договору лізингу 2−3 роками, протягом яких повне відшкодування лізингового майна України та перехід права власності до лизингополучателю. Трапляються також регіональні пільги, зорієнтовані лізинг окремих видів майн. Нині МЛК за високої номенклатурі запропонованого оборудовани реалізує лізингові проекти вартістю від двадцяти-тридцяти за кілька сотень тисяч дол. США. Разом про те, МЛК зберігає досить жорсткі умови доступу до лізинговим послуг, куди входять у собі як експертизу лізингового проекту й фінансової звітності підприємства, але й його майнового стану та, головне, надання гарантій. Як таких можуть виступати: банківські гарантії (з переліку банків, узгодженим із тоді МЛК); заставу високоліквідних цінних паперів; заставу високоліквідних об'єктів нерухомості; поручництво юридичних, мають стійке фінансове становище; гарантія зворотного викупу устаткування постачальником; гарантії Московського фонду підтримки МП. За даними МЛК, обсяг потреби підприємств Москви у устаткуванні становить час приблизно 2,5 млрд. дол. Протягом 1994;1997 рр. в МЛК було зареєстровано понад 2 700 звернень, розглянуто понад 1 600 заявок від МП і проведено оцінку 190 проектів. за рахунок кредитів уряду Москви були готові і реалізовані 54 проекту з передачі обладнання лізинг малим підприємствам загальну понад 300 млрд. крб. Аналіз фінансової структури витрат за реалізацію лізингових проектів виявляє тенденцію до підвищення середньої вартість проекту: з 80 тис. доларів. 1994 р. до 260 тис. доларів на 1996 р., і навіть до підвищення терміну лізингу (1994 р. все проекти мали тривалість до 1 року, зараз 46% їх розраховані терміном до 3 років). Розмір відсоткової ставки МЛК протягом трьох років знижувався відповідно до зміною загальноекономічної ситуації у Росії. У 1996 р. вона становить 10−30% в рублях. Захист лізингової угоди забезпечується сукупністю різних механізмів, включаючи правове регулювання, і навіть аналізом фінансових, управлінських, соціальних та інших наслідків прийняття на себ зобов’язань у тій чи іншого угоді. Звичайною практикою для МЛК є аналіз розгорнутого бізнес-плану, вивчення фінансового становища МП, інспекційні відвідин підприємств для контролю над використанням устаткування. Для забезпечення орендних платежів до МЛК використовують страхової заставний платіж, здійснюваний самої компанією, страхування устаткування, заставу майна, зокрема нерухомості. З іншого боку, щомісячні орендні платежі дозволяють контролювати динаміку надходжень і воврем приймати необхідні заходи. Відстежується також фінансове становище лізингоодержувача по періодично наданих їм фінансовим документам. У договорі лізингу передбачаються умови, якими лизингодатель може знову безперечно вступити володарем майном (об'єктом лізингу) при невиконанні лизингополучателем відповідних зобов’язань протягом часу й. МЛК поширює досвід лізингової діяльності серед підприємств в різних регіонах країни шляхом надання наявних методичних матеріалів, організації та участі у проведенні семінарів і конференцій, випуску щомісячного журналу «Лизинг-ревю», создани інформаційнометодичних лізингових центрів, регіональних лізингових компаній. Досвід МЛК свідчить про високої ефективності лізингу як механізму підтримки МП. Прибутковість підприємств і пряма економічна віддача від інвестицій лізингової компанії, висловлюване через зростання податкових відшкодувань до бюджету, і навіть соціальний ефект з допомогою створення нових робочих місць яких багато важать у розвиток міста. На устаткуванні, отриманому в лізинг у МЛК, сьогодні виробляють продуктів харчування, будівельні матеріали, поліграфічну продукцію, надають медичні, стоматологічні, фотографічні та послуги. У результаті було створено близько тисячі робочих місць. Розглянуті вище нормативні документи Уряди р. Москви також легалізували пропозиції МЛК про організацію лізингу підприємств «під ключ» з пріоритетних місту напрямам развити малого середнього підприємництва столиці. Лізингом МП «під ключ» є здавання у тимчасове користування чи довгострокову оренду створеного орендодавцем (при необхідності за узгодженням із майбутнім орендарем) МП, всебічно підготовленого до початку самостійної господарську діяльність. У тому випадку предметом лізингу (фінансової оренди) виступає цілісний господарський комплекс (основний капітал — продукт будівельних робіт — земля). Поки подібна форма лізингових відносин але, експериментальнопілотний характер (достовірно відомий тільки один реалізований проект), проте вельми перспективна для підприємств. Склад майнового комплексу малого підприємства, переданого в лізинг «під ключ», визначається угодою з огляду на специфіку галузі, функціональними завданнями, можливостями орендаря тощо. буд. У цьому мінімальний набір майнового комплексу включає у собі технологію і виникає устаткування, виробничі приміщення і (чи) земельні ділянки. Набір об'єктів лізингу у цій моделі то, можливо доповнений також запасом сировини й матеріалів, «ноу-хау», а за необхідності - і позиковими оборотними засобами. Указанна модель за межі законодавчого зразка фінансового лізингу, з його об'єктах, зокрема там, де це теж стосується щодо продукції будівництва й землі, що потребує відповідного розвитку нормативно-правової бази на лізингових послуг. Після закінчення лізингового угоди орендар вправі викупити мале підприємство з його залишкової вартості. У цьому моделі у основу розробки проектних пропозицій з розвитку та державну підтримку малого підприємництва слід покласти такі принципи: удосконалювання принципів і поглиблення майнової підтримки МП шляхом образовани фонду нежилих приміщень розміщувати підприємств з обладнанням необхідним устаткуванням їхнього професійної роботи і підготовки їх до практичного використанню (передача підприємств «під ключ»); створення із залученням інвестиційних кредитів для реконструкції та будівництва нежилих приміщень на поворотній основі під гарантії бюджету міста, у цілях збільшення кількості підприємств, робочих місць й ефективного використання (за принципами окупності) приміщень. Ідеї розвитку практики лізингу підприємств «під ключ» отримали розвиток в Постанові Уряди Москви № 683 від 16 вересня 1997 р. «Про проектних пропозиціях в розвитку малого підприємництва „спальних“ районах міста Москви». Документ встановлює, що Московський міської комітет із управління майном і/або Фонд майна р. Москви за узгодженням із Департаментом підтримки та розвитку малого підприємництва Уряди Москви формують список нежилих приміщень і передають його МЛК. МЛК після получени списку нежилих приміщень, призначених для використання їх у відповідність до умовами справжнього Положення, опубліковує у засобах масової інформації і/або в спеціальних інформаційних бюлетенях: перелік нежилих приміщень, перелік необхідні документи й підвищити вимоги до них, услови конкурсного відбору, терміни уявлення заявок і проведення конкурсу. Лізингова компані проводить експертизу й попередній відбір представлених заявок. Заявки, отримали позитивний висновок лізингової компанії, виносяться в конкурсну комісію з приняти своє рішення. Відповідно до рішенням конкурсну комісію МЛК: укладає договір з кінцевим користувачем і робить відповідно до представленим їм бізнес-планом інвестування коштів на підготовки нежитлового приміщення до виробничому процесу, набуває необхідні устаткування і матеріали, виробляє монтажно-установочные праці та здійснює передачу майнового комплексу користувачеві; укладає договір купівлі-продажу з Фондом майна р. Москви з розстрочкою платежів кожне нежиле приміщення, призначене для конкретного кінцевого користувача, затвердженого конкурсної комісією; за необхідності також полягає договір довгострокової оренди відповідного земельних ділянок. Як чергового прикладу, хоч і менше вдалого, можна зазначити спроби розвитку лізингових відносин для бізнесу Республіка Комі. Тут крім регіонального цільового закону (см. п.1 ст.11) діє ряд нормативних актів у галузі регулювання лізингових послуг, зокрема, «Положення про порядок проведення конкурсів одержати в лізинг техніки і оборудовани з правом їх наступного викупу», затверджене указом Глави Республіки Комі від 10 грудня 1997 р.№ 348.1. Становище встановлює, що до участі у конкурсі допускаються здобувачі: здійснюють своєї діяльності в пріоритетних для республіки напрямах: виробництво товарів народного споживання, промислової та сільськогосподарської продукції; переробка сільськогосподарської продукції; транспортні перевезення, пов’язані з заготівлею і реалізацією сільгосппродукції; побутових послуг населенню; будівництво і ремонт житла; транспортне обслуговування роздрібної торгівлі в селі; мають стабільне фінансове становище, позитивну структуру балансу; які мають прострочених заборгованостей за кредитами банків та обов’язковим платежах до бюджету; своєчасно подали заявку щодо участі у конкурсі та інші необхідні документи і що зробили задаток. Переможцями конкурсу стають здобувачі, запропонували найбільший розмір попереднього платежу, але з менш 30 відсотків вартості об'єкта лізингу. Разом про те, що є информаци дозволяє укласти, що у причин фінансових і організаційних труднощів компані «Комилизинг» сьогодні веде активної роботи і неспроможна розглядатися як значимий чинник розвитку малого підприємництва регіоні. Ряд регіонів Росії у своїх документах в розвитку малого підприємництва також формулювали пропозиції з розвитку лізингу в інтересах бізнесу. Так було в Програмі Державної підтримки малого підприємництва Пермській області на 1996;1997 рр. є такі пункти: підготовка і пропозицій у Законодавче Збори Пермської області з зниження ставки прибуток у частині, зачисляемой до бюджету області, отримувану банками та інші кредитними установами від надання ними кредитів господарюючих суб'єктів (лизингодателям) для приобретени майна, що є об'єктом фінансового лізингу; підготовка і пропозицій у Законодавче Збори Пермської області з зниження ставки прибуток у частині, зачисляемой до бюджету області, отримувану страхові компанії від таких операцій страховани угод лізингу; вивести їх із-під оподаткування частину прибутку спеціалізованих лізингових компаній (лизингодателей), який спрямовується формування фондів фінансування лізингових операцій, у частині податку, зачисляемого до бюджету області; підготовка і пропозицій у Законодавче Збори Пермської області з визволенню спеціалізованих лізингових компаній (лизингодателей) від прибуток у частині, зачисляемой до бюджету області, який спрямовується ними погашення кредитів, одержуваних для придбання майна, що є об'єктом фінансового лізингу; надання спеціалізованим лізинговим компаніям (лизингодателям) цільових інвестиційних кредитів під час здійснення ними операцій фінансового лізингу з метою реалізації регіональної інвестиційної політики; з метою підвищення коефіцієнта використання виробничих потужностей та переструктурування виробництва, развити малого підприємництва, в відповідність до концепцією Програми інформатизації Пермській області, у взаємодії з заснованої фондом майна Пермській області, комітетом із управління майном адміністрації області, обласним управлінням статистики, зацікавленими підприємствами і міжнародними організаціями необхідно створення банку даних із неиспользуемому устаткуванню, простаивающим виробничим і складських приміщень; з метою забезпечення малого підприємництва производственнотехнологічної базою, і навіть реалізації Державної програми конверсії окремих підприємств що з відділом координації в промисловості й конверсії адміністрації області, з участю інших зацікавлених органів влади, розробити концепцію використання лізингових операцій на конверсійних підприємствах. Виробництво комплектів машин для підприємств має стати однією з основних напрямів цієї конверсії. Конверсія і переструктурування виробництва дозволять вивільнити виробничі площі й устаткування їх перепрофілювання для потреб бізнесу і створити мережу субпідрядних підприємств; що з Пермським територіальним агентством Федерального управління з справах неспроможності (банкрутство) підприємств, у відповідність п. 10 постанови Уряди Російської Федерації від 25 квітня 1995 р. № 421 «Про додаткові заходи із реалізації законодавства Російської Федерації неспроможність (банкрутство) підприємств і закупівельних організацій» розробити механізм використання лізингу під час продажу майна ліквідованих підприємств-боржників для підтримки суб'єктів малого підприємництва. Сказане дозволяє укласти: чинна нормативно-правова база ринку лізингових послуг федерального рівня не в отримує за одиничним винятком необхідного розвитку та конкретизації лише на рівні суб'єктів РФ. Що особливо неповноцінне для інтересів МП, т.к. лише з регіональному рівнях нормотворчості можливе повною мірою і реалізувати регионально-особенные передумови і стимули активного включення МП залишилася в сферу лізингових відносин. Наступні три розділу доповіді, присвячені нормативно-правовому регулювання інформаційних послуг, консалтингу й навчання у сфері МП, несуть у собі певні відмінності між регулювання лізингових відносин також інших аспектів діяльності МП і практики державної підтримки. Це з тим, що: переважають у всіх трьох аналізованих нижче сферах об'єктом діяльності являетс создание/движение особливого «інтелектуального продукту», правове регулювання якого завжди був складнішим, ніж виробництва та споживання речовинних благ; аналізовані нижче сфери діяльність у відношенні МП тісно пов’язані Шекспір і часто об'єднані друг з одним чи логічно і нерозривно йдуть друг за іншому (наприклад, консалтинг і інформаційна підтримка — за навчанням підприємців). Названі вище особливості трьох елементів довкілля розвитку малого підприємництва визначають тісну взаємозв'язок їх інституціональної і нормативно-правової бази на, включаючи практичне вплив на сферу МП. Свідченням цього є може бути досвід реалізації низки проектів міжнародної технічної допомоги російському МП; проектів мали «комплексний» характері і особливо тісно інтегрованих лінією «навчання МП — консалтинг для МП». Ще однією свідченням сказаного може бути і нове иде керівництва ГКРП Росії про створення місцях Регіональних центрів підтримки підприємництва (РЦПП), інтегруючих, зокрема, процеси навчання, консалтингу й інформаційної підтримки малого підприємництва у всіх регіонах Росії. II.3. Нормативно-правове забезпечення ринку консалтингових послуг Особливості консалтингових послуг, як елемента довкілля малого підприємництва З метою даного исследовани необхідно проведення понятійного розмежування і, разделени питань нормативно-правого регулювання між такими сферами ділового обслуговування малого підприємництва, як консалтинг (консультаційні послуги), з одного боку, і навчання, бізнеснавчання (освітні послуги) — з іншого. Провести подібне розмежування трапляється дуже складно, т.к. функції консультування часто логічно продовжують функції навчання, причому показує практика, часто у межах одного обучающе-консультационного Центру. Крім природного прагнення багатьох підприємців отримувати консультації там, де їх пройшли курс якісного бізнес-навчання, названа вище інтеграція стимулируетс чинниками суто економічного плану: консультаційна діяльність більш рентабельна, ніж надання навчальних послуг, і дозволяє «бізнес — школам» вести й розширити діяльність. У розмежування консультаційних і навчальних послуг МП ми виходимо з те, що навчання (як контактне, і дистанційне) носить програмносистемного характеру у межах досить довгострокової підготовки як загальноекономічного, і професійного плану як і форма сприяння МП і елемент його довкілля, адресовано насамперед початківцям представникам бізнесу. Що ж до послуг консалтингу (чи консультування), всі вони мають більш дискретний, навіть разовий, предметно більш приватний, цілеспрямований характері і можуть бути затребуваними малим підприємством на етапі своєї діяльності - після відкриття до процедури банкрутства чи закриття. Ще один відмінність пов’язана з тим, що бізнес-навчання у сприйнятті сучасних масових формах орієнтоване насамперед під потребу розвитку сфери бізнесу, тоді як консалтинг (як свідчить діяльність більшості які у цій сфері фірм) адресується підприємництву загалом і структурується за кількома іншим профілів (див. нижче). Проте, на практиці інститутів підтримки МП навчальні і консалтингові послуги постійно тісно взаємодіють. За даними російських експертів, нині у країні діє приблизно 1000 консалтингових фірм й безліч індивідуальних приватних консультантів. Сформувалося кілька російських асоціацій консультантів і найбільших загальфедеральних провайдерів, лідируючу позицію серед яких займає РІА «РосБизнесКонсалтинг», а сфери бізнесу — Російське агентство підтримки малого середнього бізнесу. За своїм характером консалтингові послуги діляться класифікуються наступному чином: на уроках консалтингових послуг — правової консалтинг; консалтинг в області бухгалтерського обліку, і аудиту; консалтинг сфера фінансів, кредиту та інвестицій; інженерно-технічний консалтинг; консалтинг в галузі маркетингу; консалтинг з питань соціально-трудових відносин, консалтинг з проблем безпеки підприємництва; по джерелу консалтингових послуг — універсальні консалтингові послуги з різним предметів (зазвичай, надані від імені великих консалтингових фірм) й спеціалізовані консалтингові послуги з окремим предметів (юридичні, податкові, маркетингові, техникоінноваційні, митні тощо., надані від імені дрібних фірм і окремих приватних консультантів); про ситуацію потребител консалтингових послуг — стандартизований (консалтинг, наданий у звичайних обставинах життєдіяльності підприємницьких структур) і спеціальний (наприклад, комплексний консалтинг у разі очевидною загрози банкрутства підприємства, при здійсненні «перенятия» бізнесу, тобто процедури його початку нового власника, коли він новий власник користується темі ж формами підтримки, як і підприємець, що засновує нове МП, тощо.; про доступ консультантів до діяльності підприємства — «зовнішній» консалтинг чи документальний консалтинг, коли консультанти лише аналізують первинну бухгалтерську і іншу інформацію про діяльність даного підприємства міста і «внутрішній» консалтинг, коли консультанти, а також аналіз первинної інформації на деяке брешемо безпосередньо входять у управління цим підприємством у цілому або практично занимаетс одній з сторін його повсякденну діяльність. Але така форма консалтингу поки не отримала поширення у практиці господарювання та управління у Росії. Зблизька питань формування систем консалтингу й навчання для сфери російського малого підприємництва слід взяти у увагу, що у значною мірою наноелектроніка формувалася у рамках реалізації проектів міжнародної технічної допомоги Російської Федерації як у багатосторонній, і двосторонній основі. Зокрема, у межах реалізації програм міжнародної фінансової допомоги було створено Російське агентство підтримки малого середнього бізнесу (РАПМиСБ), потім у межах програми TACIS було розгорнуто формування мережі регіональних агентств підтримки МП. З Російської боку основним учасником проекту було РАПМиСБ. Особливістю цього проекту було те, що він був безпосередньо підкріплений Постановою Уряди РФ «Про мережі регіональних агентств підтримки бізнесу», № 1434 від 29 грудня 1994 р. За даними за 1996 р., число регіональних агентств становила близько 25, хоча, як показали обстеження, багато їх них, особливо — по припинення фінансування лінією TACIS, опинилися у складному фінансове становище і були різко обмежити свою діяльність. Це засвідчує необхідність ухвалення спеціальних заходів для збереженню та продовження діяльності цих найважливіших інститутів державної влади і громадської підтримки МП, де нагромаджено цінний досвід роботи, сформувалися професійні кадри консультантів і викладачів. Втрата цього потенціалу було б серйозним втратою для розвитку російського бізнесу. Сказане стосується у першу чергу регіональних агентств, які у регіонах, котрі за рівню свого соціально-економічного розвитку (зокрема й реальної картини стану МП) об'єктивно що неспроможні поки забезпечити функціонування зазначених агентств за принципами самоокупності. Московське агентство развити підприємництва (МАРП) було створене 1994 року й у час має розвитку філійну мережу (10 агентств) в місті. МАРП, як було зазначено вище, є сутнісно комплексним інформаційно — консалтинговим і обучающим центром. У сфері консультування його основні послуги визначаються як: консультації з реєстрації підприємств і вибору їх організаційногосподарської форми; бізнес-планування; маркетинг; фінансовий аналіз; консультації з бухгалтерського обліку, оподаткуванню (зокрема. спрощеному) і статистичної звітності МП; консультації з експортно-імпортним операціям і спільних підприємств. Нормативно-правове регулювання консалтингових послуг для російського малого підприємництва Аналіз нормативно-правового регулювання консалтингу як форми бізнес — послуг підприємницькому сектору не може як різноманітним характером цього виду послуг, а й тим, що саме собою поняття «консалтинг» перестав бути поки загальноприйнятим позначенням тій чи іншій сфери професійної (господарської) діяльності. Наприклад, у такому відомої базі даних із правовим питанням як «Гарант» поняття «Консалтинг» відсутня взагалі. Це типово та інших баз даних із правовим питанням. Специфічна підгалузь «ділові послуги» чи «бизнес-услуги» (що, безсумнівно, ширше поняти підприємницького консультування) не представленій у «Загальноросійському класифікаторі видів економічної діяльності, продукції та послуг» (ОКДП). У ситуації найближчої сферою правовим регулюванням до сфері підприємницького консультування являютс галузі «Послуги» у тому традиційному значенні і структуризації. Велику увагу правовому регулювання діяльності сфери послуг приділено у ЦК РФ. Це питання розглянуті головним чином Главі 39 ДК РФ — «Возмездное надання послуг», хоча слідство з думці юристів, для правової основи консалтингової діяльності можуть бути і взято й інші норми, зокрема, регулюючі виконання робіт з договору тощо. У цьому важливо, стаття 779 ДК, визначаючи характер договору возмездного надання послуг, включає до сфери відносин, покрываемых цієї статтею, надання послуг зв’язку, медичних, ветеринарних, аудиторських, консультаційних, інформаційних послуг, послуг за навчання, по туристичному обслуговування та інших послуг. Це відкриває можливість формування перспективами кожного із названих підгалузей сфери послуг самостійного блоку нормативно-правового регулювання, хоча ні підстав думати, що нього ефективні функціонування даної сфери послуг для підприємництва принципі неможливо. Слід також сказати мати у виду, що галузь послуг і виникаючі тут правовідносини регулюються також і Федеральним законом «Про захист прав споживачів». Що стосується нормативно-правовому регулювання сфери послуг слід виділити ряд юридичних документів, які можна як на найприйнятнішу правову базу з метою консультаційних послуг підприємницької середовищі. Насамперед, слід звернути увагу до вже згадуваний закон «Про торгово-промислові палати…», який би дозволяє останнім мати власні підприємства, а й просто фіксує з метою та військово-політичні завдання діяльності ТПП багато запитань, тяжіємо до сфери консалтингу як для російських, так іноземних підприємців. Прикладом нормативно-правового регулювання окремих сфер, умовно що відносяться до сфери підприємницького консультування, може бути чинне регулювання надання юридичних послуг, які справді займають важливе місце у діяльності російських МП. Таке регулювання здійснюється Постановою Уряди РФ «Про Положення про ліцензуванні діяльності з надання платних юридичних послуг» № 344 від 15 квітня 1995 р. Документ встановлює практику ліцензування оказани юридичних послуг. Видача ліцензій здійснюється Міністерством юстиції Російської Федерації і органами юстиції суб'єктів Російської Федерації. Ліцензії для подання платних юридичних послуг видаються фізичних осіб, що забезпечує підприємницьку діяльність без освіти юридичної особи (індивідуальні підприємці), та юридичним особам незалежно від їх організаційно-правової форми. Відповідно до Постанові і Положення, платні юридичні послуги мають право надавати фізичні особи, мають диплом освітнього закладу Російської Федерації про вищому юридичну освіту, стаж роботи з юридичної спеціальності щонайменше трьох років. Обличчя, має диплом іноземної держави про вищому юридичну освіту, мають право надавати платні юридичні послуг у вигляді консультацій лише з законодавству держави, який виказав диплом. Досить жорстко ліцензується ще й право надавати ділові консультаційні послуг у області бухгалтерського обліку, і аудиту, операцій із цінними паперами. Нині решаетс питання про ліцензування консультування у сфері оцінної діяльності. Отже, основне значення в правовому регулюванні консалтингу має питання про його ліцензуванні. Практика ліцензування має власної головною метою захистити клієнта від отримання неякісних консультаційних послуг. Фактично, сегодн консалтингове обслуговування підприємницького середовища (зокрема і МП) розпалася на дві складові: ліцензований консалтинг і нелицензируемый консалтинг. До першого, як було відзначено вище, относятс консалтингові послуги з широким спектром питань юридичного характеру, і навіть з питань бухгалтерського обліку, і аудиту, операцій із цінними паперами тощо. Навпаки, консалтингові послуг у області маркетингу, менеджменту, реклами, соціально-трудових відносин не ліцензуються. Нині експерти не підтримують нормативного розширення сфери ліцензованого консалтингу чи ужесточени саму процедуру ліцензування, т.к. це зовсім завжди (особливо у російських умов) є твердої гарантією якості послуг. Навпаки, пропонують ідею професійногромадської акредитації послуг консультантів як форми затвердження, ідучи контролю певного іміджу фирмы-консультанта над ринком ділових послуг. Бо у законах суб'єктів РФ з питань розвитку та підтримки МП проблеми регулювання консалтингових послуг для МП відбиті незадовільно, основний тягар з нормативному врегулюванню даного елемента довкілля російського МП по згаданим питанням лягає на його федеральне законодавство ще й нормативні документи російського Уряди. II.2. Нормативно-правове забезпечення у сфері інформаційних послуг Розвиток систем інформаційного забезпечення російського малого підприємництва Нормативно-правове забезпечення інформаційних послуг, як складової довкілля розвитку російського малого підприємництва і практики його державної можна вважати надзвичайно об'ємним і багатогранним у зв’язку з наявністю великої кількості організаційнотехнічних форм передачі (надання) такий інформації її потенційним споживачам, зокрема й малі підприємства (різноманітні друкарські видання, радіо і телебачення, інші системи та мережі провідного і бездротового зв’язку, поширення інформації на магнітних та інших носіях, надання послуг Інтернет, і ін.). Певне, це різноманіття технічних засобів і можливостей передачі і причина те, що в наявних публікаціях немає даних як про обсяг ринку інформаційних послуг підприємництву (а окремо про сферу малого підприємництва), і структурі цього ринку (наприклад, по видам інформаційних носіїв). Серйозні проблеми пов’язані із інституціональним забезпеченням інформаційної підтримки бізнесу. Починаючи з 1994;1995гг. був започатковано ряд спроб створення інформаційного забезпечення малого підприємництва (СИОМП), передусім, на багатосторонній (державно-приватної) платній основі у вигляді акціонерного товариства «Російські інформаційні центри» (АТ «РІЦ») на чолі із Московською Инфоцентром. АТ РІЦ може бути поєднати у єдину мережу регіональні центри інформації - як самостійні, і які діють місцях при бюджетну підтримку. На першому етапі діяльності СИОМП передбачалося об'єднати в такий спосіб 36 регіональних інформаційно-аналітичних центру. Перед АТ «РІЦ» було поставлено певні завдання у сфері інформаційного забезпечення як найбільш малого підприємництва, і всіх його ланок (федеральних, регіональних, местных) в області державної політики та розвитку й підтримки МП. Ці завдання, переважно зберігають свою актуальність й у час, такі: створення, введення в експлуатацію й забезпечення функціонування системи інформаційного обеспечени підприємництва з урахуванням мережі регіональних і місцевих інформаційно-аналітичних центрів, проблемно орієнтованих інформаційних баз і банків даних із використанням уніфікованих програмних і технічних засобів і розвинених мереж передачі; інформаційне забезпечення федеральних органів виконавчої, органів виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації органів місцевого самоврядування області розвитку та державної підприємництва Російської Федерації; інформаційне забезпечення російських і закордонних суб'єктів господарювання за всіх напрямах развити підприємницької діяльність у Російської Федерації; сприяння розвитку підприємницького сектора російської економіки, в тому числі на регіональному і місцевому рівнях, з допомогою його інформаційної інфраструктури. Проте складні проблеми бюджетного фінансування, і навіть наступне скасування Державного Комітету РФ по промислової політиці, який ніс основна частка відповідальності за розгортання систем інформаційного обеспечени підприємництва, призвели до того, що поставлені завдання створенню СИОМП-РИЦ ні повною мірою реалізовані навіть у межах базисного становлення систем інформаційного забезпечення МП. Инфоцентры — регіональні опорні точки СИОМП на місцях — змушені були переважно відмовитися від спеціалізованої орієнтації на інформаційні потреби МП, т.к. це дозволяло їм забезпечити «виживання» за скорочення бюджетного фінансування й переході на принципи ринкової самоокупності. Це дає експертам підставу констатувати, що на даний час у Росії особливого ринку інформаційного обслуговування МП, тим паче — ринку федерального рівня, — немає. Тим більше що, проблеми ринку інформаційного забезпечення МП складаються не лише з боку «пропозиції», але з боку «попиту». Выявляемая багатьма обстеженнями відносна пасивність російських МП залишилася в відношенні проблем їх інформаційного забезпечення говорить про необхідність «агресивно» демонструвати можливості і переваги високої інформаційної забезпеченості МП, доводити доцільність витрат підприємців на долучення до сучасним інформаційних систем (наприклад, через комп’ютерну техніку) і найма/подготовки кадрів інформаційного обслуживани відповідної кваліфікації. За оцінками експертів «Російської інформаційної мережі ділового співробітництва», видатки інформаційне забезпечення підприємницької діяльності дають 10-кратный ефект окупності. Найперспективнішими є такі напрями інформаційного обслуговування МП: можливість участі МП залишилася в системі виконання поставок товарів та послуг для державних підприємств і муніципальних потреб; можливості розширення й углублени добросусідських відносин великого і малого бізнесу на контрактної і субконтрактной основі; залучення інвестиційних ресурсів для МП; лізингова інформація, зокрема по «категорії терміновий лізинг», пільгові платежі яким роблять його найдоступнішим для стартових МП; включення МП залишилася в систему франчайзингу та інших форм фірмових поставок, фірмового обслуговування й іншого сервісу від імені лідерів російського бізнесу. Практика показує становлени систем інформаційного забезпечення російського бізнесу, ці системи ефективно формуються лише за русі знизу вгору, тобто. не через створення, часто на порожньому місці філіальних відділень якихось міжрегіональних чи загальфедеральних інформаційних систем, а шляхом інтеграції у єдиний інформаційне полі вже що стали на ноги регіональних інформаційних систем, вже знайшли своє місце у загальному руслі розвитку бізнесу, і навіть функціонування систем його державної влади і громадської підтримки. Нинішня ситуація у сфері інформаційного обслуговування МП характеризується експертами як паралельне розгортання кількох різних за обсягом і можливостям федеральних (точніше — міжрегіональних) і ще більшої кількості регіональних систем забезпечення інформаційними потребами російського підприємництва, зокрема, й монополізації сфери бізнесу. По даним обстеження 1996 р., на інформаційному ринку Росії діяло близько 500 організацій — провайдерів інформації різного масштабу і спрямованості діяльності. Найчастіше інформація надається на паперових носіях (публікації) чи електронних носіях. До найважливіших провайдерів останнього зі названих видів інформаційної продукції юридичній сферах ставляться такі системи як «Гарант» і «Консультант-плюс», в общекоммерческой сфері - «Мобіле», «Полинон» і Агентство ділової інформації. Серед друкованої інформаційної продукції слід виділити проекти інформаційних публікацій Агентства міжнародного розвитку США (1995;1996 рр.), і навіть програму «Довідкові публікації», реалізовану ИСАРП при підтримці Світового банку. Основними джерелами інформації про можливості бізнес — освіти у Росії є видання ИСАРП і АНХ при Уряді Росії. Особливою формою інформаційних послуг для МП є пряме надання таких через бази даних, і навіть безпосередньо через експертівконсультантів різних інститутів власності та центрів підтримки МП. Так, МАРП пропонує представникам бізнесу інформацію з законодавству в же Росії та там, про виробників товарів та послуг у Росії країнах СНД, адресну інформацію з компаніям і фірмам ЄС, статистичні дані про Росії і близько ЄС з комерційним пропозицій російських і зарубіжних фірм, по товарним ринків та цінам. Пропонується також такий її різновид «активних» інформаційних послуг, як розміщення комерційних пропозицій МП залишилася в міжнародної мережі малих та середніх підприємств ЄС. МАРП пропонує доступом до наступним інформаційних систем: «KOMPASS» -інформацію про 400 тис. компаній 13 країн Європи. «Dun & Bradstreet" — Central Europe — інформацію про 8 тис. компаній країн Центральної Європи. «Euro Cooperation Databank» — 17 тис. пропозицій міжнародному співробітництві, зібраних Евроинфоцентрами. «Teleselect-Austria» — інформацію про 9 тис. компаній Австрії. «Export Directory of Denmark» — інформацію про 6 тис. компаній Данії. «» Европартенариат «» — информаци з більш як 2 тис. компаній-учасниць цієї програми за 1994;1997гг. Нині працювати над створенням Російської (інформаційної) мережі ділового співробітництва веде також Российска Торгово-Промышленная Палата (ТПП). Цю систему іменується як «Російська інформаційна мережу ділового співробітництва» («Russian Business Cooperation Network»). Мережа — комерційне підприємство — корпорація, 51% капіталу котра має Російської ТПП, серед засновників також представлений і Федеральний Фонд підтримки малого підприємництва. Рішенням Попечительского Ради Федерального фонду корпорація було затверджено генеральним підрядчиком по реалізації низки заходів Федеральної програми підтримки МП на 1996;1997 рр. У межах цієї роботи корпорацією проведено накопичення великих обсягів інформації (зокрема в розвитку підприємництва, стану регіональних систем його інформаційного забезпечення), проведено аналітичні дослідження (зокрема, з аналізу регіональної нормативноправова база розвитку та підтримки малого підприємництва). Здійснено 6 пілотних проектів із регіонам Росії з нагромадженню детальної інформаційної бази й за всі 89 регіонам — інформаційних блоків більш обмеженого обсягу. Та оскільки замовником дана робота не оплачена (чи оплачена над повною мірою) дані інформаційні ресурси «заморожені» не можуть бути практично використані, зокрема. та представниками підприємницьких кіл. До брати участь у накопиченні інформаційних ресурсів даної корпорації залучено дуже багато російських і зарубіжних інформаційних агентств, регіональних адміністрацій, понад сто регіональних відділень ТПП тощо. У зараз у режимі «on-line» мережу пропонує більш 400 видів інформаційних ресурсів, включаючи «Ділові пропозиції», «Лізинг», «Ділове освіту», «Нерухомість», «Безпека підприємництва» тощо. Мережа має особливий блок, націлений забезпечення інформаційними потребами бізнесу, проте практична «насиченість» даної мережі конкретними комерційними й іншими пропозиціями для МП поки що недостатньо великою і потребує про значне розширення. Завдання можна було розв’язано нелегку для стислі терміни при обмеженому додаткове фінансування у межах нової Федеральної програми підтримки МП. Ще однією спробою побудувати у сфері МП інформаційну систему рівня можна вважати проект «Інформаційна система Російської мережі агентств підтримки малого середнього бізнесу» (SIORAnet). Основними завданнями цією системою являютс такі: інтеграція російського малого середнього бізнесу у у світовий інформаційний простір; створення корпоративних інформаційних ресурсів учасники системи SIORAnet; забезпечення доступу малим та середнім підприємствам, іншим клієнтам і партнерам системи до широкої спектру як його власних, і інших російських і зарубіжних інформаційних ресурсів; забезпечення оперативного інформаційного взаємодії між учасниками системи; формування та надання нових послуг для МП з допомогою сучасних інформаційних технологій; реклама і послуг системи у Росії там; забезпечення органів управління інформацією в розвитку МП. Задля реалізації цілей названої системи передбачається створення 1998;1999 рр. Центрального вузла мережі з урахуванням РАПМСБ у Москві 5−6 регіональних вузлів системи. На регіональному рівнях нині активізують своєї роботи регіональні Центри науково-технічної інформації (НТІ), створені ще радянські часи у межах єдиної Державної системи НТІ. У разі зміненого попиту інформацію регіональні центри НТІ почали освоювати нові ринкових ніш. Наприклад, Московський обласної Центр НТІ створив базу даних «Ринок промислової продукції Росії», а її початок 1998 року містила близько 60 тис. позицій. Волгоградський Центр НТІ створив базі даних по науково-технічним організаціям регіонів Росії. Обидві бази даних вельми цікавлять бізнесу як на регіональному, але загальноросійському рівні. У найближчій перспективі, безсумнівно, зросте актуальність питань регулировани інформаційного забезпечення МП, однак задіяного на електронні носії інформації (і, правового регулювання). Розвиток цього направлени інформаційної підтримки підприємництва набуватиме в організаційному плані питань дедалі більше масштабний характер. Прикладом настільки широкомасштабну акцію може бути кампани розбудови Інформаційного забезпечення МП «32», підтримана ГКРП Росії, представництвом компанії «Microsoft», поруч провідних комп’ютерних фірм, і навіть фірмою «Гарант» — найбільшим Росії провайдером правової інформації. Програма «32» включала у собі як пільги для МП на традиційні форми распространени правової інформації на електронних носіях, а й використання механізму зворотний зв’язок «Гаранта» з користувачами його правової інформації (власне, то це вже елемент правового консалтингу), дані про систематизації та аналізу понад 34 000 ситуацій, можна зустріти на практиці господарювання у сфері бізнесу. Резюмуючи можна підкреслити, що на відміну від планів амбіційних, існували 2−3 роки тому, нині розв’язання проблеми інформаційного забезпечення МП на федеральному і регіональному рівнях в дедалі більшому мірі спиратися не так на державні структури, але в систему незалежних, зокрема. та порожніх приватних інформаційних систем. Як і випадку з інші види сприяння МП, залучення для потреб МП незалежних інформаційних систем зажадає чіткого виділення, тож закреплени тут самого компонента «державної» щодо бізнесу, і навіть джерел постачання та механізмів її фінансування. Це завдання повинно вирішуватися як у федеральному, і особливо у регіональному рівнях інформаційного забезпечення МП. Нормативно-правове регулювання інформаційного забезпечення російського малого підприємництва Особливість нормативно-правового регулювання цього елемента зовнішньої середовища розвитку російського малого підприємництва у тому, що кожен із видів інформаційну діяльність має власний досить об'ємний пакет регулюючих тих нормативних документів, зокрема, і з суто технічного боку. Ми зупинімося лише на найважливіших документах у цій сфері юрисдикції, регулюючих питання доступності та ефективності інформаційного забезпечення МП як частини всієї підприємницького середовища в цілому. Основоположне значення має тут Федеральний закон «Про інформацію, інформатизації і захист інформації» ;№ 24-ФЗ від 20 лютого 1995 р. Цей закон: вводить такого поняття, як інформатизація, визначаючи її як організаційний, соціально — економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов задоволення інформаційними потребами та її реалізації прав громадян, органів структурі державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, громадських об'єднань є з урахуванням формування та використання всіх видів інформаційних ресурсів; встановлює, що государственна політика у сфері формування інформаційних ресурсів немає і інформатизації спрямовано створення умов ефективного і більш якісного інформаційного обеспечени рішення стратегічних партнерів і оперативних завдань соціального та скорочення економічної развити Російської Федерації; передбачає, що це види інформаційних систем та мереж, технологій і коштів на свою забезпечення становлять спеціальну галузь економічної діяльності, розвиток визначається державної науковотехнічною відсталістю та промислової політикою інформатизації. Важливе значення і положення Закону у тому, діяльність у сфері надання інформаційних послуг являетс лицензируемой, а інформаційні системи, бази й банки даних, призначені для інформаційного обслуговування громадян і організації, підлягають сертифікації гаразд, встановленому Законом Російської Федерації «Про сертифікації продукції і на послуг». На жаль, даний закон зовсім позбавлений у собі навіть основ інформаційної політики держави щодо суб'єктів малого підприємництва, і навіть умов, за яких вони може бути охоплені державної науково-технічної й промислової політикою інформатизації. Ці дві проблеми формально включені у Федеральний закон «Про державну підтримці малого підприємництва Російської Федерації» № 88-ФЗ від 14 червня 1995 р., що зараховує створення пільгових умов использовани суб'єктами малого підприємництва державних підприємств і інших інформаційних ресурсів до найважливіших напрямів політики підтримки та розвитку малого підприємництва країні. Але тут переважає суто заявительная позиція, не включающа конкретні механізми цього напрями державної політики щодо бізнесу; відсутні конкретні зобов’язання конкретних інститутів У окремих випадках питання інформаційного забезпечення МП (передусім, в контексті вжиття заходів підтримки) розглядаються у межах регіонального законодавства. Приміром, закон «Про державну підтримці малого підприємництва» Республіки Комі як у одна з напрямів державної МП залишилася в республіці вказує (зновутаки, в доти чисто заявительном плані) на «створення відповідної інформаційної інфраструктури з одержання суб'єктами МП економічної, правової, статистичної, виробничо-технологічного і інший інформації, яка потрібна на їхньої ефективної розвитку». Отже, загалом політика інформаційного забезпечення (інформаційних послуг) як взаємопов'язаний елемент розвитку та державної МП не отримала необхідного нормативно-правового закріплення і федеральному рівні, ні (за абсолютним вона найчастіше) на регіональному рівнях. Інакше кажучи, нині немає якогось нормативноправового документа федерального рівня, що чітко і однозначно прописував механізми пільгового чи іншого гарантованого доступу суб'єктів малого підприємництва до різних категоріях інформаційних джерел — включаючи як державні (федеральні і регіональні) інформаційні масиви, і інформаційні ресурси незалежних (приватних) інформаційних систем. На федеральному рівні єдиним цільовим нормативно-правовим документом, прямо орієнтованим на інформаційних інтересів підприємницького середовища, можна вважати Постанова Уряди РФ «Про інформаційному забезпеченні підприємництва Російської Федерації» № 1319 від 1 грудня 1994 р. Центральним моментом цього Постанови, спрямованих формування спеціалізованої Системи інформаційного забезпечення малого підприємництва (СИОМП), було визнано створення згаданого вище акціонерного суспільства «Російські інформаційні центри». Проте складні проблеми бюджетного фінансування й перебудови інституціонального характеру призвели до того, що СИОМП в спочатку задуманому вигляді так створена не була, а єдиної системи інформаційного забезпечення російського малого підприємництва на федеральному рівні не існує. Проблема інформаційного обеспечени підприємництва, включаючи малий бізнес, вирішується фрагментарно. Так, зазначене вище участь Російської ТПП і регіональних торгово-промислових палат в інформаційному забезпеченні підприємницької діяльності закріплено у чинному правовому регулюванні торгово-промислових палат як особливого інституту ринкової інфраструктури. Таке регулювання складає основі Закону Російської Федерації «Про торгово-промислові палати у складі Федерації». У цьому законі вказується, що ТПП «надають підприємцям, їх об'єднанням, спілкам, асоціаціям інформаційні послуги, сприяють у створенні інфраструктури інформаційного обслуговування підприємництва». Проте інформаційні послуги ТПП (що вона надає через створені її участі спеціалізовані комерційні структури, зокрема. названу вище корпорацію «Российска інформаційна мережу…») будуються на принципі самоокупності, досить дорогі і не доступні для бізнесу, і його початківців представників. Аналіз практичної діяльність у цій області показує, що з місця зрени правовим регулюванням ключовим являетс питання про ліцензування. Одержання ліцензії вкрай ускладнене (потрібно близько тридцяти погоджень), притому, що фактично багато суб'єктів інформаційного ринку працюють, як вважають експерти, без будь-яких ліцензій і функцію контролю. Поруч із, навіть наявність ліцензії перестав бути достатньої гарантією за якістю наданих інформаційних послуг. В багатьох випадках для комплексного інформаційного обслуговування МП однієї ліцензії мало. Це виводить питання розробці процедури єдиного ліцензування провайдерів для комплексного інформаційного обслуговування суб'єктів МП. Формування регіональної нормативно-правової бази на по інформаційному забезпечення За відсутності єдиної й доступною МП загальфедеральної інформаційної мережі, основна тяжкість розв’язання проблеми інформаційного забезпечення представників російського бізнесу, як було зазначено вище, поки ложитс на регіональний рівень інформаційного забезпечення підприємницьких потреб. Це виводить питання про розвиток регіонального зрізу законодательно-правового регулювання всієї діяльність у області інформації, включа задоволення інформаційних запитів підприємницького середовища і бізнесу, в частковості. Аналіз нормативних матеріалів регіонального рівня, тим часом, вона каже про наявність стійкого уваги органів влади й управління регіонального рівня до питань інформаційного забезпечення МП. Позитивним прикладом регулировани питань інформаційного забезпечення МП на регіональному рівнях є стаття 16 «Інформаційне забезпечення суб'єктів малого підприємництва» Закону р. Москви № 14 від 28 червня 1995 р. «Про основи малого підприємництва Москві». Цей закон фіксує, що органи влади міста Москви вживають заходів: зі створення інфраструктури для отримання й обміну яка потрібна на суб'єктів МП інформації, зокрема банків даних, навчальних і консультаційних експертних систем з наданням прав користування ними суб'єктам малого підприємництва; зі створення Реєстру суб'єктів малого підприємництва р. Москви, що включає основні статистичні дані, що характеризують їхня діяльність і котрий дає можливість прямого чи абонентного доступу до них для суб'єктів малого підприємництва, галузевих і територіальних органів управлени міста Москви. Закон встановлює, що Уряд Москви надає МП такі види сприяння інформаційної сфері: щодо організації та підтримці періодичних видань, що спеціалізуються з висвітленні проблем малого підприємництва, публікації законодавчих і нормативних актів міста Москви, інструктивних і довідкових матеріалів про порядку їх застосування біля міста, виражають і узагальнюючих думка підприємницьких кіл шляхом проведени регулярних соціологічних опитувань суб'єктів МП, зокрема з питань совершенствовани законодавчих і нормативних актів міста Москви й Російської Федерації, визначальних розвиток МП, включаючи їх чи попереднього обговорення на стадії проектів; з організації виставок і проведення тих заходів, вкладених у підвищення інформованості суб'єктів малого підприємництва про можливості і промислових умовах розширення підприємницької діяльності, підвищення її ефективності у сфері соціально-економічного розвитку Москви. Наявні нормативні документи показують, що Уряд міста Москви позитивно оцінює роль інформації, інформаційної підтримки у розвиток МП як і всієї підприємницького середовища міста. Це питання порушено, в частковості, в Розпорядженні Мера Москви «Про створення ринкової основи розвитку підприємництва р. Москві» № 352-РМ від 26 липня 1995 р. Зазначеним нормативним документом Департаменту у справах преси та інформації Уряди Москви що з Департаментом розвитку та підтримки малого підприємництва пропонується регулярно видавати методичні і інформаційно-правові матеріали з приводу питанням ліцензування, реєстрації, оподаткування із єдиною метою інформаційного забезпечення суб'єктів малого підприємництва біля р. Москви. Розпорядження Мера зобов’язує видати розроблені Департаментом розвитку та підтримки малого підприємництва з урахуванням діючих нормативно-правових документів методичні матеріали з приводу питанням приобретени прав оренди нежилих приміщень, земельних ділянок та об'єктів незавершеного будівництва суб'єктами малого підприємництва через конкурси і аукціони. Департаменту розвитку та підтримки малого підприємництва наказано забезпечити фінансування цієї роботи. У цей брешемо Уряд Москви розглядає заходи для подальшому «наближенню» безпосередньо до суб'єктам бізнесу загалом контексті передачі низки функцій підтримки МП, включа елементи інформаційної підтримки, з міського рівня на муніципальний. Практичну роботу у місті з налагодження системи інформаційного обслуговування МП виконує ЗАТ «Московський центр ділової інформації» «БИНЕК». «БИНЕК» створений грудні 1996 р. Центр являетс розробником і оператором інформаційної мережі «Малий бізнес Москви» і дає своїм клієнтам такі види інформаційних послуг: підключення до комутованих і виділених каналах зв’язку, зокрема і цифрового радіодоступу; вихід глобальну мережу Інтернет, і електронної пошти; інформацію із різних баз даних як у платній, не безплатної основі; безплатний доступом до довідкової інформації з МП і до електронних версіям спеціалізованих друкованих видань у області бізнесу. «БИНЕК» має статус (ліцензію) комп’ютерного засоби інформації і ліцензію з надання інформаційних послуг. Завдяки з того що частина витрат за формуванню та функціонування «БИНЕК» фінансується Урядом Москви, навіть платні надаються за нижчими від ринкових чи (якщо «БИНЕК» робить доступними своїм користувачам «чужі» бази даних, наприклад, «Гаранта») — по мінімальної ціні вихідного провайдера. Нині навіть у Москві вихід на «БИНЕК» може бути лише крізь «Інтернет», проте передбачається, що з осені 1998 р. стане можливим (у Москві) прямий вихід через звичайну телефонно-модемную зв’язок. Для забезпечення доступу в системи з боку МП, чимало з яких немає можливість придбання необхідного обладнання тощо., «БИНЕК» передбачає відкриття місті (спільно з територіальними філіями МАРП) мережі про «Інтернет-кафе» чи «Інтернет-клубів» представникам бізнесу. Проте зовсім ні в всіх Росії, навіть мають власне законодавство з розвитку та державну підтримку МП, таке включає у собі хоча б загальні моменти правового регулировани інформаційних послуг для МП. Так, положення закону Республіки Комі про інформаційному забезпеченні МП залишилася в межах єдиної системи його державної не «підкріплено» конкретними нормативними документами (рішеннями) і мало реалізується. Як і федеральному рівні, республіки чиняться спроби створення інформаційної підтримки підприємництва (включаючи МП) з урахуванням можливостей Республіканської ТПП, проте до такої роботи характерна поки що лише сама початкова стадія. Прикладом в схожій правовій незабезпеченість може й Закон Московській області «Про підтримку малого підприємництва Московської області» № 14/88 від 29 травня 1996 р. (з цим і доповненнями від 15 травня 1996 р. і п’яти березня 1997 р.), у якому взагалі немає цілісного свідчення про конкретні функції, відповідальність органів влади й управлени Московської області як суб'єкта РФ за формування та регулювання систем інформаційного забезпечення МП. Приблизно о тому самому плані решаетс це питання в законодавчі акти інших суб'єктів РФ. Так було в статті 15 Закону Республіки Бурятія «Про державну підтримку малого підприємництва» говориться, що республіканські органи виконавчої, органи місцевого самоврядування, фонди підтримки малого підприємництва розробляють і здійснюють заходи зі створення відповідної інформаційної інфраструктури з метою получени суб'єктами малого підприємництва економічної, правової, статистичної, виробничо-технічної й інший інформації яка потрібна на їхньої ефективної розвитку, і з метою обміну з-поміж них зазначеної інформацією. У законі Хабаровського краю «Про малому підприємництво» (стаття 16) говорится, що Адміністрація Хабаровського краю, органи місцевого самоврядування і крайової фонд підтримки створюють крайову систему інформаційного забезпечення малого підприємництва (далі - КСИОМП) з з метою отримання суб'єктами малого підприємництва економічної, правової, статистичної, производственно — технологічної та інший інформації, яка потрібна на їхньої ефективної розвитку. КСИОМП включає в себе крайової інформаційно — аналітичний центр і розширюють мережу інформаційно — консультаційних пунктів у міста й райони краю. У документі підкреслюється, що інформаційну обслуговування суб'єктів малого підприємництва складає на пільгових умовах, передбачених чинним законодавством Російської Федерації і Хабаровського краю. Компенсація підприємствам, і організаціям, які надають інформаційні послуги, в цілому або частково недоотриманих ними доходів при інформаційному обслуговуванні суб'єктів малого підприємництва на пільгових умов здійснюється з допомогою фонду підтримки. Адміністрація Хабаровського краю також сприяє суб'єктам МП залишилася в організації виставок і проведення тих заходів, вкладених у підвищення інформованості суб'єктів малого підприємництва про можливості й нестерпні умови расширени підприємницької діяльності, підвищенні її ефективності у сфері соціально — економічного розвитку Хабаровського краю. У законі Ярославській області «Про малому підприємництво» (стаття 15−17) питання про відповідальність за вирішення завдань інформаційного забезпечення суб'єктів МП вирішується конкретніше. Тут говориться, що Губернатор Ярославській області й Уряд Ярославській області розробляють і здійснюють заходи зі створення відповідної інформаційної інфраструктури з метою получени суб'єктами малого підприємництва економічної, правової, статистичної, виробничо-технологічного й інший інформації, яка потрібна на їхньої ефективної розвитку, і з метою обміну з-поміж них зазначеної інформацією. Органи державної влади органи місцевого самоврядування Ярославській області забезпечують доступ суб'єктів малого підприємництва до текстів нормативно-правових актів, регулюючих господарську діяльність території Вінницької області. Органи структурі державної влади Ярославській області публікують у пресі проекти нормативно-правових актів, які зачіпають здійснення діяльності суб'єктами МП, і навіть інші інтереси зазначених суб'єктів щонайменше, як місяць до приняти відповідних нормативно-правових актів. З-поміж які у останнє брешемо найбільш проработанным представляється Закон Воронезької області «Про державну (обласної) підтримці малого підприємництва Воронезької області «. Тут питання про відповідальність за інформаційне забезпечення суб'єктів МП вирішується найбільш конкретно. Відповідно до Закону у сфері створюється Комітет із інвестиціям, малому, середнього бізнесу і підприємництву, який являетс самостійним структурним підрозділом адміністрації Воронезької області з правами юридичної особи. Комітет розробляє організовує здійснення заходів для створенню відповідної інформаційної інфраструктури з одержання і обміну економічної, правової, статистичної, производственнотехнологічної та інший інформації у розвиток інвестиційної діяльності, малого, середнього бізнесу і підприємництва. II.4. Нормативно-правове забезпечення діяльності систем навчання дітей і підготовки кадрів для малого підприємництва Поточне стан систем навчання дітей і підготовки кадрів для малого підприємництва Розгортання діяльності з навчання і підготовці кадрів для малого підприємництва (далі - «бізнес-навчання») почався ще кінці 80-х років, водночас з приходом найперших форм МП, ще рамках з так званого кооперативного руху. Понад те, саме собою навчання основам підприємництва, як й видання різноманітних навчальних матеріалів, стала однією з різновидів бізнесу і стало основою старту багатьох нових бізнес — структур, перейшли потім у зовсім інші сфери підприємницької діяльності. У розвитку системи бізнес — обучени постійно були б і взаємодіяли дві тенденції: одна — до формування нових, спеціалізованих систем навчання (контактних і дистанційних), друга — до інтеграції систем бізнес — навчання у середу традиційно діючих навчальних центрів у цих колегіях переорієнтації налаштувалася на нові напряму, і форми роботи. За оцінками експертів, перед бізнес — навчанням у Росії величезні перспективи діяльності, т.к. вже у найближчій перспективі країні знадобиться 3−5 млн. кваліфікованих менеджерів, причому, переважно, у сфері малого середнього бізнесу. Нормативно-правове регулювання бізнес — навчання для російського малого підприємництва Основне завдання нормативно-правового регулювання всіх систем бізнес — навчання (як у сфері підприємницького консультування) є захист споживачів від неякісних освітніх послуг і підвищення ефективності бізнес — освіти у контексті розширення сфери малого підприємництва. Нині в нормативно-правовому регулюванні бізнес — навчання також взаємодіють двоє начал: одне — загальне регулювання освітню діяльність країни; друге — регулювання діяльності інститутів, зайнятих виключно чи переважним чином у сфері професіональною підготовкою, перепідготовки кадрів інших форм бізнес — навчання. У межах перша з складових нормативно-правової бази на бізнес — навчання ключове значення в нормативно-правовому регулюванні освітньої діяльність у Росії являетс Федеральний закон № 12-ФЗ «Про внесенні зміни й доповнення до Закону Російської Федерації «Про освіту» від 13 січня 1996 р. (із змінами від 16 листопада 1997 р. Власне — це нова редакція закону). Як у законі, під отриманням громадянином Росії (які навчаються) освіти розуміється досягнення і підтвердження визначеного ним освітнього цензу, яке удостоверяетс відповідним документом. Освіта у складі Федерації ввозяться відповідно до законодавства Російської Федерації та аналогічних норм міжнародного права. Закон встановлює Російській Федерації обов’язкові державні освітні стандарти, які включають федеральний і національнорегіональний компоненти. У цьому Російської Федерації від імені федеральних органів структурі державної влади не більше їх компетенції встановлює федеральні компоненти державних освітніх стандартів, що визначають в обов’язковому порядку обов’язковий мінімум змісту основних освітніх програм, максимальний обсяг навчальної навантаження учнів, вимоги до рівня підготовки випускників. Закон встановлює можливість діяльності як державні, і недержавних (приватних) освітніх закладів, які дорівнюють перед законом себто обов’язковості відповідності надаваних ними освітніх послуг державних стандартам (вимогам) у сфері освіти й доставки освітньої діяльності. Законом передбачена процедури ліцензування і акредитації діяльності освітніх закладів і закріплення на ними права видачі документів про утворення загальнодержавного зразка. У межах з складових нормативно-правової бази на бізнес-навчання діє дуже багато нормативних актів. Зокрема, вже під назвою вище закон «Про освіту» як особливий вид освітню діяльність передбачає систему професійного навчання, яка пов’язані з підвищенням загальноосвітнього рівня студента. Частиною системи професійного навчання, що у найбільшою мірою тяжіє в проблемам бізнес-освіти, є послевузовское професійне навчання. Таке професійне навчання у правовому плані регулюється Федеральним законом «Про вищому і післявузівському професійному освіті» № 125-ФЗ від 22 серпня 1996 р. Освітні послуги являютс лицензируемым виглядом діяльності. Сенс діючої системи лицензировани процесу творення у тому, що освітні установи, щоб забезпечити «приріст» (нового рівня) базового загальної освіти проходять процедуру лицензировани на федеральному рівні. Освітні установи, які у сфері додаткового освіти (без приросту базового загальної освіти) — саме сюди потрапляє практика освітніх послуг для підприємців та професійної подготовки/переподготовки — проходять процедуру ліцензування на регіональному рівнях. Останнє нормативно забезпечується або з урахуванням регіонального законодавства про утворення, або на основі прямої дії на місцях згаданого вище Федерального закону. Експертами отмечаетс формально процедур ліцензування на регіональному рівнях, до сфери яких потрапляють питання матеріальнотехнічної бази освітнього закладу, його штатної укомплектованості тощо., а чи не якість використовуваних програм, тож самого процесу навчання. Поруч із ліцензуванням діє і практика державної акредитації освітніх закладів. Так, наказом Міністерства освіти РФ «Про Положення про державної акредитації освітніх закладів, що реалізують програми професійної перепідготовки фахівців» № 113 від 23 вересня 1996 р. визначається, що державна аккредитаци освітнього закладу — це процедура встановлення (підтвердження) державного статусу (типу, і виду) освітнього закладу з урахуванням визнання відповідності його діяльності, рівня реалізованих програм, забезпечення і якості підготовки слухачів державним вимогам, що ставляться до даному типом і виду навчальних установ і освітніх програм додаткового професійної освіти. Проте слід пам’ятати, питання державної акредитації стосуються тих навчальних закладів, які претендують те що, щоб у ролі підтвердження даваемого ними базового чи додаткового («другого») образовани видавати звані «дипломи державного зразка». Освітні центри, не які претендують це, котрі видають «свої» свідчення рідних та ін. чи свідоцтва, узгоджені із зарубіжними учасниками (спонсорами) процесу творення, під такою жорстке регулювання (акредитацію) не потрапляють. Саме ця ситуація характерна, зазвичай, для численних структур, зайнятих в сфері підготовки й перепідготовки підприємницьких кадрів. Усе вище належить до сфери федерального законодавства. Що касаетс законів суб'єктів Федерації, то проблеми підготовки кадрів у самому загальному вигляді відбиті лише частини законів про малому підприємництво. Так, у законі Хабаровського краю «Про малому підприємництво» (стати 18) говориться, що Адміністрація краю, крайової Фонд підтримки надають сприяння створенню й діяльності навчальних центрів, здійснюють навчання персоналу суб'єктів малого підприємництва, підприємців-початківців і введення державних службовців, відповідальних на підтримку, розвиток виробництва і регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва. Навчальні центри, учреждено та молодіжні організації, здійснюють навчання кадрів для малого підприємництва повинен мати ліцензію на право навчальної роботи і користуються пільгами гаразд, встановленому чинним законодавством Російської Федерації і Хабаровського краю. У законі Ульяновської області «Про державну підтримку малого підприємництва Ульяновської області» (стаття 14) говориться, що, підтримка суб'єктів малого підприємництва сфері підготовки й підвищення кваліфікації кадрів здійснюється за наступним основним напрямам: сприяння створенню й діяльності елементів інфраструктури підготовки й повышени кваліфікації кадрів для малого підприємництва — бізнесінкубаторів, учебно-деловых центрів — і інших об'єктів; орієнтація існуючих навчальних закладів підготовка кадрів для малого підприємництва, для відкриття в такому разі відповідних курсів, факультетів, спеціальностей. Однотипність і констатуючий характер нормативного відображення проблеми підготовки кадрів для МП залишилася в регіональному законодавстві робить особливо важливою як нормотворчу, і організаційно-методичну роботу в федеральному рівні. Так було в рамках реалізації Федеральної програми державної МП на 1996;1997 рр. ГКРП Росії зробив спробу створити мережу базових навчально-консультаційних закладів, орієнтованих малий бізнес, з метою їхнього наступної акредитації як навчальних центрів, котрі займаються навчанням основам підприємництва на основі єдиних стандартів бізнес-освіти. Однак з фінансуванням програми 1996;1997 рр. не дозволили повноцінно реалізувати роботу. Отже, офіційних стандартів рівня та якості бизнес-образовани в країні час немає. Така ситуація у значною мірою зумовлена тим, як і сам російський малий бізнес, та постійно діючі системи бізнес-навчання проходять лише початкову стадію свого розвитку, коли нав’язування якихось жорстких освітніх стандартів міг би мати більшої частиною негативні результати (згасання і так обмеженого інтересу підприємців до поповненню багажу своїх знань з основ підприємницької діяльності). Явочним порядком спроби закріпити якісь стандарти бізнес-навчання робить вже названа вище Російська Ассоциаци бізнес-освіти (РАБО), проте ці усили ще отримали достатньої підтримки в суб'єктів ринку цієї категорії послуг для МП. У цьому напрямі діє система «Національного акредитаційної Центру економічної освіти», що здійснює добровільну профессионально-общественную акредитацію програм економічної освіти, зокрема і бізнес-навчання. Разом про те, як цілком слушно відзначають експерти, за нинішнього стану російського ринку бізнес-освіти, вже нині провідної ролі у забезпеченні досить високої якості послуг окремих освітніх центрів грають недержавним «нагляд» і «регулювання», а необхідність утримати рівень конкурентоспроможності та свої позиції ринку освітніх послуг для підприємництва. Практика конкуренції можна було істотно підтримана процедурами профессионально-общественной акредитації, формує імідж тієї чи іншої освітнього закладу над ринком освітніх послуг. Проблема предоставлени освітніх послуг сфері МП сегодн практично вирішується із низки напрямів, кожна з яких тією мірою має свої нормативно правові основи. Ці направлени такі: навчальні інститути федеральних і регіональних органів зайнятості; мережу регіональних агентств развити РАИМиСП; Центри підтримки підприємництва ФЦПП; Мережа учебно-деловых і опорних центрів Морозівського проекту; Бизнес-Школы — члени РАБО; окремі (незалежні) школи бізнесу і підприємництва; регіональні навчально-методичні центри у системі вищій школі; різні ініціативи з навчання російських підприємців, узгоджувані на міждержавному. Вище ми можемо вже охарактеризували роботу багатьох з цих інститутів з огляду на те, що чимало їх них надають не суто інформаційні, а комплексні консультационно-обученческие, і навіть інформаційноконсультационнообученческие послуги для МП. У цьому торкнемося лише те, що не зазначалося вище. Істотним моментом у створенні і практичному здійсненні послуг навчання для МП є «підключення» сюди потужних державними структурами, які у області державної політики зайнятості і має самостійні, досить стійкі джерела фінансування (Федеральна служба зайнятості і Фонд сприяння зайнятості). Ця «гілка» навчальних послуг, зокрема, з основ підприємницької підготовки, має істотну нормативно-правову базу, куди належить, під час першого чергу, Закон РРФСР «Про зайнятість населення Російської Федерації» з змінами і доповненнями, внесеними Федеральним законом № 36-ФЗ від 20 квітня 1996 р. Цей закон (ст. 7, п.2) встановлює, держава надає підтримку трудовий та підприємницької ініціативи громадян, здійснюваної у межах законності, здійснює сприяння розвитку їх здібностей до продуктивної, творчої праці. Закон також встановлює (ст. 9, п.2), що безробітні громадяни мають право безкоштовні професійну орієнтацію, професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації в напрямі органів служби зайнятості. Професійна підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка безробітних громадян здійснюються у освітні установи професійного і додаткової освіти, навчальних центрах органів служби зайнятості чи інших освітні установи, освітніх підрозділах організацій чи інших навчальних закладах відповідно до заключаемыми органами служби зайнятості договорами (ст. 23, п.2). До названої нормативно-правову базу належить і Постанова Уряди РФ «Про організацію навчання незайнятого населени основам підприємницької діяльності» № 224 від 7 березня 1995 р. Постанова встановлювало, що основам підприємницької діяльності незайнятих громадян, зареєстрованих у службі зайнятості як безробітних і які пройшли професійний відбір, здійснюється за напрямку органів служби зайнятості рахунок коштів Державного фонду зайнятість населення Російської Федерації. Інші категорії населення можуть навчатися основам підприємництва рахунок коштів підприємств, організацій, установ, фондів підтримки підприємництва, особистих коштів громадян інших джерел. Постанова про те Державному комітету Російської Федерації з вищої освіти, Міністерству освіти Російської Федерації, Міністерства праці Російської Федерації і Федеральної службі зайнятості Росії організувати розробку методичних матеріалів, типових навчальних планів і програм, ефективних технологій обучени основам підприємницької діяльності для різних соціальних груп незайнятого населення, включаючи жінок Сінгапуру й молодь; організувати проведення науководослідницьких робіт у галузі навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності; здійснити підготовку і перепідготовку викладацького складу на навчання незайнятого населени основам підприємницької діяльності; розробити єдині методики проведени профорієнтаційних, профконсультационных послуг і системи відбору громадян із числа незайнятого населення на навчання основам підприємницької діяльності; розробити й увести на дію порядок акредитації освітніх закладів різного рівня, здійснюють навчання незайнятого населени основам підприємницької діяльності, і сертифікації навчальні програми. На виконання названого Постанови Уряди було видано Наказ ФСЗ РФ «Про затвердження «Положення про організацію навчання незайнятого населени основам підприємницької діяльності» № 93 від 18 квітня 1996 р. У Положенні говориться, що метою навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності являетс підготовка громадян до зазначеної діяльності, і навіть до роботи у комерційних організаціях, шляхом набуття ними необхідних правових, економічних, соціальних, інших професійних знань, умінь і навиків в обраної сфері підприємництва. У цьому Становище встановлює, що незайнятого населення основам підприємницької діяльності то, можливо як самостійним курсом додаткового професійної освіти, і однією з розділів навчального плану під час навчання незайнятого населення. Становище також встановлює, що незайнятого населення основам підприємницької діяльності ввозяться установах професійної освіти різних видів, типів і форм власності, мають ліцензію на право ведени зазначеної освітню діяльність. Ліцензування установ професійної освіти на право ведення освітню діяльність з навчання незайнятого населени основам підприємницької діяльності, їх державна акредитація і аттестаци здійснюються у установленому порядку відповідно до Федеральним законом «Про внесення і доповнень до Закону Російської Федерації «Про освіту» і нормативними правовими актами у цій галузі (див. нижче). При неможливості організувати навчання за місцеві постійного проживання громадян є підстави спрямовані за згодою навчання в іншу місцевість. Навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності включає теоретичне і практичне навчання (виробниче навчання й із бизнес-консалтинговыми послугами, а за необхідності - стажування чи бізнес-тренінг) і може здійснюватися різноманітні формам навчання. Навчання може охоплювати такі основних напрямів підготовки громадян до праці у сфері підприємництва: організація власного справи, складання бізнес-плану, маркетинг, експорт, фінанси, бухгалтерський облік, оподаткування, законодавство, управління ресурсами, управління персоналом та інших. Важливим є положення у тому, що його конкретний зміст навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності визначається, відповідно до даної нормативному документа, установами професійного освіти з урахуванням зразкових навчальних планів і від пропозицій замовників, з регіональних особливостей та пріоритетних напрямів розвитку бізнесу. Становище встановлює також, що навчання основам підприємницької діяльності має бути інноваційного характеру, при цьому слід широко використовувати вітчизняні й іноземні незалежні педагогічні технології, адаптовані до професійним освітніх програм і складу учнів і забезпечуючі конкурентоспроможність майбутнього підприємця. Сьогодні органи содействи зайнятості мають у Росії багатьма навчальними центрами (їх приблизно 70), які пропонують програми перепідготовки для незайнятого населення, включаючи 3−4-месячные курси навчання основам підприємницької діяльності. Проте цих центрів бракує, у зв’язку з ніж органи зайнятості на місцях не більше наявних коштів (перерахування оплати навчання) вимушені вдаватися до послуг комерційних навчальних центрів, і навіть навчальних центрів, які у рамках міжнародних проектів допомоги. З іншого боку, як більшість експертів, системам підприємницького навчання, які у структурі органів сприяння зайнятості, бракує взаимодействи (особливо у місцях) з іншими й суспільними інститутами, що діють у інтересах МП і які надають йому ті чи інші види послуг (підтримки), що у цілому призводить до некомплексності підготовки індивідів до початку власної підприємницької роботи і, як неуникненне слідство, до їх зниження ефективності витрачених у зв’язку коштів. Ключем вирішення проблеми є, на погляд, посилення взаємодії органів зайнятості у тому програмах підприємницького навчання населення коїться з іншими державними (федеральними і особливо регіональними) й суспільними інститутами, що діють у сфері розвитку та підтримки МП, передусім, регіональними фондами підтримки, регіональними агентствами підтримки малого бізнесу, центрами Морозівського проекту, бізнес-школами РАБО тощо. Іншим ключовим ланкою у системі бізнес-навчання у Росії справжнє брешемо комерційні бізнес-школи, яких налічується (дані наприкінці 1996 р.) більш 600. У тому числі 40−50 здатні, за оцінками експертів, вести підготовку управлінського апарату вищого рівня. Останні 2 року російські бізнес-школи випустили порядку 6 000 людина як фахівцівкерівників вищого рівня. Це кількість, швидше за все, вже перевищує практичні потреби сфери МП, особливо у початковій стадії його розвитку, коли потрібні першу чергу масові і пропонує доступні системи навчання. Для діючих МП залишилася в вона найчастіше пріоритетні спеціальні програми навчання дітей і підвищення кваліфікації, які потребують значного відволікання часу та коштів. У цьому велике значення у розвитку систем бізнес-навчання та його становленню у регіонах Росії мав і зараз має так званий «Морозовський проект» (російський координатор — Академія менеджменту і ринку), у межах якого пройшли підготовку і перепідготовку понад 50 тис. людина (з урахуванням всіх регіональних програм). Беруть участь щодо навчання малих підприємців та які у країні бізнес-інкубатори і техно-парки. Їх системи навчання орієнтовані більшою мірою за тими, хто вже розпочав свою справу і характеризуються високим рівнем професійної (галузевої) спеціалізації. З боку фактично діючих керівників держави і менеджерів МП зростає попит на дистанційне навчання перебуває основам підприємництва, управління, маркетингу, роботи з персоналом тощо. З погляду подальших розвитку систем навчання для російського підприємництва, зокрема бізнесу, необхідно відзначити указ президента РФ «Про підготовці управлінських кадрів для організацій народного господарства Російської Федерації» № 774 від 23 червня 1997 р. і відповідне йому Постанова Уряди РФ № 1164 від 15 вересня 1997 р. Ці документи визначають «Програму підготовки управленских кадрів для організацій народного господарства РФ», реализаци якої стало можливим завдяки підтримці низки інших держав, які висловили намір підтримати процес формировани нового шару управлінських кадрів для російської економіки умовах її початку ринку. Участь у програмі, крім іншого, дозволяє їм отримати документ про освіті державного зразка. Програма передбачає щорічну підготовку та перепідготовку у Росії там 5000 керівників вищого й середнього ланки. Програма як така коштів явних пріоритетів чи фіксованих квот представникам бізнесу. Проте важливо, що добір кандидатів щодо участі у названій програмі навчання у основному адресується регіонам Росії, що дозволяє очікувати збалансоване що у програмі навчання представників великого, середнього та малого підприємництва. Так, реалізуючи ці рішення (Див. Розпорядження Мера р. Москви № 399-РМ від 20 квітня 1998 р.), Москва вибирає оператором по даному питанню Департамент підтримки та розвитку малого підприємництва Уряди Москви. Це гарантує, що інтереси бізнесу ні забуті при реалізації даної освітньої програми. II.6. Рекомендації для вдосконалення нормативно-правового забезпечення, регулюючого формування та функціонування сприятливою «довкілля» розвитку російського малого підприємництва Аналіз чинного Російській Федерації нормативно-правового досліджуваних елементів довкілля розвитку російського малого підприємництва дозволяють зробити такі практичні рекомендації з його вдосконаленню. Загальні рекомендації у сфері нормативно-правового забезпечення У нормативно-правових документах слід чітко вирізнити і конкретизувати сам компонент «допомоги» чи «сприяння» МП за її зверненні до різним видам ділових послуг — послуг лізингу, інформаційних послуг, послуг консультування і навчальних послуг. Це з тим, що у сформованих умовах представники бізнесу що неспроможні однакові конкурувати на ринках зазначених послуг з більшим бізнесом, оплачувати в режимі самоокупності провайдерів. Оскільки компонент державну соціальну допомогу суворо обмежений финансово-бюджетными чинниками, розв’язання проблеми можна тільки з урахуванням адресності зазначеної допомогу й підвищення її ефективності за неминучої мінімізації вкладення бюджетних коштів на всіх рівнів. Для забезпечення адресності та ефективності підтримки МП слід виконувати завдання: гнучкішого структурировани суб'єктів МП як одержувачів різних видів державного сприяння («мікро», «малі» і «середні» підприємства, а також «стартові», «стійкі» і «прогресуючі» представники малого середнього бізнесу залежно від рівня їхньої господарської зрілості і стійкості над ринком і, виділення форм допомоги, пріоритетно наданої конкретним суб'єктам підприємництва; гнучкого федерального регулювання (з допомогою важелів федеральної фінансову допомогу) регіонального та місцевого нормотворчості у сфері розвитку та підтримки МП із єдиною метою недопущення ні «зарегульованості» малого бізнесу, ні середовища «правового вакууму», відкриває канали бюрократичного сваволі щодо МП. Необхідна активізація федерального впливу в напрямі прискорення формировани регионально-муниципального ланки нормативноправовим регулюванням всіх елементів довкілля розвитку та підтримки малого підприємництва, використовуючи при цьому важелі федеральної помощи/участия у фінансуванні регіональних програм підтримки, пілотних програм, інвестиційних проектів тощо. Наявність необхідного мінімального пакета нормативних актів має стати умовою надання федеральної допомоги регіонам у реалізації програм, тож окремих заходів підтримки малого бізнесу; концентрації та організаційно-правовою інтеграції на місцях всіх медичних інституцій підтримки (функціональних блоків регіональних чи місцевої систем управління), надають ті чи якихось інших форм сприяння МП з допомогою державних коштів (зокрема, розглянуті у цьому дослідженні) задля забезпечення комплексності і взаємодії всіх видів підтримки МП на місцях. Для цього він необхідно розробити й ухвалити Федеральний закон «Про регіональних центрах підтримки малого підприємництва» (аналогічно Федеральним законом «Про торгово-промислові палати у складі Федерації»); посилення ролі громадських організацій малого середнього бізнесу у справі формування та вдосконалення складових довкілля підприємницької діяльності (включаючи інформаційне забезпечення, організацію консалтингу, навчання дітей і ін.), соціальній та таких сферах, як гарантії, і поручництва; взаємний контроль якості товарів, робіт і послуг; взаємне кредитування страхування; організація та регулювання діяльності місцевих інститутів інформаційного, консультаційного й іншого забезпечення МП. Слід домагатися приняти особливого Федерального закону «Про союзах (асоціаціях) малого підприємництва», необхідність якого було відбито ще Федеральної програмі 1994;1995 рр., але потім — була нібито знято ухваленням нової ДК РФ та інших законодавчих документів (зокрема, Федерального закону «Про некомерційних організаціях» тощо.). Такий необхідний із його чіткою делегуванням цієї категорії громадських організації правий і повноважень (і водночас — відповідальності) в реалізації національної політики у сфері розвитку та підтримки малого підприємництва; її подальшого розвитку регіонального підходу у політиці підтримки російського малого підприємництва, заснованого на прив’язці форм і методів підтримки бізнесу (зокрема, в сферах) до специфічним умовам і цілям розвитку різних типів регіонів Росії, вже досягнутому і необхідного у яких рівню розвитку, як найменшого підприємництва, і структур його державної влади і громадської підтримки. Це б визначити тим регіонам, де сегодн найбільш перспективні акценти на освітню діяльність й підготовку кадрів, у найбільш гострі проблеми інформаційного забезпечення МП, чи вже сьогодні основний упор слід перенести в розвитку лізингу інші форми підтримки інвестиційної діяльності МП. У сфері нормативно-правового забезпечення ринку послуг фінансового лізингу Доцільним представляетс якнайшвидше прийняття спеціального нормативного документа в розвитку лізингових взаємин у сфері бізнесу. Ця завдання нині має два можливих рішення: повернутися до чи підготовці зміни й доповнення до Федеральному закону «Про лізингу»; замість цього закону цього разу вже имеющейс законодавчу базу (ДК РФ, Конвенція УНИДРУА і закону про її ратифікації) підготувати додатковий нормативний документ (наприклад, Постанова Уряди РФ «Про розвиток лізингу у сфері малого підприємництва). Перше розв’язання проблеми представляється значно більше кращим і також відкриваючому можливості конкретизації умов і стимулів використання лізингових взаємин у окремих сферах економіки (наприклад, у сфері малого підприємництва) системою додаткових урядових документів. У цьому чи іншому випадку необхідно домогтися відблиски і нормативного закріплення специфіки і додаткових пільг до участі МП залишилася в лізингових відносинах, і навіть пільг щодо лізингових компаній, і продавців спеціалізованих технічних та інших основних засобів, які підлягають передачі в лізинг для МП. Закон і розвиваючі його нормативні документи повинні: чітко знайти й розмежувати повноваження Федерації, її суб'єктів і систем місцевого самоврядування регулюванні, і навіть податковому і іншому пільгах для учасників лізингових відносин; створити додаткові стимули для територіальної «деконцентрації» лізингових відносин з допомогою створення місцях у регіонах нових регіональних лізингових компаній, т.к. саме це зробить лізингові послуги справді доступними для кола російських МП; бажано, щоб закон закріпив ідею підтримки виникнення і функционировани лізингових компаній регіональними органами влади й управління (зокрема. через чинник прямої участі у тому капіталі) із єдиною метою активізації інвестиційного процесу на місцях, зокрема, і стимулюючи інвестиціями прискорене розвиток малого підприємництва; за доцільне стосовно сфері лізингових відносин розробити додаткову систему критеріїв суб'єктів малого підприємництва про те, щоб забезпечити суворо цільової, адресний характер пільг, що виникають у тому випадку як лизингодателей, і для лізингоодержувачів. Необхідні поправки і до чинним нормативних актів. Так, Федеральному законі «Про розвиток та державну підтримку малого підприємництва…» необхідно: нормативно закріпити регіональні орієнтири державної політики у області розвитку та підтримки малого підприємництва, орієнтацію цієї політики на цілі й умови соціально-економічного розвитку, сформовані в різних типах регіонів Росії; нормативно закріпити перенесення центру ваги державної МП зі «всеохоплюючих» податкових пільг, інвестиційної підтримки й іншого финансировани МП на цільові заходи зі створення умов для кращого забезпечення певних категорій МП необхідним устаткуванням, передусім через механізм лізингу; встановити конкретні схеми надання гарантій, зокрема і державних, для лизингодателей і структур, які забезпечують фінансування лізингу для МП, котрі відчиняли б нові можливості залучення позабюджетних фінансових коштів комерційним структурам і банків — як вітчизняних, і закордонних. Спеціальне правове регулювання має зробити легітимним практику оперативного лізингу. Це дозволить, зокрема, щодо морально швидко застарілої устаткування, виділити два «ешелону» МПлізингоодержувачів. У першому ешелоні - найбільш просунуті підприємства (в тому числі, МП), зацікавлені у короткостроковому використанні найбільш сучасного обладнання та його швидкої наступної заміні без придбання такого власність (дорогий лізинг). У другому ешелоні - інші підприємства, зокрема, стартові МП, готові поки задовольнятися не найсучаснішою, натомість найдоступнішою технікою (дешевий лізинг), зокрема, і після придбання їх у результаті власність. Досягнення високої інвестиційної ефективності лізингу вимагає також органічно включити до об'єктів лізингових відносин нерухомість. Останню важко включити до об'єктів фінансового лізингу з традиційної процедурою переходу права власності після завершення договору лізингу. У цій разі термін договору лізингу довелося б установлювати в 30−50 років, що у середньому становить термін їхньої служби об'єктів нерухомості (пасивна частина основних фондів). Легітимність оперативного лізингу дозволить також широко можливість перейти до лізингу по «єдиним майновим комплексам», включаючи лізинг устаткування, виробничих, торгових оборотів і інших нежилих приміщень. Закон повинен встановити чіткі гарантії лизингополучателям проти них права на довгострокову оренду земельних ділянок. Закон про лізинг повинен розвинути ідею гарантій для лизингодателей, захисту їх інтересів, але не тому напрямі, яке б лізинг остаточно недоступним для МП, особливо, «стартових» МП, яких також має бути враховані особливо. Нормативне регулювання лізингових відносин, чинне у сфері МП, має враховувати ту особливість російської практики, яка пов’язані з нерозвиненістю ринкових взаємин держави і відносної вузькістю ринків, особливо, інвестиційних товарів. У умовах, навіть зберігаючи права власності на лізингове майно, лизингодатель, в разі розірвання договору лізингу, скажімо, через неспроможності лізингоодержувача, приречений на великі збитки. Сьогодні у практиці лізингу, особливо стосовно стартових МП, неспроможні уявити потенційному лизингодателю вичерпну інформацію (баланси тощо.) за попередні 2−3 роки своєї діяльності, лизингодатели вимагають або банківської гарантії, або поручництва іншого підприємства. Для МП банківські гарантії або недосяжні, або за своєї ціні вкрай знижують всю ефективність лізингової угоди. З метою вирішення проблеми необхідно, зокрема, нормативно закріпити такій формі гарантій чи поручництва, як зобов’язання викупу лізингового майна його виробником («де-факто» вона застосовується й зараз, однак лише за дуже великої ступеня довери лізингодавця до виробнику). Така форма поручництва особливо доцільною у тих випадках, коли виробники, не що володіють за тими або іншим суб'єктам причин лізинговими компаніями (звідси див. нижче), самі наводять своїх потенційних лізингоодержувачів в спеціалізовану лізингову компанію для оформлення всієї процедури лізингу своєї продукції. Важливу роль розширенні лізингових операцій та їх ринку може зіграти Фонд сприяння розвитку лізингу. Фонд має орієнтуватися не так на фінансування лізингових проектів (навіть досить великих), але в фінансову підживлення аналогічних регіональних фондів, і навіть страхування лізингового майна України та своєчасності лізингових платежів із квоти для підтримки лізингових операцій із МП. Підтримку лізингу повинні надати допомогу й Гарантійні фонды/программы, що потенційно можуть діяти як самостійні інститути чи рамках діючих фондів підтримки МП. Створення таких фондів і гарантійних програм доцільно й у суб'єктів Російської Федерації. Доцільно затвердженим Урядом РФ Положенням надати Російської Асоціації лізингових компаній («Рослизинг») широкі повноваження в розвитку методичних основ лізингової діяльність у країні, в частковості, по координації політики лізингових інституцій у відношенні МП. Необхідно надати «Рослизингу» у розвитку інформаційних систем по лізингової діяльності, соціальній та створенні механізмів обміну інформацією між регіональними лізинговими компаніями. Прийняттям відповідних заходів правового та скорочення економічної регулювання важливо посилити доступом до лізинговим послуг із боку «стартових» МП. Для того, щоб врахувати заодно й законні інтереси лизингодателей, необхідно закріпити до цієї групи МП можливість отримання гарантії (поручництва) від громадських організацій (спілок, асоціацій тощо.) бізнесу. Слід також зняти обмеження з лізингу МП малоцінних і швидкозношувані предмети, істотних становлення та розвитку цієї сфери діяльності (швейні машинки, найпростіше кухонне устаткування, комп’ютери тощо.). Це стимулюватиме розвиток такий сфери малого бізнесу як індивідуальне підприємництво. Для практичного вжиття заходів щодо підтримки участі МП залишилася в сфері лізингових відносин, зокрема шляхом цільових податкових пільг лізинговим компаніям і производителям/поставщикам технічних засобів, необхідно створення Реєстру технічних та інших коштів, складових специфічний коло інвестиційних потреб бізнесу і, інформаційної бази про устаткуванні, що може виготовити російськими виробниками з метою лізингу. Оподаткування всіх учасників лізингових відносин має будуватися в такий спосіб, щоб в переважної мері формувати ринок для вітчизняних виробників технічних та інших коштів, зокрема і виділені на лізингової підтримки бізнесу. Поруч із стратегічною перемогою виробників, розвиток лізингу потребує й у розширенні надходження устаткування й сучасної техніки по імпорту, що потребує впровадження певних митних пільг, зокрема, відстрочки сплати мит до переходу об'єкта лізингу в власність лізингоодержувача, причому з нарахуванням мит на залишкову вартість об'єкта лізингу. Такі заходи вже передбачалися, коли лізингові взаємини спікера та їхній правовий регулювання перебувають у самої початковій фазі і нормативні документи приймалися за типовими проектами лізингу, в зокрема і в міжнародного. Для нормалізації стимулировани діяльності лізингових компаній необхідно (з урахуванням діючої зарубіжної практики) визнати їх особливої категорією фінансових установ та зробити уточнення в чинне визначення оподаткованого доходу лізингової компанії, оскільки наявна методика враховує як вычитаемых витрат витрати компанії на сам об'єкт лізингу, що ні охоплює всіх операційних витрат компаній. Необхідно закласти у лізингові платежі компенсацію відомих ризиків, що з здійсненням лізингової діяльності. Необхідно уточнити порядок використання наявних податкових пільг для учасників лізингових операцій, котрі діють недостатньо ефективно (заміна пільг щодо ПДВ пільгою з податку прибуток, запровадження єдиної пільги з податку придбання транспортних засобів, з податку майно тощо.). Шляхом правок закону про оподаткування банків доцільно закріпити надання банкам, які кредитують лізингові компанії, особливо переважно хто з МП, спеціальних податкових пільг, аналогічних тим, які мають банки, здійснюють пряме кредитування малого бізнесу. Це саме можна сказати банків, безпосередньо що створює свої лізингові компанії. Проведення, наближає лізинг до стійким джерелам ресурсів, повинна щось одержати випереджувальний розвиток. Доцільно внести ряд поправок в нормативні документи, регулюючі ліцензування лізингової діяльності. Це з тим, що у чинного законодавства великі предприяти самостійно що неспроможні отримати ліцензію на лізингову діяльність, т.к. вони можуть забезпечити закріпленого в нормативні документи вимоги пріоритетного характеру лізингової діяльності (щонайменше 40% сукупного доходу даного господарюючого суб'єкту). У умовах великі підприємства змушені творити власні лізингові компанії (що не виправдовує себе за обсягом проведених операцій), або шукати партнерських зв’язку з іншими лизингодателями і спеціалізованими фірмами, або взагалі відмовитися від лізингу як специфічної форми реалізації своєї продукції. Потрібно створити нормативну базу для радикального поліпшення оперативної інформації всіх можливих участников-партнеров у сфері лізингових відносин через друковані і електронні засоби інформації. У тому чи іншого нормативної формі (наприклад, як Постанови Уряди РФ) доцільно закріпити правову, організаційноекономічну інституціональну зв’язок лізингу коїться з іншими формами підтримки МП. Інакше кажучи, включити послуги лізингу в модель «пакетного підходу» в практиці надання підтримки МП, особливо стартового характеру. Актуальна иде «пакетного підходу», тобто. інтеграції зусиль лізингових компаній, і «бізнес-інкубаторів», які можуть посприяти лизингополучателям виробничими приміщеннями, навчанням персоналу, технико-консультационным сприянням, маркетинговими розробками. Практично чимало з згаданого вище можна було досягти з урахуванням розробки і прийняття згаданого вище Федерального закону «Про регіональних центрах підтримки малого підприємництва». У сфері нормативно-правового забезпечення інформаційних послуг Аналіз ситуації з інформаційним забезпеченням російського малого підприємництва Демшевського не дозволяє говорити про наявність тут якогось нормативно-правового кризи. Невирішеність проблеми має, скоріш, финансово-бюджетные і организационно-институциональные причини. Проте деякі напрями нормотворчості видаються необхідними. Необхідні нормативні документи з економічної (вартісної) оцінці інформації, або «інформаційного капіталу», що має захистити інтереси провайдерів інформації та створити основу для определени економічно обгрунтованих умов доступу до інформації різних категорій користувачів — як у ринкових, і на пільгових умов (зокрема, окремі категорії підприємств). Особливо повинні оцениватьс інформаційні ресурси, створені при державному участі. Тільки за умови достовірної економічної оцінки інформації, як товару чи капіталу можна розробити компенсаторні механізми, реалізують компонент допомоги у інформаційному забезпеченні МП з урахуванням їхньої інтересів, і навіть інтересів провайдерів інформації. У нинішньому вигляді спеціального Урядового постанови необхідна нормативноправову базу, що дозволяє провести інвентаризацію вітчизняних інформаційних ресурсів. Поруч із економічної оцінкою таких це дозволить активізувати взаємодія институтов/центров, провідних накопичення і надання інформації, їх інтеграцію до інформаційної системи із єдиною метою повышени доступності й надійності інформації всім категорій підприємців (зокрема, малих) у всіх регіонах Росії. Слід активізувати розробку законопроекту «Про право на інформацію», в відповідно до цього окремі блоки інформації (в и.ч. соціальноекономічного характеру) будуть загальнодоступними і безкоштовними (у кожному разі, для некомерційного використання коштів і пільгових категорій користувачів, яких у тій чи іншій мірою мають віднести МП). Необхідно законодавчо орієнтувати політику підтримки російських МП на створення спеціалізованих і доступних в концентрованому вигляді (на єдиній місці через єдиний джерело) інформаційних систем для МП. Проведений аналіз показує, що найбільшими перспективами у напрямі має сьогодні така інформаційна система коштує як Корпорація «Російська інформаційна мережу ділового співробітництва». Статус цієї мережі як першооснови системи інформаційного забезпечення російського малого підприємництва необхідно закріпити спеціальним Постановою Уряди РФ, причому основні контури цієї мережі як реального працював у інтересах малого підприємництва інформаційного механізму можна було б реалізувати (за наявності відповідного фінансування) вже у рамках здійснення Федеральної програми підтримки МП на 1998;1999 роки. МП маємо отримати цільові податкові пільги на «прилучення» до систем інформаційного обслуговування, зокрема, через пільги купівля відповідного комп’ютерного устаткування, на оренду і навчання фахівців відповідних профілів, купівля необхідної економічної і з правової інформації та ін. Необхідно посилення відповідальності провайдерів за розповсюдження неправдивої інформації. Нині підтримка і захист потребують як споживачі інформації, але її провайдери і які вживали мережі (захист від незаконного чи несанкціонованого проникнення інформаційні мережі, від «псування» і «зараження» інформаційних масивів, від нелегального доступу до інформації та ін.). У цей брешемо провайдери інформації змушені страхуватися щодо наслідків цих порушень, завищуючи тарифи на інформаційне обслуговування, що особливо негативно б'є по таких споживачах інформації, як МП. У сфері нормативно-правового забезпечення ринку консалтингових послуг Встановити спеціальним нормативним документом (наприклад, Постановою Уряди РФ) єдиний лад і процедури ліцензування з надання всіх видів консалтингових послуг для МП, може бути доповнене (по розсуду регіональних органів влади й управління) процедурою профессионально-общественной акредитації всіх юридичних і фізичних осіб, зайнятих у сфері бизнес-консультирования. Консалтингові центри (фірми), особливо отримують той чи інший форму бюджетної підтримки, мають надавати спеціалізовані послуги для задоволення потреб саме МП, але у водночас — бути комплексними по характеру (сфері) які надають консультаційних послуг. Це диктується тим, що надання таких послуг представникам МП це часто буває пов’язані з так званим «ситуаційним аналізом», коли одночасно задействуютс правові, загальноекономічні, управлінські, бухгалтерско-учетные, податкові й інші проблеми даного МП. Необхідно стимулювати розвиток консалтингової діяльності, спеціалізованої для стартових МП, переважно втілюючи її форму комплексного супроводу цієї категорії МП залишилася в протягом перших 2−3 років їх діяльності. За підсумками проведення цільових експертиз і шляхом створення відповідних інформаційних блоків необхідно забезпечити повнішу прив’язку консалтингової діяльності до специфічним соціально-економічним, организационно-правовым й іншим умовам розвитку МП залишилася в різних типах регіонів Росії. Практика цілеспрямованою державною підтримки бизнес-консультирования і часткового фінансування з бюджетів різних рівнів має порушувати законів ринку консалтингових послуг і що складається тут конкуренції. Для цього він, користуючись досвідом ряду розвинених країн, доцільно скеровувати свої кошти державної (муніципальної) підтримки не у консалтингові заклади, чи фірми, а передавати їх у вигляді цільових талонів чи купонів отримання певного обсягу льготного/бесплатного консультування самими МП. Необхідно нормативно закріпити «зв'язку» консалтингової компоненти з деякими іншими видами підтримки малого підприємництва. Зокрема, технічного проектування й консультування під час виборів тієї чи іншої варіанта лізингових операцій, маркетингового консалтингу для вибору стратегію розвитку і зростання МП та її виході налаштувалася на нові ринки тощо. У сфері нормативно-правового забезпечення діяльності систем навчання дітей і підготовки кадрів для малого підприємництва Доцільно включити основи підприємництва єдиний загальнодержавний освітній стандарт, діючий середньої школи до всіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Необхідно різко посилити науково-методичне забезпечення всієї діяльності, яку проводять у області обучени підприємницьких кадрів, зокрема, для бізнесу. Нині складываютс можливості: переорієнтувати виклад закономірностей розвитку малого підприємництва з проблематики «виживання» на стратегію розвитку, на взаємодія малого великого бізнесу, пріоритет інновацій і інвестиційної політики, ефективне використання «людського капіталу» та високого соціального партнерства; активніше використати досвід дальшого поступу МП та її державної підтримки у пост-соціалістичних країнах Східної Європи й СНД; перебудувати системи навчання, більшою мірою зорієнтувавши їхні вже не так на виклад зарубіжної практики, але в використання вітчизняного досвіду підприємницької діяльності, зі огляду на специфіку різних деяких галузей і різних регіонів країни. Усі навчальні Центри, точніше — які вживали програми «бізнеснавчання», маємо проходити той чи інший процедуру професійногромадської акредитації, навіщо вже може бути використана система «Національного акредитаційної Центру економічної освіти» та її регіональних представництв. Необхідно включити програми навчання в «пакетну систему» підготовки й, головне, практичного залучення кадрів для МП про те, щоб успішне завершення програм навчання (особливо з програмам, які пройшли профессионально-общественную акредитацію) значною мірою гарантувало слухачам (хоч і на основі) отримання додаткових заходів сприяння їх підприємницької активності. Як-от: надання можливості пільгового лізингу устаткування профілем отриманої підготовки, можливість оренди приміщення, отримання гарантій для одержання кредиту формування обігових коштів та ін. У цьому, проте, мусить бути різко підвищена вимогливість до слухачів всіх систем бізнес-освіти, з яких Росії програми навчання успішно завершують майже всі, тоді як у досвіду действи аналогічних програм, у розвинених країнах Європи відсів різних стадіях навчання становить до 50% слухачів і більше. Бажано, щоб усе суб'єкти Федерації мали свої умови про утворення, регулюючі, зокрема, процедуру ліцензування освітніх установ, які у сфері додаткової освіти, куди і надання освітніх послуг сфері підприємництва. Зазначені закони необхідні ще й тому, що доцільна ув’язка на місцях систем «бізнес-освіти» з діючими регіональними пріоритетами у розвитку та підтримці малого підприємництва. Певна міра насичення ринку освітніх послуг для МП вимагає выделени цьому ринку цільових груп споживачів цієї категорії послуг. У частковості, з урахуванням вже запропонованої вище для законодавчого закріплення структуризації суб'єктів малого підприємництва необхідно цільовим чином «налаштувати» і запропоновані програми навчання. Зокрема, в залежність від розмірів суб'єктів малого підприємництва можливі такі програми навчання: мікро підприємство — поєднання виробничих та управлінських функцій; мале підприємство — відділення управленских функцій від виробничих, але за умови їх універсальності (неспециализированности) з одночасним вирішенням всіх питань бізнес-планування, поточного менеджменту, бухгалтерського обліку, елементів зовнішньоекономічної діяльності, контрол якості, роботи з кадрами тощо.; середнє підприємство — розвиток виробництва і спеціалізація управленских функцій. Целеориентирование програм обучени можливо, й необхідно по стадіям зрілості різних категорій суб'єктів малого підприємництва. Облік інтересів представників малого підприємництва, зокрема, стартового (чинник державної, зокрема на регіональному і муніципальному рівні) повинен реалізовуватися не шляхом пільг освітнім установам (тим паче — вибірково), а шляхом пільг (податкових знижок, а також цільового фінансування) безпосередньо чинним і потенційним представникам підприємницького середовища з використання ними вона дуже обмежена якісніших освітніх систем та шкільних установ. Необхідно поруч із елементами суто підприємницької підготовки послідовно розв’язувати проблеми професійного навчання зайнятих за наймом у сфері МП, не які стосуються управлінському персоналу, оскільки самотужки малий бізнес позбавляється кадрових перспектив свій зріст. Сьогодні проблеми вирішуються шляхом переманювання професіоналів із великих підприємств і навчання інших безпосередньо в місці. Але така система має кордону. Вони видно, зокрема, під час використання лізингових систем розвитку МП. При поставці іноземної техніки і устаткування професійне обучение/подготовка кадрів для МП — лізингоодержувача, зазвичай, входить до умов контракту. Вітчизняні постачальники навпаки, зазвичай, послуг такого навчання не надають. Це стримує розвиток лізингу і участь у ньому російських виробників, зокрема і особливо з середовища МП. Самі лізингові компанії розв’язати проблему що неспроможні, т.к. більшість їх них надає монопакет відомостей (по функціональної приналежності переданого в лізинг устаткування). Певне, необхідні спеціальні навчальні центри для співробітників МП-лизингополучателей, зокрема, центри проф-техподготовки, створювані з урахуванням установ діючої (або ніколи яка була) системи професійнотехнічної освіти — як молоді (цільова підготовка), і осіб, котрі вже виробничого стажу (перепідготовка). Перспективною закріплення в нормативні акти державному та муніципальному рівні бачиться договорна практика навчання кадрів на робочих місцях. Для цього має бути підібрана і відповідно аттестована група «опорних» МП по найпоширенішим напрямами господарську діяльність. Навчання може торкнутися як управлінських кадрів для МП, і професійних кадрів зайнятих за наймом. Слід також нормативно забезпечити розгортання (наприклад, з урахуванням АНХ чи РАГС) спеціальних систем навчання до працівників регіональної та місцевої адміністрацій, однак котрі взаємодіють із малим бізнесом, і, можливо, для функціонерів громадських об'єднань є і асоціацій малого бізнесу. Аби вирішити це завдання необхідно виділити систему провідних науковопедагогічних колективів і доручити їм підготувати відповідні програми розвитку й курси навчання. Йде навчання дітей і постійної перепідготовки (підвищення кваліфікації) цієї категорії державних службовців повинна бути закріплена Федеральному законі «Про державну підтримку…» і фінансуватися у межах відповідної цільової федеральної программы.